Главная
Коллекция "Otherreferats"
Экономика и экономическая теория
Продуктивність праці підприємства як ефективність використання трудових ресурсів
Продуктивність праці підприємства як ефективність використання трудових ресурсів
Види продуктивності праці. Фактори зростання продуктивності праці та оцінка її динаміки. Програми управління продуктивністю праці. Трудомісткість - один з показників продуктивності праці. Раціональне, ефективне використання усіх видів виробничих ресурсів.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 13.10.2012 |
| Размер файла | 119,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
"Продуктивність праці підприємства як ефективність використання трудових ресурсів"
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Теоретичні основи продуктивності праці
- 1.1 Поняття продуктивності і продуктивності праці
- 1.2 Визначення продуктивності праці
- 1.3 Основні види продуктивності праці
- Розділ 2. Управління продуктивністю праці на підприємстві
- 2.1 Фактори зростання продуктивності праці та оцінка її динаміки
- 2.2 Програми управління продуктивністю праці на підприємстві
- Розділ 3. Продуктивність праці як ефективність використання трудових ресурсів
- 3.1 Трудомісткість як один з показників продуктивності праці
- 3.2 Продуктивність праці як ефективність праці
- Висновки
- Список використаної літератури
Вступ
Подолання Україною економічної кризи можливе лише за умови підвищення ефективності суспільної праці. Слід відзначити, що питання результативності і ефективності людської діяльності завжди стояли в центрі уваги економічної теорії і господарської практики. В загальному розумінні в економічній теорії під ефективністю суспільного виробництва розуміють відношення результату діяльності (якими можуть бути обсяги і вартість виробленої і реалізованої продукції, величина доданої вартості, прибуток, тощо) до витрат на його виробництво. Останні визначаються вартістю використаних економічних ресурсів (вартості людського капіталу, вартості природних ресурсів і вартості засобів виробництва). Відношення результату до витрат вважається економічною ефективністю. Крім економічної ефективності, існує поняття соціальної ефективності, під якою розуміють відповідність результату суспільної праці потребам суспільства і особистості.
Ефективність суспільної праці визначається великою кількістю різноманітних і взаємодоповнюючих показників, які відбивають результати праці з того чи іншого боку і використовуються у господарському механізмі ринкової економіки.
Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та витрат, у даному випадку - результатів праці та витрат праці.
Зв'язок між продуктивністю і рівнем життя досить простий. У будь-якому конкретному році сукупна вартість товарів і послуг, вироблених економікою, дорівнює сумі виплат усіх факторів виробництва, включаючи заробітну плату, орендні платежі, капітали і суму прибутків фірм. Зрештою ці ресурсні виплати, незалежно від їх форми, отримують споживачі. Завдяки цьому споживачі взагалі можуть у довгостроковому періоді збільшити рівень споживання, лише збільшуючи сумарне виробництво продукції.
Умовою розвитку виробництва є зростання продуктивності праці. Це відповідає загальному економічному закону і є економічною умовою розвитку суспільства незалежно від пануючої у ньому системи господарювання.
Підвищення продуктивності праці проявляється в тому, що зменшується загальна сума праці, яка вміщується в одиниці продукту, при зменшенні частки затрат живої праці і збільшенні частки минулої праці.
Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: "Продуктивність праці підприємства як ефективність використання трудових ресурсів".
Об'єкт дослідження - економіка підприємства України.
Предмет дослідження - продуктивність праці.
Мета дослідження - розглянути продуктивність праці підприємства як ефективне використання трудових ресурсів, а також особливості їх організації та функціонування.
Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:
1) розглянути теоретичні основи продуктивності праці;
2) проаналізувати поняття продуктивності і продуктивності праці;
3) охарактеризувати основні види продуктивності праці;
4) дослідити управління продуктивністю праці на підприємстві;
5) проаналізувати фактори зростання продуктивності праці;
6) розглянути трудомісткість як один з показників продуктивності праці.
Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.
Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Список використаних джерел включає 24 найменування.
Розділ 1. Теоретичні основи продуктивності праці
1.1 Поняття продуктивності і продуктивності праці
Система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення природних ресурсів відповідно до потреб людей, створює матеріальні і духовні блага і визначає зростання продуктивності суспільної праці, має назву "продуктивні сили". До цієї системи належать працівники; засоби праці; предмети праці; використовувані сили природи; наука як специфічна продуктивна сила, особливий фактор; форми і методи організації виробництва; інформація. Наука перетворилася в окремий елемент продуктивних сил з початку розгортання науково-технічної революції (НТР), тобто з середини 50-х років, а інформація - з середини 70-х років, тобто з початку другого етапу НТР. Головною продуктивною силою суспільства є працівники виробничої та невиробничої сфери. Продуктивні сили виражають ставлення людини до природи, ступінь оволодіння людиною силами природи. Вони є провідною ланкою суспільного способу виробництва, а їх рівень - загальним показником соціально-економічного прогресу, оскільки з їх розвитком зростають продуктивність праці, національне багатство, з'являються нові джерела енергії тощо. Водночас головним критерієм суспільного прогресу є розвиток людини, її потреб, інтересів, цілей. Взаємодія особистісних (людини) і речових (засобів виробництва) факторів виробництва є найважливішою умовою зростання продуктивності праці, національного багатства. У процесі такої взаємодії виникає нова продуктивна сила, не властива жодному із перелічених факторів. Соціально-економічною формою розвитку продуктивних сил є система виробничих відносин або реальних (економічних) відносин власності, яка формує спосіб поєднання особистісних та речових факторів виробництва, характер привласнення результатів праці, природу економічної і політичної влади. Залежно від того, наскільки відносини власності відповідають інтересам людини, рівню розвитку інших елементів продуктивних сил, вони або прискорюють, або гальмують їх розвиток [17, 167].
Оскільки ресурси мають межі, важливо їх використовувати ефективно, тобто досягати намічених цілей з найменшими витратами. Ця умова належить до всіх ресурсів, але стосовно живої праці - це необхідна передумова. Жива праця, яка пов'язана з витратами фізичної, нервової та інтелектуальної енергії людини у процесі виробництва життєвих благ, в результаті стає продуктивною працею. В економічному словнику-довіднику зазначено: продуктивна праця - це праця людини, в результаті якої створюються матеріальні блага та послуги. Продуктивною є не тільки праця у сфері матеріального виробництва, а й у сфері науки, освіти, управління, охорони здоров'я, послуг, а також у духовній сфері. У сучасному західному суспільстві продуктивна праця має два основні виміри. Перший стосується системи продуктивних сил, другий - відносин власності, в яких знаходить своє втілення соціально-економічна мета розвитку суспільства. У першому випадку продуктивною є праця матеріального і нематеріального виробництва, яка створює необхідні для людини товари і послуги. У другому - продуктивною є праця, яка збільшує капітал, приносить виробнику додаткову вартість, більший прибуток. Виходячи з цього продуктивнішою, наприклад, є праця з виготовлення зброї, оскільки приносить військовим концернам вищу норму прибутку. Але вона нічого не дає для розвитку суспільства, тому така праця з точки зору всього суспільства є непродуктивною.
З цим поняттям тісно пов'язані поняття "продуктивність праці" і "продуктивність". На перший погляд, вони близькі між собою, але різняться тим, що продуктивність праці відображає ефективність виробничої діяльності людей у процесі створення матеріальних благ і послуг, тобто результативність конкретної праці. Продуктивність праці вимірюється кількістю продукції або послуг, вироблених працівником за одиницю робочого часу (рік, місяць, тиждень тощо), або кількістю робочого часу, затраченого на виробництво одиниці продукції чи надання послуги. У виробництві будь-якого товару бере участь жива та минула (або уречевлена) праця. Зростання продуктивності праці у суспільстві загалом означає економію обох видів праці або зниження суспільно необхідного робочого часу на виробництво одиниці товару чи послуги. При цьому частка живої праці зменшується, а частка минулої - зростає, але кількість живої праці зменшується помітніше, ніж зростає кількість минулої праці. Отже, загальна сума праці, втіленої в товарі чи послузі, зменшується. Найбільш точним вираженням суспільного рівня продуктивності праці є показник виробництва національного доходу на душу населення або на одного працівника. Зростання продуктивності праці у суспільстві загалом залежить від рівня розвитку продуктивних сил. Більш конкретними факторами зростання суспільної продуктивної праці є використання досягнень НТР у виробництві, поглиблення суспільного поділу праці, в тому числі міжнародного, у формі спеціалізації, кооперування й комбінування виробництва, впровадження нових форм організації праці, досягнення реального плюралізму форм власності та ін. Зростання продуктивності праці залежить від рівня освіти, кваліфікації працівника, його культури, свідомості, психологічного стану, мотиваційного механізму тощо. Усього налічують близько 60 факторів зростання продуктивності праці, які належать лише до системи продуктивних сил. Крім цього, є фактори зростання продуктивності праці, які належать до всього технологічного способу виробництва (тобто продуктивних сил і техніко-економічних відносин), відносин власності, надбудовчих відносин (наприклад, удосконалення законодавства) тощо.
Водночас продуктивність - це показник ефективності не конкретного виробництва, а в масштабах міста, регіону, який характеризує випуск продукції в розрахунку на одиницю використаних ресурсів, інших факторів виробництва. В "Большом экономическом словаре" за ред. А.Н. Азриліяна зазначено: продуктивність - це здатність економічної системи виробляти корисну продукцію і міра реалізації цієї здатності.
Під продуктивністю розуміють відношення кількості продукції, виробленої даною виробничою системою за певний проміжок часу, до кількості ресурсів, витрачених для створення, виробництва цієї продукції за даний період [9, 567].
Поняття продуктивності передбачає множинність свого числового представлення і утворює систему показників ефективності. Розрізняють продуктивність в широкому і вузькому розумінні. У вузькому розумінні продуктивність розуміють як показник у вигляді відношення продукції до одного, або декількох основних виробничих ресурсів. У широкому розумінні продуктивність характеризує система взаємопов'язаних показників.
Для підприємства, на якому виробляється один або декілька продуктів, обчислення продуктивності досить просте. Для визначення продуктивності на рівні народного господарства застосовується ряд окремих показників, наприклад: відношення обсягів продажу до чисельності зайнятих; відношення прибутку до вкладеного капіталу; відношення виробничої площі, що використовується до площі, що є в наявності; відношення прибутку до власного капіталу; відношення ціни підприємства до ціни ринкової; відношення фактичних питомих витрат праці до нормативних; відношення фактично відпрацьованого фонду робочого часу до його календарного фонду, тощо. Усі ці відношення можна виразити формулою
де П - продуктивність;
Q - кількість виробленої продукції (товарів, послуг);
І - затрати (праця, капітал, енергія, тощо).
Іншими словами, продуктивність - це показник результативності та ефективності виробництва, що характеризує випуск продукції в розрахунку на одиницю використаних ресурсів та факторів виробництва (Енциклопедія бізнесмена, економіста, менеджера / За ред.Р. Дяківа. - К.: Міжнар. екон. фундація, 2000).
Найбільш поширеним показником ефективності праці є продуктивність праці. Продуктивність праці - це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого [9, 568].
Отже, терміни "продуктивність" і "продуктивність праці", з одного боку, близькі між собою, а з іншого - це різні поняття.
Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) продуктивність відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво, а продуктивність праці - це ступінь ефективності використання конкретної праці, і в її визначенні закладено поняття праці, здатність людини виробляти за одиницю робочого часу певний обсяг продукції.
Крім того, є ще одне поняття продуктивності праці: це продуктивність суспільної праці, яка характеризує ефективність використання сукупних витрат праці. Під сукупними розуміють витрати живої і минулої (уречевленої у засобах виробництва) праці на виробництво продукції. Тому продуктивність суспільної праці відбиває взаємодію особистісних і речових факторів виробництва і є показником ефективності виробничої діяльності людей.
Показник продуктивності суспільної праці - це узагальнюючий показник ефективності суспільного виробництва, який розраховується як відношення виробленого національного доходу до середньорічної чисельності зайнятих у сфері матеріального виробництва. З переходом до міжнародної методології обліку рівень продуктивності суспільної праці визначається відношенням валового внутрішнього продукту (у ринкових цінах) до середньорічної чисельності економічно активного населення (робоча сила).
Підвищення продуктивності праці означає економію сукупної праці (живої та уречевленої), що витрачається на вироблення продукції, зменшення всього матеріалізованого в продукті робочого часу.
Між показниками продуктивності індивідуальної та суспільної праці існує певна взаємозалежність. Вона полягає у тому, що зменшення витрат індивідуальної праці на робочих місцях є необхідною передумовою підвищення продуктивності суспільної праці. Водночас економії лише живої праці часто буває не досить для підвищення продуктивності суспільної праці.
Продуктивність праці збільшується в міру економії як живої, так і минулої (уречевленої) праці на одиницю готового продукту. Причому протягом останніх десятиліть все чіткіше виявляється загальна тенденція випередження зниження затрат живої праці. Це пов'язано з тим, що засоби праці, які втілюють витрати минулої праці, у процесі вдосконалення дають змогу все більше економити витрати живої праці робітників, зайнятих на виготовленні конкретної продукції. Отже, з розвитком науково-технічного прогресу частка минулої праці повинна безперервно зростати при одночасному зниженні витрат живої праці на одиницю продукції.
Однак в умовах трансформації економіки країни скорочена кількість задіяної живої праці приводить до руху скорочену кількість минулої праці, наявність безробіття не стимулює капітальні вкладення на створення нових робочих місць, що необхідно, щоб забезпечити динаміку зростання економіки як стабільний процес. Це можливе лише на підставі створення державою відповідного загальноекономічного середовища, яке приведе до якісних змін в економіці і відповідно в соціальній сфері. Саме в цьому середовищі повинна знайти собі місце продуктивність праці, що в теперішній час необгрунтовано замовчується.
Оскільки економічна сутність продуктивності праці, а точніше, її підвищення виражається у скороченні як робочого часу робітників, зайнятих у галузях, безпосередньо пов'язаних з виробництвом кінцевої продукції, так і робочого часу, втіленого в засобах виробництва, спожитих на завершальному циклі виготовлення кінцевої продукції, то і продуктивність праці визначатиметься зростанням економії всіх задіяних ресурсів.
На наш погляд, дуже вдало розкрив різницю між термінами "продуктивність" і "продуктивність праці" Р.В. Гаврилов, який об'єднав ці поняття в одну схему (рис.1) [21, 256].
Рис.1. Взаємозв'язок понять "продуктивність" і "продуктивність праці"
Ця оригінальна схема показує близькість понять "продуктивність" і "продуктивність праці", і якщо "продуктивність" базується на критеріях "якість продукції" та "якість трудового життя", "економічність", "життєвий рівень", "впровадження новітніх технологій", тобто на загальних поняттях, то "продуктивність праці" це ефективність витрат конкретної праці або ресурсів живої та уречевленої праці стосовно конкретного суб'єкта ринкових відносин. Виходячи з цього умовно ліва сторона шестикутника це "продуктивність", а права - "продуктивність праці".
Варто також зазначити, що поняття "продуктивність" залежить від взаємодії п'яти факторів виробництва: праці, капіталу, інформаційних потоків, підприємницького хисту та рівня використання природних ресурсів, де головним є жива праця. Від того, як вона організована, як взаємодіє з іншими факторами виробництва, які новітні технології сприймає виходячи зі своєї підготовленості, залежить продуктивність на всіх рівнях управління: макро-, мезо- та мікро- [21, 259].
Підприємство - це клітинка багатоаспектного господарства країни, а тому від продуктивної роботи коленої ланки залежить стан і розвиток економіки країни загалом.
1.2 Визначення продуктивності праці
Продуктивність праці є найважливішим показником економічного зростання, узагальнюючим поняттям результативності праці. Особливості сучасного етапу розвитку економіки визначають нові підходи до оцінювання господарської діяльності, у тому числі до проблеми продуктивності праці.
У зв'язку з розвитком науково-технічного прогресу людська праця складає все меншу частку сукупних витрат. Зростає частка інших видів витрат: фізичні і фінансові активи, матеріали, енергія, інформація. Тому при визначенні зростання продуктивності праці на підприємстві необхідно об'єднувати різні види витрат або використовувати цілісну систему факторних показників, у знаменнику яких присутній лише один вид витрат.
Таким чином, продуктивність праці вимірюється як загальний обсяг продукції, поділений на кількість витраченого на його виробництво труда. Це середня величина, яка відображує виробіток одного працівника за одиницю робочого часу.
Розрізняють продуктивність праці в масштабі суспільства, регіону, галузі, підприємства і продуктивність індивідуальної праці окремого робітника.
У масштабах галузі або економіки країни загалом визначають середню продуктивність праці. Оскільки середня продуктивність визначає обсяг продукції на одиницю витраченого труда, її досить нескладно виміряти (для цього лише треба знати дані сумарної продуктивності праці і сумарного обсягу продукції), і це дає можливість порівняти показники різних галузей і в рамках однієї галузі в довгостроковому періоді. Продуктивність особливо важлива, оскільки вона відображає реальні рівні життя, яких країна може досягти для своїх громадян.
Зазначимо, що продуктивність праці - це якісний показник. Він, як і будь-який інший якісний показник, являє собою частку від ділення одного об'ємного показника (кількісного) на інший. Отже, величина і динаміка будь-якого якісного показника залежать від "фізичного" зростання чисельника і знаменника, що утворюють цей якісний показник.
Продуктивність праці в будь-якій організаційній системі може підвищуватись, якщо спостерігається одна з наведених умов:
1) обсяг продукції зростає, затрати зменшуються;
2) обсяг продукції зростає скоріше, ніж затрати;
3) обсяг продукції не змінюється, водночас затрати зменшуються;
4) обсяг продукції зростає при незмінних затратах;
5) обсяг продукції зменшується повільнішими темпами, ніж затрати.
При цьому на рівень продуктивності праці впливають екстенсивність використання праці, інтенсивність праці, а також техніко-технологічний рівень виробництва.
Отже, йдеться про екстенсивний чи інтенсивний приріст продуктивності праці. Екстенсивним називають приріст, отриманий за рахунок зростання об'ємного показника, що являє собою той чи інший ресурс. Інтенсивний же приріст проявляється як наслідок зростання прямого якісного показника або зниження зворотного якісного показника (затрат будь-якого ресурсу на одиницю продукції) [24, 45].
Екстенсивність праці характеризує ступінь використання робочого часу і його тривалість за зміну при інших постійних характеристиках. Що менше простоїв, непродуктивних затрат робочого часу, тобто чим повніше використовується робочий час і чим триваліша робоча зміна, то вища продуктивність праці. Екстенсивне використання праці має межі: законодавчо встановлені тривалість робочого дня і робочого тижня, і має ліміт - якщо протягом законодавчо встановленого робочого дня робочий час повністю використовується на продуктивну працю.
Інтенсивність праці характеризує кількість праці, що витрачається робітником за певний проміжок робочого часу для отримання корисного результату (продукту). Визначається затратами фізичної, нервової і розумової енергії за одиницю часу. В основі рівня інтенсивності праці лежать соціально-економічні умови - тривалість робочого часу і його використання, рівень розвитку і використання техніки і технології виробництва, нормування і оплата праці, рівень життя, ставлення робітника до праці і т. ін. Що вища інтенсивність праці, то вища її продуктивність. Інтенсивність праці - важливий фактор продуктивності, але він має фізіологічні межі, тобто рівень інтенсивності визначається фізіологічними і психічними можливостями людського організму. Інтенсивність вимагає дотримання фізіологічних норм витрачання людської енергії, тобто такого витрачання життєвої енергії протягом робочого часу за зміну, яке забезпечує при діючій системі охорони здоров'я, реально доступній якості харчування і раціональному використанні вільного від роботи часу необхідні умови для повноцінного функціонування організму і повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня.
Техніко-технологічний рівень виробництва є основним джерелом зростання продуктивності праці, що не має меж і визначається науково-технічним прогресом, техніко-технологічним удосконаленням виробництва, появою нових матеріалів, видів енергії і т. ін.
Все це формує продуктивну силу труда - йога здатність виробляти в міру зростання технічної оснащеності виробництва все більше і більше продукції.
Однак сучасна економічна теорія виходить з того, що процес виробництва продукції є результатом не тільки функціонування труда, а й сукупної дії труда, капіталу, землі та підприємництва. Роль і частка кожного з цих факторів виробництва у процесі створення продукції точно встановити неможливо. Отже, віднесення обсягу випущеної продукції до працезатрат, пов'язаних з цим випуском, при підрахунку продуктивності праці зовсім не означає, що тільки труд є джерелом продукції, це лише один із способів визначення ефективності виробництва.
Підвищення продуктивності праці на підприємствах проявляється у вигляді [24, 47]:
збільшення маси продукції, створюваної за одиницю часу при незмінній її якості;
підвищення якості продукції при незмінній її масі, створюваній за одиницю часу;
скорочення затрат труда на одиницю створюваної продукції;
зміни співвідношення затрат живої та минулої праці у бік зростання частки затрат минулої праці при загальному скороченні затрат праці;
скорочення часу виробництва і обороту товарів;
збільшення маси і норми прибутку.
Абсолютно очевидно, що можуть бути різні комбінації вказаних видів прояву підвищення продуктивності праці. Кожен з них окремо і в сполученні з іншими свідчить про велике значення її приросту для економіки підприємств, які перебувають під впливом конкуренції, що посилюється, на рийках товарів, послуг і праці.
Підвищення продуктивності праці забезпечує підприємствам і всьому суспільному виробництву подальший розвиток і сприятливі перспективи, що зрештою веде до підвищення рівня життя населення.
Підвищення добробуту народу тісно пов'язане з ефективністю виробництва, продуктивністю суспільної праці. У сучасних умовах роль цих найважливіших категорій багаторазово підвищується. Економія праці, підвищення її продуктивності - головні джерела збільшення маси і норми додаткового продукту. Саме вони відбивають рівень розвитку науково-технічного прогресу.
У процесі праці людина використовує засоби виробництва, тобто засоби праці і предмети праці, отже, ефективність виробництва залежить від затрат живої і уречевленої праці. Таким чином, вартість товару визначається всім робочим часом (минулої та живої праці), що входить до товару, тобто одиниця товару містить певну величину праці, як уречевленої у засобах виробництва, так і приєднаної до неї в процесі виробництва. Однак жива праця як імпульс суспільного розвитку відіграє певну роль у процесі виробництва і його результативності.
При обчисленні продуктивності праці слід враховувати як живу, так і уречевлену працю. Загальні вимоги до показників продуктивності праці наступні:
відображення затрат праці та їх результати;
вплив структурних зрушень, науково-технічного прогресу і т. ін.
На сучасному етапі основними показниками (плановими і звітними) є такі, що характеризують темпи зростання національного прибутку в розрахунку на одного працівника сфери матеріального виробництва. При цьому враховується необхідність синтезу вартісних показників продуктивності, що відображають затрати живої та уречевленої праці, а показники сукупної трудомісткості інтегруються в систему показників ефективності виробництва. Отже, створюється дворівнева модель системи показників: показники народногосподарського рівня і показники галузевого рівня. Ці економічні показники класифікуються за укрупненими групами, в яких результати виробничої діяльності належать до затрат живої праці робітників матеріального виробництва (перший варіант) або до затрат сукупної суспільної праці (другий варіант) [24, 53]. За першим варіантом рівень і динаміка продуктивності праці розраховуються як відношення суми валового суспільного продукту, кінцевого річного суспільного продукту, національного доходу, товарної чистої продукції до затрат живої праці.
де Псв - продуктивність праці, що визначається за сукупним валовим суспільним продуктом, валовою товарною або реалізованою продукцією; Vв - валовий (сукупний) суспільний продукт (валова товарна або реалізована продукція); Тж - затрати живої праці; ф - вартість основних засобів, що через амортизаційні відрахування переноситься на вартість валового або кінцевого річного суспільного продукту; м - вартість сировини і напівфабрикатів, використаних у процесі матеріального виробництва; z - оплата праці робітників виробничої сфери; т - додатковий продукт; VH - приріст незавершеного виробництва за звітний період (враховується при визначенні продуктивності праці за товарною продукцією);
За другим варіантом показники продуктивності суспільної праці визначаються за співвідношенням результатів матеріального виробництва (обсягу виробленої продукції) і сукупних затрат. Узагальнена формула продуктивності суспільної праці у цьому разі має вигляд
де Пс - продуктивність суспільної праці; V - результативність матеріального виробництва в грошовому або натуральному виразі; Тж, Ту - затрати живої та уречевленої праці.
Перехід економічної системи країни на ринкові відносини визначає необхідність застосування оціночних показників розвитку, що забезпечують комплексний підхід. З обґрунтуванням використовуваних показників за працею пов'язані не тільки результати аналітичної роботи, а й вибір стратегії господарської діяльності, планування пріоритетних напрямів розвитку, ефективність застосовуваних методів господарювання. На регіональному і державному рівнях використовуються показники, що забезпечують порівняльну оцінку досягнутого рівня економічного і соціального розвитку (на підставі показників НД - виробничого і використовуваного) в розрахунку на одного працівника, на душу населення.
1.3 Основні види продуктивності праці
Залежно від масштабності виконуваних трудових процесів розрізняють наступні види продуктивності праці:
глобальну;
локальну;
індивідуальну.
Глобальною продуктивністю праці (ПТГ) називається узагальнений показник народногосподарської ефективності праці по країні в цілому, який розраховується шляхом віднесення основних макроекономічних показників (валовий національний продукт (ВНП), валовий внутрішній продукт (ВВП), національний дохід (НД)) до чисельності зайнятих в суспільно-господарському виробництві (ч3). Суспільна продуктивність праці, крім витрат живої праці враховує витрати минулої праці, уречевленої в засобах виробництва, тобто сукупні витрати праці. її рівень характеризує ефективність суспільного виробництва і розраховується на рівні народного господарства. Відтак, обчислюють виробіток валового національного продукту (валового внутрішнього продукту) (ПТг1) та виробіток національного доходу (ПТг2) в розрахунку на одного зайнятого в суспільному господарстві протягом встановленого періоду:
Локальною продуктивністю праці (ПТл) називають показник ефективності праці по галузях промисловості, по групі підприємств, що випускають однорідну продукцію. Він обчислюється як обсяг продукції (валової (ВП), товарної (ТП), чистої (ЧП)) виготовленої підприємством (галуззю, підгалуззю), до чисельності промислово-виробничого персоналу даного підприємства (галузі, підгалузі) (чпвп) за формулою [20, 32]:
Індивідуальна продуктивність праці відображає витрати живої праці на виробництво конкретної продукції і застосовується в економічних розрахунках на рівні підприємства. Індивідуальною продуктивністю праці (ПТі) називається результативність праці на конкретному робочому місці, в конкретному цеху тощо. На конкретному робочому місці його ототожнюють з нормою виробітку по конкретному виду продукції, яка розраховується як кількість продукції в натуральному вираженні (Q), виготовленої за одиницю робочого часу (ТР) за формулою [20, 35]:
Рівень продуктивності праці вимірюється кількістю продукції, виробленої за одиницю часу (прямий метод), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (обернений метод).
Показник продуктивності праці займає центральне місце під час створення плану з інтенсифікації та підвищення ефективності трудової діяльності. Завдання щодо підвищення продуктивності праці орієнтує підприємство на випуск продукції з найменшими трудовими витратами, стимулює зростання виробництва і одночасне зменшення собівартості продукції. Мобілізуюча, дійова сила цього завдання є більшою, коли на діяльність підприємства найменш впливають зміни зовнішнього середовища і воно повністю відображує дійсний трудовий внесок промислово-виробничого персоналу. Тому важливо застосувати такий показник, який може надати вірне представлення про реальний рівень і темп зростання продуктивності праці. В зв'язку з цим застосовують різні методи вимірювання продуктивності праці.
Розділ 2. Управління продуктивністю праці на підприємстві
2.1 Фактори зростання продуктивності праці та оцінка її динаміки
Систематичне зростання продуктивності праці має пріоритетне значення для підвищення ефективності функціонування будь-якого підприємства, галузі промисловості, всього господарського комплексу, для підвищення матеріального добробуту кожного працюючого.
Зростання продуктивності праці означає підвищення випуску продукції за одиницю робочого часу (людино-година, людино-день, людино-місяць, людино-рік) порівняно з минулим аналогічним періодом.
Резервами зростання продуктивності праці називають ще невикористані можливості економії праці за окремими факторами.
Використання наявних резервів росту продуктивності праці залежить від певних факторів.
Фактори росту продуктивності праці - це умови, створення яких забезпечує використання наявних на підприємстві резервів.
В практиці планування вся сукупність факторів росту продуктивності праці класифікується на групи [5, 203]:
1. Підвищення технічного рівня виробництва:
впровадження нових, прогресивних знарядь праці;
удосконалення діючих знарядь праці, модернізація устаткування;
комплексна механізація і автоматизація виробництва; застосування прогресивних технологій;
використання нових видів матеріалів;
2. Удосконалення управління, організації виробництва і праці:
удосконалення організаційної структури управління підприємством;
раціональний розподіл функцій управління;
розвиток і удосконалення форм суспільної організації виробництва;
удосконалення організації виробництва, впровадження потокових форм організації;
вдосконалення форм розподілу та кооперації праці робітників;
впровадження передових методів і прийомів праці, поліпшення організації робочих місць.
3. Збільшення обсягу виробництва продукції і структурні зрушення у виробництві:
зростання масштабів виробництва;
зміна асортименту продукції;
зміна структури продукції;
зміна частки кооперованих поставок;
диверсифікація виробництва.
4. Економічні:
вдосконалення методів планування виробництва;
вдосконалення системи оплати праці; >участь працівників у прибутках.
5. Соціальні:
створення сприятливого психологічного мікроклімату в колективі;
поліпшення системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації персоналу;
підвищення загальноосвітнього рівня робітників;
вдосконалення системи нематеріального заохочення працівників.
6. Галузеві:
поліпшення розміщення підприємств;
прискорення освоєння нових виробничих потужностей.
Зростання продуктивності праці при заданих обсягах виробництва має наслідком економію чисельності промислово-виробничого персоналу. Відтак, при заданій кількості вивільнених внаслідок різних причин працівників (ЕЧпвп), стає можливим розрахувати рівень зростання продуктивності праці (Іпт) за формулою:
Результат, отриманий за цією формулою, вказує на напрямок скорочення штату підприємства. Динаміка продуктивності праці визначається шляхом співставлення рівнів продуктивності праці за різні періоди. При її оцінці обчислюють такі показники: індекс зростання продуктивності праці (Іпт) визначається як відношення значення продуктивності праці планового періоду (ПТплан) до значення продуктивності праці базового періоду (ПТбаз) за формулою:
відсоток зростання продуктивності праці (іпт) показує, як змінилась продуктивність праці в порівнянні з базовим періодом, або, іншими словами, скільки відсотків складає сьогоднішня продуктивність праці. Він визначається за формулою:
абсолютний приріст продуктивності праці (ПТ) розраховується як різниця між плановим (ПТплан) та базовим (ПТбаз) показниками продуктивності праці за формулою:
темп приросту продуктивності праці (Іпт) показує, на скільки відсотків зросла (зменшилась) продуктивність праці в плановому періоді порівняно з базовим періодом, і визначається за формулою [5, 206]:
Отже, розробка дієвої політики щодо підвищення продуктивності праці повинна починатися з планомірного виявлення всіх наявних у підприємства можливостей та резервів. Основними напрямами в цій галузі є організація розробки і здійснення планів щодо підвищення продуктивності праці на кожному робочому місці, а також активна участь в плануванні організаційно-технічних заходів і контроль за їх виконанням. До опрацювання таких заходів слід залучати широкі маси промислово-виробничого персоналу: працівників, інженерно-технічних робітників, службовців, керівників тощо, їх участь сприяє виявленню внутрішньовиробничих резервів підвищення продуктивності праці. Але все ж найважливішим резервом підвищення продуктивності праці є її наукова організація.
2.2 Програми управління продуктивністю праці на підприємстві
Проблема підвищення ефективності праці, полягає в досягненні певної мети з мінімальними затратами праці. Останнє виступає однією з економічних закономірностей суспільства, що зумовлена зростаючими потребами громадян в матеріальних і духовних благах, необхідністю їх задоволення в умовах обмеження виробничих ресурсів. Підвищення ефективності праці безпосередньо пов'язане з головною метою суспільства - забезпечення економічного зростання, яке визначається збільшенням ВНП як в цілому, так і на душу населення. У зв'язку з цим виникає нагальна потреба в підвищенні ефективності праці на рівні кожного підприємства - первинної ланки суспільного виробництва. Керівники і спеціалісти підприємств повинні розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю.
Управління продуктивністю - це частина більш широкого процесу управління підприємства, яка включає в себе планування, організацію, керівництво, контроль і регулювання підвищенні продуктивності праці. Сутність управління продуктивністю полягає в тому, щоб досягати максимально можливого рівня її підвищення при існуючих на даний момент економічних умовах.
Ураховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, керівники і спеціалісти всіх рівнів у перспективних організаціях повинні розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю. Ці програми на підприємстві охоплюють такі етапи:
1) вимірювання й оцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і за окремими видами праці зокрема;
2) пошук та аналіз резервів підвищення продуктивності на основі інформації, одержаної під час вимірювання й оцінки;
3) розроблення плану використання резервів підвищення продуктивності праці, який повинен передбачати конкретні терміни і заходи щодо їх реалізації, фінансування витрат на ці заходи та очікуваний економічний ефект від їх упровадження, визначати відповідальних виконавців;
4) розроблення систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності;
5) контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, і регулювання їх виконання;
6) вимірювання й оцінка реального впливу передбачуваних заходів на зростання продуктивності праці.
Отже, управління продуктивністю праці на підприємстві - це фактично частина загального процесу управління підприємством, що охоплює планування, організацію, мотивацію, керівництво, контроль і регулювання. Ця робота грунтується на постійному аналізі співвідношення корисного ефекту від певної трудової діяльності, з одного боку, і витрат на цю діяльність, з іншого боку [2, 3].
Розглянемо детальніше кожний із названих етапів програми управління продуктивністю праці на підприємстві.
Вимірювання й оцінювання досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема - вихідний етап програми. Його правильне і точне здійснення є важливою передумовою успішності наступних етапів і всієї програми. Найважливіша вимога до економіста на цьому етапі - забезпечення достовірності і порівнянності показників. Щоб виміряти продуктивність праці, потрібно зіставити кількість виробленої продукції або наданих послуг з витратами на їх виготовлення. Це завдання лише на перший погляд здається простим. На практиці більшість організацій виготовляє значну кількість різноманітної продукції, яку нерідко важко порівнювати і додавати. Універсальні вартісні показники кількості продукції не позбавлені впливу інфляційних процесів, стихійного коливання ринкової кон'юнктури, ними не завжди можна виразити залишки незавершеного виробництва. Ще важче точно підрахувати витрати праці на випуск конкретного виду продукції чи послуг, оскільки звичайно кожний працівник прямо чи непрямо бере участь у виробництві багатьох видів продукції, і розділити між ними витрати праці просто лише для робітників-відрядників.
Слід також постійно мати на увазі, що ресурси, які застосовуються у виробництві, взаємозамінні. Тобто, можна зменшити кількість праці на досягнення певного корисного ефекту за рахунок збільшення кількості використаних засобів виробництва. Продуктивність живої праці при цьому звичайно зросте, але чи одержить від цього користь підприємство, можна сказати, лише розрахувавши продуктивність за багатофакторною моделлю, яка 6 враховувала витрати і живої, й уречевленої праці. Так само, наприклад, можна замінити більшу кількість менш кваліфікованої праці меншою кількістю вище кваліфікованої. Якщо при цьому корисний ефект виробництва і сумарні витрати на персонал залишилися такими самими, то показник виробітку в розрахунку на кількість витраченого робочого часу зросте (бо підприємство використовує меншу кількість праці), але реальний рівень виробітку залишиться таким самим (бо сумарні витрати на персонал для одержання певного корисного ефекту залишилися такими самими). Тому завданням економіста є використання всіх можливих прийомів і методів для забезпечення достовірності і порівнянності показників продуктивності праці на підприємстві [2, 4].
Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності грунтується на порівнянні інформації, одержаної під час вимірювання й оцінки досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і за окремими видами праці зокрема з наявною інформацією про максимально можливий рівень продуктивності праці на аналогічних роботах. Для пошуку резервів підвищення продуктивності праці слід заохочувати висококваліфікованих представників різних спеціальностей, що володіють фундаментальністю і широтою поглядів та вміють бачити перспективу.
Шукаючи й аналізуючи резерви, необхідно також враховувати їх класифікацію за різними ознаками, щоб не обійти увагою жоден з можливих факторів підвищення продуктивності праці. Слід ще раз підкреслити, що значні резерви зростання продуктивності праці приховані не лише в процесі безпосереднього виробництва, а й у процесі його організації та управління.
Розробляючи план використання резервів підвищення продуктивності праці, необхідно забезпечити узгодження цілей та завдань програми. Для цього потрібно коротко і чітко сформулювати цілі, проран-жувати їх залежно від значення і черговості в часі. План повинен також включати конкретні заходи з реалізації встановлених цілей, передбачати фінансування витрат на ці заходи. Важливим завданням економіста на цьому етапі є розроблення критеріїв результативності програми, підрахунок очікуваного економічного ефекту від упровадження передбачуваних заходів. На кожен пункт плану мають бути визначені термін виконання та відповідальні виконавці.
Розроблення систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності є необхідною умовою реалізації програми. Менеджер завжди мусить пам'ятати, що для успіху справи слід намагатися зблизити аж до ідентифікації цілі і завдання організації з особистими цілями і бажаннями працівників Тобто в конкретному випадку виграш від підвищення продуктивності праці повинен поділятися між організацією, яка забезпечила його досягнення, і працівником, який його досягнув. Працівники повинні заздалегідь знати, як заплановані результати щодо зростання продуктивності праці відіб'ються на реалізації їх особистих професійних інтересів.
Контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, необхідний для виявлення і вирішення можливих проб тем їх виконання на початкових етапах, ще до того, як вони стануть надто складними. Вихідним моментом процесу контролю є встановлення конкретних, обмежених у часі цілей, які можна виміряти. У процесі контролю порівнюються фактичні й задані показники продуктивності праці або їх складові, визначається масштаб допустимих відхилень. При значному відхиленні менеджер приймає рішення про регулювання системи Слід пам'ятати, що контроль у будь-якій справі потрібен лише для того щоб сприяти досягненню цілей. Надмірний, невдало продуманий контроль може дати небажані наслідки, зокрема спрямувати зусилля працівників на задоволення вимог контролю, а не на досягнення цілей. Організовуючи контроль, важливо приділити увагу зворотному зв'язку, реальності вимог, заінтересованості працівників, економічності контролюючих систем.
Вимірювання й оцінювання впливу реалізованих заходів на зростання продуктивності праці потрібна для того, щоб оцінити й порівняти ефективність їх упровадження і визначитися з пріоритетами на наступний період. Як і на першому етапі, найважливішим завданням економіста тут є використання всіх можливих прийомів і методів для забезпечення достовірності і порівнянності показників. Визначивши найефективніші напрямки роботи щодо підвищення продуктивності, необхідно прийняти відповідні мотивуючі рішення і надалі зосередити увагу саме на цих напрямках.
Продуктивність праці може підвищуватися у наступних випадках:
1) коли обсяг продукції зростає, а витрати праці зменшуються;
2) обсяг продукції зростає більш швидкими темпами порівняно з витратами праці;
3) обсяг продукції залишається незмінним, а витрати праці зменшуються;
4) обсяг продукції зростає при незмінних витратах праці;
5) обсяг продукції зменшується більш повільними темпами, ніж витрати.
З урахуванням цих випадків повинна вибиратися і управлінська стратегія по забезпеченню росту продуктивності праці. Насамперед потрібно звернути увагу на те, як можна збільшити обсяги виробництва продукції.
Управління підвищенням продуктивності суспільної праці передбачає не тільки врахування факторів, які впливають на ефективність праці безпосередньо на виробництві. Важливу роль в даному випадку відіграють фактори, які визначають загальні пропорції праці в народному господарстві, механізм їх регулювання, рівень розвитку науки і знань, здатність суспільства реалізувати їх в великих масштабах, гнучкість і маневреність економічних методів управління, пріоритети інвестиційної політики, розподілу і кооперації праці, суспільну організацію праці, відтворення робочої сили. По суті мова йде про механізм багатофункціонального взаємозв'язку між продуктивними силами і виробничими відносинами [2, 6].
Отже, управління продуктивністю праці - це складне комплексне завдання, однаково важливе для організацій будь-якої сфери діяльності і будь-якого масштабу, якщо вони планують досягти успіху в ринковій конкуренції. Реалізація цього завдання залежить від грамотної та скоординованої роботи економістів і менеджерів на всіх етапах програми.
Розділ 3. Продуктивність праці як ефективність використання трудових ресурсів
3.1 Трудомісткість як один з показників продуктивності праці
Залежно від прямого чи оберненого співвідношення цих величин виділяють два показники: виробіток і трудомісткість.
Виробіток - це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого часу і розраховується за формулою:
або
де W - продуктивність праці;
Q - обсяг виробництва продукції (робіт, послуг);
Т - час, витрачений на виробництво продукції;
N - чисельність працівників [7, 134].
Виробіток може бути годинним, денним, місячним, квартальним, річним.
Трудомісткість - один з показників продуктивності праці, він являє собою суму затрат живої праці на виробництво одиниці продукції.
Трудомісткість одиниці продукції визначається відношенням затрат на виробництво до обсягу випущеної продукції за певний період:
де ТЕ - трудомісткість (повна); Тж - працезатрати на випуск продукції (проведення робіт, надання послуг) у відповідних одиницях; V - обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) у відповідних одиницях.
Залежно від цілей аналізу розраховують трудомісткість окремих робіт, операцій, виробів.
Технологічна трудомісткість (Тт) визначається затратами праці основних робітників - відрядників і погодинників. Вона розраховується за виробничими операціями, деталями, вузлами, готовими виробами.
Трудомісткість обслуговування (То) являє собою затрати праці допоміжних робітників основних цехів і всіх робітників допоміжних цехів і підрозділів, зайнятих обслуговуванням виробництва. її розрахунок здійснюється за кожною операцією, виробом або пропорційно технологічною трудомісткістю виробів.
Виробнича трудомісткість (Тв) складається з трудомісткості технологічної і трудомісткості обслуговування, тобто це затрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці робіт:
Трудомісткість управління (Ту) складається із затрат праці керівників, спеціалістів, службовців. Одна частина таких затрат, яка безпосередньо пов'язана з виготовленням виробів, належить до їх пропорційно виробничої трудомісткості.
Повна трудомісткість продукції (Тп) відбиває всі затрати праці на виготовлення кожного виробу і всієї кількості виробів. Вона визначається за формулою
Розрізняють трудомісткість нормативну, планову і фактичну [7, 135].
Нормативна трудомісткість розраховується на підставі діючих норм праці: норм часу, норм виробітку, норм часу обслуговування, норм чисельності. Вона використовується для визначення загальної величини затрат праці, необхідних як для виготовлення окремих виробів, так і для виконання всієї виробничої програми.
Планова трудомісткість відрізняється від нормативної на величину зниження працезатрат, запланованих у поточному періоді, за рахунок реалізації організаційно-технічних заходів.
Фактична трудомісткість визначається як сума здійснених затрат праці на випущений обсяг продукції або виконаний обсяг робіт.
За об'єктом обчислення визначають трудомісткість операції, виробу, товарної і валової продукції.
Залежно від сфери прикладання праці - трудомісткість підприємства, цеху, дільниці, бригади, робочого місця.
3.2 Продуктивність праці як ефективність праці
Важливою умовою ефективного функціонування підприємства є раціональне, ефективне використання усіх видів виробничих ресурсів. Для характеристики ефективності використання трудових ресурсів підприємства застосовується показник продуктивності праці, який відображає кількісне співвідношення між обсягом виробленої продукції і трудовими витратами на її виробництво. Чим менші трудові витрати, тим вищий рівень продуктивності праці.
Продуктивність праці як економічна категорія представляє собою результативність (ефективність) праці, тобто здатність людей виготовляти певну кількість матеріальних благ за одиницю часу.
продуктивність праця виробничий ресурс
Економічний зміст підвищення продуктивності праці полягає в скороченні витрат робочого часу на виробництво одиниці продукції або в збільшенні кількості продукції, виробленої за одиницю часу.
На виробництво продукції витрачається як жива праця працівників, зайнятих безпосередньо у процесі виробництва її, так і минула праця, уречевлена в засобах виробництва (матеріалах, сировині, машинах, устаткуванні і т.д.)
Подобные документы
Поняття і значення продуктивності праці у збільшенні обсягу виробництва сільськогосподарської продукції. Методика визначення показників продуктивності праці. Динаміка показників продуктивності і оплати праці ТОВ АПК "Розкішна", шляхи їх підвищення.
курсовая работа [115,8 K], добавлен 03.03.2013Значення, завдання та система показників аналізу ефективності використання трудових ресурсів. Методи вимірювання та показники продуктивності праці, фактори і резерви її підвищення. Напрямки впливу на ефективність господарської діяльності підприємства.
курсовая работа [176,3 K], добавлен 28.01.2014Сутність продуктивності праці. Рівні визначення продуктивності праці, фактори її зростання. Дослідження продуктивності праці в Україні за останні роки. Взаємозв'язок продуктивності та оплати праці. Зайнятість населення за видами економічної діяльності.
курсовая работа [159,8 K], добавлен 23.05.2019Економічний зміст продуктивності праці, її показники та методи вимірювання. Нормативно-правове регулювання процесів управління продуктивністю праці. Аналіз стану продуктивності праці на СТО "Гавань", резерви її підвищення. Оцінка трудового потенціалу.
курсовая работа [307,3 K], добавлен 19.10.2013Переваги використання натурального, трудового та вартісного методів визначення продуктивності праці. Формули розрахунку виробітку продукції, технологічної, виробничої, нормативної трудомісткості. Фактори та резерви підвищення продуктивності праці.
курсовая работа [82,6 K], добавлен 24.11.2010Фактори, що визначають продуктивність і ефективність праці на підприємстві, основні чинники, що впливають на їх зростання. Наслідки підвищення або зниження продуктивності праці. Основні напрямки підвищення продуктивності і ефективності праці, їх оцінка.
реферат [26,0 K], добавлен 15.08.2009Інтегральним показником якості робочої сили є продуктивність праці. Персонал підприємства. Ефективність праці та резерви її росту. Продуктивність праці: поняття; фактори та резерви зростання продуктивності праці; факторний метод прогнозування праці.
курсовая работа [49,7 K], добавлен 20.02.2008Значення та система показників аналізу ефективності використання трудових ресурсів. Економічна характеристика господарсько-фінансової діяльності Диканської райспоживспілки. Аналіз впливу екстенсивних та інтенсивних факторів на рівень продуктивності праці.
курсовая работа [74,3 K], добавлен 07.09.2009Сутність поняття "продуктивність" і "продуктивність праці". Показники і методи вимірювання продуктивності праці. Планування росту та фактори зростання продуктивності праці. Визначення трудоємності річної виробничої програми по видах і розрядах робіт.
курсовая работа [83,3 K], добавлен 02.12.2007Поняття ефективного використання робочого часу, аналіз складу і структури працюючих на підприємстві, суть плинності кадрів. Показники продуктивності праці, основний зміст аналізу витрат коштів на оплату роботи. Характеристика умов праці коллективу.
реферат [27,1 K], добавлен 06.06.2010
