Інноваційна діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Задача. У виробництво впроваджується новий швидкодіючий штамп по виготовленню контактів для радіовиробу. Необхідно визначити економічний ефект від використання штампа з врахуванням фактору часу. Вихідні дані для розрахунків наведені в таблиці.

інноваційний бюджетний лізинговий фінансування

Показник	Значення по роках розрахункового періоду
	1	2	3	4
Результати, грн.	14260	15812	16662	26250
Затрати, грн.	996	4233	10213	18396
Коефіцієнт дисконтування	0,909	0,826	0,751	0,683

де Ет -- економічний ефект інноваційної діяльності за розрахунковий період; Рт -- вартісна оцінка результатів інноваційної діяльності за розрахунковий період; Зт -- вартісна оцінка затрат на інноваційну діяльність за розрахунковий період; аТ,-- коефіцієнт дисконтування.

Ет1=(14260-996)*0,909=12056,97

Ет2=(15812-4233)*0,826=9564,25

Ет3=(16662-10213)*0,751=4843,19

Ет4=(26250-18396)*0,683=5364,28

Сутність, об'єкти та суб'єкти інноваційної діяльності. Етапи інноваційного процесу

Вирішення економічних, соціальних, управлінських і особистих проблем у сучасному суспільстві передбачає специфічний, новаторський, стиль господарювання, в основі якого - орієнтація на нововведення, систематична і цілеспрямована інноваційна діяльність.

Згідно з Законом України "Про інноваційну діяльність" інноваційна діяльність - це діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробку, випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг [1].

Отже, інновація - це кінцевий результат інноваційної діяльності, який дістав утілення у вигляді виведеного на ринок нового чи вдосконаленого продукту, процесу, що використовується у практичній діяльності, або нового підходу до соціальних послуг.

До основних видів інноваційної діяльності належать:

o фундаментальні дослідження;

o прикладні дослідження;

o дослідно-конструкторські розробки;

o дослідно-експериментальні розробки;

o організаційно-економічна робота;

o промислове виробництво нових товарів.

Об'єктом інноваційної діяльності є інновації (нововведення; лат. novo - змінювати, оновлювати). Це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що суттєво поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери. [1]

Отже, інноваційними продуктами можуть бути визнані:

o інноваційні програми і проекти;

o нові знання та інтелектуальні продукти;

o виробниче обладнання і процеси;

o інфраструктура виробництва і підприємництва;

o організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що відчутно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

o сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

o товарна продукція;

o механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Суб'єкти інноваційної діяльності - фізичні або юридичні особи, які провадять інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи позичені кошти в реалізацію інноваційних проектів.

Усе різноманіття господарських систем, які беруть участь в інноваційному процесі, можна подати у вигляді чотирьох найбільш типових груп.

Група І. Державні господарські системи й управлінські органи:

- державні органі (міністерства, комітети, відомства і т. д.);

- регіональні і (частково) муніципальні органи управління;

- великі державні підприємства;

- міждержавні спільні органи управління, підприємства й організації;

- державні науково-дослідні інститути, конструкторські бюро, проектно-конструкторські, проектно-технологічні та інші організації, а також аналогічні об'єкти, що є власністю держави і місцевих органів самоврядування.

Група ІІ. Некомерційні безприбуткові наукові і навчальні бюджетні організації:

- установи Національної академії наук України, їх відділення і філії, центри, лабораторії, інститути фундаментальних досліджень;

- державні наукові центри і регіональні бюджетні наукові центри;

- академічні і галузеві (міжгалузеві) технополіси, експериментальні бази, лабораторії та полігони;

- установи, організації науково-технічної інфраструктури (інформаційні служби, бібліотеки, банки даних та ін.);

- державні і регіональні університети, вищі заклади освіти, навчальні центри, організації підвищення кваліфікації кадрів.

Група ІІІ. Підприємницькі господарські системи, які функціонують, як правило, на принципах самооплатності:

- транснаціональні і міждержавні спільні підприємницькі структури (компанії, акціонерні товариства і т. д.);

- об'єднання, концерни, синдикати;

- промислово-фінансові групи, холдинги;

- корпорації та фірми;

- державно-підприємницькі змішані компанії (акціонерні товариства);

- приватні підприємства;

- комерційні організації, що надають послуги підприємницьким структурам у сфері інноваційної діяльності (консалтинг, лізинг, маркетинг, інжиніринг, реклама, аудиторство, підготовка і перепідготовка кадрів, бізнес- інкубатори, інформаційне забезпечення, банківські послуги, страхування), а також різні комерційні підприємства ринкової інфраструктури.

Група IV. Позабюджетні некомерційні безприбуткові організації:

- державні і регіональні інноваційні, екологічні, інвестиційні та інші фонди;

- громадські організації, творчі суспільства, союзи промисловців, товаровиробників та інші, що фінансуються за рахунок членських внесків і коштів спонсорів;

- некомерційні кооперативи і т. д.;

- благодійні організації, що використовують засоби спонсорів.

Об'єкти, які належать до кожної з перерахованих груп, можуть тією чи іншою мірою брати участь в інноваційній діяльності на одному або одночасно на кількох рівнях багаторівневої моделі. Можливі відмінності в обсягах і формах їх участі можуть бути пов'язані з певними факторами: організаційно-правовими формами господарювання, галузевою належністю, масштабами і кінцевими цілями діяльності, рівнем самостійності або рамками підпорядкованості, джерелами ресурсів, формами і методами державного та непрямого регулювання.

На підставі вітчизняного і зарубіжного досвіду можна стверджувати, що для інноваційних господарських систем, представлених у першій і другий групах, найбільш характерним є використання таких методів регулювання, як державні цільові програми і плани, повне і змішане бюджетне фінансування, матеріально-технічне постачання, державний контроль і т. п. Функціонування інноваційних господарських систем третьої групи повинно ґрунтуватись на активнішій ролі таких важелів ринкового саморегулювання, як ціни, акціонерний капітал, кредити, дивіденди та ін. Держава тут може впливати через фінансово-ресурсні підтримки, дотації, податкові та інші пільги. Суб'єкти четвертої групи, використовуючи суспільну основу, некомерційні важелі, безумовно, можуть брати активну участь, приносити відчутну користь у здійсненні інноваційної діяльності на різних рівнях.

Ширшим за поняття "інноваційна діяльність" є поняття "інноваційний процес". Інноваційний процес - процес перетворення наукового знання в інновацію, яка задовольняє нові суспільні потреби; послідовний ланцюг дій, що охоплює всі стадії створення новації та її практичного застосування.

Іншими словами, інноваційний процес охоплює стадії створення новації від ідеї до конкретного продукту, технології або послуги, які використовуються у господарській практиці; всі етапи життєвого циклу інновації, включаючи її дифузію у нові умови чи місця застосування (табл. 1.6). Інноваційна ж діяльність полягає в діях людей на певній стадії інноваційного процесу.

Таблиця 1.6 Структура інноваційного процесу "наука-технологія-виробництво"

Характеристики	Етапи інноваційного процесу
	Фундаментальні дослідження	Прикладні дослідження	Дослідно-конструкторські та експериментальні розробки	Комерціалізація новації та її дифузія
Зміст інноваційної діяльності	Генерація ідей, обгрунтування та експериментальна перевірка їх здатності задовольняти суспільні потреби	Визначення кількісних характеристик нового продукту, вибір чи розроблення технології виготовлення	Створення дослідних зразків нової продукції, коригування і доробка технічної документації, розроблення стандартів та технічних умов	Дослідження ринку, розроблення маркетингових програм, організація виробництва і продажу новації, обгрунтування доцільності продажу ліцензії на випуск нового продукту іншими підприємствами
Джерела фінансування	Державний бюджет, у тому числі за програмами інноваційного розвитку	Державний бюджет, кошти замовників, інноваційних фондів тощо	Власні кошти підприємств, кошти замовників (гранти), у виняткових випадках - кошти державного бюджету	Власні кошти підприємницьких структур, емісія цінних паперів, банківські кредити, залучення коштів партнерів
Рівень ризику	Дуже високий	Високий	Середній	Середній
Очікувана віддача	Комерційна вигода відсутня, але у разі позитивних результатів зростає імовірність фінансування подальших робіт	У разі позитивних результатів збільшуються обсяги фінансування науково-дослідних робіт	У разі позитивних результатів збільшуються обсяги фінансування дослідно-конструкторських робіт	Дохід від реалізації нового продукту на ринку чи від продажу ліцензії на новий продукт

На рівні підприємства інноваційний процес характеризується перш за все прагненням його учасників до комерційного успіху. Тому модель інноваційного процесу на конкретному підприємстві може мати певні відмінності, що залежить від стану наукового потенціалу підприємства, його фінансових, кадрових, інших можливостей. Але у загальному вигляді структуру та зміст основних етапів інноваційного процесу на підприємстві можна представити, розділивши його певні етапи (табл. 1.7).

Таблиця 1.7 Модель інноваційного процесу в організації

Етапи інноваційного процесу	Зміст інноваційної діяльності
1. Ініціація	Виявлення та аналіз проблеми, вибір цілі інновації, постановка завдання, переконання членів організації в необхідності нововведення
2. Збирання інформації про можливі нововведення	Пошук інформації щодо способів розв'язання схожих проблем, виявлення варіантів інноваційних рішень (власна розробка, франчайзинг, лізинг тощо)
3. Маркетинг інновації	Вивчається попит на новий продукт або операцію, визначається кількість або обсяг їх випуску, якщо вони лімітуються, визначаються споживчі якості і товарні характеристики
4. Оцінювання інноваційних проектів за критеріями здійснимості та економічної доцільності	Конструкторське і технологічне розроблення інноваційних проектів; аналіз інституціональних умов реалізації задуму і супроводжувальних витрат, їх зіставлення з фінансовими можливостями; оцінювання прогнозованих результатів упровадження кожного проекту; вибір інноваційного проекту. Рішення про доцільність упровадження відібраного інноваційного проекту; ухвалення рішення вищим керівництвом
5. Впровадження нововведення	Планування та організація процесу виробництва чи застосування нововведення; пробне впровадження; повне впровадження; використання
6. Комерційна реалізація	Просування інновації: передавання інформації, реклама, організація торговельного процесу і т. п.
7. Дифузія інновації	Поширення освоєної інновації в нових регіонах і новій фінансово-економічній ситуації. Це процес, завдяки якому нововведення передається по комунікаційних каналах між членами соціальної системи у часі

Прийнято виділяти три логічні форми інноваційного процесу:

o простий внутрішньоорганізаційний;

o простий міжорганізаційний (товарний);

o розширений.

Простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес передбачає створення і застосування новації всередині однієї і тієї ж організації.

За простого міжорганізаційного інноваційного процесу новизна стає предметом купівлі-продажу.

Розширений інноваційний процес передбачає виникнення нових виробників нововведення, порушуючи монополію новатора.

Форми та особливості лізингового фінансування

Одним з ефективних інструментів фінансування різних операцій з купівлі машин, обладнання та інших товарів, пов'язаних з реалізацією інноваційних проектів, є лізинг. Його застосовують передусім для швидкого промислового освоєння великих технічних новацій, що вимагає придбання дорогого обладнання. Особливо широкого визнання він набув у зарубіжних країнах за останні 15--20 років. Причинами бурхливого розвитку лізингових операцій у світовій комерційній практиці були:

швидке моральне старіння техніки. Отже, стають вигідними лізингові операції, які залишають за орендарем право дострокового припинення договору;

зростання конкуренції. Тим, хто починає свою справу, пробитися на ринок дуже складно. Отже, треба шукати таких способів маркетингу, які дали б можливість клієнтам на практиці ознайомитись із зразками продукції, що виготовляється. Пропонуючи її в лізинг на певний термін, виробник нерідко бере на себе проблеми зі встановлення й обслуговування обладнання, навчання персоналу свого клієнта;

збільшення кількості капіталомістких проектів, у тому числі будівництва нових промислових підприємств, постачання літаків, суден транспортним компаніям;

економія грошових коштів фірм-споживачів, особливо спеціалізованих і невеликих за розмірами (дешевше орендувати обладнання, ніж придбати його за повну вартість);

лізинговий ринок є ідеальним засобом збільшення прибутку обох партнерів з допомогою офіційно наданих податкових пільг. Якщо, наприклад, компанія-виробник не може скористатися податковими пільгами на інвестиції, то вона отримає їх, коли передасть свою продукцію у лізинг іншій компанії, котра має формальне право на такі пільги, але через скрутне фінансове становище не може самостійно освоїти виробничі інвестиції. Завдяки такій угоді обидві компанії користуватимуться податковими пільгами, отримуючи обопільний зиск. Інакше кажучи, переваг лізингу слід шукати в особливостях податкового та амортизаційного законодавства кожної держави.

Отже, лізинг є одним із способів ефективної інвестиційної діяльності, коли компанія, що має вільні фінансові кошти, може брати участь у фінансуванні підприємницьких проектів інших фірм (найчастіше малих і середніх), які не мають необхідних коштів для повномасштабно- го фінансування цих проектів.

Здебільшого лізингові операції розглядають як різновид довгострокової оренди. Однак якщо оренда завжди передбачає в кінцевому підсумку повернення орендованого манна його юридичному власнику або збереження за ним права власності на таке майно, то за деяких форм лізингу після закінчення договору можливий перехід права власності від орендодавця до орендаря. У такому разі лізингова угода нагадує продаж на виплат з тією лише різницею, що власники змінюються не на початку, а наприкінці терміну угоди. Отже, лізинг -- це зручна форма фінансування.

З урахуванням зазначеного можна визначити лізинг, з одного боку, як своєрідну форму фінансування капітальних вкладень, а з другого -- як форму реалізації, канал збуту продукції.

Термін "лізинг" походить від англійського дієслова "to lease", що означає "орендувати", або "брати в оренду".

Сутність лізингу досить вдало розкривається ще в працях Арісто- теля, який зазначав: "Найчастіше багатство полягає у рентабельному використанні власності, а не у володінні нею як такою". Звичайно, Арістотеля не можна розглядати як винахідника лізингу, але ніхто ліпше за нього не зміг виразити філософського змісту, покладеного в основу цієї техніки фінансування.

Важко дати якесь вичерпне визначення лізингу, що охоплювало б усі форми прояву цього нового кредитного інструменту. Але варто навести думку Європейської федерації національних асоціацій з лізингу обладнання (Євролізинг):

"Лізинг -- це договір оренди заводу, промислових товарів, обладнання, нерухомості для використання їх у виробничих цілях. Ці товари, обладнання, нерухомість купує орендодавець, і він же зберігає за собою право власності на них". З цього випливає, між іншим, що застосування лізингу пов'язане з розщепленням функції власності, тобто з відокремленням володіння майном від його використання.

Водночас лізинг тісно пов'язаний із системою кредитних відносин, оскільки в ньому наявні всі ознаки, властиві кредиту, -- надання цінностей у тимчасове користування, платність. Тому є підстави вважати лізинг сучасною конкурентною формою кредитних відносин.

Суб'єкти лізингу та їхня вигода. Лізингові операції -- це суто ринкові відносини між трьома сторонами:

підприємством, яке виготовляє обладнання;

орендодавцем (лізинговою компанією);

орендарем (підприємством, організацією), який отримує матеріальні цінності на певний час.

Механізм угоди полягає в тому, що орендар найчастіше сам знаходить підприємство, яке виготовляє необхідне йому обладнання, обговорює з ним фінансовий бік справи, укладає попередню угоду. Орендар і виробник вдвох звертаються до лізингової компанії з проханням підписати тристоронній контракт і профінансувати його. Під фінансуванням тут слід розуміти таке: лізингова компанія купує обладнання у виробника і передає його у користування споживачеві в межах серед- ньо- чи довгострокового договору, причому право власності на обладнання залишається за лізинговою фірмою. Виходячи з цього орендар:

має право користуватися гарантією, виданою виробником машин і обладнання;

повинен застрахувати за свій рахунок, але на користь орендодавця отримані в оренду засоби від втрати або псування:

зобов'язаний забезпечити належне зберігання орендованих засобів протягом усього періоду оренди;

не має права робити будь-які зміни у конструкції орендованих засобів без письмової згоди орендодавця, після отримання якої зміни здійснюються за рахунок орендаря, а орендовані засоби (в частині конструктивних змін) після закінчення строку дії лізингової угоди стають власністю орендодавця:

зобов'язаний не переміщувати отримані в оренду технічні засоби без згоди орендодавця; сплачувати всі податки і нести інші витрати, пов'язані з використанням цих засобів;

не може без письмового дозволу орендодавця знайомити третіх осіб із конструкцією і технічними характеристиками орендованих засобів чи передавати цим особам права, набуті за договором оренди.

У свою чергу, орендодавець зобов'язується поставити орендареві цілком придатні для експлуатації технічні засоби. Місце поставки технічних засобів визначає, як правило, орендар, який зобов'язаний відшкодувати орендодавцеві всі витрати, пов'язані з транспортуванням, монтажем, запуском в експлуатацію і виконанням інших зобов'язань, що виникають у зв'язку з постачанням і подальшим переміщенням цих засобів.

Така форма взаємовідносин передбачає також обумовлення пріоритетного права орендаря на придбання орендованих ним технічних засобів, тоді як за класичної оренди після закінчення терміну оренди ці засоби мають бути передані орендодавцеві. Це право (застережене в договорі) змушує орендаря зі свого боку раціонально та ефективно експлуатувати надані йому технічні засоби.

Однак слід зазначити, що права та обов'язки сторін, які випливають з умов контракту на оренду, не є чимось суворо зафіксованим і можуть змінюватися залежно від законодавства тієї чи іншої країни й певних особливостей конкретного ринку. Навіть в одній країні умови контрактів різних лізингових фірм на оренду аналогічного обладнання можуть різнитися, оскільки кожний контракт є індивідуальним і його опрацьовано з урахуванням конкретних обставин і вимог зацікавлених сторін.

Від часу становлення лізингу склалися певні його різновиди. Тому законодавство різних країн часто дає не тільки загальне поняття лізингу, а й визначає окремі його види.

Лізингові операції можна поділити на два види:

оперативний лізинг (із неповною окупністю);

фінансовий лізинг (із повною окупністю).

До оперативного лізингу належать усі угоди, в яких витрати орендодавця, пов'язані з придбанням зданого в оренду майна, не скуповуються повністю протягом так званого початкового терміну оренди.

При цьому важливо, що:

орендодавець не планує покрити всі свої витрати за рахунок надходжень від одного орендаря;

строки оренди не охоплюють повного періоду фізичного зносу майна;

ризик псування або втрати майна несе здебільшого орендодавець;

після закінчення встановленого терміну майно, як правило, повертається орендодавцю, котрий згодом продає або здає його в оренду іншому клієнту.

Оперативний лізинг, у свою чергу, охоплює так звані рейтинг і хайринг.

Рейтинг -- короткострокова оренда (від одного дня до одного року) без права наступного придбання орендарем майна.

Хайринг -- середньострокова оренда, яка передбачає здачу в найм товарів, обладнання і машин на термін від одного до трьох років.

Операції з рейтингу і хайрингу передбачають багаторазове передавання машин і обладнання від одного орендаря до іншого. Об'єктом цих операцій є стандартне обладнання, яке відповідає вимогам різноманітних орендарів.

Фінансовий лізинг передбачає виплату протягом точно встановленого періоду сум, достатніх для повної амортизації капітальних вкладень лізи- нгодавця і здатних забезпечити йому певний прибуток. Договір фінансового лізингу укладають на тривалий період. Фактично фінансовий лізинг є формою кредитування покупки і має такі різновиди:

лізинг з обслуговуванням;

леверидж-лізинг;

лізинг у "пакеті".

Лізинг з обслуговуванням поєднує фінансовий лізинг з договором підряду і передбачає надання певних додаткових послуг, які пов'язані з утримуванням і технічним обслуговуванням зданого у найм майна.

Ліверидж-лізинг -- особливий вид фінансового лізингу. За цією угодою велика частка (за вартістю) зданого в оренду обладнання береться в найм у третьої сторони (інвестора) і в першій половині строку оренди здійснюються амортизаційні відрахування за орендоване обладнання.

Лізинг у "пакеті" -- лізингова система фінансування магазину, заводу, лікарні та подібних установ. Як правило, будівля, інвентар продаються у кредит, обладнання -- за договором лізингу.

Інші різновиди лізингових операцій пов'язані як з оперативним, так і з фінансовим лізингом.

Так, з огляду на характер об'єкта лізингу та зобов'язання орендодавця, розрізняють такі основні види лізингової діяльності:

-- лізинг нового обладнання;

лізинг обладнання, яке вже було в ужитку;

чистий лізинг, коли орендодавець не надає орендареві додаткових послуг;

лізинг з обмеженим набором послуг, обумовлених договором;

повний, або великий, лізинг з повним комплексом сервісних послуг, необхідних для нормального функціонування обладнання протягом дії договору.

Залежно від джерел придбання об'єкта лізингової угоди лізинг може бути прямим і поворотним.

Прямий лізинг -- оренда, яка передбачає придбання лізингодавцем майна в інтересах орендаря у підприємства-постачальника.

Поворотний лізинг полягає у передаванні підприємством частини власного майна лізинговій компанії з одночасним підписанням контракту про його оренду.

Залежно від місця перебування сторін лізинг буває внутрішнім/міжнародним. За внутрішнього лізингу контракт оформлюється між юридичними особами однієї країни, а за міжнародного -- лізингова компанія і орендар перебувають у різних країнах.

У свою чергу, міжнародний лізинг поділяється на експортний, транзитний та імпортний.

Експортний лізинг -- угода, за якої постачальник і лізингова компанія перебувають в одній країні, а орендарем є іноземна компанія. Така угода називається експортним лізингом, оскільки стосовно свого постачальника лізингова фірма виконує функцію стимулювання експортного збуту.

Транзитний лізинг -- угода, всі учасники якої перебувають у різних країнах. Це найбільш складна операція для лізингових компаній. Вона потребує знань правових, податкових та інших особливостей обох іноземних ринків.

Імпортний лізинг -- операція, за якої лізингова фірма та орендар належать до однієї країни, а постачальником є іноземна компанія. Така угода називається імпортним лізингом, оскільки щодо орендаря лізингова компанія виконує функцію стимулювання імпорту.

За методом фінансування розрізняють терміновий лізинг, коли здійснюється одноразова оренда, і поновлювальний (револьверний), коли договір лізингу періодично продовжують після закінчення чергового троку контракту.

Якщо орендодавець і орендар укладають загальну угоду, яка передбачає право орендаря доповнювати список обладнання без підписання нових контрактів, така угода називається генеральним лізингом.

Розвиток лізингових відносин показав переваги фінансування основних засобів виробництва у формі лізингу перед традиційним фінансуванням за рахунок довгострокового банківського кредиту. Перевагами лізингових операцій користуються всі учасники лізингу.

Виробникові технічних засобів лізинг відкриває перспективи:

скорочення витрат на рекламу, аналіз ринку, пошук споживачів, оскільки все це робить лізингова компанія, а виробник може зосередити свої зусилля, у тому числі фінансові, на розв'язанні виробничих завдань, зниженні собівартості продукції тощо;

знаходження постійного оптового споживача в особі лізингової компанії, готового заплатити повну вартість замовлення одразу;

залучення тих споживачів, які за браком власних коштів або через неможливість одержати належний кредит, опинились би поза межами економічних інтересів виробника, тобто позбавили б його потенційного прибутку;

можливості перекладення на лізингову компанію незадоволення споживача недостатньою ефективністю чи міцністю обладнання.

Орендодавцеві (лізинговій компанії) лізинг дає можливість:

розширити номенклатуру товарів, яку він пропонує на внутрішньому і зовнішньому ринках;

забезпечити продаж продукції і надання послуг, реалізація яких на інших умовах не вигідна або зовсім неможлива;

збільшити економічну ефективність машин, інших товарів тривалого користування, здаючи їх в оренду;

розвивати і зміцнювати ділові стосунки з кінцевими споживачами, уникаючи посередницьких фірм.

Орендареві лізинг забезпечує такі вигоди:

стовідсоткове кредитування, яке не потребує негайних платежів погашення (контракт підписують на повну вартість майна, а орендні платежі, як правило, починаються тільки після постачання майна орендодавцем або й пізніше);

лізинговий контракт укласти набагато простіше, ніж одержати банківську позику, особливо дрібним і середнім підприємствам;

можливість через оренду сучасних і високопродуктивних технічних засобів не тільки оперативно реконструювати виробництво, а й спрямовувати зекономлені кошти на інші потреби;

ризик морального зносу обладнання повністю несе орендодавець. Орендар має можливість постійно оновлювати свій парк обладнання, укладаючи з лізинговою компанією нові контракти на більш прогресивне обладнання;

укладаючи контракт з лізинговою компанією, орендар може точно розрахувати порядок надходження своїх доходів, а отже, розробити найзручнішу для нього схему оплати;

можливість використовувати навіть найсучасніше і найдорожче обладнання без попереднього нагромадження капіталу для придбання такого обладнання;

можливість використовувати набагато більше виробничих потужностей, ніж при придбанні технічних засобів. Тимчасово вивільнені завдяки лізингу кошти орендар може витратити на інші виробничі потреби;

можливість економії за статтею "Амортизація";

коли орендарем є акціонерне товариство, то зростає його ліквідність, що сприяє підвищенню курсу його акцій на біржі;

можливість отримання податкових пільг, що залежить від виду лізингу.

Лізинг у комерційних банках. Сучасне, а тим більше майбутнє лізингового бізнесу в країні неможливо уявити без активної участі в ньому банків. Зарубіжна практика свідчить про різноманітні форми такої участі. Найбільш поширеним є кредитування комерційними банками спеціалізованих лізингових компаній, які, укладаючи договір, зобов'язуються брати позики лише в цьому банку, а той, у свою чергу, бере на себе зобов'язання покривати всі кредитні потреби компанії.

Кредитування лізингових фірм -- це звичайна позичкова операція для банків. Завдяки їй вони дістають можливість впливати на напрями лізингу і через нього зміцнювати зв'язки з клієнтами. На нашу думку, порядок взаємовідносин між банками і лізинговими компаніями, що вже давно склався у світі, може бути використаний і вітчизняними комерційними банками.

Ще більше перспектив у банків, які надають лізингові послуги, не вдаючись до посередництва лізингових фірм. Між клієнтом і банком у такому разі виникають своєрідні, відмінні від традиційних кредитних зв'язків, взаємовідносини, зумовлені подвійною роллю банку. З одного боку, придбавши машини, обладнання і транспортні засоби, він стає покупцем, а з другого -- здавши їх в оренду за лізинговою угодою, він стає лізингодавцем. За надання обладнання у довгострокове і серед- ньострокове користування орендодавець (банк) стягує орендну плату протягом усього строку дії лізингової угоди.

Орендна плата складається з амортизаційних виплат щодо предмета лізингу, тобто зданого в найм обладнання та інших засобів виробництва, і лізингової ставки. Ставка, крім накладних витрат за лізинговими операціями і певної частки прибутку, може включати відсотки за банківський кредит, наданий орендодавцеві. Загальна сума орендних платежів має відшкодувати комерційному банку, який виконує лізингові операції, вартість придбаного майна, покрити витрати на його вдосконалення й забезпечити отримання прибутку. Форми орендної плати та її розмір залежать від виду і вартості зданого в найм майна, строку використання, умов платежу, кредитоспроможності орендаря, умов експлуатації майна, стану ринку зданих у найм засобів виробництва, фінансових можливостей орендодавця, місця перебування орендаря, періодичності платежів та інших факторів.

Якщо об'єкт лізингу здається в оренду на строк, коротший за строк служби об'єкта, то після закінчення договору про оренду орендар може або повернути основні фонди орендодавцю або пролонгувати договір на новий період, або викупити основні фонди за залишковою вартістю, набуваючи право власності на ці фонди.

Аналіз особливостей лізингових операцій дає змогу стверджувати, що вони більше, ніж пряме кредитування витрат на придбання обладнання відповідають характеру діяльності комерційного банку. Комерційні банки повністю відповідають перед акціонерами і вкладниками за збереження та ефективне використання всіх ресурсів, що перебувають в їхньому розпорядженні. Надаючи кредит, комерційні банки повинні не тільки розрахувати прибуток від кредитної угоди, а й ретельно проаналізувати ризик можливого неповернення позики, намагаючись звести його до мінімуму.

Одним із можливих варіантів зниження кредитного ризику є забезпечення кредиту заставлянням товарно-матеріальних цінностей. Однак види застави, які застосовуються в Україні, мають здебільшого умовний характер, а застава нерухомого майна ще не набула великого поширення. Лізингові операції, як правило, не потребують будь-якого заставного або авансового забезпечення. Для банку, коли він виступає у ролі орендодавця за лізинговою угодою, гарантування досягається тим, що право власності на обладнання і технічні засоби, які здаються в оренду, залишається за банком.

Особливий інтерес до лізингових операцій виявляють малі підприємства, які займаються виробничою діяльністю, середні підприємства, що здійснюють програми модернізації, запровадження нової техніки та ін. Як уже було сказано, лізинг розширює їхні можливості щодо заміни та оновлення парку обладнання, запровадження дорогої обчислювальної техніки, оскільки дає змогу дістати в розпорядження нову техніку без значних початкових витрат.

Орендні платежі за лізингу завжди дуже гнучкі і встановлюються з огляду на реальні можливості конкретного орендаря. Одночасне здійснення капітальних вкладень і отримання доходів від них має надзвичайно важливе значення для невеликих підприємств з обмеженими власними коштами.

Однак помилковою буде думка, що клієнтуру лізингових операцій обмежено тільки невеликими підприємствами. Для великих підприємств також дуже часто орендування технічних засобів має більші переваги, ніж їх придбання у власність (наприклад, у ході модернізація і розширення непрофільного для даного підприємства виробництва, проведення робіт з технічного оновлення, не передбачених планом підприємства, та ін.). У зв'язку з загостренням проблеми збуту деяких видів обладнання все більш очевидною стає питання організації збутового лізингу.

Якщо оцінювати перспективи розвитку лізингу в Україні, то слід сказати про необхідність створення спеціальних лізингових фірм на прикладі економічно розвинених країн. Комерційним банкам не під силу надавати увесь комплекс послуг з лізингу (вивчення ринку тих чи інших засобів, що здаються в оренду, здійснення технічного обслуговування і консультацій, налагодження ділових контактів з виробниками обладнання тощо). Спеціалізовані лізингові фірми можуть формуватися і як дочірні товариства великих комерційних банків, і як незалежні акціонерні товариства.

У будь-якому разі одним із засновників буде комерційний банк. Лізингові фірми (разом зі своїми прямими обов'язками) могли б узяти на себе вивчення ринків збуту випущеного на підприємствах обладнання і надавати лізингові кредити його покупцям. Для багатьох підприємств за проведення структурної перебудови й переходу до ринкових відносин проблема збуту може стати особливо актуальною. Надання лізингових послуг стане реальним засобом для її розв'язання.

У такому разі разом з фінансовим лізингом може застосовуватися лізинг -- повне обслуговування, коли до суто фінансового аспекту традиційного лізингу додається і постачання та інші додаткові послуги. Характер додаткових послуг залежить від особливостей наданого в лізинг обладнання.

Спеціалізовані лізингові фірми могли б приступити до проведення оперативного лізингу (прокату), тобто здавання в оренду спеціалізованого обладнання на проміжні строки, значно коротші за строк його економічного життя.

Суттєву допомогу лізинговим фірмам може надати комерційний банк, який підтримуватиме фірму кредитами. Маючи різноманітну інформацію про клієнтів, банк може повідомити фірму про платоспроможність майбутніх орендарів, що відіграє не останню роль в укладанні лізингових угод.

Створення лізингових фірм за участю комерційного банку зробить вагомий внесок у формування нової концепції постачання і збуту, яка орієнтуватиметься на ринкові, а не на адміністративно-розподільчі відносини.

Размещено на Allbest.ru