Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Комплексний аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства

Вступ

Діяльність суспільства, яка характеризує його розвиток, - це специфічний спосіб ставлення людини до дійсності. Економічна діяльність матеріальна, але її доповнює духовність, робота інтелекту і почуття. «Безлюдної» економіки не буває. Будь-яке економічне ставлення персоніфіковане, тобто здійснене в людях, зайнятих у будь-якій економічній діяльності, і опредмечено, втілено в матеріальних і духовних результатах, підсумках людської праці. Це пояснюється тим, що в економіці є три компоненти - люди, речі та відносини людей з приводу речей. Отже, будь-які економічні відносини фіксують історично конкретний взаємозв'язок цих компонентів.

Люди - рушійна сила економічного розвитку і тільки з погляду їхньої діяльності можна зрозуміти, що таке бізнес. У процесі діяльності люди змінюють світ, перетворюючи явища природи і суспільства в об'єкти своєї діяльності, свого діла чи бізнесу, а себе - в діяльних суб'єктів - бізнесменів. Діяльність спонукається потребою. Для задоволення потреб необхідні ресурси - виробничі, природні, людські. А вони обмежені. Дефіцитність ресурсів зумовлює обмеженість випуску кінцевого продукту. Отже, суспільство не може споживати стільки, скільки хоче. Стикаючись із цими проблемами, воно постійно повинно вирішувати, що, як і скільки виробляти та як розподіляти вироблене, щоб максимально задовольнити потреби людей. Будь-яка серйозна спроба дати відповідь на ці питання неминуче приводить до потреби здійснення аналізу процесів економічного розвитку суспільства.

Діяльність - вища форма розвитку, яка притаманна людині. Вся історія людського суспільства так чи інакше пов'язана з діяльністю людини, її справою чи бізнесом. Межі впливу бізнесу на процес економічного розвитку визначають об'єктивні умови. Ці умови залежать від економічної системи, у якій функціонує бізнес. Тому вічні проблеми, що, як, скільки виробляти та як розподіляти, передаються від покоління до покоління, від однієї економічної формації до іншої.

Практика індустріальне розвинених країн, де бізнес є основою розвитку економіки, а ринок виступає стимулом розвитку виробництва, виробила формулу виживання, яка позначена особливою простотою. Виявляється, що в ринковому механізмі ніхто з індивідів чи організацій свідомо не займається вирішенням цих проблем. Просто кожен робить свій бізнес, взаємодіючи на ринку то як виробник, то як споживач. Тут визначаються ціни і обсяг виробництва Через узгодження між покупцями і продавцями розв'язуються одночасно всі проблеми. Перша з них - «що виробляти?» - визначається через гроші, що платить споживач за товар, який він вибрав, друга - «як виробляти?» - конкуренцією між виробниками, третя - «скільки виробляти і як розподіляти?» - обумовлюється співвідношенням попиту і пропозиції. Такий процес відбувається постійно у кожному способі виробництва, у різних економічних системах, де сповідують ринкові відносини, а бізнес виступає як метод господарювання, тип мислення, спосіб життя. Отже, бізнес є категорією ринку, тобто економічною категорією, а потреба його виникнення - закономірним історичним процесом. З розвитком суспільства розвивається і бізнес, який «всмоктує» в себе економічні відносини суспільства і проявляє їх в господарській практиці.

Родові ознаки бізнесу нескладно виявити в рабовласницькому, феодальному та інших способах виробництва Класичним прикладом бізнесу у ті періоди були завоювання. Всяка війна чи воєнний похід так чи інакше мали економічне підґрунтя. Кожен завойовник переслідував економічні цілі, він вів воєнні дії заради своєї власної вигоди. За допомогою військової сили він прагнув, нав'язувати сусідам Свої інтереси, зайняти вигідні позиції, які дали б йому змогу диктувати підлеглим країнам свої умови життя. Работорговий бізнес був типовим прикладом тієї давньої системи ділових відносин, у якій поєднувалися економічні інтереси та особисті форми панування і підкорення, так само, як і добровільний продаж у рабство себе та членів своєї сім'ї.

1. Суть і функції фінансів підприємств, їх місце у фінансовій системі країни

ліквідність рентабельність прибуток майновий

Фінансова система держави охоплює: державні фінанси; місцеві фінанси, фінанси підприємств, фінанси некомерційного сектора, фінанси домашніх господарств. Визначальне місце в структурі фінансових відносин суспільства займають фінанси підприємств. Результатом діяльності підприємств є виготовлена продукція, виконані роботи чи надані послуги, які у своїй сукупності формують валовий внутрішній продукт - основне джерело фінансових ресурсів держави.

Фінанси підприємств за своєю сутністю - це складна економічна категорія. У вітчизняній економічній літературі заведено вважати, що фінанси підприємств - це економічні (грошові) відносини, які виникають у процесі формування, розподілу та використання грошових фондів і доходів підприємств. Проте останнім часом окремі сучасні вітчизняні і більшість зарубіжних економістів вважають, що фінанси підприємств - це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створюються і використовуються задля здійснення виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях економіки, а також для фінансування інших видів діяльності підприємств.

Фінансові відносини підприємств охоплюють обмінні і розподільчі відносини, що відображаються в різноманітних грошових потоках. Із

руху грошей розпочинається і ним завершується кругообіг коштів підприємства, оборот усього капіталу.

До фінансових належать такі економічні відносини підприємства:

а) зовнішні фінансові відносини:

* зі засновниками (формування статутного капіталу, зміна статутного капіталу, виплата дивідендів на акції та процентів на паї);

* з іншими суб'єктами підприємництва щодо розрахунків із позичальниками, підрядниками, покупцями, замовниками;

* із бюджетом (платежі та асигнування);

* із цільовими фондами (внески і надходження);

* із банками (відкриття та ведення рахунків, відкриття депозитів, отримання і погашення кредитів, отримання і сплата відсотків);

* зі страховими компаніями (страхові платежі, страхове відшкодування);

* з учасниками фондового ринку (розміщення власних цінних паперів, купівля, продаж цінних паперів інших емітентів);

* із галузевими і корпоративними органами управління (внески в централізовані фонди, надходження з них);

б) внутрішні фінансові відносини щодо:

* формування і розподілу грошових доходів підприємства (виторгу, чистого доходу від продажу продукції, робіт, послуг, іншого операційного доходу, доходу від фінансової діяльності, інших доходів, доходів від звичайної діяльності);

* формування, розподілу і використання чистого прибутку;

* формування та використання амортизаційних відрахувань;

* утворення та використання забезпечень майбутніх витрат і платежів, інших цільових фондів підприємства тощо.

Матеріальною основою фінансів підприємств є грошовий обіг. У зв'язку з цим поняття «фінанси підприємств» часто помилково ототожнюють із грошовими коштами. Фінансами гроші стають тоді, коли їх власник створює відповідний грошовий фонд і використовує його для фінансування господарських операцій (внесення коштів у статутний капітал, придбання акцій, облігацій, надання кредиту тощо) з метою отримання певного доходу.

Підприємства, як і фізичні особи та держава загалом, формують грошові фонди.

Грошові фонди підприємства - це частина його грошових коштів, які мають цільове призначення. До грошових фондів належать статутний фонд, пайовий фонд, фонд оплати праці, резервний фонд, амортизаційний фонд та інші. Підприємства формують грошові фонди для фінансового забезпечення операційної, фінансової та інвестиційної діяльності, виконання зобов'язань перед державою і діловими партнерами (контрагентами) тощо. Правильна організація процесу формування грошових фондів забезпечує можливість ефективного управління грошовими потоками підприємств, прийняття оптимальних фінансових рішень, підвищення прибутковості підприємницької діяльності. Необхідною умовою при цьому є аналіз фінансової інформації, що міститься у бухгалтерській і статистичній звітності, у комерційних угодах, розрахункових, платіжних та інших документах.

Як одна з основних підсистем фінансової системи держави, фінанси підприємницьких структур мають свою специфіку організації та реалізації притаманних їм функцій. Специфіка фінансів підприємств полягає в тому, що за їх допомогою мобілізуються кошти і створюються фонди фінансових ресурсів не для подальшого розподілу, яку підсистемі державних фінансів, а, насамперед, для обслуговування процесу виробництва і реалізації продукції. Тобто фінанси підприємств обслуговують процес створення нової вартості, яка знаходить своє відображення у вартості валового внутрішнього продукту, здійснюючи первинний його розподіл на фонди нагромадження, споживання і відновлення матеріальних елементів процесу виробництва.

У процесі відтворення фінанси підприємств виконують такі ж функції, що й загальнодержавні фінанси, а саме:

розподільчу - розподіл фінансових ресурсів підприємств за їх цільовим призначенням: на покриття витрат, формування фондів тощо. Завдяки розподільчій функції фінансів підприємств забезпечується послідовність і пропорційність розподілу національного доходу на макро-і мікрорівні економіки;

контрольну - контроль за дотриманням пропорцій у первинних розподільчих і перерозподільчих процесах. Контрольна функція фінансів підприємств зумовлена їх здатністю об'єктивно відбивати кількісні і вартісні пропорції виробництва і реалізації продукції. Контролюючи грошові розрахунки, аналізуючи фінансові показники, можна оцінити фінансовий стан і перспективи розвитку підприємства. Фінансовий контроль у формі перевірки видів фінансових відносин підприємства, порядку ведення його фінансово-господарської діяльності здійснюють спеціальні уповноважені органи - державні та відомчі контрольні органи, незалежні аудиторські фірми, відділи контролінгу тощо. Залежно від часу проведення фінансовий контроль поділяють на попередній, поточний і наступний. Попередній проводять до здійснення фінансово-господарських операцій; поточний - під час фінансових і господарських операцій; наступний - після здійснення операцій, він призначений для встановлення відхилень, які не були виявлені підчас попереднього і поточного контролю.

Слід зазначити, що розподільча функція фінансів підприємств може бути реалізована тільки за наявності сформованих фінансових ресурсів. Тому для фінансів підприємств виділяють такі основні функції:

* формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;

* розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної, фінансової та інвестиціійної діяльності, для соціального розвитку підприємства;

* контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів підприємства у процесі його операційної, фінансової та інвестиційної діяльності.

Фінансові ресурси підприємств формуються підчас формування статутного капіталу, а також у процесі розподілу грошових надходжень від продажу продукції, товарів, робіт і послуг та надходжень від інших видів операційної, фінансової та інвестиційної діяльності. Формування фінансових ресурсів здійснюють з метою фінансування оборотних і необоротних активів, формування резервного капіталу, забезпечень, фондів цільового призначення тощо.

Умовами ефективної реалізації функцій фінансів підприємств є:

* різноманітність форм власності;

* наявність ринків товарів, праці, капіталу;

* свобода підприємництва, самостійності у прийнятті підприємницьких рішень;

* вільне ринкове ціноутворення та конкуренція;

* самофінансування підприємницьких структур;

* правове забезпечення підприємницької діяльності;

* обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств.

1.1 Принципи організації фінансів суб'єктів господарювання

Фінанси підприємств і об'єднань - складова частина фінансової системи держави. Специфіка фінансів підприємств і організацій полягає в тому, що вони безпосередньо обслуговують процес виробництва, де здійснюється створення і первинний розподіл ВВП.

Об'єктом розподілу є виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) на стадіях виробництва та реалізації. Для початку процесу виробництва потрібні відповідні фонди фінансових ресурсів цільового призначення, за рахунок яких формуються основні та оборотні фонди. Після кожного виробничого циклу зазначені фонди поновлюються, а також створюється чистий прибуток, який розподіляється підприємством самостійно на поповнення статутного капіталу, у резервний фонд, у фонд матеріального заохочення, на соціальний розвиток та інші потреби.

При первинному розподілі виручки від реалізації продукції створюються фонди фінансових ресурсів. Лише частина з них є ресурсами підприємницьких структур - це чистий прибуток і амортизаційні відрахування. Підприємства і організації, що займаються виробничою діяльністю, можуть мати ресурси, що надходять у формі пайових внесків членів трудового колективу від продажу акцій та інших видів цінних паперів. Фінансові ресурси можуть надходити також у формі кредитів, страхових від шкодувань за ризиками, бюджетних субсидій.

Фінанси підприємницьких структур - це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створюються і використовуються для виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях економіки.

Організація і функціонування фінансів підприємств базуються на певних принципах. До них відносять:

- комерційний розрахунок;

- господарську і фінансову незалежність;

- фінансову відповідальність;

- матеріальну зацікавленість.

Комерційний розрахунок вимагає покриття всіх витрат власними доходами і одержання прибутку. Господарська і фінансова незалежність підприємств регламентується законодавством України. Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від форм власності, однакові права і створює однакові можливості доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від виявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Органи державного управління будують свої відносини з підприємствами, використовуючи:

- податкову та фінансово-кредитну політику, включаючи визначення ставок податків і відсотків за державними кредитами, податкових пільг, правил ціноутворення, цільових дотацій;

- державне майно і систему резервів, ліцензій, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи;

- науково-технічні, економічні та соціальні державні та регіональні програми.

2. Фінанси підприємств, які функціонують на комерційних засадах

Початкове формування фінансових ресурсів комерційних підприємств відбувається в момент заснування підприємства, коли створюється статутний фонд. Його джерелами в залежності від форм власності виступають: акціонерний капітал, пайові внески членів, довготерміновий кредит, бюджетні кошти. Величина статутного капіталу свідчить про розмір грошових засобів - основних і оборотних, які інвестовані у виробництво.

Матеріально-технічною основою процесу виробництва є основні виробничі фонди. Зношена частина вартості основних засобів, перенесена на готову продукцію, поступово накопичується в амортизаційному фонді. У практиці господарювання застосовують різні методи нарахування амортизації: лінійний, регресивний та прискореної амортизації. Кошти амортизаційного фонду використовуються на повне відновлення основних фондів, що забезпечується капітальними вкладеннями.

Оскільки розширене відтворення передбачає оновлення основних фондів у розмірах, які перевищують нараховану суму зносу, для фінансування капітальних вкладень, окрім амортизації, залучаються також інші джерела фінансових ресурсів: прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства; фінансові ресурси, залучені від розміщення акцій; пайовий капітал; довготермінові кредити комерційних банків; придбання основних фондів на основі фінансового лізингу; інвестиційний податковий кредит; цільові субсидії; бюджетні асигнування та кошти державних цільових фондів (за рішенням уряду).

Для виробництва продукції підприємству, поряд із основними фондами, потрібні й оборотні кошти. Частина оборотних коштів авансується у сферу виробництва і формує оборотні виробничі фонди, інша частина перебуває в обігу і формує фонди обігу.

Джерелами створення оборотних коштів можуть бути:

- власні кошти (чистий прибуток підприємства);

- залучені кошти (кредиторська заборгованість);

- позикові кошти (короткотермінові кредити банків).

У комерційному підприємстві прибуток є основним узагальнюючим показником діяльності, а також джерелом задоволення відповідних потреб підприємства.

Виділяють такі основні принципи розподілу прибутку:

- першочергове виконання фінансових зобов'язань перед державою;

- максимальне забезпечення за рахунок прибутку потреб розширеного виробництва;

- використання прибутку на матеріальне стимулювання працівників;

- спрямування прибутку на соціально-культурні потреби.

У розподілі прибутку підприємницьких структур можна виділити два етапи.

Розподіл загального прибутку підприємства. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство. При цьому державою регламентуються податки з відповідними пільгами та санкціями.

Розподіл і використання прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі розподіл прибутку може відбуватися через попереднє формування цільових грошових фондів або спрямуванням коштів безпосередньо на фінансування витрат.

2. Цілі та сутність фінансової діяльності підприємства в організації фінансів суб'єктів господарювання

Використання виробничих ресурсів підприємства - матеріальних, фінансових, трудових, природних - здійснюється в системах управління кожним з перелічених видів ресурсів і які окремий суб'єкт господарювання використовує таким чином, щоб економічна віддача від спожитих ресурсів була найбільшою. Фінансовими ресурсами підприємства є грошові фонди цільового призначення, утворені в процесі розподілу і перерозподілу національного доходу і які використовуються у статутних цілях підприємства.

Фінансова діяльність суб'єкта господарювання - це дії щодо формування і використання його фінансових ресурсів, які мають форму економічно обґрунтованих управлінських рішень. Таке визначення фінансової діяльності вказує на застосування терміну «фінансування» як до залучення капіталу (пасив балансу) так і до розміщення капіталу в активи, якими володіє підприємство (актив балансу), тобто термін «фінансування застосовується нами в найширшому його розумінні.

Виходячи з того що в підприємницькій діяльності частина фінансових ресурсів перетворюється в різні матеріальні цінності, а з погляду менеджменту будь-яка діяльність людини являє собою розробку і реалізацію конкретних рішень щодо певного ресурсу, існує інше визначення фінансової діяльності.

Фінансова діяльність суб'єкта господарювання - це діяльність всередині підприємства по розробці і реалізації фінансових рішень щодо володіння чотирма типами цінностей, між якими можна зробити вибір: майном, матеріальними і нематеріальними цінностями; фінансовими цінностями; грішми; боргами у формі дебіторської і кредиторської заборгованості.

Наведені визначення сутності фінансової діяльності вказують на те, що вона завжди пов'язана з варіантними розрахунками по джерелах фінансування і по сфері використання фінансових ресурсів у пошуках оптимального рішення стосовно конкретних умов підприємницької діяльності. Ця варіантність ще підсилюється невизначеністю як зовнішнього, так і внутрішнього середовища підприємництва, що впливає на можливість точного прорахунку результату від прийнятого фінансового рішення. Таким чином, для фінансової діяльності органічно притаманна варіантність розроблених рішень та рекомендацій, кожне з яких лише до певної міри вирішуватиме стратегічні завдання підприємства на ринку.

Побудова системи цілей фінансової діяльності суб 'єкта господарювання ґрунтується на визначенні їх місця між стратегічними і тактичними цілями всього підприємства на ринку. Зв'язок цілей фінансової діяльності і стратегічних цілей підприємства обумовлюється тим, що стратегічні цілі підприємства на ринку реальні тільки за наявності відповідних фінансових ресурсів. Тобто фінансова діяльність, як створення і розподіл фінансових ресурсів, забезпечує суб'єктові господарювання реалізацію його стратегічних цілей.

Суб'єкти господарювання поза залежністю від їхньої організаційно-правової основи мають, як правило, одночасно три стратегічні цілі на ринку - виживання на ринку, отримання прибутку та економічний ріст. У конкретний період часу для підприємства головною стає одна з вказаних цілей, але для фінансової діяльності головною метою завжди залишається підвищення ціни підприємства в інтересах максимізації добробуту власників. При цьому підвищення добробуту власників може виступати в двох формах:

- максимізація доходу на інвестиції і тоді метою фінансової діяльності є максимізація прибутку;

- максимізація ціни акції, тобто ціни підприємства.

Цілі фінансової діяльності разом з критеріями, за якими ці цілі оцінюються, як і в цілому у сфері менеджменту організацій, утворюють систему, структуровану у формі «дерева цілей», коли головна мета (добробут власників підприємства) уточнюється рядом основних (укрупнених кінцевих цілей), з яких, у свою чергу, виділяються локальні цілі (рис. 2.1).

Рис. - 2.1. Система цілей фінансової діяльності підприємства

Основні кінцеві цілі фінансової діяльності формулюються керівництвом підприємства (генеральним директором, радою директорів) виходячи із загальних стратегічних цілей підприємства на ринку. До них відносяться:

- фінансова рівновага підприємства;

- фінансова рентабельність підприємства (рентабельність власного капіталу);

- ріст майна підприємства (темп росту активів, темп росту обороту);

- гнучкість (маневреність) фінансів.

Під гнучкістю фінансів підприємства розуміється можливість швидкої мобілізації коштів для вирішення потреб як поточної діяльності, так і стратегічного розвитку. Тобто гнучкість фінансів дозволяє підприємству пристосовуватися до несприятливих незадовільних економічних умов і не втратити своїх позицій на ринку.

У ході виконання поставлених цілей фінансова діяльність вирішує такі основні завдання:

- вибір оптимальних форм фінансування;

- вибір структури капіталу підприємства і напрямки його використання;

- підтримка необхідного рівня ліквідності та платоспроможності підприємства;

- регулювання грошових потоків (балансування надходжень і витрат платіжних коштів підприємства у часі);

- забезпечення своєчасності розрахунків тощо.

Зміст фінансової діяльності, як системи по розробці фінансових рішень з метою досягнення зазначених вище цілей, визначається функціями фінансової діяльності, які охоплюють весь комплекс проблем щодо залучення фінансового капіталу підприємства і його розміщення у майно підприємства, тобто формування активів (рис. 2.2).

Рис. 2.2 - Зміст фінансової діяльності за функціями

Фінансові рішення, що їх формулює фінансовий менеджмент підприємства, стосуються двох блоків проблем: формування фінансових ресурсів підприємства та формування активів підприємства в ході операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. Прийняття фінансових рішень здійснюється в умовах об'єктивно існуючих обмежень та критеріїв оцінки рішення, основними з яких є обмеження у розмірах залученого капіталу, законодавчі обмеження фінансової діяльності, дивідендна політика тощо.

Критеріями прийняття і, відповідно, оцінки фінансових рішень, які задовольняють фінансові цілі, найчастіше є: обсяг отриманого прибутку, підвищення ліквідності підприємства, підвищення фінансової стійкості за рахунок покращання структури капіталу, тобто покращання показників фінансового стану підприємства.

Операційна діяльність підприємства - це основна діяльність підприємства, пов'язана з виробництвом або реалізацією продукції, що є визначальною метою створення підприємства і забезпечує основну частку його доходу. До операційної діяльності фінансовою звітністю відносяться всі види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю. Для підприємств різних галузей операційною діяльністю є:

- для виробничого підприємства - придбання матеріалів і сировини, виготовлення продукції та її реалізація;

- для торговельного підприємства - це операції з придбання та реалізації товарів;

- для фінансових інститутів - це операції щодо залучення та розміщення капіталу, формування портфеля інвестицій тощо.

Інвестиційна діяльність підприємства - це операції з інвестиціями, якими є кошти, цільові банківські вклади, цінні папери, обладнання, ліцензії та інтелектуальні цінності, з метою отримання прибутків. Інвестиційна діяльність, що розглядається в даному разі паралельно з операційною діяльністю, має змістом вкладення капіталу поза поточною виробничою діяльністю, тобто в активи, які не відносяться до класу оборотних активів, що використовуються у виробничо-комерційному циклі. В даному разі поняття інвестиційної діяльності обмежене необоротними актинами - це реальні інвестиції в основні фонди і портфельні інвестиції в цінні папери.

В той же час слід відмітити, що термін «інвестування капіталу» за своєю економічною сутністю означає вкладення капіталу підприємства в усі види активів як в ході операційної, так і в ході суто інвестиційної діяльності, тобто і в поточну діяльність, і в розцінок підприємства. Інвестиційна діяльність, залежно від виду інвестицій, поділяється на реальне інвестування в основні засоби та фінансове (портфельне) інвестування в цінні папери та капітал інших підприємств.

Фінансова діяльність підприємства (в частині лише фінансування підприємницької діяльності) відповідно до П(С) БО - це діяльність з фінансовими ресурсами підприємства, що має результатом зміну структури власного та позикового капіталу підприємства. Завданням фінансування є мобілізація коштів для здійснення операційної та інвестиційної діяльності. Таким чином, термін «фінансова діяльність» застосовується як для позначення всієї роботи з фінансами підприємства (див. вище), так і для позначення тільки дій щодо мобілізації коштів (пасив балансу).

В межах фінансової діяльності підприємства операційна, інвестиційна і фінансова (фінансування) діяльності підприємства регулюються фінансовою політикою суб'єкта господарювання, яка розробляється власниками підприємства в єдності з загальною соціально-економічною політикою підприємства і є планом дій щодо реалізації загальної стратегії підприємства по розвитку виробничих потужностей, поточної діяльності, маркетингу. В даному контексті під розробкою власниками фінансової політики мається на увазі, що вищим керівництвом підприємства (безпосередньо власниками або їх представниками) затверджується документ, підготовлений фінансовими менеджерами, який визначає політику фінансування підприємства на перспективу та критерії, якими повинно керуватись підприємство при мобілізації коштів для поточної діяльності.

Фінансова політика - це сукупність заходів, що їх розробляє власник підприємства з метою вишукування і використання фінансів для здійснення основних функцій і завдань підприємства. Документ, який відбиває зміст фінансової політики суб'єкта господарювання, містить прогнозні показники обсягу діяльності, фінансового стану підприємства та вказує на прийнятні для даного підприємства джерела фінансування. Відповідно до сутності рішень по управлінню фінансами фінансова політика складається з фінансової стратегії і тактики.

Фінансова стратегія є довгостроковою фінансовою політикою і розробляється у відповідності до глобальних цілей соціально-економічної стратегії підприємства. Фінансова стратегія вибирається залежно від життєвого циклу підприємства, оскільки кожна стадія життєвого циклу підприємства має свої закономірності розвитку фінансів.

Фінансова тактика конкретизує стратегію на короткому інтервалі часу. Вона розглядає способи нагромадження і використання фінансових ресурсів у межах коротких інтервалів часу. Поняття довжини часового інтервалу залежить від галузевої специфіки. Для кожної галузі це своя характеристика, що залежить від довжини виробничого й інвестиційного циклу. Так, для будівництва і експлуатації металургійного заводу тактичним періодом є період у 1-2 роки, а для торговельного підприємства в умовах ринкової кризи тактичний період може складати 1 місяць.

Фінансовий механізм підприємницької діяльності. Фінансова діяльність суб'єкта господарювання здійснюється методами і інструментами фінансового механізму підприємницької діяльності.

Фінансовий механізм - це сукупність економіко-організаційних і правових форм і методів управління фінансовою системою за видами фінансів. Як випливає з визначення, у фінансовий механізм входять:

- методи планування і прогнозування фінансів різних рівнів;

- фінансові важелі (показники величини фінансів і ефективності їх використання);

- нормативне забезпечення (встановлення нормативів лімітів, резервів тощо);

- законодавча основа функціонування фінансів;

- інформаційна основа фінансового механізму, яка включає

економічну, комерційну, фінансову та іншу інформацію.

2.1 Організація фінансової діяльності підприємства

Фінансова діяльність суб'єкта господарювання повинна бути організована так, щоб рішення, які приймаються щодо управління фінансами, були найбільш ефективні за наявних обмежень, які визначаються розміром фінансів підприємства та середовищем бізнесу.

Управління фінансовою діяльністю - це організація практики вироблення рішень щодо регулювання грошових потоків, яка здійснюється відповідно до структури фінансової служби підприємства.

Ціль управління фінансовою діяльністю - домогтися оптимальності прийнятих у рамках фінансової діяльності рішень для максимізації грошового потоку підприємства.

Зміст управління фінансовою діяльністю полягає у плануванні і контролі самої фінансової діяльності. Кожне підприємство створює для себе регламентовану посадовими інструкціями схему фінансового планування, виконання планів та контролю за їх виконанням. Сучасні підходи до управлінської діяльності показали найбільшу ефективність менеджменту підприємства на основі системи контролінгу.

Фінансова діяльність підприємства передбачає роботу фінансових менеджерів за двома наведеними нижче напрямками, і саме обсяги роботи по кожному з них впливають на організаційну структуру фінансової служби.

1. Конкретні дії щодо щоденного управління коштами в рамках короткострокового планування фінансів (бюджетне планування). Необхідно регулярно забезпечувати підприємство коштами для раціонального оснащення (капітальні вкладення) і нормальної поточної господарської діяльності у необхідний час, з мінімальними витратами та без загрози втрати незалежності підприємства стосовно третіх осіб (кредиторів).

2. Дослідницькі дії щодо аналізу і підготовки перспективних фінансових рішень для стратегічного планування фінансів.

Під організацією фінансової діяльності розуміється визначення структури фінансової служби підприємства, визначення посадових інструкцій фінансових менеджерів, побудова інформаційного забезпечення фінансової діяльності, побудова системи руху фінансової інформації всередині підприємства та її постачання у зовнішнє оточення бізнесу

Організація фінансової діяльності окремого підприємства визначається залежно від таких чинників:

- визначеного власником ступеня керованості фінансовою діяльністю, тобто якою мірою власники підприємства беруть участь у виробленні фінансових рішень;

- чисельності керованих напрямків фінансової діяльності (складу робіт) на підприємстві (рис. 2.1).

- виду підприємства (просте, або складне) та його організаційної структури, що визначає чисельність фінансових підрозділів та їх функції;

- масштабу підприємницької діяльності, від якої залежить чисельність працівників, які формують та використовують фінансову інформацію.

У повному обсязі зміст робіт, що утворюють фінансову діяльність і визначають організацію фінансової діяльності у всіх її складових, наведений нарис. 2.3.



Рис. 2.3 - Склад фінансової діяльності за видами робіт

Типова схема організації фінансової служби підприємства відсутня, що пояснюється особливостями підприємництва різних форм і масштабів.

Структура фінансової служби підприємства обумовлена такими чинниками, як:

- обсяг діяльності, який потребує або не потребує виділення у самостійні відділи виконання окремих видів робіт (відділи стратегічного планування, контролю за управлінням, інформатики і т. п.);

- структура підприємства (централізована або децентралізована) визначає вибір між функціональною або дивізійною структурою фінансової служби;

- галузь, до якої відноситься підприємство, диктує різні потреби у фінансовій галузі і відповідно в службах, які ці потреби обслуговують (наприклад, оптова торгівля широко використовує комерційні кредити, що обумовлює необхідність окремих підрозділів з управління дебіторською та кредиторською заборгованістю);

- ступінь юридичної свободи підприємства (самостійне підприємство, дочірнє підприємство, філія з окремим балансом або без балансу) обумовлює повноту функцій, які виконує фінансова служба, а відтак і чисельність фінансових підрозділів з різними функціями.

Враховуючи зазначені вище чинники фінансова служба малого підприємства не виокремлює бухгалтерії та відділів фінансового менеджменту (рис 2.3.). Працівниками бухгалтерії, а найчастіше саме головним бухгалтером, виконуються функції фінансового менеджера, які на малому підприємстві є значно звуженими з огляду на обсяги і нечисельні напрямки його діяльності, а також на спрощену схему фінансування діяльності. Директор малого підприємства також частково виконує функції фінансового менеджера приймаючи рішення про залучення та використання фінансових ресурсів.

Рис. 2.4. Структура фінансової служби малого підприємства.

Досвід великих компаній розвинених країн свідчить про доцільність чіткої диференціації фінансової діяльності між відділами, які складають фінансову службу (фінансовий департамент, фінансова дирекція). В його структурі, як правило, присутні:

- інформаційні органи (служби): юридична, страхова, податкова, бухгалтерська і бюджетна (розробка кошторисів) служби;

- фінансові органи: управління грошовими коштами і портфелем цінних паперів (казначейська служба);

- контролюючі органи: внутрішня ревізія і аудит. Найчастіше великі і середні підприємства мають фінансову службу, побудовану за функціональною ознакою (рис. 2.5 та 2.6).

Рис. 2.5. Структура фінансового департаменту великої компанії, побудована за функціональною ознакою (варіант І)

Рис. 2.6. Структура фінансового відділу підприємства побудована за функціональною ознакою (варіант II)

Для вітчизняних середніх та великих підприємств найбільш характерною структурою фінансової служби при функціональному принципі її побудови є структура.

3. Комплексний аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства

3.1 Оцінка та аналіз майнового потенціалу

Таблиця 3.1 - Агрегований баланс

№	Стаття балансу	2007 р.	2008 р.	2009 р.
	Актив
1	Майно разом	294,9	300,9	316,7
1.1	Необоротні активи	177,4	175,3	180,0
1.2	Оборотні активи	117,5	125,6	136,7
1.2.1	Запаси	52,6	60,0	136,7
1.2.2	Засоби в розрахунках	64,9	65,6	55,6
	Пасив
2	Джерела майна	294,9	300,9	316,7
2.1	Власний капітал	0	0	0
2.1.1	Статутний капітал	135,0	148,0	151,0
2.2	Позиковий капітал
2.2.1	Короткострокові позики та кредити	36,0	38,2	5,7
2.2.2	Кредиторська заборгованість і поточні зобов'язання	123,9	114,7	165,7

Таблиця 3.2. - Вертикальний аналіз балансу

№	Стаття балансу	2007	2008	2009
		грн.	%*	грн.	%*	грн.	%*
Актив
1	Майно разом	294,9	100,0	300,9	100,0	316,7	100,0
1.1	Необоротні активи	177,4	60,2	175,3	58,3	180,0	56,8
1.2	Оборотні активи	61,4	20,8	125,6	41,7	136,7	43,2
1.2.1	Запаси	52,6	17,8	60,0	19,9	81,1	25,6
1.2.2	Засоби в розрахунках	8,8	2,3	65,6	21,8	55,6	17,6
1.3	витрати майбутніх періодів	X	X	X	X	X	X
Пасив
2	Джерела майна	294,9	100,00	300,9	100,00	316,7	100,0
2.1	Власний капітал	135,0	45,8	148,0	49,2	151,0	47,7
2.2.2	Короткострокові позики та кредити	36,0	12,2	38,2	12,7	-	-
2.2.3	Кредиторська заборгованість і поточні зобов'язання	123,9	42,0	114,0	37,9	165,7	52,3

Вертикальний аналіз дає змогу побачити, що загальна сума майна становить у 2007 році 294,9, з них найбільшу питому вагу мають необоротні активи 60,2%. У 2008 році вони мають питому вагу 58,3% а в 2009 56,8%.

Найбільшу питому вагу у майні підприємства займають необоротні активи в 2007 р - 60,2% в 2008 р - 58,3% в 2009 р - 56,8%. Питома вага оборотних активів у валюті балансу склала в 2007 р. - 39,8% в 2008 - 41,7%, в 2009 р - 43,2 з них запаси займають в 2007 р - 44,8%, в 2008 р - 47,8%, в 2009 р - 59,3%.

Засоби в розрахунках становили в 2007 - 55,2%, в 2008 - 52,2% в 2009 - 40,7%.

Звідси можна зробити висновок, що загальна сама майна в 2009 збільшилася і становить 316,7 тис. грн.

В 2007 р. доля власного капіталу у валюті балансу складає - 45,8% в 2008 - 49,2% в 2009 р - 47,7%.

Оьже загальна сума власного капіталу збільшилась порівняно з попередніми роками і становить 151,0 тис. грн в 2009 році підприємство не коростувалося короткостроковими позичками і кредитами. Пзичковий капітал в 2007 році становив 12,2% в 2008 - 12,7%.

Питома вага кредиторської заборгованості по поточних розрахунках становить в 2007 - 42,0% і 2008 - 37,9% і 2009 - 52,3%. Ріст кредиторської заборгованості в 2009 становить 165,7 тис. грн.

Управління грошовими коштами має таке ж значення, як і управління запасами та дебіторською заборгованістю. Мета управління поточними активами полягає в тому, щоб тримати на рахунках мінімально необхідну суму коштів, що потрібні для поточної оперативної діяльності. Сума коштів, які необхідні добре керованому підприємству - це страховий запас, призначений для покриття короткочасної незбалансованості грошових потоків. Сума грошових коштів повинна бути такою, щоб її вистачало для покриття всіх першочергових платежів. Оскільки кошти, знаходячись у касі або на розрахункових рахунках у банку, не приносять прибутку, їх потрібно мати в наявності на рівні безпечного мінімуму. Наявність великих залишків грошей протягом довготривалого проміжку часу може бути результатом неправильного використання оборотного капіталу.

Щоб гроші працювали на підприємство, необхідно їх пускати в обіг з метою одержання прибутку:

розширювати своє виробництво,

використання їх у циклі оборотного капіталу;

інвестувати в дохідні проекти інших суб'єктів господарювання з метою одержання вигідних відсотків;

зменшувати розмір кредиторської заборгованості з метою скорочення витрат по обслуговуванню боргу;

поновлювати основні фонди, одержувати нові технології.

Збільшення або зменшення залишків готівки на рахунках у банку обумовлюється рівнем незбалансованості грошових потоків, тобто надходженням і відтоком грошей. Перевищення надходження над використанням збільшує залишок вільної готівки, і навпаки, перевищення використання призводить до недостачі коштів і збільшенню потреби в кредиті.

При аналізі залишків готівки на розрахункових рахунках ВАТ «Скол» видно, що підприємство протягом 2007-2008 р. постійно відчуває нестачу у вільних грошових коштах, необхідних для здійснення розрахунків по зобов'язаннях.

Таблиця 3.1. - Аналіз залишків готівки підприємства ВАТ «Скол», тис. грн

Назва рахунку	Наявність грошових коштів
	на 1.01.02.	на 1.01.03.	на 1.01.2009.
Рахунок 50 «Каса»	0,1	0,1	0,2
Рахунок 51 «Розрахунковий рахунок»	11,2	7,9	8,3
Всього	11,3	8,0	8,5

Впроцесі аналізу визначаємо період знаходження капіталу в грошовій готівці:

де,

З^С = середній залишок вільної грошової готівки;

Р - виручка від реалізації;

Д - дні періоду.

Таблиця 3.2 - Динаміка руху грошової готівки, грн.

Назва показника	2007 р.	2008 р.
Середній залишок грошової готівки	9650	8250
Виручка від реалізації	375200	299500
Знаходження вільної грошової готівки в обороті	9 днів	10 днів

З приведеної таблиці ми бачимо, що знаходження вільної грошової готівки в обороті збільшилося на один день, що слід оцінити негативно.

Таке становище є наслідком незбалансованості надходження грошових коштів, що має об'єктивні та суб'ктивні причини. Перше полягає в тому, що підприємство надає послуги в основному шляхом взаємозаліку, коли за виконані роботи замовники розплачуються матеріалами. Це пояснюється неплатоспроможністю більшості замовників, що обумовлюється нестабільністю економіки вцілому.

Але крім цього, на підприємстві немає чіткого плану надходжень та використання грошових ресурсів. Вільні кошти, в першу чергу, спрямовуються на придбання матеріалів, необхідних для діяльності підприємства, на погашення позик та на розрахунки з працівниками.

Аналіз грошових коштів має важливе значення при визначенні платоспроможності та ліквідності підприємства. Потреба в аналізі ліквідності балансу виникає у зв'яку з необхідністю оцінити рівень кредитоспроможності підприємства. Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів по активах, згрупованих по ступеню їх ліквідності, зобов'язання - по зовнішніх зобов'язаннях, згрупованих по строках їх погошення, розміщених в порядку зростання строку.

3.2 Аналіз ліквідності підприємства

Таблиця 3.3 - Аналіз ліквідності підприємства за 2008 р., тис.грн

Актив	На поч. року	На кін. року	Пасив	На поч. Року	На кін. року	На поч. року	На кін. року
А1	8,0	8,5	П1	122,7	140,7
А2	65,6	55,6	П2	30,2	25,6
А3	77,8	64,8	П3	-	-
А4	170,9	126,4	П4	169,6	90,1

З таблиці 3.3 видно, що не зберігається рівність:

А₁ П₁

А₂ П ₂

А₃ П₃

А₄ П₄

тому баланс підприємства не є ліквідним.

До платоспроможного відноситься таке підприємство у якого сума поточних активів (до яких входять грошові кошти та дебіторська заборгованість) більша або дорівнює зовнішній заборгованості. Зовнішня заборгованість підприємства визначається за даними розділів ІІ і ІІІ пасиву балансу. Сюди також входить і дебіторська заборгованість. Порівнюючи поточні активи із зовнішніми зобов'язаннями, можна зробити висновок про платоспроможність підприємства

Таблиця 3.4. - Аналіз платоспроможності ВАТ «Скол», тис. грн.

Поточні активи	Зовнішня заборгованість
На 1.01.2008	65,8	152,9
На 1.01.2009	64,1	165,7

З приведеної таблиці видно, що підприємство є практично не платоспроможним, його поточні активи не досягають навіть половини зовнішніх зобов'язань.

Зміну рівня платоспроможності можна визначити як різницю між поточними активами і кредиторською заборгованістю. Слід зазначити, що в умовах ринкової економіки підприємство необхідно мати досить великий розмір оборотного капіталу, щоб вчасно гасити свої зобов'язання та здійснювати розширення своєї діяльності.

Оптимальним розміром оборотного капіталу вважається сума, що дорівнює половині короткотермінових зобов'язань. Для нормальної діяльності підприємство повинно мати високу ліквідність, тобто можливість швидкого перетворення оборотних засобів в готівку. Цей показник визначає здатність фірми обертати повністю в готівку ті активи, які не представляють собою грошового еквіваленту.

Рівень платоспроможності підприємства розраховується за трьома показниками платоспроможності.

Теоретичне значення цього показника: 0,2 - 0,25, показує яка частина короткострокової заборгованості може погаситися на день складання балансу.

Визначення показників ліквідності ВАТ «Скол»

Дані розрахунку коефіцієнтів абсолютної ліквідності, проміжковий та загальний коефіцієнт покриття свідчать про те, що підприємство ВАТ «Скол» знаходиться в ненормальному фінансовому стані. Всі три показники знаходяться нижче теоретичного значення. Крім того, в 2008 р. порівняно з 2007 р. вони змінилися в негативну сторону, тобто підприємство знаходиться на межі банкрутства, оскільки воно не має можливості погасити свої зобов'язання згідно строків настання платежу. На даний момент воно є неплатоспроможним.

Рис. 3.1. Динаміка показників ліквідності ВАТ «Скол»

3.3 Аналіз прибутку і рентабельності

Рентабельність власного капіталу - 2007 р.

чистий прибуток / середня величина власного капіталу х 100%

2007 р. = 61,7 / 135,0 х 100 = 45

2008 р. = 53,6 / 148,0 х 100 = 36

2009 р. = 82,9 / 151,0 х 100 = 54

Головний показник прибутковості = прибуток від звичайної діяльності до оподаткування / всього активів - нематеріальні активи

2007 р = 61,7 / 294,9 = 0,21

2008 р = 53,6 / 300,9 = 0,18

2009 р = 82,9 / 316,7 = 0,26

Сумса власних обігових коштів 2007 р.

(р. ІІ активу + р. ІІІ активу) - (р. ІV пас + р. V пасиву) =

= 117,5 - 159,9 = - 42,4

власних обігових коштів не вистачає для покриття поточних зобов'язань.

2008 р 125,6 - 152,9 = - 27,3 тис. грн.

2009 р. 136,7 - 165,7 = -29 тис. грн.

3.4 Аналіз якісних зрушень в майновому потенціалі

Таблиця 3.5 - Аналіз фінансових коефіцієнтів ВАТ «Скол»

Показник	Розрахунок	2007	2008	()	2009	()
Власний капітал (ВК)		135,0	148,0	-7,5	151,0	-45,3
Активи (А)		294,9	300,9	-37,7	316,7	-6,1
Необоротні активи (НА)		177,4	175,3	7,0	180,0	-9,2
Довгострокові кредити (ДК)		0	0	0,0	0	0,0
Довгострокові позики (ДП)		0	0	0	0	0
Амортизаційні відрахува-ння (АВ)		82,4	84,0	2,4	84,0	0,0
Майно підприємства (МП)		294,9	300,9	6	316,7	16,2
Вартість основних засобів (ВОЗ)		177,4	175,3	-2,1	180,0	4,7
Позикові кошти (ПКш)		36,0	38,2	2,2	38,2	0
Власні кошти (ВКш)		4,1	1,4	-2,7	0,4	-1,0
Коефіцієнт концентрації власного капіталу		0,66	0,75	0,1	0,53	-0,2
Коефіцієнт фінансової залежності		1,52	1,33	-0,2	1,89	0,6
Коефіцієнт маневреності власного капіталу		-0,04	-0,14	-0,10	-0,58	-0,4
Коефіцієнт довгостроко-вого залучення позикових коштів		0	0	0,0	0	0,0
Коефіцієнт співвідношен-ня позикових та власних коштів		9,7	17,8	8,1	177,8	160,0
Коефіцієнт реальної вартості основних засобів		0,40	0,42	0,0	0,49	0,1

З розрахункових даних, приведених вище видно що підприємство не використовує довгострокових кредитів, про що свідчить нульове значення коефіцієнта довгострокового залучення позикових коштів.

Видно, що коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів зазнав стрімкого зростання у 2009 році, це пояснюється виникненням значних поточних зобов'язань із внутрішніх розрахунків. Загалом зростання цього коефіцієнта вказує на зростання залежності ВАТ «Скол», від кредиторів.

Позитивною тенденцією є зростання реальної вартості основних засобів. Натомість про недосконалість фінансової політики свідчать негативні значення та спад коефіцієнта маневреності власного капіталу. Тобто керівництвом ВАТ «Скол», проводяться заходи щодо капіталізації власного капіталу в той час коли підприємство відчуває гостру нестачу оборотних коштів.

Значення коефіцієнта фінансової залежності, що значно перевищують 1 свідчать про нездатність власників самим забезпечити фінансування свого підприємства. Стрімке ж зростання цього коефіцієнта також свідчить про негаразди в галузі фінансування.

Низькі абсолютні значення коефіцієнта концентрації власного капіталу, а також значний його спад на протязі 2009 року характеризують зниження частки власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність.

Висновки

Фінансові рішення, що їх формулює фінансовий менеджмент підприємства, стосуються двох блоків проблем: формування фінансових ресурсів підприємства та формування активів підприємства в ході операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. Прийняття фінансових рішень здійснюється в умовах об'єктивно існуючих обмежень та критеріїв оцінки рішення, основними з яких є обмеження у розмірах залученого капіталу, законодавчі обмеження фінансової діяльності, дивідендна політика тощо.

Зміст управління фінансовою діяльністю полягає у плануванні і контролі самої фінансової діяльності. Кожне підприємство створює для себе регламентовану посадовими інструкціями схему фінансового планування, виконання планів та контролю за їх виконанням. Сучасні підходи до управлінської діяльності показали найбільшу ефективність менеджменту підприємства на основі системи контролінгу.

Фінансовий механізм характеризують узагальнюючі та індивідуальні показники. Узагальнюючими показниками є загальний обсяг фінансових ресурсів, що створені в державі; обсяг доходів та видатків бюджету тощо. Індивідуальні показники - це величина витрат бюджету на одного мешканця; розмір податків, що сплачуються одним працюючим тощо.

Використана література

1. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа: учебник. - М.: Финансы и статистика, 1996. - 288 с.

2. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом?. - М.: Финансы и Статистика, 1994.

3. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчётности. - М.: Финансы и статистика, 1996. - 432 с.

4. Крейнина М.Н. Финансовое состояние предприятия. Методы оценки. - М.: ИКЦ «Дис», 1997 - 224 с.

5. Моляков Д.С. Финансы предприятий отраслей народного хозяйства. - М., - 1996.

6. Скоун Т. Управленческий учет. - М.: Изд-во ЮНИТИ, 1997.

7. Стоянов Е.А., Стоянова Е.С. Экспертная диагностика и аудит финансово-хозяйственного положения предприятия. - М.: Перспектива, 1993.

8. Финансовый менеджмент; теория и практика/ Под ред. Стояновой Е.С, - М.: Перспектива, 1996.

9. Шеремет А, Д., Сайфулин Р.С. Методика финансового анализа. - М.: ИНФРА-М, 1996 г.-176 с.

10. Шим Дж., Сигел Дж. Методы управления стоимостью и анализа затрат. - М,:Филинъ, 1996.

11. Бахмут О. Аналіз платоспроможності підприємства // Економіка, фінанси, право. - 2000. - №2. - С. 21.

12. Мойсеєнко І.Є. Фінансове планування на підприємстві // Фінанси підприємств. - 2000. - №9.-с. 155.

13. Свешникова С.В. Стратегія управління фінансовою стійкістю підприємства // Фінанси підприємств. - 2000. - №11.-с. 148.

Размещено на Allbest.ru