Вплив основних факторів на динаміку прибутковості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив основних факторів на динаміку прибутковості

1. Теоретико-методологічні основи вивчення прибутку підприємства

1.1 Прибуток як результат фінансово-господарської діяльності підприємства

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Поява прибутку безпосередньо пов'язана з появою категорії «витрати виробництва». Прибуток - це та частина додаткової вартості, яка залишається після покриття витрат виробництва. Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат у грошовому вираженні є собівартість продукції.

Додатковий продукт - це вартість, створювана виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їх успішного розвитку.

Прибуток - це частина додаткової вартості, створеної і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.

Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток - це форма виявлення вартості додаткового продукту [16, 134].

Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток - це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Прибуток - це показник, що формується на мікрорівні. Прибуток народного господарства - це результат діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін у порядку обліку фінансових результатів [16, 137].

1.2 Прибуток від реалізації продукції та його формування

Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток є складовою виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою відвантаження продукції (товарів), а для робіт (послуг) - за датою фактичного виконання (надання) таких або за датою зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника.

Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодавчих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалізації продукції має місце тільки за умови, коли така відбувається насправді, тобто коли кошти від покупця надходять на банківський рахунок постачальника.

Визначення моменту реалізації за датою відвантаження товарів і встановлення податкових зобов'язань підприємств згідно з цією датою часто призводить до потреби використати оборотні кошти підприємств на сплату податків, а тому - до погіршання їхнього фінансового стану.

На рис. 1 наведено структурно-логічну схему формування прибутку від реалізації продукції, а також основні показники, що впливають на прибуток від реалізації.

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції) [16, 138].

Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже; створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє недостатня конкуренція, монопольне становище окремих підприємств у виробництві та реалізації багатьох видів продукції.

1.3 Значення прибутку як фінансового показника підприємницької діяльності

Прибуток - це грошове вираження основної частини грошових нагромаджень, створюваних підприємствами будь-якої форми власності. Як економічна категорія, вона характеризує фінансовий результат підприємницької діяльності і є показником, що найповніше відбиває ефективність виробництва, обсяг і якість виготовленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Разом з тим прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності.

Прибуток - один з основних фінансових показників плану й оцінки господарської діяльності організацій. За рахунок прибутку здійснюється фінансування заходів щодо їх науково-технічного і соціально-економічного розвитку, збільшення фонду оплати праці їхніх працівників. Прибуток є не тільки джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб організацій, але і здобуває усе більше значення у формуванні бюджетних ресурсів, позабюджетних і благодійних фондів.

Законом України «Про підприємства і підприємницьку діяльність» передбачено, що підприємницька діяльність означає ініціативну самостійність підприємств, спрямовану на одержання прибутку. При цьому підприємство чи організація як хазяйнуючий суб'єкт, самостійно здійснює свою діяльність, розпоряджається продукцією, що її випускає, і залишає у своєму розпорядженні чистий прибуток. Разом з тим підприємницька діяльність в умовах різноманітних форм власності означає не тільки розподіл прав власників майна, але і підвищення відповідальності за раціональне управління ним, формування її ефективне використання фінансових ресурсів, зокрема прибутку.

Прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності органічній становить різницю між загальною сумою доходів і витратами па виробництво і реалізацію продукції з урахуванням збитків від різних господарських операцій. Таким чином, прибуток формується в результаті взаємодії багатьох компонентів, як з позитивним, так і s негативним знаками [16, 141].

Провідне значення прибутку як фінансового показника підприємницької діяльності разом з тим не означає його безперечної універсальності. Аналіз стимулюючої ролі прибутку показує, що у деяких суб'єктів господарювання переважає прагнення витягти високий прибуток з метою збільшення фонду оплати праці, а це школить виробничому і соціальному розвитку колективу. До того ж, виявлені факти одержання «не заробленого» прибутку, тобто такого, що утворюється не в результаті ефективної господарської діяльності, а шляхом зміни, наприклад, структури продукції, що випускається, - аж ніяк не в інтересах споживачів. Замість виробництва низькорентабельної продукції, але такої, що має великий попит, підприємства збільшують виробництво вигіднішої для них (але значмо дорожчої) високорентабельної. У ряді випадків зростання прибутку обумовлене необґрунтованим підвищенням цін на продукцію.

Прагнення будь-якими шляхами дістати високий прибуток з метою збільшення фонду оплати праці призводить до росту обсягу грошової маси в обороті, не забезпеченої товарними ресурсами. Звідси - подальший ріст цін, інфляції, а, отже, емісії грошей.

Таким чином, абсолютне збільшення прибутку торгівельної організації не завжди об'єктивно відбиває підвищення ефективності виробництва в результаті трудових досягнень колективу.

2. Вплив основних факторів на динаміку прибутковості підприємства

2.1 Фактори, що впливають на прибутковість підприємства

Абсолютна сума прибутку, отримана підприємством, у тому числі прибуток від основної діяльності, є дуже важливим показником. Однак він не може характеризувати рівень ефективності господарювання. За інших однакових умов більшу суму прибутку матиме підприємство, яке володіє більшим капіталом, використовує більше живої і матеріалізованої праці, більше виробляє і реалізує продукції (робіт, послуг).

Прибуток - це частина отриманого на вкладений капітал чистого доходу підприємства, тобто, по суті, винагорода за ризик підприємницької діяльності.

Для реальної оцінки рівня прибутковості організації користаються методами комплексного аналізу прибутку по техніко-економічних факторах. Крім методів факторного аналізу прибутку серед економічних показників ефективності підприємницької діяльності використовуються показники рентабельності.

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У найпершому, найзагальнішому розумінні рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки.

Рентабельність безпосередньо пов'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Якщо прибуток виражається в абсолютній сумі, то рентабельність - це відносний показник інтенсивності виробництва, тому що відбиває рівень прибутковості щодо визначеної бази. Організація рентабельна, якщо суми виторгу від реалізації продукції досить не тільки для покриття витрат на виробництво і реалізацію, але і для утворення прибутку. Рентабельність може визначатися по-різному.

Рентабельність виробництва обчислюється по формулі [9, 221]:

Р = 100%,

де П - валовий прибуток, грн.; ОФ - середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн.; HOC - середньорічна вартість нормованих оборотних активів (матеріальних оборотних активів), грн.

Різні варіанти обчислень прибутку, поточних витрат, авансованої вартості, що ними користуються для розрахунку рентабельності, зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності.

Крім рентабельності виробництва у процесі аналізу підприємницької діяльності широко використовується показник рентабельності продукції, обчислюваний як відношення прибутку від реалізації продукції до повної собівартості цієї продукції. Застосування цього показника рентабельності найраціональніше при внутрішньогосподарських аналітичних розрахунках, при контролі за прибутковістю (збитковістю) окремих видів виробів, при впровадженні у виробництво нових видів продукції для зняття з виробництва неефективних виробів.

З огляду на те, що прибуток пов'язаний як із собівартістю виробу, так і з ціною, по якій воно реалізується, рентабельність продукції може бути обчислена як відношення прибутку до вартості реалізованої продукції по вільних чи регульованих цінах.

Рентабельність продукції у двох її різновидах обчислюється за формулами [9, 223]

Р = 100 і Р = 100,

де Сп - повна собівартість реалізованої продукції, грн.; Цп - обсяг реалізованої продукції у відповідних цінах (за мінусом ПДВ і акцизів), грн.

Зростання будь-якого показника рентабельності залежить від єдиних економічних явищ і процесів. Це, насамперед, удосконалювання системи управління виробництвом в умовах ринкової економіки на основі подолання кризи у фінансово-кредитній і грошовій системах. Це підвищення ефективності використання ресурсів організаціями на основі стабілізації взаємних розрахунків і системи розрахунково-платіжних відношень. Це індексація оборотних коштів і чітке визначення джерел їх формування.

Найважливішими факторами зростання прибутку є збільшення обсягу виробництва і реалізації продукції, упровадження науково-технічних розробок, а, отже, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, поліпшення якості продукції. В умовах розвитку підприємницької діяльності створюються об'єктивні передумови реального перетворення в життя зазначених факторів.

Основне джерело грошових нагромаджень підприємств і організацій - виторг від реалізації продукції, а саме та її частина, що залишається за винятком матеріальних, трудових і грошових витрат на виробництво і реалізацію цієї продукції. Тому важливе завдання кожного суб'єкта господарювання - одержати більше прибутку при найменших витратах шляхом дотримання строгого режиму економії у витраченні засобів і найефективнішого їх використання.

Витрати на виробництво і реалізацію продукції визначають рівень і структуру її собівартості. Виторг від реалізації продукції обчислюється в діючих цінах. В умовах радикальної зміни управління економікою показник виторгу від реалізації продукції стає одним з найважливіших показників діяльності суб'єктів господарювання. Цей показник сприяє зацікавленості трудових колективів не стільки у збільшенні кількісного обсягу продукції, що випускається, скільки у збільшенні обсягу реалізованої продукції (з урахуванням зниження залишків нереалізованої продукції).

Отже, прибуток як основна форма грошових нагромаджень являє собою різницю між виторгом від реалізації за відповідними цінами і повною собівартістю. Звідси зростання прибутку залежить, насамперед, від зниження витрат на виробництво продукції, а також від збільшення обсягу реалізованої продукції.

2.2 Вплив на формування прибутку собівартості продукції

Розглянемо вплив на формування прибутку собівартості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є певні особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання).

Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість.

Підприємство може суттєво впливати на формування собівартості. Однак при цьому необхідно взяти до уваги таке.

По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований законодавством.

Витрати виробництва, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати.

По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір деяких із них також регулюється державою через визначення нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат [9, 225]:

* відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування);

* амортизація основних засобів і нематеріальних активів;

* інші витрати (податки на землю і на транспортні засоби, комунальний податок).

Вплив підприємств на названі елементи витрат є обмеженим. Однак він можливий через належне управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура та визначений підприємством строк їх корисного використання.

У Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року і пізніших доповненнях до нього не згадується категорія «собівартість», бо розрахунок оподаткованого прибутку базується на обчисленні валового доходу і його наступному коригуванні. Однак з цього не варто робити висновку про ліквідацію собівартості як показника діяльності підприємства.

Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво продукції, тобто зниження її собівартості, є важливим резервом збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на зменшення таких витрат. Для цього необхідно знати: повний перелік витрат, особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства.

Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності у прийнятті рішень з формування собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання.

Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що набули чинності з 2000 року (зокрема за положенням бухгалтерського обліку 16 «Витрати»), собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, яку було реалізовано протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- загальновиробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлює підприємство.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до виробничої собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на:

- адміністративні витрати,

- витрати на збут;

- інші операційні витрати.

2.3 Вплив витрат на виробництво на прибутковість підприємства

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти зі зробленими витратами.

По-перше, витрати можна розглядати як поточні витрати діяльності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються в розрахунках.

По-друге, витрати можна розглядати як авансовану вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства. Тут також можливі різні варіанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що беруться для розрахунків.

Витрати на виробництво і реалізацію продукції, що визначають її собівартість, складаються з вартості використовуваних у виробництві продукції природних ресурсів, сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів і інших витрат з експлуатації, а також позавиробничих витрат. Склад і структура витрат на виробництво залежать від характеру й умов виробництва при тій чи іншій формі власності, від співвідношення матеріальних і трудових витрат і інших факторів [9, 227].

Витрати на виробництво і реалізацію продукції, що формують її собівартість - один з найважливіших якісних показників комерційної діяльності. Витрати на виробництво і реалізацію продукції, з огляду на їх економічний зміст, поєднуються в п'ять груп: матеріальні витрати (за винятком вартості поворотних відходів), витрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних фондів та інші витрати.

Зупинимося докладніше на змісті кожної з цих груп. До складу матеріальних витрат включаються куповані сировина і матеріали, що входять до складу виробленої продукції. Це основні і допоміжні матеріали; комплектуючі вироби і напівфабрикати; паливо усіх видів; тара; запасні частини для ремонту; малоцінні і швидкозношувальні предмети; купована енергія усіх видів; витрати, пов'язані з використанням природної сировини (сюди входить і плата за природні ресурси); витрати на роботи і послуги виробничого характеру, виконувані сторонніми організаціями.

Вартість матеріальних ресурсів, що враховуються у цій групі, складається з цін їх придбання (без обліку податку на додану вартість), націнок і комісійних винагород, що сплачуються постачальницькій і зовнішньоторговельній організаціям, вартості послуг товарних бірж, брокерів, мита і плати за перевезення, збереження і доставку сторонніми організаціями.

З вартості матеріальних ресурсів, що враховуються у цій групі, виключається вартість поворотних відходів, тобто таких, котрі через повну чи часткову втрату споживчих властивостей використовуються з додатковими витратами чи не використовуються взагалі як матеріальні ресурси. Однак якщо повноцінні матеріали передаються в інші цехи і використовуються при виробництві інших видів продукції, то вони не відносяться до поворотних відходів.

Склад другої групи «Витрати на оплату праці» дуже різноманітний. Сюди входять виплати заробітної плати за існуючими формами і системами оплати праці; виплати за встановленими системами преміювання, у тому числі винагороди за підсумками роботи за рік; виплати компенсуючого характеру (доплати за роботу в нічний час, понаднормову роботу тощо); вартість безкоштовного харчування, комунальних послуг, житла, форменого одягу; оплата чергових і додаткових відпусток, компенсація за невикористану відпустку; виплати працівникам, що вивільняються, у зв'язку з реорганізацією підприємства чи скороченням штатів; одноразові винагороди за вислугу років; оплата навчальних відпусток робітникам та службовцям, які навчаються у вечірньому і заочному навчальному закладах, у заочній аспірантурі; оплата праці студентів вузів і учнів спеціальних навчальних закладів, що перебувають на виробничій практиці на підприємствах, а також тих, хто працює у студентських загонах; оплата праці штатних працівників, що працюють на договірних умовах; інші виплати, що включаються у фонд оплати праці відповідно до чинного законодавства.

Варто мати на увазі, що не всі виплати працівникам організацій включаються в собівартість продукції. Не включаються у витрати на виробництво такі витрати на оплату праці, як премії, виплачувані за рахунок спеціальних засобів і цільових надходжень; матеріальна допомога, безвідсоткова позичка; оплата додаткових відпусток жінкам, які виховують дітей; надбавки до пенсій, одноразова допомога при виході на пенсію, дивіденди (відсотки), виплачувані за акціями трудового колективу; компенсації у зв'язку з подорожчанням харчування у їдальнях, буфетах; оплата проїзду до місця роботи; оплата путівок на лікування, екскурсії і подорожі, заняття у спортивних секціях, відвідування культурно-видовищних заходів, передплата і придбання товарів для особистих потреб працівників й інші витрати, зроблені за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні організації [9, 229].

У третю групу витрат на виробництво і реалізацію продукції включені відрахування па соціальні потреби. Це обов'язкові платежі у фонд державного соціального страхування, у Пенсійний фонд, у державний фонд зайнятості. Ці види відрахувань провадяться у відповідні позабюджетні фонди.

Четвертим елементом витрат на виробництво і реалізацію продукції є амортизація основних фондів. У цій частині витрат відбиваються амортизаційні відрахування на повне відновлення основних виробничих фондів, сума яких визначається на підставі їх балансової вартості і діючих норм амортизації.

Якщо підприємство працює на умовах оренди, то у цьому розділі витрат на виробництво і реалізацію продукції подаються амортизаційні відрахування на повне відновлення не тільки власних, але і орендованих основних фондів.

У випадку безкоштовного надання основних фондів (а саме приміщень, інвентарю) підприємствам суспільного харчування, що обслуговує трудові колективи, і медичним установам, що надають медичну допомогу в медпунктах на території підприємств, амортизаційні відрахування від вартості цих основних фондів також входять до складу елемента «Амортизація основних фондів».

При проведенні відповідно до закону індексації нарахованих амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів сума приросту в результаті цього амортизаційних відрахувань відбивається у складі витрат по цьому елементу.

П'яту групу витрат на виробництво і реалізацію продукції становлять інші витрати. Насамперед у цю групу включаються деякі види податків, зборів і платежів. У цьому підрозділі відбиваються також відрахування у спеціальні позабюджетні фонди.

До складу інших витрат входять платежі за гранично допустимі викиди забруднюючих речовин, платежі по обов'язковому страхуванню майна, що значиться у складі виробничих фондів підприємства, а також обов'язковому страхуванню окремі категорії працівників, що беруть участь у виробництві деяких видів продукції. До інших витрат належать винагороди за винаходи і раціоналізаторські пропозиції, витрати на відрядження за встановленими нормами, плата за пожежну і сторожову охорону сторонніми підприємствами, за підготовку і перепідготовку кадрів. До їх складу внесені платежі з оплати відсотків за отримані кредити. При цьому витрати з оплати відсотків за простроченими позичками у собівартість продукції не включаються. По бюджетних позичках платежі за відсотками включаються у собівартість у межах ставок, установлених законом.

До інших витрат відноситься оплата послуг зв'язку, обчислювальних центрів, банків (зокрема, з факторингових операцій), плата за оренду, амортизація по нематеріальних активах.

У випадках, коли створюється ремонтний фонд для фінансування усіх видів ремонту основних виробничих фондів (поточного, середнього, капітального), відрахування в цей фонд, виходячи з балансової вартості основних фондів і затверджених самими організаціями нормативів, включаються до складу інших витрат. Якщо ремонтні фонди не створюються, то витрати на проведення усіх видів ремонту включаються у відповідні розділи кошторису витрат на виробництво і реалізацію продукції, а саме: «Матеріальні витрати», «Витрати на оплату праці» та ін.

Таким чином, витрати на виробництво і реалізацію продукції в цілому, формуючи собівартість продукції, є найважливішим багатофакторним компонентом, що визначає величину прибутку організації.

2.4 Залежність прибутку від розміру виторгу

прибуток виторг плановий продукція

Розмір прибутку як кінцевого фінансового результату роботи організації залежить і від іншої, не менш важливої величини - розміру виторгу від реалізації продукції. Розмір виторгу від реалізації продукції і відповідно прибутку залежить не тільки від кількості і якості зробленої і реалізованої продукції, але і від рівня застосовуваних цін.

Виторг від реалізації продукції у відповідних цінах може визначатися різними методами в залежності від ринкових умов господарювання, чи наявності відсутності договорів, шляхів упровадження товарів на ринок тощо.

Традиційний метод визначення виторгу від реалізації продукції полягає в тому, що реалізація вважається здійсненою в міру оплати продукції і надходження грошей або на рахунки організації в банку, або в її касу. Поряд з цим виторг від реалізації може бути обчислений і в міру відвантаження продукції покупцю і пред'явлення йому розрахункових документів (метод визначення виторгу від Реалізації продукції встановлюється Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств») [11].

Проблема ціноутворення посідає ключове місце в системі ринкових відносин. Державне регулювання цін застосовується для вузького кола товарів, вироблених підприємствами-монополістами.

Як вільні, так і регульовані ціни можуть бути оптовими (відпускними) і роздрібними.

Оптова ціна підприємства включає повну собівартість продукції і прибуток підприємства. За оптовими цінами підприємств продукція реалізується іншим підприємствам чи торговельно-збутовим організаціям.

Оптова ціна промисловості включає оптову ціну підприємства, податок на додану вартість (ПДВ) і акцизи. За оптовою ціною промисловості продукція реалізується за межі галузі. Якщо продукція реалізується через збутові організації й оптові торгові бази, то в оптову ціну промисловості включаються націнки для покриття витрат і утворення прибутку цих організацій.

Оптові ціни доцільно встановлювати, як і раніше, із застосуванням цін «франко». Поняття «франко» означає, до якого пункту пересування товару покупець вільний від витрат з доставки.

Так, при оптових цінах «франко» станції відправлення усі витрати з доставки до станції відправлення включені в оптову ціну, а всі наступні транспортні витрати несе покупець. Ціни «франко» станції відправлення раніше мали найбільше поширення в матеріалоємних галузях промисловості, а ціни франко-станції призначення - у галузях, що обслуговуються централізованою системою збуту масової продукції, витрати на перевезення якої становили значну питому вагу в собівартості. Однак економічна доцільність франкування оптових цін в умовах розвитку підприємництва повинна визначатися не формами постачання і збуту, а впливом на комерційну діяльність підприємства взаємовигідних відносин між виробником і споживачем продукції [11].

Роздрібна ціна включає оптову ціну промисловості і торгову націнку (знижку). Якщо оптові ціни застосовуються переважно у внутрішньогосподарському обороті, то за роздрібними цінами товари реалізуються кінцевому споживачу - населенню.

Таким чином, рівень вільних і регульованих цін є найважливішим чинником, що впливає на виторг від реалізації продукції, а, отже, і на величину прибутку.

3. Управління формуванням прибутку

3.1 Методи визначення планового прибутку від операційної діяльності

Управління формуванням прибутку починається з планування прибутку від основної діяльності підприємства, тобто прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Фінансові менеджери орієнтуються на досягнення високого чи такого, що постійно зростає, прибутку від реалізації, який є основним фінансовим показником і джерелом формування приросту фінансових ресурсів компанії та дивідендного фонду. Вихідною базою і початковим етапом планування прибутку є визначення планових обсягів збуту кожного виду продукції, а потім виторгу від реалізації.

Плановий виторг від збуту є основою майже всіх методів розрахунку планового прибутку. Для розрахунку планової суми прибутку від збуту продукції найчастіше використовують один з трьох методів [12, 123].

1. Планування на основі попереднього розрахунку планових показників виторгу і собівартості реалізованої продукції. Виторг від реалізації обчислюють множенням кількості реалізованої продукції на ціну реалізації одиниці кожного виду продукції. Ціни реалізації визначають за планом маркетингу з урахуванням вивчення попиту, каналів збуту, очікуваного рівня інфляції, цін конкурентів, податкових пільг для окремих видів продукції.

Річний план реалізації продукції складають з помісячною розбивкою. Далі планують собівартість реалізованої продукції. Плануючи окремі елементи витрат, використовують нормативний метод. Так, амортизаційні відрахування, податки й обов'язкові платежі розраховують виходячи з установлених норм амортизаційних відрахувань і податкових ставок. Інші витрати планують за допомогою розрахунково-аналітичних процедур. Плановий фонд оплати праці визначають добутком середньомісячної кількості працівників на середню заробітну плату. Витрати на сировину, матеріали, напівфабрикати й інші змінні витрати (крім відрядної заробітної плати) можна планувати за їхньою часткою (у %) у виторзі:

Рпл = ,

де Рпл - планова сума змінних витрат; Впл - планова сума виторгу від збуту; д - частка змінних витрат у відсотках до виторгу за звітний період.

Умовно-постійні витрати (без амортизаційних відрахувань) планують, виходячи з їхньої суми за звітний період, з урахуванням індексації окремих витрат (як-от, збільшення компенсації на відрядження). Плановий прибуток визначають як різницю між виторгом і сумою змінних і умовно-постійних витрат (повною собівартістю реалізованої продукції).

2. Планування на основі попереднього розрахунку планового обсягу збуту продукції і даних операційного аналізу про «поріг» рентабельності, рівень змінних витрат, рівень валової маржі і «запас» фінансової міцності [12, 124].

Плановий прибуток розраховують за формулою:

Прпл = (Впл - Bп.р.) (1 - Чзм.),

де Впл - планована сума виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг); Вп.р. - виторг, що забезпечує досягнення беззбитковості, тобто «поріг» рентабельності; (Впл - Вп.р.) - «запас» фінансової міцності підприємства; Чзм. - частка змінних витрат у виторгу.

3. Планування на основі запланованого обсягу реалізації продукції і запланованого рівня рентабельності реалізації (продажу), визначають розрахунково-аналітичним методом коригуванням показника рентабельності за звітний період з урахуванням змін, прогноз у плановому періоді. Плановий прибуток у цьому разі розраховують так [12, 125]:

Прпл = ,

де Впл - запланований виторг від реалізації продукції, грн.; Рпл - рівень рентабельності реалізації (продажу) у плановому періоді, у відсотках.

Відомий також метод планування на основі формування цільового розміру прибутку, але він не дуже поширений. Його можна вважати нетрадиційним, оскільки, на відміну від попередніх, початковим етапом у процесі планування стає не прогнозування виторгу від реалізації, а визначення кінцевого фінансового результату діяльності підприємства, тобто чистого прибутку. Планування здійснюється в зворотному порядку: спочатку розраховується, скільки коштів потребує AT для формування грошових фондів за рахунок чистого прибутку для розвитку і дивідендних виплат, тобто спершу прогнозують розмір фондів, фінансованих за рахунок чистого прибутку, потім визначають їх суму, це і є плановий чистий прибуток. Для обчислення всієї суми прибутку додають суму податку на прибуток. Отже, базовим елементом планування є не виторг від реалізації, а чистий прибуток як бажаний результат (мета) діяльності. Однак наступні розрахунки виторгу, собівартості й інших фінансових показників можуть виявити, що нереально досягти бажаного результату в плановому періоді.

3.2 Використання операційного аналізу в управлінні формуванням прибутку

Одержання бажаного розміру прибутку від реалізації продукції залежить від трьох складових - витрат на виробництво і реалізацію продукції, ціни одиниці кожного виду продукції й обсягу реалізації продукції. Взаємозв'язок цих складових визначають у процесі операційного аналізу, що його називають аналіз «витрати - обсяг - прибуток» («Costs-Volume-Profit»), розкриваючи тим самим його сутність - дослідження залежності між витратами, обсягом реплікації, ціною і прибутком підприємства, а також пошук можливостей максимізації прибутку вибором найвигідніших поєднань змінних витрат на одиницю продукції, умовно-постійних витрат, ціни й обсягу реалізації. В основу операційного аналізу покладено поділ витрат на змінні (пропорційні) й умовно-постійні (непропорційні).

Змінні витрати - витрати, що змінюються пропорційно до обсягу виробництва, це витрати на сировину, матеріали, електроенергію і паливо (технологічні), відрядна заробітна плата робітників і інші прямі витрати.

Умовно-постійні витрати не Змінюються чи суттєво не змінюються зі зміною обсягу виробництва продукції. До умовно-постійних витрат належать амортизаційні відрахування, відсотки за кредит, орендна плата, управлінські витрати, погодинна заробітна плата, витрати на рекламу, представницькі витрати тощо.

Деякі елементи витрат складаються з постійної і змінної частин (поштово-телеграфні витрати, плата за електроенергію, витрати на оплату праці, витрати на поточний ремонт устаткування тощо), вони називаються змішаними.

В табл. 3.1 показано вплив на змінні й умовно-постійні витрати зростання і зниження обсягу реалізації продукції [24].

Таблиця 3.1. Вплив змін обсягу виробництва (реалізації) продукції на змінні й умовно-постійні витрати

Обсяг	Змінні	витрати	Постійні	витрати
виробництва (реалізації)	сумарні	на одиницю продукції (питомі)	сумарні	на одиницю продукції (питомі)
Збільшуються	Збільшуються	Не змінюються	Не змінюються	Зменшуються
Зменшуються	Зменшуються	Не змінюються	Не змінюються	Збільшуються

Через наявність умовно-постійних витрат підприємство, реалізуючи кожну одиницю продукції (робіт, послуг) із прибутком, закладеним у ціні, залишатиметься збитковим, поки не досягне певного обсягу реалізації продукції, виторг від якого покриє всі умовно-постійні витрати.

Операційний аналіз називають також аналізом беззбитковості, оскільки він потребує розрахунку суми виторгу від реалізації чи обсягу реалізації (у кількісному вимірі), за яких забезпечується покриття всіх витрат - і змінних, і умовно-постійних, тобто беззбитковість підприємства, але прибуток ще дорівнює нулю [24, 98].

Виторг (чи обсяг реалізації продукції в натуральному вираженні), що забезпечує повне покриття всіх витрат (змінних і умовно-постійних) і нульовий прибуток, називають по-різному: точка нульового прибутку, або точка беззбитковості, або «поріг» рентабельності.

Зменшити умовно-постійні витрати не так уже й легко, нерідко виникає потреба у великих структурних перетвореннях, дуже болісних не тільки з організаційного, а й з соціального боку, оскільки зазвичай це призводить до істотного скорочення персоналу.

Тому фінансові менеджери повинні постійно контролювати «запас фінансової міцності» підприємства, знаходити шляхи зменшення витрат, проводити гнучку цінову політику, яка сприяє збільшенню обсягу реалізації продукції. Наприклад, якщо підприємство вже досягло «порогового» обсягу реалізації, воно може широко використовувати систему знижок, оскільки діє правило: після покриття умовно-постійних витрат прибуток приносить реалізація продукції за будь-якою ціною, яка перевищує змінні витрати. Проілюструємо це на прикладі [24, 100].

Підприємство виробляє запчастини до автомобілів і реалізує їх за ціною 10 грн. за шт. Змінні витрати - 3,6 грн. За квартал реалізують 250 000 шт. Постійні витрати - 975 000 грн. «Поріг» рентабельності перевищено. Надходить комерційна пропозиція виробити і продати ще 20 000 шт. за ціною 5,25 грн.

З виконанням цього замовлення збільшаться тільки змінні витрати:

3,6 х 20 000 = 72 000 грн. Постійні витрати не зміняться. Чи варто прийняти пропозицію?

Якщо прийняти пропозицію, виторг збільшується на: 5,25 * 20 000 - 105 000 грн. Отже, прибуток збільшиться на 33 000 грн. (105 000 - 72 000). Тобто підприємству вигідно продати додатково виготовлену продукцію, хоча ціна - 5,25 грн. - нижча повної собівартості однієї запчастини.

Сумарні змінні витрат становлять: 3,6 * 250 000 = 900 000 грн.

Постійні витрат - 975 000 грн.

Повна собівартість - 1 875 000 грн. Повна собівартість 1 шт. - 1 875 000: 250 000 - 7,5 грн.

Тобто якщо «поріг» рентабельності перейдено, то прибуток підприємства збільшується з продажем продукції за будь-якою ціною, яка перевищує змінні витрати.

3.3 Роль цінової політики в максимізації прибутку

У країнах з розвиненою ринковою економікою для визначення базової ціни на продукцію поширені методи визначення ціни на базі скорочених витрат, це - метод маржинальних витрат і метод прямих витрат, вони базуються на поділі витрат на змінні та умовно-постійні.

Суть методу маржинальних витрат у тому, що до змінних витрат на одиницю продукції додається сума (відсоток) валової маржі, яка покриває умовно-постійні витрати і забезпечує достатню норму прибутку. Метод прямих витрат засновано на тому, що розраховується виробнича собівартість, яка містить прямі витрати та накладні витрати, пов'язані з виробництвом цього виду продукції. Збутові й адміністративні витрати у виробничу собівартість не включаються, а до неї додається певна надбавка, за рахунок якої треба покрити ці витрати та отримати прибуток. З розвитком ринкових відносин в Україні ці методи починають застосовувати вітчизняні підприємства. Для встановлення базової ціни можна використовувати також методи рентабельності інвестицій і маркетингових оцінювань [26, 145].

Метод рентабельності інвестицій - характеризується тим, що до сумарних витрат на одиницю продукції додається сума відсотків за кредит, у такий спосіб враховується платність фінансових ресурсів і в ціну закладається норма прибутку, не нижча вартості позикових засобі». Одначе за умов високої інфляції і завищених відсоткових ставок за кредит цей метод використовувати важко.

Методи маркетингових оцінювань (оцінювання реакції покупця, встановлення відповідної ціни, проведення конкурсу пропозицій покупців, тендерний метод) орієнтовані не на кількісну оцінку витрат підприємства і норму прибутку, а на довільне встановлення цін, тому їх використовують в окремих випадках.

В Україні до переходу до ринкових відносин установлювалися державні ціни, основним методом їх визначення був метод повних витрат, (традиційно він і тепер досить поширений). Він припускає, що до повної суми всіх витрат на одиницю продукції додають певну суму, яка відповідає плановій нормі прибутку (рентабельності продукції). Розрахована цим методом ціна забезпечує повне покриття всіх витрат і одержання запланованого прибутку. Одначе при цьому не стимулюється зниження витрат і підвищення конкурентоздатності продукції, не враховується еластичність попиту. Якщо попит знизиться, обсяг реалізації може виявитись недостатнім для прибуткової діяльності підприємства загалом.

Варіацією методу повних витрат є метод вартості виготовлення - до повної суми витрат (на одиницю продукції) m куплені сировину, матеріали, вузли, напівфабрикати додають суму (відсоток), що відповідає сумі доданої вартості, створюваної підприємством. Цей метод дає змогу врахувати класний внесок підприємства у формування вартості продукції.

Зазначені вище методи визначення базової ціни на продукцію (роботи, послуги) можуть застосовуватись кожен окремо чи в різних комбінаціях один з одним [26, 127].

До основних завдань фінансових менеджерів у галузі цінової політики належить визначення базової ціни, встановлення динаміки валових витрат залежмо від обсягу виробництва, визначення такої ціни й обсягу реалізації продукції, за яких підприємство може отримати максимальний прибуток, а також розрахунки впливу на фінансовий результат пропозицій різних служб про збільшення чи зменшення тих чи інших видів витрат для нарощування виробництва і збуту продукції.

Для прийняття цінових і інших фінансових рішень, а також для обґрунтування необхідності збільшення витрат на маркетинг фінансові менеджери використовують дані маркетингових досліджень, аналізують інформацію про вплив маркетингової політики на динаміку попиту на продукцію підприємства. Вони визначають доцільність варіантів зміни ціни продукції, витрат на рекламу, на просування її до споживача й інші маркетингові заходи для збільшення виторгу від реалізації і прибутку.

При цьому враховується можливість більш сильної чи слабкої зміни обсягу попиту в зв'язку зі зміною ціни, тобто еластичність попиту від ціни.

Еластичність попиту від ціни - це міра відносної (у відсотках) зміни обсягу попиту на продукцію при зміні ціни. Якщо попит еластичний, то при підвищенні ціни він падає, виторг від реалізації зменшується, а підприємство може втратити значну частину чи навіть весь прибуток. І, навпаки, якщо попит нееластичний, при підвищенні ціни він майже не змінюється, а виторг від реалізації і прибуток - збільшується.

Для вибору варіантів зміни ціни керуються такими правилами [26, 128]:

- при еластичності попиту понад одиницю (попит еластичний) зміна ціни на 1% дає більше 1% зміни обсягу збуту. Отже, зниження ціни спричиняє такий ріст величини попиту, що загальний виторг зростає;

- якщо величина еластичності попиту дорівнює одиниці, то кожен відсоток зміни ціни приносить 1% зміни обсягу збуту;

- коли еластичність попиту менший одиниці (попит нееластичний), то зміна ціни на 1% дає менше 1% зміни обсягу збуту. Тому зниження ціни не спричиняє такого підвищення попиту, що воно може компенсувати падіння виторгу.

Для максимізації прибутку фінансові менеджери використовують варіантні розрахунки прибутку при різних цінах і обсягах виробництва і визначають оптимальний обсяг виробництва і ціну, що забезпечують найбільший прибуток.

Випуск кожної додаткової одиниці продукції спричиняє приріст загального виторгу (доходу) на певну величину, що називається граничним доходом, а також збільшення валових (сумарних) витрат на величину, щ називається граничними витратами. Доки граничний дохід більший за граничні витрати, прибуток збільшується, якщо граничний дохід стає меншим за граничні витрати, прибуток підприємства починає зменшуватись. Водночас треба пам'ятати правило, що найбільший прибуток підприємству забезпечують обсяг випуску продукції і ціна, за яких граничні витрати дорівнюють чи максимально наближаються до граничного доходу. Якщо це відобразити графічно, побачимо, що максимальний прибуток - це точка перетину кривої граничних витрат і кривої граничного доходу. Я урахуванням цього можна вибрати оптимальний з погляду максимізації прибутку варіант поєднання обсягу реалізації та ціни одиниці продукції.

Висновки

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасних фінансів підприємства - вплив основних факторів на динаміку прибутковості торгового підприємства. Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.

Прибуток - це форма виявлення вартості додаткового продукту. Прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

На формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Прагнення будь-якими шляхами дістати високий прибуток з метою збільшення фонду оплати праці призводить до росту обсягу грошової маси в обороті, не забезпеченої товарними ресурсами. Звідси - подальший ріст цін, інфляції, а, отже, емісії грошей.

Найважливішими факторами зростання прибутку є збільшення обсягу виробництва і реалізації продукції, упровадження науково-технічних розробок, а, отже, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, поліпшення якості продукції.

Витрати на виробництво і реалізацію продукції в цілому, формуючи собівартість продукції, є найважливішим багатофакторним компонентом, що визначає величину прибутку організації.

Рівень вільних і регульованих цін є найважливішим чинником, що впливає на виторг від реалізації продукції, а, отже, і на величину прибутку.

Управління формуванням прибутку починається з планування прибутку від реалізації продукції. Підприємства застосовують кілька методів визначення цього показника, основними є визначення планового виторгу на основі:

- попереднього рахунку планового виторгу і собівартості реалізованої/продукції;

- попереднього розрахунку планового обсягу реалізації і показників «порогу рентабельності» і «запасу фінансової міцності»;

- запланованого рівня рентабельності реалізації продукції і планового виторгу від реалізації.

Операційний аналіз використовують в управлінні формуванням прибутку для вибору такого поєднання змінних витрат, умовно-постійних витрат, ціни та обсягу реалізації, яке забезпечує одержання максимального прибутку.

Проведена оцінка прибутковості діяльності досліджуваного підприємства дозволяє з науково обґрунтованих позицій підійти до процесу формування найефективніших напрямів цінової політики згідно визначених на відповідну перспективу маркетингових завдань. Більш того, це дає можливість підприємству певним чином визначитися стосовно впливу ціни на формування прибутку підприємства в довгостроковій та короткостроковій перспективах, що відповідає стратегічному й тактичному напрямам цінової політики в умовах вітчизняного ринку.

Список джерел

1. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 p.

2. Закон України «Про внесення змін до ст. 20 Закону України «Про підприємства України»» від 21.09.2000 р.

3. Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1992 р.

4. Закон України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 р.

5. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р.

6. Астахов А.С. Оценка экономической эффективности производственных решений: Учебн. пос. - М.: Тандем; ЭКМОС, 2002.

7. Березин И.С. Рынок и прибыльность предприятия. - М.: Русская Деловая Литература, 2001.

8. Белолипецкий В.Г. Финансы фирмы. - М., 1998.

9. Бойчик І.М., Харів П.С, Хопчан МЛ., Піча Ю.В. Економіка підприємства: Навч. посібник. - 2-ге вид. - К.: «Каравела»; Львів: «Новий світ - 2000», 2001.

10. Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. - К.: Видавництво А.С.К., 2004. - 400 с.

11. Бородина О.И. Финансы предприятий. - М.: ЮНИТИ, 1995.

12. Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. - К., 1996.

13. Бланк И, А. Основы финансового менеджмента. - К.: Ника-Центр: Эльга, 1999.

14. Бланк И.А. Управление прибылью. - К.: Ника-Центр: Эльга, 1999.

15. Брігхем Е.Ф. Основи фінансового менеджменту. - К.: Молодь, 1997.

16. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. - К.: НІОС, 2000.

17. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч. посібник / М.Г. Грещак, О.М. Гребешкова, О.С. Коцюба; За ред. М.Г. Грещака. - К.: КНЕУ, 2001.

18. Грідчіна М.В. Корпоративні фінанси (зарубіжний досвід і вітчизняна практика): Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002.

19. Ефимова О.В. Финансовый анализ. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Бухгалтерский учет, 1999.

20. Ковалева А.М. Финансы в управлении предприятием. - М.: Финансы и статистика, 1995.

21. Ковалев В.В. Финансовый анализ: методы и процедуры. - М.: Финансы и статистика, 2001.