Населення і трудові ресурси

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Людські ресурси -- специфічний і найважливіший з усіх видів економічних ресурсів. Як фактор економічного розвитку людські ресурси -- це працівники, що мають певні професійні навички і знання і можуть використовувати їх у трудовому процесі. Вивчення людських ресурсів має велике значення для оцінки ринку праці й розробки відповідної демографічної політики з метою впливу на процеси відтворення населення та його зайнятості.

Специфіка людських ресурсів порівняно з іншими факторами економічного розвитку полягає в тому, що, по-перше, сюди не лише створюють, а і споживають матеріальні та духовні цінності; по-друге, багатогранність людського життя не вичерпується лише трудовою діяльністю, а отже, щоб ефективно використовувати людську працю, потрібно завжди враховувати потреби людини як особистості; по-третє, науково-технічний прогрес і гуманізація суспільного життя стрімко збільшують економічну роль знань, моральності, інтелектуального потенціалу та інших особистих якостей працівників, які формуються роками і поколіннями, а розкриваються людиною лише за сприятливих умов.

Однією з передумов успішного економічного розвитку як на мікро-, так і на макрорівні є врахування інтересів людей в будь-яких діях, спрямованих на підвищення ефективності функціонування господарського механізму. Без такого врахування не можна досягти підвищення ефективності в широкому (тобто соціально-економічному) розумінні.

Особливого значення грамотне узгодження соціально-економічних перетворень з потребами і долями людей набуває в наш час у зв'язку з докорінною перебудовою системи суспільних відносин. Найсуттєвіші перетворення відбуваються саме в соціально-трудовій сфері, зачіпаючи інтереси мільйонів людей і відображаючись на результатах економічного розвитку всієї країни. Дуже важливими в час змін є також гнучкість і мобільність, постійна адаптація людей до нових умов економічного розвитку.

Залежно від мети дослідження людські ресурси характеризуються різними соціально-економічними категоріями.

Удосконалення управління трудовими ресурсами виступає одним із центральних завдань науки і практики державного управління. Як засвідчує історія суспільного розвитку, найбільш багатими, цивілізованими є країни світу, в яких створені умови для формування, найкращого використання людських ресурсів, їх відтворення і збагачення; країни, де високо цінується праця і здійснюється постійна турбота про підвищення її ефективності. За підрахунками Світового банку, в складі національного багатства США основні виробничі фонди складають 19%, природні ресурси - 5%, а людський капітал - 76%. Відповідні показники для Західної Європи - 23%, 2% та 74%.

Трудові ресурси визначають стан і перспективи економічного та соціального прогресу будь-якої країни. Водночас саме сфера праці залишається нині тією ланкою національного господарства України, в якій найбільшою мірою акумулюються соціально-економічні проблеми. Це, насамперед, дисбаланс між попитом та пропозицією праці, високий рівень безробіття, низькі ефективність праці, заробітна плата, і, як наслідок, масові зовнішні трудові міграції населення, неформальна зайнятість та пов'язаний з нею низький рівень соціального захисту зайнятих у тіньовому секторі громадян. Ці та інші деструктивні явища відображають низький рівень економічної, зокрема й управлінської культури в суспільстві, неспроможність повною мірою використати трудові ресурси та забезпечити високоефективну організацію праці в країні.

Таким чином, актуальність даної проблеми - "інтелект, розум і праця народу", що розглядаються в Програмі дій уряду як платформа для розбудови України, - зумовлює необхідність невідкладного вирішення завдання щодо кардинального удосконалення управління трудовими ресурсами. Цього можливо досягти лише за умови його належного науково-методологічного обґрунтування.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Населення і трудові ресурси».

В курсовій роботі розглянуто сутність економічно-активного населення, поділ населення за традиційною методикою МОП, трудові ресурси як соціально-економічну категорію, а також поняття трудового потенціалу суспільства.

Об'єкт дослідження - мікро- та макроекономіка.

Предмет дослідження - населення і трудову ресурси.

Мета дослідження - розглянути поняття трудових ресурсів, а також особливості їх використання в сучасній економіці України.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) розглянути сутність економічно активного населення;

2) проаналізувати поділ населення за традиційною методикою МОП;

3) дати загальну характеристику відтворення населення і ресурсів для праці;

4) дослідити трудові ресурси як соціально-економічну категорію;

3) розглянути поняття трудового потенціалу суспільства.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. Сутність економічно активного населення. Поділ населення за традиційною методикою МОП

Населення -- це сукупність людей, що проживають на визначеній території (в країні, області, місті, районі, селі тощо) Нерідко в цьому ж розумінні в соціально-економічній літератур використовується поняття "народонаселення". Населення -- ці всі люди незалежно від їхніх характеристик, тобто це найширше поняття для означення людських ресурсів.

Разом з тим населення -- це те джерело, той "матеріал", якого утворюються всі інші групування людей (наприклад ті, що в економіці праці означаються економічно активна населенням, трудовими ресурсами). Тому вивчення чисельності, складу і динаміки населення (це є предметом дослідження науки демографії) надзвичайно важливе і для економіки праці. Економісти розглядають населення як джерело ресурсів для праці, як носія певних економічних відносив і, що дуже важливо, як споживача, що формує попит.

Населення впливає на економіку через свою економічно активну частину -- загальну чисельність зайнятого в суспільному виробництві населення, його статево-вікову, освітню, професійно-кваліфікаційну структуру та територіальну організацію. В активну частину населення включають людей віком від 15 до 70 років, яке і формує трудові ресурси.

В будь-якому суспільстві населення складається з двох груп: економічно активного й економічно пасивного, співвідношення між якими залежить від соціальних, економічних та демографічних процесів.

Економічно активне населення - це населення, зайняте корисною діяльністю, виробництвом матеріальних, соціальних й духовних цінностей, що забезпечують йому доход [1, 46].

Частка економічно активного населення залежить від кількості людей у працездатному віці, а також від рівня зайнятості людей у допенсійному та післяпенсійному віці.

Економічно пасивне населення - це люди, які знаходяться на утриманні сім'ї та суспільства (інваліди І та II груп, а також непрацюючі особи працездатного віку, якщо вони отримують пенсію на пільгових умовах).

Міжнародною організацією праці рекомендована система класифікації, у відповідності з якою населення поділяється на економічно активне і економічно неактивне (схема 1) [1, 46].

МОП (Міжнародна організація праці) -- спеціалізована установа (нині працює при Організації Об'єднаних Націй (ООН)), утворена в 1919 p., що проголосила своєю мстою вивчення і покращання умов праці та життя трудящих шляхом вироблення конвенцій і рекомендацій з питань трудового законодавства. Місце перебування -- Женева.

Все населення України, 100%

Поділ за методикою МОП

Поділ за традиційною методикою

Схема 1. Варіанти класифікації населення в економіці праці

Економічно активне населення, або робоча сила у відповідності з методикою МОП, -- це частина населення обох статей, яка протягом певного періоду забезпечує пропозицію своєї робочої сили для виробництва товарів і надання послуг. Кількісно економічно активне населення складається з чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, до яких за цією методикою відносять чітко ви значені групи людей [1, 47].

Зайняті економічною діяльністю -- це особи у віці 15-70 років, які виконують роботи за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу, працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян-роботодавців, на власному (сімейному) підприємстві, безоплатно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. Зайнятими за цією методикою вважаються особи, які працювали протягом тижня не менше 4 годин (в особистому підсобному господарстві -- не менше 30 годин) незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

Безробітні у визначенні МОП -- це особи у віці 15 -- 70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних 2 тижнів. До цієї категорії відносяться також особи, що навчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють [1, 47].

Економічно неактивне населення за методикою МОП -- це особи у віці 15 -- 70 років, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні. До цієї категорії належать:

* учні, студенти, слухачі, курсанти денної форми навчання;

* особи, що одержують пенсії за віком або на пільгових умовах;

* особи, що одержують пенсії за інвалідністю;

* особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими;

* особи, які зневірилися знайти роботу, тобто готові приступити до роботи, але припинили її пошуки, оскільки вичерпали всі можливості для її одержання;

* інші особи, які не мають необхідності або бажання працювати, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом.

РОЗДІЛ 2. Відтворення населення і ресурсів для праці

Відтворення населення -- це історично і соціально-економічно обумовлений процес постійного і безперервного поновлення людських поколінь.

У процесах відтворення населення розрізняють види руху, типи і режими.

Види руху (природний, міграційний, соціальний, економічний) визначаються особливостями зміни чисельності та складу населення в країні в цілому і в окремих регіонах. Природний рух населення -- це результат процесів народження та смерті людей. Залежно від того, які процеси переважають, відбувається природний приріст або природне зменшення населення. Так, протягом 1995 -- 2000 pp. показники смертності значно перевищували в Україні показники народжуваності, і природне зменшення населення з 1995 р. щорічно сягає 300 тис. осіб і більше.

Чисельність і склад населення змінюється також в результаті міграційних процесів (механічного просторового переміщення населення). Такі переміщення викликані різними, але завжди дуже серйозними причинами (політичними, економічними, релігійними тощо). Розрізняють міграцію зовнішню, пов'язану зі зміною країни постійного проживання (еміграцією називається виїзд за межі держави, імміграцією -- прибуття з інших країн), та внутрішню, що відображає зміну людьми місця проживання в межах однієї країни. Внутрішня міграція найчастіше обумовлена особистими або економічними причинами, зокрема значну її частку становить рух населення з сіл у міста (або навпаки) у пошуках заробітку.

Соціальний рух населення виявляється у зміні освітньої, професійної, національної та інших структур населення.

Кожне нове покоління людей відрізняється від попереднього рівнем освіти та культури, професійно-кваліфікаційною структурою, структурою зайнятості, статево-віковим складом і багатьма іншими характеристиками.

Особливо слід звернути увагу на економічний рух населення, що пов'язаний із зміною його трудової активності. Результати цього руху обумовлені передусім економічними чинниками: люди розпочинають або припиняють трудову активність, що призводить до відповідного збільшення або зменшення ресурсів для праці.

Природний, міграційний, соціальний та економічний рухи населення взаємозалежні та взаємопов'язані. У сукупності вони визначають чисельність і якісні характеристики населення.

У природному русі населення розрізняють типи його відтворення: традиційний (екстенсивний) та сучасний (інтенсивний).

Традиційний тип відтворення характеризується високою нерегульованою народжуваністю і високою смертністю (з причин нерозвиненості медицини, низького рівня життя, війн, епідемій). В результаті взаємодії цих факторів загальні темпи зростання чисельності населення невисокі, в структурі переважає частка молодих людей. Цей тип характерний для ранніх етапів розвитку людського суспільства.

Сучасний тип відтворення обумовлений соціально-економічним розвитком, зростанням рівня життя, досягненнями медицини, емансипацією і залученням в економічну діяльність жінок та іншими причинами, в результаті яких різко зменшився рівень народжуваності, значно збільшилася середня тривалість життя, знизився рівень смертності, зросла частка людей старшого віку в структурі населення.

Розрізняється три режими відтворення населення: розширене, просте, звужене. Розширене відтворення характеризується переважанням народжуваності над смертністю (і в абсолютних показниках, і в розрахунку на 1000 осіб) та, відповідно, природним приростом населення. Просте відтворення означає постійну кількість населення в результаті приблизно однакової народжуваності і смертності. Звужене відтворення, або депопуляція, характерне для країн, в яких показники смертності перевищують показники народжуваності, в результаті чого відбувається абсолютне зменшення кількості населення.

Особливості історичного розвитку України сильно вплинули на динаміку чисельності всього населення, і зокрема ресурсів для праці. В XX ст. життя всіх поколінь і практично кожної людини було стривожене і погіршене тяжкими драматичними подіями як перша І друга світова та громадянська війни, індустріалізація, колективізація, голодомори, масові репресії, участь у військових конфліктах (зокрема, в Афганістані), чорнобильська трагедія, глибока криза 90-х років. В результаті не лише гинули або ставали інвалідами тисячі і навіть мільйони молодих здорових людей, але і різко зменшувалася народжуваність, деформувалася статево-вікова структура населення. Тому відтворення населення і ресурсів Для праці в Україні відбувалося і відбувається не рівномірно, а "хвилеподібно": певні підйоми змінюються глибокими падіннями [1, 50].

Відтворення ресурсів для праці -- це процес постійного 1 безперервного поновлення кількісних і якісних характеристик економічно активного населення.

Оскільки ресурси для праці є частиною населення, то і відтворення ресурсів для праці відображає стан і характер відтворення населення як частина цілого. Динаміка чисельності всього населення визначає динаміку чисельності економічно активного населення, але ця залежність не проста. Тобто збільшення (зменшення) чисельності населення призводить до збільшення (зменшення) чисельності трудоактивного населення лише за інших однакових умов, а в реальному житті, під дією різноманітних причин ці зміни відбуваються не одночасно і не в однаковому масштабі.

Наприклад, народження дітей збільшує кількість населення одразу, а кількість ресурсів для праці -- лише через 15 -- 20 років, і то за умови, що ці люди стануть економічно активними. Смертність непрацездатних людей зменшує кількість населення, але не змінює ресурси для праці. При незмінній кількості населення ресурси для праці можуть значно збільшуватися (зменшуватися) за рахунок зростання (спадання) трудової активності населення, наприклад внаслідок зміни рівня життя.

У відтворенні ресурсів Для праці, як і у відтворенні всього населення, розрізняють види руху, типи і режими.

Природний, міграційний і економічний рух населення впливає на кількісні характеристики ресурсів для праці, соціальний -- на якісні. Кожен вид руху обумовлюється дією численних різноманітних причин, а їх взаємодія і взаємозалежність визначають кількість економічно активного населення, що є фундаментальним показником для будь-якого суспільства або держави. Тому важливо проаналізувати вплив на динаміку економічно активного (трудоактивного) населення кожного з цих факторів окремо.

Так, на етапі переходу до ринкових відносин відбулося безпрецедентне зростання кількості економічно активного населення. Але кардинальна відмінність цього етапу демоекономічного розвитку України від радянського періоду полягає не в темпах приросту чисельності трудоактивного населення, а в структурі цього приросту. Раніше основним фактором приросту був природний рух населення, а в "перехідний період" приріст майже повністю викликаний економічними чинниками. Таке різке зростання трудової активності пояснюється передусім зниженням рівня життя населення та зростанням економічних потреб, в результаті чого до праці залучаються люди, які раніше не мали необхідності заробляти. Причому оскільки радянська епоха загальної зайнятості майже не залишила резервів поповнення робочої сили працездатного віку, джерелом цього поповнення стали пенсіонери та молодь, яка все частіше відмовляється від освіти на користь заробітків або поєднує освіту з трудовою діяльністю. Цей приклад наглядно засвідчує, що відтворення ресурсів для праці, хоча і має в основі відтворення населення, проте визначається специфічними законами [1, 52].

Типи відтворення ресурсів для праці порівняно з типами відтворення населення мають різне смислове значення. Екстенсивний тип відтворення ресурсів для праці означає зміну їхньої чисельності без зміни якісних характеристик економічно активного населення. Інтенсивний тип відтворення пов'язаний із зміною якості людських ресурсів: зростанням освітнього рівня, кваліфікації, покращанням здоров'я та розумових здібностей тощо, що означає нарощення трудового потенціалу.

РОЗДІЛ 3. Трудові ресурси як соціально-економічна категорія

3.1 Трудові ресурси як наукова проблема та об'єкт управління

Незважаючи на безумовну потребу щодо розробки теорії управління трудовими ресурсами, внесок вітчизняних учених у її розвиток на сьогодні є недостатнім. Наукові дослідження переважно мають характер розвідок щодо напрацьованих світовою інтелектуальною думкою та практикою концепцій, моделей управління трудовими ресурсами на рівні організації [3; 22]. Питання управління трудовими ресурсами на макрорівні розглядаються аспектно в контексті проблем економіки праці й соціально-трудових відносин [6; 8; 9], ринку праці [10; 15] тощо. До того ж тематика вказаних робіт нерідко обмежується проблемами використання трудових ресурсів.

Належно оцінюючи роль цих праць у формуванні наукових знань стосовно окремих сторін такого складного феномена, як трудові ресурси, доводиться водночас констатувати, що вони не вичерпують усього кола питань, пов'язаних із завданням всебічного дослідження сутності та змісту трудових ресурсів і формування цілісного, аналітичного інструментарію, необхідного для розробки та впровадження ефективної державної політики з регулювання системи трудових ресурсів.

Вихідною у дослідженні сутності явища "трудові ресурси" слугує категорія "ресурси". Ресурси (фр. ressotirce - допоміжний засіб) - основні елементи виробничого потенціалу, які має у своєму розпорядженні система і які використовуються для досягнення конкретних цілей економічного та соціального розвитку.

У сучасній економічній літературі існують різні підходи до класифікації ресурсів, найбільш загальними серед яких є марксистський та ринковий. У кожному з них відведене особливе місце трудовим ресурсам.

Марксистська класифікація грунтується на тому, що фундаментальною основою розвитку людського суспільства є матеріальне виробництво, яке завжди передбачає наявність таких трьох факторів; робочої сили; предметів праці; засобів праці. Відповідно до цієї концепції предмет і засоби праці в сукупності становлять засоби виробництва, які, на відміну від робочої сили, є речовими (об'єктивними) факторами виробництва. Робоча ж сила є суб'єктивним фактором виробництва, а виробництво в цілому - складною системою взаємодії цих елементів через технологію та організацію виробництва [8, 39-41].

У вітчизняній економічній літературі, яка тривалий час базувалася саме на марксистській теорії, шлях до розуміння трудових ресурсів пролягав через дослідження соціально-економічних форм праці, її нормування та організації людини як головної виробничої сили суспільства. Категорія "трудові ресурси" вперше була уведена в науковий обіг та управлінську практику в 1922 р. академіком С.Г.Струмиліним і розглядалася як робоча сила країни або народу у віці 16-49 років [11]. Трудові ресурси аналізувалися як обліково-статистична категорія, необхідна для розробки їх балансу, і тривалий час розглядала населення головним чином в статистико-демографічному аспекті. Це дало змогу багатьом дослідникам трактувати трудові ресурси як працездатне населення працездатного віку. У зв'язку з цим вікові межі на різних етапах соціально-економічного розвитку країни кілька разів змінювалися.

На позиціях такого підходу будують свої дослідження й значна частина сучасних учених.

Категорія "трудові ресурси" характеризується ними через сукупність осіб обох статей працездатного віку (жінки від 16 до 55, чоловіки - від 16 до 60 років), здатних брати участь у виробництві товарів та послуг, а також осіб обох статей, старших і молодших працездатного віку, зайнятих в суспільному виробництві. З цих категорій виключені непрацюючі інваліди праці та війни І та II груп і непрацюючі особи працездатного віку, які отримують пільгові пенсії.

Як справедливо зазначає Е.М. Лібанова, таке тлумачення трудових ресурсів - це рудимент занепалої системи [13]. Ще раз звертаємо увагу, що термін "трудові ресурси" виник у перші роки радянської влади, коли поряд з правом на працю законодавчо була закріплена обов'язковість кожного громадянина трудитися, а суворий статистичний облік працездатного населення - трудових ресурсів - був одним із елементів централізованого планування економіки. В сучасних умовах завершення переходу України від командно-адміністративної до ринкової економіки, утвердження принципів вільної праці і заборони примусової праці використання терміна "трудові ресурси" в його колишньому трактуванні втрачає сенс. Натомість виникає нагальна потреба в детальному дослідженні трудових ресурсів з метою наповнення цієї категорії новим змістом, адекватним сутності нинішніх суспільних перетворень.

В основу ринкової класифікації економічних ресурсів покладено теорію трьох факторів виробництва, розроблену Жаном Батистом Сеєм (1803). Як відомо, ці фактори - земля, праця, капітал.

Хоча низка аспектів інтелектуальної спадщини К.Маркса поставлена нині під сумнів, багато хто не тільки з-поміж вітчизняних, а й зарубіжних вчених визнає фундаментальність його поглядів на те, що праця - найважливіший фактор виробництва [2]. Термінологічна сутність та зміст ресурсу "праця" змінювалися й упорядковувалися в процесі розвитку економічної теорії. Разом з тим у наукових колах ще немає єдності у поглядах щодо його інтерпретації.

В економічних словниках, науковій літературі вітчизняних авторів та вчених ближнього зарубіжжя поряд з ресурсами землі, капіталу найчастіше вживається термін "трудові ресурси". Великий економічний словник [2, 771] дає таке визначення цього терміна: "трудові ресурси - економічно активне, працездатне населення, частина населення, наділена фізичними і духовними здібностями до участі в трудовій діяльності". Ідентичне трактування трудових ресурсів знаходимо і в новітньому економічному словникові. В економічній енциклопедії [7, 696] зазначається: "трудові ресурси - наявна маса живої праці, інтеграційні трудові можливості працездатного населення, реальна здатність створювати блага сукупного працівника суспільства". О.І.Чалий, А.В.Лобза до "трудових ресурсів" включають працюючих і непрацюючих громадян, чинну і потенційну робочу силу суспільства [11]. У загальноекономічному сенсі до трудових ресурсів найчастіше відносять економічно активне населення.

У зарубіжній науковій літературі для визначення одного з найважливіших виробничих ресурсів вживається термін "праця". Н. Грегорі Манків, вирізняючи два найважливіші фактори виробництва - капітал і працю, визначає останню як час, який люди присвячують роботі [16]. Таке тлумачення праці видається дещо спрощеним, адже ресурс праці залежить не тільки від терміну її пропозиції та використання. Він значною мірою зумовлений запасами фізичного і духовного здоров'я. Ще праця характеризується різноманітними рівнями навичок і кваліфікації.

Автори "Економікс", Макконнелл К.Р., Брю С.Л., ототожнюють поняття "праця" лише з найманою працею. Згідно з їх баченням праця - це всі фізичні та розумові здібності людей, застосовувані у виробництві товарів та послуг. З цього ряду виключається особливий вид людських талантів, а саме підприємлива здібність, яку автори через її специфічну роль для капіталістичної економіки, розглядають окремо [15, 37]. Аналогічної точки зору дотримуються деякі вітчизняні вчені. Виокремлення та вилучення підприємницької праці із структури праці не зовсім виправдане. Наймана праця є товаром на ринку праці, в той час як ресурс праці, трудовий ресурс суспільства складається з усіх здатних і бажаючих працювати, включаючи як самостійно зайнятих і безробітних, так і найманих працівників.

В останні десятиріччя в економічній теорії з'явилося поняття "портфель діяльності" [9, 8]. До цього портфеля включаються не лише наймана праця, а й інші форми людської діяльності - зайнятість у межах домашнього господарства та праця незалежних працівників найрізноманітніших категорій (самозайнятих, індивідуальних підприємців, зайнятих на сімейних фірмах, діяльність, пов'язана із здобуттям освіти і підвищенням освітнього рівня, праця на громадських засадах).

На підставі здійсненого аналізу можна зробити висновок, що в сучасному науковому світі не існує єдиного визначення трудових ресурсів. Підґрунтям для інтерпретації трудових ресурсів вітчизняними науковцями найчастіше слугують обліково-статистичні (сукупність працездатного населення працездатного віку чи економічно активного населення) та соціально-економічні (соціально-демографічні -вікові, стану здоров'я, освітні, кваліфікаційні) характеристики.

Ще більшими розбіжностями характеризується ситуація щодо інтерпретації досліджуваного явища в зарубіжній літературі. Зведені в одних випадках до часових засад виміру, ресурси праці іншими авторами характеризуються цілою системою обліково-статистичних, соціально-демографічних та соціально-економічних (відносин зайнятості) ознак.

Попри виявлені розбіжності у підходах, незмінним залишається погляд вчених на трудові ресурси як потенціал живої сили, що її має у своєму розпорядженні суспільство на певний момент часу. Подібне тлумачення грунтується на припущенні, що праця - це певна статична система, а функціонування ресурсу "праця" вичерпується межами реальної суспільної економіки.

Таке спрощене розуміння ресурсу праці як обліково-статистичної, соціально-економічної категорії певною мірою задовольняє потреби в управлінні трудовими ресурсами організації, підприємства, але є недостатнім для управління трудовими ресурсами галузі, регіону, держави, оскільки обмежує весь процес управління лише етапом використання трудових ресурсів.

Трудові ресурси - не типові, не "звичайні" в системі управління ресурсами. Одна із причин того, чому трудові ресурси є особливими, полягає в тому, ідо головним елементом системи управління трудовими ресурсами є людина праці, власник робочої сили, володар трудового потенціалу. Відомо, що людина формує й використовує свою здатність до праці на різних стадіях життєвого циклу [17, 108]. Зокрема, за періодизацією Є.А.Климова, А.К.Маркової, у процесі свого розвитку як суб'єкта праці людина проходить ряд стадій: стадії, що передує грі (від народження до 3 років), засвоєння функцій сприйняття, руху, мови, найпростіших правил поведінки і моральних оцінок, які слугують основою подальшого розвитку й залучення людини до праці; стадія гри (від 3 до 6-8 років) - на цю стадію припадає усвідомлення "основних смислів" людської діяльності, ознайомлення з конкретними професіями; на стадії опанування навчальною діяльністю (від 6-8 до 11-12 років) інтенсивно розвиваються функції самоконтролю, самоаналізу, здібності планувати свою діяльність; стадія оптації (від 11-12 до 14-18 років) - це стадія свідомого і відповідального планування і вибору професійного шляху; стадія адепта (від 14-18 до 17-27) пов'язана з професійною підготовкою; стадія професійної реалізації - це етап трудової діяльності; післятрудова стадія - стадія спаду, зниження професійної і соціальної активності. Схожі етапи життєвого циклу трудових ресурсів виявили і зарубіжні вчені Б.Ливехуд, Е.Еріксон.

Таким чином, функції управління трудовими ресурсами виходять за межі стаціонарної системи. Безперечно, раціональне використання, збереження, відновлення та розвиток трудових ресурсів у процесі трудової діяльності є основним завданням у системі управління трудовими ресурсами. Разом з тим ефективне використання трудових ресурсів неможливе без створення належних умов для формування та розвитку трудового потенціалу. Не менш важливим є також забезпечення соціального захисту для непрацюючих громадян.

Вказані напрями тісно взаємопов'язані і взаємозалежні: чисельність населення, його відтворення, статево-віковий склад, стан здоров'я, професійний та освітній рівень, зайнятість і безробіття, соціальний захист непрацюючих за віком, станом здоров'я тощо не можуть розглядатися окремо один від одного.

Такий підхід дає змогу уточнити визначення трудових ресурсів як організаційно-управлінської категорії. Трудові ресурси - це динамічна система, яка характеризується єдністю стійких взаємозв'язків і залежностей основних її елементів. До них належать формування і розвиток трудового потенціалу, використання трудових ресурсів, соціальний захист непрацюючих. У широкому розумінні трудові ресурси - це наявні на сьогодні і передбачувані в майбутньому ресурси праці суспільства, їх кількісні і якісні характеристики.

населення праця економіка трудовий

3.2 Структура трудових ресурсів

Трудові ресурси -- це частина населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями здатна працювати в народному господарстві.

З цього визначення виходить, що трудові ресурси включають в себе як реальних працівників, що вже зайняті в економіці країни, так і потенційних, котрі не зайняті, але можуть працювати. Тобто це поняття спеціально створене та ідеально підходить для радянської ідеології поголовної примусової зайнятості, проте, як уже зазначалося, продовжує використовуватися і в наш час.

Щоб кількісно визначити межі трудових ресурсів, потрібно уяснити поняття "працездатне населення", "працездатний вік", "працюючі підлітки", "працюючі пенсіонери".

Працездатний вік -- поняття узагальнене, а тому дещо умовне. Воно визначається системою законодавчих актів. Нині в Україні працездатним віком вважається для жінок 16-54 роки, для чоловіків -- 16-59 років включно. Нижня межі працездатного віку передбачає, що до початку трудової діяльності людина повинна здобути певний рівень фізичного та розумового розвитку, для чого потрібен час (мінімум перш 16 років життя). Верхня межа працездатного віку показує думку суспільства про те, в якому віці людина може претендувати на соціальну допомогу по старості. Для деяких видії трудової діяльності, що пов'язані з роботою у несприятливий умовах праці або вимагають від працівника якостей, що з віком помітно зменшуються (наприклад, спорт, балет), пенсійний вік настає раніше на 5-10 років, а інколи і більше Такі люди звуться пільговими пенсіонерами. Найчастіше вони продовжують працювати і залишаються в складі трудових ресурсів.

Слід зазначити, що в багатьох розвинених країнах законодавчо встановлена верхня межа працездатного віку на 5-10 років вища, ніж в Україні, але і середня тривалість життя там значно перевищує аналогічні показники нашої країни. Загальною світовою практикою є нижча межа пенсійного віку для жінок, хоча всюди середня тривалість життя чоловіків значно менша, ніж жінок.

Все сказане стосується працездатних, тобто людей, фізично і психічно досить здорових для того, щоб працювати. На жаль, в кожному суспільстві є значний прошарок людей, не досить здорових для цього. Тобто є люди непрацездатні, хоча їхній вік працездатний. Такі люди одержують статус інвалідів першої або другої групи, що дає їм право на отримання пенсії незалежно від віку. Кількість і частка інвалідів серед населення країни складається під впливом комплексу умов, від яких залежить здоров'я. Величезне значення мають екологічна ситуація, рівень матеріального добробуту (якість харчування, витрата життєвих сил на роботі), доступність і якість медичного обслуговування, безпечність умов праці тощо. Не потрібно бути експертом, щоб констатувати значне погіршення всіх цих умов для абсолютної більшості населення України в останнє десятиріччя. Відповідно і кількість пенсіонерів за інвалідністю зросла з 1352 тис. осіб на початок 1996 р. до 1978 тис. осіб на початок 2000 p., тобто на 46% [1, 58].

Слід сказати, що одним з принципів цивілізованого гуманного суспільства є створення умов для трудової самореалізації інвалідів. Наша держава зобов'язує роботодавців до 5% робочих місць виділяти для осіб з обмеженою конкурентоздатністю на ринку праці (в тому числі інвалідів), однак на практиці проблеми працевлаштування інвалідів вирішуються дуже важко, в результаті чого інваліди складають значну частку економічно неактивного населення. Майбутня динаміка чисельності непрацюючих інвалідів передусім залежить від покращання життя (і, відповідно, здоров'я) людей, а також від пристосування технології виробництва до працівника. Тенденцією економічно розвинених країн є зменшення частки непрацюючих інвалідів серед населення працездатного віку.

Разом з тим серед людей непрацездатного віку є чимала частка працездатних і бажаючих працювати. Працівників, молодших працездатного віку, звичайно називають працюючими підлітками, а старших -- працюючими пенсіонерами. Історичний досвід переконливо доводить, що кількість працівників цих категорій обернено пропорційна рівню добробуту населення. У підлітків і пенсіонерів нижчі вимоги і до змісту праці, й до рівня її оплати, тому вони нерідко знаходять місце роботи навіть в умовах високого безробіття і беруть на свої плечі обов'язок утримання інших (часто працездатних, але безробітних) членів сім'ї. Тому в наш час зростає кількість, і частка працюючих підлітків та пенсіонерів. Однак заради справедливості потрібно сказати, що додатковий заробіток є далеко не єдиною причиною трудової активності, особливо пенсіонерів. Певне значення має також бажаний звичний ("молодий") спосіб життя, бажання бути в колективі, почуватися потрібним тощо. Як висновок зазначимо, що, праця підлітків і пенсіонерів може приносити користь їм самим, і економіці в цілому. Проте з урахуванням особливостей віку ця праця повинна бути організована (передусім державою) так, щоб не завдавати шкоди їхньому здоров'ю і не заважати здобути відповідний рівень освіти молоді.

Таким чином, ми підійшли до кількісного визначення поняття "трудові ресурси". Вони складаються з населення і працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів та пільгових пенсіонерів, і працюючих в економіці країни осіб молодших та старших працездатного віку.

Як бачимо, в економічній літературі використовуються різні поняття для означення людських ресурсів. В табл. 1. наведені кількісні характеристики цих показників та їхніх складових. Важливо чітко уяснити їх смислове навантаження та межі використання. Поняття "трудові ресурси" ширше, ніж поняття "економічно активне населення", оскільки включає ще і працездатних непрацюючих людей та тих, що стаціонарно навчаються. Реально за поняттям "трудові ресурси" стоїть кількість населення, яке можна примусити працювати, тобто, яке фізично здатне працювати. Поняття ж "економічно активне населення" -- це та реальна частина трудових ресурсів, що добровільно працює або хоче працювати. Оскільки Україна обрала курс на побудову вільного демократичного суспільства, і в її Конституції проголошена заборона примусової праці, поняття "трудові ресурси" поступово втрачає своє економічне значення. Адже ресурсами можна називати лише реальні джерела задоволення потреби (в даному випадку - потреби в робочій силі). Тому нелогічно називати трудовими ресурсами ту частину населення, яку можна залучити до праці лише насильно. Реальними ж людськими ресурсами для праці (і це визнано на міжнародному рівні) є економічно активне або трудоактивне населення. Однак і поняття "трудові ресурси" має право на існування, оскільки показує максимально можливу (за екстремальних умов) кількість трудоактивного населення.

Таблиця 1. Чисельність і структура різних показників людських ресурсів України

3.3. Трудові ресурси нового типу

Уряд України та виконавчі органи відповідних рад розробляють річні й довгострокові державну та територіальні програми зайнятості населення. Нині здійснюється програма зайнятості населення на 2005-2012 роки. Для координації роботи щодо її реалізації щорічно розробляється план дій, який враховує регіональні й галузеві особливості, демографічні аспекти формування ринку праці та спрямований на створення організаційних і науково-методичних умов для виконання програмних заходів.

Реалізація трудових здібностей та навичок працездатного населення у країні можлива лише в результаті піднесення економіки і встановлення балансу між попитом та пропозицією на ринку праці. Перший напрям сприяє зменшенню або подоланню прихованого безробіття як явища, другий - формуванню умов для повної зайнятості на основі використання вільних робочих місць та створення нових.

Збереження та подальше зростання трудової активності, як і відродження економіки в цілому, можна досягти за умови дотримання принципів, що визначають еволюцію сучасної ринкової цивілізації. їхня суть полягає в тому, що фізичне здоров'я людини, її культура, професійний, творчий потенціал становлять потужний комплексний чинник науково-технічного і соціально-політичного розвитку, надійну основу процвітання суспільства та стабільності держави.

Особливого значення на нинішньому етапі розвитку набуває розробка довгострокової прогностичної політики науково-технічного і соціального відродження України. Адже сучасні складні технології, поширення комп'ютерної та інформаційної техніки передбачають наявність трудових ресурсів нового типу. І в цьому контексті для України надзвичайно корисним стає досвід формування трудових ресурсів творчого типу, який накопичується на Заході ще з 60-х років, тобто від початку науково-технічної революції. Там цей процес відразу був піднесений до рангу державної політики.

Одним із ключових аспектів розвитку вітчизняної економіки на етапі ринкових перетворень є впровадження політики інтелектуалізації суспільної праці. Досвід практично всіх розвинених країн показує, що важливими напрямами такої політики є:

* поступове вивільнення з народного господарства некваліфікованої робочої сили,

* вирівнювання загальної трудової освіти та підвищення її до рівня молодшого коледжу (технікуму),

* утвердження принципу індивідуального розвитку особистості в системі освіти і підготовки кадрів;

* закріплення в економічній політиці концепції першочергової цінності людського творчого потенціалу, а в соціальних відносинах -- принципу консенсусу;

* поширення в економіці характерних для творчої діяльності методів і форм організації та стимулювання праці.

Слід враховувати, що процес інтелектуалізації суспільної пращ умовно поділяється на два етапи. На першому етапі, котрий передує серйозним науково-технічним перетворенням у виробництві, ринок праці поступово звільняється від некваліфікованої робочої сили з низьким рівнем доходів, соціально інертної та нездатної піднятися з професійного дна. Для української економіки, де зайнято 10% робочої сили найнижчої кваліфікації, методика вивільнення таких працівників набуває особливого значення.

Ринок праці може позбавлятися некваліфікованої робочої сили декількома шляхами. З розвитком механізації, автоматизації та роботизації виробництва скорочується частка трудомістких і небезпечних для здоров'я робіт. Достроково виходять на пенсію зайві літні підсобні робітники, а деяких із них переводять на робочі місця, що потребують здійснення більш кваліфікованих операцій. Мінімальні виробничі вимоги до робочої сили підвищуються до рівня, близького до середньої кваліфікації. До виконання фізично легких; частково механізованих робіт у сільському господарстві, будівництві, торгівлі, сфері побутових послуг широко залучаються на умовах часткової зайнятості трудові ресурси так званого другого ешелону -- ті, що навчаються у школах, технікумах, коледжах, вузах, а також домогосподарки та пенсіонери.

Нині змінюється зміст діяльності некваліфікованих робітників. У США, наприклад, ті люди, що до найму на роботу закінчили не менше восьми класів 12-літньої середньої школи, отримують більш ґрунтовну, ніж у минулому, виробничу підготовку, переходячи до розряду мало- та се-редньокваліфікованої робочої сили. Крім виконання функцій операторів нескладних підйомно-транспортних та інших машин, вони підтримують довірену їм техніку в експлуатаційному стані, здійснюють дрібний ремонт. Багато з них, насамперед у будівництві, стають помічниками робітників високої кваліфікації, виконують коло достатньо відповідальних робіт. Така праця, зберігаючи фізичну основу, за змістом наближається до розумової.

Еволюція сфери суспільної праці в епоху НТР набуває, з урахуванням національної специфіки, універсального загальносвітового характеру її методичні основи -- комплекс заходів і послідовність їхньої реалізації - мають для України, особливо на першому етапі, велике практичне значення. Однак ще важливішим с систематичне вивчення досвіду ефективного використання якісно нової робочої сили, трудових ресурсів майбутнього. Нині вони в екстенсивній українській економіці не використовуються повною мірою, а їхня високопрофесійна та наукова підготовка оплачується явно недостатньо [4, 68].

У провідних капіталістичних країнах ще у 60 ті роки активізувалася робота з формування творчого потенціалу трудових ресурсів, що оплачуватимуться адекватно рівню їх освіти, кваліфікації та трудовому внеску.

В Японії, США та інших індустріально розвинутих країнах у 60-70-ті роки були прийняті закони, які націлювали державну і приватнопідприємницьку діяльність на розвиток інтелектуального потенціалу національної робочої сили.

В Японії у 1962 р. була розроблена урядова концепція «формування людини», що стала основою економічного та соціального розвитку країни. У 1972 р. президенти найбільших компаній, керівники урядових установ і провідні вчені спільно підготовили та прийняли програму «Розвиток людини в новому індустріальному суспільстві». У ній були викладені принципи всілякого і повсюдного заохочення творчості у процесі шкільного та вузівського навчання, розвиток у школярів і студентів здібностей, необхідних для інформаційного суспільства.

Аналогічні державні заходи у 60~70-х роках застосовувалися у США, Франції, Великобританії, Швеції та інших країнах. А наприкінці 80-х - у першій половині 90-х років реформи освіти відбулися в Японії, Великобританії, США та Франції. Особливої уваги заслуговує той факт, що очолювана державою політика розвитку трудових ресурсів у зазначених країнах проводилася за значної фінансової, організаційної та іншої участі ділових кіл і багатьох соціальних інституцій суспільства.

Державна політика розвитку трудових ресурсів вищого типу за умови її вмілої реалізації здатна досить швидко дати відчутний ефект і в нашій країні. Ця політика має впроваджуватися у два етапи. Перший -- підготовка трудових ресурсів у системі традиційної освіти (дошкільні установи, школи, коледжі, вищі навчальні заклади). Другий - подальша корпоративна професійна спеціалізація та перепідготовка кадрів у власних наукових і навчальних центрах, спеціальні курси із врахуванням технологічної специфіки конкретного виробництва [4, 69].

Слід зауважити, що на Заході внутрішньофірмова після вузівська підготовка спеціалістів часто передбачає роботу на різних посадах з метою ознайомлення з усім спектром життя підприємства і пошуку для них оптимальних робочих місць. Аби виявити творчі можливості людини, вона проходить практику в дослідних центрах або науково-пошукових групах. Таким чином забезпечується ефективне працевлаштування нових кадрів.

Практика індустріально розвинутих країн свідчить, що насичення ринку праці робочою силою, здатною до творчої діяльності в різних професійних сферах, можливе лише в разі досягнення працездатним населенням усіх вікових категорій більш високої освітньої підготовки, ніж шкільна. Впровадження такого критерію в нашій країні в комплексі зі скороченням частки некваліфікованої праці слід вважати однією з головних умов виходу економіки і суспільства в цілому на новий щабель розвитку.

Нині особливо цінується наявність у робочої сили креативного елементу -- не просто накопичення нових знань та навичок у процесі трудової діяльності, а вміння їх творчо застосовувати, тобто, по суті, створювати ноу-хау. Причому йдеться не тільки про окремих працівників, а про колективи фірм, установ та закладів.

На особливу увагу заслуговує той факт, що на Заході одним із важливих складових політики інтелектуалізації трудової діяльності є принцип залежності заробітної плати від рівня освіти і кваліфікації. У цьому зв'язку складно зрозуміти, чому наша держава попри світовий досвід саме в процесі ринкових реформ практично повністю втратила контроль над заробітною платою та доходами, як наслідок, виникли неприпустимі перекоси в оплаті праці не на користь кваліфікованої діяльності. Заробітна плата перестала справляти економічний і соціальний вплив. Зросли нетрудові доходи.

Інша ситуація складається в розвинутій ринковій економіці. Навіть у тих випадках, коли фірма з якихось причин не може В певний період надати кваліфікованому спеціалісту роботу відповідно його можливостям, розмір заробітної плати встановлюється, як правило, з урахуванням його загальної професійно-кваліфікаційної підготовки. Тимчасова переплата в подальшому цілковито компенсується внеском працівника в розвиток підприємства.

Із розвитком економіки та розширенням наукових основ загальноосвітньої і спеціальної підготовки кадрів творча праця дедалі більшою мірою стає основним змістом діяльності робітників вищого професійного рівня. За деякими оцінками, із середини 60-х до середини 80-х років у більшості працівників різних професій, що мають середню спеціальну, вищу освіту та наукову підготовку, частка робочого часу, що безпосередньо пов'язана з вирішенням різних питань розвитку виробництва, зросла від 30-50 до 70-80% [6, 277].

Важливим та поширеним методом підвищення ефективності творчої діяльності спеціалістів високої кваліфікації, який з успіхом може бути застосований і в Україні, є взаємний бригадний контроль за діяльністю колег у системі охорони здоров'я та освіти. Наприклад, групи1 лікарів (терапевти, хірурги, ендокринологи тощо) зіставляють зібрані з практики діяльності лікарів дані, вивчають їх, узагальнюють, роблять висновки стосовно праці кожного і колективу а цілому, напрацьовують рекомендації стосовно поліпшення діагностично-лікувального процесу.

Для будь-якої промислової компанії, яка опікується своїм майбутнім, дуже корисно встановлювати тісні контакти з покупцями, що дасть змогу отримати немало цінних зауважень, пропозицій, ідей стосовно покращення організації виробництва й підвищення якості продукції. Побажання з боку покупців, які мають високий рівень культури та спеціальну освіту, добре розуміються на техніці, надходять доволі часто Такий метод дістав назву «залучення населення до розвитку фірми» У його реалізації бере участь персонал, який здійснює проектування, розробку і впровадження технологій, удосконалення та продаж виробленої продукції.

Надзвичайно важливим для української економіки є західний досвід найбільш повного використання професійного потенціалу співробітників, що супроводжується зростанням рівня демократизації виробничих відносин. Цей процес поступово закріплюється і стає одним із не обхідних умов життєдіяльності бізнесу. На зміну жорстко му менеджменту, який потребує беззастережного виконання наказів і розділяє виробничий колектив на командирів та підлеглих, поступово приходить демократично «м'яке» управління працею, що заохочує ініціативу і пошук.

Авангард сучасної робочої сили в усіх країнах, і в Україні також, бере активну участь у розвитку економіки. Водночас, певній частині робітників, насамперед тим, хто вміє виконувати лише рутинну, шаблонну працю, важко знайти місце, особливо в тих галузях, де переважають високі технології. Люди, які не в змозі вільно читати складні креслення та обробляти інформацію з допомогою комп'ютера, а тим більше програмувати, часто опиняються серед функціонально непридатної робочої сили.

Атестат про закінчення середньої школи чи свідоцтво про навчання на професійних курсах іноді дозволяють уникнути безробіття, проте найчастіше утримують їх власників на периферійних ділянках економіки. Скажімо, в овочевих магазинах на робочому місці касира функціонально грамотною за певних умов може бути людина, яка не знає мови країни проживання, -- достатньо лише замінити на касовому апараті клавіші з літерами на клавіші з малюнками овочів і фруктів (практика південних штатів США).