Вплив світових тенденцій на формування структурних зрушень в економіці країни

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВПЛИВ СВІТОВИХ ТЕНДЕНЦІЙ НА ФОРМУВАННЯ СТРУКТУРНИХ ЗРУШЕНЬ В ЕКОНОМІЦІ КРАЇНИ

В роботі проаналізовані основні тенденції розвитку світової економіки. Проведено порівняльний аналіз структурних зрушень в економіці України та промислово розвинених країн. Визначені фактори, що впливають на формування адекватного механізму прискореного розвитку економіки.

Basic progress of world economy trends are in-process analysed. The comparative analysis of structural changes is conducted in the economy of Ukraine and industrially developed countries. Certain factors which influence on forming of adequate mechanism of speed-up development of economy.

Ключові слова: економіка України, світові тенденції розвитку.

Вступ. Вивчення питань основних напрямків структурних зрушень в економіці світу в цілому, а також в окремих країнах і регіонах показало, що цей напрямок аналізу стикається з деякими теоретичними труднощами. Зокрема, на думку ряду авторів, в умовах зростаючої невизначеності і теоретично, і методологічно є неправильним установлення точних кількісних характеристик великих економічних систем (типу світової економіки або економіки окремих країн). Науково об'єктивним може бути тільки визначення ключових параметрів прогнозованих тенденцій і явищ, якісний аналіз «простору можливостей», виявлення умов оптимальної траєкторії розвитку.

Аналіз останніх джерел. Потрібно відзначити, що питання можливих перспектив і тенденцій розвитку і світової, і української економіки під впливом процесів глобалізації й становлення нового постіндустріального економічного укладу активно обговорюються як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі, у наукових, ділових колах, на рівні урядових заяв уже більше десятка років. Серед основних вітчизняних дослідників у цій сфері можна назвати М.П. Бутка, В.М. Гейця, Б.М. Данилишина, Б.Є. Кваснюка, Т.В. Пепу, В.П. Семиноженка, О.Ю. Красильникова, Л.Г. Чернюк.

Всі вони відзначають гостру необхідність кардинальної зміни державної політики України в сфері відтворення основних засобів і людського капіталу, необхідність формування сприятливого інвестиційного клімату для забезпечення зростання економіки, зміни пріоритетів економічної політики уряду, необхідність термінового початку переходу України від сировинної орієнтації до інноваційної економіки і т.д.

Постановка завдання. Мета даної роботи - дослідити основні тенденції розвитку світової економіки, та провести порівняльний аналіз структурних зрушень в економіці України та промислово розвинених країн.

Результати досліджень. Стосовно прогнозів і перспектив зміни структури світової й української економік, то тут ми згодні з думкою багатьох вітчизняних економістів, зокрема, з прогнозами розвитку України, поданими в дослідженнях вчених Інституту економіки та прогнозування НАН України. Отже, незважаючи на досить високий ступінь невизначеності довгострокової перспективи розвитку світового господарства, в цілому можна виділити такі ключові тенденції розвитку світової економіки, що найбільшою мірою впливають на структуру як світової економіки в цілому, так і економіки окремих країн:

1) масштабна реструктуризація світового господарства в цілому в напрямку зміцнення нових «центрів сили» (Китай, Індія, Бразилія, Росія, можливо, й Індонезія); світова економіка україна

2) виникнення нових технологічних проривів, що базуються на наукових відкриттях рубежу ХХ - ХХІ століть, насамперед у біології, медицині, інформатиці, космічних дослідженнях, в галузі створення нових матеріалів і джерел енергії;

3) глобалізація сфери обігу (торгівлі й фінансів) та споживання;

4) виникнення нових технічних проривів, пов'язаних з необхідністю посилення екологічних вимог до виробництва;

5) створення й поширення нових технологій, включаючи технології «подвійного призначення», зростання їхнього впливу на споживання традиційних ресурсів (у тому числі вуглеводневої сировини) у різних регіонах світу, а також на соціальну й економічну диференціацію в різних країнах;

6) еволюція сформованої до середини поточного десятиліття експортно-сировинної моделі економіки під впливом змін на світових ринках сировини й капіталу;

7) циклічні процеси відновлення накопиченого майна населення (5 - 7 років), основних засобів (10 - 12) і базових технологій (15 - 20) у різних секторах світової економіки, що відбуваються одночасно з еволюційними;

8) якісні зміни умов конкуренції, спричинені не тільки відкриттям нових світових товарних ринків, але й процесами глобалізації сфери обігу та споживання;

9) фундаментальні зрушення в ресурсній базі світової економіки, включаючи трудові ресурси;

10) зміна ролі й «сили впливу» світових економічних інститутів, включаючи валютні курси, механізми хеджування інвестиційних ризиків, регулювання ринків факторів виробництва;

11) імовірне посилення «дуги нестабільності», що охоплює Південну, Південно-Східну й

Центральну Азію, Близький Схід, Балкани, Екваторіальну й Північну Африку, а також зростання нестійкості політичного й соціально-економічного розвитку прикордонних країн, які стануть, з одного боку, ареною розгортання протиріч глобалізації й боротьби провідних «центрів сили» за контроль над економічними ресурсами, з другого - новими складовими «дуги нестабільності».

Ці основні тенденції визначають загальні траєкторії розвитку світової економіки на найближчі 15 -20 років. Щодо української економіки в цілому й промисловості зокрема, то тут, в результаті змін, що відбулися в процесі попереднього розвитку, характерна така картина.

Українська економіка успадкувала з радянських часів значні структурні диспропорції. До цього призвели і гіперінфляція першої половини 90-х років, і спотворена схема приватизації, і неефективна конверсія воєнно-промислового комплексу, гальмування реформування аграрних відносин, високий рівень безробіття тощо. Спостерігались суттєві соціально-економічні зрушення і в регіональному вимірі. Зокрема, тенденції функціонування народногосподарського комплексу в умовах формування ринкових відносин призвели до значної диференціації рівнів соціально-економічного розвитку регіонів країни [1].

Важливим структуроутворюючим фактором національної економіки останніх років є те, що боротьба з інфляцією шляхом посилення жорсткості грошово-кредитної політики й зміцнення реального курсу гривні призвело до різкого скорочення, в першу чергу, виробництва продукції високого ступеня переробки, меншою мірою впливаючи на виробництво продукції низького ступеня переробки. Особливо чітко це демонструють два періоди різкої інтенсифікації структурних зрушень, а також результати політики зміцнення гривні 2003 - 2008 рр.

Такі результати структурних зрушень українського промислового виробництва періоду початку реформ є наслідком їхнього стихійного характеру, з огляду на слабку конкурентоспроможність кінцевої продукції й цінові пропорції минулих часів, коли сировина й енергоносії були відносно дешевими, а багато видів кінцевої продукції - відносно дорогими. Лібералізація цін і зовнішньоекономічної діяльності в умовах низького курсу гривні зробили вигідним експорт сировини й енергоносіїв, що привело до зростання їхніх відносних цін і до зростання реального курсу гривні. В результаті виробники кінцевої продукції, що втратили багато традиційних ринків, стикнулися зі скороченням попиту з боку держави, більш уразливі до розривів господарських зв'язків, не мали можливості масового експорту своєї продукції, стикнулися також зі зростанням відносних цін на споживані ними ресурси і з масованим імпортом дешевої кінцевої продукції. А оскільки виробництво найскладніших видів продукції є найбільш уразливим до розривів господарських зв'язків , то перехідний процес неминуче супроводжувався структурними зрушеннями саме такої спрямованості.

У період ринкових реформ спад у виробництві супроводжується швидким зростанням його енергоємності. Факторами збільшення енергоємності стали: а) «погіршення» економіки України, структурне зрушення у бік енергоємних (первинних і проміжних) виробництв; б) нееластичне зниження споживання енергії й палива при падінні виробництва; в) погіршення стану виробничого апарату, підвищення його зношування.

Примусове переміщення виробничих і особливо інвестиційних ресурсів між окремими сегментами національного господарства, що відбувалося в рамках позаринкової системи, обумовило свідомо низьку ефективність економічної діяльності в окремих галузях і цілих секторах економіки з погляду і кінцевих результатів, і вироблюваних витрат (як у більшості підгалузей сировинного й аграрного секторів). Внаслідок цієї неефективності й склалися об'єктивні структурні обмеження розвитку української економіки наступних років.

Для визначення, на якому етапі структурних перетворень перебуває Україна порівняно з розвиненими країнами Заходу необхідно обрисувати вузлові пункти економічної структури України й промислово розвинених країн та провести їх порівняльний аналіз, зіставивши структурні характеристики в єдиній системі координат. Такою системою координат може стати вісь історичного розвитку: від доіндустріальної - через індустріальну - до постіндустріальної суспільно-економічної системи, описана відповідним набором конкретних структурних зрушень. Розвиток економічної структури - процес нелінійний, тут можливі відступи від оптимального напрямку і навіть регресивні зрушення. Тому подібне дослідження напрямку структурних зрушень і вироблена на його основі стратегія їхнього здійснення в сучасній економіці України дозволять уникнути непотрібного повторення всіх перекосів і тупикових напрямків у розвитку економічної структури, через які вже пройшли промислово розвинені країни.

Взявши за основу аналізу основні положення теорії «третьої хвилі» А. Тоффлера, можна припустити, що сучасні макроструктурні зміни в розвинених країнах Заходу обумовлені глобальним технологічним зрушенням, яке характеризує новий етап матеріально-технічного і соціального розвитку людства. У цьому випадку йдеться про ідентифікацію сучасної позиції західних країн у своєрідній історичній тріаді: від аграрної (доіндустріальної) цивілізації - перша хвиля, до промислового суспільства - друга хвиля, а від нього до інформаційної (постіндустріальної) ери - третя хвиля [2].

Другою концепцією, що дозволяє визначити, на якому етапі структурних перетворень перебувають розвинені країни Заходу й Україна, виступає теорія трьох секторів, основи якої заклав К. Кларк [3]. Зміни секторів у процесі розвитку економіки аналізували й теоретично обґрунтували Ж. Фурастьє і С. Коваль. Автори висунули гіпотезу, відповідно до якої економіка поділяється на три сектори або типи діяльності: первинний (добувний), вторинний (промисловий), третинний (обслуговуючий). У поєднанні з теорією «третьої хвилі» А. Тоффлера виявляється, що економіка в міру свого розвитку проходить три етапи:

* в доіндустріальну епоху переважає первинний сектор (сільське господарство, добувна промисловість), існують деякі види вторинної діяльності (головним чином, будівництво) і майже жодної третинної діяльності (структурне співвідношення 80:10:10);

* у період індустріалізації частка первинного сектора зростає, але відносно повільніше, ніж частка вторинного сектора, яка зростає швидше й досягає приблизно 50 %. Обслуговуючі сектори також зростають, особливо на етапі переходу до постіндустріального (інформаційного) суспільства, коли вони випереджають темпи розвитку вторинного сектора (структурне співвідношення 30:50:20);

* нарешті, у постіндустріальну епоху частка первинного й вторинного секторів у виробництві валового продукту помітно знижується порівняно з третинним сектором (структурне співвідношення 10:10:80).

Таким чином, на етапі переходу до інформаційного суспільства, на якому саме й перебуває більшість розвинених країн, первинний і вторинний сектори економіки потребують усе меншої кількості робочої сили, а їхня продукція займає все меншу частину валового внутрішнього продукту. У той же час значно збільшується частка сфери обслуговування (галузей інфраструктури, транспорту, засобів зв'язку й телекомунікацій, торгівлі, ділових послуг тощо).

Структурні зміни, що відбулися в останні 10 - 15 років у країнах Східної Європи, також добре описуються положеннями теорії трьох секторів. І хоча теорія трьох секторів небезперечна, однак досвід дослідження й зіставлення статистичних даних підтверджує її досить високу наукову точність. Розвиток світової економіки супроводжується послідовними структурними змінами, що виражаються в збільшенні й зменшенні частки окремих секторів економіки.

Стосовно ідентифікації місця України, то, виходячи з пропорцій відтворювальної та галузевої структури національної економіки, а також основних напрямків структурних зрушень, можна стверджувати, що вона наразі перебуває на тому ж етапі розвитку, на якому перебували розвинені країни Заходу в період індустріалізації. Найбільше ж розвинені світові держави нині виходять на постіндустріальний виток розвитку. У табл. 1 систематизовані зрушення в структурі економік розвинених країн світу, які спостерігались останнім часом порівняно зі зрушеннями в економіці сучасної України.

Подані в табл. 1 зрушення тільки на перший погляд здаються ізольованими одне від одного, але вони є частиною гігантського макрозрушення, що обумовило рух від економічної структури індустріального до структури інформаційного суспільства.

Порівняльні характеристики структурних зрушень в економіці України та промислово розвинених країн

Слід виділити такі структурні особливості української економіки, що закріпилися в поточному десятилітті:

1) вузькість сегмента, що виробляє конкурентоспроможні на світовому ринку товари;

2) високий ступінь концентрації зайнятих у галузях з невисокою конкурентоспроможністю, що стійко розвиваються тільки в умовах відносно закритих ринків;

3) гіпертрофованість масштабів торгівлі, що відображає високий рівень транзакційних витрат у компаній, які виробляють товари;

4) наявність низькоефективного, деградуючого сектора соціальних послуг.

Тепер перейдемо до аналізу можливостей реалізації конкурентних переваг України та здійснення на їхній основі прогресивних структурних зрушень.

Напрямки й динаміка розвитку фундаментальних макроекономічних тенденцій, що впливають на розвиток національної економіки, визначають простір її можливостей - тобто межі, в яких можуть бути досягнуті оптимальні параметри довгострокового соціально-економічного розвитку країни, виходячи з балансу інтересів суб'єктів національної економіки (населення, соціальних груп, уряду, великих корпорацій).

Найбільш повна реалізація зовнішніх і внутрішніх можливостей, обумовлених довгостроковими тенденціями, можлива на основі формування адекватного механізму прискореного розвитку економіки, що базується на її конкурентних перевагах.

Вивчення довгострокових тенденцій розвитку дозволяє виділити дві основні групи факторів, що є основою такого розвитку.

Можливість капіталізації існуючих у форматі світового господарства порівняльних переваг української економіки виявляється в:

1) забезпеченні стабільності енергопостачання європейських центрів сили за рахунок українських ГТС;

2) приєднання до глобального обороту високотехнологічної продукції, технологій та інтелектуальних послуг;

3) замиканні вантажо- і пасажиропотоків на українські транспортні коридори;

4) реалізації стратегії експорту сільськогосподарської продукції й екологічно чистих продуктів.

Можливість використання внутрішніх умов для усунення диспропорцій національної економіки і підвищення конкурентоспроможності її найбільш відстаючих секторів (внутрішньоорієнтованого й соціального) припускає:

1) розширення українського середнього класу й пов'язане з цим зростання споживчих стандартів, збільшення й формування нових сегментів споживчого ринку;

2) трансформацію інфраструктури споживчих ринків (торговельні мережі) і перетворення мережних структур у значущі джерела інвестицій у виробництво товарів;

3) появу нового типу працівника й підприємця, що змінює вимоги до соціальних і економічних інститутів та інфраструктури;

4) перетворення сфери споживання на основі її інформатизації;

5) прискорений розвиток освіти й охорони здоров'я, що формують попит на продукцію сполучених галузей (офісна техніка, медичне обладнання, фармацевтика);

6) зростання інвестиційного попиту, пов'язаного з модернізацією інфраструктури й металургійного та машинобудівного комплексів;

7) підвищення можливостей капіталізації національних компаній і розширення їхнього доступу до світових ресурсів розвитку (технологічних, фінансових, кадрових);

8) розширення можливостей для «технологічного трансферту» і виходу українських компаній на нові ринки;

9) зростання інвестиційного потенціалу за рахунок припливу іноземних інвестицій і збільшення «довгих» кредитних ресурсів.

Реалізація сприятливих зовнішніх і внутрішніх умов розвитку можлива в рамках комплексної програми структурної перебудови економіки України відповідно до об'єктивних світових тенденцій.

Під впливом процесу глобалізації у світовому господарстві склались такі основні тенденції структурних зрушень:

По-перше, різні сфери відтворення з різною швидкістю будуть інтегруватися у світову економіку. У першу чергу, це відноситься до сфери споживання, де буде збільшуватися розрив між стандартами й стилем життя середнього класу та малозабезпечених верств населення; до сфери обігу, пов'язаної з формуванням глобалізованого сегмента торгівлі, орієнтованого на обслуговування середнього класу, і традиційного, орієнтованого на малозабезпечені верстви; до сфери виробництва, де глобалізація найбільшою мірою торкнеться основної частини експортно-сировинних галузей, виробництва побутової техніки, енергетичного й електротехнічного машинобудування, авіа- і суднобудування, частини харчових виробництв, а також частини сфери послуг.

По-друге, глобалізація обігу, фінансової системи й споживання приведе до більшої відкритості цих сфер стандартам інституційного середовища й міжнародним правилам; появи нового типу підприємця й працівника; орієнтації більшої частини інфраструктури ринків товарів (послуг) і капіталів на міжнародні структури.

По-третє, глобалізація виробництва приведе до таких змін:

? різкого зниження ролі цінового фактора в конкуренції на внутрішніх ринках і підвищення значення якості й комплексу умов, які виробник може надати покупцеві (кредити, передпродажна підготовка й після продажний сервіс та ін.);

? зміни критеріїв ефективності виробництва, підвищення ролі стабільності компанії й можливості доступу до ринків і ресурсів при її оцінці;

? інтенсивної капіталізації українських компаній, підвищення вартості їхніх реальних активів;

? зміни конфігурації потоків товарів (послуг) і капіталів на користь конкурентоспроможних переробних виробництв у зв'язку з їхнім вбудовуванням у глобальні ланцюжки виробництва доданої вартості.

По-четверте, це знизить ефективність існуючої системи державного та корпоративного управління економікою й спричинить зміни в нормативних правових, регуляторних і організаційних механізмах управління.

Висновок

Таким чином, до середини наступного десятиліття в Україні може скластися нова конфігурація:

? виробничо-технологічних структур, частково вбудованих у міжнародні ланцюжки виробництва доданої вартості;

? виробничо-територіальних кластерів у ряді капіталізованих та розвинених макрорегіонів: Донецька область, Дніпропетровська область, Луганська область, м. Київ та ін.;

? корпоративних організаційних структур транснаціонального характеру.

Література

1. Данилишин Б.М., Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка: Навчальний посібник / За наук. ред. Б.М. Данилишина. - Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект- Поліграф», 2007. - 688 с.

2. Тоффлер Э. Третья волна. - М.: АСТ, 2004. - 321 с.

3. Clark C. The Condition of Economic progress. McMillan, - London, 1940. - 125 р.

Размещено на Allbest.ru