Аналіз та перспективи розвитку ринку праці в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз та перспективи розвитку ринку праці в Україні

Актуальність. Становлення економіки ринкового типу в Україні та формування ринку праці відбувались паралельно, однак не завжди узгоджено та ефективно. Сучасний ринок праці в Україні формується з урахуванням усього спектру аспектів соціально-економічного розвитку: технологічної та управлінської модернізації, національної конкурентоспроможності, інтелектуалізації, соціальної спроможності, інноваційних можливостей тощо. Ринок праці в перехідній економіці є найбільш уразливим її елементом внаслідок посилення відносин конкуренції, різкого скорочення зайнятості і зниження соціального захисту, що обумовлює деградацію трудового потенціалу і зниження конкурентоспроможності національної економіки. Незважаючи на значну кількість наукових досліджень, і надалі тривають наукові дискусії щодо: специфіки формування ринку праці у трансформаційних умовах, коли за орієнтир розвитку обрано соціальні пріоритети; визначення основних напрямів розвитку ринку праці в Україні; розробки дієвих інструментів формування сучасного конкурентоспроможного ринку праці; напрямків реформування системи оплати праці тощо. З огляду на викладене, вагомого значення набуває вивчення ринку праці з метою формування перспективних напрямків його розвитку в сучасних умовах світової глобалізації та соціальної орієнтованості держави.

Методика дослідження. Теоретичною та методологічною базою дослідження послужили основні положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених. Для вирішення теоретичних питань використовувався системний аналіз, застосовано синергетичний підхід, метод наукової абстракції.

Результати дослідження. Ринок праці, як і усе суспільство, - складна система, стійкість якої порушується завдяки дії зовнішніх і внутрішніх чинників, які, у свою чергу, створюють певну напругу в системі, що спонукає її до самовдосконалення (розвитку). Водночас ринок праці виступає як механізм виявлення і узгодження попиту і пропозиції робочої сили, він має спільні функціональні риси та спільні інтегральні елементи з іншими складовими загального ринку. Тому праця залишається ключовим фактором та функціональним елементом виробничого процесу і навіть набуває нових ознак, які зумовлюються реаліями науково-технічного прогресу, а форми її факторного руху диверсифікуються та видозмінюються під впливом причин техногенного порядку й лібералізації та інших складових процесів глобалізації. Сучасний стан ринку праці в Україні формувався головним чином під впливом трансформації ринкових відносин в умовах затяжної економічної кризи. Це призвело до того, що структура національного ринку праці в Україні має певні особливості. По-перше, це глибокі диспропорції між попитом та пропозицією внаслідок причин, що обумовлені ринковою трансформацією економіки, - економічний спад, структурні перетворення, руйнування єдиного економічного простору країн соціалістичного табору тощо. По-друге, невідповідність дуже низького рівня оплати праці сучасним потребам відтворення робочої сили, що підвищуються внаслідок існування конкурентного середовища і зростання вимог роботодавців до якості робочої сили. По-третє, зростання диференціації доходів працівників, що посилює соціальне розшарування, спричиняє малозабезпеченість населення, - непрацездатних, безробітних та навіть тих, хто працює, зниження соціальної захищеності тощо. Починаючи з 2000 року, намітилися позитивні тенденції розвитку ринку праці в Україні. Вони характеризується такими чинниками. По-перше, поступово збільшується кількість економічно активного населення. За даними вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності середньомісячна чисельність економічно активного населення віком 15-70 років у 2010 р., порівняно з 2009 р., збільшилась на 0,3% і становила 22,3 млн. осіб, з яких 20,9 млн.осіб або 93,6% були зайняті економічною діяльністю, а решта 1,4 млн.осіб - відповідно до методології Міжнародної організації праці (МОП) класифікувалися як безробітні. Чисельність економічно активного населення працездатного віку у 2010 р., порівняно з 2009 р., зросла на 0,3% та становила відповідно 20,6 млн. осіб або 92,3% від зазначеної категорії населення віком 15-70 років. Чисельність зайнятого населення віком 15-70 років у 2010 р., порівняно з 2009 р., збільшилась на 174,3 тис. осіб, або на 0,8% та становила 20,9 млн. осіб, з яких особи працездатного віку складали 19,2 млн., або 91,8%. Рівень зайнятості населення віком 15-70 років відповідно зріс за означений період в цілому по Україні з 57,9% до 58,7%, а у населення працездатного віку з 65,9% до 66,7% [5]. Водночас негативним є той факт, що в останні роки збільшення зайнятості населення відбувається здебільшого за рахунок зростання самостійної зайнятості. Розвиток самостійної зайнятості відбувався в основному за рахунок активізації трудових відносин у неформальному секторі економіки України. Кількість зайнятих у цьому секторі економіки у 2010 р. складала 4,7 млн. осіб, або 22,3% загальної кількості зайнятого населення віком 15-70 років. Неформальний сектор економіки у 2010 р., як і в 2009 р., був переважаючим місцем прикладання праці для кожної другої особи з числа зайнятих сільських жителів. Проте у міській місцевості зайнятість у цьому секторі не набула суттєвого розповсюдження завдяки більш сприятливій кон'юнктурі на ринку праці. Наразі, відбулися структурні зміни у складі зайнятих у неформальному секторі економіки. Так, частка працюючих за наймом за усною домовленістю збільшилась з 28,4% у 2009 р. до 28,8% у 2010 р., при цьому питома вага осіб, які працювали самостійно, скоротилась з 69,6% до 69,4% відповідно. Сільськогосподарське виробництво залишається переважаючим видом діяльності неформального сектору економіки (70,5% зайнятих у цьому секторі, або 72,2% усіх зайнятих у зазначеному виді діяльності). Іншими розповсюдженими видами економічної діяльності населення у цьому секторі економіки були торгівля та будівництво. У неформальному секторі економіки в основному працюють особи працездатного віку, їх частка у 2010 р. складала 80,2%. Зростання зайнятості супроводжується зменшенням кількості безробітних, що є позитивним фактором в сучасних ринкових умовах. Так, за період з 2004 р. по 2010 р. рівень безробіття (за методологією МОП) знизився з 11,7% у 2004 р. до 6,4% у 2010 р.

Зниження рівня безробіття в Україні можна пояснити як покращенням економічної ситуації в країні, що зумовило збільшення попиту на робочу силу, так і поліпшенням державної політики в сфері зайнятості, зокрема, роботи державної служби зайнятості України. За сприяння державної служби зайнятості у 2010 р. було працевлаштовано 1098,6 тис. осіб, або близько половини (45,4%) незайнятого населення, що перебувало на обліку цієї установи (у 2010 р. - 1070,8 тис. та 39,7% відповідно). Із зазначеної кількості 36,8 тис. громадян отримали роботу шляхом надання дотацій роботодавцям, а 25,5 тис. осіб організували власну справу за рахунок виплат одноразової допомоги по безробіттю [7, C. 32].

Вище зазначені заходи дали змогу знизити навантаження незайнятого населення на одне вільне робоче місце. Порівняно з відповідними даними по країнах СНД, показник навантаження в Україні був нижчим, ніж у Вірменії, Киргизстані та Таджикистані, але вищим, ніж у Білорусі, Росії, Молдові та Казахстані (табл. 2).

2. Навантаження незайнятого населення на одне вільне робоче місце (вакантну посаду) у 2009-2010 рр. (на кінець року, осіб)

перспектива розвиток ринок праця україна

Водночас в Україні залишаються значні диспропорції між попитом на робочу силу та її пропозицію по окремих галузях економіки. Наявність структурної диспропорції між попитом на робочу силу та її пропозицією за професіями є фактором, що обмежує можливості працевлаштування безробітних та задоволення потреб роботодавців у працівниках. Одним із важливих інструментів регулювання ринку праці в Україні є встановлення мінімальних соціальних гарантій, таких як мінімальна заробітна плата, мінімальний прожитковий мінімум. Мінімальна заробітна плата виражає встановлений державою розмір оплати праці, нижче якого не може оплачуватися праця за фактично виконану найманим працівником роботу за певну місячну норму. Головною функцією мінімальної заробітної плати вважається соціальна, яка гарантує задоволення основних життєвих потреб людини. Таке твердження випливає з Рекомендації МОП 135, в якій наголошується на тому, що „основною метою встановлення мінімальної заробітної плати має бути надання особам, працюючим за наймом, необхідного соціального захисту відносно мінімально допустимих рівнів заробітної плати" [1 с. 19]. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється у законодавчому порядку. В Україні у процесі економічних трансформацій мінімальна заробітна плата досить часто змінювалася, що беззаперечно позначалося і на рівні доходів громадян. Аналіз даних свідчить про наявність суттєвих коливань показника співвідношення мінімальної заробітної плати та державного соціального стандарту - від 21 до 85%. За останні 7 років співвідношення мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму коливалося в межах 36-85%. Розмір мінімальної заробітної плати і співвідношення її до прожиткового мінімуму залишаються в Україні надзвичайно низькими, що не може задовольнити потреби людини в продовольчих товарах на рівні мінімальних норм, покликаних забезпечити відновлення її працездатності. Співвідношення мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму не відповідає Європейським стандартам. За визначенням експертів Євросоюзу, мінімальна зарплата має становити 2-2,5 прожиткового мінімуму [2, 3].

Внаслідок такої ситуації в Україні нівелюються основні функції мінімальної заробітної плати: соціальна, відтворювальна, стимулююча. Розмір мінімальної заробітної плати є значно нижчим від відповідних стандартів країн ЄС і становить 63 євро. Наприклад, серед держав, які нещодавно приєдналися до ЄС, рівень мінімальної заробітної плати у грудні 2010 р. складав від 92 євро у Болгарії до 288 - у Чехії. Мінімальна заробітна плата (460 грн.) у доларовому еквіваленті становила на кінець 2010 року орієнтовано 92 дол. і дозволяла витрачати на одну особу в середньому 3,1$ на добу. Водночас, на саміті ООН „Цілі тисячоліття" рівень бідності був визначений у межах 4,3 дол. США на добу на одну людину [6, с. 8]. Слід відзначити, що покращення економічної ситуації в останні роки сприяли зростанню як номінальної, так і реальної заробітної плати. Аналіз даних за 1999-2010 рр. свідчить про позитивну динаміку розміру реальної заробітної плати. Починаючи з січня 2001 р., середньомісячні темпи приросту реальної заробітної плати становили 1,6%, що забезпечило її зростання у 2010 р. порівняно з 2000-м р. у 4,5 раза. Найвищі темпи приросту реальної заробітної плати були у 2004 р. і пояснюються змінами в системі оподаткування, які знизили суми податку з нарахованої заробітної плати до 13%. Водночас, в останні три роки спостерігається тенденція до зниження індексу реальної заробітної плати: якщо у 2004 р. вона зросла на 23,8%, у 2005 р. - 20,3%, у 2006 р. - 18,3%, то у 2010 р. - лише на 12,5%. Незважаючи на значне зростання заробітної плати в Україні протягом останніх років, її розмір і надалі залишається одним з найменших не лише серед країн Євросоюзу, а й країн СНД. Так, Україна за рівнем середньої заробітної плати у 2010 р. поступалася Росії, Казахстану, Білорусії [9]. Низький розмір заробітної плати спричиняє значний відтік кваліфікованих кадрів за кордон. За експертними оцінками, за кордоном протягом останніх років працює приблизно 3-3,5 млн. громадян України [4, с. 123]. При цьому більшість українських громадян працюють у країнах СНД, зокрема Російській Федерації та країнах Східної та Західної Європи. Таким чином, основними працевлаштування країнами останнім часом виступають Росія, Польща, Чехія, Італія, Португалія, Німеччина, Словаччина, Греція, Іспанія. Нині, внаслідок значного відставання України у рівні оплати праці від абсолютної більшості європейських країн, наявності значної кількості депресивних регіонів із високим рівнем фактичного (в тому числі прихованого) безробіття, сформувалася доволі масова і невибаглива пропозиція української робочої сили на міжнародних ринках праці. Як наслідок, виїзна міграція набула негативних рис, таких як численні факти дискримінації, відсутність соціального та правового захисту, медичного страхування громадян України, що працюють за кордоном. Це відбувається через те, що більшість українських трудових мігрантів перебувають і працюють за кордоном нелегально (тобто, без відповідного дозволу на працевлаштування і трудового договору, укладеного з іноземними роботодавцями). Нелегальні трудові мігранти вже самим своїм статусом ставлять себе поза законом і тим самим створюють чимало проблем як для себе, так і для своєї держави, яка не в змозі у такому випадку їх захистити, зокрема, забезпечити їх соціальний та правовий захист як за кордоном, так і на Батьківщині, після їх повернення. Таким чином аналіз сучасного стану ринку праці в Україні показав, що до сьогодні ринок праці України залишається фрагментарним, розбалансованим і малоефективним. Він пристосувався до того, щоб амортизувати чисельні негативні шоки, якими супроводжуються процеси системної трансформації, перш за все, за рахунок зміни ціни праці і її тривалості, і лише незначною мірою - за рахунок змін в самій зайнятості.

Не сформульовано цілісної концепції політики на ринку праці. Головні зусилля були сконцентровані переважно на регулюванні масштабів офіційного безробіття, яке на сьогодні складає біля 3% економічно активного населення, в той час як паралельно набували розвитку інші, подекуди приховані негативні процеси:1. В Україні за останні два роки зросли зайнятість населення на некваліфікованих роботах, в особистому і підсобному господарстві, самозайнятість. Найбільша концентрація робочої сили спостерігається нині в сільському господарстві, проте вона недостатньо сконцентрована в промисловості і будівництві;2. Постійно зростає рівень старіння робочої сили. Кожний 13-й працюючий громадянин України досяг сьогодні пенсійного віку. Це створює значні перешкоди для формування інноваційної стратегії, підвищення кваліфікації робочої сили відповідно до потреб впровадження нових технологій;3. Відбувається стрімке скорочення чисельності працездатного контингенту. Очікуване скорочення трудоресурсного потенціалу настільки значне, що не може бути компенсоване за такий короткий проміжок часу ані за рахунок росту продуктивності праці, ні за рахунок винесення виробництва в перенаселені країни з більш дешевою робочою силою. Тому в перспективі праця стане одним із найбільш дефіцитних, якщо не найбільш дефіцитним ресурсом в Україні; 4. Вагомий і ефективний сектор українського ринку праці сформувала робота за кордоном, що в перспективі ще сильніше загострюватиме проблему дефіциту робочої сили; 5. Дефіцит робочої сили вже зараз почав гальмувати розвиток економіки. За три останніх роки число вакансій у промисловості України зросло втричі - при тому, що під час реформ у країні сформувалася нова сфера зайнятості - у дрібному бізнесі й індивідуальній діяльності, що охопила, за різними оцінками, не менше 20 відсотків трудових ресурсів. Кадровий дефіцит спостерігається на кожному другому оборонному підприємстві, що відроджується.

Для зміни даної ситуації в кращу сторону та з метою формування ефективного ринку праці, на нашу думку, слід:1. Розширити практику формування державного замовлення на підготовку фахівців вищими та спеціальними навчальними закладами, з урахуванням прогнозів потреб галузей народного господарства, здійснення відповідної професійної перепідготовки, заохочення децентралізованого фінансування підвищення кваліфікації працівників. 2 Вдосконалити інструментарій заохочення населення України до самозайнятості та створити комплекс стимулів створення нових робочих місць в приватному секторі економіки, зокрема, податкових інструментів, розширити повноваження місцевих органів влади у заохоченні підприємств до створення нових робочих місць. 3. Забезпечити формування єдиної національної ціни праці, здатної забезпечити нормальне відтворення сучасного висококваліфікованого працівника, шляхом формування складної ціни праці на основі суспільного договору, за якого у визначенні меж і формуванні окремих елементів ціни праці беруть участь усі суб'єкти трудового процесу: робітники, підприємці, державні і соціальні інститути; 4. Запровадити регульований мінімум погодинної заробітної плати як соціальний стандарт; 5. Впроваджувати гнучкі форми зайнятості з метою вирішення проблем безробіття та пошуку нових джерел робочої сили та оптимізації її використання. 6. Підвищити мобільність робочої сили шляхом: поширення інформації про становище на регіональних ринках праці; впровадження додаткових стимулів створення робочих місць в депресивних регіонах; розвитку вахтових методів тимчасового працевлаштування; демократизації ринку житла. Лише за таких умов можна створити висококонкурентний ринок праці з орієнтацією на працівника та його добробут.

Висновки. Таким чином, провідними напрямами реформування ринку праці в Україні повинні стати реструктуризація зайнятості, трансформація оплати праці та удосконалення системи регулювання ринку праці. Саме вирішення цих завдань спроможне забезпечити не лише суттєве підвищення рівня життя широких верств населення, але й формування соціальної структури, подібної до європейських зразків (подолання масштабної бідності, створення численного середнього класу, зменшення рівня розшарування). В цілому акценти державної політики необхідно поступово зміщувати від практики регулювання поточної ситуації, що складається на національному ринку праці, до застосування превентивних заходів і турботи про якість національної робочої сили, насамперед, шляхом усунення інституційної недосконалості вітчизняного ринку праці.

Список використаних джерел

1. Головко В., Григорович Н. Реформування статистики праці: досягнення та перспективи // Україна: аспекти праці. - 1998. - №3. - С. 3-7.

2. Горловський Р. Мінімальна заробітна плата як інструмент мотивації праці// Україна: аспекти праці. - 2002. - №2. - С. 43-47.

3. Колот А. Мінімальна заробітна плата в Україні: функції та проблеми її визначення// Україна: аспекти праці. - 1997. - №1. - С. 18-20.

4. Онікієнко В.В., Ткаченко Л.Г., Ємельяненко Л.М. Розвиток ринку праці України: тенденції та перспективи / За ред. В.В. Онікієнка. - К.: РВПС України НАН України, 2007. - 286 с.

5. Статистично-аналітичний огляд ринку праці у 2006 році. Державний комітет статистики України, К., 2007. - 22 с.

6. Цілі розвитку тисячоліття: Україна. - К.: ПП „ЕКМО", 2003. - 29 с.

7. Ярошенко В. Державні механізми регулювання ринків праці в Україні // Україна: аспекти праці. - 2007. - № 8. - С. 30-37

Размещено на Allbest.ru