Показники ефективності використання оборотних фондів підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Показники ефективності використання оборотних фондів підприємства

1. Показники ефективності використання оборотних фондів підприємства

оборотний фонд заробітній плата

Раціональне та економне використання оборотних фондів -- одне з найважливіших завдань підприємств. Чим ефективніше використовуються сировина, матеріали, паливо, енергія, тим менше їх витрачається на виготовлення певної кількості продукції, тобто створюється можливість збільшити обсяги виробництва, що в цілому підвищує його ефективність.

Для оцінювання ефективності використання оборотних фондів застосовують систему показників, що диференціюються залежно від особливостей виробництва та видів сировини і матеріалів.

Розрізняють показники витрат матеріальних ресурсів та показники рівня корисного використання матеріальних ресурсів.

Показники витрат матеріальних ресурсів характеризують їх виробниче споживання, безпосередньо пов'язане з виконанням виробничої програми та з проведенням ремонтних робіт, обслуговуванням внутрішньозаводського транспорту, забезпеченням підсобного господарства тощо.

Розрізняють загальні витрати матеріальних ресурсів та питомі витрати окремого виду продукції. Загальні витрати матеріальних ресурсів -- це витрати окремих матеріалів або їх сукупності на виконання виробничої програми. Загальні витрати сировини та матеріалів обчислюються в натуральних показниках, сумарні -- у вартісному виразі. Питомі витрати конкретного виду матеріалів характеризують величину їх на одиницю виготовленої продукції.

Для загальної характеристики витрат матеріальних ресурсів використовують показники матеріаломісткості. Показник питомих витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції (питома матеріаломісткість) визначається за формулою



де Мп - питома матеріаломісткість;

Мі - витрати конкретного виду ресурсів;

N - кількість одиниць виготовленої продукції.

Показник витрат усіх матеріальних ресурсів у грошовому виразі на одну фізичну одиницю виготовленої продукції (загальна матеріаломісткість) визначається за формулою

де М_з -- загальна матеріаломісткість;

М_а -- загальна сума матеріальних витрат, грн.

Наведені формули використовуються для розрахунку матеріаломісткості нескладних видів продукції (електроенергія, мінеральні добрива, чавун, сталь тощо). Для складних видів продукції (продукція машинобудування, приладобудування) частіше використовується такий показник, як витрати конкретного виду ресурсів на одиницю головної споживчої властивості. Так, для вантажного автомобіля показник матеріаломісткості визначається матеріальними витратами на 1 т*км/год перевезення вантажу тощо.

Для продукції таких галузей, як хімічна, деякі галузі машинобудування, де ні фізичний обсяг, ні обсяг її споживчих властивостей неможливо виразити в одних одиницях виміру, рівень матеріаломісткості можна визначити витратами конкретних видів матеріальних ресурсів на 1 грн. товарної (реалізованої або чистої) продукції.

Друга група показників -- показники рівня корисного використання матеріальних ресурсів -- повніше відображає використання у виробництві матеріальних ресурсів на всіх стадіях їх виробничого споживання. Так, у галузях, що переробляють первинну сировину (підприємства кольорової металургії, цукрові заводи), застосовують показник (коефіцієнт) виходу або добування готової продукції з вихідної сировини. Наприклад, показник добування міді з руди, виходу цукру з буряків. У чорній металургії показником корисного використання матеріальних ресурсів є витрати сировини на одиницю готової продукції (витратні коефіцієнти), що розраховуються відношенням ваш витрачених матеріалів (залізної руди, вугільного коксу) на тонну готової продукції (тонну чавуну).

На підприємствах обробної промисловості, зокрема в машинобудуванні, застосовують свої показники, які характеризують використання матеріальних ресурсів.

Показник відносної металомісткості:

де М_В -- відносна металомісткість;

Ч_в.м -- чиста вага, що дорівнює сумарній вазі металевих деталей та частин машини, т, кг;

К_о.е - кількість одиниць основної експлуатаційної характеристики машини (потужність трактора -- к. с.);

Коефіцієнт використання металу:

де К_м -- коефіцієнт використання металу;

п -- кількість різних видів продукції, при виробництві яких використовується даний вид металу;

R_bim -- чиста вага металу в одиниці готової продукції і-го виду, т;

Ni -- обсяг випуску продукції і-го виду в натуральному виразі, од.;

М_в.в -- загальні валові витрати даного виду металу на випуск продукції, т, кг.

Показником корисного використання металу є також показник рівня відходів, який обчислюється відношенням величини відходів до величини загальних витрат металу:

де Р_В -- рівень відходів, %;

М_відх -- кількість відходів, т, кг;

М_з -- кількість спожитого металу, т, кг.

У хімічній промисловості є певні особливості обчислення показників використання матеріальних ресурсів. Зокрема, тут немає такого поняття, як "чиста вага виробу".

Витрати матеріалів на хімічний процес або на одиницю продукції визначаються відповідно до встановленої технології і називаються теоретичними. До їх складу не входять відходи. Показником використання матеріалів у хімічній промисловості є відношення теоретичних витрат матеріалів до фактичних витрат спожитих матеріалів (певного виду) на випуск одиниці конкретної хімічної продукції.

У сучасних умовах господарювання однією з дуже важливих проблем кожного підприємства є економія матеріальних ресурсів та пошук резервів їх кращого використання.

Розрізняють джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів. Економне використання матеріальних ресурсів полягає у формуванні такого рівня витрат сировини і матеріалів, за якого на виготовлення продукції високої якості використовується мінімальна кількість сировини та матеріалів. Водночас, створюючи раціональну структуру металоспоживання, у виробничому процесі потрібно застосовувати такі матеріали, сировину, котрі дають змогу підвищити споживні якості продукції при порівняно низьких витратах на її виготовлення. З цією метою на підприємстві розробляють комплекс заходів щодо економії матеріальних ресурсів з урахуванням специфіки виробництва продукції на даному підприємстві.

Джерела економи показують, за рахунок чого може бути досягнута економія.

Шляхи (напрямки) економії - це способи, заходи з допомогою яких може бути досягнута економія.

Основними джерелами економії сировини та матеріалів є:

* зниження ваги виробів;

* зменшення питомих витрат матеріалів;

* скорочення відходів і витрат сировини та матеріалів;

* використання відходів;

* використання вторинної сировини;

* ліквідація браку.

Залежно від характеру заходів, які розробляються на підприємстві відповідно до конкретних умов виробництва, основні шляхи (напрямки) економії матеріальних ресурсів поділяють на виробничо-технічні й організаційно-економічні.

До виробничо-технічних напрямків відносять заходи, пов'язані з якісною підготовкою сировини до її виробничого споживання; удосконалення конструкції машин, устаткування і виробів; застосування більш економних видів сировини, палива; комплексне перероблення сировини; застосування маловідхідної та безвідхідної технології.

У галузях первинного оброблення сировини головним заходом є якісна підготовка сировини до оброблення. Способи підготовки сировини -- збагачення вугілля, руд для коксохімічної промисловості, гірничої і кольорової промисловості; попереднє очищення вовни й бавовни для текстильної промисловості. Збагачення руд та вугілля забезпечує значний економічний ефект. Так, підвищення вмісту заліза в шихті на 1% збільшує продуктивність печі на 2% і дає змогу зекономити біля 20% коксу.

У машинобудуванні виробничо-технічні напрямки можна поділити на такі:

1. Зниження відносної металомісткості машин, механізмів, агрегатів у результаті запровадження досягнень науково-технічного прогресу. Завдяки науково-технічному прогресу в машинобудуванні підвищується потужність машин та устаткування, що, безперечно, супроводжується порівняльним зниженням їх чистої і відносної ваги, підвищенням їх якості та зниженням питомих експлуатаційних витрат.

2. Застосування економічних видів і профілів прокату, що забезпечують економію металів до 70%.

3. Заміна традиційних конструктивних матеріалів. У машинобудуванні відбувається процес заміни традиційних чорних металів синтетичними матеріалами -- пластичними масами, синтетичними елементами. Пластичні маси широко використовуються в автомобільній, авіаційній промисловості, що зменшує відносну вагу машин та устаткування і водночас забезпечує значну економію металу.

В обробних галузях, де виробничі матеріали мають форму листа (швейне, взуттєве виробництво, застосування листового прокату в машинобудуванні тощо), економія матеріалів досягається застосуванням раціональних схем розкрою, що забезпечує найповніше використання листа, стрічки тощо.

Для всіх галузей значний економічний ефект забезпечує використання вторинних матеріальних ресурсів, що являють собою залишки сировини та матеріалів, відходи виробництва і споживання, які можуть бути повторно використані для виробництва продукції.

До основних організаційно-економічних напрямків економії матеріальних ресурсів відносять такі: удосконалення та підвищення наукового рівня нормування і планування матеріаломісткості продукції; розроблення і впровадження технічно обгрунтованих норм і нормативів витрат матеріальних ресурсів тощо.

Головним напрямком економії матеріальних ресурсів на підприємстві є: збільшення виходу кінцевої продукції з однієї і тієї самої кількості сировини і матеріалів. Це, у свою чергу, залежить від технічного рівня виробництва, рівня кваліфікації, майстерності робітників, що виготовляють продукцію, раціональної організації матеріально-технічного забезпечення, норм витрат і запасів матеріальних ресурсів.

Важливим напрямком економії матеріальних ресурсів є скорочення втрат у виробничому процесі. Для цього потрібно забезпечити необхідні умови зберігання, перевезення як матеріальних ресурсів, так і готової продукції; раціонально готувати паливо, сировину, матеріали для подальшого оброблення в процесі виробництва, застосовувати ефективну, дійову систему економічного стимулювання працівників.

2. Оплата праці, її суть

Реалізація стратегічного курсу розвитку будь-якої галузі чи безпосередньо того чи іншого підприємства пов'язана з організацією оплати праці різних категорій персоналу. Трудова активність людини формується під впливом різних обставин, серед яких однією з найважливіших є ставлення до працівника на виробництві, яке визначається: в оплаті праці, умовах праці, побуту, дозвілля.

Оплата праці має важливе значення як для працівників, для більшості з яких вона е основним джерелом доходів, так і для підприємства, оскільки частка заробітної плати в додатковій вартості досить вагома, витрати на оплату праці в сукупних витратах на виробництво продукції досить значні.

Прийнятий і введений в дію з травня 1995 року Закон України "Про оплату праці" [від 24.03.95р. № 108] об'єднав у собі основні законодавчі норми, які стосуються стержньового питання будь-якої економіки - заробітної плати. У цьому документі дано таке визначення оплати праці:

Оплата праці (заробітна плата) - винагорода, розрахована, як правило, в грошовому виражені, яку відповідно до трудового договору власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану ним роботу. [Закон України "Про оплату праці" від 24.03.95 р. №108].

Розмір та виплата заробітної плати ґрунтується на Конституції України, Законах України "Про оплату праці", "Про колективні угоди" та на інших законодавчих актах.

Отже, оплата праці -- це заробіток працівника, обчислений, як правило, у грошовому вираження, який виплачується йому за відповідну виконану роботу або надані послуги, передбачені трудовою угодою між підприємцем і працівником.

Регіональна організація оплати праці на підприємстві дає змогу стимулювати результати праці й діяльність його працівників, забезпечувати конкурентоспроможність на ринку праці й готової продукції, необхідну рентабельність і прибутковість продукції.

Оплата праці має забезпечувати відповідність між її величиною і трудовим вкладом робітника в загальні результати господарської діяльності підприємства, тобто встановлення відповідності між мірою праці і мірою споживання.

Заробітна плата працівника незалежна від виду підприємства, а визначається його особистим трудовим вкладом, складністю та умовами виконуваної роботи, професійно-діловими якостями працівника, залежить від кінцевих результатів роботи підприємства, регулюється податками і максимальними розмірами не обмежується.

Розмір, порядок нарахування і виплат заробітної плати регулюються чинним законодавством України, відповідними указами та постановами, галузевими інструкціями.

Підприємства самостійно встановлюють форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників згідно з чинним законодавством. Як соціально-економічна категорія заробітна плата служить основним засобом задоволення особистих потреб працюючих, економічним важелем, що стимулює розвиток суспільного виробництва, зростання продуктивності праці, скорочення витрат на виробництво, засобом перерозподілу кадрів у галузях народного господарства. Основними видами оплати праці є номінальна і реальна заробітна плата. Номінальна заробітна плата - сума грошей, яку отримують працівники за свою працю за певний проміжок часу (годину, день, місяць). Реальна заробітна плата засвідчує кількість товарів і послуг, які працівник може придбати за зароблену суму грошей, або "купівельна спроможність" номінальне. Реальна заробітна плата залежить від продуктивності праці та цін на товари і послуги. Зростання номінальної заробітної плати не завжди призводить до зростання реальної, яка може і знизитися, якщо ціни на товари і послуги зростають більше. Рівень заробітної плати, рівень добробуту суспільства, рівень його освіти та культури, традиції впливають на пропозицію праці. Зростання пропозиції праці над її попитом призводить до безробіття. Реальна заробітна плата знаходиться у певному співвідношенні з номінальною:

де І _рзп - індекс реальної заробітної плати, визначений за певний період;

І_нзп - індекс номінальної заробітної плати за цей самий період;

І - індекс цін, обчислений за період.

Для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду заробітної плати включають нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому виражені) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.

Фонд оплати праці складається з:

* фонду основної заробітної плати;

* фонду додаткової заробітної плати;

* інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Фонд основної заробітної плати включає нарахування винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків).

До його складу входять:

-- винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці за тарифними ставками (окладами), відрядними розцінками робітників та посадовими окладами керівників, фахівців, технічних службовців, включаючи в повному обсязі внутрішнє сумісництво;

-- суми відсоткових або комісійних нарахувань залежно від обсягу доходів (виручки), отриманих від реалізації продукції (робіт, послуг), у разі якщо вони є основною заробітною платою;

-- оплата роботи висококваліфікованих працівників, залучених для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників;

-- оплата праці за час перебування у відрядженні; вартість продукції, виданої працівникам при натуральній формі оплати праці тощо.

Фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантії та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До складу фонду додаткової заробітної плати входять:

-- надбавки та доплати до тарифних ставок (окладів, посадових окладів) у розмірах, передбачених чинним законодавством;

- премії та винагороди, у тому числі за вислугу років;

- оплата роботи в надурочний час і у святкові та неробочі дні;

- суми виплат, пов'язаних з індексацію заробітної плати працівників тощо.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати включають винагороди та премії, які мають одноразовий характер, компенсаційні та інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Основними функціями заробітної плати є:

- відтворювальна - заробітна плата забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації;

- стимулююча - оплата праці спонукає працівників до ефективних дій на робочих місцях;

- регулююча - реалізує принцип диференціації рівня заробітної плати - залежно від кваліфікації, складності праці, напруженості завдань, фаху;

- соціальна - спрямована на забезпечення однакової оплати праці за однакову роботу, тобто реалізацію принципу соціальної справедливості щодо одержуваних доходів.

Заробітна плата як економічна категорія належить до числа найскладніших, її сутність в сучасних економічних умовах зводиться до таких критеріїв.

1. Заробітна плата відображає взаємовідносини між власником підприємства (або його представником) і найманим працівником з приводу розподілу новоствореної вартості (доходу).

2. Вона є грошовим еквівалентом частки найманого працівника у новоствореній вартості (доході), яка залежить від кількості, якості, результатів праці, а також господарської діяльності підприємства.

3. У сучасних умовах господарювання вона виступає як елемент ринку праці, який має ціну товару, в формі якого найманий працівник продає свою робочу силу. Отже, заробітна плата відображає ринкову вартість використання найманої робочої сили.

4. Для найманого працівника заробітна плата --це його трудовий дохід, який він отримує в результаті здібності до праці і який має забезпечити об'єктивно необхідне відтворення робочої сили.

5. Для виробничого підрозділу, підприємства заробітна плата -- це елемент витрат на виробництво, що входить до складу собівартості продукції (послуг) і, одночасно, головний чинник забезпечення матеріальної зацікавленості працівників у досягненні високих кінцевих результатів праці.

Оплата праці складається з основної заробітної плати й додаткової оплати праці. Розміри оплати праці найманого робітника залежать від результатів його праці з урахуванням наслідків господарської діяльності підприємства. Як правило, розмір оплати праці фіксується угодою (контрактом) між роботодавцем і найманим працівником. Враховується досвід працівника, стаж роботи, рівень його кваліфікації, імідж і інші дані.

Основна заробітна плата працівника залежить від результатів його праці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками й доплатами в розмірах, не вищих за встановлені чинним законодавством. Рівень додаткової оплати праці певною мірою залежить від кінцевих результатів діяльності підприємства. До додаткової оплати праці зараховують премії, різні заохочувальні та компенсаційні виплати, а також надбавки і доплати, не передбачені чинним законодавствам або встановлення понад розміри, дозволені останнім. Додаткова оплата праці з метою зацікавленості працівника передбачається відповідною угодою (контрактом) між роботодавцем і робітником. Як показують розрахунки середньої структури середньомісячного заробітку персоналу на виробничих підприємствах України за останні 3-5 років, основна заробітна оплата праці становить 70-80 %, а додаткова оплата праці 20-30% від загальної величини заробітку.

Використана література

1. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І., Піча Ю.В. Економіка підприємства: Навч. посібник. - 2-ге вид. - К.: "Каравела"; Львів: "Новий світ-2000", 2001.

2. Бондар Н. М. Економіка підприємства: Навч. посіб. -- К.: Видавництво А.С.К., 2004. -- 400 с.

3. Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 488 с.

4. Економіка підприємства: Навчальний посібник / За ред. В.Г.Герасимчука, А.Е. Розенплетера. - К.: Політехніка, 2003. - 264 с.

5. Економіка підприємства: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни / За ред. М.В.Афанасьева. - X.: ІНЖЕК, 2003. - 410 с.

6. Економіка виробничого підприємництва: Навч. посібник / За ред. Й. М. Петровича. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2001.

7. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. -Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001.

8. Оплата праці: теоретичні аспекти. - Луцьк: Вежа, 2001. - 548 с.

Размещено на Allbest.ru