Інфраструктура ринку праці

Оскільки обсяг попиту на працю окремої фірми надто малий порівняно з ринковим попитом, то фірма пристосовує свої обсяги купівлі праці до існуючої рівноважної годинної ставки зарплати. Так само і робітники приймають рішення щодо продажу своєї робочої сили тій чи іншій фірмі, виходячи з наявної ставки зарплати. їх крива пропонування праці фірмі () співпадає з лінією рівноважної ставки зарплати (w*).

Рис. 4

Рівноважний обсяг праці фірма знаходить, керуючись правилом оптимального використання ресурсу MRP_L = ME_L, яке для конкурентного ринку праці конкретизується як MRP_L = w*. Графік рівноваги (рис. 4. б) показує, що доки крива граничної доходності праці MRP_L проходить вище кривої граничних видатків (ME_L = AE_L = ), фірма може збільшити прибуток, купуючи більше праці, тому що кожна додаткова одиниця праці приносить більше доходу, аніж видатків. Але коли крива граничної доходності стане нижчою від лінії зарплати, кожна додаткова одиниця праці вимагатиме більше видатків, ніж приноситиме доходу (рис. 4. б). Отже, фірма знаходиться в рівновазі, максимізуючи прибуток в точці перетину кривих граничної доходності і граничних видатків, або кривих попиту і пропонування (D_L=S_L=MRP_L=w).

Будь-яка зміна рівноважної ставки зарплати змушує фірму, яка прагне максимізувати прибуток, змінювати кількість найнятих робітників таким чином, щоб їх зарплата знову стала рівною їх граничній доходності (цінності граничного продукту). Отже, існує важливий взаємозв'язок: у стані рівноваги зарплата робітників завжди стає рівною цінності граничного продукту. А оскільки зарплата і гранична доходність завжди повинні бути рівні, то будь-яка подія, що впливає на попит або пропонування праці, змінює рівноважну ставку зарплати і граничну доходність на одну й ту ж саму величину.

Проаналізуємо процес встановлення рівноваги на галузевому ринку праці, який ілюструє рис. 5. Нехай початкова рівновага на ринку праці встановлюється в точці Е₀. Припустимо, що економіка перебуває у фазі економічного зростання, розвиваються нові фірми і галузі. В умовах повної зайнятості трудових ресурсів новостворені фірми і галузі відчувають дефіцит робочої сили. Вони змушені переманювати кваліфікованих робітників із старих галузей. Щоб привабити робочу силу з інших регіонів та від інших фірм, нові наймачі піднімають ставки зарплати до . У робітників з'являються альтернативні можливості вибору місця роботи. Вища ставка приваблює також тих, хто не працював. Починається відплив робочої сили зі старих галузей у більш перспективні.

Рис. 5

Коли робітники залишають стару галузь, крива пропонування праці S_L зміщується ліворуч до . Загальна зайнятість робочої сили в старій галузі скорочується з L₀ до L₁. Намагаючись втримати робітників, фірми в старій галузі також змушені підвищувати зарплату від w₀ до w₁. Разом з тим в економіці підвищується продуктивність праці, отже, і гранична доходність MRP_L.

Подібний взаємозв'язок прослідковується і у випадку зміни попиту. Якщо, наприклад, нова мода спричинить підвищення попиту на продукцію швейної фабрики, ціна продукції зросте, фірма одержить більші прибутки. їй стане вигідно найняти додаткових робітників, щоб розширити випуск. Хоч продуктивність праці і не змінилась, але вища ціна продукції збільшує граничну доходність кожного робітника (MRP_L -- MP_L*Р), тому фірма підвищить і ставку зарплати.

Ці приклади пояснюють механізм встановлення зарплати на конкурентних ринках: взаємодія попиту на працю та її пропонування визначає величину рівноважної ставки зарплати, а зміни попиту на працю чи її пропонування ведуть до зміни рівноважної ставки. Одночасно прагнення фірм максимізувати прибуток гарантує, що рівноважна зарплата завжди буде дорівнювати граничній доходності праці.

У кінцевому результаті аналіз рівноваги на конкурентному ринку праці дозволяє виявити, яку вигоду від неї одержує фірма, робітники і суспільство в цілому. Графіки на рис. 4 показують, що рівноважна ставка зарплати визначається граничною продуктивністю останнього з найнятих робітників даної кваліфікації, який має найнижчу продуктивність. Всі попередні робітники мають вищу продуктивність праці. За існування єдиної ставки зарплати надлишкову продукцію, вироблену всіма найманими робітниками, за винятком останнього, привласнює підприємець у вигляді додаткового прибутку від реалізації цієї продукції.

Вигода фірми від найму робітників визначається сумою граничних доходностей всіх найнятих робітників, за мінусом фонду зарплати. Графічно (рис. 4. б) сукупний виторг від реалізації продукції фірми показує площа фігури OAEL* . Площа фігури Ow*EL* визначає сукупні видатки фірми на зарплату, а площа фігури w* AE - додатковий прибуток фірми від підвищеної продуктивності праці найманих робітників. Цей прибуток фірма використовує для винагороди інших - нетрудових факторів виробництва (капіталу, землі, підприємництва) [15, 358].

Вигідність конкурентного ринку праці для найманих робітників доводять за допомогою концепції економічної ренти. Економічна рента виникає для фірми, яка володіє унікальним ресурсом, що дозволяє їй випускати продукцію з найнижчими витратами. На ринку праці вона представляє собою різницю між рівноважною ставкою зарплати і мінімальними видатками, які могли б забезпечити найом робітників.

Якщо розглянемо криву пропонування праці з точки зору найманих робітників, то вона показує, скільки одиниць праці буде запропоновано за кожного рівня заробітної плати. Рис. 6 показує, що L* робітників одержують однакову рівноважну ставку зарплати w*, але всі попередньо найняті робітники згодилися б запропонувати свою працю і за меншою ставкою, ніж та, яка потрібна для залучення у виробництво останнього з найнятих робітників. Мінімальні видатки, необхідні для найму L* одиниць праці, задані площиною Ow₀EL* , але в умовах рівноваги видатки на зарплату реально відповідають площі Ow*EL*. Різниця між цими видатками і є економічною рентою, їй відповідає заштрихована площа w₀Ew*.

Рис. 6

Отже, економічна рента - це різниця між доходом, одержаним від використання фактора виробництва, та мінімальною сумою, яку необхідно витратити, щоб одержати можливість користування цим фактором. Для робітника доход від використання фактора праця - це його фактично одержана заробітна плата. Величина ренти залежить від еластичності пропонування. Чим менш еластичним є пропонування, тим більша частина платежів за ресурс набуває форми економічної ренти. Найбільшу ренту одержують індивіди видатних, унікальних здібностей - спортсмени, актори і т.п. Якби пропонування праці було абсолютно еластичним, економічна рента дорівнювала б нулю. Якщо обидва ринки - ринок праці і ринок кінцевої продукції -- досконало конкурентні, то в процесі встановлення загальної ринкової рівноваги через коливання ринкових цін автоматично досягається ефективний розподіл праці у суспільстві. Для фірми в точці рівноваги граничні вигоди від додаткового робітника дорівнюють граничним видаткам на його найом: MRP_L = ME_L. Гранична доходність (MRP_L) відображає граничну цінність (VMP) , якою споживачі наділяють додаткову одиницю праці. Це означає, що ME = VMP, тобто граничні видатки на ресурс рівні цінності граничного продукту праці. Дана рівність є критерієм ефективності розподілу ресурсів. Якщо покупцем на конкурентному ринку праці є фірма - монополіст на ринку готової продукції, то рівновага монополіста на конкурентному ринку праці визначається за загальним правилом оптимального використання ресурсу. Але при цьому гранична доходність праці не буде рівною цінності граничного продукту: VMP_L = MP_L * Р > MRP_L = MP_L * MR , оскільки граничний виторг MR буде меншим за ціну продукції Р.

4.3 Монопсонія та ставки заробітної плати

Монопсонія на ринку праці виникає, коли певна фірма є єдиним наймачем робочої сили в регіоні. Бувають такі конкретні види праці, які можуть бути застосовані лише у вузьких сферах виробництва, наприклад, ливарники, текстильники і т.д. Робітники таких професій мають відносно обмежену мобільність. Якби вони вирішили змінити місце роботи, їм довелося б набувати новий фах. Крім того, певні види праці мають географічну обмеженість, вони пов'язані з певними кліматичними умовами або сировинною базою. Повна монопсонічна влада виникає також, коли економіка невеликих міст і селищ сформована навколо однієї великої за масштабами виробництва фірми, яка, наприклад, добуває певний вид корисних копалин або переробляє сільськогосподарську сировину даної кліматичної зони.

У реальному житті більш поширена ситуація олігопсонії, коли кілька великих фірм наймають більшу частину певного виду праці даного регіону. Однак дослідження виявили, що олігопсоністи діють на ринку праці узгоджено, як монопсоніст. При цьому фірми можуть утворювати картель з узгодженою ціною найму, нижчою за конкурентну. Тому, визначивши поведінку монопсоніста, ми матимемо уяву про функціонування інших недосконало конкурентних ринків праці.

Якщо на ринку конкретного виду праці існує лише один покупець, крива пропонування праці для нього співпадає з кривою ринкового пропонування праці (рис. 7) і є плавною висхідною (S_L). Це означає, що для найму додаткових робітників монопсоніст повинен підвищувати ставку зарплати. Оскільки для робітників однакової кваліфікації виплачується однакова зарплата, крива пропонування (S_L) відображає середні видатки наймача на одиницю праці (AE_L ).

Рис. 7

Але монопсоніст, як і будь-яка фірма, прагне максимізації прибутку. Тому обсяг найму робочої сили він визначає за кривою граничних видатків ME_L . Оскільки, розширюючи найом робітників, монопсоніст повинен з кожною додатковою одиницею праці піднімати ставку зарплати для всіх попередньо найнятих, граничні видатки зростають швидше, ніж середні, а крива граничних видатків відхиляється від кривої пропонування праці ліворуч вгору.

Отже, фірма-монопсоніст визначає кількість робітників за правилом MRP_L = ME_L (точка А), а ставку зарплати - за кривою пропонування праці S_L . Рівновага монопсоніста встановлюється у точці Е_тs , відповідно він найме L_ms одиниць праці за ставкою зарплати w_ms. Відзначимо, що це буде мінімальна ставка зарплати, за яку погоджуються найматись L_ms робітників.

Якби ринок праці був досконало конкурентним, то рівновага на ньому встановилася б в точці Е_с, на перетині кривих попиту і пропонування. При цьому було б найнято L_c робітників з оплатою праці за ставкою w_c . Тобто в умовах конкуренції рівень зайнятості був би більшим, а ставка зарплати -вищою, ніж за умов монопсонії. Отже, панування монопсонії призводить до неефективного використання ресурсів суспільства. Монопсоніст занижує як зайнятість робочої сили, так і рівень доходу найманих робітників. У результаті суспільство одержує меншу кількість продукції, а всі робітники отримують ставку зарплати, нижчу за їхній граничний продукт в грошовому виразі на величину АЕ_ms. Монопсоністу невигідно збільшувати кількість робітників за межі L_ms, тому що в цьому випадку граничні видатки фірми почнуть перевищувати граничну доходність праці (ME_L>MRP_L), що зменшить масу прибутку за певний часовий період [4, 234].

Так само, як покупці можуть мати монопсонічну владу, продавці факторів виробництва можуть мати монопольну владу. Наприклад, деякі фірми володіють патентом на виробництво і продаж новітнього устаткування або є власниками рідкісних природних ресурсів. Найбільш поширений приклад монопольної влади на ринку праці - діяльність профспілок.

4.4 Вплив профспілок на ставку зарплати та двостороння монополія на ринку праці

Досі ми вважали, що робітники виступають на ринку праці як індивідуальні власники робочої сили, які конкурують між собою за вільні робочі місця. Але в сучасній економіці чимало робітників об'єднані в профспілки. Вони виступають на ринку праці колективно. Профспілка виступає як єдиний продавець робочої сили певної кваліфікації, як своєрідний монополіст. Монополія профспілок на ринках праці вносить суттєві зміни в їх функціонування. Для монополіста на ринку праці можуть виникати дві ситуації:

- профспілка пропонує робочу силу на конкурентному ринку, де є значне число покупців;

- профспілка виходить на ринок з єдиним покупцем, тобто стикається з монопсоністом.

Профспілки виконують функцію захисту робітників від диктату фірм. Серед багатьох напрямків діяльності профспілок можна виділити дві основні проблеми, які вони намагаються вирішити: збільшення зайнятості і підвищення заробітної плати робітників, об'єднаних у профспілки. Самі по собі це дві протилежні цілі, які в умовах ринкової економіки суперечать одна одній. Переслідуючи мету максимізації економічного прибутку, фірми у відповідності з законом спадної продуктивності факторів виробництва можуть збільшити попит на працю лише знизивши зарплату для всіх зайнятих, а зростання зарплати завжди пов'язане зі скороченням робочої сили. Це відображає спадна крива попиту на працю на досконало конкурентному ринку. Стратегія профспілки на ринку праці залежить від того, яку мету на даний період вона вважає головною.

Якщо у даний час профспілка вважає основним своїм завданням підвищення заробітної плати, вона намагатиметься впливати на фактори, які розширюють попит на робочу силу або обмежують її пропонування в економіці. В обох випадках зарплата робітників підвищиться, що демонструє рис. 8. Але у випадку зростання попиту на працю з D₁ до D₂ підвищення зарплати супроводжується розширенням зайнятості від L_c до Lu (рис 8. а), а у випадку зменшення пропонування з S₁ до S₂ (рис. 8. б) підвищення ставки зарплати супроводжується скороченням загальної зайнятості в економіці. Тому більш прийнятним шляхом є розширення попиту на працю.

Рис. 8

Намагаючись розширити попит на працю, профспілка застосовує різноманітні методи впливу. По-перше, вона може сприяти зростанню попиту на продукцію, допомагаючи фірмам у проведенні рекламної кампанії, або використовуючи політичне лобіювання, щоб одержати вигідний контракт, який сприяв би розширенню виробництва. Часто профспілки підтримують вимоги підприємців щодо введення імпортних квот або протекціоністських тарифів, щоб зменшити або зовсім виключити конкуренцію з боку іноземних фірм, сподіваючись, що це спонукає вітчизняних виробників розширити виробництво, а відповідно і попит на працю.

По-друге, профспілки сприяють всім заходам підприємців щодо підвищення продуктивності праці, хоч більшість рішень відносно вдосконалення технології адміністрація приймає самостійно. Підвищення продуктивності праці супроводжується, як правило, підвищенням ставок зарплати, а також розширенням попиту на працю.

По-третє, профспілки намагаються вплинути на підвищення цін ресурсів - замінників, щоб фірмам було невигідно їх застосовувати, заміщуючи членів профспілки іншими ресурсами. Аналогічно профспілки можуть підтримувати протести проти підвищення цін на доповнюючі ресурси, наприклад, газ, електроенергію і т.п., щоб уникнути скорочення робітників на фірмах.

Всі ці методи боротьби досить ненадійні і можливості досягти з їх допомогою підвищення зарплати дуже незначні. Тому деякі профспілки застосовують прямий тиск на підприємців, вимагаючи збереження контингенту, незважаючи на зміну потреби у робітниках.

Інший шлях підвищення зарплати - скорочення пропонування праці в економіці в цілому. Наприклад, профспілки підтримують законодавство, яке обмежує імміграцію; виступають проти застосування дитячої праці; вимагають скорочення робочого тижня; обоє 'язкового виходу на пенсію.

Широко застосовується такий метод обмеження пропонування окремих видів праці, як ліцензування професій. Профспілка працівників певного фаху (перукарі, сантехніки, лікарі, адвокати і т.п.) чинить тиск на владу з метою прийняття закону про вимоги до професії, які можуть включати певний рівень освіти, складання кваліфікаційних іспитів, особисті характеристики. Надмірні вимоги можуть обмежити кількість бажаючих одержати дозвіл на даний вид діяльності [4, 236].

Проте більшість профспілок не обмежують доступ в свої ряди бажаючих, а навпаки, прагнуть об'єднати всіх наявних робітників галузі. Якщо їм це вдається, тоді вони можуть застосовувати прямий тиск на наймачів під час укладання договорів про рівень ставки зарплати. В окремих випадках профспілки погрожують страйком. Страйк є крайньою мірою боротьби профспілок з наймачами праці. Фірми чинять опір профспілкам, добре усвідомлюючи, що профспілки перетворюють частину їхнього економічного прибутку в зарплату робітників. Але страйк шкодить обом сторонам. І тут виявляються спільні інтереси. Фірма може одержати прибуток, а робітники - зарплату лише в процесі виробництва. Фірма потребує послуг робітників, а робітники - наявності роботи, тому переговори профспілок з адміністрацією, як правило, закінчуються взаємними поступками.

Монополія профспілок на ринку праці, якщо вона об'єднує всіх робітників, може призвести до значного підвищення зарплати, але наймачі при цьому скорочують чисельність найнятих робітників. Рис. 9 ілюструє механізм встановлення високого рівня зарплати, який максимізує економічну ренту для робітників.

Крива попиту на працю D_L об'єднує на досконало конкурентному ринку праці всі граничні доходності фірм, які конкурують між собою за право придбати робочу силу D_L -- MRP_L . Крива пропонування S_L визначає, що конкурентна рівновага встановилась би в точці Е, забезпечуючи рівень зайнятості Lc* і ставку зарплати w_c*.

Рис. 9

Профспілка, яка може "нав'язати" підприємцям галузі будь-який рівень зарплати, бо об'єднує всіх робітників, вибирає ставку w_u, вищу за рівноважну w_c*. Робітники, організовані профспілкою, не будуть найматись за нижчу ставку. Це означає, що для фірми крива пропонування праці зміщується в положення w_uAS_L і на відрізку w_uA пропонування стає абсолютно еластичним, а його крива - горизонтальною прямою. Як відомо, ставка зарплати - це граничні видатки фірми на працю (w = ME_L ). В точці Е_и вони стають рівними граничній доходності останнього з L_a робітників. Діючи за правилом MRP_L = ME_L, фірма скорочує число зайнятих до L_u. Якщо профспілка ставить своїм завданням максимізувати зайнятість робітників у галузі, вона погодиться на ставку зарплати, яка відповідає точці конкурентної рівноваги Е.

Pозглянемо ситуацію, коли ринок праці монопсонічний. Якщо на такому ринку сформувалась сильна профспілка, то виникає двостороння, монополія.

Профспілка, яка контролює пропонування праці й може впливати на ставки зарплати, виступає як монопольний продавець. Вона протистоїть моно-псонічному наймачу праці, який також може впливати на ставки зарплати через зміну зайнятості. В такому випадку представники профспілки ведуть переговори з представниками фірми - монопсоніста або кількома крупними олігопсоністами відносно колективного договору.

Процес укладання угоди графічно ілюструє, рис. 10. Якби на ринку праці не було профспілки, то монопсоніст прийняв би рішення згідно правила MRP = ME . Тоді кількість найнятих становила б Lms із ставкою зарплати w_ms , Профспілка як продавець робочої сили, має справу з кривою попиту D_L, кожна точка якої визначає максимально можливу величину ставки зарплати для кожної кількості найнятих, рівну граничній доходності праці (w = MRP_L).

Крива пропонування праці для продавця - монополіста невизначена. Профспілка намагається продати товар дорожче, ніж це дозволяє крива S_L . Для визначення ставки і числа зайнятих профспілка може скористатись загальним правилом максимі-зації прибутку, яке застосовує проста монополія (MR = МС). Ставка зарплати wu буде максимізуватись за умови, що кількість найнятих відповідатиме точці перетину MR_L і S_L (L_u робітників), вона визначається за кривою попиту і є значно вищою за монопсонічну.

Рис.10

Неможливо точно визначити, яка з можливостей реалізується. Якщо сторони підуть на поступку то логічно очікувати, що результат буде проміжним. Але сторона, яка має більшу силу і ефективнішу стратегію, може добитись ставки, ближчої до запропонованої нею. Наприклад, якщо профспілка реально загрожує страйком, або навпаки, коли фірма-наймач загрожує знайти робітників, які не є членами профспілки, переговори можуть закінчитись тим, що в колективний договір увійде ставка зарплати, близька до конкурентної W_c . Це означає, що монополія на одному боці ринку може знищити монопсонію на іншому боці. Якщо ситуація наблизиться до конкурентної, то рівень зайнятості збільшиться до L_c .

Серед західних економістів відсутній єдиний погляд на роль профспілок та їх вплив на економіку. Деякі вважають, що профспілки чинять негативний вплив на економіку. Сприяння підвищенню рівня зарплати членів профспілки має наслідком зниження рівня зайнятості в економіці та оплати праці у непрофспілковому секторі. Профспілки негативно впливають на ефективність розподілу трудових ресурсів та їх продуктивність, стримуючи зростання продуктивності протидією впровадженню нових технологій, які скорочують робочі місця і т.п. Негативно впливають на ефективність страйки, що гальмують роботу багатьох виробництв. В результаті мають місце втрати національного продукту. Інші дослідження доводять, що негативний вплив профспілок на ефективність досить незначний [4, 236].

Ряд економістів вважають вплив профспілок на економіку позитивним: боротьба профспілок за підвищення зарплати змушує фірми вдосконалювати методи виробництва та організації праці і тим самим досягати підвищення ефективності; профспілки сприяють скороченню плинності кадрів.

Існують також докази того, що профспілки посилюють економічну рівність в суспільстві, і докази, що вони посилюють економічну нерівність. Нерівність виникає через "ефект зарплати", коли підвищена зарплата для членів профспілки веде до зниження її в неорганізованих сферах через нераціональний розподіл трудових ресурсів. Але вирівнювання ставок завдяки боротьбі профспілок за встановлення єдиної ставки зарплати для робітників, що виконують однакову роботу в межах однієї фірми і навіть в різних фірмах, перекриває нерівність, викликану "ефектом зарплати".

Висновки

Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.

Ринок праці є складовою загальної соціально-економічної системи, що розвивається циклічно за загальними законами. Робоча сила, яка продається на ринку праці, має специфічні якості, зумовлені тим, що в результаті купівлі-продажу вона не відокремлюється від свого власника.

Пропозиція робочої сили визначається чисельністю населення, яке пропонує свою робочу силу на ринку праці за винагороду. Попит на робочу силу зумовлений кількістю робочих місць. Ступінь збалансованості пропозиції робочої сили і попиту на неї характеризується зайнятістю. Однак у кожному конкретному проміжку часу частина робочої сили залишається незайнятою, а частина робочих місць -- вакантними.

У складі ринку праці є чітко окреслені підсистеми, що розрізняються за пропозицією робочої сили, попитом на неї, умовами купівлі-продажу тощо. Найбільш важливими ознаками сегментації ринку праці є кваліфікація робочої сили, галузь, стандартність.

Обсяг пропонування праці в економіці визначається на основі індивідуальних рішень окремих робітників. Основним фактором, що впливає на рішення максимізуючого корисність часу робітника, є годинна ставка заробітної плати. її рівень визначає тривалість робочого часу кожного індивіда. Крива індивідуального пропонування праці може бути висхідною, якщо за зростання ставки зарплати ефект заміни дозвілля працею переважає ефект доходу, який скорочує пропонування праці.

На конкурентному ринку праці пропонування праці для фірми абсолютно еластичне. Крива ринкового пропонування праці є типовою висхідною. Рівновага максимізуючої прибуток фірми встановлюється за умови: Dl= Sl=MRPl = w. У стані рівноваги зарплата завжди стає рівною цінності граничного продукту.

Рівноважна ставка зарплати встановлюється на рівні граничної продуктивності останнього з найнятих робітників. Оскільки продуктивність всіх попередньо найнятих вища, фірма одержує додатковий доход, який є вигодою фірми від найму робітників на конкурентному ринку праці. Вигідність конкурентного ринку для найманих робітників визначається величиною економічної ренти.

Якщо ринки ресурсів і готової продукції досконало конкурентні, в суспільстві досягається ефективний розподіл ресурсів: граничні видатки на ресурс рівні цінності граничного продукту ресурсу (ME =VMP).

Фірма - монополіст на ринку готової продукції на конкурентному ринку праці найматиме за тією ж ставкою зарплати менше робітників, ніж конкурентна фірма.

Фірма - монопсоніст наймає меншу кількість робітників за нижчою ставкою заробітної плати, ніж конкурентна фірма. В умовах монопсонії робітники одержують ставку зарплати не на рівні їх граничної продуктивності, а на рівні середніх видатків фірми на ресурс, суспільство має неефективний розподіл ресурсів.

Крива пропозиції праці для монопсоніста є висхідною, внаслідок чого MRC перевищує ставку заробітної плати для кожного робітника. За інших рівних умов монопсоніст найматиме менше робітників і платитиме нижчу ставку заробітної плати, ніж наймач за чистої конкуренції.

Профспілка виконує функцію захисту робітників від диктату наймачів і є своєрідним монополістом на ринку праці. Вона переслідує дві суперечливих цілі - підвищення зарплати та збільшення зайнятості, намагаючись впливати на фактори, що розширюють попит на продукцію галузі, або скорочують пропонування робочої сили.

Якщо ринок праці монопсонічний, то наявність профспілок на такому ринку викликає явище двосторонньої монополії.

В реальному житті ставки зарплати диференційовані. Головний фактор диференціації - неоднорідність робочої сили. Зв'язок між рівнем зарплати ї освітою розкриває поняття "людський капітал". Витрати на одержання освіти називають інвестиціями в людський капітал.

Список використаної літератури

1. Базилевич В. та ін. Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.: Четверта хвиля, 1997. - 248 с.

2. Долан Эд. Дж. Микроэкономика / Пер. с анг. - СПБ: Литера-плюс, 1996. - 448 с.

3. Економічна теорія: мікро- і макроекономіка / За ред. З.Ватаманюка та С.Панчишина. - К.: Альтернагиви, 2001. - 606с.

4. Задоя А.О. Мікроекономіка. Курс лекцій та вправи: Навч.посіб. - К.: Знання, 2001. - 211 с.

5. Кемпбелл С., Макконнелл К., Брю С. Мікроекономіка К.: Основи, 2004

6. Лібанова Е. М. Ринок праці (соціадьно-демографічні аспекти). - К.: Ін-т підготовки кадрів держ. служби зайнятості, 1996. - 132 с.

7. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: принципы, проблемы, политика. В 2 т.: пер. с анг. - М.: Республіка, 1992. - 400 с.

8. Нуреев P.M. Курс микроэкономики. Учебник для ВУЗов. - М.: НОРМА-ИНФРА, 1999. - 572 с.

9. Піндайк Р., Рубінфелд Д. Мікроекономіка. - К.: Основи, 1996. - 646 с.

10. Перехідна економіка: підручник / В.М. Геєць, Є.Г. Панченко, Е.М. Лібанова та ін., За ред.. В.М. Гей ця. - К.: Вища школа, 2003. - 591 с.

11. Петюх В. М. Ринок праці: Навч. посіб. -- К.: КНЕУ, 1999. - 288 с.

12. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 1998. - 352 с.

13. Рынок труда и социальная политика в Центральной и Восточной Европе. Переходный период и дальнейшее развитие: Пер. с англ. -- М.: ИКЦ "ДИС"

14. Самуельсон П. Економіка: Підручник. - Львів: Світ, 1993. - 493 с.

15. Ястремський О., Гриценко О. Основи мікроекономіки: Підручник.

Размещено на Allbest.ru