Функціонально-елементний склад інвестицій підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Функціонально-елементний склад інвестицій підприємства

1. Поняття, значення інвестицій на підприємстві. Класифікація інвестицій

Світова практика економічно розвинутих країн свідчить, що для того, щоб успішно розвивалося народне господарство країни, необхідно 30-35 % від загального обсягу фінансових ресурсів направляти на розвиток промислових підприємств і соціальну інфраструктуру різних галузей економіки країни.

Фінансові кошти, які спрямовуються на розвиток підприємств, називають інвестиціями.

Інвестиції -- це довгострокові вкладення грошових коштів (капіталу) у підприємницьку діяльність з метою одержання певного прибутку.

Юридичні та фізичні особи, що здійснюють капітальні вкладення у ту чи іншу комерційну справу, називаються інвесторами, а сам процес вкладення капіталу -- інвестуванням (довгостроковим фінансуванням).

Є й інші визначення інвестицій. Наприклад, у зарубіжних країнах інвестиціями вважають грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери, технології, машини, обладнання, ліцензії, в тому числі й на товарні знаки, кредити, інтелектуальні цінності, які вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Об'єктами інвестиційної діяльності є основні фонди і оборотні засоби, що заново створюються і модернізуються, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інші об'єкти власності, майнові права і права на інтелектуальну власність.

Як бачимо одні інвестиції направлені на збільшення власного капіталу (купівля акцій і вкладення паю з метою отримання дивідендів, вклади на банківські рахунки і купівля акцій для отримання на них відсотків), а інші -- на розширення виробництва шляхом купівлі обладнання, нової техніки, технологій і на капітальне будівництво.

У нинішніх ринкових умовах господарювання економіка не може розвиватись без відповідних інвестиційних вкладень. Отже, інвестування народного господарства -- важлива умова економічного розвитку будь-якої країни і особливо нині -- нашої держави, яка зіткнулася зі складними інфляційними процесами і глибокою економічною кризою.

Для сутнісної характеристики важливе теоретичне і практичне значення має визначення різновидів інвестицій за окремими ознаками, їх функціонально-елементний склад (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Функціонально-елементний склад інвестицій підприємства

інвестиція фінансовий портфельний економічний

Як видно з рисунка, інвестиції підприємства мають свої особливості. Залежно від того, де вкладається капітал (в межах країни чи за кордоном), виокремлюють внутрішні (вітчизняні) і зовнішні (іноземні) інвестиції. Внутрішні і зовнішні інвестиції мають свої специфічні джерела інвестування.

Внутрішні інвестиції поділяються на фінансові та реальні. Зовнішні -- на прямі і портфельні.

Фінансові інвестиції -- в умовах ринкової економіки найбільш поширена форма вкладення капіталу в розвиток економіки і придбання цінних паперів з метою одержання щорічного дивідендного доходу. За умови такого інвестування відбувається переміщення прав власності, котрі дають право на отримання нетрудових доходів.

Капітал у вигляді цінних паперів називається ще фондовим, або фіктивним капіталом, оскільки він не є реальним багатством і не має дійсної вартості (на відміну від капіталу, вкладеного в різні сфери і галузі суспільного виробництва). Отже, фінансові інвестиції в основному використовуються для придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів.

Реальні інвестиції -- це капітальні (грошові) вкладення в різні сфери і галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метою розширення й оновлення діючого виробництва, створення нових потужностей, які в кінцевому рахунку забезпечують потреби населення в продуктах і товарах, а вкладнику (інвестору) дають можливість одержати відповідні прибутки. Реальні інвестиції називають виробничими, частіше -- капітальними вкладеннями.

Прямі інвестиції -- це вкладення капіталу за кордоном в спорудження певних об'єктів, вартість яких за величиною становить не менше 10 % вартості конкретного продукту, в який вкладаються кошти.

Зовнішніми джерелами інвестування є портфельні інвестиції. Це закордонні інвестиції розміром до 10 % вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту.

Постійний аналіз співвідношення прямих і портфельних інвестицій має практичне значення для оцінювання загальних масштабів частки залучення іноземного капіталу в сферу розвитку виробництва і інших напрямків діяльності господарських суб'єктів. Це дуже важливо, оскільки іноземні інвестиції необхідно направляти в основному на розвиток і розширення виробничої сфери, що, по-перше, сприятиме розвитку власного виробництва і зменшення імпорту товарів, а по-друге, коли інвестиції вкладуться в виробництво, є гарантія отримання відповідних прибутків для погашення цих інвестицій і сплати за них відсотків.

У нинішніх умовах господарювання для швидкого економічного розвитку необхідні довгострокові інвестиції, які в основному мають бути внутрішніми. У загальному інвестуванні економічної сфери внутрідержавні інвестиції, як це показує світова практика, мають становити 85-88%, а зовнішні інвестиції в цілому не більше 12--15 % .

Внутрішні інвестиції є державні та приватні. Від їх співвідношення великою мірою залежить розвиток виробничої і невиробничої сфери. В період економічного спаду держави виникають кризові явища і в інвестуванні. Це підтверджують останні десять років господарювання в нашій країні, коли інвестування скоротилося в десять разів, а про довгострокові кредити і інвестиції більшість підприємств і суб'єктів господарювання тільки мріють. В умовах ринкової економіки, коли приватна власність на засоби виробництва набуває все більших розмірів, частка приватного сектору постійно зростатиме в інвестуванні народного господарства. Це, безперечно, сприятиме підвищенню рівня ефективності використання як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій.

2. Характеристика та вимірювання ефективності виробництва

Виробничий процес на будь-якому підприємстві здійснюється за взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Кінцевим результатом виробничого процесу є готова продукція (послуги), її одержання, з одного боку, передбачає затрати живої та уречевленої праці, а з іншого, залежить від масштабів застосування засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня його використання.

Економічна сутність і загальний методологічний підхід до вимірювання ефективності виробництва і господарської діяльності підприємства в цілому полягають в тому, що постійно і стабільно можна бачити результати діяльності виробництва, активно впливати на стан виробництва, раціонально використовувати всі наявні фінансові й матеріальні ресурси, добиватися підвищення ефективності виробництва.

Ефективність виробництва -- це комплексний кінцевий результат використання засобів виробництва й робочої сили за певний проміжок часу.

Головною ознакою ефективності (продуктивності) є досягнення кінцевої мети -- результатів виробничо-господарської діяльності підприємства (організації) з найменшими витратами суспільної праці або часу.

Тлумачення ефективності (продуктивності) як економічної категорії визначається об'єктивно діючим законом економії робочого часу, що є основоположною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством. Тому підвищення ефективності виробництва вважають конкретною формою вияву цього закону. Закон економії робочого часу, що відображає механізм зниження сукупних витрат на виробництво продукції і надання послуг, має вигляд:

де Зс -- сукупні затрати на виробництво продукції (надання послуг) протягом життєвого циклу товару;

Зуп -- затрати минулої (уречевленої) праці на виробництво і споживання товару;

Зжп -- затрати живої праці на певний товар (заробітна плата) плюс прибуток. Все на стадії життєвого циклу товару;

Змп -- затрати майбутньої праці в процесі споживання (експлуатації) товару;

Еск -- сумарний корисний ефект (віддача) товару для споживача за нормативний строк служби.

Ефективність виробництва (продуктивність системи) за загальною методологією її визначення має такий вигляд:

У практичній діяльності підприємства ефективність визначають як кінцевий результат процесу виробництва. Він відображає матеріалізований результат процесу виробництва, який вимірюється обсягом продукції в натуральній і вартісній формах. Кінцевим результатом виробниче-господарської діяльності підприємства за певний період є частина продукції (новостворена вартість), а фінансовим результатом комерційної діяльності -- прибуток (прибутковість).

Ефективність виробництва має свою видову класифікацію за окремими ознаками; кожний із видів ефективності має певне практичне значення для системи господарювання. Тому є необхідність навести сутнісно-змістову характеристику окремих видів ефективності. Найбільш поширеними видами ефективності, що використовуються в практичній діяльності, є такі:

1) одержаний результат за наслідками: економічна і соціальна ефективність;

2) за місцем отримання ефекту: локальна (госпрозрахункова) і народногосподарська;

3) за ступенем збільшення ефекту: первісна і мультиплікаційна;

4) за метою визначення: абсолютна і порівняльна ефективність. Економічна ефективність -- це вартісні показники, що характеризують проміжні й кінцеві результати виробничої діяльності на підприємстві (організації). Сюди зараховують: обсяг товарної, чистої, реалізованої продукції, величину одержаного прибутку, рентабельність виробництва (виробів), економію матеріальних і трудових ресурсів, загальну економію від зниження собівартості продукції, продуктивність праці.

Соціальна ефективність -- це фактори, що впливають на соціальну сторону життя людей. Зокрема, скорочення тривалості робочого тижня, збільшення кількості робочих місць і підвищення рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану довкілля, безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва часом мають і негативний характер (безробіття, посилення інфляції, погіршення екології та ін.).

Локальна (госпрозрахункова) ефективність визначає конкретний результат виробничо-господарської діяльності підприємства, в результаті чого є певний дохід (прибуток).

Народногосподарська ефективність -- це сукупний ефект, отриманий у сфері виробництва та споживання відповідних виробів (послуг).

Первісна ефективність -- це одноразовий ефект, одержаний від здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства (організації) внаслідок запровадження прибуткових технічних, організаційних та економічних заходів.

Мультиплікаційна ефективність виражається в багаторазовому вжиті вище названих заходів не лише на цьому, а й на інших підприємствах, в інших сферах діяльності. Цей вид ефективності виявляється в кількох специфічних формах.

Мультиплікаційна ефективність має кілька специфічних форм: дифузійний і резонансний ефекти; ефект "стартового вибуху"; супровідних можливостей та акселерації.

Дифузійний ефект реалізується, коли нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюються на інші галузі, унаслідок чого здійснюється його мультиплікація (багаторазове впровадження).

Резонансний ефекту коли якесь нововведення в певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (наприклад, одержання поліетилену уможливило виробництво нових видів пластмасових виробів, поліетиленових труб та ін.).

Ефект "стартового вибуху" -- це своєрідна "ланцюгова реакція" в перспективі, коли ефект "стартового вибуху" стає початком подальшого лавиноподібного збільшення ефекту в тій самій чи іншій галузі виробництва (застосування економіко-математичних методів і моделей в управлінні, виробництві різних галузей народного господарства).

Ефект супровідних можливостей виявляється у вигляді різних проміжних і побічних результатів. Наприклад, використання та утилізація виробничих і побутових відходів (лісова, деревообробна, харчова промисловість).

Ефект акселерації, який означає прискорення темпів поширення і застосування якогось конкретного позитивного результату. Діалектичний взаємозв'язок між цими формами полягає в тому, що всі вони разом формують загальний інтегральний ефект у результаті практичної реалізації того чи іншого управлінського рішення.

Проблема підвищення ефективності виробництва (діяльності) полягає в тому, щоб на кожну одиницю ресурсів (витрат) -- трудових, матеріальних і фінансових -- досягти максимально можливого збільшення обсягу виробництва і прибутку (доходу).

Таким чином, єдиним макроекономічним критерієм ефективності виробництва стає зростання продуктивності й суспільної (живої і уречевленої) праці, яка відображається в конкретних показниках ефективності виробниче-господарської та будь-якої іншої діяльності суб'єктів господарювання.

При формуванні системи показників ефективності діяльності суб'єктів господарювання дотримуються таких основних принципів:

-- забезпечення органічного взаємозв'язку критерію та системи конкретних показників ефективності діяльності;

-- відображення ефективності використання кожного із видів застосованих ресурсів;

-- можливості застосування показників ефективності до управління різними ланками виробництва на підприємстві (організації);

-- здійснення провідними показниками стимулюючої функції в процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробничої діяльності.

Важливо правильно сформулювати критерій, який має найповніше характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бути єдиним для всіх ланок суспільного виробництва чи господарської діяльності.

На основі зазначених вище принципів побудована система показників ефективності виробництва, яка включає кілька груп:

1) узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності);

2) показники ефективності використання праці (персоналу);

3) показники ефективності використання виробничих (основних та оборотних) фондів;

4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів та інвестицій).

На практиці в процесі господарської діяльності часто виокремлюють також ефективність застосовуваних і споживчих ресурсів як специфічні форми вияву загальної ефективності виробництва.

Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів (Езр) підприємства розраховують за формулою:

де Vчд -- обсяг чистої продукції підприємства;

Чп -- чисельність працівників підприємства;

Фос -- середньорічний обсяг основних фондів за відповідною вартістю;

Фоб -- вартість оборотних фондів підприємства;

Кпвп -- коефіцієнт повних витрат праці, що визначається на макрорівні як відношення чисельності працівників у сфері матеріального виробництва до обсягу утвореного за розрахунковий рік національного доходу.

Він застосовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах праці в середньорічній чисельності працівників.

Узагальнюючим показником ефективності споживання ресурсів є показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат на виробництво і збут виробів (рівень собівартості).

До узагальнюючих показників ефективності виробництва зараховують показник частки приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва. Розрахунок його здійснюють за формулою

де Чінт - частка приросту обсягу продукції за рахунок інтенсифікації виробництва; Рз -- приріст застосовуваних ресурсів за певний період (розрахунковий рік), %; Vв -- приріст обсягу виробництва продукції за той самий період (рік), % .

Народногосподарський ефект використання одиниці продукції як узагальнюючий показник ефективності обчислюється як приріст чистого прибутку (доходу) за відрахуванням вартості придбаної продукції виробничо-технічного призначення.

Розв'язанню відповідних соціальних проблем у процесі зростання виробництва має слугувати відповідна матеріально-фінансова база. З урахуванням саме цієї важливої обставини, кожне підприємство повинне відповідно оцінювати соціальну ефективність своєї діяльності. На сьогодні ще немає єдиної методики оцінювання соціальної ефективності діяльності підприємства, оскільки це достатньо складне питання.

Соціальну ефективність діяльності підприємства слід визначати на двох рівнях: локальному -- на підприємстві (організації) стосовно міри задоволення конкретних соціальних потреб працівників; муніципальному та загальнодержавному -- щодо соціального захисту людей і забезпечення соціальних потреб різних верств населення з боку місцевих органів влади і держави в цілому.

На локальному рівні важливе практичне значення має визначення рівня задоволення соціальних потреб працівників за рахунок фінансових коштів самого підприємства (організації). Обсяг і види соціальних потреб визначаються спільно колективним договором між адміністрацією підприємства і профспілковою організацією виходячи з економічних можливостей і ефективної діяльності підприємства.

Дуже важливим є оцінюванням соціальної ефективності, яке здійснюється на другому рівні за рахунок муніципального (місцевого) і загальнодержавного бюджетів, розмір яких формується під безпосереднім впливом податкових надходжень від суб'єктів господарювання. Соціальні заходи цього рівня охоплюють: установлення і регулювання мінімальної заробітної плати працівникам державних підприємств та організацій; встановлення і виплату пенсій, стипендій, допомоги багатодітним сім'ям, субсидій на житлово-комунальні послуги; індексацію заробітної плати й пенсій відповідно до динаміки зростання (зниження) роздрібних цін і тарифів; регулювання цін продажу на певні види товарів і вартості комунальних послуг; бюджетне фінансування державних підприємств та організацій невиробничої сфери; реалізацію муніципальних, регіональних і загальнодержавних соціальних програм тощо.

З метою оптимального задоволення соціальних потреб населення і працівників всіх сфер господарювання за основу беруться розроблені й науково обґрунтовані нормативи задоволення соціальних потреб.

3. Задачі

І. B цеху 22 верстати. Норма часу на обробку виробу 0,48 н-год. Режим роботи двозмінний, тривалість зміни 8,1 год. В році 242 робочих дні Регламентовані простої обладнання в ремонті -З %. Коефіцієнт використання потужності - 0,89. Визначити виробничу потужність цеху і його виробничу програму.

Спочатку визначимо корисний фонд часу роботи одиниці устаткування:

ФЧк = Дроб*Тзм* n*(1- к),

де Дроб - кількість робочих днів;

Тзм - тривалість зміни;

n - кількість змін;

к - коефіцієнт втрати часу.

Отже,

ФЧк = 242*8,1*2*(1- 0,03) = 3920,4*0,97 = 3802,8 год.

Тоді виробнича потужність цеху буде:

ВПф = ФЧк/Нч*Кв = 3802,8/0,48*22 = 174294 виробів.

Виробнича програма визначається як добуток потужності на коефіцієнт її використання:

ВП = 174294 *0,89 = 155122 виробів

ІІ. Є наступні дані про роботу підприємства:

Показник	Базовий рік	Звітний рік
Обсяг товарної продукції, тис. грн.	11800	12900
Чисельність персоналу, чол.	428	442

Визначити приріст обсягу виробництва підприємства за рахунок росту продуктивності праці.

Приріст обсягу виробництва за рахунок росту продуктивності праці визначається за формулою:

де Ч - приріст чисельності, %;

Q - приріст обсягу виробництва, %.

Визначимо приріст чисельності працівників:

Ч = 442/428*100 - 100 = 3,3%

Визначимо приріст обсягу виробництва:

Q = 12900/11800*100 - 100 = 9,3%

Тоді:

Qпр = 100 - 3,3/9,3*100 = 64,5%

Використана література

1. Бойчик І.М., Харів П.С, Хопчан МЛ., Піча Ю.В. Економіка підприємства: Навч. посібник. - 2-ге вид. - К.: "Каравела"; Львів: "Новий світ - 2000", 2001.

2. Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. - К.: Видавництво А.С.К., 2004. - 400 с.

3. Герасимчук ВТ. Розвиток підприємництва: діагностика, стратегія, ефективність. -- К.: Вища шк., 1995.

4. Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 488 с.

5. Економіка підприємства: Навчальний посібник / За ред. В.Г.Герасимчука, А.Е. Розенплетера. - К.: Політехніка, 2003. - 264 с.

6. Економіка підприємства: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни / За ред. М.В.Афанасьева. - X.: ІНЖЕК, 2003. - 410 с.

7. Економіка виробничого підприємництва: Навч. посібник / За ред. Й. М. Петровича. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2001.

8. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001.

Размещено на Allbest.ru