Внесок Джона Кейнса в економіку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Коротка біографія Джона Мемйнарда Кейнса

2. Внесок Джона Кейнса в економіку

2.1 Внесок Джона Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей

2.2 «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей»

2.3 Кейнсіанська теорія та економічна політика

3. Кейнсіанська революція

Висновок

Список літератури

1. Коротка біографія Джона Мемйнарда Кейнса

Джон Мемйнард Кейнс (5 червня 1883, Кембридж -- 21 квітня 1946, маєток Тілтон, графство Сассекс) -- англійський економіст, засновник кейнсіанського напряму в економічній теорії. Джон Кейнс займався макроекономікою.

Популярний англійський економіст народився в Кембриджі в родині головного адміністратора відомого кембриджського університету. Підростаючи, був дуже сором'язливим хлопчиком, а от трохи пізніше став більш соціально адаптованої особистістю. Він навчався Ітоні, в Кінг-Коледжі, який закінчив в 1905 році.

Його прямим учителем був відомий Альфред Маршалл, а трохи пізніше і Артур Пігу. Здібності хлопця до аналітики були помічені, і в 1906 році він попрямував до Індії з міжнародних питань.

Він прагнув постійно підвищувати свій освітній рівень і ще в 1921 році написав докладний трактат-дисертацію про теорію ймовірностей.

З 1908 року він викладав економіку в університеті, а в 1913 світ побачила книга «Грошовий обіг і фінанси Індії». Остін Чемберлен - міністр закордонних справ - високо шанував його праці, ставлячи його в приклад сучасникам. За часів другої світової війни Кейнса запросили на службу в казначейство, яке вже в той час було перейменовано в міністерство фінансів. Тут він широко розгорнув свою діяльність, виступав проти репарацій з областей Німеччини, написав ще одну книгу Економічні наслідки Версальського договору.

По завершенню роботи в казначействі Кейнс знову починає викладати в університеті, пише роботу про перегляд мирного договору, тобто поглиблюється в політику. Наступним його дослідженням стає трактат про грошову реформу, де у всю міць розгортається сила його розуму і перспективність мислення. У 1937 році Кейнс накопичує вельми пристойний стан, публікує свої множинні праці і бере в дружини в 1925 році балерину Лідію Лопухову.

Він продовжує трудитися на благо батьківщини, доводить неспроможність існуючої економіки, пропонує дієві заходи з питань кредитування, грошового обігу. Саме йому належить теорія психологічного впливу на економічний лад, якій приписували співзвучність з теоріями Геббельса.

Він же був практично головним учасником створення міжнародної організації під назвою "Кліринговий союз". Ідеї і методи цієї організації не пропали даром - багато хто з них стали базисом і суттю сучасного МВФ. Він брав посильну участь в реконструкції банківської системи.

Його ім'ям названа економічне течія, яка являє суттю класику теорій державного управління країною й економікою.

У 1942 р. за визначні заслуги у науковій, державній та суспільній діяльності Дж.М. Кейнсу було присвоєно титул пера, він став членом Палати лордів.

Помер Дж.М. Кейнс 21 квітня 1946 p., трохи не доживши до 63-річного віку. До останніх днів учений виявляв великий інтерес до економічної теорії та економічної політики і, передусім, до проблем фінансів, зайнятості, міжнародних економічних відносин тощо. Видатний економіст XX ст. похований у Вестмінстері.

2. Внесок Джона Кейнса в економіку

2.1 Внесок Джона Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей

Вагомий внесок Джон Кейнс зробив у розвиток кількісної теорії грошей. На відміну від представників класичного напрямку кількісної теорії грошей, для яких гроші були лише нейтральними посередниками в обміні і не відігравали самостійної ролі, для Дж. Кейнса гроші виступають важливим елементом в організації суспільного виробництва. Збільшення грошової маси спричиняє збільшення кредитних ресурсів, що, у свою чергу, призводить до зменшення відсотка і тим самим сприяє зростанню інвестицій та зменшенню безробіття.

Це загальна система зв'язків у суспільному виробництві. Сам же механізм їх реалізації значно складніший і залежить від поведінки господарюючого суб'єкта, яка визначається його мотивацією. Мотивація виступає у трьох формах: формі трансакційного мотиву, мотиву обачливості і спекулятивного мотиву. Трансакційний мотив полягає в необхідності витрати грошей на поточні потреби як споживчого, так і виробничого характеру. Мотив обачливості пов'язаний з необхідністю мати наявний грошовий резерв на випадок зміни кон'юнктури ринку. Спекулятивний мотив реалізує намір власника грошей заробити безпосередньо на використанні самих грошей.

Виділення цієї мотивації є суттєвим внеском Дж. Кейнса в розробку кількісної теорії грошей. Слід зазначити, що мотив обачливості, по суті, є трансакційним мотивом, бо нагромадження певної суми грошей призначено бути резервом на випадок зміни кон'юнктури ринку, коли, наприклад, сировина чи інші елементи капіталу подорожчають. Отже, трансакційний мотив, хіба що відображає непостійний стан ринку, в умовах якого він і реалізується. Інша справа зі спекулятивним мотивом. Визначаючи нову форму мотивації господарюючого суб'єкта, Дж. Кейнс пов'язує реалізацію цього мотиву з ціною фінансових активів (акцій, облігацій тощо). Зростання ціни фінансових активів посилює відповідну мотивацію суб'єкта і навпаки.

Таким чином, кожен із названих мотивів за умови їх зростання збільшує пропозицію грошей в обігу і натомість веде до зниження відсоткової ставки за кредитами, що, у свою чергу, сприяє посиленню інвестиційного процесу і врешті-решт веде до зростання масштабів суспільного виробництва і зменшення безробіття. При зниженні мотивації з боку суб'єкта господарювання ситуація змінюється на протилежну.

Проте Дж. Кейнс не спрощував ситуацію з дією тих чинників, які впливають на норму відсотка. За його висновками, населення частину багатства схильне втримувати у себе саме в грошовій формі. Це найбільш динамічна й ліквідна форма багатства, тому за певних умов суб'єкт намагається надати багатству грошової форми і не розлучатися з нею. Адже гроші -- це така форма багатства, що має суттєві переваги порівняно з іншими формами. Головну з переваг Дж. Кейнс називає «перевагою ліквідності», а сама ця особливість залежить перш за все від психології населення і тому є психологічним феноменом. Зростання бажання віддати перевагу ліквідності зменшує кількість грошей в обігу і тим самим веде до зростання відсотка за кредитами. Останнє викликає низку певних дій господарюючого суб'єкта. Ці дії врешті-решт приводять до зменшення інвестиційної активності в суспільному виробництві.

Таким чином, Дж. Кейнс значно глибше, ніж його попередники, розглядає механізм взаємозв'язку між грошовою масою і змінами в суспільному виробництві. Головним елементом цього механізму стає відсоток, при зменшенні якого інвестиційна активність зростає і суспільне виробництво пожвавлюється. На рівень відсотка, у свою чергу, впливає грошова маса: чим більша ця маса, тим нижчий відсоток. Але просте збільшення грошової маси може й не спричиняти таких наслідків, бо на зменшення відсотка впливає не тільки збільшення грошової маси в обігу. Останнє, з одного боку, залежить від обумовленого психологією населення бажання утримати готівку в себе. З другого боку, це залежить від напрямку змін у мотивації суб'єкта господарювання щодо конкретного використання своїх касових залишків. При зростанні доходів його трансакційний мотив і мотив обачливості посилюються. Те саме стосується і спекулятивного мотиву, але він не є прямою функцією доходу, як перші два мотиви, а виступає функцією від дохідності (відсотка) за фінансовими активами (акціями, облігаціями тощо).

Дія названих вище чинників, які впливають (у протилежних напрямках) на відсоток за кредитами, веде до встановлення певної рівноваги на грошовому ринку, і вже вона врешті-решт визначає певну спрямованість розвитку суспільного виробництва.

Становлення теорії державного регулювання Дж. Кейнса і її складової -- кейнсіанського варіанта кількісної теорії грошей -- відбулося в умовах падіння виробництва в розвинених країнах Заходу, посилення кризових явищ і безробіття. Головною метою був пошук шляхів виходу з кризи, шляхів пожвавлення суспільного виробництва. Цей вихід, згідно з теорією Дж. Кейнса, пов'язаний зі зменшенням відсотка за кредитами і посиленням на цій основі інвестиційної активності в суспільстві. У свою чергу, зменшення відсотка було наслідком здешевлення грошей у зв'язку зі збільшенням їх маси. Саме на цих основних принципових постулатах базувались практичні рекомендації великого англійського економіста і вони призвели до вагомих позитивних наслідків. Реалізація низки урядових програм, побудованих на кейнсіанських постулатах, у таких країнах, як США, Німеччина, Великобританія, Швеція і багатьох інших, призвела до суттєвого піднесення суспільного виробництва і подолання або приборкання багатьох негативних явищ, що супроводжували суспільне виробництво на початку століття.

Але кейнсіанство в цілому і зокрема його тлумачення кількісної теорії грошей мали й певні негативні наслідки. Одним із них стало неминуче зростання інфляції, бо масоване збільшення грошової маси не могло не призвести до цього наслідку. Однак це не зменшує великого внеску Дж. Кейнса у розвиток кількісної теорії, а також не відкидає того факту, що кейнсіанство стало чи не першим напрямком розвитку економічної теорії, який було з великим успіхом використано у практиці суспільного виробництва багатьох країн.

Кейнсіанство від самого початку зазнало гострої критики з боку тих, хто виступив проти втручання держави в економіку. На базі цих критичних виступів сформувалася нова течія в економічній теорії -- монетаризм. Свою назву ця теорія отримала через те, що в основу всіх практичних дій щодо її застосування в практиці було покладено використання кредитно-грошових важелів.

2.2 «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей»

кейнс гроші зайнятість

Книга Дж.М. Кейнса «Загальна теорія зенятості, відсотка і грошей» була опублікована в 1936 році і з'явилася як не можна вчасно. У цей період в основних промислово розвинених країнах світу спостерігалося абсолютне падіння виробництва, зростання безробіття, масове банкрутство фірм і загальне невдоволення. У світі стали поширяться комуністичні і націонал-соціалістичні ідеї. Здавалося б, крах капіталістичної системи господарювання не за горами, і вже ніхто і ніщо не в силах її врятувати.

Ситуація погіршувалася тим, що неокласична доктрина не лише не пропонувала рецептів покращення ситуації, але і зовсім заперечувала саму постановку питання про можливість більш-менш тривалого періоду кризового стану в економіці ринкового типу. Таке подання базувалося на так званому законі Дж. Сея, згідно з яким «пропозиція завжди створює відповідний попит». Тому, за висновками неокласичного аналізу, невідповідність між попитом та пропозицією в масштабах економіки в цілому і безробіття можуть носити лише тимчасовий характер і втручатися в цей процес немає необхідності. Книга Кейнса відкидає цю тезу, обґрунтовуючи необхідність і визначаючи конкретні напрямки регулюючого впливу на економіку з боку держави.

Сам Дж. Кейнс виклав свою теорію надзвичайно важкою мовою і без найменшої спроби зробити свій текст зрозумілим публіці. Ось як про це пише один з його вірних послідовників Пол Самуельсон: «Загальна теорія...» жахливо написана книга ... Вона сповнена ілюзій і плутанини ... Сама кейнсіанська система викладена в ній незрозуміло ... Спалахи осяяння та інтуїції перемежовуються з нудною алгеброю. Коли її в кінці кінців подолаєш, то виявляється, що аналіз в ній очевидний і водночас новий. Коротше кажучи це робота генія».

Досі тривають дискусії про те, що Кейнс мав на увазі, використовуючи той або інший термін, але в найбільш поширеному варіанті тлумачення цієї концепції можна виділити її ключові положення.

За Дж. Кейнсом, економіка в цілому (макроекономіка) функціонує не так, як кожен ринок окремо (мікроекономіка). Виробництво, а отже і пропозиція, будь-якого окремо взятого товару може збільшуватися постійно. Виробничі ж можливості господарства в цілому обмежуються кількістю трудових ресурсів в даній країні. В міру того як трудові ресурси поступово включаються в процес виробництва, загальний обсяг продукції збільшується, але як тільки вільних ресурсів не залишається, обсяг виробництва зростати перестає. Таким чином виходить, що закони мікроекономіки і закони макроекономіки не збігаються.

До Дж. Кейнса було поширене переконання, що в міру збільшення обсягів виробництва відбувається підвищення особистих доходів людей, що автоматично призводить до збільшення споживчого попиту. Якщо ж частина грошового доходу не була витрачена якимось чином на споживання, ці гроші так чи інакше будуть витрачені на придбання основних засобів, устаткування, тобто інвестовано. Тому загальна сума збережених доходів дорівнює сумі інвестицій в економіку.

Дж. Кейнс вперше звернув увагу на те, що середній рівень доходів громадян у розвинених країнах світу в 20 столітті набагато вище мінімально необхідного рівня доходів, тому економічну поведінку сучасних людей змінилася таким чином, що вони прагнуть при зростанні своїх доходів все більшу частину їх зберігати і все меншу частину споживати. Чим вище загальна величина доходів, тим менша частина споживається і велика частина зберігається. Таким чином, якщо попит складається тільки з споживчих витрат населення, загальна величина його падає тим швидше, чим швидше зростають доходи. При цьому необхідно пам'ятати, що збережені кошти зовсім не обов'язково будуть інвестовані в повному обсязі.

Справа в тому, що якщо заощадження залежать від доходів, то інвестиції в кінцевому підсумку - від ціни грошей, банківських відсотків ставок на кредити. Чим дорожчі гроші, тобто чим вище ставки відсотка, тим менше підприємці інвестують кошти. І навпаки, що кредитні гроші дешевше, тим більше їх вкладається в економіку. Отже, можуть бути ситуації, коли сума заощаджень не дорівнює сумі інвестицій. Якщо обсяг інвестицій перевищує обсяг заощаджень (внаслідок «Розмиття грошей»), в економіці виникає інфляція, якщо заощаджень більше, аніж інвестицій
(внаслідок складання грошей в «скарбничку»), виникає безробіття.

Економічний розвиток дестабілізується під впливом ринкового механізму господарювання через тенденцію до скорочення загальної величини попиту, це призводить до затоварювання ринків, подальшого закриття підприємств, скорочення робочих місць, зростання безробіття. Це в свою чергу ще більше знижує попит, і починається новий виток банкрутств. Таким чином, ринок не в змозі виправити становище, і йому варто допомогти впоратися з цими труднощами за допомогою державної політики. Так стверджує Кейнс.

Державна економічна політика повинна бути спрямована на підтримку стійкого платоспроможного попиту. Так як загальна величина сукупного попиту складається з кількох компонентів, скорочення одного з них має бути компенсовано зростанням іншого. Наприклад, якщо відбувається скорочення споживчих витрат населення, має статися збільшення державних витрат.

При цьому принципово важливо визначити: як, на які цілі і в якій сфері мають бути здійснені державні витрати. Якщо, наприклад, уряд вкладає кошти в будівництво нових промислових підприємств припадає попит на промислову продукцію, це може призвести лише до зростання затоварення на ринку. Тому що головна проблема в економіці - це заощадження, то державні витрати повинні бути орієнтовані таким чином, щоб викликати у людей бажання перетворити свої заощадження у споживчі витрати. Візьмемо, наприклад, житлове будівництво. Якщо держава витратить кошти на стимулювання будівництва житла, це призведе до того, що, по-перше, підприємці,прагнучи заробити на цьому, будуть змушені вкладати кошти не тільки у власне будівництво будинків, а й у виробництво будматеріалів, і будівельного обладнання, будівництво доріг. Дж.М. Кейнс називав це явище ефектом акселерації, маючи на увазі, що державні інвестиції пожвавлюють ділову активність через збільшення приватних інвестицій в зв'язані проекти.

По-друге, державні та приватні інвестиції в житлові проекти викличуть витрачання заощаджених населенням коштів на споживання, що викликає так званий мультиплікативний ефект зростання попиту і вкладень.
Ті, хто отримав нове житло захочуть купити нові меблі, це призведе до зростання попиту на дерево, породить зростання доходів у меблевої та деревообробної промисловості. Таким чином, загальна величина сукупного попиту зростає.

Крім цього, Дж.М. Кейнс по іншому глянув на роль фактора ощадливості в процесі економічного розвитку. З точки зору класичної економічної теорії капітал накопичується тим швидше, чим більш ощадливі підприємці. З точки зору Дж.М. Кейнса, протестантська проповідь ощадливості, особливо в періоди економічних труднощів, явно не доречна,оскільки призводить до скорочення споживчих витрат і тим самим позбавляє доходів людей, зайнятих у виробництві товарів і послуг, не спожитих бідними верствами суспільства (парадокс ощадливості).

З теорії Дж.М. Кейнса випливали досить практичні висновки. Головне завдання держави полягає у збереженні так званої макроекономічної рівноваги через вплив на сукупний попит. Якщо в країні починається інфляція, це означає, що сукупний попит зайвий, і має бути скорочений. Посилюючи податковий режим, проводячи політику «дорогих» грошей, уряд повинен скоротити платоспроможний попит, і інфляція припиниться. Навпаки, якщо головна проблема в країні - це проблема безробіття, уряд повинен послабити податковий режим, зробити кредити легко доступними для підприємців (політика «дешевих» грошей). Це призведе до зростання сукупного попиту, створення нових робочих місць і зниження безробіття. Таким чином, кейнсіанство стало теоретичною основою що стала вже традиційною на Заході системи державного анти циклічного регулювання.

2.3 Кейнсіанська теорія та економічна політика

Кейнсіанство як напрямок економічної думки відіграло важливу роль у розвитку західної економічної теорії. Воно зробило спробу відповісти на ряд важливих питань, що виникли у зв'язку з кризою в 30-х pp. Кейнс указав на ряд слабких сторін буржуазної економічної науки свого часу, звернувши увагу на такі сторони капіталістичної дійсності, які раніше ігнорувалися економістами; зробив спробу внести нові елементи в аналіз капіталістичної економіки, наблизив економічну науку до потреб господарського розвитку; помітив нові тенденції у розвитку капіталізму та обґрунтував необхідність участі держави в економічному житті.

Концепція Кейнса справила значний вплив на подальший розвиток економічної теорії та економічної політики. Ідеї Кейнса взяли на озброєння керівні органи капіталістичних країн. Особливо це стосується теорії національного доходу, теорії циклу, теорії зростання та інших аспектів макроекономіки. Саме теорія Кейнса поклала початок широкому втіленню в життя державного регулювання економіки, опрацюванню конкретних методів і способів такого регулювання.

Особливе місце кейнсіанство посіло в економічній теорії та практиці США. Ще на початку 30-х р. Кейнс приїздив до США та ознайомив зі своїми ідеями президента Ф. Рузвельта. Але тоді Рузвельт його не підтримав. Проте невдовзі становище змінилося і багато заходів, які проводилися у період «Нового курсу» було прямо «запозичено» в Кейнса: організація громадських робіт, фінансування державного будівництва важливих господарських об'єктів, курс на дефіцитне фінансування тощо. 1946 року у США було прийнято «Закон про зайнятість», згідно з яким уряд було вповноважено вживати заходів для забезпечення планового розвитку економіки. Було передбачено створення таких економічних органів, як Рада економічних консультантів при президентові та Об'єднана економічна комісія конгресу.

До початку 60-х pp. головним мотивом для здійснення тих чи інших заходів економічної політики, що впливали на економіку в цілому, була криза або загроза кризи. І хоч у своїй основній праці та наступних статтях Кейнс мало уваги приділив проблемі циклу, його концепція справила певний вплив на розробку теорії цього питання і на спрямування так званих антициклічних заходів. Метою ж останніх була якщо не ліквідація циклічного характеру капіталістичної економіки, то принаймні послаблення його руйнівних наслідків.

Американські економісти та політичні діячі у боротьбі з кризами розраховували, передовсім, на вищезгадувані «вбудовані стабілізатори», тобто на автоматичне застосування податкової та бюджетної політики для регулювання циклу.

Проте досвід другої половини 50-х pp. показав, що антикризові заходи не забезпечують тривалого піднесення, високих та стійких темпів економічного зростання. Американські економісти дійшли висновку, що необхідно концентрувати увагу не на антикризових заходах, а на заходах зі стимулювання зростання, які водночас запобігатимуть і кризам. Таким чином, змінився головний мотив спрямування заходів державної економічної політики. Економісти, які посідали командні позиції в державних економічних органах у цей період, були переконаними кейнсіанцями. Погляди Кейнса поділяли і найближчі економічні радники Дж. Кеннеді та Л. Джонсона. Президент Кеннеді поклав в основу своєї економічної політики найновіші досягнення сучасної йому економічної науки. Уперше в американській історії президент зробив спробу урухомити весь арсенал засобів, якими володіла сучасна економічна наука. Широко користувалися висновками економічної науки президенти Джонсон та Ніксон. Про це свідчать висловлювання колишнього голови ради економічних консультантів Уолтера Хеллера. Він стверджує, що економічна наука США, відкинувши постулат саморегулювання, сприйняла кейнсіанські ідеї державного втручання, а економіка США зазнала «благотворного впливу кейнсіанської економічної терапії». Необхідність стимулювання економіки почали визначати, виходячи з фактичного розриву між потенціальним та реальним валовим національним продуктом, а не із загрози можливої економічної кризи. Цю політику навіть назвали «новою економікою». Характерною її особливістю була постановка перед економічною політикою цілком конкретних завдань. Так, економічну політику в першій половині 60-х pp. було спрямовано на зменшення безробіття до рівня 4% робочої сили, забезпечення щорічного реального економічного зростання не менше ніж на 4% та щорічного збільшення ВНП приблизно на 50 млрд доларів (у цінах того періоду).

Що стосується наступного десятиріччя, то на межі 70-х pp. важливе місце в економічній політиці уряду зайняла проблема контролювання інфляції. У заявах президента Ніксона неодноразово зазначалося, що метою уряду в галузі економіки є забезпечення середньорічних темпів реального економічного зростання у 4----4,5%, утримування рівня безробіття у межах 4% робочої сили, забезпечення темпів зростання цін не більше 2--3% в середньому за рік.

Кейнсіанські ідеї були дуже популярними в Німеччині, особливо у середині 60-х pp., коли й тут стали помітними ознаки економічної кризи. Уряд Кізінгера розробив антикризові заходи згідно з кейнсіанськими рецептами, тобто використовував дефіцитне фінансування, помірну інфляцію, маневрування ставкою відсотка тощо. Провідним напрямком економічної думки Німеччини став своєрідний синтез неолібералізму з кейнсіанством, з явно вираженим визнанням необхідності державного регулювання економіки.

Кейнсіанські концепції торували собі шлях і в інших західних країнах, зокрема на батьківщині їхнього автора -- Великобританії. Тут іще 1944 p. було опубліковано урядову Білу книгу «Політика у сфері зайнятості» з обґрунтуванням урядової політики забезпечення максимального використання трудових ресурсів, а також підтримування на високому рівні урядових витрат з метою забезпечення попиту. Було також переведено під контроль держави низку галузей господарства Великобританії.

Але на межі 70--80-х pp. кейнсіанська теорія і концепція державного регулювання економіки зазнала серйозних випробувань. Глибока світова криза 1974--1975 pp. показала слабкість і уразливість практичних рекомендацій кейнсіанства. Кризу пережила концепція «держави добробуту», що базується на соціальних пріоритетах і спирається на значний сектор державного підприємництва, на пряме регламентування багатьох сфер приватного підприємництва і перерозподіл доходів на користь держави.

Кейнсіанство і його модифіковані версії (неокейнсіанство та посткейнсіанство) не дали сподіваних наслідків. Заходи держави, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та гармонічних темпів розвитку, в багатьох випадках не мали успіху.

Нині кейнсіанство як теоретична система і як концепція економічної політики втратило колишню панівну роль і перебуває в опозиції до поширеної скрізь консервативної ортодоксії. Але воно живе, модернізується, розвивається. Кейнсіанська школа створила систему категорій та взаємозв'язків, що без них сьогодні навряд чи можна уявити економічну теорію і економічну політику Заходу.

3. Кейнсіанська революція

Світова економічна криза 1920--1930-х років, зокрема Велика депресія 1929--1933 років у США, емпірично довели неспроможність підходів неокласиків і, ймовірно, виявилися головною «конкретно-історичною» причиною кейнсіанської революції.

Кейнсіанська революція була реакцією на недоліки класичного підходу до аналізу економічного життя. Вона відкинула принципи оптимізації і методологічного індивідуалізму як обов'язкові передумови для виведення економічних функцій змінних і побудови економічних моделей; внесла фундаментальні зміни в економічну теорію, здійснивши принципово новий аналіз макроекономічних взаємозв'язків.

У результаті вдалося довести необхідність активного втручання держави в макроекономічне функціонування ринкового господарства. Таке втручання найкращим чином здійснюється при проведенні дискреційної (макроекономічної) політики -- політики, яка втілюється в життя на розсуд уряду в залежності від стану економічної кон'юнктури.

Завдяки кейнсіанській революції відбулося відокремлення макроекономіки в самостійну дисципліну, у той час як моделі класиків і неокласиків не виділяли макроекономічні питання як самостійний об'єкт розгляду.

Висновок

Кейнсу належать такі роботи: «Грошовий обіг і фінанси в Індії» (1913), «Економічні наслідки миру» (1919), «Трактат про грошову реформу» (1923), «Кінець laissez-faire» (1926), «Трактат про гроші» (1931), «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936), «Трактат про ймовірність».

Кейнс прагнув викладати найважливіші думки - яким він вважає «ясними і, здавалося, самоочевидними». Разом з тим мова його була піднесена, причому не тільки заради більшої переконливості. Він вважав, що економічна наука повинна бути інтуїтивною, тобто описувати навколишній світ мовою зрозумілим більшості людей. Почасти тому Кейнс був проти зайвої її математизації, що заважала її сприйняття неспеціалістами. Він негативно поставився б і до мовного «імперіалізму» цієї науки, яка узурпувала слова з нашого звичайного лексикону (на кшталт слова «раціональність»), перетворивши їх в терміни та спотворивши первісний зміст. Наукова дефініція «раціональної поведінки» як такого, що відповідає теоретичним моделям (з оголошенням всякого іншої поведінки ірраціональним), силкується перетворити людство в слухняну натовп, провідну себе так, як наказують економісти. Особливому відношенню до мови відповідало його перевагу простих фінансових систем, в піку складним. Кейнс виступив би і проти розростається, як атомний гриб, хмари похідних інструментів, яке накрило фінансову систему, зробивши її непрозорою навіть для банкірів. Безглузда складність такого роду Кейнса не захоплювала.

Сучасних макроекономістів, зайнятих побудовою власних моделей, не бентежить той факт, що в їх припущеннях відсутній реалізм. Навпаки, в цьому вони бачать перевагу своїх моделей. Під захистом складних математичних побудов вони рішучіше, ніж їхні попередники - економісти класичної школи, звернулися до ідеального, або «платонічного», мислення, приносячи правду в жертву витонченості математики. У цьому вони суперечать Кейнсу, який вимагав «реалістичності припущень».

Кейнс був одночасно філософом, економістом і дослідником звичаїв. Він не переставав задаватися питанням про кінцеві цілі економічної діяльності. Коротко кажучи, Кейнс вважав, що тяга до багатства - «любов до грошей», за його висловом, - виправдана лише тому, що вона дозволяє «жити добре». А «жити добре» - це, по Кейнсу, не означає «жити багато», це означає «жити праведно». Для Кейнса єдиним виправданням економічної активності людини є прагнення до морального вдосконалення світу. Кейнс прогнозував, що в міру зростання продуктивності праці тривалість робочого дня буде скорочуватися, що створить умови, в яких життя людей стане "розумною, приємною і гідною". В цьому і полягає відповідь Кейнса на питання про те, навіщо потрібна економічна наука.

Список використаних літературних джерел

Мочерний С.В., Довбенко М.В. Історія економічних вчень (Сучасна економічна думка). Навчальний посібник / За ред. Мочерного С.В. - Львів: “Новий Світ - 2000”, 2008. - 480 с.

Леоненко П.М, Юхименко П.І. Історія економічних вчень: підручник, Київ «Знання» 2008

Білоконенко О.В. Історія економічних вчень: Конспект лекцій.- К., 1998

Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.-метод. посібник.- К.: Астон, 1999

Будаговська С., Кілієвич О. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник. - К.: ОСНОВИ, 2001.-517с.

Івашина О.Ф., Дулік Т.О., Новікова Л.Ф. Макроекономіка. Навчальний посібник. - Дніпропетровськ: ДДФЕІ, 1999. 3. Кемпбелл Р. Макроекономіка. - Львів: Просвіта, 1997.

Пашута М.Т., Калина А.В. Прогнозування та макроекономічне планування - К.: МАУП, 1998.

Савченко А.Г. Макроекономіка. - К.: Либідь, 1995.

Размещено на Allbest.ru