Організація та управління зовнішньоекономічною діяльністю на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Організація та управління зовнішньоекономічною діяльністю на підприємстві

Вступ

Зовнішньоекономічні зв'язки стають усе більш помітною складовою частиною господарської діяльності українських підприємств та організацій. Зростає зацікавлення в економічному, виробничому та науково-технічному співробітництві з партнерами із зарубіжних країн. У цих умовах усе більша кількість інженерів та техніків, працівників виробничої сфери, агропромислового комплексу, малих підприємств, приватних фірм та державних установ мають потребу в об'єктивній інформації про світовий ринок, його структури, організації та техніку здійснення зовнішньоторговельних комерційних операцій.

Зовнішньоекономічні зв'язки -- багато в чому специфічна сфера діяльності, що вимагає великих і спеціальних знань в галузі міжнародної комерції і права.

Міжнародна діяльність підприємств -- це форма господарської діяльності, пов'язана з технологією виробництва та науково-технічною діяльністю, а також з експортними й імпортними операціями.

Зовнішньоекономічна діяльність -- по-перше, це одне з основних джерел доходу країни, по-друге -- підприємств, що працюють на зовнішньому ринку та більш повно використовують кошти.

Основним нормативним документом, що регулює порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності, є Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91 р. № 959-ХП, зі змінами та доповненнями.

Відповідно до Закону про ЗЕД зовнішньоекономічна діяльність -- це діяльність суб'єктів господарювання України й іноземних суб'єктів господарювання, побудована на взаєминах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

1. Організація та управління зовнішньоекономічною діяльністю на підприємстві

1.1 Стратегія та вибір профілю міжнародної діяльності на підприємстві

Зовнішньоекономічна діяльність фірми включає такі основні напрямки:

- вихід на зовнішній ринок;

- експортно-імпортні постачання товарів, послуг та капіталу;

- валютно-фінансові та кредитні операції;

- створення й участь у діяльності спільних підприємств;

- міжнародний маркетинг;

- моніторинг національної економічної політики й економіки міжнародних господарських зв'язків.

Ринкова стратегія фірми передбачає розгляд всіх альтернативних варіантів у сфері зовнішньоекономічної діяльності й обґрунтування оптимального рішення.

Процес розроблення ринкової стратегії фірми охоплює такі етапи:

I. Аналіз усіх сторін зовнішньоекономічної діяльності фірми. При цьому необхідно:

- аналізувати стан фірми на ринку з тими товарами та послугами, які фірма випускає в даний момент;

- вивчати діяльність фірми з позицій споживача товарів і послуг фірми;

- аналізувати діяльність фірми з позицій ринку.

II. Аналіз розвитку ринку. Важливо визначити, яким буде ринок у найближчому майбутньому, у якому напрямку цей ринок буде розвиватися і чого очікують споживачі від фірми в майбутньому. При цьому необхідно:

- проаналізувати співвідношення між станом фірми та місткість майбутнього ринку;

- проаналізувати коливання кон'юнктури ринку.

III. Аналіз можливостей фірми:

- аналіз очікуваного збільшення обсягу зовнішньоекономічної діяльності;

- аналіз переміщення фірми на інші ринки;

- аналіз діяльності в новому середовищі та припинення діяльності в старій сфері.

IV. Аналіз бюджетне-податкової політики:

- бюджетно-податкова політика всередині країни та її вплив на фірму;

- бюджетно-податкова політика за кордоном та її вплив на фірму.

V. Вплив тенденцій у світовій економіці:

- аналіз світового ринку позичкового капіталу;

- аналіз зовнішньоторговельної політики різних країн.

VI. Розробка довгострокової стратегії зовнішньоекономічної діяльності фірми:

- формулювання глобальної довгострокової мети зовнішньоекономічної діяльності;

- формулювання варіантів досягнення цілей зовнішньоекономічної діяльності;

- декомпозиція глобальної мети на зростання;

- порівняння варіантів досягнення цілей зовнішньоекономічної діяльності.

Прагнення дістати прибуток більший, ніж усередині країни, спонукає фірми виходити на міжнародний ринок. Незважаючи на присутність фактора невизначеності в новому середовищі (нові конкуренти, непостійна ринкова кон'юнктура, коливання валютних курсів, політична нестабільність тощо), підприємство прагне нарощувати свою присутність на світовому ринку.

Планування ринкової стратегії здійснюється фірмою на трьох різних рівнях:

Глобальний рівень. Планування тут здійснюється в найбільш довгостроковому аспекті, визначаються важливі для підприємства цілі, що сприймаються як єдине ціле;

Стратегічний рівень. Планування здійснюється на рівні керівництва підприємства і дає уявлення про довго- і середньострокові варіанти розвитку;

Фактичний рівень. У цьому випадку планування зосереджується на визначенні конкретних заходів, необхідних для розв'язання питань ефективного використання наявних ресурсів при реалізації глобальних цілей на тих ринках, де діє фірма.

Планування стратегії фірми має на меті, насамперед, попередити несприятливий вплив зовнішніх факторів. Найважливішою його функцією є прогнозування майбутнього. Визначаючи бажані й можливі орієнтири своєї майбутньої діяльності на світовому ринку, фірма зменшує можливість непередбаченої дії основних факторів, які діють на світовому ринку.

Планування стратегії фірми не є наслідком лише складних ситуацій на ринку й в управлінні. Воно визначається, насамперед, зацікавленням фірми в зовнішньоекономічній діяльності.

Процес планування стратегії фірми складається з таких фаз:

Фаза аналізу і вибору ринків залежно від цілей та ресурсів підприємства. Яким би не був ступінь залучення у зовнішньоекономічні зв'язки, підприємство має постійно прагнути підтримувати стійку відповідність між наявним досвідом, виробленими товарами, своєю культурою, своїми цілями і характеристиками різних ринків. З цією метою важливо визначити критерії вибору, такі як мінімальний потенціал, ймовірний період окупності інвестицій, певний рівень поточного прибутку тощо. Ужиті заходи виявляються ефективними тільки в тому разі, якщо в міру освоєння зовнішніх ринків підтримуються постійні зусилля щодо одержання інформації і контролю за реалізацією проектів. Ці зусилля дають можливість підприємству мати необхідні відомості для точного оцінювання потенціалу, ризиків і можливостей, адаптації пропозиції і для комерційних рішень про початок кампанії на цьому ринку.

Фаза адаптації пропозиції. Мета цієї стратегічної фази -- вимір ступеню адаптації різних елементів -- товару, ціни, системи збуту, комунікації для визначення належного обсягу пропозиції. Одна з проблем стосується культурного середовища запропонованого продукту: вимір цього феномена ідентифікації, способу споживання, частоти покупок тощо.

Ретельно вивчаються також істотні відмінності між країнами в сфері збуту, у політиці цін і кредиту, у сфері комунікацій, включаючи засоби масової інформації, зміст і природа повідомлень, витрати на рекламні кампанії.

Протягом цієї фази підприємство повинне мати можливість оцінити реальність пропозицій та витрати на їхню адаптацію до специфічних умов ринку, що дасть можливість одночасно вдруге вибрати ринок.

Фаза розробки плану маркетингу. Досягнуті результати дають можливість розробити план, адаптований до ринку, який уточнює, що необхідно робити, як, яким чином і в які терміни.

Питання про витрати і кошти стає центральним, оскільки воно визначає успіх чи неуспіх плану. Бюджетний дефіцит чи перебої в постачанні будуть серйозно позначатися на ефективності зовнішньоекономічних дій.

Фаза реалізації і контролю. Реалізація комерційного плану в зовнішньоекономічній сфері не обмежується просто ухваленням позитивного рішення. Важливо здійснювати моніторинг і контроль, щоб обґрунтувати розпочаті зусилля і якомога раніше знайти можливе відхилення від планів освоєння ринку. А для цього потрібно мати не тільки достатньо чітко визначені пріоритети, а і зберігати досягнуту дистанцію щодо поточних дій для оцінки перекосів і випрацювання коригувальних рішень.

Процес стратегічного планування являє собою замкнуту систему, функціонування якої пов'язане з виконанням двох умов: спостереження і забезпечення гнучкості. Систематичне спостереження дає можливість вимірювати результати і вчасно виявляти відхилення; забезпечення гнучкості дає можливість здійснювати відповідні коректування. Отже, підприємство має прагнути виконувати обидві ці умови.

Загальний стратегічний план фірми формується на основі її стратегічної маркетингової програми шляхом нарощування фінансово-економічної, технічної й організаційний складових.

Ринкова ситуація безупинно змінюється, тому постійно існує необхідність корегування стратегічного плану, тобто фірма завжди повинна мати стратегічну маркетингову програму на наступні три-п'ять років.

У сучасних умовах демонополізації зовнішньоекономічної діяльності підприємство -- основна ланка зовнішньоекономічного комплексу країни. Відповідно до чинного законодавства підприємство -- це самостійний суб'єкт господарювання, створений у визначеному порядку для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою задоволення суспільних потреб і одержання прибутку. Відповідно до чинного законодавства підприємство має право самостійно визначати форми, методи й обсяги роботи на зовнішньому ринку.

Для ефективного управління зовнішньоекономічною діяльністю на рівні підприємства потрібна адекватна умовам його роботи структура управління. Організаційна структура управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства визначається, насамперед, тими цілями і завданнями, які вона покликана вирішувати.

управління зовнішньоекономічний планування торговий

1.2 Організація зовнішньоекономічної діяльності підприємства за участю спеціалізованих посередницьких фірм та організацій

Торгово-посередницькі операції -- операції, пов'язані з купівлею і продажем товарів, що виконуються за дорученням виробника-експортера незалежним від нього торговим посередником на підставі угоди чи доручення.

Торгове посередництво -- це перепродаж товару; пошук закордонного контрагента; підготовка та укладання угоди; кредитування сторін; здійснення транспортно-експедиторських операцій; страхові операції; проведення рекламних заходів; технічне обслуговування.

До торгове-посередницьких фірм належать фірми, що у юридичне і господарські не залежать від виробника чи споживача товару (сюди, звичайно, не входять філії або дочірні товариства промислових компаній). Вони діють заради одержання прибутку, який створюється або як розходження між цінами, за якими вони купують і продають товар, або як винагорода за послуги.

Як правило, торгово-посередницькі фірми займаються лише комерційною діяльністю, хоча найбільші з них можуть і обробляти куплений товар. Використання торгових фірм дає певні переваги.

1. Фірма-експортер у цьому випадку не вкладає якихось значних коштів в організацію збутової мережі на території країни-імпортера, тому що торгово-посередницькі фірми мають свою власну матеріально-технічну базу (складські приміщення, демонстраційні зали, ремонтні майстерні, роздрібні магазини).

2. Звільнення експортера від багатьох турбот, пов'язаних з реалізацією товару (доставка, сортування, пакування), пристосовуючи до вимог ринку.

3. Істотним є використання капіталу торгово-посередницьких фірм на основі короткострокового та середньострокового кредитування. Тут велике значення мають стійкі зв'язки торгово-посередницьких фірм із банками, страховими компаніями.

4. Ринки деяких товарів цілком монополізовано торговими посередниками (наприклад, брокерами в Англії), і вони недоступні для прямих контактів зі споживачами.

Недоліком використання посередників є те, що експортер позбавлений безпосередніх контактів із ринками збуту і цілком залежить від сумлінності посередника.

Торгово-посередницькі операції можна розділити на чотири види:

- з перепродажу;

- комісійні;

- агентські;

- брокерські.

Операції з перепродажу. Ці операції здійснюються торговим посередником від свого імені і за власні кошти. Тут торговий посередник виступає стороною договору як з експортером, так і з покупцем. Розрізняють два види операцій з перепродажу.

До першого виду належать операції, у яких торговий посередник виступає стосовно експортера як покупець. Він стає власником товару і може реалізувати його кому завгодно і за будь-якою ціною.

Другий вид операцій -- коли експортер і торговий посередник підписали договір про продаж товарів на певній території, конкретний термін та інші деталі встановлено у договорі.

Таким чином, посередництво відповідно до договору складається в просуванні товарів від експортера до споживача, при цьому торговець зобов'язаний дотримуватись визначених умов експортера.

Комісійні операції. Ці операції здійснюються однією стороною (комісіонером) за дорученням іншої сторони (комітента) угод від свого імені, але за рахунок комітента. Взаємини регулюються договором. Комітент залишається до кінця власником товару. Комісіонер же не купує товар (він залишається в руках експортера). Але для третьої сторони (покупця) стороною договору є комісіонер, а комітента він може і не знати. Комісіонер одержує винагороду або як відсоток, або як різницю між ціною, установленою комітентом, і ціною продажу.

Звичайно комісіонер не відповідає за кредитоспроможність третіх осіб. Проте іноді в комісійний договір включається умова про поруку комісіонера за виконання угоди покупцем, тобто гарантії комітента від несплати. Така умова називається делькредере. У договорі вказується при цьому ціна (максимальна чи мінімальна), а також термін передачі грошей комісіонером комітентові.

Якщо замовлення йде від імпортера комісіонеру (тобто навпаки) на покупку в країні експортера товарів, то воно називається індентом. Воно може бути закритим, якщо імпортер точно вказує в замовленні, де і що купити, чи відкритим, якщо індент надає комісіонеру право вибору покупця.

Різновидом комісійних угод є консигнаційні угоди. Це продаж товарів зі складу комісіонера, але товар належить консигнантові, тобто експортеру. Консигнаційна форма торгівлі використовується у випадку слабкого освоєння ринку або при постачанні нових товарів чи товарів масового виробництва, у стійкому збуті яких експортер не впевнений.

Це зручна форма торгівлі, яка дає можливість ознайомитися з товаром і вибрати необхідне.

Агентські операції. Це операції з доручення однієї сторони, що називається принципалом, іншій стороні, яка зветься агентом, укладання юридичних угод за рахунок та від імені принципала (комісіонер діє від свого імені) на певній території. Незалежність агента виявляється в тому, що він не перебуває в трудових відносинах із принципалом і здійснює свою діяльність самостійно на основі агентської угоди. Він є юридичною особою, яка зареєстрована у торговому реєстрі. Агент лише сприяє угоді, але сам стороною не виступає, тобто контракт про купівлю не укладає.

Брокерські операції. Це встановлення через посередника-брокера контактів між продавцем і покупцем (а також між страхувальником та страхувальником, судновласником і фрахтівником). Брокер не є стороною в договорі, а використовується лише для інформування двох сторін, що беруть на себе зобов'язання за угодою. На відміну від агента, він не перебуває в договірних стосунках зі сторонами, а діє на підставі окремих доручень.

Крім головної функції -- знайти покупця для продавця або навпаки, продавця для покупця -- брокер певно визначені додаткові функції. Зокрема, він здійснює:

- контроль за виконанням контракту і пред'явленням рекламацій;

- іноді бере на себе обов'язки делькредере;

- добір партії товару визначеного асортименту;

- збирання інформації про стан ринку.

Брокер одержує винагороду, яка називається брокередж. Розмір цієї винагороди при товарних операціях коливається від 0,25 до 2-3%.

Брокер не має права представляти інтереси іншої сторони чи приймати від іншої сторони комісію, за винятком випадків, коли на це є згода клієнта. Іноді посередниками можуть бути два брокери -- один за дорученням продавця, другий -- за дорученням покупця. Брокери спеціалізуються на продажі, купівлі одного виду товару, біржового чи аукціонного.

Залежно від характеру здійснюваних операцій розрізняють такі види торгово-посередницьких фірм: торгові; комісійні; агентські; брокерські; фектори.

Торгові фірми найчастіше здійснюють операції власним коштом і від свого імені. Вони, як правило, підтримують тривалі відносини з постачальниками.

Види торгових фірм:

- торгові доми закуповують товари у виробників або купують за кордоном і продають своїм оптовикам чи роздрібним торговцям;

- експортні фірми закуповують товар на внутрішньому ринку і перепродають за кордоном, іноді виконуючи й комісійні доручення. Вони бувають спеціалізовані, тобто з торгівлі одним товаром, і універсальні -- широка номенклатура товарів;

- імпортні фірми закуповують власним коштом за кордоном товари і продають на внутрішньому ринку. Вони звичайно мають великі склади з товарами і спеціалізуються на закупівлі одного сорту товарів, зазвичай сировинних чи продовольчих; здійснюють операції з сортування, пакування; мають великий досвід, що надає їм можливість конкурувати з іншими фірмами. Ці фірми купують товари або в експортерів, або на біржах і аукціонах. Зараз широко розповсюджені імпортні фірми, які торгують машинами й устаткуванням. Вони беруть на себе технічне обслуговування і, як правило, мають широку мережу дилерів -- дрібних торговців;

- оптові фірми виступають посередниками між промисловими підприємствами та роздрібними торговими фірмами. Вони закуповують власним коштом товари за кордоном великими партіями і реалізують окремим споживачам меншими партіями, одержуючи прибуток за рахунок різниці в ціні. Провести межу між оптовою й імпортною фірмою важко. Але оптова фірма закуповує товари не тільки в експортера, а й товари вітчизняного виробництва і просуває їх у власну роздрібну мережу;

- роздрібні фірми самі здійснюють операції з імпорту й експорту, не використовуючи послуги великих оптових фірм. Вони мають широку мережу своїх магазинів, філій;

- дистриб'ютори -- це фірми в США, Англії й в інших країнах, які здійснюють переважно Імпортні операції та виступають торговцями за договором. Вони займаються продажем лише певного кола товарів;

- стокісти -- фірми, що знаходяться в країні імпортера і виконують в основному консигнаційні операції.

Комісійні фірми, їх основні види:

- комісійні експортні фірми -- представники продавця або покупця. Відповідають за: своєчасність постачання товарів; транспортування; документальне оформлення угоди; страхування; технічне обслуговування. Можуть виконувати й обов'язки типу інденту. Різновид таких фірм -- конфірмаційні доми, що беруть на себе ризик по кредитах, що їх вони від імені виробника надають покупцю;

- комісійні імпортні фірми -- представники покупців своєї країни. Вони розміщають замовлення за кордоном від свого імені, але за рахунок вітчизняних комітентів. Крім того, можуть надавати й інші послуги -- досліджувати кон'юнктуру ринку (огляди), стежити за відвантаженням товару і т.п.

Агентські фірми тривалий час підтримують тісний контакт із принципалом. Вони поділяються на експортних і закордонних агентів.

Брокерські фірми одержали найбільший розвиток в Англії. Це великі компанії, фахівці цих фірм мають високу кваліфікацію, підтримують постійні зв'язки з великими банками, що надає можливість їм іноді фінансувати угоди (у заставу під товар). Вони надають кваліфіковану інформацію, випускаючи низку бюлетенів.

Фектори -- торгові посередники, які виконують широке коло посередницьких обов'язків від імені експортера: експортують продукцію; фінансують експортні операції, платять аванс виробнику, видають кредити покупцю, страхують. Звичайно вони беруть участь у торгівлі текстилем, шкірою, лісом. Таких фірм багато в США, Канаді, Англії.

Таким чином, у міжнародній торговій практиці вироблено досить чіткий механізм організації експортно-імпортних операцій, що здійснюються або безпосередньо фірмами-виробниками, або торговими посередниками. Це дає можливість раціонально використовувати відповідні методи, професійно вести зовнішньоторговельну діяльність.

Список літератури

Гофман Н.М., Маховикова ГА. Основы внешнеэкономической деятельности. -- СПб: Питер, 2001. - 208 с.

Дегтярева О.И., Полякова Т.Н., Саркисов С.В. Внешнеэкономическая деятельность: Учебное пособие. -- М.: Дело, 2002. -- 424с.

Дроздова Г.М. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності підприємства: Навчальний посібник. -- К.: ЦНЛ, 2004. -- 247с.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник / Ю.В. Макогон, B.C. Рижиков, С.В. Касьянюк, О.О. Коваленко, В.М. Грідасов, С.В. Чемерис, А.В. Гончарові / За ред. д.е.н., проф. Ю.В. Макогона - Київ: Центр навчальної літератури, 2006. -- 424 с.

Козик В.В., Пайкова Л.А. Основи зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник. -- Львів: ДУ "Львівська політехніка", 1997. - 151 с.

Козик В.В., Ланкова Л А., Карп'як Я.С., Григориев О.Ю., Босак А.О. Зовнішньоекономічні операції і контракти: Навчальний посібник. - К: ЦНЛ, 2004. - 608с.

Кириченко О.А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навчальний посібник. -- К.: Знання-Прес, 2002. -- 384 с.

Предприятие на внешних рынках: Внешнеторговое дело: Учебник / Под ред. С.И.Долгова, И.И.Кретова. -- М: Издательство БЕК, 1997. - 784с.

Управление внешнеэкономической деятельностью: Учебное пособие / Под ред. А.И. Кредисова. - К.: ВИРА-Р, 2001. - 640с.

Размещено на Allbest.ru