Чиста монополія як ринкова структура

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема

«Чиста монополія як ринкова структура»

ВСТУП

Монопольний ринок - це ринок, де діє один виробник (продавець) і безліч споживачів товар, який виробляє виробник, є особливий, він не має замінників; ринок повністю закритий для входу нових виробників; відсутня конкурентна боротьба, встановлюється монопольна влада виробника, який може за рахунок підвищення ціни (в певних межах) знизити обсяг виробництва і отримувати при цьому максимально можливий прибуток. На такому ринку виробник може установити ціну і ніхто не може вплинути іншою ціною на цю пропозицію товару. Ціна монополіста має узгоджуватися з платоспроможним попитом. Для монополіста, на відміну від досконалого конкурента, функція попиту є завжди спадною, а не горизонтальною лінією. Попитом для монополіста є ринковий попит, тому що він є єдиним виробником цієї продукції. А ринковий попит, як відомо, є завжди спадна лінія. Як і для умов досконалої конкуренції, для монополіста існує чітко визначена залежність між обсягом виробництва (реалізації) продукції, коли виручка виробника (отже і його прибуток) досягає максимального значення.

Те, що продукт монополіста не має близьких замінників, важливо з точки зору реклами. В залежності від типу пропонованих продуктів чи послуг монополіст може і не рекламувати їх. Наприклад, чистий монополіст, який продає предмети розкоші, скажімо, алмази, активно рекламує їх, намагаючись збільшити попит на свій продукт. Цілком можливо, що внаслідок цього більше людей купить алмази, підмовившись від проведення відпустки за кордоном. Натомість місцеві підприємства комунальних послуг зазвичай не бачать сенсу витрачати великі кошти на рекламу: люди, яким потрібні вода, газ, електроенергія та телефонний зв'язок, знають, куди їм звернутися у разі потреби.

У більшості міст усі підприємства громадського користування, якими володіє, держава або діяльність яких вона регулює, -- газові та електричні компанії, водопровід, каналізація, компанія кабельного телебачення і телефонна компанія, -- є монополіями. Послуги, які пропонують ці підприємства громадського користування, не мають близьких замінників. Звичайно, майже завжди наявна певна конкуренція. Свічки або гасові ліхтарі є недосконалими замінниками електрики; телефон можна замінити телеграмами, листами та послугами кур'єрів. Проте такі замінники с зазвичай дорожчими, менш зручними або небажаними.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Чиста монополія як ринкова структура».

Об'єкт дослідження - мікроекономіка.

Предмет дослідження - чиста монополія.

Мета дослідження - розглянути характерні риси чистої монополії, визначення ціни та обсягу виробництва за чистої монополії, а також соціально-економічні наслідки монополії.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) дати загальну характеристику ринку чистої монополії;

2) проаналізувати характерні риси чистої монополії;

3) охарактеризувати монопольний попит;

4) дослідити визначення ціни та обсягу виробництва за чистої монополії;

5) розглянути соціально-економічні наслідки чистої монополії.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

конкуренція монополія бар'єр ціна

РОЗДІЛ 1. Характеристика ринку чистої монополії

1.1 Основні риси чистої монополії

Абсолютна або чиста монополія наявна, коли лише одна фірма є єдиним виробником продукту, для якого не має близьких замінників. Ринок чистої монополії має такі характеристики:

1. На ринку функціонує лише один виробник якоїсь продукції. Отже, справедливим буде твердження: фірма-монополіст -- це і є певна галузь виробництва. Тоді для монопольного ринку бракує поділу на попит щодо окремої фірми та ринковий (галузевий) попит, а також на пропозицію окремої фірми та ринкову пропозицію. Для чистого монополіста ці поняття синоніми.

2. Товар, який виробляє монополіст, не має близького замінника. Практично немає таких товарів, які не можна було б замінити на щось інше. Однак щодо товару монополіста справедливим буде припущення, що у споживача існує лише два можливих варіанти поведінки: або взагалі відмовитися від споживання цього товару, або придбати його у монополіста.

Слід зазначити, що у чистого монополіста немає прямих конкурентів на ринку товарів. Проте це не означає, що він взагалі не вступає у відносини конкуренції. Насамперед потрібно взяти до уваги, що монополіст, у свою чергу, стає покупцем на ринку ресурсів, де він стикається з іншим конкурентним середовищем.

3. Чистий монополіст сам установлює ціну на свій товар. Якщо конкурентну фірму ми назвали такою, що погоджується з ціною, то монополіст -- це той, хто диктує ціну. Ціна рівноваги є результатом взаємодії попиту та пропозиції. Оскільки для монополіста попит збігається з ринковим, і його можна розглядати як заданий, то встановити рівноважну ціну він може, маневруючи пропозицією: збільшення пропозиції знижує ціну і, навпаки, зменшення пропозиції призводить до зростання цін.

4. Вступ у галузь інших виробників заблокований. Практично кожен виробник бажає стати монополістом та обмежити конкуренцію на ринку його товарів. Монополізація ринку може досягатися:

а) Зростанням фірми за рахунок капіталізації прибутку, банкрутством конкурентів, їх поглинанням до досягнення фірмою повного панування у галузі.

б) Об'єднанням капіталів на добровільних засадах і перетворенням такого об'єднання на панівного виробника. Форми монополістичних об'єднань, зокрема, такі:

-- картель, як досягнення угоди про розподіл ринків збуту, цін та квот виробництва за умови збереження кожним учасником виробничої та комерційної самостійності;

-- синдикат, як створення учасниками, що зберігають виробничу самостійність, спеціального спільного підрозділу, який здійснює постачально-збутові операції для всіх членів об'єднання;

-- трест, в якому об'єднуються самостійні підприємства однієї галузі, втрачаючи і комерційну, і виробничу самостійність.

Однак будь-який монополіст зможе зберегти своє монопольне становище лише тоді, коли вступ до цієї галузі для інших виробників буде надійно заблокований. Тому блокування вступу в галузь, встановлення відповідних бар'єрів -- обов'язкова умова для існування чистої монополії. Бар'єри для вступу в галузь стосуються не тільки чистої монополії, а й олігополії чи монополістичної конкуренції, а тому заслуговують на особливу увагу.

Ці бар'єри можуть набувати різних форм:

а) масштаби виробництва. Як правило, фірма-монополіст -- це досить велике підприємство, тому для створення гідної конкуренції потрібно вкласти значні кошти, що для абсолютної більшості потенційних конкурентів не під силу та й недоцільно;

б) легальні бар'єри. Це певні законодавчі норми, що регламентують той чи інший вид діяльності. Найпоширенішими серед них є патенти (виключне право на виробництво будь-якого продукту чи використання якоїсь технології) та ліцензії (право на заняття якимось видом діяльності);

в) власність на найважливіші види ресурсів. Утримати своє монопольне становище на ринку можна, захопивши ті види ресурсів, за допомогою яких виробляється продукція монополіста. Це спрацьовує тоді, коли обмеженість ресурсів абсолютна, і у них немає близького замінника;

г) недобросовісна конкуренція. Деякі фірми-монополісти застосовують методи боротьби з конкурентами, які не тільки не відповідають кодексу честі підприємця, а й у більшості країн заборонені законом. Це може бути тиск на постачальників сировини, профспілки, банки, переманювання провідного персоналу, цінова війна з метою банкрутства конкурента тощо. Однак виявити порушника закону та застосувати до нього відповідне покарання досить складно.

Проаналізовані риси монопольного ринку справляють вирішальний вплив на ціни та обсяги виробництва монополістом.

1.2 Монопольний попит

Аналіз поведінки чистого монополіста у сфері цін і обсягу виробництва почнемо із трьох припущень.

1. Статус монополіста забезпечують патенти, позитивний ефект масштабу або власність на ресурси.

2. Держава не регулює діяльність фірми-монополіста.

3. Фірма -- єдиний виробник певного продукту;, вона призначає однакову ціну за всі одиниці продукції.

Ключова відмінність між чистим монополістом і чисто конкурентним продавцем криється у секторі ринкового попиту. За умов чистої конкуренції продавець зустрічається з досконало еластичним попитом за ринкової ціни, яку визначили галузева пропозиція і попит. Конкурентна фірма "приймає ціну"; вона може продати за поточною ринковою ціною стільки товарів і послуг -- багато або мало, -- скільки захоче. Кожна продана додаткова одиниця продукції додаватиме постійну величину -- її ціну -- до загального виторгу фірми. Це означає, що граничний виторг конкурентного продавця постійний і дорівнює ціні продукту. Отже, загальний виторг збільшується на постійну величину, тобто на постійну ціну кожної проданої одиниці.

Крива попиту монополіста -- і взагалі, крива попиту будь-якого продавця, який діє в умовах недосконалої конкуренції, -- виглядає інакше. Оскільки чистий монополіст сам є галуззю, його крива попиту або крива виторгу є кривою попиту галузі. А крива галузевого попиту не є досконало еластичною, а радше спадною, як видно зі стовпців 1 і 2 таблиці 1.

Таблиця 1. Виторг і витрати чистого монополіста

Спадна крива попиту означає, що чистий монополіст може збільшити свій виторг тільки тоді, коли призначатиме нижчу ціну за одиницю продукції. Оскільки монополіст мусить знижувати ціну, щоб збільшити продаж, граничний виторг менший за ціну (середній виторг) за кожного обсягу продукції, окрім першого.

Чому? Зниження ціни стосуватиметься не лише додатково проданого обсягу продукції, але й усіх інших одиниць продукції, які інакше можна було б продати за вищою ціною. Кожна продана додаткова одиниця приєднуватиме до загального виторгу свою ціну мінус сума зниження ціни, за якою можна продати всі попередні одиниці продукції.

З таблиці 1 можна побачити, що граничний виторг від продажу другої одиниці продукції становить 142 дол., а не дорівнює ціні у 152 дол., бо для збільшення обсягу продажу від 1 до 2-х одиниць ціну першої одиниці треба знизити на 10 дол. Так само для продажу трьох одиниць продукції фірма мусить знизити ціну від 152 до 142 дол. У результаті граничний виторг становитиме при цьому 122 дол.: приріст загального виторгу від продажу третьої одиниці у 142 дол. з вирахуванням по 10 дол. із ціни перших двох одиниць. Саме це є причиною, яка пояснює, чому значення граничного виторгу зі стовпця 4 таблиці 1 нижчі від ціни продукту зі стовпця 2 для усіх рівнів виробництва, окрім першого. Оскільки граничний виторг, за визначенням, це приріст загального виторгу, зумовлений продажем кожної додаткової одиниці продукції, спадні значення граничного виторгу зі стовпця 4 означають, що загальний виторг зростатиме спадними темпами, як це видно зі стовпця 3 таблиці 1.

Отже, крива граничного виторгу лежить нижче кривої попиту. Також існує ще й певний зв'язок між загальним виторгом і граничним виторгом. Оскільки граничний виторг, за визначенням, -- це зміна загального виторгу, то загальний виторг зростає доти, доки граничний виторг додатний. Коли загальний виторг досягає максимуму, граничний виторг дорівнює нулю. Коли ж загальний виторг зменшується, граничний виторг стає від'ємним.

За умов недосконалої конкуренції для всіх ринків характерна спадна крива попиту. Це означає, що фірми проводять певну цінову політику за умов монополії, олігополії чи монополістичної конкуренції. Завдяки спроможності фірм впливати на загальну пропозицію на недосконало конкурентних ринках, рішення цих фірм щодо обсягу виробництва неминуче впливають і на ціну продукту.

Це твердження найочевидніше для чистої монополії, коли одна фірма контролює весь обсяг виробництва. За спадної кривої попиту, коли кожний обсяг продукції пов'язаний з деякою конкретною ціною, монополіст, ухвалюючи питання щодо обсягу виробництва, неминуче запроваджує ціну. Отже, монополіст одночасно встановлює і ціну, і обсяг виробництва. Із стовпців 1 і 2 таблиці 1 видно, що він може продати тільки одну одиницю продукції за ціною 162 дол., і тільки 2 одиниці продукції за ціною 152 дол. і т. д.

Однак усе це аж ніяк не означає, що монополіст "вільний" від ринкових сил при встановленні ціни та обсягу виробництва, а споживач повністю перебуває під його владою. Зокрема, спадна крива попиту монополіста означає високі ціни, пов'язані з низькими обсягами продажу, і, навпаки, низькі ціни -- із великими обсягами виробництва.

Оцінка за показником загального виторгу еластичності попиту за ціною є основою для ще одного висновку. Як відомо, оцінка за показником загального виторгу показує нам: коли попит еластичний, зниження ціни збільшуватиме загальний виторг. Коли попит нееластичний, зниження ціни зменшуватиме загальний виторг. Починаючи з верхньої частини кривої попиту на графіку 1, слід зауважити, що для всіх знижень цін від 172 дол. до приблизно 82 дол. загальний виторг зростає (граничний виторг при цьому додатний). Це означає, що у діапазоні ціни нижче за 82 дол. загальний виторг зменшується (граничний виторг стає від'ємним), що вказує на нееластичність попиту.

Рис. 1. Криві попиту та граничного виторгу умов недосконалої конкуренції

Загальне правило полягає в тому, що монополіст ніколи не вибере таку комбінацію ціни і обсягу продукції, за якої ціна спричиняла б зниження загального виторгу (граничний виторг є від'ємним). Монополіст, який максимізує прибуток, завжди намагатиметься уникнути нееластичного відрізка його кривої попиту на користь деякої комбінації ціни та обсягу продукції на еластичному відрізку. При зниженні ціни до нееластичної частини загальний виторг зменшуватиметься. Проте нижча ціна пов'язана з більшим обсягом виробництва, а отже, і з вищими загальними витратами. Менший виторг і вищі витрати означають менші прибутки.

Отже, крива попиту монополіста є спадною, тому крива граничного виторгу лежить нижче кривої попиту.

РОЗДІЛ 2. Підприємство на ринку чистої монополії

2.1 Визначення ціни та обсягів виробництва монополістом

Вирішальна відмінність між чистою конкуренцією та чистою монополією полягає у своєрідності кривої попиту (рис. 2): якщо для конкурентної фірми вона має абсолютно еластичний характер (пряма лінія), то для чистого монополіста -- спадний характер.

Рис. 2. Відмінності попиту для конкурентної фірми та чистого монополіста: а -- попит для конкурентної фірми; б -- попит для чистого монополіста

Спадний характер кривої попиту суттєво впливає на розробку моделі поведінки монополіста на ринку при виборі обсягів виробництва. Насамперед слід мати на увазі, що ціна реалізації додаткової одиниці продукції для монополіста завжди перевищує додатковий дохід, отриманий від її продажу (граничний дохід). Виробник не зможе продати більше продукції без зниження ціни на неї. Проте, він буде змушений одночасно знизити ціну не тільки на додаткову одиницю продукції, а й на весь обсяг продаж. Якщо на конкурентному ринку граничний дохід продавця формується лише за рахунок виграшу від збільшення обсягу продаж, то для чистого монополіста цей виграш зменшується на розмір програшу від зниження ціни на попередній обсяг проданої продукції.

Нехай монополіст може продати 40 одиниць продукції за ціною Р1 = 150 грн. Для збільшення обсягу продаж до 50 одиниць він змушений знизити ціну до Р2 = 140 грн. Приріст сукупного доходу (Q) буде становити 1000 грн., а граничний дохід -- 100 грн., тоді як ціна додатково проданої одиниці продукції -- 140 грн.

На рис. 3, де відображено описану ситуацію, бачимо, що втрата доходу від зниження ціни дорівнює площі фігури ABCD (S1), а додатково отриманий дохід від збільшення обсягу продажу -- площі фігури DKNM (S2). Залежно від співвідношення цих площин граничний дохід може бути позитивною величиною (S2 > S1), від'ємною (S2 < S1) або дорівнювати нулю (S2 = S1).

Рис. 3. Формування граничного продукту чистого монополіста

Продовжимо розглядати приклад фірми, що виробляє стільці. Припустимо, що вона працює не на конкурентному ринку, а є чистим монополістом, тоді збільшення обсягів продажу буде супроводжуватися зниженням ціни (табл. 2).

Слід зазначити, що валовий дохід фірми-монополіста при збільшенні обсягів продажу зростає не завжди: продаж дев'ятої та десятої одиниць продукції супроводжується зменшенням загальної виручки. Як бачимо, динаміка валового доходу тісно пов'язана з рівнем граничного доходу. Якщо граничний дохід має позитивне значення, то валовий дохід зі збільшенням обсягів продажу зростає. Якщо граничний дохід набуває від'ємного значення, то валовий дохід зменшується:

MR > 0, TR (2.1)

Таблиця 2. Основні показники діяльності фірми-монополіста

MR < 0, TR (2.2)

Отже, максимального значення валовий дохід набуває у тій точці, де граничний дохід дорівнює нулю:

МR = 0, TR -- max. (2.3)

Аналізуючи еластичність попиту, ми дійшли висновку, що при еластичному попиті зниження ціни збільшуватиме валовий дохід продавця. Якщо попит нееластичний, то валовий дохід продавця матиме таку саму спрямованість змін, що й ціна. Максимуму він досягне при одиничній еластичності попиту (772 -- max). Поєднавши ці висновки з попередніми, отримаємо залежності, наведені на рис. 4. Їхній аналіз дає змогу визначити межі, в яких виробник буде обирати співвідношення "ціна--продукт". Якщо він обере ціну, яка відповідає нееластичній ділянці кривої попиту (Р2), то отриманий ним валовий дохід (TR2) може принести і продаж значно менших обсягів продукції (Q3<Q2).

Очевидно, що виробник, який намагається максимізувати прибуток, буде завжди намагатися уникнути нееластичної ділянки кривої попиту на користь певної комбінації "ціна--продукт" на еластичній ділянці.

Яку ж конкретну комбінацію ціни та кількості проданого продукту обере монополіст? Це залежить не тільки від попиту, а й від його витрат на виробництво. Звернемося до аналізу витрат монополіста (див. табл. 2). Виробник вироблятиме кожну додаткову одиницю продукції до того часу, поки дохід від її продажу буде перевищувати додаткові витрати на її виробництво. Так, для збільшення виробництва з двох до трьох одиниць продукції виробник витратив додатково 99 грн., а отримав додатковий дохід від збільшення обсягу продажу 160 грн. Якщо розглядати перехід від п'яти до шести одиниць продукції, то граничний дохід і граничні витрати становитимуть відповідно 70 і 131 грн., що підтверджує недоцільність такого переходу. Таким чином, монополіст зможе максимізувати прибуток при такому співвідношенні ціни та обсягу продажу, яке зрівнює граничний дохід і граничні витрати. Для наведеного у табл. 2 прикладу це становитиме 175 грн. та чотири одиниці продукції.

Рис. 4. Вибір монополістом ділянки кривої попиту

Аналогічного висновку можна дійти, аналізуючи співвідношення валового доходу та сукупних витрат. Максимальний прибуток як перевищення валового доходу над сукупними витратами (100 грн.) виробник отримує при виробництві чотирьох одиниць продукції.

На рис. 5 наведено модель вибору монополістом співвідношення ціни та обсягів продажу, що максимізує його прибуток. У довготерміновому періоді для конкурентної фірми рівновага встановлюється тоді, коли ціна досягає мінімальних середніх витрат. Інші закономірності впливають на дії монополіста. Оскільки крива граничного доходу монополіста не збігається з кривою ціни (кривою попиту), точка максимізації прибутку завжди лежатиме лівіше від точки перетину кривих попиту та граничного доходу. Тобто монополіст максимізує прибуток, якщо обсяги виробництва менші, ніж це могло бути на конкурентному ринку (Ql < Q2). При цьому він реалізує продукцію за цінами (P1), що перевищують середні витрати для запропонованого обсягу продажу (ATC1), і отримує економічний прибуток. На рис. 5 розмір економічного прибутку монополіста відповідає площі заштрихованої фігури.

Рис. 5. Максимізація економічного прибутку монополістом

Оскільки вступ у галузь, де панує монополіст, заблоковано, то для нього немає загрози з боку конкурентів, які, збільшивши пропозицію та відповідно пересунувши її криву вправо, знизили б ціну рівноваги та ліквідували економічний прибуток. На відміну від конкурентної фірми монополіст має змогу як у короткотерміновому, так і у довготерміновому періоді отримувати економічний прибуток.

Інколи складається помилкове уявлення про цінову політику монополіста. Найпоширенішими є такі помилки:

1. Монополіст намагається встановити найвищу ціну. Ця помилка ґрунтується на неусвідомленні того, що збільшення ціни для монополіста обертається зменшенням обсягів продажу. Насправді монополіст не має за мету максимізацію ціни, а шукає такий її рівень, що забезпечив би йому максимальний прибуток.

2. Чим більша різниця між ціною реалізації продукції та середніми витратами на виробництво одиниці продукції, тим більший прибуток отримує монополіст. Це твердження справедливе лише відносно доходності з одиниці продукції. Монополіст ставить за мету максимізувати загальний прибуток. Його максимізація не завжди збігається з максимізацією продукту з одиниці продукції. Порівняйте, що доцільніше для монополіста, продати по 10 грн. 40 шт. продукції при витратах на виробництво одиниці продукції 5 грн. чи по 9 грн. 100 шт. продукції при витратах 6 грн. на одиницю? У першому випадку монополіст отримає 100 % прибутку з кожної одиниці продукції, а у другому -- тільки 50 %. Однак загальний прибуток монополіста у другому випадку становитиме 300 грн., тоді як у першому випадку лише 200 грн. Отже, для монополіста привабливіший той варіант, який максимізує його загальний прибуток, хоча при цьому можна і не мати максимальний прибуток з одиниці продукції.

3. Монопольне становище на ринку завжди гарантує беззбиткову діяльність. Для монополіста існуватиме варіант беззбиткової діяльності у тому випадку, якщо крива попиту перетинатиме криву середніх витрат. Так буває найчастіше, оскільки, як правило, крива попиту на продукцію монополіста має досить еластичну ділянку з великим кутом нахилу. Однак легко уявити ситуацію, коли крива попиту проходить нижче, ніж крива середніх витрат, не маючи з нею жодних спільних точок (рис. 6).

Рис. 6. Варіант збитковості чистого монополіста

Така ситуація складається тоді, коли монополіст продовжує випускати продукцію, попит на яку різко впав. Навіть якщо якесь підприємство було б сьогодні абсолютним монополістом з виробництва рахівниць чи примусів, то це не гарантувало б йому беззбиткової діяльності.

2.2 Соціально-економічні наслідки монополії

Логічним завершенням дослідження монопольного ринку має стати оцінка впливу монополізму на економічні процеси взагалі. Найсуттєвіші економічні наслідки чистої монополії такі:

1. Монополіст вважає за доцільне продавати менший обсяг продукції та призначати вищі ціни, ніж це зробив би конкурентний виробник (рис. 5). Тому, з одного боку, суспільство перевитрачає певну кількість ресурсів, оскільки рівноважний обсяг виробництва не збігається з мінімальним рівнем середніх витрат. Перерозподіл ресурсів на користь монополізованої галузі зменшив би середні витрати, що свідчило б про підвищення ефективності розподілу ресурсів. З іншого боку, споживачі змушені сплачувати свого роду монопольний податок, оскільки ціни на продукцію встановлюються вищі, ніж середні витрати на виробництво. Цей "податок" становить економічний прибуток монополіста. Оскільки вступ у галузь нових виробників заблоковано, то механізм ліквідації економічного прибутку у довготерміновому періоді, властивий конкурентному ринку, тут не діє.

2. Середні витрати монополіста, як правило, не збігаються з середніми витратами конкурентної фірми. До цього часу про можливості такого незбігу не йшлося. Середні витрати монополіста (АТСм) можуть бути як нижчими, так і вищими, ніж у конкурентної фірми (ATCк).

Оскільки монополіст -- це, як правило, велике підприємство, то на розмірі середніх витрат може позначитися ефект масштабу (рис. 7). Інколи нижчі середні витрати навіть з урахуванням економічного прибутку, який закладає у ціну монополіст, можуть трансформуватися у нижчі ринкові ціни на продукцію монополіста порівняно з цінами конкурентної фірми. Однак така ситуація складається досить рідко.

Рис. 7. Вплив ефекту масштабу на середні витрати монополіста та конкурентної фірми

Усі криві середніх витрат, які ми використовували раніше, ґрунтуються на припущенні, що виробник використовує залучені ресурси з максимальною ефективністю. Проте щодо чистого монополіста це припущення досить часто необгрунтоване, оскільки у монополіста фактичні витрати фірми для будь-якого обсягу виробництва, як правило, більші, ніж мінімально можливі. Це явище називається X-неефективністю. Воно пояснюється такими причинами:

а) цілі менеджерів монополіста не збігаються з метою мінімізації витрат. Вони можуть: реалізувати завдання зростання фірми, не рахуючись з витратами; ухилятися від надмірного ризику, погоджуючись на більші витрати; брати на роботу некомпетентних друзів та родичів, знижуючи загальну ефективність управління тощо;

б) монополіст, не відчуваючи "подиху в потилицю" конкурента, стає в'ялим, припиняє пошук нових технологій, які мінімізують витрати;

в) монополія змушена нести додаткові витрати, пов'язані із збереженням свого монопольного становища. Це можуть бути як офіційні (легальні) платежі за придбання патентів, ліцензій, так і неофіційні (нелегальні) витрати на підкуп посадових осіб, тиск на постачальників ресурсів тощо.

3. Монополія суперечливо впливає на науково-технічний прогрес. З одного боку, масштаби монополії дають змогу виділяти значні кошти на проведення наукових досліджень та розробку нових технологій. Це, як правило, не під силу дрібним виробникам на конкурентному ринку. Більшість сучасних відкриттів, дійсно, зроблено за участю монополій. Однак у чистого монополіста немає постійних стимулів до науково-технічного прогресу, тому він може дозволити собі бути неефективним.

4. Чистий монополіст має можливість проводити цінову дискримінацію. Вона відбувається тоді, коли певний продукт реалізується більше, ніж за однією ціною, і ці відмінності не пов'язані з відмінностями у витратах. Продавець-монополіст може застосовувати цінову дискримінацію за умови, що він має змогу виділити різні групи покупців та якщо первинний покупець не може перепродувати товар чи послугу. Прикладів такої дискримінації досить багато, особливо коли йдеться про природну монополію. Так, електропостачання населенню та підприємствам в Україні відбувається за різними тарифами, заниження тарифів на пасажирські перевезення перекриваються Укрзалізницею за рахунок підвищених тарифів на перевезення вантажів тощо.

5. Якщо виробництво будь-якого обсягу продукції однією фірмою обходиться суспільству дешевше, ніж його виробництво кількома фірмами, то галузь є природною монополією.

Цей вид монополії вигідний для суспільства, тому відношення до природних монополій зовсім інакше, ніж до інших видів монополії. У природній монополії економія від масштабу проявляється на всіх рівнях виробництва. Графік 8 показує, що збільшення обсягів виробництва супроводжується зниженням середніх витрат, граничні витрати на всіх обсягах нижчі за середні. Згідно з правилом MR = MC оптимальним обсягом випуску буде Qm з рівновагою в точці Ет, якій відповідає ціна Рт. В умовах рівноваги монополія одержує прибуток, рівний заштрихованій площині PmCmFEm.

Рис. 8. Модель природної монополії

Якби це була конкурентна галузь, то рівновага встановилася б в точці С, а оптимальним обсягом випуску був би Qc. Але галузь була б збитковою, оскільки для Qc ціна нижча на середні витрати, збитки становлять величину ВС на кожну продану одиницю продукції. Тому точка С не може бути точкою довгострокової рівноваги. В цілому через економію від масштабу на всіх обсягах випуску ця галузь не може знаходитись у стані конкурентної рівноваги.

Якби в галузі було дві фірми, кожна з яких виробляла б половину випуску, то середні витрати кожної фірми були б вищими, ніж у монополії. Тоді ринковий механізм сприяв би об'єднанню фірм, оскільки один продавець завдяки економії від масштабу виробляв би з меншими витратами. Отже, природна монополія с наслідком вільної дії ринкових сил. Для суспільства було б марнотратством розпорошувати подібне виробництво між багатьма конкурентними фірмами. Тому існування природної монополії є економічною необхідністю, вона утворює ринкову структуру, яка забезпечує мінімізацію витрат. Для зменшення негативних наслідків, породжених монопольною владою, держава регулює діяльність природної монополії. Згодом ми детально розглянемо способи, за допомогою яких держава усуває безповоротні втрати суспільства від монополії різних видів, в тому числі і природної монополії.

Ще одним значним наслідком панування монополій є їх вплив на технічний прогрес. Широко відома точка зору, що монополія має подвійний вплив на нововведення та технічний прогрес: з одного боку, вона сприяє розвитку науки і техніки, забезпечуючи впровадження новітніх досягнень у виробництво, з іншого - призводить до гальмування технічного прогресу, оскільки має можливість скуповувати винаходи і не використовувати їх. Сучасні економісти не мають єдиної точки зору на взаємозв'язок між монополією і технічним прогресом.

Існуюча практика захисту винаходів патентами, які дають право лише одній фірмі використовувати певну технологію, сама слугує причиною виникнення монополій. Чимало крупних фірм починали, власне, як патентні монополії. Вважають, що патенти необхідні, вони сприяють прискоренню науково-технічного прогресу, тому що забезпечують одержання високих прибутків протягом тривалого часу. Разом з тим, інтересам суспільства більше відповідала б система, за якої винахідники одержували б винагороду, але не могли б перешкоджати поширенню нововведень. Це дозволило б уникнути обмеження випуску, характерного для патентних монополій.

Деякі економісти вважають, що фірми, які мають значну монопольну владу, прискорюють технічні зміни, тому що мають для цього більші фінансові можливості: вони витрачають свої монопольні прибутки на наукові дослідження, які можуть захистити або укріпити їх монопольне положення, в той час як середні та дрібні фірми не мають великих доходів і тратять значно менше коштів на науково-дослідні роботи.

Проте є практичні докази того, що чимало найцінніших винаходів здійснюється на дрібних підприємствах, або винахідниками-одинаками, або в університетських лабораторіях. Вивчення найбільш вагомих винаходів виявляє, що фірми середніх розмірів часто переганяють галузевих лідерів. Так, на малі підприємства припадає 95% радикальних винаходів, впроваджених американською промисловістю, серед яких аерозольні упаковки, штучний інсулін, гнучкі контактні лінзи, гірокомпас, а також нові типи комп'ютерів, ксерографія, біотехнології. Тому сучасні економісти приходять до висновку, що радше монополія сама є результатом науково-технічного прогресу, а не його причиною. Не існує переконливих доказів, що крупні монопольні фірми відіграють особливо важливу роль у прискоренні науково-технічного прогресу.

Таким чином, монополізм має суперечливі економічні наслідки. Однак незаперечним є те, що він підриває конкуренцію як основу ринкового саморегулювання. Тому однією з функцій держави в сучасних умовах вважається обмеження монополізму, підтримка конкурентного середовища.

ВИСНОВКИ

Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.

Чистий монополіст - це єдиний постачальник товару або послуги, які не мають близьких замінників.

Монополії наявні завдяки бар'єрам для входження у галузь: позитивному ефектові масштабу, патентам і ліцензіям та власності на важливі ресурси.

Бар'єри для входження у галузь -- а) позитивний ефект масштабу, б) власність на важливі ресурси або контроль над ними -- допомагають пояснити існування чистої монополії та інших недосконало конкурентних ринкових структур.

Будь-який монополіст зможе зберегти своє монопольне становище лише тоді, коли вступ до цієї галузі для інших виробників буде надійно заблокований. Тому блокування вступу в галузь, встановлення відповідних бар'єрів -- обов'язкова умова для існування чистої монополії.

Крива попиту монополіста є спадною, тому крива граничного виторгу лежить нижче кривої попиту.

Спадний характер кривої попиту означає, що монополіст диктує ціну. Доки фірма перебуває на нееластичному відрізку своєї кривої попиту, доти вона зможе збільшувати загальний виторг і зменшувати загальні витрати - отже, збільшувати прибутки, підвищуючи ціну.

Ринкове становище чистого монополіста відрізняється від становища конкурентної фірми тим, що крива попиту монополіста є спадною, внаслідок чого крива граничного виторгу лежить нижче кривої попиту. Як і конкурентний продавець, чистий монополіст максимізуватиме прибутки, зрівнюючи граничний виторг і граничні витрати. Бар'єри для входження у галузь можуть дозволити монополістові отримувати економічні прибутки навіть у довгостроковому періоді. Зауважте, однак, що: а) монополіст не запроваджує "найвищу ціну, яку може отримати"; б) максимальний загальний прибуток, до якого прагне монополіст, рідко збігається з максимальними прибутками на одиницю продукції.

Монополіст максимізує прибутки (або мінімізує збитки), коли виробляє обсяг продукції, за якого MR=MC, і запроваджує ціну, що відповідає цьому обсягові виробництва на кривій попиту.

За однакового рівня витрат діяльність монополіста буде менш ефективною порівняно з фірмою, що діє в конкурентному середовищі, бо монополіст вироблятиме менший обсяг продукції та призначатиме вищу ціну.

Прояви неефективності монополії можуть нейтралізуватися або пом'якшуватися завдяки позитивному ефектові масштабу і технічному прогресові, але посилюватися Х-неефективністю та видатками на збереження монопольних привілеїв.

Ефект масштабу і науково-технічний прогрес дають монополісту можливість знизити середні витрати. Але монополія може не скористатись цими можливостями через так звану "X - неефективність". Вона спричиняється недоліками у внутрішній роботі фірми. Це може бути неенергійний менеджмент, його бюрократизація, або погане стимулювання працівників фірми, або ухилення від ризику. Фірма стає в'ялою і відносно неактивною, її витрати зростають. Економісти визнають, що конкурентна фірма, саме виживання якої залежить від ефективності, в меншій мірі зазнає впливу "X - неефективності" через тиск конкуренції, тоді як монополія, що мас порівняно "легке життя", частіше наражається на неї.

Високі виграти і втрата ефективності можуть бути наслідком соціально непродуктивного витрачання корпорацією значних сум грошей з метою утримання або зміцнення своєї влади. Це можуть бути видатки на рекламу, лобіювання своїх інтересів, спроби уникнути державного регулювання. Часом монополія може побудувати нові потужності, щоб переконати потенційних конкурентів у недоцільності їх виходу на даний ринок, але не використовувати їх. Такі дії монополії спрямовані на захоплення частини надлишку споживача. Чим більший цей прямокутник, тим більшу ціну платить суспільство за існування монополії.

Отже, соціальні втрати, пов'язані з монополією - це альтернативні витрати, загальна вигода суспільства, яка приноситься и жертву через скорочення виробництва до монопольного рівня. Неефективність розподілу ресурсів - це основне звинувачення, яке суспільство пред'являє монополії. Винятком в цьому плані с природна монополія, яка виникає завдяки економії від масштабу.

Вивчення чистої монополії допомагає краще зрозуміти такі типові ринкові структури як монополістична конкуренція та олігополія. Ці дві ринкові ситуації різною мірою поєднують характерні риси чистої конкуренції та чистої монополії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Базилевич В. та інші. Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.: Четверта хвиля, 1997. -248 с.

2. Долан Эд. Дж. Микроэкономика / Пер. с анг. - СПБ: Литера-плюс, 1996. - 448 с.

3. Економічна теорія: мікро- і макроекономіка / За ред. З.Ватаманюка та С.Панчишина. - К.: Альтернагиви, 2001. - 606с.

4. Задоя А.О. Мікроекономіка. Курс лекцій та вправи: Навч.посіб. - К.: Знання, 2001. - 211 с.

5. Кемпбелл С., Макконнелл К., Брю С. Мікроекономіка К.: Основи, 2004. - 846 с.

6. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: принципы, проблемы, политика. В 2 т.: пер. с анг. - М.: Республіка, 1992. - 400 с.

7. Нуреев P.M. Курс микроэкономики. Учебник для ВУЗов. - М.: НОРМА-ИНФРА, 1999. - 572 с.

8. Піндайк Р., Рубінфелд Д. Мікроекономіка. - К.: Основи, 1996. - 646 с.

9. Самуельсон П. Економіка: Підручник. - Львів: Світ, 1993. - 493 с.

10. Ястремський О., Гриценко О. Основи мікроекономіки: Підручник. - К.: Знання, 1998. - 714 с.

Размещено на Allbest.ru