Поверхня байдужості та гранична норма заміщення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поверхня байдужості та гранична норма заміщення

План

1. Поверхня байдужості та гранична норма заміщення

2. Витрати підприємства у короткостроковому періоді: визначення, формули, графіки

3. Формування попиту та пропозиції на конкурентному ринку праці

Використана література

1. Поверхня байдужості та гранична норма заміщення

Набір споживчих кошиків з однаковим рівнем корисності називається набором байдужості, споживачу байдуже, який набір обрати.

Множина еквівалентних з точки зору споживача наборів благ створює поверхні байдужості Кількість поверхонь байдужості нескінченна, - кожна людина має свої уподобання, що і відображають системи поверхонь байдужості. Окремий випадок поверхонь байдужості складають двопродуктові набори товарів. Для двопродуктових кошиків поверхні байдужості можуть бути зображені набором кривих, які називаються кривими байдужості або індиферентності.

В ординалістській моделі криві байдужості стали новим інструментом аналізу, замінивши поняття граничної корисності. Поняття корисності залишається, але відкидається її числовий вимір. Вперше криві байдужості для аналізу поведінки споживача застосував Ф. Еджворт, пізніше цей метод вдосконалили Є. Слуцький, В. Ларето, Дж. Хінс та інші. Найбільш поширеною є модель Хікса.

Будь-яка комбінація двох благ може бути показана точкою в прямокутній системі координат. З'єднавши точки з такими комбінаціями товарів, які забезпечують однаковий рівень задоволення потреб, ми одержимо криву байдужості.

Крива байдужості - це лінія рівної корисності, всі точки якої показують множину наборів комбінацій двох благ, що забезпечують один і той же рівень корисності. Кожна крива відображає окремий рівень корисності.

Крива байдужості представляє функцію, яка є окремим випадком кардинал істської функції корисності, що має тільки дві змінних. Математично - це лінія рівня функції корисності. Лінією рівня функції корисності називається сукупність значень аргументів, для яких функція постійна:

TU = U(X_y Y); U(X, Y) = const.

Побудуємо криву байдужості за допомогою тривимірного графіка (рис. 1). На осях х та у відкладемо кількості товарів X і Y, на осі Z- сукупну корисність цих двох благ. Якби споживач мав лише одне благо X, то сукупна корисність від його споживання зростала б по кривій 0D, якби споживач купував лише благо Y, то сукупна корисність зростала б по кривій 0С.

Припустимо, що для кількості блага X, рівній 0G , його кори сність становитиме величину DG . Така сама величина корисності для блага Y дорівнює CF для кількості OF , отже, DG = CF . Оскільки величина корисності є однаковою, споживачу байдуже - мати 0G блага X чи 0F блага Y.

Так само може бути представлена множина інших комбінацій благ Х і Y з рівною корисністю, яка відповідатиме сукупній корисності кількості 0F блага Y або 0G блага X. Ми одержимо ряд точок (А, В і т.д.) на кривій CD і площу корисності CFGD для комбінацій благ 0N і 0М, 0N1 і 0М1 і т.д. Ці комбінації благ X і Y будуть байдужими для споживача, оскільки мають однакову корисність.

Тепер для спрощення аналізу перенесемо проекцію CD на площину ху (рис. 2). Такою проекцією є пунктирна лінія FG з точками А1, В1 графіка 1, що відображає комбінації благ X і Y з однаковою корисністю. Це і є крива байдужості.

Рис. 2. Крива байдужості

Рухаючись вздовж обраної кривої байдужості, споживач залишається на одному і тому ж рівні корисності, але може змінювати набір товарів у кошику. Опуклість кривої байдужості до початку координат означає, що збільшення кількості одного товару в кошику супроводжується зменшенням кількості іншого на певну величину, тобто споживач може лише замінювати один товар іншим. Кількість одного блага, від якої споживач змушений відмовитись, щоб одержати додаткову одиницю іншого блага, називається граничною нормою заміни. Вона може бути визначена як кутовий коефіцієнт кривої байдужості в кожній точці:

або

Рис. 3. показує, що крива байдужості стає пологішою в міру просування вздовж неї донизу, а гранична норма заміни зменшується від точки А до В і С, тобто споживач готовий відмовлятись від все меншої кількості блага У для одержання додаткової одиниці товару X у міру зменшення в кошику запасу товару Y і збільшення запасу товару X. Відрізок кривої байдужості, де заміна товарів у кошику можлива, називається зоною субституції (заміни). За межами цієї зони (відрізки кривої байдужості поза точками Е і F) заміна товарів неможлива, тому що крива байдужості стає паралельною осям координат.

Якщо ми порівняємо визначення граничної норми заміни в кардиналістській і ординалістській теоріях, то можемо побачити, що вони аналогічні. Кардиналістська MRS тлумачиться як відношення граничних корисностей благ, обернене до кутовогокоефіцієнта кривої ізокорисності:

В обох версіях поведінки споживача спостерігається зменшення граничної норми заміни в міру збільшення споживання одного з благ. Але застосування в ординалістській моделі нового аналітичного інструменту - кривих байдужості -- дозволило замінити поняття граничної корисності категорією граничної норми заміни одного блага іншим, а дію закону спадної граничної корисності відстежувати за іншою формою його прояву, - як закону спадної граничної норми заміни благ.

Для описання уподобань споживача щодо всіх можливих кошиків товарів застосовується карта байдужості - сукупність кривих байдужості, кожна з яких представляє інший рівень корисності (рис. 4.). На графіку зображені три криві байдужості, але реально існує безліч таких кривих, які можуть бути представлені для кожного з можливих рівнів корисності.



байдужість попит заміщення благо

Аналіз кривих байдужості дозволяє узагальнити їх властивості:

- Криві байдужості не можуть перетинатися, оскільки кожна крива відповідає конкретному рівню корисності. Якби криві перетиналися, це означало б, що кошик точки перетину має не один, а декілька рівнів корисності, що суперечить припущенню щодо транзитивності уподобань споживача.

- Криві байдужості, розташовані далі від початку координат, відповідають наборам благ з вищим рівнем корисності, оскільки вища крива дозволяє споживачу одержувати більшу кількість обох благ порівняно з нижчою. Споживач завжди прагне досягти найвищої з можливих кривих.

- Криві байдужості мають від'ємний нахил, є спадними для абсолютної більшості благ. Від'ємний нахил кривої байдужості означає, що споживач повинен відмовитись від деякої кількості одного блага.

2. Витрати підприємства у короткостроковому періоді: визначення, формули, графіки

В короткостроковому періоді підприємства мають можливість, у межах постійного капіталу, що функціонує у формі виробничих потужностей, змінювати обсяги виробництва за рахунок підвищення інтенсивності їх використання та залучення для цього більшої кількості змінних ресурсів. Отже, наявність постійних та змінних витрат є визначальною ознакою короткострокового періоду. Зміна обсягу виробництва та самих витрат визначають характер динаміки витрат у короткостроковому періоді.

Оскільки загальні (сукупні валові) витрати (ВВ) є сумою постійних (ПВ) і змінних (3В), то і їх динаміка визначається динамікою змінних витрат (ВВ = ПВ +ЗВ). Постійні витрати залишаються незмінними при зміні обсягу виробництва (горизонтальна лінія на рис. 2.1.).

Рис. 2.1. Динаміка загальних витрат в короткостроковому періоді

Змінні витрати можуть бути по відношенню до обсягу виробництва пропорційними (ЗВп), для яких коефіцієнт еластичності випуску від ресурсу дорівнює одиниці (ЕКп/р =1); прогресивними ЗВпр - Екп/р > 1, дегресивними ЗВд - Екп/р < 1, що відповідає різному характеру масштабу виробництва. Відповідно до цього і валові витрати будуть повторяти характер змінних витрат, збільшених на величину постійних. Значення середніх: валових, постійних, змінних та граничних витрат приведено у табл. 2.1.

Таблиця 2.1. Витрати короткострокового періоду

Обсяг виробництв, (КП) од. прод.	Витрати
	Постійні (ПВ)	Змінні (3В)	Валові (ВВ)= (ПВ+ЗВ)	Граничні (ГВ)=В В/Кп	Середні постійні (СПВ)	Середні змінні (СЗВ)	Середні валові (СВВ)
0	50	0	50	-	-	-	-
1	50	50	100	50	50	50	100
2	50	78	128	28	25	39	64
3	50	98	148	20	16,7	32,7	49,3
4	50	112	162	14	12,5	28	40,5
5	50	130	180	18	10	26	36
6	50	150	200	20	8,3	25	33,3
7	50	175	225	25	7,1	25	32,1
8	50	204	254	29	6,3	25,5	31,8
9	50	242	292	38	5,6	26,9	32,4
10	50	300	350	58	5	ЗО	35
11	50	385	435	85	4,5	35	39,5

Середні валові витрати (СВВ) характеризують загальну середню величину постійних і змінних витрат на одиницю продукції, їх можна визначити через відношення валових витрат до кількості продукції, яку одержано з використанням цих витрат: СВВ = ВВ/Кп, або ж як суму середніх постійних (СПВ) і середніх змінних (СЗВ) витрат: СВВ = СПВ + СЗВ.

Середні постійні витрати та середні змінні - це витрати, що прихо-дяться на одиницю продукції СПВ = ПВ/Кп, СЗВ = ЗВ /Кп.

Поряд із середніми важливу роль в мікроекономічному аналізі відіграють граничні витрати (ГВт). Граничні витрати показують, скільки буде коштувати підприємству збільшення випуску продукції на одну одиницю, їх можна розрахувати як на підставі змінних, так і на підставі валових витрат (див. табл. 2.1.), тому що валові витрати відрізняються від змінних на величину постійних витрат:

Динаміка середніх та граничних витрат в короткостроковому періоді має певну залежність (рис. 2.2.).



Рис. 2.2. Динаміка середніх та граничних витрат в короткостроковому періоді

Коли середні валові та змінні витрати мінімальні, вони дорівнюють граничним витратам. Коли середні витрати менші за граничні, останні зростають. Якщо граничні витрати менші середніх, то граничні витрати або зменшуються, або зростають.

Середні постійні витрати зі зростанням обсягу виробництва постійно знижуються. Середні валові, змінні та граничні витрати після деякого зниження зростають. Це в короткостроковому періоді пояснюється дією закону спадної віддачі від ресурсу.

Змінні і валові витрати зростають разом з ростом випуску продукції. Швидкість зростання цих витрат залежить від характеру виробничого процесу, степені залежності виробництва від дії закону спадної віддачі по відношенню до змінних факторів. Як було показано раніше, по відношенню до праці цей закон діє, тобто коли зменшується граничний продукт праці. Якщо праця є єдиним змінним фактором, то для того, щоб більше виробляти, необхідно більше найняти робітників. Але якщо граничний продукт праці різко знижується по мірі зростання трудових витрат, для збільшення випуску продукції потрібно все більше і більше її витрачати. Як наслідок, змінні і валові витрати будуть швидко зростати одночасно зі збільшенням обсягів виробництва продукції. З іншого боку, якщо граничний продукт праці трохи зменшується при збільшенні використання трудових ресурсів, витрати будуть не так значно рости зі збільшенням обсягу виробництва продукції.

Розглянемо це положення більш детально на прикладі підприємства, яке може найняти стільки робітників по твердій ставці W за одиницю часу, скільки побажає. Приріст змінних витрат при цьому буде ЗB = W*Ч, тому що:

Граничний продукт праці ГПч характеризує зміну обсягу виробництва продукції внаслідок зміни витрат праці на одну одиницю продукції:

а тому необхідні додаткові витрати праці для одержання одиниці додаткової продукції будуть складати:

Таким чином,

Тобто в короткостроковомуперіоді граничні витрати дорівнюють вартості змінного фактора виробництва, поділеній на граничний продукт (граничну продуктивність) цього фактора.

Тому низька продуктивність праці (ГПч) означає, що потрібно мати велику кількість додаткових трудових ресурсів для виробництва більшого обсягу продукції, що призведе до високих граничних витрат. І навпаки, висока продуктивність праці означає, що потреби в додатковій праці невеликі, невеликі при цьому будуть і граничні витрати. Отже, зростання продуктивності праці веде до зниження граничних витрат і навпаки.

Дію закону спадної віддачі можливо простежити також на підставі граничних витрат (див. табл. 2.1.). При малих обсягах виробництва граничні витрати високі і по мірі збільшення обсягу виробництва вони зменшуються, а потім знову починають рости.

Є прямий зв'язок між середніми змінними витратами виробництва та середньою продуктивністю праці. Середні змінні витрати, як відомо, визначаються відношенням змінних витрат до обсягу виробництва продукції:

Коли у виробництві використовується Ч одиниць праці, змінні витрати становлять ЗВ = WЧ, тобто:

Раніше було показано, що середнійпродукт (середня продуктивність) праці:

СПч = Кп/Ч, тоді СЗВ = W/СПч,

Оскільки ставка зарплати (W) в нашому випадку фіксована, є зворотний зв'язок між СЗВ і СПч. Тобто, якщо знижується продуктивність праці, потрібне значне збільшення споживання факторів виробництва для одержання того ж обсягу виробництва, і тому середні змінні витрати зростуть. Якщо ж продуктивність праці зростає, потрібна менша кількість факторів виробництва і середні змінні витрати виробництва зменшуються.

Як граничні, так і середні змінні витрати тісно пов'язані з продуктивністю факторів і витратами виробництва. Граничний і середній продукти показують про фактичний зв'язок між витратами і результата виробництва. Короткострокові витрати мають особливе значення д підприємств, що діють в умовах значних коливань попиту.

Якщо підприємство виробляє продукцію за умов (по обсягу виробництва), коли граничні витрати різко зростають і є невизначеність відносно попиту в майбутньому, слід подумати про те, щоб внести відповідні зміни у виробничий процес (зробити додаткові витраті сьогодні, щоб уникнути більш високих витрат завтра.

3. Формування попиту та пропозиції на конкурентному ринку праці

На конкурентному ринку праці великому числу конкуруючих фірм, що купують конкретні види праці, протистоять робітники, які мають однакову кваліфікацію і пропонують свої послуги незалежно один від одного. Якщо вони не об'єднані в профспілки, то кожен робітник конкурує з іншими робітниками за вільні робочі місця, які є в наявності у кожний даний період часу. При цьому конкретний індивід суб'єктивно визначає для себе, скільки часу він буде працювати. З цих індивідуальних рішень складається зрештою обсяг пропонування праці в економіці.

Коли власник будь-якого товару пропонує його на ринку, він має на меті одержати максимум прибутку від його продажу. Найманий же робітник володіє специфічним товаром - здатністю до праці, яку він може застосовувати лише особисто і протягом певного часу. Час належить до найбільш обмежених ресурсів. Кожна людина має обмежений термін життя, і тому природно припустити, що вона буде прагнути використати відведений їй час з максимальною вигодою для себе. Сукупна корисність часу для найманого робітника складається з корисності робочого часу та корисності дозвілля - часу, вільного від роботи.

Продаючи свою робочу силу, робітник має на меті не максимізацію прибутку, а максимізацію сукупної корисності часу. Час дозвілля приносить людині безпосереднє задоволення, так би мовити, корисність у натуральній формі, а робочий час приносить грошовий доход, який використовується для купівлі певної кількості споживчих благ. Саме по собі безпосереднє задоволення від дозвілля не можна виразити в грошовій формі. Але кожна година часу, витрачена на дозвілля, означає втрату частини грошового доходу в розмірі годинної ставки заробітної плати, тобто відмову від споживання певної кількості товарів і послуг. Отже, альтернативну вартість години дозвілля можна оцінити через ставку заробітної плати так само, як і корисність робочого часу. В аналізі ринку праці годинну ставку заробітної плати ми приймаємо за ціну одиниці праці.

Щоб максимізувати корисність часу, робітник повинен прийняти індивідуальне рішення: яку частку бюджету часу він буде витрачати на дозвілля, а яку - на працю. Основним фактором, що впливає на вибір робітника, є годинна ставка заробітної плати. її рівень визначає тривалість робочого часу кожного індивіда. Підвищення ставки заробітної плати за низького її початкового рівня спонукає робітника працювати більше за рахунок скорочення часу дозвілля. Виникає ефект заміни дозвілля працею. Ллє високий рівень ставки зарплати дає можливість споживати більше за тих же, або навіть менших затрат робочого часу. Це - прояв ефекту доходу. Він діє у протилежному напрямку і може спричинити скорочення пропонування праці. Чим вищим є рівень зарплати, тим більшим стає ефект доходу. Коли ефект доходу перевищує ефект заміни, тривалість робочого часу скорочується.



Рис. 1

Графічна ілюстрація дії ефектів доходу і заміни представлена на рис. 1. На горизонтальній осі (t) відкладаємо кількість годин дозвілля на добу, на вертикальній - доход від робочого часу (w) . Якби індивід зовсім не працював, то час дозвілля становив би 24 години, а якби працював всі 24 години, то одержував би доход з розрахунку погодинної ставки 10 грн. за годину у сумі 240 грн. Пряма PQ є лінією бюджету часу. Крива U1 відповідає деякому початковому рівню корисності часу. За даної ставки заробітної плати індивід максимізує корисність у точці А , тобто має 8-годинний робочий день, 16 годин дозвілля і одержує заробітну плату у 80 грн.

Підвищення ставки зарплати вдвічі (до 20 грн./год.) обертає лінію бюджету часу навколо точки Q до точки R , де сума доходу становить 480 грн. Ефект заміни знаходимо з допомогою побудови умовної бюджетної лінії (на графіку позначена пунктиром), паралельної новій лінії бюджету і дотичної до початкової кривої байдужості U₁. Ефект заміни спонукає робітника переміститись з точки рівноваги А в точку С, збільшити робочий час з 8 до 12 годин, відповідно скоротивши години дозвілля. Але одночасно діє ефект доходу, який переміщує робітника на вищий рівень корисності U₂ в точку рівноваги В, де робочий час становить 4 години, а час дозвілля - 20 годин. Тепер робітник одержує 80 грн. зарплати, але сукупна корисність часу для нього зростає і максимізується за рахунок підвищення цінності часу дозвілля. У даному випадку ефект доходу перевищує ефект заміни, тому пропонування праці з боку робітника скорочується. Можливо, що робітник вибере іншу точку на новій кривій байдужості, розташовану ліворуч від точок А і В . Це означатиме, що домінує ефект заміни, тривалість робочого часу збільшиться.

Одночасна дія обох ефектів спричиняє дві конфігурації кривої індивідуального пропонування праці. Вони зображені на рис. 2. На графіку 2 (а) крива пропонування є висхідною і відображає прямий зв'язок між реальною ставкою зарплати і робочим часом. Графік 2 (б) ілюструє складніший зв'язок. За низького рівня зарплати крива пропонування є висхідною, тут ефект заміни переважає ефект доходу. Але, починаючи зі ставки зарплати W1 і за подальшого її підвищення робочий час скорочується, ефект доходу переважає ефект заміни. В кінцевому результаті крива пропонування відхиляється ліворуч, індивідуальне пропонування праці скорочується. Нижче рівня зарплати W0 пропонування праці відсутнє взагалі.

Рис. 2

Крива пропонування праці для фірми як покупця на конкурентному ринку ресурсів показує, яку ціну фірма повинна заплатити за бажану кількість праці. Оскільки обсяг попиту окремої фірми занадто малий, вона може придбати будь-яку кількість праці за рівноважною ринковою ставкою зарплати, ніяк не впливаючи на її рівень. Це означає, що пропонування праці для фірми абсолютно еластичне, крива пропонування () є горизонтальною прямою на рівні рівноважної ставки зарплати w* (рис. 3).

Ставка зарплати визначає для фірми середні видатки на одиницю праці (AE_L), які також постійні, а їх крива співпадає з кривою пропонування праці.

Рис. 3

Крива граничних видатків фірми на працю, - додаткових видатків на купівлю додаткової одиниці праці (ME_L), -- в умовах фіксованої ставки зарплати також представляє собою пряму лінію, яка співпадає з кривою середніх видатків і кривою пропонування праці. Отже, всі три криві зливаються в одну горизонтальну лінію (рис. 3) на рівні ставки зарплати:

= AE_L = ME_L.

Крива ринкового пропонування для галузі та економіки в цілому на конкурентному ринку праці, так само, як і на ринку товарів, буде плавною висхідною функцією ставки зарплати. Для товарів і речових факторів виробництва позитивний нахил кривої пропонування пояснюється зростанням витрат виробництва (МС) . Але для фактору "праця" цей доказ не підходить, тому що рішення про пропонування праці приймають робітники - носії робочої сили, які прагнуть максимізувати корисність. Для ринку праці позитивний нахил кривої пропонування пов'язаний з ефектами заміни і доходу, які спричиняються зміною рівня заробітної плати.

Позитивний нахил кривої ринкового пропонування праці S_L (рис. 3) є наслідком переважання ефекту заміни дозвілля працею над ефектом доходу. З підвищенням ставки зарплати не тільки зайняті робітники виявляють бажання працювати більше, але й інші групи населення, які раніше не працювали, - жінки, молодь, студенти втягуються в економічну діяльність, збільшуючи суму робочого часу в економіці.

Власне рівень ставки заробітної плати мікроекономічна теорія пояснює за допомогою концепції альтернативної вартості. Вважають, що ставка зарплати відображає вартість втрачених можливостей для робітників. Кожен робітник може вибрати лише одне місце роботи з багатьох можливих. Закріпившись на певному місці, він втрачає можливість використати свій час на іншій роботі, де він мав би найвищу продуктивність праці, або для роботи у домашньому господарстві, або для відпочинку. Щоб утримати робітника на даному робочому місці, суспільство повинно оплатити йому альтернативну вартість втрачених можливостей, забезпечивши такий рівень заробітної плати, який він міг би одержати при іншому, найкращому застосуванні своєї робочої сили. Отже, ставка зарплати відображає продуктивність праці.

Зростання ж ставки зарплати пояснюють підвищенням продуктивності праці в результаті впровадження нових технологій і зростання кваліфікації робітників, а також виникненням дефіциту трудових ресурсів в періоди економічного зростання і мобільністю робочої сили. Мобільністю робочої сили називається можливість змінювати місце роботи. Мобільність є основною причиною довгострокового підвищення рівня зарплати в періоди економічного зростання в умовах конкурентного ринку. Зміна рівня заробітної плати приводить у відповідність попит на працю з її пропонуванням.

2. Характер кривої пропозиції конкурентної галузі у довгостроковому періоді

Довгострокова крива пропонування фірми, - як і короткострокова, - співпадає з кривою граничних витрат. Вона представляє собою відрізок кривої LMC , розташований вище мінімуму довгострокових середніх витрат LAC . Через те, що у довгостроковому періоді всі фактори виробництва змінні, спадна віддача менш відчутна, ніж у короткостроковому періоді, крива граничних витрат LMC , відповідно і довгострокова крива пропонування фірми S_L, більш полога, а пропонування більш еластичне, ніж короткострокове S_s.

Довгострокова крива ринкового пропонування також більш полога, ніж короткострокова з двох причин: по-перше, через те, що довгострокова крива пропонування окремої фірми є більш пологою; по-друге, з підвищенням цін в галузі збільшується число фірм саме у довгостроковому періоді. І навпаки, коли ціни падають, то також повинен пройти певний період часу, достатній, щоб фірми почали залишати галузь. Отже, зміна ціни викликає більшу зміну обсягів випуску у довгостроковому періоді порівняно з короткостроковим.

Довгострокова крива ринкового пропонування або крива пропонування галузі має важливу відмінність у побудові. Оскільки у довгостроковому періоді фірми входять на ринок і виходять з нього, ми не можемо вивести довгострокову криву пропонування галузі простим складанням по горизонталі кривих пропонування функціонуючих фірм, як це було зроблено для короткострокового періоду, бо кожна точка на довгостроковій кривій відповідає іншому числу фірм в галузі, яке не можна визначити точно.

Для спрощення аналізу припускають, що обсяг виробництва зростає лише за рахунок розширення використання ресурсів, а не за рахунок нових технологій. В такому разі в побудові довгострокової кривої пропонування галузі потрібно врахувати можливість зміни цін на ресурси в результаті зміни попиту фірм. Ціни на ресурси формують витрати виробництва, а положення кривої галузевого пропонування залежить від їх динаміки. Відповідно до цього розрізняють три типи галузей: з постійним, зростаючим та спадним рівнем витрат.

Рис. 2.1. ілюструє утворення кривої довгострокового пропонування галузі з постійним рівнем витрат. Початкова довгострокова рівновага на ринку встановлюється в точці А (рис. 2.1. б). Ця точка визначає короткострокову рівновагу галузі, оскільки знаходиться на перетині короткострокових кривих попиту D₁, і пропонування S₁. Але одночасно точка А належить і до довгострокової кривої пропонування, тому що, як показує рис. 2.1 а, типова фірма галузі за рівноважною ціною Р_] знаходиться в стані беззбитковості, оскільки виконується умова Р₁ = LMC = LAC . Отже, галузь одночасно знаходиться і в стані довгострокової рівноваги.

Рис. 2.1. Довгострокове пропонування галузі з постійним рівнем витрат

Нехай в результаті зниження прибуткового податку доходи споживачів збільшуються і попит на товар галузі зростає до D₂ . Відповідно галузь реагує підвищенням ціни до Р₂ , нова короткострокова рівновага галузі встановлюється в точці С.

Типова фірма, згідно з правилом Р = МС, збільшує обсяги випуску до Q2, максимізуючи прибуток. Економічний прибуток приваблює інвесторів, і нові фірми входять в галузь. Внаслідок цього крива короткострокового пропонування галузі зміщується в положення S₂, а ціна знову падає до P₁. Ринок переходить у новий стан довгострокової рівноваги в точці В з обсягом виробництва Q2. Оскільки ціни на ресурси не змінились, криві витрат фірм також залишаються незмінними. Рівновага в точці В за ціною Р₁ забезпечує фірмам нормальний прибуток, вони функціонують на рівні мінімуму довгострокових середніх витрат. З'єднавши точки довгострокової рівноваги А і В, ми одержимо криву довгострокового пропонування (S_L ) .

Крива довгострокового пропонування галузі з постійним рівнем витрат є горизонтальною лінією на рівні ціни, що відповідає значенню мінімальних середніх витрат виробництва у довгостроковому періоді. Галузі ' постійним рівнем витрат можуть мати і горизонтальні криві довгострокових середніх витрат.

Якщо зростання попиту на ресурси призводить до зростання цін ресурсів, витрати виробництва фірм галузі зростають. Розглянемо, як формується крива довгострокового ринкового пропонування в галузях зі зростаючим рівнем витрат. Як і в попередньому випадку, зростання попиту на продукцію галузі спричиняє зміну стану рівноваги від точки А до точки С (рис. 2.2 б). Типова фірма галузі нарощує обсяги виробництва від Q₁ до Q₂ (рис. 2.2 а), просуваючись вздовж кривої короткострокових граничних витрат МС₁ до перетину МС₁ з Р₂ . Ситуація економічних прибутків спонукає нові фірми увійти в галузь.

Входження нових фірм і розширення виробництва збільшує попит на ресурси, що спричиняє підвищення цін на всі або деякі фактори виробництва.

Крива короткострокового пропонування S1, зміщується праворуч до S2, як і в попередньому випадку, але в меншій мірі.

Нова точка довгострокової рівноваги В відповідає ціні Р₃, вищій, ніж початкова ціна Р₁. Ціна Р₃ є вищою тому, що підвищення цін ресурсів зміщує криві короткострокових і довгострокових витрат вгору, але не змінює кута нахилу цих кривих (рис. 2.2 а). Крива середніх витрат типової фірми у довгостроковому періоді зміщується від LAC₁ до LAC₂, крива короткострокових граничних витрат зміщується ліворуч від МС₁ до МС₂. Нова ціна Р₃ відповідає новому мінімуму довгострокових середніх витрат. Економічний прибуток, який заявився у короткостроковому періоді, зникає в міру того, як фірми нарощують виробництво, а ціни ресурсів зростають. Якщо ми з'єднаємо точки довгострокової рівноваги А і В , то одержимо довгострокову криву галузевого пропонування. Для галузі зі зростаючими витратами вона є висхідною (SL).

Рис. 2.2. Довгострокове пропонування галузі зі зростаючим рівнем витрат

Крива довгострокового галузевого пропонування також може бути спадною. Це стосується випадку, коли зростання попиту на продукцію галузі спричиняє розширення галузевого обсягу виробництва, але фірми можуть скористатися перевагами свого масштабу і одержати деякі з ресурсів за нижчими цінами. Наприклад, галузь може одержати доступ до вдосконаленої транспортної системи або дешевої системи фінансування. Тоді криві довгострокових середніх витрат зміщуються вниз, а рівноважна ринкова ціна продукції падає (рис. 2.3). Нова точка рівноваги В для більшого обсягу виробництва встановиться на нижчому, ніж початковий, рівні ціни, отже, крива довгострокового пропонування галузі (S1) буде спадною.

Щоправда, не завжди падіння ціни можна пояснити скороченням витрат, воно може бути наслідком технологічних нововведень. Спадна крива довгострокового пропонування з'являється лише тоді, коли саме зменшує ціни на ресурси або коли фірми можуть скористатися економією на масштабі, щоб виробляти продукцію з меншими витратам.

Якщо ми порівняємо галузі з різним характером витрат, то помітимо, що незалежно від того, якою є галузь, положення фірми у стані довгострокової рівноваги має однакові характеристики. У будь-якій галузі ціна рівноваги довгострокового періоду встановлюється на рівні мінімуму середніх витрат. В цій точці, як ми знаємо, крива середніх витрат перетинається з кривою граничних витрат. Отже, в точці довгострокової рівноваги конкурентної фірми справджується рівність: MR = Р = min LAC = LMC . Рівність означає, що хоча у короткостроковому періоді фірма може одержувати великі надприбутки, у довгостроковому періоді, виробляючи за правилом Р = МС, вона буде лише покривати всі свої економічні витрати виробництва, тобто буде одержувати тільки нормальний прибуток.

Рис. 2.3. Довгострокове пропонування галузі зі спадним рівнем витрат

Більш за те, ця потрійна рівність Р = min AC = МС слугує основним доказом того, що економіка конкурентних цін прагне використати обмежені ресурси суспільства якнайефективніше. Ефективне використання ресурсів вимагає виконання двох умов: виробничої ефективності і ефективності розподілу ресурсів.

Виробнича ефективність досягається рівністю ціни і середніх витрат (Р = min AC) , Конкуренція примушує фірми виробляти в точці мінімальних середніх витрат виробництва і встановлювати ціну, яка відповідає цим витратам. Отже, у виробництві кожного даного продукту використовується мінімум ресурсів.

Ефективність розподілу ресурсів досягається рівністю ціни і граничних витрат (Р = МС) . Вона означає, що виробництво повинно бути не тільки технологічно ефективним, але й створювати в сукупності такий набір товарів, який максимально задовольняє потреби та уподобання споживачів.

Грошова оцінка кожного продукту - це показник відносної граничної цінності цього продукту для споживачів. Граничні витрати МС вимірюють ціну або відносну цінність інших товарів, які могли б бути вироблені за допомогою даних ресурсів, їх альтернативну вартість. Якщо граничні витрати даного товару менші, ніж його ціна, це означає, що суспільство оцінює додаткові одиниці даного товару вище, ніж альтернативних продуктів, які відволікають потрібні ресурси. Отже, ресурси розподілені неефективно. Виробництво даного товару повинно розширитись до рівня, де МС = Р, тоді ресурси перерозподіляться на користь потрібного суспільству товару.

Виявлена в процесі аналізу тенденція прямування економічного прибутку в довгостроковому періоді до нуля не означає, що фірми працюють неефективно. Вона лише свідчить про те, що галузь є конкурентною, в ній нема ніяких бар'єрів до входження, і вільний рух інвестиційних капіталів сприяє встановленню загальної ефективності ринкової системи.

3. Два ефекти, що пояснюють характер кривої пропозиції праці.

Для поглибленого вивчення пропонування праці проаналізуємо три випадки: розглянемо, як формується пропонування праці з боку окремих індивідів, яким воно є для окремої фірми, а також особливості формування пропонування праці для галузі та економіки в цілому.

На конкурентному ринку праці великому числу конкуруючих фірм, що купують конкретні види праці, протистоять робітники, які мають однакову кваліфікацію і пропонують свої послуги незалежно один від одного. Якщо вони не об'єднані в профспілки, то кожен робітник конкурує з іншими робітниками за вільні робочі місця, які є в наявності у кожний даний період часу. При цьому конкретний індивід суб'єктивно визначає для себе, скільки часу він буде працювати. З цих індивідуальних рішень складається зрештою обсяг пропонування праці в економіці.

Коли власник будь-якого товару пропонує його на ринку, він має на меті одержати максимум прибутку від його продажу. Найманий же робітник володіє специфічним товаром - здатністю до праці, яку він може застосовувати лише особисто і протягом певного часу. Час належить до найбільш обмежених ресурсів. Кожна людина має обмежений термін життя, і тому природно припустити, що вона буде прагнути використати відведений їй час з максимальною вигодою для себе. Сукупна корисність часу для найманого робітника складається з корисності робочого часу та корисності дозвілля - часу, вільного від роботи. Терміном "дозвілля" в мікроекономіці охоплюється будь-яка діяльність людини поза місцем роботи. Сюди відносяться вживання їжі, сон, відпочинок, розваги, інтелектуальний розвиток, виховання дітей, спілкування з іншими людьми тощо.

Продаючи свою робочу силу, робітник має на меті не максимізацію прибутку, а максимізацію сукупної корисності часу. Час дозвілля приносить людині безпосереднє задоволення, так би мовити, корисність у натуральній формі, а робочий час приносить грошовий доход, який використовується для купівлі певної кількості споживчих благ. Саме по собі безпосереднє задоволення від дозвілля не можна виразити в грошовій формі. Але кожна година часу, витрачена на дозвілля, означає втрату частини грошового доходу в розмірі годинної ставки заробітної плати, тобто відмову від споживання певної кількості товарів і послуг. Отже, альтернативну вартість години дозвілля можна оцінити через ставку заробітної плати так само, як і корисність робочого часу. В аналізі ринку праці годинну ставку заробітної плати ми приймаємо за ціну одиниці праці. Щоб максимізувати корисність часу, робітник повинен прийняти індивідуальне рішення: яку частку бюджету часу він буде витрачати на дозвілля, а яку - на працю. Основним фактором, що впливає на вибір робітника, є годинна ставка заробітної плати. її рівень визначає тривалість робочого часу кожного індивіда. Підвищення ставки заробітної плати за низького її початкового рівня спонукає робітника працювати більше за рахунок скорочення часу дозвілля. Виникає ефект заміни дозвілля працею. Ллє високий рівень ставки зарплати дає можливість споживати більше за тих же, або навіть менших затрат робочого часу. Це - прояв ефекту доходу. Він діє у протилежному напрямку і може спричинити скорочення пропонування праці. Чим вищим є рівень зарплати, тим більшим стає ефект доходу. Коли ефект доходу перевищує ефект заміни, тривалість робочого часу скорочується. Графічна ілюстрація дії ефектів доходу і заміни представлена на рис. 3.1. На горизонтальній осі (t) відкладаємо кількість годин дозвілля на добу, на вертикальній - доход від робочого часу (w). Якби індивід зовсім не працював, то час дозвілля становив би 24 години, а якби лрацював всі 24 години, то одержував би доход з розрахунку погодинної ставки 10 грн. за годину у сумі 240 грн. Пряма PQ є лінією бюджету часу. Крива U1, відповідає деякому початковому рівню корисності часу. За даної ставки заробітної плати індивід максимізує корисність у точці А, тобто має 8-годинний робочий день, 16 годин дозвілля і одержує заробітну плату у 80 грн.

Рис. 3.1. Ефекти заміни і доходу за зростання ставки заробітної плати

Підвищення ставки зарплати вдвічі (до 20 грн./год.) обертає лінію бюджету часу навколо точки Q до точки R , де сума доходу становить 480 грн. Ефект заміни знаходимо з допомогою побудови умовної бюджетної лінії (на графіку позначена пунктиром), паралельної новій лінії бюджету і дотичної до початкової кривої байдужості U1. Ефект заміни спонукає робітника переміститись з точки рівноваги А в точку C збільшити робочий час з 8 до 12 годин, відповідно скоротивши години дозвілля. Але одночасно діє ефект доходу, який переміщує робітника на вищий рівень корисності U2 в точку рівноваги В , де робочий час становить 4 години, а час дозвілля - 20 годин. Тепер робітник одержує 80 грн. зарплати, але сукупна корисність часу для нього зростає і максимізується за рахунок підвищення цінності часу дозвілля. У даному випадку ефект доходу перевищує ефект заміни, тому пропонування праці з боку робітника скорочується. Можливо, що робітник вибере іншу точку на новій кривій байдужості, розташовану ліворуч від точок А і В .Це означатиме, що домінує ефект заміни, тривалість робочого часу збільшиться.

Одночасна дія обох ефектів спричиняє дві конфігурації кривої індивідуального пропонування праці. Вони зображені на рис. 3.2.

Рис. 3.2. Криві індивідуального пропонування праці

На графіку 3.2.а) крива пропонування є висхідною і відображає прямий зв'язок між реальною ставкою зарплати і робочим часом. Графік 3.2. б) ілюструє складніший зв'язок. За низького рівня зарплати крива пропонування є висхідною, тут ефект заміни переважає ефект доходу. Але, починаючи зі ставки зарплати w₁ і за подальшого її підвищення робочий час скорочується, ефект доходу переважає ефект заміни. В кінцевому результаті крива пропонування відхиляється ліворуч, індивідуальне пропонування праці скорочується. Зауважте, що нижче рівня зарплати w₂ пропонування праці відсутнє взагалі.

Крива пропонування праці для фірми як покупця на конкурентному ринку ресурсів показує, яку ціну фірма повинна заплатити за бажану кількість праці. Оскільки обсяг попиту окремої фірми занадто малий, вона може придбати будь-яку кількість праці за рівноважною ринковою ставкою зарплати, ніяк не впливаючи на її рівень. Це означає, що пропонування праці для фірми абсолютно еластичне, крива пропонування (S_L) є горизонтальною прямою на рівні рівноважної ставки зарплати w* (рис. 2.3).

Ставка зарплати визначає для фірми середні видатки на одиницю праці (AE_L), які також постійні, а їх крива співпадає з кривою пропонування праці.

Рис. 3.3. Криві пропонування праці для конкурентної фірми і галузі

Крива граничних видатків фірми на працю, - додаткових видатків на купівлю додаткової одиниці праці (ME_L ), - в умовах фіксованої ставки зарплати також представляє собою пряму лінію, яка співпадає з кривою середніх видатків і кривою пропонування праці. Отже, всі три криві зливаються в одну горизонтальну лінію (рис. 3.3) на рівні ставки зарплати: S_L = AE_L = ME_L.

Крива ринкового пропонування для галузі та економіки в цілому на конкурентному ринку праці, так само, як і на ринку товарів, буде плавною висхідною функцією ставки зарплати. Для товарів і речових факторів виробництва позитивний нахил кривої пропонування пояснюється зростанням витрат виробництва (МС). Але для фактору "праця" цей доказ не підходить, тому що рішення про пропонування праці приймають робітники -носії робочої сили, які прагнуть максимізувати корисність. Для ринку праці позитивний нахил кривої пропонування пов'язаний з ефектами заміни і доходу, які спричиняються зміною рівня заробітної плати.

Позитивний нахил кривої ринкового пропонування праці S_L (рис. 3.3) є наслідком переважання ефекту заміни дозвілля працею над ефектом доходу. З підвищенням ставки зарплати не тільки зайняті робітники виявляють бажання працювати більше, але й інші групи населення, які раніше не працювали, - жінки, молодь, студенти втягуються в економічну діяльність, збільшуючи суму робочого часу в економіці.

Власне рівень ставки заробітної плати мікроекономічна теорія пояснює за допомогою концепції альтернативної вартості. Вважають, що ставка зарплати відображає вартість втрачених можливостей для робітників. Кожен робітник може вибрати лише одне місце роботи з багатьох можливих. Закріпившись на певному місці, він втрачає можливість використати свій час на іншій роботі, де він мав би найвищу продуктивність праці, або для роботи у домашньому господарстві, або для відпочинку. Щоб утримати робітника на даному робочому місці, суспільство повинно оплатити йому альтернативну вартість втрачених можливостей, забезпечивши такий рівень заробітної плати, який він міг би одержати при іншому, найкращому застосуванні своєї робочої сили. Отже, ставка зарплати відображає продуктивність праці.

Зростання ж ставки зарплати пояснюють підвищенням продуктивності праці в результаті впровадження нових технологій і зростання кваліфікації робітників, а також виникненням дефіциту трудових ресурсів в періоди економічного зростання і мобільністю робочої сили. Мобільністю робочої сили називається можливість змінювати місце роботи. Мобільність є основною причиною довгострокового підвищення рівня зарплати в періоди економічного зростання в умовах конкурентного ринку. Зміна рівня заробітної плати приводить у відповідність попит на працю з її пропонуванням. Розглянемо процес встановлення рівноваги на ринку праці детальніше.

Використана література

1. Базилевич В. та ін. Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.: Четверта хвиля, 1997. - 248 с.

2. Ватаманюк Остап. Мікроекономіка. Навчальний посібник. - Львів: „Інтелект-Захід", 2004. - 176 с.

3. Горошко М.Ф., Кулішов В.В. Мікроекономіка: Тести. Ситуації. Задачі. Навч.посібник.- К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. - 368 с.

4. Економічна теорія: макро- та мікроекономіка. Навч. посібник /За ред. О. Ватаманюка та С. Панчишина. - К.: Альтернативи, 2005. - 608 с.

5. Кемпбелл С., Макконнелл К., Брю С. Мікроекономіка К.: Основи, 2004. - 846 с.

7. Мікроекономіка : Навч. посіб. / О.Я. Базілінська, О.В. Мініна; За ред. О.Я. Базілінська.- К. : ЦНЛ, 2004. - 351 с.

8. Мікроекономіка : Навч. посіб. / А.Ф. Косік, Г.Е. Гронтковська. - К. : ЦНЛ, 2004. - 404 с.

9. Нуреев P.M. Курс микроекономики.-М.: НОРМА, 2001. - 346 с.

10. Піндайк Р., Рубінфелд Д. Мікроекономіка. - К.: Основи, 1996. - 646 с.

11. Ястремський О., Гриценко О. Основи мікроекономіки: Підручник. - К.: Знання, 1998. - 714 с.

Размещено на Allbest.ru