Сучасні зовнішньоекономічні відносини та проблеми інтеграції України у світове господарство

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасні зовнішньоекономічні відносини та проблеми інтеграції України у світове господарство

Вступ

Визначною особливістю функціювання світового господарства на початку XXI сторіччя є інтенсивний розвиток міжнародних економічних відносин. Одним із найважливіших елементів механізму управління міжнародними економічними відносинами, що здійснюються шляхом проведення комерційних операцій, є зовнішньоекономічна діяльність.

Сучасний етап розвитку світогосподарських зв'язків характеризується розширенням усіх форм міжнародних економічних відносин на основі швидкого росту продуктивних сил, який обумовлений прискоренням науково-технічного прогресу. Наслідком цього є постійно зростаюча концентрація виробництва й укрупнення його розмірів, що підсилює тенденцію до інтернаціоналізації господарського життя, сприяє розвитку міжнародної спеціалізації і кооперації виробництва.

Особливістю сучасного етапу економічного розвитку є швидкий ріст міжнародної торгівлі науково-технічними знаннями і результатами виробничо-технічного співробітництва, також характерний бурхливий ріст ринку послуг (страхових, лізингових, транспортних тощо).

Поступова інтеграція України у світову господарську систему привела до того, що в даний час у зовнішньоекономічних відносинах беруть участь тисячі підприємців, підприємств і чиновників, більшість з яких не мають уявлення про особливості їх здійснення.

Впродовж останніх п'ятнадцяти років в українській економіці відбувалися значні зміни. Вони пов'язані насамперед з системними перетвореннями економіки та суспільства, лібералізацією господарської діяльності, трансформаційним спадом протягом 10 років (1990-1999 pp.) і наступними, по суті, «відбудовними» процесами. Соціально-економічні наслідки проведених змін виявилися далеко неоднозначними і суперечливими. Негативні тенденції, що з'явились у соціально-економічному розвитку України з моменту початку ринкової трансформації економіки та посилились у її ході (сировинна спрямованість розвитку економіки, масове зубожіння населення, падіння виробництва, погіршення галузевої структури промисловості, різкі коливання сільськогосподарського виробництва, багатомільйонний відплив робочої сили за рубіж, величезні розміри так знаної «тіньової економіки» тощо), фактично так і не подолані до цього часу. Країна перетворилась на корумповану державно-олігархічно-кланову систему, в якій вищою метою стало не зростання добробуту всього населення, а неправедне збагачення касти вищих чиновників і великих власників суспільного багатства.

Цілком природно, що глибокі внутрішні зміни, пов'язані передусім з ринковою трансформацією економіки, охопили також і сферу зовнішньоекономічних відносин України. У свою чергу зовнішньоекономічна діяльність активно впливала на хід та наслідки розвитку вітчизняного народного господарства. В ній почали діяти нові тенденції. Значно зросла залежність економічного зростання та розвитку країни від міжнародних економічних чинників. Виявився двосторонній зв'язок між процесами ринкової трансформації економіки, створення її нової інституціональної структури, відтворення суспільного виробництва, з одного боку, і включенням української економіки в світову економічну систему, - з другого боку. Відбувається складне переплетіння загальних і специфічних тенденцій у розвитку зовнішньоекономічних відносин нашої країни в умовах посилення регіональної інтеграції та глобалізації. Отже, актуальним є дослідження питань зовнішньоекономічної діяльності України, проблем інтеграції української економіки в європейську і світову системи.

Зазначені вище питання активно обговорюються у новітній вітчизняній та зарубіжній економічній літературі. Зокрема вони стали об'єктом аналізу в працях відомих українських вчених В. Андрійчука, О. Барановського, В. Будкіна, І. Бураковського, О. Гаврилюка, Г. Климка, А. Кредісова, Ю. Макогона, Ю. Пахомова, О. Рогача, В. Рокочої, В. Сіденка, А. Філіпенка, О. Шнирковата ін. Серед колективних праць вітчизняних та зарубіжних учених звернемо увагу на монографії «Україна на шляху до Європи», «Європейська інтеграція та Україна», «Розширення Європейського Союзу: вплив на відносини України з центральноєвропейськими сусідами» та ін. Доречно також підкреслити те, що питання зовнішньоекономічної діяльності України аналізуються, як правило, в контексті нинішнього (2004 р.) і майбутнього розширення ЄС.

На нашу думку, одним із суттєвих недоліків ряду досліджень зовнішньоекономічної діяльності України є відірваність питання від аналізу стану та перспектив розвитку суспільного виробництва, особливо високотехнологічного сектора промисловості України. Водночас принципове значення має розкриття зв'язку між станом і перспективами розвитку зовнішньоекономічної діяльності і вирішенням питань модернізації української економіки, енергозбереження, нарощування вітчизняного виробництва енергоносіїв тощо. Крім того, часто аналіз емпіричного, статистичного матеріалу тяжіє над аналітичним розглядом проблеми.

З'ясування сучасних тенденцій розвитку зовнішньоекономічної діяльності України набуває особливого теоретичного і практичного значення.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Зовнішньоекономічні відносини та їх форми в Україні».

Об'єкт дослідження - економіка України.

Предмет дослідження - зовнішньоекономічні відносини України.

Метою роботи є розглянути основні форми зовнішньоекономічних відносин України, а також виділити та розкрити основні сучасні тенденції у сфері зовнішньоекономічної діяльності нашої країни.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) розглянути теоретико-методичні основи зовнішньоекономічних відносин;

2) дослідити форми зовнішньоекономічних відносин;

3) проаналізувати стратегії розвитку зовнішньоекономічних відносин України;

4) розглянути модель зовнішньоекономічних зв'язків України;

5) дослідити основні напрями, форми і суб'єкти зовнішньоекономічних відносин України;

6) проаналізувати сучасні тенденції зовнішньоекономічних відносин України.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

1. Теоретико-методичні основи зовнішньоекономічних відносин

1.1 Зміст поняття «зовнішньоекономічні відносини»

Зовнішньоекономічні відносини - це відносини між суб'єктами господарської діяльності різних країн, побудовані на взаєминах між ними, що має місце як на території певної держави, так і за її межами. Зовнішньоекономічні відносини являють собою сукупність міжнародних комерційних операцій, спрямованих на організацію проведення і регулювання процесу обміну товарами, послугами, результатами творчої діяльності.

Міжнародний обмін товарами економічно доцільний для країн, якщо на виробництво експортних товарів країна витрачає менше суспільної праці, ніж повинна була б витратити на виробництво товарів замість імпортованих на суму, яка виручена від експорта.

Експорт - продаж товарів іноземним суб'єктам господарської діяльності і вивіз товарів через митний кордон держави, крім тих випадків, коли суб'єкт зовнішньоекономічних відносин передає майно господарської діяльності іноземному суб'єкту як натуральну частку участі у формуванні статутного капіталу при спільній господарській діяльності.

Реекспорт - продаж іноземним суб'єктам зовнішньоекономічних відносин і вивіз за межі держави товарів, які були раніше імпортовані на територію даної держави і не піддавалися переробці.

Імпорт - закупівля в іноземних суб'єктів зовнішньоекономічних відносин товарів і їхній увіз на територію держави, включаючи закупівлю товарів, призначених для власного споживання установами й організаціями, розташованими за її межами даної держави.

Реімпорт - увіз через границю раніше вивезеної за межі митної території продукції, яка не піддавалася там переробці.

Транзит - переміщення товарів, вироблених за межами даної держави, через її територію без будь-якого використання цих товарів на зазначеній території.

1.2 Зовнішньоекономічна політика

Зовнішньоекономічна політика являє собою систему заходів, спрямованих на захист внутрішнього ринку чи на стимулювання росту обсягу зовнішньої торгівлі, зміни її структури і напрямку товарних потоків.

Існує дві системи зовнішньоторговельної політики - протекціонізм і вільна торгівля (лібералізація).

Протекціонізм спрямований на забезпечення сприятливих умов для реалізації на внутрішньому ринку товарів національних виробників, захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції.

Політика вільної торгівлі виражається в більш відкритому доступі на національний ринок іноземних товарів.

Процес лібералізації міжнародної торгівлі, що почався після другої світової війни, обумовлений стабільним і швидким ростом міжнародного обміну. Посилення спеціалізації різних держав сприяло залученню все більшої кількості країн в інтеграційні процеси. У теорії і світовій практиці виділяють такі основні форми міжнародної економічної інтеграції: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі, митний союз, загальний ринок, економічний і політичний союзи.

1. Зона преференційної торгівлі - зона з пільговим торговим режимом, коли дві чи декілька країн зменшують взаємні тарифи на імпорт товарів, зберігаючи нормальний рівень тарифів з іншими країнами (наприклад, Преференційна система Британського Співтовариства (1932 p.), що поєднувала 48 держав).

2. Зона вільної торгівлі - з особливим пільговим торговим режимом для країн-учасниць, що створюється за рахунок ліквідації цими країнами у відношенні одна одної внутрішніх тарифів на імпорт, при збереженні цих тарифів у торгівлі з іншими країнами (приклади: Європейська асоціація вільної торгівлі (1960 p.), зона вільної торгівлі «США-Канада» (1988 p.), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (NAFTA)).

3. Митний союз - угода двох чи декількох держав про ліквідацію внутрішніх тарифів на імпорт товарів і встановлення загальних зовнішніх тарифів (приклади: Бенілюкс (з 1948 р.), ЄС (з 1968 р.)).

4. Загальний ринок - заснований на вільному русі не тільки товарів, але і послуг, капіталів і робочої сили (приклад: ЄС до 1998 p.).

5. Економічний союз - заснований на вільному русі факторів і результатів виробництва на основі гармонізованої внутрішньої і зовнішньої економічної політики. У країнах-учасницях союзу функціонує, як правило, єдина грошова одиниця (приклади: Бенілюкс (з 1960 p.), ЄС (з 1998 р.)).

6. Політичний союз - заснований як на економічній, так і на політичній інтеграції (приклад: СРСР до 1991 p.).

1.3 Форми зовнішньоекономічних відносин

Основними формами економічних відносин, через які проявляється функціонування світової системи господарства, є форми, представлені на рисунку 1.

Рис. 1. Основні форми зовнішньоекономічних відносин

Розглянемо ці форми по суті.

Міжнародна торгівля - це форма функціонування світового ринку, під яким розуміється система обміну товарами й послугами на міжнародному рівні. Світовий ринок є складовою частиною світового господарства. Тому, хоча міжнародна торгівля існувала давно, світовий ринок сформувався лише в період зародження й розвитку капіталістичних відносин. Особливостями світового ринку є те, що на ньому, по-перше, формується інтернаціональна вартість, по-друге, складаються світові ціни, в основі яких лежить інтернаціональна вартість. Характерною особливістю світового ринку на сучасному етапі є відносно високий ступінь його монополізації, оскільки світова торгівля стає ареною панування міжнародних монополій, особливо транснаціональних. Істотно впливає на розвиток міжнародної торгівлі також державна зовнішньоекономічна політика.

Міжнародний рух капіталу. Найважливішою тенденцією в міжнародних економічних відносинах з 20 ст. стало те, що поруч з вивозом товарів набуває все більшого значення вивіз капіталу. В сучасних умовах це практично основна форма міжнародних економічних відносин.

Необхідністю і головною причиною вивозу капіталу є його відносний надлишок і монополізація національного ринку, що не гарантує його прибуткового застосування. Отже, капітал спрямовується за кордон у пошуках більш високого прибутку.

Існує дві основні форми вивозу капіталу: вивіз позичкового й підприємницького капіталу. Позичковий капітал вивозиться у вигляді міжнародних позик, що надаються як державами, так і великими міжнародними банками та валютними фондами (Міжнародний банк реконструкції, Світовий банк, Міжнародний валютний фонд тощо).

Позичковий капітал вивозиться:

а) у вигляді будівництва за кордоном власних (або на паях) підприємств;

б) шляхом придбання акцій закордонних підприємств;

в) шляхом відкриття за кордоном власних філій або дочірних підприємств.

Міжнародна міграція робочої сили. Створення великої машинної індустрії викликав розвиток і такої форми міжнародних економічних відносин, як міжнародна міграція робочої сили. Вона проявляється в еміграції (виїзді робочої сили за кордон) та імміграції (приплив робочої сили з-за кордону). Звичайно, на міжнародну міграцію робочої сили впливають і національні, й політичні, й ідеологічні фактори. Проте визначальними виступають фактори економічні.

Необхідність міжнародної міграції робочої сили зумовлена нерівномірністю нагромадження капіталу, існуванням відносного перенаселення (безробіття) як постійного джерела надлишкових робочих рук в одних країнах і недостача дешевої робочої сили в інших.

Характерною рисою міжнародної міграції робочої сили в сучасних умовах є рух двох різних типів мігрантів з відсталих країн у розвинуті. Один тип - це наукові кадри й спеціалісти (так звана втеча розуму), інший тип - це некваліфікована або малокваліфікована робоча сила, основною сферою зайнятості якої є галузі, де переважає важка ручна праця.

Міжнародний обмін технологіями. В умовах НТР великих масштабів досягає міжнародний технологічний обмін. Він відбувається в різних формах, які включають продаж готових товарів, комплектуючого обладнання для виробництва, а також патентів, ліцензій, ноухау. Продаж технологій має двояку мету. По-перше, вони продаються як звичайний товар, по-друге, продаж технологій використовується як ефективний засіб конкурентної боротьби на світовому ринку.

Міжнародні валютні відносини. В зв'язку з тим, що практично всі міжнародні економічні відносини мають вартісне вираження й опосередковуються грошовими формами, між країнами світового господарства формуються певні міжнародні валютні відносини. Важливою характеристикою стану тієї чи іншої країни в системі цих відносин є стан платіжного балансу.

Платіжний баланс - це виражене у валюті кожної окремої країни співвідношення між сумою платежів, отриманих з-за кордону, й сумою платежів, переведених за кордон за певний період часу, як правило, за рік. Стан платіжного балансу залежить від багатьох факторів. Серед них: стан зовнішньоторговельного балансу, міжнародного балансу послуг і руху інвестиційних доходів (прибутків, дивідендів, процентів), балансу міжнародного руху довгострокового й короткострокового кредиту тощо.

Стан платіжного балансу безпосередньо впливає на курс валюти тієї чи іншої держави. При активному платіжному балансі курс даної національної валюти підвищується відносно валют інших країн, при пасивному - навпаки понижується.

У сучасних умовах у світовому господарстві функціонує так звана ямайська міжнародна валютна система. Золото, як валютна, цінність з цієї системи виключено. В основу визначення валютних паритетів покладені «спеціальні правила запозичення» - СДР. Величина одиниці СДР визначається кошиком валют, до якого входять: долар США, німецька марка, японська ієна, англійський фунт стерлінгів, французький франк.

Міжнародні кредитні відносини. На основі руху позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин виникає міжнародний кредит. Він означає надання в масштабі світового господарства валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, строковості й платності. Суб'єктами (кредиторами й позичальниками) міжнародних кредитних відносин виступають банківські й промислові корпорації, державні організації, міжнародні й регіональні фінансово-кредитні інститути. Міжнародний кредит відображає процес інтернаціоналізації світового виробництва.

Рух позичкового капіталу в світовому масштабі привів до формування світового ринку капіталів. Він являє собою сукупність національних і міжнародних ринків капіталів. На цьому ринку розвинуті країни світу виступають одночасно і як кредитори, і як боржники, більшість же країн, що розвиваються, як боржники. (До останніх відноситься й Україна). їх сумарний зовнішній борг досяг астрономічних вершин - більш як трильйон доларів, що означає повну втрату ними економічної самостійності.

2. Стратегія розвитку зовнішньоекономічних відносин України

2.1 Зовнішньоекономічні відносини як основа трансформації економіки України

Ще засновники британської економічної науки Адам Сміт і Давид Рікардо довели, що «вільна міжнародна торгівля створює добробут». Але це розуміли і до них, у т. ч. українці. З історичних джерел відомо, що київські князі запрошували купців з усієї Європи, створювали для їхньої торгівлі сприятливі умови, приймали їх не гірше, ніж найповажніших державних мужів, а Київ був одним з найзначніших центрів на шляху «із варяг до греків».

Переваги вільної міжнародної торгівлі переконливо довели розвинуті країни. В Європі вони пройшли шлях європейської інтеграції від першого засідання Ради Європи 5 травня 1949 р. через Римські угоди про Європейську Економічну спілку (ЄЕС) і Європейську Атомну спілку (ЄВРОАТОМ) від 25 березня 1957 р. - до Маастрихського договору від 1 листопада І993 р. про створення Європейського Союзу (ЄС). Тепер частка країн - членів ЄС у загальному обсягові світової торгівлі становить 35,4%, а трьох найбільших країн-експортерів у світовій торгівлі дорівнює: США - 15%, Німеччини і Японії - 10%. Цей показник для України за розрахунками даних 2002 p., дорівнює 0,34%, а порівняно з країнами далекого закордоння -0,12%.

Як сучасна теорія зовнішньої торгівлі, так і емпіричний аналіз свідчать, що інтернаціоналізація виробництва була головним рушійним фактором економічного розвитку у другій половині XX століття. У XXI столітті ці процеси ще більше інтенсифікуються. Так, у 2002 р. у загальному обсязі світової економіки 26 блн. дол. частка США становила 4 блн. дол., або 15,4%. За розрахунками, у 2010 р. ці показники досягнуть відповідно 48 блн. дол., 16,6 блн. дол. і 34,6%. Наведені дані свідчать про суттєве посилення фактора участі у міжнародному розподілі праці в процесах економічного зростання. Практичний висновок полягає в тому, що виявлення нацією своїх ніш на світовому ринку визначить її добробут.

Нині треба відштовхуватися від того, що економіка розвиватиметься в умовах об'єднання численних рас і націй, культур та традицій, коли одночасно мільйони цілком різних людських світів зможуть жити в умовах плюралізму і толерантності. На фунті нинішньої цивілізації буде досягнуто ренесансу людської і національної індивідуальності, неповторності людського оточення, індивідуальності клімату між людьми і народами. Саме тому Україна повинна визначити перш за все своє місце у світовому економічному порядку, довести свою економічну потрібність іншим країнам і союзам, а також знайти сприятливу формулу використання їхніх досягнень.

2.2 Модель зовнішньоекономічних зв'язків України

Модель зовнішньоекономічних відносин України значною мірою мас визначатися її географічним положенням. Саме завдяки цьому фактору зовнішня торгівля відігравала надзвичайно важливу роль ще за часів Київської Русі. Вона притягувала не лише купців, а й державних провідників.

Історики показали, що київські князі та бояри збирали данину від своїх підданих, і вона задовольняла їхній особистий попит та була об'єктом вивозу. В заміну ж завозили предмети розкошів. Князі також займалися торгівлею невільниками. Торгівля була дуже жвавою з Візантією, меншою мірою - зі Сходом і країнами Центральної та Західної Європи. Регіони поблизу Дніпра слугували дорогою для торгівлі між Скандинавією та Візантією.

Внаслідок монголо-татарської навали змінилося співвідношення у торгівлі з євразійськими країнами. Комерційні відносини між Придніпров'ям і Візантією занепали, натомість зросла торгівля зі східними країнами (Персією, Афганістаном та Індією). Дністер замінив Дніпро як головну торговельну артерію між населенням українських земель і території біля Чорного моря. Галицькі купці розширили торгівлю від Візантії до італійських і французьких міст, активізувалися в Молдавії. Угорщині, Польщі та Німеччині. Після польсько-литовської перемоги над Тевтонським орденом у 1410 р. відкрився доступ до Балтійського моря і став прибутковим вивіз зерна до Західної Європи.

Набуття Україною незалежності вперше після занепаду Київської Русі, а ще більше - після 1754 p., коли були зліквідовані останні ознаки незалежності гетьманщини, створило можливість використання геополітичного фактора у формуванні зовнішньоекономічних відносин. Україна відтепер має умови для отримання значних доходів від надання транспортних послуг і розвитку відповідної інфраструктури. Цю проблему необхідно вирішувати з урахуванням гострої конкуренції перш за все з боку Туреччини, Білорусії і Прибалтійських держав.

Географічний фактор у моделі зовнішньої торгівлі України повинен включати всебічний розвиток сучасних автомобільних залізничних, авіаційних і морських шляхів, нафто- і газопроводів. Економічну політику треба будувати таким чином, щоб не стимулювати інші країни до створення Україні конкурентів.

При виборі моделі зовнішньоекономічних зв'язків України неприпустимо йти шляхом копіювання. Аналіз світового досвіду призводить до висновку, що результативними є лише такі системи управління процесами економічної інтернаціоналізації, які забезпечують реалізацію індивідуальності країни, інтелектуальна Європа Північна Америка протягом тривалого часу вважали, що економіко-ліберальні принципи, використання яких стало умовою їхнього економічного зростання, мають фундаментальне значення для всіх країн. Порівняно розвинуті країни Азії до вели, що наздогнати Захід можливо, лише знайшовши свій неповторний шлях де найвищих економічних горизонтів. Нова модель суспільства, яку створили так звані країни-тигри, має три головні риси: сильна держава, слабке лобі, відкриті ринки. У більшості країн Південно-Східної Азії багато років правлять лідери, які через або свої сім'ї, або партії оволоділи значною частиною державної індустрії.

Із загальносвітового досвіду Україна повинна взяти до своєї моделі принцип відкритості економіки, бо він універсальний. Для української держави необхідність відкритості має свої особливості й напрямки використання в процесі трансформації. По-перше, вона - загальноекономічна умова належності до європейської спільноти. По-друге, відкритість економіки є, по суті, єдиним реальним засобом, використання якого дає змогу швидко й ефективно розпочати боротьбу з монополізмом. Спроби ж внутрішніми методами розв'язати проблему домінування в Україні під-приємств-монополістів до останнього часу не спричинили відчутних результатів. По-третє, на основі відкритої економіки можна організувати добросовісну конкуренцію, яка дозволить запобігти кризовим явищам і створювати конкурентну продукцію. По-четверте, залучати іноземні інвестиції, необхідні для структурної перебудови економіки, можна лише за умови відкритих і одночасно сприятливих шляхів руху капіталів.

Проблему відкритої економіки можна розглядати як побудову дороги з двобічним рухом. Спочатку основні потоки капіталу, робочої сили, товарів і послуг мають піти в Україну. Тут треба створити благодатний грунт для добрих паростків. Поступово товари, послуги, робоча сила і капітал стануть рухатися з України як джерело нових Ін'єкцій для неї ж. На жаль, такої послідовності у наданні та використанні вказаних чотирьох свобод у наш час нема. З України виїжджають найбільш дієздатні працівники, за депінговими або низькими цінами вивозять продукцію, а український капітал кредитує розвинуті країни.

В українській економічній пресі поширене твердження, що перешкодою до залучення іноземних інвестицій із Заходу будуть західні підприємці, тому що вони не зацікавлені у створенні самим собі нових конкурентів. Нині іноземні фірми здатні задовольнити практично будь-які потреби в Україні, і це справді так, якщо Україна (маємо на увазі як уряд, так і окремі підприємства) займатиме пасивну очікувальну позицію. Якщо ж проводити активну політику залучення інвесторів на основі створення конкуренції між ними, ситуацій боротьби за присутність на ринку України, то, безперечно, що можна мати обернений результат. І тоді залишається проблема відбору інвесторів, створення системи їх просіювання, при якій можна було б залишати під небом нашої країни лише ті іноземні фірми, які здатні забезпечити просування народного господарства по шляху освоєння найостанніших досягнень науково-технічного прогресу, зробити виробництво конкурентоспроможним.

Інші шляхи фінансування структурних зрушень в економіці України є менш перспективними. Старим мисленням попахують вимоги керівників багатьох галузей і підприємців, які вимагають для себе дотаційних умов або пільгових довгострокових кредитів. І справа не тільки у тому, що такий підхід в умовах України приведе до розкручування інфляції, хоча і цей аспект немалозначний. Головне інше: він має у своїй основі припущення, що Україна здатна вийти на рівень передових країн самостійно, самофінансуючи перетворення. Така позиція не має за собою ніяких реалій.

Особливістю трансформаційних процесів в економіці України є розвиток тіньової економіки, що, за деякими оцінками, сягає 50% всього обороту країни. При цьому за межами України приховують до 15 млрд. дол. США. Україна пішла адміністративним шляхом подолання такої тенденції, що призводить до зростання витрат на утримання силових та адміністративних органів. Так, видатки на правоохоронні органи, адміністрацію та оборону становили у 1998 р. 3,5%, у 1999 - 3,9% і в 2000 - 4,9% консолідованого бюджету. При цьому економічна криміногенність суттєво не змінюється.

Тіньова економіка та її масштаби обумовлюють необхідність розвитку в Україні державного капіталізму як альтернативи першій. Він має стати конкурентом тіньової економіки. Державні фірми могли б експортувати великі партії товару за номенклатурою, яка є предметом вивозу «човників», і організувати їм цінову конкуренцію за кордоном. Одночасно на внутрішній ринок доцільно ввозити товари для оптової торгівлі з малими торговими фірмами та індивідуальними підприємцями. При цьому відносини/між ними треба будувати на умовах такої спільної цінової політики, за якої «човник» не зможе витримати конкуренції і буде змушений вийти з тіньової економіки й працювати з державними фірмами або залишити свій бізнес.

Однією з найважливіших функцій державних фірм має стати ліквідація економічного нонсенсу, який полягає у тому, що імпортні товари на українському ринку часто продають за вищими цінами, ніж на ринках інших країн. Як відомо, це явище в багатьох випадках пояснюється закупівлею продуктів не безпосередньо у виробників, а в сусідніх країнах, які стали свого роду торговельними посередниками. Це перш за все Польща, Румунія, прибалтійські країни, Росія.

2.3 Перспективи створення відкритої економіки

Перед Україною стоїть комплексна проблема створення моделі вступу у світові господарські процеси. Стратегічна мета - створення відкритої економіки і загальноєвропейська економічна інтеграція. Відповідно до світової практики загальними критеріями відкритості країн з перехідними економіками (у т.ч. України) варто вважати:

на макрорівні:

- стійку зовнішньоекономічну спеціалізацію, що реалізується на основі порівняльних переваг країн і еквівалентного обміну;

- порівнянність пропорцій вітчизняних і світових цін на основні товари;

- стабільність валютно-фінансового положення країни;

- міжнародну конвертованість національної валюти;

на мікрорівні:

- вільний вихід підприємств усіх форм власності на зовнішні ринки товарів, послуг, капіталів, включаючи вільний вибір закордонних партнерів;

- можливість перетворення зовнішньоекономічної діяльності в органічну складову господарської діяльності підприємств.

3. Сучасні зовнішньоекономічні відносини та проблеми інтеграції України у світове господарство

3.1 Об'єктивні основи зовнішньоекономічних зв'язків України

Розбудова незалежної України об'єктивно потребує входження її у світове господарство на організаційно-економічних засадах ринкових відносин на принципах рівноправності та взаємної вигоди у співробітництві.

Дипломатичне визнання Української держави більшістю країн світу прискорює й урізноманітнює розвиток її зовнішньоекономічних відносин. Однаковою мірою це стосується як молодих незалежних країн, що утворилися на основі колишнього СРСР і переходять до ринкового типу відносин, так і держав розвинутої ринкової економіки та країн, що розвиваються.

Об'єктивна необхідність інтеграції України у світове господарство і розвитку її міжнародних відносин безпосередньо випливає передусім з потреб використання у національній системі відтворення міжнародного поділу праці для прискорення переходу до ринкової економіки країни з метою її розвитку і зростання багатства суспільства. Така необхідність сприяє формуванню ефективної структури економіки країни. Зовнішньоекономічні зв'язки процесі інтеграції України у світове господарство охоплюють також комплекс екологічних проблем, що розв'язуються спільним зусиллями. Нарешті, розвиток зовнішньоекономічних відносин відкриває додаткові можливості у створенні належних умов для задоволення життєвих потреб народу України.

Поряд з об'єктивною необхідністю інтеграції України у світові господарство та розвитку її зовнішньоекономічних відносин існують і об'єктивні можливості для таких процесів. До них насамперед належить економічний потенціал нашої країни, що дає підставу для належної участі у міжнародному поділі праці.

Об'єктивною можливістю для інтеграції у світове господарство є вироблення механізму зовнішньоекономічних зв'язків, по-перше, на макрорівні - загальнодержавному; по-друге, на мікрорівні підприємств; по-третє, на глобальному та регіональному макрорівнях через участь у спеціалізованих і багатоцільових економічних міжнародних організаціях ООН і регіональних економічних об'єднаннях типу Чорноморської зони співробітництва. Поєднання об'єктивної необхідності та об'єктивних можливостей входження України у світове господарство робить цей процес закономірним.

Відомо, що енергетичне самозабезпечення є однією з головних умов незалежності. Досягти його Україна може, якщо візьме курс на модернізацію наявних і спорудження нових сучасних екологічно чистих вугільних та газотурбінних електростанцій, на розвиток власного енергетичного машино - та котлобудування, скориставшись вітчизняними науковими та виробничими здобутками й досягненнями високорозвинутих країн. Без розвитку відповідних форм зовнішньоекономічних відносин зробити це практично неможливо.

В умовах формування сучасної моделі міжнародного поділу праці (МПП), основу якої має становити якісно оновлена технологічна база виробництва, Україна повинна поступово, цілеспрямовано розв'язувати проблеми ефективної участі у МПП, використовуючи зовнішньоекономічні зв'язки для реалізації національних економічних інтересів.

Україна має як природні, історичні, так і техніко-економічні, соціально-економічні, організаційно-економічні основи для участі в МПП. Слід зауважити, що в геологічному і гідрогеологічному аспектах територія України слабко вивчена, зокрема її глибинну будову досліджено лише на 10 відсотках території.

З історичних джерел відомо, що організовані суспільства, які існували на нинішній території України, завжди підтримували економічні зв'язки із зовнішнім світом. Тож з огляду на власні культурні та історичні традиції Україна має всі можливості для того, щоб стати рівноправним членом європейської спільноти.

Рівень розвитку продуктивних сил є одним з тих техніко-еконочмічних чинників, які найбільше сприяють активній участі України у сучасному МПП. Видобуток залізної руди, вугілля, виробництві сталі, чавуну, мінеральних добрив, цементу, електроенергії, цукру, тракторів і металоріжучих верстатів становлять значний економим ний потенціал нашої країни. За кількісними характеристиками потужностями продуктивних сил Україна може бути гідним партнером у світових економічних зв'язках. Наявний науково-технічний потенціал дасть змогу Україні за сприятливих умов втримати передові позиції у світовій науці з цілого ряду науково-технічних напрямів і, найголовніше, провадити незалежну економічну політику на включення в систему світових господарських зв'язків.

Організаційно-економічні чинники включення України в систему сучасного МПП за своїм змістом відображають ступінь розвити ку процесів концентрації, спеціалізації, кооперації й комбінування виробництва (за участю української сторони) на рівні міжнародних економічних зв'язків.

Створення виробництв з випуску всіх нових видів продукції не завжди доцільне в межах однієї країни. Одним з найважливіших критеріїв реалізації економічних інтересів країни - суб'єкта МПП: є забезпечення високої економічної ефективності галузей її національної економіки, мінімізація витрат суспільної праці. Спеціалізація та кооперація характеризують економічно доцільну й раціональну організацію (територіальну, регіональну, галузеву тощо) суспільних продуктивних сил.

Разом з тим є певні обмеження у розвитку процесів концентрації та спеціалізації. Відомо, що надмірна концентрація зусиль на розвитку однієї-двох галузей, зорієнтованих на експорт, зумовлюй вразливість національної економіки та її сильну залежність як від світового ринку, так і від конкретної країни-партнера. Так, у колишньому СРСР більше 80 відсотків промислового виробництва України не мало на її території завершеного технологічного циклу, що зробило Україну залежною від стану її зовнішньоекономічних зв'язків, причому левова частка цієї залежності припадає на колишні республіки СРСР.

Характер накопиченого виробничого потенціалу, спеціалізація, що склалася, з її орієнтацією на фондоємні види продукції вимагають значних інвестицій у базові галузі економіки України на відшкодування та якісне оновлення фондів. Так, у 1999 р. ступінь зносу основних виробничих фондів становив 37,1 відсотка, у тому числі в промисловості - 50, 3, у сільському господарстві - 26,2, у будівництві - 62,8 відсотка. За такої ситуації структурна трансформація економіки України перетворюється у найважливішу умову для; інтеграції у світову економіку і визначення її місця в системі МПП.

Складність і розмаїтість соціально-економічних факторів включення України в систему світових господарських зв'язків детермінується перехідними виробничими відносинами з притаманними їм формами та методами ведення господарства. На міжнародному рівні вплив соціально-економічних чинників країн-партнерів визначається їх адекватністю та відповідністю загальносвітовим тенденціям.

У сучасному взаємозалежному світі розвиток соціально-економічних чинників МПП нівелює їхні відмінності в окремих національних господарствах, і цей факт дослідники пов'язують з формуванням однотипної за своїм соціально-економічним змістом системи світового господарства. Утверджуються ринкові методи господарювання, активізується державне регулювання певних напрямів розвитку економіки, виявляється соціальна спрямованість її тощо. Такі процеси зумовлюють, по-перше, подібність змісту економічних базисів більшості країн, що беруть участь у МПП; по-друге, природний поділ праці між країнами з урахуванням не тільки їхніх національних економічних інтересів, а й інтересів світового співтовариства в цілому.

Нерозвинутість ринкових відносин і форм господарювання в Україні посилює необхідність значного підвищення економічної культури населення та ділової етики підприємців, оволодіння принципово новою культурою ринку, високим професіоналізмом поряд з такими поняттями, як честь, достойність, порядність, які знадобляться Україні для визнання її розвинутими країнами як рівноправного партнера.

Особливості об'єктивних основ зовнішньоекономічних зв'язків України пояснюються насамперед тривалою відсутністю національної державності та можливості провадити незалежну економічну політику.

3.2 Основні напрями, форми і суб'єкти зовнішньоекономічних відносин України

Єдиний народногосподарський комплекс колишнього СРСР видавався за такий, що забезпечує переваги для всіх республік - незалежність від коливань кон'юнктури світового ринку, планомірність і взаємовигідність. Мав поширення міф про високий ступінь кооперації між республіками. Насправді ввезення-вивезення товарів коливалося в межах від 12 відсотків в Росії до 30 відсотків у Вірменії.

Державно-монопольна структура зовнішньої торгівлі колишнього СРСР, переважно сировинний характер експорту, негнучкий відомчий підхід до імпорту були вкрай несприятливими передусім для тих республік, економіка яких не так сильно залежала від міжреспубліканських поставок і які володіли експортним потенціалом.

Етапною правовою основою для розширення зовнішньоекономічних зв'язків незалежної України стали Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 p.), Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) і, нарешті, Конституція України (28 червня 1996 p.). Серед спеціальних законів з питань економіки слід відзначити Закони України про економічну самостійність (З серпня 1990 p.); про зовнішньоекономічну діяльність (16 квітня 1991 p.); про створення державного експортно-імпортного банку (З січня 1992 p.); про іноземні інвестиції (13 березня 1992 p.), Декрет Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» (20 травня 1993 p.); Закони України про промислово-фінансові групи в Україні (21 листопада 1995 p.); про режим іноземного інвестування (19 березня 1996 p.); про захист від недобросовісної конкуренції (7 червня 1996 р.) та інші законодавчі та нормотворчі акти.

Важливими правовими документами щодо створення механізму зовнішньоекономічних зв'язків України стали договори та угоди з молодими незалежними державами, що утворилися на території колишнього СРСР, та багатьма країнами Європи, Північної й Південної Америки, Азії, Африки.

З колишніми республіками СРСР Україна провадить переговори щодо розв'язання економічних і фінансових проблем, питань паливно-енергетичного комплексу, транспорту і зв'язку, правонаступництва новостворених держав. Водночас основою розширення економічного простору є горизонтальні зв'язки між безпосередніми виробниками товарів, а також між державами. При цьому тільки за умови безмежності економічного простору складаються ефективні господарські зв'язки. До того ж стабілізація економіки, радикальні зміни інституціональних структур, збалансованість товарної та грошової маси більше ймовірні, якщо їх провадити в масштабах держав. Між процесами введення вільних цін, децентралізації системи прийняття рішень і фінансовою дисципліною існує найтісніший зв'язок, який і зумовлює формування внутрішніх ринків молодих держав, що є передумовою створення справді ринкового міждержавного середовища.

Для України важливими є двосторонні угоди і договори з державами - колишніми республіками СРСР. За цими угодами держави мають надавати своїм підприємствам можливість самим встановлювати господарські зв'язки, обумовлювати порядок розрахунків, форми матеріальної відповідальності за невиконання поставок. Загалом угоди мають виробляти економічний механізм реалізації інтересів України та її партнерів, а не бути політичними деклараціями на економічну тему.

Процес формування національних грошових систем країн, що входили до колишнього Союзу РСР, породжує об'єктивну необхідність і водночас створює можливість фундації міждержавної валютної угоди, яка б стала інституціональною ланкою налагодження цивілізованих та рівноправних валютних відносин.

Перехід у розрахунках на ВКВ поставив питання про нову організацію співробітництва. Вихід на прямі економічні зв'язки між підприємствами поглибив, але вже на новій основі, торговельні зв'язки, бо торгувати повинні товаровиробники, Проте сьогодні потрібний певний перехідний період, протягом якого у взаєморозрахунках за товари та послуги сторони мають виходити з цін світового ринку, а для погашення заборгованостей, що виникатимуть, надавати одна одній довгострокові кредити на пільгових умовах. Про це свідчить і розвиток такої примітивної форми товаровідносин, як бартер.

У процесі створення нових основ співробітництва важливо не тільки не допустити неконтрольованого розпаду кооперативних зв'язків, а й знайти нових партнерів (адже нерентабельні підприємства і неконкурентоспроможна продукція випадуть з усталених господарських зв'язків), спрогнозувати кон'юнктуру товарообміну з метою створення економіки відкритого типу, інтегрованої в європейський і світовий економічний простір.

Розробка і послідовне втілення в життя єдиної національної геополітичної стратегії сприятиме оновленню на економічній основі старих виробничих зв'язків України і розширенню прямої участі її в системі економічних і політичних стосунків на глобальному рівні.

Колишні зв'язки України зі східноєвропейськими країнами відбивали лише міждержавний обмін продукцією. Перехід до вільної торгівлі на основі світових цін і конвертованої валюти випливає з курсу країн Східної Європи й України на переведення економіки на ринкові рейки і ставить розв'язання всіх проблем взаємних зв'язків у залежність від економічного інтересу. Передбачається, що спочатку існуватимуть два взаємозалежний сегменти.

По-перше, це визначення параметрів с дів робітництва на міждержавній основі через погодження між урядами контингентів взаємних поставок. Це мають бути форми торгівлі, насамперед стратегічними товарами (металом, газом, нафтою тощо), форми, пов'язані з централізованими рішеннями. Міждержавні розрахунки мають вестися за валютним клірингом, проте сальдо розрахунків, якщо воно утворюватиметься, слід погашати за домовленістю сторін (валютними товарами або ВКВ).

По-друге, - це розвиток відносин на рівні прямих зв'язків підприємств, об'єднань, кооперативів, бірж, асоціацій, консорціумів, спілок тощо. Перехід до подібних відносин можливий за умови поступового звуження сфери дії державних органів у визначенні взаємних поставок і надання свободи підприємницької діяльності виробничим ланкам. Останні повинні погоджувати не лише предмет співробітництва, а й сферу ціноутворення, поставок, кредитів, інші фінансові питання. Широкий вихід товаровиробників на ринок, наповнення його товарною масою створять передумови для функціонування східноєвропейської зони вільної торгівлі.

Очевидно, що в розрахунках застосовуватимуться не тільки ВКВ, а й національні валюти країн-партнерів. Коли будуть встановлені реальні курси національних валют і введені часткова, а потім і повна конвертованість їх, тоді зросте потреба в створенні спільних банків, які збалансовуватимуть торговельні операції між партнерами. Одні лише бартерні операції та компенсаційна торгівля, навіть якщо вони й відповідатимуть інтересам України, обмежуватимуть можливості співробітництва.

Отже, перехід України на нові умови господарювання і форми зовнішньоекономічних зв'язків сприятиме зміцненню зони взаємного економічного тяжіння східноєвропейських держав і України.

Співвідношення згаданих вище сегментів складаються для країн-партнерів по-різному, залежно від прийнятих систем господарського управління, їхньої спроможності засвоювати нові форми співробітництва. Цілком ймовірно, що практика породжуватиме й інші сегменти. Спочатку за нових умов центр ваги перемістився на двосторонні зв'язки.

Якщо Україна прийме відповідне законодавство, можливі й нові напрями взаємного співробітництва. Йдеться про інвестиційну сферу, створення спільних підприємств за кордоном, особливо в прикордонній смузі, спільну діяльність на ринках третіх держав, оскільки угорські, польські, чеські, словацькі фірми вже завоювали там певні позиції.

Щодо розвитку торгівлі та інших форм зовнішньоекономічних; зв'язків України з державами розвинутої ринкової економіки та країнами, що розвиваються, доцільно було б прогнозувати платіжний баланс нашої країни, беручи до уваги залежність від імпорту з третіх держав, що входили до складу колишнього СРСР, сальдо в міждержавному обміні з ними та експортний потенціал. При цьому динаміка платіжного балансу України залежатиме, по-перше, від створення умов для поступового, без різких соціальних потрясінь, розв'язання проблем виробництв, що працюють на привізній сировині, і від спроможності самих товаровиробників перепрофі-льовувати виробництво, наприклад диверсифікацією, щоб позбутися вузької галузевої спеціалізації; по-друге, від власних матеріальних і золотого запасів та резервів ВКВ; по-третє, від співвідношення курсів національних валют, що залежатиме, в свою чергу, не тільки від емісійної політики Національного банку та товарного наповнення споживчого ринку, а й від глибини економічної реформи в Україні.

Розробка програм стабілізації й розвитку зовнішньоекономічних зв'язків повинна включати оцінку можливостей сучасного експортного потенціалу України і першочергових, так званих критичних імпортних потреб. У цьому контексті заснування й функціонування спільних підприємств вбачаються більш надійною формою, ніж створення спільних економічних зон.

З урахуванням потреб наших партнерів за кордоном та можливостей диференційованого стимулювання тих виробництв, що становитимуть основу експортного сектора економіки України, доцільно було б ширше заохочувати вкладення іноземного капіталу у вже існуючі господарські об'єкти та створення іноземними інвесторами фірм на території нашої держави. При цьому слід брати до уваги, що іноземний капітал віддає перевагу організаційно-економічним відносинам високого рівня, а не лібералізації умов для залучення іноземних інвестицій.

Подібні форми економічних відносин сприяли б запровадженню у виробництво сучасних технологій, надали б імпульс прогресивним зрушенням у господарській структурі України, забезпечили б вихід на світовий ринок з конкурентоспроможною продукцією. Що стосується контролю іноземних інвесторів, то диференційований підхід до оподаткування і видавання ліцензій, контроль за додержанням санітарних та інших умов, створення національного агентства сприяння залученню іноземних інвестицій та інші заходи, успішно застосовувані в цивілізованих країнах світу, прийнятні і для України.

Сприятливе географічне розташування, значний потенціал обробної промисловості й перспективний експорт сільськогосподарської продукції слід враховувати під час розробки програми стабілізації та розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України. Треба також пам'ятати, що: 1) торгівлю готовою продукцією на світовому ринку витісняє обмін науково-технічними досягненнями; 2) частка взаємного обміну деталями, компонентами, вузлами у міжнародній торгівлі зростає; 3) матеріально-технічне забезпечення виробництва фірми не обмежується національним ринком. Отже, одним із стратегічних напрямів доцільно передбачити пріоритетне залучення іноземного капіталу до науково-технічної та виробничої кооперації, взаємовигідного обміну на ліцензійній основі винаходами, розробками, ноу-хау, промисловими зразками тощо.

Розвиток міжнародної кооперації потребує стимулів з боку держави - звільнення окремих категорій товаровиробників від митного оподаткування та ліцензування чи квотування, надання кредитних пільг тощо. Слід розширити імпорт комплектуючих для експортної продукції, практикувати застосування імпортних технологій і новітнього устаткування для легкої промисловості й галузей АПК, електротехніки, зв'язку тощо. Науково-технічний прогрес за своєю природою інтернаціональний, тому розв'язати завдання розвитку передових технологій без зв'язків із зовнішнім світом, без залучення світового капіталу практично неможливо.

Обгрунтована стратегія розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України підпорядковується раціональному розв'язанню найгостріших проблем оздоровлення економіки - подоланню численних дефіцитів на внутрішньому ринку, прискоренню НТП, нагромадженню валютних ресурсів для сплати нашої частки в колишньому загальносоюзному зовнішньому боргу, поліпшенню якості товарів, підвищенню збалансованості бюджету і платіжного балансу.

Подальшу децентралізацію зовнішньоекономічного комплексу, вихід на світовий ринок численних дрібних учасників (кооперативів, малих підприємств тощо) гальмує відсутність спеціальної підготовки значної частини персоналу. Щоб забезпечити ефективність зовнішньоекономічних зв'язків, слід оперативно формувати демократичні політичні структури, соціальну базу демократії, високу загальну, політичну культуру, підприємницьку етику, розвивати ринок, сприяти тому, щоб психологія радикальних реформ оволоділа суспільною свідомістю. Однією з актуальних є проблема створення широкої системи професійної підготовки і перепідготовки працівників для підприємств і організацій, зайнятих зовнішньоекономічною діяльністю. Всілякі зволікання з розв'язанням цього завдання можуть спричинити примноження наших втрат через некомпетентність персоналу. Фірми та навчальні заклади зарубіжних країн нагромадили корисний і вартий вивчення досвід. Цілком виправданим у зв'язку з цим вбачається направлення за кордон на навчання громадян України і запрошення з інших країн спеціалістів з маркетингу, валютно-фінансових операцій, міжнародного права.

Щодо основних форм зовнішньоекономічної діяльності України, то слід визначити пріоритетні напрями розвитку експортної спеціалізації, переорієнтуватися на виробництво наукомісткої продукції і ресурсозберігаючих технологій у галузях верстато- й літакобудування, у ракетно-космічній техніці, створенні надтвердих матеріалів. Ці напрями повинна всебічно підтримувати держава. Необхідно скасувати податок на додану вартість на продукцію, що вивозиться з України (оскільки це спричиняє необгрунтоване зростання цін і штучно знижує її конкурентоспроможність), та імпортне (ввізне) мито на такі стратегічні для України товари, як нафтопродукти, ліс, кольорові метали, целюлоза. Водночас доцільно обмежити імпорт алкогольних напоїв, цигарок тощо.