Визначення показників попиту, ціни, чистого внутрішнього продукту

_ _ Економічне

і ема з зростання

Размещено на http://www.allbest.ru/

іф Економічне

Тема 5 зростання

Міністерство освіти і науки України

Кіровоградський національний технічний університет

Центр ЗДО

Кафедра «Економічної теорії та права»

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Макроекономіка»

студента заочника

групи ФК-10-1ск

Різа Миколи В.

Кіровоград 2011

Питання контрольної роботи

1. Поняття безробіття та його типи

2. Зміни в рівновазі в результаті зміщення кривої сукупного попиту

3. Еластичність співвідношення цін і заробітної плати

4. Сутність і вимір економічного зростання. Чинники економічного зростання

5. Вирішити задачу

1. Поняття безробіття та його типи

Суспільство цінує високий рівень зайнятості з двох причин: 1) висока зайнятість означає високий обсяг національного виробництва та доходів; 2) праця в багатьох країнах високо цінується сама по собі. Коли безробіття високе, значна частина продукту не добирається, доходи зменшуються, а люди терплять від втрати почуття власної гідності.

Хоча економічна плата за безробіття висока, ніякі втрати не можуть повністю віддзеркалити ті соціальні та психологічні негативні наслідки, які несуть у собі періоди вимушеного безробіття.

Населення віком від 16 років і старше поділяють на три групи.

Особи віком до 16 років та ті, що перебувають у спеціалізованих установах
Ті, що неналежать до робочої сили :
Зайняті (З)
Безробітні (Б)

Рис. 1. Робоча сила, зайняті та безробітні

• Зайняті - це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку.

• Безробітні - ті, хто не має роботи, але активно шукає її, або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Конкретніше, людина вважається безробітною, якщо вона не працює і

а) робить активні спроби знайти роботу протягом останніх чотирьох тижнів;

б) тимчасово звільнена з роботи і чекає на виклик на роботу, або

в) збирається почати працювати з наступного місяця.

Щоб вважатися безробітною, особі не досить просто думати про роботу чи обдумувати можливість того, як створити фільм чи стати кінозіркою. Особа має прикладати зусилля (зокрема, відвідувати місцеві фірми чи подавати запити), щоб знайти роботу. Зайняті і безробітні становлять робочу силу.

* Решта -- незайняті -- це близько 34% дорослого населення, що навчається, перебуває на пенсії, надто хворе, щоб працювати, чи просто не шукає роботи.

Отже, люди, що мають роботу, -- зайняті; люди, які не мають роботи, але шукають її, -- безробітні; а ті, що не мають роботи і не шукають її, -- незайняті.

Норма (рівень) безробіття (Б')-- це відношення кількості безробітних до величини робочої сили (суми зайнятих і безробітних):

Розглядаючи структуру сучасного ринку праці, економісти виділяють три різновиди безробіття: фрикційне, структурне і циклічне.

Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між регіонами і видами праці, а також по різних стадіях життєвого циклу. Навіть якщо економіці притаманна повна зайнятість, завжди існують люди, які шукають роботу (після закінчення навчання або через переїзд в інше місто). Жінки повертаються до складу робочої сили після народження дітей. Через те, що фрикційні безробітні часто змінюють місце роботи або шукають кращої роботи, вони вважаються "добровільними" безробітними.

Структурне безробіття означає невідповідність між пропозицією і попитом на працівників. Ця невідповідність виникає, бо попит на один різновид праці зростає, тоді як на інший зменшується, а пропозиція не може швидко пристосуватися до цього. Ми часто спостерігаємо структурну незбалансованість між видами діяльності або регіонами, коли, наприклад, одні сектори економіки зростають, а інші занепадають.

Циклічне безробіття існує, коли попит на робочу силу невеликий. Коли сума видатків і обсяг виробництва падають, то безробіття практично всюди зростає.

Відмінність циклічного безробіття від інших видів безробіття допомагає економістам визначити стан ринку праці. Високі рівні фрикційного та структурного безробіття можуть спостерігатися навіть за збалансованого ринку праці, наприклад, коли плинність робочої сили висока або робоча сила незбалансована територіально. Циклічне ж безробіття зростає, коли зайнятість падає через невідповідність між сукупною пропозицією та сукупним попитом.

Жодна інша проблема не збуджує більшої полеміки серед економістів, як причини безробіття в ринковій економіці. Економіка вчить, що ціни зростають чи падають, щоб очищати конкурентні ринки. За рівноважної ціни покупці хочуть купити все, що продавці хочуть продати. Проте щось не спрацьовує на конкурентному ринку праці. Багато лікарень потребують медсестер і не можуть знайти їх, а тисячі шахтарів хочуть працювати за встановлену зарплату, але для них немає роботи. Подібні ознаки невдач ринку праці бачимо у всіх країнах з ринковою економікою. Хоча не було висунуто загальноприйнятої теорії, багато хто з економістів поділяє думку, що безробіття виникає через недостатню гнучкість зарплати. Ми розглянемо далі причини, чому зарплата негнучка і чому ця негнучкість призводить до вимушеного безробіття.

Почнімо аналіз основ теорії безробіття з розгляду типового ринку праці. Криву пропозиції робочої сили показано як SS на графіку 1. Ця крива пропозиції повністю нееластична за чисельності робочої сили L*, коли рівень зарплати високий.

а) гнучка зарплата б) негнучка зарплата

(Різні види безробіття можна зобразити за допомогою мікроекономічних кривих попиту й пропозиції. На графіку (а) зарплата то зростає, то падає, щоб очищати ринок праці. За такої ситуації вимушеного безробіття не буває. На графіку (б) показано, що станеться, коли зарплата не може очищати ринок праці. За надто високої зарплати W відрізку JH відповідають зайняті, а відрізку HG -- вимушено безробітні.)

Добровільне безробіття. На графіку 1 (а) показано звичайну картину конкурентних попиту і пропозиції з точкою рівноваги Е та заробітною платою W. За такої конкурентної ринко очисної рівноваги фірми охоче наймуть всіх кваліфікованих працівників, які хочуть працювати за такої ринкової зарплати. Кількість зайнятих відповідає відрізку АЕ. Частина робочої сили, що відповідає відрізку EF, хоче працювати, але лише за вищої зарплати. Працівники, що представлені відрізком EF, добровільно безробітні, тобто вони не хочуть працювати за даних ставок ринкової заробітної плати.

Існування добровільного безробіття вказує на важливість правильного розуміння безробіття. Економіка може ефективно функціонувати, і навіть тоді вона породжує певне безробіття. Добровільно безробітні віддають перевагу відпочинку або іншій діяльності замість роботи за даного рівня зарплати. Або вони перебувають у складі фрикційних безробітних і шукають свою першу роботу після закінчення коледжу. Або вони, можливо, низько кваліфіковані працівники, які віддають перевагу дозвіллю замість мало оплачуваної роботи. Можна навести необмежену кількість причин, через які люди добровільно вирішують не працювати за даного рівня зарплати; частина з цих людей офіційно вважатиметься безробітними.

Важливо звернути увагу на те, що добровільне безробіття може бути економічно ефективним, хоча філософ чи політик може оплакувати той факт, що не кожний може отримати високооплачувану роботу. Так само як фабрика потребує запасних частин у випадку поломки, можливо, і економіка потребує вільних, безробітних працівників, що готові негайно стати до роботи, коли виникає незайняте робоче місце. Цей приклад показує, чому розвинена сучасна економіка, що функціонує ефективно, може індукувати безробіття.

Отже, ринок праці, що характеризується досконало гнучкого зарплатою, не допускає вимушеного безробіття. Ціни і зарплата просто вільно коливаються -- зростають або падають, поки ринки не очистяться. Вимушене безробіття. Щоб зрозуміти циклічне безробіття, потрібно звернутися до теорії вимушеного безробіття. Заслуга Кейнса полягає в тому, що він дав можливість цим фактам вийти за межі чудової, однак неспроможної теорії. Він пояснив, чому ми спостерігаємо випадки вимушеного безробіття та періоди, коли кваліфіковані робітники не мають змоги отримати роботу за існуючого рівня зарплати.

Кейнс звернув увагу, що насправді зарплата не очищає ринки робочої сили. Навпаки, зарплата повільно реагує на економічні потрясіння. Якщо зарплата не змінюється, щоб очищати ринок, то виникає невідповідність між тими, що бажають знайти роботу і кількістю вакансій. Ця невідповідність може призвести до безробіття, яке спостерігаємо сьогодні.

Щоб зрозуміти, як негнучка зарплата призводить до вимушеного безробіття, проаналізуємо ринок праці, який не очищається цінами, що проілюстровано на графіку 1(б). Цей приклад припускає, що слідом за певними економічними збуреннями на ринку праці встановлюється високий рівень заробітної плати. Ціна праці W' більша від рівноважної або ринко очисної зарплати W.

За надто високих ставок зарплати кваліфікованих працівників, які шукають роботу, буде більше, ніж пропонованих їм робочих місць. Кількість робітників, що хочуть працювати за зарплати W', відповідає точці G на кривій пропозиції, але фірми хочуть найняти лише Н працівників, як показує крива попиту. Через те, що зарплата перевищує ринко очисний рівень, виникає надлишок робочої сили. Відрізок HG відображає вимушене безробіття, підкреслюючи, що існують кваліфіковані працівники, які хочуть працювати за даної зарплати, та не можуть знайти роботи. Коли є надлишок робочої сили, фірми висувають вищі вимоги щодо кваліфікації, підвищують норми і наймають лише найкваліфікованіших та досвідчених працівників.

Протилежні ситуації трапляються, коли зарплата надто низька. У цьому разі в економіці має місце нестача робочої сили. Роботодавці не можуть знайти достатньої кількості працівників, аби заповнити існуючі вакансії. Фірми вивішують об'яви "Потрібні працівники", дають оголошення в газетах і навіть запрошують на роботу працівників з інших міст.

Більшість фірм контролює зарплату і ставки, тобто встановлює фіксовану шкалу заробітної плати і наймає людей за вихідних рівнів зарплати або окладів. Шкала заробітної плати звичайно фіксується на рік чи близько цього, і коли вона добре відрегульована, платня для груп працівників зростає однаковими темпами.

На ринках праці за участю трудових спілок зарплата є ще не гнучкішою. Заробітна плата встановлюється на трирічний контрактний період; протягом нього зарплата не регулюється при надлишку попиту чи пропозиції в окремих сферах.

Зарплата і ставки змінюються, щоб відбити нестачу чи надлишок робочої сили на окремому ринку, лише після тривалого проміжку часу.

2. Зміни в рівновазі в результаті зміщення кривої сукупного попиту

Загалом коливання цін зумовлюють такі зміни в обсязі видатків покупців -- домогосподарств, фірм, держави та іноземців, що дають змогу прогнозувати зміни в реальному обсязі національного продукту. Це означає, що підвищення цін за інших рівних умов зменшуватиме величину попиту на реальний обсяг виробництва. Навпаки, зниження цін збільшуватиме цю величину. Ситуацію, коли змінюється лише рівень цін, а інші чинники залишаються сталими, можна зобразити як рух від однієї точки до іншої по стабільній кривій сукупного попиту. Проте якщо одна або кілька умов змінюються, то крива сукупного попиту переміщується. Ці інші умови називають неціновими чинниками сукупного попиту.

Для розуміння динаміки обсягу національного виробництва, потрібно розрізняти зміни у величині сукупного попиту на національний продукт, викликані коливанням цін, і зміни сукупного попиту, зумовлені дією одного або кількох нецінових чинників, які впливають на сукупний попит.

Збільшення сукупного попиту переміщує криву AD вправо в положення AD_1, що показано на рисунку 1.

Це означає, що за певного рівня цін бажаний обсяг товарів і послуг зросте. І навпаки, зменшення сукупного попиту переміщує криву AD вліво у положення AD₂ Це показує, що покупці купуватимуть менший обсяг національного продукту. Отже, коли змінюється один або декілька нецінових чинників сукупного попиту, крива AD перемішується.

Які ж основні нецінові чинники спричиняють зміни в сукупному попиті? їх можна поділити на три групи. Перша -- основні політико-економічні чинники, або змінні, що перебувають під контролем уряду: це передовсім монетарна і фіскальна політика. До другої групи належать зовнішні чинники: обсяг виробництва в зарубіжних країнах, динаміка вартості активів та цін на ресурси тощо. Третю групу становлять сподівання споживачів та підприємців.

Ці три групи чинників позначаються на поведінці основних покупців, а отже й на сукупному попиті. Розглянемо детальніше вплив цих змінних на поведінку покупців у національній економіці.

Монетарна політика, як уже зазначалося, буває стримувальною і стимулювальною. Остання сприяє збільшенню пропозиції грошей, зниженню процентних ставок та полегшенню доступу до кредитних ресурсів. За стимулювальної монетарної політики зростають обсяги інвестицій та споживання товарів тривалого користування, що збільшує сукупний попит і перемішує криву AD вправо. Стримувальна монетарна політика зменшує сукупний попит, і крива AD переміщується вліво.

Фіскальна політика, як відомо, пов'язана з державним бюджетом. Збільшення державних видатків на товари і послуги прямо розширює сукупний попит, і крива AD переміщується вправо. Зменшення ставок прибуткового податку з громадян збільшує їхній використовуваний дохід і обсяг закупівель за даного рівня цін. Це означає, шо зниження податків переміщуватиме криву сукупного попиту вправо. Водночас підвищення прибуткового податку з громадян зменшить видатки на споживання і переміщуватиме криву сукупного попиту вліво.

Підвищення податків з прибутку підприємств зменшуватиме їхній нерозподілений прибуток, а отже, зменшуватимуться обсяг інвестицій і сукупний попит. Навпаки, зниження податків збільшуватиме нерозподілений прибуток та видатки на інвестиції, що переміщуватиме криву сукупного попиту вправо.

Вагомий вплив на сукупний попит справляють зовнішні чинники. Серед них важливе місце належить величині національного доходу інших країн. Крива сукупного попиту країни переміщуватиметься, якщо змінюватиметься обсяг товарів і послуг країни, який купуватимуть іноземні фізичні та юридичні особи незалежно від рівня цін в останній.

Підвищення темпів економічного зростання в інших країнах збільшує попит на товари і послуги даної країни, якщо вона входить у систему міжнародного поділу праці і є торговельним партнером цих держав. Чому розширюється сукупний попит у даній країні? Прискорення економічного зростання в інших країнах збільшує доходи громадян і фірм цих країн, які можуть купувати більше товарів і послуг як вітчизняного, так і зарубіжного виробництва. Отже, експорт країни збільшується з поліпшенням стану ділової активності її торговельних партнерів. Уповільнення темпів економічного зростання зовнішньоторговельних партнерів країни зменшує її чистий експорт, і крива сукупного попиту переміщується вліво.

Зміни в динаміці курсів цінних паперів та вартості нерухомого майна істотно позначаються на сукупному попиті. Майно споживачів складається з різних активів, у тому числі нерухомості (будинки, земля) та фінансових активів (акції, облігації). Падіння реальної вартості активів споживачів зробить їх біднішими, тому вони зменшать закупівлі споживчих благ. Скорочення видатків на споживання перемістить криву сукупного попиту вліво. Зростання реальної вартості фінансових активів або нерухомого майна збільшуватиме споживчі видатки за даного рівня цін. Ці зміни у вартості активів позначатимуться також на обсязі ділових інвестицій, а отже й на сукупному попиті.

Важливим зовнішнім чинником сукупного попиту є стан світового виробництва ключових продуктів економіки, зокрема енергоносіїв. Збільшення світового виробництва, наприклад нафти, зменшить світову ціну на неї. Тому в країнах -- імпортерах нафти зростуть прибутки фірм, реальні доходи споживачів, посилиться довір'я бізнесу до стану ділової активності. Споживчі та інвестиційні видатки збільшаться, і крива сукупного попиту переміститься вправо.

Вагомим чинником сукупного попиту є сподівання населення і фірм. Коли люди сподіваються, що їхні реальні доходи в майбутньому зростатимуть, вони витрачають більше свого поточного доходу. Поточні видатки на споживання зростають (поточні заощадження зменшуються), і крива сукупного попиту переміщується вправо. Песимістична оцінка людьми своїх майбутніх доходів зменшить їхні поточні споживчі видатки (заощадження зростатимуть), а отже, крива сукупного попиту переміщуватиметься вліво. Очікування високої інфляції в майбутньому підвищує сукупний попит сьогодні, бо споживачі купують продукти, доки ціни на них не зросли.

Сподівання підприємців щодо поліпшення стану ділової активності й підвищення прибутків від інвестиційних проектів збільшать попит на капітальні блага і перемістять криву сукупного попиту вправо. Навпаки, якщо перспективи отримання прибутків від можливих інвестиційних проектів нерайдужні, інвестиційні видатки зменшаться. Внаслідок цього впаде і сукупний попит.

Конкретні чинники сукупного попиту розглядають як цінові або нецінові залежно від причин, що викликають їхню зміну. Наприклад, чистий експорт країни може збільшитись унаслідок як зниження внутрішніх цін, так і зниження курсу її валюти. У першому випадку простежується вплив цінового чинника. Збільшення сукупного попиту буде пов'язане з переміщенням вниз по кривій AD. У другому випадку фіксується вплив нецінового чинника: сукупний попит зростатиме внаслідок переміщення кривої AD вправо. Інакше кажучи, за даного рівня цін сукупний попит буде більший.

3. Еластичність співвідношення цін і заробітної плати

Конкуренція між продавцями забезпечує еластичність цін. Оскільки зниження цін на продукцію стає загальним, конкуруючі виробники знижують ціни , щоб позбутися від надлишків продукції, що накопичується. В даній ситуації логічним стає запитання: «Оскільки ціни на продукцію знижуються, то чи не повинні значно знижуватися ціни на ресурси - зокрема ставки заробітної плати - , щоб підприємцям було вигідно виробляти продукцію при новому рівні цін?»

Економісти-класики стверджують, що ставки заробітної плати повинні і будуть знижуватися. Загальне зменшення попиту на продукцію проявиться у зниженні попиту на працю та інші ресурси. При збереженні ставок заробітної плати це моментально призведе до появи надлишків робочої сили, тобто викличе безробіття. Але, не маючи бажання наймати всіх робітників по попереднім ставкам заробітної плати, виробники вважають вигідним наймати цих робітників по більш нижчим ставкам заробітної плати. Попит на працю повільно спадає і ті робітники, які не зможуть найнятися за старими, більш високими ставками заробітної плати, змушені будуть згодитися на роботу за новими, більш низькими ставками.

Звичайно, робітники не завжди будуть погоджуватися на роботу із заниженими ставками, але конкуренція зі сторони безробітних змушуватиме їх до цього. Конкуруючи за вільні робочі місця, безробітні будуть сприяти зниженню ставок заробітної плати до тих пір, поки ці ставки не будуть настільки низькими, що виробникам буде вигідним наймати всіх робітників. Це відбудеться при новій, більш низькій рівноважній ставці заробітної плати. Тому економісти-класики дійшли до висновку, що вимушене безробіття неможливе. Кожен бажаючий працювати за ставкою, що пропонує ринок, може легко знайти роботу. Конкуренція на ринку праці запобігає вимушеному безробіттю.

На думку економістів-кейнсіанців, еластичність співвідношення цін і заробітної плати просто не існує в тому ступені, яка необхідна для відновлення повної зайнятості при зниженні сукупного попиту. Ринкова система при капіталізмі ніколи не була достатньо конкурентною, а вданий час на неї впливають недосконалість ринку, практичні і політичні труднощі, що перешкоджають еластичності співвідношення цін і заробітної плати. Так, у монополістів-виробників, що домінують на ринку багатьох важливих продуктів, є і можливість і бажання протидіяти зниженню цін на продукцію в умовах падіння попиту. В свою чергу, на ринку трудових ресурсів, сильні профспілки також наполегливо борються проти зниження заробітної плати. Крім того, наймодавці досить обережно відносяться до зниження заробітної плати, враховуючи її негативний вплив на взаємовідносини в колективі та на продуктивність праці робітників.

На думку кейнсіанців, більш низькі ціни і заробітна плата призводять до більш низьких грошових доходів, а останні, в свою чергу, викликають подальше скорочення загальних витрат. В наслідок чого ймовірні невеликі, або взагалі нульові зміни в рівні виробництва та зайнятості, що знизилися. Тотальне зниження заробітної плати відповідно викличе зниження доходів, а також зниження попиту як на продукцію, так і на працю, яка використовується для її виготовлення. Як наслідок, в умовах загального зниження заробітної плати, підприємці будуть наймати невелику кількість або взагалі не будуть наймати нових робітників. Те, що правомірно для окремої фірми, коли зниження заробітної плати її робітникам не впливає негативно на попит на працю, не є правомірним для всієї економіки, коли загальне зниження заробітної плати буде зменшувати грошові доходи та викликати загальне падіння попиту на продукцію та працю.

Таким чином, кейнсіанці стверджують, по-перше, що ціни і заробітна плата фактично не є еластичними в напрямку зниження. По-друге, якби вони і були такими, то досить сумнівно, що зниження ціні заробітної плати пом'якшило б безробіття.

4. Сутність і вимір економічного зростання. Чинники економічного зростання

Під економічним зростанням розуміють збільшення кількості товарів і послуг, які продукує національна економіка.

Економічне зростання вимірюють двома способами. По-перше, темпами зростання реального ВВП за певний проміжок часу -- здебільшого за рік, по-друге -- темпами зростання реального ВВП на душу населення за той самий період.

Економічне зростання є важливою економічною метою кожної країни. Збільшення обсягу продукції в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня життя в країні. Економіка, що зростає, спроможна повніше задовольняти потреби людей і ефективніше розв'язувати соціально-економічні проблеми. Збільшення заробітків у ході економічного зростання створює можливості сім'ям і окремим особам отримувати додаткові матеріальні блага і послуги без відмови від споживання інших життєвих благ. Економічне зростання дає змогу країні боротися з бідністю та забрудненням довкілля без зниження наявного рівня споживання та скорочення інвестицій. Воно створює можливості для скорочення робочого часу і збільшення часу відпочинку й дозвілля. Економічне зростання полегшує розв'язання проблеми обмеженості ресурсів. Нарешті, воно дає змогу нації зберігати державну незалежність.

Економічне зростання будь-якої країни визначають чотири групи факторів:

1) фактори пропозиції; 2) фактор попиту; 3) фактор ефективності;

4) соціокультурні, інституційні та інші фактори.

Фактори пропозиції зумовлюють фізичну здатність економіки до зростання. їх теж чотири:

• кількість та якість природних ресурсів;

• кількість та якість трудових ресурсів;

• обсяг капіталу країни;

• технологія.

Перелічені фактори пропозиції, які називають "колесами економічного зростання", визначають можливості фізичного збільшення обсягу продукції. Тільки наявність більшої кількості або кращих за якістю ресурсів, ураховуючи і технологічний аспект, дає змогу національній економіці нарощувати свій потенціал.

Природні ресурси -- це землі, корисні копалини, енергоносії, водні ресурси, клімат тощо. На планеті є лише кілька країн, що володіють такими багатими природними ресурсами, продаж яких дає їм змогу швидко просуватися шляхом економічного зростання, зокрема Саудівська Аравія, Кувейт та деякі інші. Більшість країн світу небагата на природні ресурси. Проте навіть дуже бідні на них країни -- Швейцарія, Японія чи Ізраїль -- демонструють високі темпи економічного зростання і забезпечують високий рівень життя своїх громадян. Найціннішим природним ресурсом України вважають орні землі.

Трудові ресурси -- пропозиція робочої сили, її кваліфікація, дисциплінованість, мотивація до праці -- становлять найважливіший фактор економічного розвитку. Справді, інші фактори виробництва (капітал, сировину, технологію) можна купити в інших країн. Проте застосування високопродуктивної техніки в місцевих умовах вимагає кваліфікованих працівників.

Для збільшення обсягу капіталу (устаткування, виробничих будівель, доріг) необхідне скорочення поточного споживання впродовж десятиліть. У розвинутій економіці від 10 до 20% національного доходу використовується для нагромадження капіталу; і навпаки, найбідніші країни часто можуть заощаджувати лише 5% національного доходу. Крім того, значна частина цих невеликих заощаджень спрямовується на забезпечення зростаючого населення простими знаряддями праці.

Крім трудових, природних ресурсів та капіталу, четвертим життєво важливим фактором економічного зростання є технологія, яка охоплює також науково-дослідні й проектно-конструкторські розробки, менеджмент та підприємництво. Однією з ключових складових цього фактора є виховання в індивідів підприємницького духу. Країна не може процвітати без власників чи менеджерів, які мають бажання ризикувати, відкривати нові підприємства, освоювати нові технології, розв'язувати трудові конфлікти.

Економічне зростання залежить також від фактора попиту, тобто макроекономічне середовище має забезпечувати такий рівень сукупних видатків, за якого повністю використовуються наявні ресурси. Несприятливе макросередовище (високі податкові та процентні ставки, низький рівень завантаження виробничих потужностей та ін.) сповільнює економічне зростання, бо не забезпечує повного використання ресурсів.

Фактори пропозиції й попиту, які впливають на економічне зростання, взаємопов'язані. Наприклад, неповне залучення трудових ресурсів уповільнює темпи нагромадження капіталу, а низькі темпи впровадження нововведень та інвестицій можуть спричиняти безробіття.

Стабільне економічне зростання передбачає не лише повне використання ресурсів, а й досягнення оптимальної структури виробництва (фактор ефективності). Іншими словами, країна має використовувати ресурси найекономніше (виробнича ефективність) і виробляти з них найцінніші для суспільства товари і послуги (розподільна ефективність).

Існує низка інших факторів, які впливають на економічне зростання, проте вони важко піддаються кількісній оцінці. Це передовсім соціокультурні та інституційні чинники. Зокрема, значний позитивний вплив на економічне зростання багатьох країн справляє сприятлива соціальна, культурна і політична атмосфера, що склалася в них. У цих країнах суспільна думка розглядає матеріальний успіх як бажану соціальну мету. Підприємництво, торгівля, фермерство, винахідництво -- це престижні види діяльності, а особи, зайняті ними, користуються повагою. Важливим соціокультурним чинником економічного зростання є позитивне ставлення до праці. У розвинутих країнах її оцінюють як велике благо для людини, а не як кару за гріхи. Нарешті, у довгостроковому періоді економічне зростання залежить від політичної організації суспільства. Країни, політичні системи яких спираються на демократичні принципи, характеризуються впорядкованістю відносин власності, процедури укладання і виконання угод, і вони розвиваються, як правило, значно швидше, ніж країни з недемократичними, неправовими режимами.

В усіх державах можуть виникати перешкоди, що уповільнюють або стримують економічне зростання. Найчастіше вони пов'язані з інституційним або громадським середовищем. Наприклад, надмірне втручання державних інституцій у приватнопідприємницьку діяльність здатне знижувати продуктивність праці, а податкова система може підривати стимули до праці та інвестування. У багатьох економічно відсталих країнах поширені корупція, хабарництво і здирство, які погіршують умови для підприємницької та інвестиційної діяльності.

Збільшення обсягу національного виробництва може досягатися, по-перше, за рахунок збільшення кількості факторів та, по-друге, через підвищення ефективності їх використання. Тому розрізняють два основні типи економічного зростання -- екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний тип економічного зростання -- це нарощування виробництва товарів і послуг на основі збільшення кількості факторів за попереднього рівня технології. Інакше кажучи, обсяг продукції зростає за рахунок зростання чисельності робочої сили, обсягу інвестицій, використовуваних сільськогосподарських угідь та інших ресурсів. При цьому продуктивність праці залишається незмінною.

Інтенсивний тип економічного зростання -- це збільшення виробництва товарів і послуг на основі підвищення ефективності використання ресурсів -- підвищення кваліфікації працівників, поліпшення використання фізичного капіталу, застосування принципово нових машин і механізмів, кращої організації господарської діяльності тощо. За цього типу зростання продуктивність праці підвищується.

У реальній дійсності обидва типи економічного зростання співіснують, але здебільшого переважає один із них. Тому в аналітичній економії говорять про переважно екстенсивний або переважно інтенсивний тип економічного зростання. Збільшення значення в національній економіці інтенсивного типу економічного зростання називають інтенсифікацією економіки.

Економічний розвиток є багатофакторним процесом, який відображає зміни в усіх сферах господарського життя країни; його можна продуктивно аналізувати лише в довгостроковому періоді.

Темпи економічного зростання найчастіше розглядають як критерій економічного розвитку країни. Щоправда, зв'язок між економічним розвитком і темпами економічного зростання досить складний. Високі темпи економічного зростання не завжди свідчать про прискорений економічний розвиток країни. І навпаки, зниження темпів зростання або навіть нульові його темпи не означають припинення економічного розвитку.

Для визначення рівня економічного розвитку країни використовують низку показників. Основними серед них є такі:

• валовий внутрішній продукт на душу населення;

• показники ефективності функціонування економіки, що обчислюються на підставі ВВП;

• виробництво основних видів продукції на душу населення (рівень розвитку окремих галузей);

• рівень та якість життя населення.

Провідним показником економічного розвитку країни є ВВП на душу населення. За цим показником країни поділяють на розвинуті і країни, що розвиваються. Наприкінці XX ст. до розвинутих відносили країни з подушним ВВП понад 12 тис. дол. за рік. В окремих нафтодобувних країнах (Кувейт, Саудівська Аравія) цей показник дорівнює показникам розвинутих держав, однак за іншими параметрами їх не можна віднести до розвинутих.

Показники ефективності функціонування національної економіки найбільшою мірою характеризують рівень економічного розвитку, бо відбивають результативність використання основних факторів виробництва.

Про рівень економічного розвитку країни судять із виробництва і споживання деяких ключових видів продукції, передовсім з енергоспоживання, на душу населення. Нині енергетика лежить в основі всіх видів виробництва. Тому цей показник характеризує досягнутий рівень виробництва, можливості подальшого розвитку національної економіки та ступінь задоволення потреб людей. Розрив в енергоспоживанні на душу населення між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, дуже значний. Наприклад, якщо у США цей показник наближається до 8000 кг (у перерахунку на нафтовий еквівалент), то в Ефіопії він ледь перевищує 20 кг.

Важливими видами промислової продукції на душу населення, які свідчать про рівень розвитку країни, є виробництво автомобілів, мінеральних добрив, пластмас, хімічних волокон, паперу та інших товарів. Серед сільськогосподарської продукції особливе значення має виробництво на душу населення основних продуктів харчування: зерна, м'яса, молока, цукру, картоплі тощо. Подушні показники виробництва цих сільськогосподарських продуктів дають змогу судити про ступінь задоволення власним виробництвом потреб населення в цих продуктах.

Для характеристики рівня економічного розвитку країни економісти часто використовують показники наявності або виробництва в ній на 1000 осіб населення або на середньостатистичну сім'ю товарів тривалого користування -- легкових автомобілів, телевізорів, персональних комп'ютерів, пральних машин, холодильників тощо.

Рівень економічного розвитку визначають на підставі показників рівня життя населення -- середня тривалість життя; рівень освіти, зокрема рівень письменності і медіанний рівень освіти; середня тривалість робочого дня; денне споживання кілокалорій на душу населення; чисельність студентів чи лікарів на 10 000 людності; забезпечення житлом та ін.

Для визначення рівня якості життя нині міжнародні організації дедалі частіше використовують індекс людського розвитку. Цей індекс обчислюють на підставі освітнього рівня населення, середньої тривалості життя та подушного ВВП.

Для порівняння ефективності національних економік Міжнародний валютний фонд розробив показники порівняльної конкурентоспроможності. Для обчислення цих показників зіставляють ціни і витрати виробництва в обробній промисловості з відповідними середньозваженими показниками розвинутих країн. Найважливішими серед них є:

• порівняльний рівень оптових цін промисловості;

• порівняльний рівень експортних цін промислових товарів;

• питомі витрати на заробітну плату (в розрахунку на одиницю продукції);

• випуск продукції на відпрацьовану людино-годину та ін.

Про рівень економічного розвитку країни судять на підставі галузевої структури національної економіки. Висока частка в економіці галузей обробної промисловості є ознакою високого її розвитку. Водночас важливим індикатором є структура самої обробної промисловості та окремих її складових, зокрема машинобудування та хімії -- галузей, які забезпечують науково-технічний прогрес. Ще одна важлива ознака рівня розвитку країни -- диверсифікація машинобудування. У розвинутій економіці кількість галузей машинобудування може становити понад 200, а в країнах з низьким рівнем економічного розвитку -- удесятеро менше.

5. Задача

За даними таблиці розрахуйте обсяг ЧВП:

Розрахунок	Млрд. дол.
Процент за кредит	10
Валові приватні інвестиції	55
Зарплата	220
Прибуток корпорацій	110
Непрямі податки	20
Рентні платежі	25
Податок на прибуток корпорацій	50
Чистий експорт	10
Державні закупки	90
Чисті приватні інвестиції	45
Доходи від власності	20
Трансферні платежі населенню	30
Споживчі витрати	260

безробіття попит ціна продукт

Розв'язання:

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) - це валовий внутрішній продукт скоригований на суму амортизації:

ЧВП = ВВП - Амортизація.

Він вимірює загальний обсяг продукції, який уся економіка - домогосподарства, фірми, уряд та іноземці - може спожити, не погіршуючи виробничих можливостей наступних років.

От же, щоб знайти ЧВП, спочатку потрібно знайти ВВП та суму амортизації.

Валовий внутрішній продукт обчислюють трьома методами:

1. як суму видатків покупців на придбання товарів і послуг (за видатками - метод кінцевого використання);

2. як суму грошових доходів, отриманих від виробництва продукції у цьому році (за доходами -- розподільний метод);

3. як суму доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва товарів і послуг (за галузями -- виробничий метод).

Обчислимо ВВП за першим методами (за видатками):

BBП за видатками =C+I+G+ Х,

де: C - особисті видатки на споживання (споживчі витрати),

I - інвестиційні видатки (валові інвестиції),

G - державні закупки товарів та послуг,

Х - чистий експорт (різниця між експортом та імпортом),

BBП за видатками = 260 + 55 + 90 + 10 = 415 млрд. дол..

Обчислимо ВВП за другим методами (за доходами):

ВВП за доходами = W + Рг + і + R + Am + IT,

де: W - заробітна плата; Рг - прибуток; і - відсоток; R - рента; Am - амортизація (різниця між валовими та чистими інвестиціями); IT - непрямі чисті податки.

ВВП за доходами = 220+25+10+110+20+20+(55-45) = 415 млрд. дол..

Суму амортизації знайдемо,як різницю між валовими та чистими приватними інвестиціями:

Am = 55 - 45 = 10 млрд. дол.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) = 415 - 10 = 405 млрд. дол.

Використана література

1. Кэмпбелл Макконел, Стенли Брю. Экономикс. Принципы, проблемы и политика. В 2 т.: Пер. с англ. Таллинн. 1993 р.

2. Пол Семюелсон, Вільям Нордгауз. Макроекономіка. Пер. з англ. К.: «Основи», 1995 р. - 575 с.

3. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. Підручник. Тернопіль. АТ «Тарнекс», 1993 р.- 686 с.

4. Панчишин С.М. Макроекономіка: Навч. посіб. К.: «Либідь», 2001 р., - 616 с.

5. Рудий М.М. Мікроекономіка:Навч. посіб.- К.: Каравела, 2008 р.- 312 с.

Размещено на Allbest.ru