Вартість капіталу та позичковий відсоток

Об'єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи монетарної політики, є такі змінні грошового ринку [3, 453] :

-- пропозиція (маса) грошей;

-- ставка процента;

-- валютний курс;

-- швидкість обігу грошей та ін.

Залежно від економічної ситуації в країні об'єктом монетарного регулювання може бути вибрана одна з них чи навіть кілька одночасно.

В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки -- Міністерство фінансів, Міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для, формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговельний баланси, рівень зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про, стан грошово-кредитного ринку в Україні.

Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарной політики належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

грошовий капітал позичковий відсоток

4.2 Інструменти монетарної політики

Світова практика монетарної політики нагромадила значний досвід використання певних інструментів грошово-кредитного регулювання економічних процесів. Усі їх можна поділити на дві групи:

-- інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок та економічні процеси;

-- інструменти прямого впливу.

До першої групи належать: операції на відкритому ринку, регулювання норми обов'язкових резервів, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти.

До другої групи відносять: установлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій; уведення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків; установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету; прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами тощо.

Опосередкований вплив інструментів першої групи полягає у створенні таких умов, за яких посилюються чи послаблюються стимули економічних суб'єктів до певної поведінки, наприклад до накопичення чи до зменшення запасів грошей у своєму розпорядженні і відповідно до зменшення чи до збільшення їх попиту на товарних чи фінансових ринках. Тому регулювання з допомогою таких інструментів належить до економічних методів державного управління, воно має істотні переваги перед застосуванням інструментів прямої дії, вплив яких має переважно директивний характер. Тому в міру визрівання в країні ринкових відносин застосування інструментів опосередкованої дії неухильно розширюється, а інструментів прямої дії -- скорочується. У перехідний період в Україні останні застосовувались широко і досить часто, оскільки цього вимагали особливі, часто критичні ситуації, що виникали на грошовому ринку і вимагали негайного втручання з боку регулятивних органів.

Розглянемо детальніше механізм використання окремих інструментів опосередкованої дії як більш ефективних і перспективних в умовах України.

Операції на відкритому ринку -- це найбільш застосовуваний інструмент монетарної політики в країнах з високорозвинутими ринковими економіками. У країнах з перехідними економіками застосування цього інструменту обмежується недостатнім розвитком ринку цінних паперів (відкритого ринку), недостатньою ліквідністю державних цінних паперів тощо. Ці чинники стримування операцій на відкритому ринку досить відчутно проявляють себе і в умовах України. Проте цей інструмент у перспективі відіграватиме ключову роль і в монетарній політиці НБУ[3, 458].

Сутність операцій на відкритому ринку полягає у тому, що, купуючи цінні папери на ринку, центральний банк додатково спрямовує в оборот відповідну суму грошей І цим збільшує спочатку банківські резерви, а потім і загальну масу грошей за інших незмінних умов.

Продаючи цінні папери зі свого портфеля, він вилучає на відповідну суму банківські резерви, а згодом зменшується і загальна маса грошей в обороті. У результаті цих операцій відповідно збільшується чи зменшується пропозиція грошей на ринку, що впливає в кінцевому підсумку на кон'юнктуру товарних ринків.

Операції на відкритому ринку бувають динамічні й захисні. Динамічні операції застосовуються для збільшення чи зменшення загальної пропозиції грошей за умови, що інші чинники не впливають на масу грошей. Захисні операції полягають у підтриманні загальної пропозиції грошей на незмінному рівні в умовах впливу на масу грошей інших чинників. Якщо ці чинники зменшують пропозицію грошей, то слід на певну суму купити цінні папери на відкритому ринку, щоб стабілізувати обсяг пропозиції, і навпаки.

Регулятивного ефекту можна досягти купівлею-продажем будь-яких цінних паперів на відкритому ринку. Проте центральні банки, як правило, обмежуються операціями з державними цінними паперами.

Операції на відкритому ринку можуть проводитися як у формі прямої купівлі-продажу, так і на умовах зворотного викупу. В останньому випадку за первинного продажу чи купівлі одночасно укладається угода про зворотний викуп чи продаж цих цінних паперів через певний, як правило, досить короткий, термін. Такі операції називаються "РЕПО" і здійснюються переважно під час проведення захисних операцій на відкритому ринку.

В умовах високорозвинутого ринку цінних паперів цей інструмент монетарної політики має суттєві переваги [3, 462].

1. Він має високу оперативність і чіткість дії. Якщо центральний банк вирішив збільшити чи зменшити пропозицію грошей та їх розмір, то він може негайно дати розпорядження своїм дилерам купити чи продати цінні папери на відповідну суму, і проблема буде вирішена досить швидко. При цьому не має значення обсяг операції -- він може бути незначним чи будь-яким великим.

2. На дію цього інструменту не можуть впливати ніякі інші суб'єкти ринку, крім центрального банку, що робить його регулюючий вплив досить значним, точним і ефективним.

3. Цей інструмент має властивість "гальмування", тобто якщо допускається помилка при проведенні певної операції, то можна негайно запустити операцію протилежної дії і виправити ситуацію з пропозицією грошей: при надмірному збільшенні пропозиції грошей негайно продати відповідну суму цінних паперів і зменшити пропозицію до потрібного рівня.

Регулювання норми обов'язкових резервів -- високо потужний інструмент впливу на пропозицію грошей, що має невідворотну і негайну дію. Механізм цього інструменту полягає в тому, що центральний банк установлює для всіх банків та інших депозитних установ норму обов'язкового зберігання залучених коштів на кореспондентських рахунках без права їх використання і без виплати процентів по них. Збільшуючи норму обов'язкового резервування, центральний банк негайно скорочує обсяг надлишкових резервів банків, зменшує їх кредитну спроможність, знижує рівень мультиплікації депозитів. Відповідно зменшується загальний обсяг пропозиції грошей. Якщо центральному банку потрібно збільшити пропозицію грошей, то досить відповідно знизити норму обов'язкового резервування, і ситуація змінюватиметься на протилежну-- збільшиться обсяг вільних резервів, підвищаться кредитна спроможність банків і рівень мультиплікації депозитів.

Цей інструмент монетарної політики має ту перевагу, що він однаково впливає на всі банки, змінюючи пропозицію грошей негайно і досить потужно. Але він має і значні недоліки.

По-перше, підвищення норми обов'язкового резервування може привести всі банки з невеликими надлишковими резервами в неліквідний стан, підірвати їх становище на ринку. Щоб урятувати такі банки, центральному банку довелось би вживати компенсуючих заходів, наприклад посилити їх рефінансування чи збільшити купівлю цінних паперів, що буде розмивати регулятивний ефект від застосування інструменту обов'язкового резервування.

По-друге, підвищення норми резервування негативно позначається на фінансах банків, оскільки обмежує їхні доходи за активними операціями. У цьому зв'язку таке застосування даного інструменту рівноцінне підвищенню оподаткування банків.

По-третє, якщо потрібно змінити пропозицію грошей на короткий строк і в невеликих обсягах, то цей інструмент просто не годиться, бо зміна норми резервування на 1% може дати значно більшу зміну пропозиції, ніж це потрібно. А часті зміни норми резервування (вгору--вниз) взагалі можуть паралізувати діяльність банків [3, 464].

Процентна політика -- один із м'яких інструментів монетарної політики, подібний за характером впливу на пропозицію грошей до операцій на відкритому ринку. Механізм його полягає в тому, що центральний банк установлює ставки процентів за позичками, які він надає комерційним банкам у порядку їх рефінансування. Для України найбільш типовою процентною ставкою центрального банку є облікова ставка НБУ. Збільшуючи рівень облікової ставки, НБУ досягає таких регулятивних наслідків:

-- стримує попит комерційних банків на свої позички, гальмує зростання їх надлишкових резервів та банківського кредитування економічних суб'єктів, стримує мультиплікацію депозитів і зростання пропозиції грошей;

-- сигналізує економічним суб'єктам про свій намір "здорожчити" гроші, що саме по собі спонукає економічних суб'єктів до більш обережної поведінки і зумовлює падіння ринкової кон'юнктури.

Зниження центральним банком облікової ставки має протилежні наслідки -- збільшує попит комерційних банків на позички та їх надлишкові резерви, що спричинює зростання пропозиції грошей.

Процентна політика як монетарний інструмент має певні недоліки. Вплив його на пропозицію грошей не досить чіткий і оперативний. Для комерційних банків та інших економічних суб'єктів важлива не просто зміна облікової ставки, а зміна її співвідношення з ринковими процентними ставками, за якими вони одержують позички в інших кредиторів і самі надають позички. Якщо, наприклад, ринкові позичкові проценти зросли більше, ніж облікова ставка НБУ, то комерційним банкам буде вигідно не зменшувати свої запозичення в центрального банку. Тому НБУ не досягне ефекту гальмування пропозиції грошей підвищенням облікової ставки. Крім того, комерційні банки можуть не відреагувати відповідним чином на зміну облікової ставки і з інших причин: через інфляційні очікування, стан своєї ліквідності тощо. У разі високих інфляційних очікувань, погіршення ліквідності комерційним банкам доцільно збільшувати попит на позички НБУ навіть при підвищенні облікової ставки [3, 465].

Рефінансування комерційних банків -- інструмент, що застосовується в тісному поєднанні з процентною політикою . Крім зміни облікової ставки, центральний банк може регулювати попит на свої позички з боку комерційних банків зміною інших умов надання цих позичок -- зміною їх асортименту, обмеженням цільового призначення, лімітуванням обсягів окремих позичок тощо. Такими заходами центральний банк може більш чітко і цілеспрямовано впливати на зміну банківських ресурсів, а отже, і на пропозицію грошей. Тому цей інструмент має певні переваги перед процентною політикою. Проте для його широкого застосування не завжди є достатні передумови, зокрема в портфелях комерційних банків немає достатніх запасів векселів чи інших цінних паперів, які слугували б забезпеченням позичок рефінансування. Особливо актуальна ця обставина для українських банків у перехідний період, коли вексельний обіг та ринок цінних паперів тільки починають формуватися.

З огляду на це застосування зазначеного інструменту було обмеженим. Тривалий час НБУ надавав свої кредити безпосередньо господарюючим суб'єктам (міністерствам, галузям, виробництвам), Міністерству фінансів на покриття бюджетного дефіциту, адміністративно чи через аукціони розподіляв їх між банками, що істотно деформувало регулятивний вплив його на пропозицію грошей через процентну політику і політику рефінансування.

Регулювання курсу національної валюти -- інструмент дуже чіткої, оперативної і потужної дії. За характером впливу на масу грошей він нагадує операції на відкритому ринку. Якщо центральний банк планує зменшити масу грошей в обороті, то йому достатньо продати на ринку відповідну масу іноземних валютних цінностей, що призведе до скорочення банківських резервів і пропозиції грошей. І навпаки, за необхідності збільшити масу грошей в обороті центральному банку слід купити відповідну масу іноземної валюти. Ці операції дістали назву валютної інтервенції. Хоч безпосередньою ціллю цих операцій є регулювання курсу національної валюти, вони опосередковано і досить відчутно впливають і на масу національних грошей в обороті.

Застосування цього інструменту монетарної політики пов'язано з певними економічними та організаційними труднощами. По-перше, у центрального банку повинен бути достатній золотовалютний запас, щоб у разі потреби можна було використати його для впливу на грошову масу. Накопичення такого запасу можливе за умови тривалого економічного зростання та активного сальдо платіжного балансу, що вимагає від країни значного економічного напруження. По-друге, кон'юнктурні ситуації на валютному і на товарних ринках можуть змінюватися не одночасно і в різних напрямах. Тому інтервенційні операції центрального банку в інтересах валютного ринку можуть виявитися не бажаними для товарних ринків. З огляду на це одночасно з проведенням інтервенційної операції на товарному ринку центральний банк повинен здійснити компенсуючі (стерилізаційні) заходи, щоб не допустити зменшення чи збільшення пропозиції грошей і платоспроможного попиту на товарних ринках. Найзручніше провести стерилізацію за допомогою операцій на відкритому ринку. При такому комплексному підході операції з регулювання валютного курсу можуть успішно слугувати й інструментом регулювання пропозиції грошей [3, 467].

Певний вплив центрального банку на пропозицію грошей і на кон'юнктуру ринків досягається також через установлення економічних нормативів діяльності комерційних банків, передусім нормативів ліквідності, а також через публічне роз'яснення цілей своєї монетарної політики, "дружнього переконання" та рекомендацій діяти відповідно до спільно визначених цілей (стримувати кредитну діяльність, уникати дій, що дестабілізують ринок цінних паперів чи валютний курс, тощо).

4.3 Грошово-кредитна політика в Україні: проблеми та перспективи

Розуміння змісту, завдань та результативності грошово-кредитної політики в незалежній Україні вимагають поділу її на певні етапи.

Перший етап (1992--1996 pp.) -- створення грошової системи на основі запровадження в обіг українського карбованця та підготовка до введення національної валюти.

Головне завдання цього періоду -- стабілізація карбованця та подолання інфляції. Макроекономічні умови: рівень інфляції в 1992 р. -- понад 2000 %, а в 1993 р. -- понад 10 000 % річних; обсяг реального ВВП у 1991 р. становили 90,1 % , а в 1994 р. -- 77,1 % порівняно з 1990 р.

Монетарна політика цього періоду була спрямована на емісійну підтримку економічної системи без докорінної структурної перебудови.

Здобутки цього періоду:

-- НБУ самостійно регулює емісію і грошові потоки;

-- задоволення потреб економіки в готівці.

Негативні наслідки:

-- відсутність належного юридичного статусу купона, зумовлена:

* наявністю паралельних грошей (купонів і карбованців);

* дефіцитом товарного покриття;

* посиленням інфляційних процесів;

-- м'яка монетарна політика зумовила швидке знецінення купоно-карбованця відносно рубля та інших валют. Тільки за 1992 р. він знецінився в 6 разів;

-- відсутність валютного ринку;

-- тільки за 1993 р. НБУ здійснив первинну кредитну емісію в сумі 25 трлн крб. Причиною такої емісії вважають зростання в 56 разів цін на імпортовану нафту та зростання цін на інші енергоносії;

-- Із 25 трлн крб на кредитування комерційних банків (КБ) було витрачено 11,2 трлн, а на кредитування уряду -- 13.8 трлн крб.

Перед НБУ постало завдання скоротити темпи нарощування пропозиції грошової маси. Це негативно впливало на ліквідність КБ в умовах зростання цін. НБУ змушений був піти на абсолютне обмеження обсягів кредитування банками [14].

У цей момент була створена Українська міжбанківська валютна біржа, функціонування якої дуже швидко опинилось під загрозою у зв'язку з рішенням Кабінету Міністрів про обов'язковий продаж за курсом НБУ через Промінвест 50 % валютних надходжень для забезпечення розрахунків за енергоносії та інший критичний імпорт, а також у зв'язку з рішенням ВР України про чергову емісію для покриття потреб сільського господарства.

Зумовлене такими діями падіння курсу карбованця змусило уряд запровадити фіксований курс українського карбованця для обов'язкового продажу валюти, а потім він поширився і на необов'язковий продаж. Це означало припинення ринкового курсоутворення. За 1993 р. офіційний курс карбованця стосовно конвертованих валют знизився майже в 20 разів.

З 1994 р. НБУ починає здійснювати рестрикцій-ну монетарну політику. Темп зростання грошової маси уповільнився втричі порівняно з 1993 p., а рівень інфляції знизився відповідно в 20 разів. Вперше за 4 роки темп інфляції виявився нижчим, ніж темпи зростання грошової маси. Це було свідченням зростання попиту на національні гроші.

Цей період характеризувався глибокою кризовою ситуацією: ВВП скоротився на 23 % порівняно з 17 % в 1993 р. Уряд для покриття дефіциту державного бюджету за 1994 р. використав понад 132 трлн крб кредитів Національного банку України. Це і стало головним джерелом інфляції.

В умовах глибокої кризи виробництва НБУ починає вживати антиінфляційних заходів:

-- з середини 1994 р. запроваджуються кредитні аукціони;

-- процентні ставки визначались виходячи з існуючого рівня інфляції та стану грошово-кредитного ринку (тільки впродовж року облікова ставка змінювалась п'ять разів і була вищою від середньої ставки комерційних банків).

На валютному ринку України ситуація виявилась загрозливою і свідчила про негативний результат урядового регулювання. Фіксований офіційний курс карбованця до долара США майже в 3,5 раза перевищував ринковий. Щоб зменшити витрати, зумовлені розбіжностями у курсах валют, починають поширюватись бартерні операції у зовнішньоекономічній діяльності.

Щоб стабілізувати ситуацію, НБУ, по-перше, запроваджує у жовтні 1994 р. уніфікований курс валюти, який визначався результатами торгів на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ), яка відновила свою роботу. По-друге, припиняє рух іноземної валюти у готівковому обігу (з листопада не видаються ліцензії на здійснення торгівлі з оплатою в іноземній валюті).

Починаючи з 1994 р. монетарна політика НБУ підпорядковується цілям макроекономінної стабілізації. Уповільнюються темпи зростання грошової маси та інфляції.

З 1995 р. НБУ припиняє надання кредитів банкам для суб'єктів господарювання та пільгового кредитування. Ці заходи НБУ та проведення урядом структурних реформ у формі лібералізації цін та торгівлі, приватизації дрібних підприємств тощо зумовили появу деяких позитивних тенденцій:

-- загальмувались темпи падіння виробництва (темпи падіння ВВП склали 12,2 %, що вдвічі менше показника попереднього року);

-- темпи зростання цін знизились з 501% до 282%;

-- поліпшився фінансовий стан країни. Дефіцит зведеного бюджету не перевищував визначених планом 7,3 % ВВП;

-- покриття частини дефіциту держбюджету здійснювалось за рахунок неемісійних джерел. Було продано державних цінних паперів на 30,4 трлн крб. Кредити НБУ у фінансуванні дефіциту становили 75 %, а зовнішні джерела -- 20 %.

У 1996 р. з'явилась тенденція до уповільнення темпів зниження виробництва, яке становило 10 %. Зменшилась інфляція, стабілізувався курс карбованця до іноземних валю [14].

Запровадження ринкових методів регулювання економіки -- перехід до покриття дефіциту державного бюджету переважно шляхом продажу державних цінних паперів; лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, що сприяло поліпшенню платіжного балансу; підтримання додатного реального рівня облікової ставки та процентних ставок за депозитами і кредитами КБ, що сприяло залученню й зберіганню заощаджень у банках, -- створили підґрунтя для переходу до наступного етапу грошової реформи у вересні 1996 р.

Другий етап (вересень 1996 р. -- кінець 1998 р.) пов'язують із випуском в обіг постійної національної валюти -- гривні.

Завдання реформи другого етапу:

-- здійснення грошово-кредитної політики, спрямованої на забезпечення фінансової стабільності;

-- прискорення розрахунків;

-- залучення до банківської системи надлишкової готівки, що перебувала в обігу;

-- забезпечення стабільності курсу гривні до національних валют.

Цей етап називають етапом становлення грошово-кредитного ринку України та його регулювання за допомогою монетарних інструментів.

Здобутки цього періоду:

-- введення національної постійної валюти;

-- розвиток фондового ринку державних цінних паперів, які емітувались у формі облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП);

-- обмеження дефіциту бюджету;

-- послаблення інфляційного тиску дефіциту бюджету на економіку;

-- обмеження грошової експансії.

Недоліки та прорахунки другого етапу реформи грошово-кредитної політики:

-- перетворення облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) на основне джерело фінансування бюджетного дефіциту;

-- гальмування реального зростання економіки;

-- внутрішнє знецінення гривні.

Для стримування темпів внутрішнього знецінення гривні в другій половині 1997 р. було запроваджено валютний коридор, який визначався межами 1,7-- 1,9 грн за дол. США.

Валютний курс було визначено як фінансовий пріоритет грошово-кредитної політики цього періоду.

Негативний вплив на макроекономічну ситуацію в цілому та на грошово-кредитний ринок України зокрема мали фінансова криза Південно-Східної Азії (1997 р.) та серпнева (1998 р.) фінансова криза Росії.

Криза Південно-Східної Азії не порушила суттєво стабільність на грошово-кредитному ринку України насамперед тому, що частка України в світових фінансових потоках дуже незначна. Окрім того, НБУ та уряд вжили запобіжних заходів щодо стабілізації грошово-кредитного ринку.

Серед них:

-- обмеження пропозиції грошей шляхом підвищення облікової та ломбардної ставок;

-- збільшення ставки обов'язкового резервування;

-- обмеження спекулятивних операцій нерезидентів через рахунки ЛОРО*;

-- заборона уповноваженим банкам купувати валюту за рахунок відкритої валютної позиції (невідповідності вимог і зобов'язань банку в іноземній валюті);

-- посилення контролю за дотриманням комерційними банками вимог щодо порядку проведення операцій з іноземною валютою.

Названі заходи дали змогу підтримувати стабільний курс гривні до кінця 1997 р. в межах валютного коридору. У першому півріччі 1998 р. спостерігалось незначне пожвавлення економіки; ВВП зріс на 0,2 %. Серпнева фінансова криза, яка розпочалась в Росії, суттєво вплинула на економічну ситуацію в Україні. За 1998 р. ВВП в нашій країні зменшився на 1,7 %. НБУ проводив жорстку монетарну політику. Наслідком її стало зниження інфляції з 10 % у 1997 р. до 2,3 % у серпні 1998 p., а після серпневої кризи інфляція знову почала стрімко зростати, досягнувши 20 % за 1998 р [14].

ОВДП, 60 % яких знаходились у нерезидентів і за якими виплачувались непомірно високі проценти (120--80 % річних), у зв'язку з фінансовими кризами 1997 та 1998 pp. пропонуються до викупу з метою конвертації гривневої виручки у більш стійку валюту та вивезення її за межі України. Це зумовило стрімке зростання пропозиції ОВДП та зниження її ціни і водночас -- зростання попиту на іноземну валюту на валютному ринку. Валютні резерви внаслідок цього зменшились з 2,4 млрд дол. у 1996 р. до 800 млн дол. у вересні 1998 p. Така ситуація змусила уряд та НБУ змінити межі валютного коридору спочатку з 1,8 до 2,25 грн/дол., а з часом -- до 2,5 -- 3,5 грн/дол.

Третій етап грошово-кредитної політики починається з 1999 р.

У цей рік були започатковані стабілізаційні процеси в реальному секторі економіки. Вперше за всі роки незалежності було призупинене стрімке скорочення ВВП (темп падіння реального ВВП становив 0,2 %).

Монетарна політика цього періоду спрямувалась:

-- на підтримку купівельної спроможності гривні;

-- стабілізацію фінансових ринків;

-- підтримку банківської системи.

Позитивними результатами монетарної політики 1999 р. можна вважати: відносно низький рівень інфляції (19,2 %); відбулось збільшення реальних грошей в економіці й поступове відновлення процесу ре-монетизації. Коефіцієнт монетизації на кінець 1999 р. зріс з 13,77 до 14,48.

Найбільш негативний вплив на ефективність монетарної політики справили операції НБУ на ринку ОВДП, коли НБУ став єдиним покупцем державних цінних паперів як на первинному, так і на вторинному ринку. Це означало повернення до фінансування бюджетного дефіциту виключно за рахунок емісії Національного банку України.

У 1999 р. Законом "Про Національний банк України" заборонялась участь Національного банку України на первинному ринку ОВДП. Наслідком виконання цього закону стало зменшення вдвічі надходжень до державного бюджету України у 1999 р. від розміщення державних облігацій порівняно з 1998 р.

З листопада 1999 p. Міністерство фінансів України призупинило погашення тієї частини облігацій, власником якої був НБУ.

Восени 2000 р. з метою погашення простроченої заборгованості та послаблення боргової залежності держави було проведено чергову реструктуризацію ОВДП. Такі дії, безумовно, не могли не підірвати довіри інвесторів до урядових зобов'язань [14].

На цьому етапі відбувається подальша лібералізація валютного ринку. У режимі торговельної сесії визначається офіційний обмінний курс гривні як середньозважений за операціями купівлі-продажу на міжбанківському валютному ринку. Валютний коридор курсу гривні було розширено до 3,4--3,6 грн за дол. США. Літня криза на ринку енергоресурсів зумовила девальваційні очікування та значне зростання цін на пальне, що негативно вплинуло на рівень обмінного курсу.

Починаючи з 2000 p., вперше за роки незалежності, спостерігаються стійкі ознаки пожвавлення економіки. ВВП у цьому році зріс на 5,8 % порівняно з 1999 р. Рівень інфляції становив 25,8 %, тобто перевищував рівень інфляції 1999 p., але інфляційні явища були спричинені не Національним банком України, а діями уряду (адміністративне підвищення цін і тарифів, лібералізація цін у сільському господарстві тощо).

Запровадження режиму плаваючого курсу гривні стосовно іноземних валют сприяло притоку іноземної валюти на валютний ринок України та поповненню золотовалютних резервів.

Здобутком монетарної політики 2001 р. вважають низький рівень інфляції (6,1 % за рік) на фоні економічного пожвавлення (приріст ВВП становив 9,1 %). У цей період зростає рівень монетизації економіки. Обсяг валютних резервів зріс до 3,1 млрд дол. США. Повністю були виконані зобов'язання щодо обслуговування зовнішнього боргу.

Протягом року ситуація на грошово-кредитному ринку залишалася стабільною, що дозволило НБУ шість разів знижувати облікову ставку з 27 % до 12,5 %, а банківську -- з 37,2 % до 30,2 %.

Впродовж 2002 та 2003 pp. вживалися заходи щодо створення монетарних передумов для розширення кредитування реального сектору економіки. З цією метою за період з 2001 по 2003 р. норма обов'язкового банківського резервування зменшилась з 15 % до 7 %. Облікова ставка знизилась з 45 % річних у січні 2000 р. до 7 % річних у 2003 р. З метою нарощування обсягів рефінансування НБУ було пом'якшено умови та продовжено строки надання кредитів.

Розширено перелік цінних паперів, що можуть прийматися НБУ для забезпечення кредитів, а саме:

-- державні цінні папери;

-- векселі суб'єктів господарської діяльності -- резидентів України, Державного казначейства України;

-- облігації місцевих позик і суб'єктів підприємницької діяльності.

Упродовж останніх трьох років суттєво зменшились коливання обмінного курсу гривні щодо основних вільно конвертованих валют. Здійснюються вчасні платежі за зовнішніми борговими зобов'язаннями, нарощуються золотовалютні резерви до 4,7 млрд дол. США. Рівень забезпечення грошової бази валютними активами зріс з 47,7 % у 1999 р. до 83,8 % у 2003 р.

Пріоритетні завдання грошово-кредитної політики України на сучасному етапі [14]:

-- забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні як монетарної передумови економічного зростання;

-- утримання рівня інфляції в межах б--7 % протягом 2003 p.;

-- нарощування золотовалютних резервів;

-- поліпшення структури грошової маси та зростання рівня монетизації економіки;

-- створення умов для зниження ціни кредитних ресурсів;

-- вжиття заходів щодо стимулювання розвитку фондового ринку;

-- зростання довіри кредиторів і вкладників до банківської системи;

-- розширення безготівкової форми розрахунків;

-- удосконалення банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України.

Висновки

Процес первісного нагромадження капіталу є головною передумовою і вихідним історичним пунктом формування ринкової економіки. Цей процес передує виникненню і становленню розвиненого ринку капіталів. Саме явище первісного нагромадження капіталу не тільки свідчить про існування особливого перехідного періоду від адміністративно-командної до ринкової системи господарювання, а й становить один із його змістовних елементів.

Процес первісного нагромадження капіталу відбувається як в економічній, так і у вольовій формах. Особливе місце в процесі первісного нагромадження капіталу посідає приватизація державної власності. Специфічними формами нагромадження капіталу є інфляційні процеси, придбання майна шляхом організації штучних банкрутств, затримка виплат заробітної плати.

Специфіка становлення ринку капіталів зумовлена особливостями походження нового класу власників. Своєрідною рисою нового класу є отримання прибутків насамперед за рахунок використання державних ресурсів, а не шляхом нормальної конкуренції. Іншою рисою сучасних власників капіталу є їхня олігархічна організація, а також прагнення до використання у боротьбі за економічне панування державної влади.

Критеріями ефективності функціонування капіталу в перехідній економіці можуть бути: по-перше, ступінь відтворення натурально-уречевлених компонентів капіталу; по-друге, ступінь відокремлення "капіталу-власності" від "капіталу-функції".

Розрізняють три ринки капіталу: ринок фінансового капіталу, ринок капітальних активів і ринок капітальних послуг.

Капітал - благо тривалого користування, тому важливе значення в теорії ринку капіталу має фактор часу.

На ринку фінансового капіталу продають і купують цінні папери та грошові кредитні ресурси. Ціною позичкового капіталу виступає ставка проценту. Через ставку проценту ринок фінансового капіталу впливає на ринок капітальних активів. Для прийняття рішень щодо інвестування застосовується лише реальна процентна ставка.

Ціна капітального активу визначається як сучасна дисконтована цінність потоку сьогоденних і майбутніх платежів, які очікує одержати власник активу протягом всього терміну його використання. Сучасна цінність потоку платежів - це сьогоднішнє значення суми грошей, яка може бути одержана в майбутньому. Фірмі доцільно інвестувати, коли чиста сучасна цінність перевищує інвестиційні витрати.

Ринок послуг капіталу - це орендний ринок. Ціна капітальних послуг - рентна оцінка капіталу - визначається як орендна плата. Мінімально прийнятна рентна оцінка капіталу - це орендна плата, яка дозволяє власнику капітального активу відшкодувати альтернативні витрати, пов'язані з володінням даним активом. її рівень визначається ціною капітального блага, реальною процентною ставкою і нормою амортизації.

Пропонування капітальних послуг у короткостроковому періоді відображає обмежений запас фізичного капіталу на даний період і зазвичай абсолютно нееластичне. Довгострокове пропонування капітальних послуг може бути абсолютно еластичним. Ціна капітального активу може коливатись залежно від змін витрат виробництва, і в довгостроковому періоді повинна бути рівною дисконтованій цінності і вартості його виробництва.

Список використаної літератури

1. Базилевич В. та ін. Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.: Четверта хвиля, 1997. - 248 с.

2. Гальчинський А. С. Теорія грошей. -- К.: Основи. -- 2001.

3. Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. -- К., 1999.

4. Економічна теорія: мікро- і макроекономіка / За ред. З.Ватаманюка та С.Панчишина. - К.: Альтернагиви, 2001. - 606с.

5. Кемпбелл С., Макконнелл К., Брю С. Мікроекономіка К.: Основи, 2004

6. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: принципы, проблемы, политика. В 2 т.: пер. с анг. - М.: Республіка, 1992. - 400 с.

7. Мочерний С. В. Економічна теорія: Посібник. -- К.: ВЦ "Академія", 1999.

8. Нуреев P.M. Курс микроэкономики. Учебник для ВУЗов. - М

9. Основи економічної теорії: Навчальний посібник / За ред. В. О. Білика, П. Т. Саблука. -- К.: Інститут аграрної економіки, 1999.

10. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручний. 2-ге вид., перероб. і допов / За ред. Г, Н. Климка, В. П. Нестеренка. -- К.: Вища школа, 1997.

11. Піндайк Р., Рубінфелд Д. Мікроекономіка. - К.: Основи, 1996. - 646 с.

12. Перехідна економіка: підручник / В.М. Геєць, Є.Г. Панченко, Е.М. Лібанова та ін., За ред.. В.М. Гей ця. - К.: Вища школа, 2003. - 591 с.

13. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 1998. - 352 с.

14. Савлук МІ. Грошово-кредитна політика Національного банку України та оцінка її ефективності // Вісник НБУ. -- 1999. -- № 1.

15. Самуельсон П. Економіка: Підручник. - Львів: Світ, 1993. - 493 с.

16. Ястремський О., Гриценко О. Основи мікроекономіки: Підручник.

Размещено на Allbest.ru