Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми підготовки кадрів України в умовах ринкових відносин

ЗМІСТ

• Вступ
• 1. Проблеми підготовки кадрів України в умовах ринкових відносин
• 2. Склад і структура, динаміка видатків на підготовку кадрів
• 3. Планування видатків на утримання вищих навчальних закладів, середніх спеціальних установ та організацій профтехосвіти
• Висновок
• Використана література

Вступ

Завдання бюджетної політики держави в кожному конкретному випадку, в кожній окремо взятій державі в певний період можуть змінюватися.

У кінцевому підсумку бюджетна політика повинна мати головну мету -- підвищення добробуту народу. Цього можна досягти шляхом стабілізації фінансового становища в державі, прийняття бездефіцитного бюджету, скорочення зовнішнього і внутрішнього боргу, розмежування повноважень і фінансових ресурсів між приватним сектором і державою, між центральними є соціальна спрямованість бюджету. Через це останніми роками значна увага приділяється саме соціальним видаткам, які включають такі напрями діяльності держави, як соціальний захист і соціальне забезпечення, освіта, охорона здоров'я, духовний та фізичний розвиток. Тому щороку обсяг коштів, спрямованих на фінансове забезпечення заходів щодо вирішення найнагальніших соціальних проблем і програм, збільшується порівняно з іншими видатками бюджету.

В Україні діяльність держави у соціальній сфері має надзвичайно важливе значення для суспільства. Це зумовлено як різким падінням доходів переважної більшості населення при переході до ринкової економіки, так і традиційною орієнтацією громадян на одержання соціальних послуг саме від держави. Запроваджена в Україні модель ринкової трансформації не мала необхідної соціальної спрямованості. Формула "спочатку реформи, а потім реалізація завдань соціального розвитку", визначена вже на початку перехідного періоду, виявилася помилковою. На практиці вона звелась до того, що реформи здійснювалися ціною соціальних втрат. Не було забезпечено становлення принципово нової, адаптованої до ринкової економіки соціальної інфраструктури.

Видатки бюджетів на соціальні цілі мають стійку тенденцію до зростання: з 46,5 відсотка у загальній сумі видатків зведеного бюджету в 1998 році до 55,8 відсотка у 2002 році. Це говорить про позитивну динаміку збереження соціальної спрямованості бюджету та її посилення. Видатки зведеного бюджету на соціальну сферу у 2004 році порівняно з 2003 роком зростуть на 3,8 млрд. грн. і становитимуть близько 52 відсотків від суми видатків зведеного бюджету.

В Україні діяльність держави у соціальній сфері має надзвичайно важливе значення для суспільства. Це зумовлено як різким падінням доходів переважної більшості населення при переході до ринкової економіки, так і традиційною орієнтацією громадян на одержання соціальних послуг саме від держави. Запроваджена в Україні модель ринкової трансформації не мала необхідної соціальної спрямованості. Формула "спочатку реформи, а потім реалізація завдань соціального розвитку", визначена вже на початку перехідного періоду, виявилася помилковою. На практиці вона звелась до того, що реформи здійснювалися ціною соціальних втрат. Не було забезпечено становлення принципово нової, адаптованої до ринкової економіки соціальної інфраструктури.

1. Проблеми підготовки кадрів України в умовах ринкових відносин

кадри підготовка ринковий

Соціально-економічне значення кадрової роботи в умовах ринкової економіки на підприємстві істотно змінюється і вона перестає бути тільки організаційно-адміністративною роботою. Керування персоналом набуто нового економічного і соціального значення.

Кадровою роботою змушені займатися органи керування фірмою на всіх рівнях -- її зовнішнє керівництво, керівники підрозділів, кадрові служби. Інакше фірма несе збитки, і зростають соціальні витрати.

При посиленні ролі і стратегічної функції у сфері керування персоналом змінюються роль і місце керівництва кадрової служби підприємства, її керівник стає одним з основних керівників підприємства. Кадрова політика стає основою для все більш ефективного використання трудових ресурсів підприємства -- одного з найважливіших джерел процвітання будь-якої фірми.

У сучасних умовах господарювання рівень кваліфікації спеціалістів є одним із найважливіших чинників, які впливають на економічний і соціальний розвиток країни. Становлення в Україні ринкових відносин, тісніша інтеграція країни зі світовою економічною системою пов'язані з необхідністю змін у професіональній структурі зайнятого населення, насамперед спеціалістів вищої та середньої кваліфікації.

Серед чинників, які впливають на рівень витрат на підготовку кадрів, можна виділити: стан економічного розвитку країни, кількість спеціалістів, яких треба підготувати у вищих і середніх навчальних закладах, тобто потребу галузей економіки у спеціалістах.

Слід зазначити, що розмежування приватних ефектів тут до визначеної міри умовне через взаємозв'язок елементів керування один з одним.

Впровадження програми «Кадри» обумовлює появу ефекту за рахунок:

* одержання комплексу кадрової інформації і глибшого її аналізу;

* скорочення чисельності адміністративно-управлінських працівників, зайнятих обліковими роботами (правда, цього не завжди вдається досягти);

* прийняття рішень з кадрових питань на розрахунковій основі, що сприяє підвищенню ефективності виробництва.

Ефективність керування персоналом може бути охарактеризована через оцінку раціональності організаційної структури кадрової служби. Оскільки при оцінці прямих показників ефективності структури використовуються непрямі критерії, зокрема, витрати на утримання даної структури керування і їхня частка в загальній сумі виробничих витрат підприємства, її простота (кількість ієрархічних рівнів, розмір структури, кількість відділів і «мостів» зв'язку, профіль і однорідність завдань кожного відділу) та ін.

Ефективність організаційної структури служби керування персоналом багато в чому залежить від динамічності самої структури, від того, як швидко вона реагує на зміну й ускладнення завдань, що стоять перед підприємством чи фірмою.

Ключова проблема для України -- проблема кадрів. Саме зараз настає час, коли необхідно приділяти пильнішу увагу планомірній підготовці і перепідготовці кваліфікованих фахівців. Нові умови обумовлюють необхідність нових підходів і нових людей. Поки ще мало українських навчальних закладів, які підготовку і постійне підвищення кваліфікації кадрів ставлять у ранг пріоритетних задач. Потрібно формування єдиної системи навчання кадрів стосовно змісту, методів, форм навчання, професійно-кваліфікованих вимогах.

Доцільне не тільки фундаментальне навчання і перепідготовка керівних кадрів, але й розробка і практична реалізація спеціальних антикризових програм. Необхідно навчати й істотно підвищувати кваліфікацію керівного корпусу стосовно менеджменту, інновацій, маркетингу, керування персоналом, особливо сучасного економічного становища України. Програми повинні бути ранговані в залежності від рівня тих, кого навчають.

Розвиток персоналу включає:

-- підвищення кваліфікації і перепідготовку;

-- планування кар'єри;

-- формування й підготовку кадрового резерву.

Підвищення кваліфікації і перепідготовка -- це поглиблення, розширення й доповнення здобутої раніше кваліфікації. Причому підвищення кваліфікації -- це освітні заходи з удосконалення професії, а перепідготовка -- заходи з освоєння інших (суміжних) професій і навиків. На практиці підвищення кваліфікації конкретних працівників має певні завдання. При цьому завдання мають бути:

-- конкретними і специфічними;

-- такими, що орієнтують на отримання практичних навиків;

-- такими, що піддаються оцінюванню.

Оцінка ефективності програм навчання є центральною складовою управління в сучасній організації. Усе частіше витрати на підвищення кваліфікації персоналу розглядаються як один з головних напрямів підвищення ефективності діяльності організації.

При виборі методів навчання працівників, які підвищують кваліфікацію, організація має керуватися критеріями ефективності з погляду впливу на осіб, котрі навчаються. При цьому необхідно враховувати такі принципи:

-- актуальність;

-- участь;

-- повторення;

-- зворотний зв'язок.

Необхідно також приділяти увагу формуванню відповідного ставлення до планованого навчання. Працівників організації слід налаштувати на активну участь у програмі фахової підготовки і перепідготовки за рахунок:

-- прагнення зберегти роботу, залишитися на займаній посаді;

-- бажання одержати підвищення або обійняти нову посаду;

-- матеріальної зацікавленості шляхом установлення підвищеної оплати праці;

-- вияву інтересу до самого процесу професійної підготовки;

-- бажання професійного спілкування з іншими учасниками. Методи професійного навчання поділяються на дві групи:

-- навчання на робочому місці;

-- зовнішнє навчання.

Основними методами навчання на-робочому місці є:

-- інструктаж;

-- стажування;

-- учнівство;

-- наставництво.

2. Склад і структура, динаміка видатків на підготовку кадрів

Джерелами фінансування витрат на підготовку кадрів є кошти державного та місцевих бюджетів, галузевих міністерств, відомств, організацій, кошти фізичних та юридичних осіб. Основним джерелом фінансування є кошти державного та місцевих бюджетів.

Джерела фінансування вищих навчальних закладів наведено в таблиці 1.

Таблиця 1. Джерела фінансування вищих навчальних закладів

Джерела фінансування	Роки
	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002
Всього надходжень, млн. грн.	612,1	760,5	898,8	1268,4	2289,8	3046,6	4167,0
В т.ч. бюджетні кошти, млн. грн.	425,2	513,3	503,2	559,5	1061,5	1420,0	1865,2
Позабюджетні кошти, млн. грн.	186,9	247,2	395,5	708,9	1228,3	1626,6	2301,9
Позабюджетні кошти, в % усіх надходжень	30,5	32,5	44,0	55,8	53,6	53,4	55,2

Як видно з даних таблиці, щороку сума коштів, отриманих від здійснення позабюджетної діяльності, збільшується. Якщо в 1996 році позабюджетні кошти вищих навчальних закладів Міністерства освіти і науки становили 186,9 млн. грн., то в 2002 році сума цих надходжень становила 2301,9 млн. грн.

Якщо проаналізувати структуру поповнення бюджетів вищих навчальних закладів системи Міністерства освіти і науки України, то можна зробити висновок про те, що частка позабюджетних коштів впевнено зростає. Так, в 1996 році величина позабюджетних коштів у загальній сумі надходжень становила 30,5 відсотка, в 1997 -- 32,5 відсотка, в 1998 -- 44,1 відсотка, а в 2002 -- 55,2 відсотка. Позабюджетні надходження у 2002 році порівняно з 1996 роком збільшилися в 12,3 разу, а бюджетні -- тільки в 4,4 разу. Це ще раз підкреслює посилення значущості позабюджетної діяльності в системі вищої школи.

Основою впровадження механізму застосування платних послуг у вищих навчальних закладах є Закон України "Про освіту", де визначено, що додатковими джерелами фінансового забезпечення освіти можуть виступати кошти від надання платних послуг. Перелік платних послуг в системі вищої освіти досить широкий і залежить від конкретних можливостей відповідного навчального закладу, попиту населення та потреб економіки. В цілому платні послуги можна об'єднати в такі групи.

Перша -- платні послуги, що забезпечують отримання певного освітнього рівня (початкового, середнього, вищого) та спеціальностей на різних формах навчання (стаціонарна, вечірня, заочна, екстернатна). Насамперед -- це плата за підготовку кадрів у державних закладах вищої освіти на основі укладених господарських договорів з підприємствами та окремими громадянами, плата за навчання в недержавних вищих навчальних закладах, які отримують на підготовку кадрів спеціальну ліцензію Міністерства освіти. Друга -- освітні платні послуги з поглибленого вивчення окремих предметів, оволодіння загальними чи практичними навичками, які здебільшого надаються через гуртки, факультативи тощо. Це послуги, пов'язані з розвитком особистості студента, підвищенням його культурного рівня, організацією оздоровлення, відпочинку, спортивних та культурних заходів тощо. Плата за ці послуги дає змогу розширити соціальну сферу діяльності навчальних закладів, поліпшити їхню якість, забезпечити різноманітність. Третя група платних послуг пов'язана з господарською діяльністю навчальних закладів. У більшості випадків це плата за здавання в оренду приміщення, устаткування, надання транспортних послуг, видачу окремих документів, їх копій, дублікатів.

Платні послуги дають змогу збільшити обсяг вкладень у сферу вищої освіти. При цьому слід наголосити, що основною метою надання платних послуг має бути не одержання прибутку, а подальший розвиток національної освіти.

Вищий навчальний заклад самостійно використовує бюджетні та позабюджетні кошти відповідно до кошторису доходів і видатків.

Професійно-технічний навчальний заклад -- це заклад освіти, що забезпечує реалізацію прав громадян на професійно-технічну освіту, оволодіння робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їхніх інтересів, здібностей, стану здоров'я.

Фінансування професійно-технічних навчальних закладів у межах обсягів державного замовлення здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Так, за рахунок коштів державного бюджету у 2001 році у 960 професійно-технічних навчальних закладах навчалося 445,8 тис. учнів.

Професійно-технічні навчальні заклади недержавної форми власності утримуються за рахунок коштів відповідних замовників.

Чисельність навчальних груп у професійно-технічних навчальних закладах для теоретичного навчання становить 25--30 учнів, для виробничого навчання -- 12--15 учнів.

Кількість годин викладацької роботи на групу приймається, виходячи із встановлених навчальним планом годин обов'язкових занять. У професійно-технічних закладах, де навчання здійснюється за кількома спеціальностями, розрахунок кількості годин занять складається окремо за кожною спеціальністю. Фонд заробітної плати визначається, виходячи із середнього числа педагогічних годин на групу, середньорічної кількості груп і розміру оплати за педагогічну навчальну годину.

Видатки на освіту здійснюються за такими групами закладів і заходів:

1. Дошкільна освіта:

-- дошкільні заклади освіти.

2. Загальна середня освіта:

-- загальноосвітні школи (в т.ч. школа--дитячий садок, інтернат при школі), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми;

-- вечірні змінні школи.

3. Заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації:

-- загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні шко-ли-інтернати санаторного типу;

-- загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків;

-- дитячі будинки (в тому числі сімейного типу, прийомні сім'ї);

-- спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи та інші заклади освіти для дітей з вадами у фізичному чи розумовому розвитку;

-- загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

-- допомога на дітей, які перебувають під опікою, піклуванням.

4. Позашкільна освіта:

-- позашкільні заклади освіти, заходи із позашкільної роботи з дітьми.

5. Професійно-технічна освіта:

-- професійно-технічні заклади освіти;

-- професійно-технічні училища соціальної реабілітації.

6. Вища освіта:

-- вищі заклади освіти І та II рівнів акредитації;

-- вищі заклади освіти III та IV рівнів акредитації.

7. Післядипломна освіта:

-- заклади післядипломної освіти III--IV рівнів акредитації (академії, інститути, центри підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення);

-- інші заклади і заходи в галузі післядипломної освіти.

8. Інші заклади та заходи в галузі освіти:

-- придбання підручників;

-- методична робота, інші заходи з народної освіти;

-- служба технічного нагляду за будівництвом і капітальним ремонтом;

-- централізовані бухгалтерії;

-- групи з централізованого господарського обслуговування;

-- інші заклади освіти.

Бюджетні видатки на освіту в Україні за 1992--2002 роки характеризуються даними, наведеними в таблиці 2.

Роки	У тому числі
	Всього	дошкільна освіта	початкова, загальна середня освіта	професійно-технічна освіта	вища освіта	інші заклади та заходи в галузі освіти
1992, млрд. крб.	232	33	97,1	26,6	52,1	23,2
У % до:
ВВП	4,8	0,7	2,0	0,6	1,1	0,5
зведеного бюджету	12,1	1,7	5,1	1,4	2,7	1,2
1995, млн. грн.	2931,8	475,3	1383,8	193	522,7	357
У % до:
ВВП	5,5	0,9	2,6	0,4	1,0	0,7
зведеного бюджету	12,1	2,0	5,7	0,8	2,2	1,5
1996, млн. грн.	4006,7	580,1	1890,4	308,9	769,7	457,6
У % до:
ВВП	5,0	0,7	2,3	0,4	1,0	0,6
зведеного бюджету	11,7	1,7	5,5	0,9	2,2	1,3
1997, млн. грн.	5094,5	763,7	2381,1	606,5	600,8	742,5
У % до:
ВВП	4,2	0,6	2,3	0,4	1,0	0,6
зведеного бюджету	14,8	2,2	6,9	1,8	1,7	2,2
1998, млн. грн.	4026,9	604,0	1932,9	483,2	604,0	402,7
У % до:
ВВП	4,2	0,6	2,0	0,5	0,6	0,4
зведеного бюджету	12,4	1,9	6,0	1,5	1,9	1,2
1999, млн. грн.	4161,8	582,8	2081,3	541,3	624,4	332,8
ВВП	4,2	0,6	2,1	0,5	0,6	0,3
зведеного бюджету	12,4	1,74	6,2	1,61	1,86	0,99
2000, млн. грн.	5862,2	790,9	3267,6	359,3	1124,0	320,4
У % до:
ВВП	3,5	0,5	1,9	0,2	0,7	0,2
зведеного бюдхету	12,2	1,6	6,8	0,8	2,3	0,7
2001, млн. грн.	7435,8	890,6	4169,0	483,5	1506,5	386,2
У % до:
ВВП	3,5	0,4	2,0	0,2	0,7	0,2
зведеного бюджету	13,5	1,6	7,6	0,9	2,7	0,7
2002, млн. грн.	9281,1	1165,2	5114,6	619,4	1966,1	415,8
У % до:
ВВП	4,2	0,5	2,3	0,3	0,9	0,2
зведеного бюджету	15,7	2,0	8,7	1,0	3,3	0,7

Як свідчать дані таблиці, спостерігається тенденція до зниження видатків на освіту за рахунок бюджету щодо валового внутрішнього продукту. Так, якщо в 1992 році ця частка становила 4,8 відсотка, то у 1997--2002 роках -- 4,2 відсотка.

Однак зростає обсяг позабюджетних коштів, що спрямовуються на розвиток освіти. Додатковими джерелами фінансування освіти є такі:

-- кошти, одержані за підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів згідно з укладеними договорами;

-- плата за надання додаткових освітніх послуг;

-- кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчально-виховним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій і громадян;

-- доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, устаткування;

-- дотації місцевих органів влади;

-- кредити банків;

-- добровільні грошові внески, матеріальні цінності, отримані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян.

У разі одержання коштів з інших джерел бюджетні асигнування навчально-виховних закладів, установ та заходів системи освіти не зменшуються. Бюджетні асигнування на освіту та позабюджетні кошти не підлягають вилученню.

Розмір витрат на утримання шкіл визначається кошторисом доходів і видатків. Вихідною базою для визначення розміру асигнувань за основними статтями кошторису школи є кількість учнів і класів, їх відображають у кошторисі на дві дати: на 1 січня і 1 вересня планового року. Кількість учнів і класів на 1 січня беруть за фактичним станом на останню звітну дату. Кількість учнів на 1 вересня планового року визначають відповідно до плану прийому і випуску учнів, а кількість дітей, що підуть до школи в наступному навчальному році, за даними спеціального обліку, який веде школа.

Надання платних послуг державними навчальними закладами освіти здійснюється відповідно до Закону України "Про освіту" (частина четверта статті 61) та на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 38 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами".

Підставою для надання конкретного виду платних послуг є договір (контракт) з фізичною або юридичною особою, в якому визначається порядок надання послуг, розмір та терміни оплати за надану послугу, заява фізичної особи.

Розмір плати за той чи інший вид послуги визначається на підставі її ціни. Базою для визначення ціни послуги є розрахунок валових витрат, пов'язаних з наданням послуги. При обчисленні вартості конкретних видів послуг враховуються особливості визначення складу витрат і ціноутворення, встановлені для відповідних галузей законодавчими актами.

У вартості послуг, пов'язаних з навчанням громадян, значну частку становлять витрати на заробітну плату. Зазначені витрати складаються з витрат на заробітну плату викладацького (професорсько-викладацького) складу, інших педагогічних, адміністративно-господарських, навчально-допоміжних та обслуговуючих працівників.

Видатки та фінансування соціальної сфери у зведеному бюджеті України на 2000 і 2001 роки.

Освіта у 2000 році 5976,0 млн.грн. у 2001 році 8230,6 млн.грн. темп зростання 137,7%. Питома вага у загальних витратах 15,5%.

3. Планування видатків на утримання вищих навчальних закладів, середніх спеціальних установ та організацій профтехосвіти

Для планування видатків на утримання вищого навчального закладу III--IV рівнів акредитації розраховують контингент студентів, аспірантів за формами навчання. Ці показники обчислюють як середньорічні. Виходячи з розрахованих середньорічних контингентів, визначають чисельність професорсько-викладацького складу за нормами студентів та аспірантів різних форм навчання на одного викладача.

Фонд заробітної плати по вищих навчальних закладах планується за групами персоналу: професорсько-викладацького складу, навчально-допоміжного, адміністративно-допоміжного, адміністративно-господарсько-го та іншого персоналу. Фонд заробітної плати професорсько-викладацького складу розраховують, виходячи з кількості посад і середньої ставки заробітної плати. Ставки заробітної плати залежать від посад, вченого звання (професор, доцент), вченого ступеня (доктор, кандидат наук) і стажу педагогічної роботи. Фонд заробітної плати інших груп персоналу визначають згідно з типовими штатами і затвердженими посадовими окладами.

Значну частку у витратах вищих навчальних закладів становлять стипендії. Стипендія призначається студентам, які мають середній бал успішності 4 і вище, за особливі успіхи у навчанні та науково-технічній творчості; можуть встановлюватися персональні стипендії в межах стипендіального фонду.

Стипендії студентам виплачуються в межах доведених лімітів стипендіального фонду. В межах доведених лімітів навчальні заклади вирішують питання призначення стипендій, забезпечуючи їх виплату насамперед студентам з числа дітей-сиріт, дітей, що залишилися без опіки батьків, та з малозабезпечених сімей.

За іншими статтями кошторису вищих навчальних закладів III--IV рівнів акредитації видатки планують так само, як і по інших бюджетних установах.

* Основними виробничими показниками вищих навчальних закладів освіти І та II рівнів акредитації є число студентів і груп різних форм навчання. Ці показники розраховують як середньорічні. Найбільшими є видатки на заробітну плату, що включають заробітну плату педагогічного, навчально-допоміжного, адміністративно-господарського та іншого персоналу. Основою для планування фонду заробітної плати викладачів є кількість груп навчального закладу, кількість оплачуваних годин на одну групу та середня вартість педагогічної навчальної години.

Кількість груп визначають, виходячи з кількості учнів і норми наповнення груп, яка для денної форми навчання становить 20--30, а заочних відділень -- 15--20 чоловік. Кількість оплачуваних навчальних годин на одну групу розраховують за навчальним планом. Вартість однієї години обчислюється, виходячи з норми викладацької роботи 720 годин на рік і ставки заробітної плати. Остання залежить від освіти та кваліфікації її розмір визначають за тарифікаційним списком.

Крім того, до фонду заробітної плати включають доплату за перевірку письмових робіт, керівництво предметними комісіями, завідування лабораторіями та кабінетами. Інші види видатків плануються так само, як і в навчальних закладах III--IV рівнів акредитації.

У кошторисі доходів та видатків передбачаються витрати на харчування, обмундирування учнів, а також на виплату стипендій. Витрати на харчування розраховуються за кількістю учнів, які отримують його, денною нормою витрат на харчування та кількістю днів харчування на рік. Витрати на обмундирування визначають за встановленими нормами на одного учня.

За іншими статтями кошторису видатки розраховують так само, як і по інших бюджетних установах.

Надання платних послуг державними навчальними закладами освіти здійснюється відповідно до Закону України "Про освіту" (частина четверта статті 61) та на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 38 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами".

Підставою для надання конкретного виду платних послуг є договір (контракт) з фізичною або юридичною особою, в якому визначається порядок надання послуг, розмір та терміни оплати за надану послугу, заява фізичної особи.

Розмір плати за той чи інший вид послуги визначається на підставі її ціни. Базою для визначення ціни послуги є розрахунок валових витрат, пов'язаних з наданням послуги. При обчисленні вартості конкретних видів послуг враховуються особливості визначення складу витрат і ціноутворення, встановлені для відповідних галузей законодавчими актами.

У вартості послуг, пов'язаних з навчанням громадян, значну частку становлять витрати на заробітну плату. Зазначені витрати складаються з витрат на заробітну плату викладацького (професорсько-викладацького) складу, інших педагогічних, адміністративно-господарських, навчально-допоміжних та обслуговуючих працівників.

Кількість годин викладацької роботи, ставок працівників викладацького складу, які підлягають оплаті, визначається на основі навчального плану за кожною професією або спеціальністю, з урахуванням наповнюваності груп, їх розподілу, норм часу на виконання тих чи інших видів навчальної роботи тощо.

Кількість ставок (штатних одиниць) посад інших працівників визначається, виходячи з необхідності врахування всіх тих функцій і тих видів робіт, які безпосередньо пов'язані з організацією навчання і обслуговуванням навчальних груп або окремих громадян. Для цього можуть використовуватись, як мінімальні вимоги, штатні нормативи, встановлені для навчального закладу того чи іншого типу. У разі недоцільності закріплення окремих працівників для обслуговування платних навчальних груп з розрахунку витрат на оплату праці передбачається кількість штатних одиниць для здійснення доплати за суміщення професій (розширення зон обслуговування) працівникам, які обслуговують основний (бюджетний) контингент осіб, що навчаються (учнів, студентів, курсантів, слухачів).

Розміри ставок (в т.ч. погодинної оплати), посадових окладів, забезпечення рівних прав та соціальних свобод населенню тієї чи іншої країни.

Розміри ставок (в т.ч. погодинної оплати), посадових окладів, гарантованих підвищень ставок і окладів, доплат і надбавок встановлюються Кабінетом Міністрів України.

До зборів на заробітну плату належать відрахування на обов'язкове соціальне страхування і до Пенсійного фонду України. Інші відрахування, які обчислюються від загального розміру витрат на оплату праці, враховуються у вартості витрат на навчання у випадках, коли це передбачено чинним законодавством.

Найпоширенішими в практиці надання платних послуг з навчання громадян є господарські витрати на оренду приміщень, а також оплату опалення, водопостачання, каналізаційних стоків, електроенергії для проведення навчального процесу.

Вартість господарських витрат обчислюється прямим розрахунком на основі: встановлених законодавством ставок орендної плати, термінів навчання, площ, зайнятих для навчання та проживання, інших потреб з обслуговування учнів, студентів, курсантів, слухачів; норм витрат, чинних тарифів, порядку розрахунків за комунальні послуги.

В окремих випадках, коли прямий розрахунок неможливий, вартість господарських витрат визначається, виходячи із середніх фактичних витрат на одну особу, що навчається (учня, студента, курсанта, слухача), в місяць, що склалися в закладі за минулий період.

Канцелярські витрати розраховуються прямим розрахунком з розшифруванням витрат на конкретну навчальну групу або виходячи з фактичних витрат на одну особу, що навчається, що склалися в навчальному закладі за минулий звітний період.

До складу господарських витрат можуть зараховуватися витрати на поточний ремонт, ремонт устаткування та інвентарю, включно з ремонтом м'якого інвентарю, спецодягу, витрати на проведення гігієнічних та охоронних заходів, прання білизни тощо, залежно від особливостей навчального процесу й побутового обслуговування громадян, які одержують послуги з навчання.

Складовими навчальних витрат є: придбання сировини і матеріалів, що використовуються в навчальному процесі, придбання і тиражування методичних матеріалів навчальної і випускної документації, малоцінних і швидкозношуваних предметів, інструменту, оплата електроенергії, палива, газу, води, які використовуються в навчальних цілях.

Вартість сировини і матеріалів для лабораторно-практичних занять, виробничого навчання розраховується відповідно до навчальних планів і програм за кожною конкретною професією і спеціальністю, переліку навчально-виробничих робіт, чинних норм витрат.

Витрати на придбання і тиражування методичних матеріалів, навчальної і випускної документації, посібників мають відповідати потребам забезпечення навчального процесу та враховувати профіль закладу, специфіку організації навчального процесу з відповідної професії і спеціальності.

Витрати на придбання малоцінних і швидкозношуваних предметів та інструменту розраховуються відповідно до затверджених норм їх використання для даної професії, спеціальності, терміну навчання, кількості осіб, які навчаються, або виходячи з фактичних витрат за звітний період.

Вартість електроенергії, палива, газу, води, що використовуються на навчальні потреби, обчислюється, виходячи з технічних характеристик устаткування, тривалості його роботи відповідно до навчальних планів і програм.

Витрати на оновлення основних фондів, що використовуються в навчальному процесі, а також для обслуговування громадян, які навчаються, обчислюються, виходячи з чинної методики обчислення амортизаційних відрахувань.

До складу навчальних витрат у разі необхідності можуть зараховуватися витрати на придбання навчальної літератури для бібліотек, відновлення бібліотечного фонду, передплату періодичних видань, оплату відряджень, пов'язаних з виробничою практикою, тощо.

Витрати на придбання м'якого інвентарю, спецодягу, оплату відряджень розраховуються відповідно до чинних норм у разі безпосереднього їх відношення до надання платних послуг з навчання учнів, студентів, курсантів, слухачів.

До ціни послуги, окрім зазначених витрат, зараховуються також прибуток (якщо такий планується), обов'язкові податки, відрахування, платежі та збори.

Витрати на преміювання та інші види матеріального заохочення, на надання додаткових пільг працівникам, будівництво житла, заходи з розвитку матеріальної та побутової бази здійснюються за рахунок прибутку.

Кошторис доходів і видатків державного навчального закладу, здійснюваних за рахунок тих доходів і прибутків, що їх одержано від надання платних послуг, складається за кожним видом послуг. Доходи, одержані від надання платних послуг, спрямовуються на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням цих послуг, сплату податків, обов'язкових відрахувань, зборів, платежів.

Прибуток, що залишається в розпорядженні державного навчального закладу, спрямовується на покриття перевищення загальної суми видатків закладу над встановленими обсягами бюджетних асигнувань. При цьому суми прибутку повинні спрямовуватись насамперед на покриття потреби в коштах на заробітну плату працівників (з нарахуваннями), матеріальне забезпечення учнів та студентів з числа дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, виплату стипендій, харчування в порядку державного забезпечення відповідних категорій учнів або студентів, оплату витрат, пов'язаних з господарським утриманням закладу, інші невідкладні витрати закладу в цілому.

Спрямування прибутку на придбання устаткування, здійснення капітального ремонту приміщень, матеріальне заохочення працівників дозволяється лише за умови повного забезпечення фінансовими ресурсами невідкладних витрат закладу в цілому.

Кошти, одержані від надання платних послуг, зараховуються на поточні рахунки з позабюджетних коштів.

Державні навчальні заклади, які надають платні послуги, зобов'язані вести облік та складати звітність за цим видом діяльності відповідно до чинного законодавства.

Планування видатків на освіту за місцевими бюджетами здійснюється на основі формульних розрахунків.

Розрахунковий показник обсягу видатків на освіту визначається залежно від загального обсягу ресурсів місцевих бюджетів на освіту, фінансового нормативу бюджетної забезпеченості одного учня та приведеного контингенту учнів різних типів загальноосвітніх навчальних закладів станом на 5 вересня року, що передував поточному бюджетному періоду.

Розрахунок обсягу видатків бюджету Автономної Республіки Крим та обласного бюджету на освіту визначається за такою формулою:

V0j = Но х (U0 х Kob + Uf x Kf + Uw x Kw + Ugt x Kgt + Ut x

x Kt + Ugz x Kgz + U2 + Uh x Kh + Ugh x Kgh + Ud x Kd + Ugc x

x Kgc + Uc x Kc + Up x Kp) + Vark,

де Ho -- фінансовий норматив бюджетної забезпеченості одного учня;

U0 -- кількість учнів денних загальноосвітніх шкіл у цілому по Автономній Республіці Крим, області, містах Києву і Севастополю;

Коb -- коефіцієнт коригування загальнообласних (міських, міст Києва і Севастополя), загальнореспубліканських в Автономній Республіці Крим видатків на підвищення кваліфікації та підготовку кадрів (крім робітничих кадрів та фахівців з вищою освітою у вищих навчальних закладах III--IV рівня акредитації Автономної Республіки Крим), на інші заходи загальнообласного, загальнореспубліканського в Автономній Республіці Крим значення на загальну освіту. На 2003 рік Коb дорівнює 0,072;

Uf -- кількість учнів загальноосвітніх шкіл-інтернатів (ліцеїв) з посиленою військово-фізичною підготовкою;

Kf -- коефіцієнт приведення кількості учнів загальноосвітніх шкіл-інтернатів (ліцеїв) з посиленою військово-фізичною підготовкою до кількості учнів загальноосвітньої школи. На 2003 рік Kf дорівнює 6,5;

Uw -- кількість учнів (включаючи студентів) училищ олімпійського резерву, училищ, шкіл-інтернатів (ліцеїв) фізичної культури і спорту;

Kw -- коефіцієнт приведення кількості учнів (включаючи студентів) училищ олімпійського резерву, училищ, шкіл-інтернатів (ліцеїв) фізичної культури і спорту до учнів загальноосвітньої школи. На 2003 рік Kw дорівнює 8,4;

Ugt -- кількість вихованців загальноосвітніх шкіл-інтернатів, розміщених у населених пунктах, які за статусом віднесені до гірських;

Kgt -- коефіцієнт приведення кількості вихованців загальноосвітніх шкіл-інтернатів, розміщених у населених пунктах, які за статусом віднесені до гірських, до кількості учнів загальноосвітніх шкіл. На 2003 рік Kgt дорівнює 5,7;

Ugz -- кількість учнів, що приходять на навчання, у загальноосвітніх школах-інтернатах, які розміщені у населених пунктах, які за статусом віднесені до гірських;

Kgz -- коефіцієнт приведення кількості учнів, що приходять на навчання, у загальноосвітніх школах-інтернатах, які розміщені у населених пунктах, які за статусом віднесені до гірських, до кількості учнів загальноосвітніх шкіл. На 2003 рік Kgz дорівнює 1,1;

Ut -- кількість вихованців загальноосвітніх шкіл-інтернатів, без кількості вихованців шкіл-інтернатів (ліцеїв) з посиленою військово-фізичною підготовкою;

Kt -- коефіцієнт приведення кількості вихованців загальноосвітніх шкіл-інтернатів до кількості учнів загальноосвітніх шкіл. На 2003 рік Kt дорівнює 5,0;

Uz -- кількість учнів загальноосвітніх шкіл-інтернатів, що приходять на навчання;

Ugh -- кількість вихованців спеціальних шкіл-інтернатів для дітей, які потребують корекції розумового та (або) фізичного розвитку, які розміщені у населених пунктах, які за статусом віднесені до гірських;

Kgh -- коефіцієнт приведення кількості вихованців спеціальних шкіл-інтернатів для дітей, які потребують корекції розумового та (або) фізичного розвитку, які розміщені у населених пунктах, які за статусом віднесені до гірських, до кількості учнів загальноосвітніх шкіл. На 2003 рік Kgh дорівнює 7,5;

Uh -- кількість вихованців спеціальних шкіл-інтернатів для дітей, які потребують корекції розумового та (або) фізичного розвитку;

Кh -- коефіцієнт приведення кількості вихованців спеціальних шкіл-інтернатів для дітей, які потребують корекції розумового та (або) фізичного розвитку, до кількості учнів загальноосвітніх шкіл. На 2003 рік Kh дорівнює 6,6;

Ud -- кількість учнів спеціальних шкіл-інтернатів для дітей, які потребують корекції розумового та (або) фізичного розвитку, що приходять на навчання;

Кd -- коефіцієнт приведення кількості учнів, що приходять на навчання до спеціальних шкіл-інтернатів для дітей, які потребують корекції розумового та (або) фізичного розвитку, до кількості учнів загальноосвітніх шкіл. На 2003 рік Kd дорівнює 2,5;

Ugc -- кількість вихованців дитячих будинків, які розміщені у населених пунктах, які за статусом віднесені до гірських;

Kgc -- коефіцієнт приведення кількості вихованців дитячих будинків, які розміщені у населених пунктах, які за статусом віднесені до гірських, до кількості учнів загальноосвітніх шкіл. На 2003 рік Kgc дорівнює 14,8;

Uc -- кількість вихованців дитячих будинків без вихованців дитячих будинків, які розміщені у населених пунктах, які за статусом віднесені до гірських;

Кс -- коефіцієнт приведення кількості вихованців дитячих будинків до кількості учнів загальноосвітніх шкіл. На 2003 рік Кс дорівнює 13,0;

Uр -- кількість вихованців шкіл-інтернатів для дітей-сиріт;

Кр -- коефіцієнт приведення кількості вихованців шкіл-інтернатів для дітей-сиріт до кількості учнів загальноосвітніх шкіл. На 2003 рік Кр дорівнює 10,0;

Vark -- видатки на підготовку робітничих кадрів та фахівців з вищою освітою у вищих навчальних закладах III--IV рівня акредитації Автономної Республіки Крим, що визначаються за індивідуальним розрахунком.

Висновок

Важливою причиною державної підтримки освіти є суспільно-корисна цінність витрат на освіту. Вигоду від наявності громадян з високим рівнем освіти має не лише окремо взята людина, а й суспільство в цілому. Інакше кажучи, суспільна вигода від освіти перевищує суму тих вигод, які отримують окремі громадяни, й саме тому держава здебільшого не залишає питання про визначення рівня освіти на розсуд ринку, тому що ринок не завжди правильно враховує потреби та інтереси всього суспільства, тим більше, що послуги освіти, як правило, мають довгостроковий характер, а отже, й від них залежить довгострокова перспектива економічного та соціального розвитку країни в цілому.

На розвиток системи освіти в Україні спрямовуються значні матеріальні та фінансові ресурси. Головним джерелом фінансування витрат на освіту є державний та місцеві бюджети. Система освіти в нашій країні є єдиним комплексом послідовно пов'язаних між собою ланок виховання і навчання: дошкільне виховання, загальна середня освіта, позашкільне виховання, професійно-технічне навчання, середня спеціальна і вища освіта.

У сучасних умовах особлива увага приділяється вдосконаленню змісту освіти з урахуванням нових соціально-політичних реалій суспільства, сучасного рівня науки і техніки. Розроблено концепції мовно-літературної освіти, трудової підготовки, професійно-технічної освіти, нові навчальні програми з природничо-математичних предметів для середньої школи, а також освітні програми підготовки бакалаврів, спеціалістів, магістрів.

Важливим елементом державної політики в галузі освіти має стати визначення державних вимог до змісту, рівня та обсягів освіти і на цій основі вжиття заходів для поліпшення якості навчально-виховного процесу, забезпечення рівня освіти, достатнього для технічного, економічного і соціального прогресу країни.

При збереженні орієнтації в основному на державне фінансування освіти навчальним закладам надано широкі права для того, щоб вони самостійно заробляли гроші на своє утримання, вишукуючи і використовуючи альтернативні, позабюджетні кошти.

Фінансування установ, закладів та заходів освіти здійснюється на нормативній основі за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів, галузей економіки, підприємницьких структур, а також додаткових джерел фінансування.

Використана література

1. Закон України „Про освіту” ВРУ - 1999 р.

2. О. Д. Василик, К.В. Павлюк. Бюджетна система України. - К., - 2004р.

3. Ю.В. Пасічник. Бюджетна система України та зарубіжних країн. Навчальний посібник. К. - Знання-Прес - 2002 р.

4. А.О. Епіфанов, І. В. Сало, І.І. Дяконова. Бюджет і фінансова політика України. - К., - Наукова Думка - 1997 р.

5. О.П. Кириленко. Фінанси. Теорія та вітчизняна практика. - С.М.П. „Астон” - Тернопіль - 2002 р.

6. Національна академія управління. Засади формування бюджетної політики державаи. К., - 2003 р.

Размещено на Allbest.ru