Акціонерні товариства як механізм трансформації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Привласнення людиною предметів і сил природи в межах певної суспільної форми є не що інше, як процес виробництва. Категорія власності досить складна за своїм змістом, адже вона охоплює економічні, юридичні, соціальні та інші аспекти. З економічного боку вона є, зрештою, системою виробничих відносин з приводу привласнення чинників та результатів виробництва. Інакше кажучи, власність є внутрішньою структурою виробництва. Саме вона визначає його організацію. Через це вона не може бути незмінною. Навпаки, одночасно з виробництвом вона перебувала у постійному русі, періодично змінюючи коректно-історичну форму свого існування. Отже, власність існує завжди, оскільки без неї неможливе виробництво. Проте кожній історичній епосі властива своя специфічна, конкретно-історична форма власності.

З розвитком суспільства, особливо в другій половині ХХ ст., відбувається кількісне і якісне зростання суб'єктів власності, збільшується їхня різноманітність. На перших порах капіталізму, вільної конкуренції абсолютно переважав індивідуальний власник капіталу. Однак у першій половині ХІХ ст. відбувається значне поширення акціонерного капіталу і поряд з індивідуальними власниками виникли колективні власники - акціонери.

Значне розширення кола суб'єктів власності має величезне економічне і соціальне значення. Адже власність нерозривно пов'язана з управлінням виробництвом, яке є функцією власності. Отже, роздержавлення власності, приватизація, величезне розширення кола суб'єктів власності означає демократизацію управління власністю, виробництвом, перетворення значної частини суспільства на господарів, які лише можуть ефективно використовувати засоби виробництва, землю, її надра.

Акціонерним визнається засноване на установчому договорі та статуті товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

З визначення випливають особливості акціонерного товариства, які обумовлюють специфіку його юридичного статусу: воно є господарською організацією корпоративного типу, різновидом господарського товариства; належить до товариств - об'єднань капіталів, у яких майнові елементи домінують над особистими (для участі в акціонерному товаристві досить зробити майновий внесок - оплатити акцію, а персональна участь - трудова, в управлінні справами товариства - зазвичай є необов'язковою); статутний фонд акціонерного товариства має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та/або юридичним особам; має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій), воно є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску.; фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, набувають статусу акціонерів, права і обов'язки яких визначаються законом; особливою ознакою акціонерного товариства є обмеження відповідальності акціонерів: вони відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.

Якщо правове становище інших господарських товариств визначається передусім законами України «Про господарські товариства», «Про власність», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», то діяльність АТ у зв'язку з наявністю у них акцій регулюється ще й законами України «Про цінні папери і фондову біржу», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні».

1. Акціонерний капітал і акціонерні товариства

На певному етапі свого розвитку (XIX ст.) суспільство зіткнулося з проблемою, суть якої полягає в тому, що індивідуальні капітали, якими б великими вони не були, виявилися недостатніми для організації великих підприємств, а саме: спорудження залізниць, будівництва великих підприємств, заснування великих банків. В той же час дрібне будівництво, основане на індивідуальній приватній власності, задовольнити зростаючі потреби людей вже не могло. Окрім того, приватна індивідуальна власність, відокремлюючи безпосереднього товаровиробника від засобів виробництва, стає гальмом у розвитку продуктивних сил суспільства.

Щоб подолати цю суперечність (між зростаючими потребами суспільства і можливостями дрібного виробництва), необхідно було шукати таку форму організації суспільного виробництва, яка б, з одного боку, дала можливість об'єднати невеликі індивідуальні капітали в єдиний великий капітал, а з іншого - зацікавити безпосередніх робітників і власників індивідуальних капіталів у ефективному функціонуванні підприємства, основаного на таких засадах. Такою формою організації виробництва стало акціонерне товариство.

Акціонерне товариство - це підприємство, капітал якого утворюється за рахунок внесків його учасників (акціонерів) шляхом придбання ними акцій. Капітал, утворений таким чином, називається акціонерним капіталом.

Отже, акціонерне товариство - це підприємство, засноване на колективному капіталі. Частка кожного учасника товариства в цьому капіталі визначається кількістю акцій, якими він володіє.

У Донецькому регіоні на сучасному етапі формуються переважно акціонерні товариства закритого типу. Зумовлено це такими причинами:

чинне законодавство з роздержавлення і приватизації державного майна на першому етапі приватизації передбачало передачу цього майна переважно трудовим колективам. Закриті акціонерні товариства відповідають цій вимозі;

такий вид акціонерних товариств зумовлювався і відсутністю ринку цінних паперів, що утруднювало процес розповсюдження і вільного функціонування акцій. Цей фактор діє і зараз. Тому акціонери більшості навіть відкритих акціонерних товариств не мають справжніх акцій. В обороті їх заміняють тимчасові свідоцтва про внесений пай, свідоцтва депозитарію, протоколи угод по акціях.

2. Організаційно-правові умови функціонування акціонерних товариств в Донецькому регіоні

Процес створення акціонерного товариства включає певні етапи:

оголошення про намір створити акціонерне товариство;

проведення підписки на акції;

проведення установчих зборів;

державна реєстрація товариства;

Акціонерне товариство має право випускати цінні папери (облігації, сертифікати, акції). Акції можна придбати:

при заснуванні товариства за підпискою;

при додатковому випуску акцій у зв'язку із збільшенням статутного фонду;

в попереднього власника за цінами домовленості або на біржі;

в спадщину.

При здійсненні відкритої підписки, засновники акціонерного товариства повідомляють (в пресі, по радіо, на телебаченні) про відкриту підписку. В повідомленні повинні бути вказані:

фірмова назва акціонерного товариства;

предмет, мета і строки діяльності;

склад засновників;

дата проведення установчих зборів;

розмір статутного фонду;

номінальна вартість акцій;

переваги і пільги засновників;

місце проведення, початок і закінчення підписки;

склад майна, яке вноситься засновниками в натуральній формі;

назва банківського закладу і номер рахунку, на який вносяться початкові внески.

Термін відкритої підписки не може перевищувати 6 місяців. Якщо за цей час не буде покрите підпискою 60% акцій, акціонерне товариство вважається не заснованим. У випадку, коли підписка на акції перевищує розмір статутного фонду, засновники відхиляють зайву підписку. Статутний фонд збільшувати не дозволяється. Внесені гроші або майно повертаються підписникам не пізніше, як через 30 днів від надходження. До дня скликання установчих зборів особи, що підписалися на акції, повинні внести не менше 30% номінальної вартості акцій. У випадку, коли всі акції розподіляються між засновниками, вони повинні внести до дня скликання зборів не менше 50% номінальної вартості акцій.

Вищим органом управління акціонерного товариства є загальні збори, в яких мають право брати участь всі акціонери. З правом дорадчого голосу можуть брати участь і члени виконавчих органів, які не є акціонерами. До компетенції загальних зборів входять практично всі питання життєдіяльності акціонерного товариства: визначення основних напрямків діяльності товариства, затвердження його планів і звітів; внесення змін до статуту товариства; вибори і відкликання членів ради товариства; затвердження річних результатів діяльності товариства, порядок розподілу прибутку; визначення порядку покриття збитків; винесення рішення про притягнення до майнової відповідальності службових осіб; прийняття рішень про припинення діяльності товариства.

Збори скликаються не менше 1 разу на рік, якщо інше не передбачено статутом. Позачергові збори проводяться:

у випадку неплатоспроможності товариства;

на вимогу Ради товариства;

на вимогу акціонерів, які володіють не менше 20% голосів.

У період між зборами управління товариством здійснюється Радою, яка виконує такі функції:

здійснення контролю за діяльністю виконавчих органів;

виконання окремих функцій, які відносяться до компетенції загальних зборів.

Члени Ради не можуть бути членами виконавчих органів. Виконавчим органом, який здійснює керівництво поточною діяльністю, є правління товариства. Роботою правління керує голова. Правління підзвітне загальним зборам і Раді акціонерів.

Ревізійна комісія здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю правління акціонерного товариства, обирається з числа акціонерів. Порядок діяльності ревізійної комісії та її склад затверджується загальними зборами відповідно до статуту. Про результати перевірок комісія доповідає загальним зборам.

3. Потреба у трансформації

Характер трансформаційного процесу в Донецькій області змушує по-новому розглянути формування відносин власності, значення тих чи інших її форм у розвитку економічної системи країни.

Власність - об'єктивно-суб'єктивна категорія. Коли йдеться про форми власності, мається на увазі критерій, що визначає її суб'єкта, тобто того, кому належать об'єкти власності. Суб'єктами виступають фізичні особи, тобто громадяни своєї країни або іноземної держави, юридичні особи - різного роду колективні об'єднання й організації, а також держава. Об'єктами власності можуть бути матеріальний та інтелектуальний продукт, земля, природні ресурси, акції, облігації, інші цінні папери тощо.

Види власності - акціонерну і кооперативну можна назвати приватно-колективними, бо вони інтегрують дві основи - приватне та колективне присвоєння засобів виробництва та його результатів. Приватна власність у постіндустріальних країнах є не більше ніж реліктові залишки минулої епохи.

Як відомо, вже створені акціонерні товариства (відкриті та закриті) мають протягом двох років привести свою діяльність у відповідність з новим Законом, тобто стати публічними чи приватними акціонерними товариствами з усіма притаманними їм ознаками. Однак у фахівців майже відсутні сподівання на те, що всі з понад 20 тис. акціонерних товариств, в особі своїх керівників та власників з усіма їхніми проблемами, проявлять сумлінність у виконанні таких вимог Закону. У реальному секторі економіки оперують поняттям «потреба», а тому акціонерні товариства перш за все повинні відчути потребу у трансформації в публічні та приватні. А потреба, як правило, визначається методом «батога і пирога».

Якщо розглядати «батіг», слід констатувати, що на даний час він відсутній. Тобто Закон нібито і встановив обов'язкове правило, проте санкції за його невиконання не передбачено. Впевнений, що норма про втрату чинності через два роки ст. 1-49 Закону «Про господарські товариства» в частині, що стосується акціонерних товариств, розглядатиметься багатьма як перевага, оскільки відсутність правового регулювання може бути використана в інтересах окремих осіб, а тому ці особи будуть зацікавлені у функціонуванні саме закритих та відкритих товариств. Так само викликає сумніви можливість реалізації положення про те, що акціонер може звернутися до суду з позовом про приведення статуту товариства у відповідність до Закону. Звернутися з позовом можна, проте навряд чи суд зможе ухвалити нову редакцію статуту. Як наслідок, жодних змін для товариства не настане.

У цьому світлі вкрай важливою є позиція Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, як головного регулятора цих відносин. Слід відзначити, що на даний час вона є досить помірною. ДКЦПФР визначилася лише з тим, що, як і передбачено в Законі, будь-яка емісія цінних паперів акціонерних товариств буде неможливою без приведення статутів та інших внутрішніх положень таких товариств у відповідність до Закону. Проте, якщо товариство не здійснюватимуть емісійну діяльність, ДКЦПФР не застосовуватиме до нього жодних важелів впливу.

Не можна стверджувати, що така позиція ДКЦПФР є остаточною, і, напевно, вона зміниться під впливом ситуації, що спостерігатиметься протягом першого року дії Закону. Однак на даний час відсутність жорсткої позиції ДКЦПФР дає підстави для висновку про те, що перехід до публічного чи приватного акціонерного товариства відбуватиметься лише тоді, коли акціонерне товариство буде зацікавлене в цьому, коли воно бачитиме переваги цієї організаційно-правової форми. Тобто на перший план виходить «пиріг».

4. Переваги наглядової ради

Дійсно, Закон містить багато новел, які спрямовані на вдосконалення системи та методів корпоративного управління. І надання можливості використовувати ці механізми лише за умови приведення своєї діяльності у відповідність до Закону є ще одним підтвердженням того, що держава намагається спонукати акціонерні товариства переходити в публічні та приватні саме шляхом надання порівняно кращого правового регулювання. Проте ідеї, що закладаються в нормативний акт, не завжди в ньому реалізуються. На жаль, Закон не став виключенням і до деяких з його положень необхідно ставитися дуже виважено.

Так, на відміну від чинного законодавства, новий Закон надав значні повноваження наглядовій раді акціонерного товариства, яка, здійснюючи захист інтересів акціонерів, контролює та регулює виконавчий орган товариства, у тому числі може обирати та відкликати його. Як наслідок, значимість цього органу зростає, а тому зростає й бажання мати представників у ньому.

Перш за все слід відзначити, що Закон нарешті вирішив досі актуальне питання представництва акціонерів у наглядовій раді. У закритих і відкритих акціонерних товариствах воно поставало досить гостро, починаючи з дискусій про те, чи може юридична особа - акціонер бути членом наглядової ради, що врешті-решт було вирішено на рівні роз'яснення ДКЦПФР, та закінчуючи необхідністю продажу мінімальної кількості акцій іншим особам з метою обрання їх до наглядової ради.

Новий Закон у цій частині встановив цілком чіткі та прозорі правила: згідно зі ст. 53 Закону членами наглядової ради можуть бути виключно фізичні особи, які не обов'язково є акціонерами товариства, а від одного акціонера до складу наглядової ради може бути обрано необмежену кількість представників.

5. Кумулятивне голосування

З метою розв'язання питань, пов'язаних з обранням членів наглядової ради, був введений в дію принцип кумулятивного голосування при обранні посадових осіб товариства, що називалося однією з переваг цього Закону.

Відповідно до ст. 2 Закону під кумулятивним голосуванням розуміється голосування під час обрання органів товариства, коли загальна кількість голосів акціонера помножується на кількість членів органу акціонерного товариства, що обираються, а акціонер має право віддати всі підраховані таким чином голоси за одного кандидата або розділити їх між кількома кандидатами.

Безперечно, введення принципу кумулятивного голосування є своєчасним та необхідним кроком до покращення корпоративного управління. Цей вид голосування використовується у світі та спрямований на захист прав міноритарних акціонерів. Завдяки консолідації всіх своїх голосів і подання їх за одного єдиного кандидата, який представляє цього міноритарного акціонера, він буде обраний до наглядової ради (звісно, якщо мажоритарний акціонер не консолідував такий пакет акцій, який надасть йому право навіть при кумулятивному голосуванні обрати виключно своїх представників). Певна річ, перевага в наглядовій раді в будь-якому разі залишиться за мажоритарним акціонером, оскільки його представників буде більше, однак це є природнім з огляду на співвідношення кількостей акцій. І навіть один представник - це вже краще, ніж жодного.

У той же час цілком розумний і правильний принцип кумулятивного голосування ми вимушені розглядати крізь призму ч. 4 ст. 42 Закону, яка встановлює, що обраними до складу органу акціонерного товариства вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів серед тих, хто набрав більше 50% голосів. Ця імперативна норма стосується також наглядової ради.

Остання частина вищезазначеної норми дещо вплинула на механізм кумулятивного голосування. Перш за все виникає запитання: про 50% від якої кількості голосів йде мова? Нагадаємо, що при кумулятивному голосуванні кількість голосів помножується на кількість посад і набрати 50% від такої кількості голосів майже нереально. З іншого боку, якщо припустити, що 50% рахуються для кожного кандидата окремо, беручи до уваги кількість голосів без множення на кількість кандидатів, то, з урахуванням вищенаведених принципів такого голосування, один кандидат може отримати більш ніж 100% голосів, що також є нелогічним.

У будь-якому разі головний вплив цієї норми на кумулятивне голосування полягає в тому, що вона фактично встановила мінімальний розмір пакету акцій, маючи який, можна сподіватися на обрання свого кандидата до наглядової ради. Так, при п'яти членах наглядової ради акціонер, що має 10% акцій, самостійно не може обрати свого представника. При семи членах наглядової ради мінімальний пакет становить 7,1% відсотка акцій. Звісно, ці акціонери можуть об'єднатися з іншими для просування спільного кандидата, проте це вже питання компромісів і повною мірою не відповідає меті кумулятивного голосування.

6. Акції в обмін на кандидатів

Звертає на себе увагу також положення Закону про те, що загальні збори товариства можуть встановити залежність членства в наглядовій раді від кількості акцій, якими володіє акціонер. Що достеменно означає це формулювання, наразі невідомо. Слід відзначити, що жодних виключень чи відсилань до того, щодо яких типів товариств застосовується ця норма, немає, а тому можна припустити, що вона діє як щодо приватних, так і щодо публічних товариств.

Одне з тлумачень цієї норми дозволяє дійти висновку про те, що загальні збори можуть встановити кількість акцій, володіючи якими, акціонер зможе мати члена (висувати кандидатів) у наглядовій раді. Тобто за допомогою цієї норми Закону мажоритарні акціонери взагалі можуть обмежити в праві членства у наглядовій раді тих акціонерів, які могли б претендувати на обрання своїх кандидатів до неї тільки за рахунок власних голосів. Вкрай важливим є те, що таке рішення може бути прийняте безпосередньо на загальних зборах товариства, тобто навіть не потрібна його фіксація в статуті, а тому воно може бути ситуативним.

7. Оформлення рішення НГ

Якщо ж розглядати положення Закону, що стосуються діяльності наглядової ради, то, беручи до уваги, що до її компетенції віднесено прийняття вкрай важливих для товариства рішень, слід звернути увагу на регулювання питання оформлення рішень наглядової ради.

Так, Закон встановив, що рішення наглядової ради оформлюються протоколом, який повинен мати певні обов'язкові реквізити. Такий протокол, відповідно до Закону, підписує лише головуючий на засіданні. Як правило, головуючим на засіданні є голова наглядової ради. Проте в ч. 3 ст. 54 Закону встановлена можливість ведення засідань наглядової ради одним з її членів, якщо відповідне рішення прийняте самою наглядовою радою.

Аналіз цих норм дозволяє дійти висновку про те, що один із членів наглядової ради, маючи злочинний намір, може фальсифікувати її рішення. Для цього йому потрібно лише зазначити в протоколі засідання наглядової ради, яке насправді не відбувалося, що в ньому взяли участь інші її члени, які проголосували, по-перше, за обрання цього члена головуючим на засіданні, а по-друге, за всі інші необхідні питання. Після цього такий протокол підписується цим членом і може бути використаний у відносинах з третіми особами.

Так, мова йде про злочин, про фальсифікацію документа, проте відсутність вимог наявності на протоколі наглядової ради печатки товариства чи підписів усіх її членів полегшує можливість скоєння такого злочину і, як наслідок, завдання товариству збитків. Адже третім особам, які будуть ознайомлюватися з цим протоколом, майже неможливо встановити його фальсифікацію. Це можна зробити лише тоді, коли про нього стане відомо іншим членам наглядової ради. Проте навіть за короткий час товариство може якщо не вийти з-під контролю чи втратити майно, то хоча б отримати потужний корпоративний конфлікт, на вирішення якого буде витрачено час і ресурси товариства.

Крім того, ця сама стаття може мати для товариства негативні наслідки й у тому разі, якщо будь-який із членів наглядової ради в майбутньому відмовиться визнати, що голосував за прийняття того чи іншого рішення. Не можна виключати того, що така заява члена наглядової ради стане підставою для визнання протоколу недійсним і, як наслідок, визнання недійсними всіх рішень, що були ним зафіксовані.

Висновки

Колективна власність охоплює майно, що належить окремим організаційно оформленим колективам громадян, а також інших колективних організацій.

Члени таких організацій об'єднують свою працю (підприємницьку діяльність) і свої кошти для досягнення певних цілей. Вони безпосередньо або через створювані органи визначають порядок використання майна, управління ним та розподілу доходів.

Колективна власність в економіці Донецька та Донецької області, яка прийшла на зміну традиційним колгоспно-кооперативній власності та власності громадських організацій, набуває сьогодні іншого характеру. Вона має значні можливості для розвитку і могла б бути використана протягом тривалого часу.

Чинним законодавством значно розширено коло суб'єктів колективної власності. Стаття 20 Закону України «Про власність» відносить до нього трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні організації, що є юридичними особами. Разом з тим, стосовно такого специфічного об'єкта права власності, як земля, коло суб'єктів обмежене колективними сільськогосподарськими підприємствами, сільськогосподарськими кооперативами, садівницькими товариствами, сільськогосподарськими акціонерними товариствами.

Особливою рисою сучасного етапу розвитку економіки Донецької області є розширення її недержавного сектору як результат приватизації колишніх державних підприємств і створення нових підприємств альтернативних форм власності. Лише за останні п'ять років їх кількість зросла з 181 671 до 280 429, тобто більш ніж у 1,5 рази. Вони представлені різними типами господарських товариств.

Основою створення і примноження власності громадян є їхня праця. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладання коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Список літератури

1. Газета «Донецкие новости». Статья «Как влияют формы собственности на экономику Донецкой области?» - Донецк, 2008

капітал акціонерний наглядовий рішення

Размещено на Allbest.ru