Джеймс Тобін

Размещено на http://www.allbest.ru/

тобін споживча функція перерозподіл ліквідність

Повідомлення

На тему:

Джеймс Тобін

Підготувала:

Учениця 7 класу

Краснопільської гімназії

Найдовська Марина

Смт Краснопілля 2012

Тобін Джеймс народився 5 березня 1918 року у м. Шампейн (США); ріс у сім?ї з широкими інтелектуальними інтересами. З 1935 р. став вивчати економіку в Гарвардському університеті. Через чотири роки отримав ступінь бакалавра, а ще через два -- магістра економічних наук.

Свою трудову діяльність Дж. Тобін починає в Управлінні регулювання цін, а згодом -- у Раді цивільного постачання і воєнного виробництва у Вашингтоні. Після вступу Сполучених Штатів Америки у другу світову війну йде на службу офіцером військово-морського флоту.

У 1946 році Дж. Тобін повернувся до Гарвардського університету на посаду викладача. Через рік захистив докторську дисертацію з економіки на тему «Теоретичне і статистичне дослідження функції споживання». Вже тоді молодий вчений виявив великий інтерес до різнобічних наукових досліджень, друкуючи цілий ряд статей з макроекономіки, статистичного аналізу попиту і теорії раціонування. З 1950 року переходить працювати професором економіки в Йєльський університет, який став його постійним місцем роботи. Там, крім викладацької діяльності, займався науковими дослідженнями фінансових ринків, розробляв теоретичні питання, що стосуються змін розмірів грошових фондів і становища на грошових ринках під впливом політики «прийняття рішень» у сфері споживання, виробництва та капіталовкладень.

У цей період багато вчених світу значну увагу приділяли теорії споживчих функцій, тобто теорії про кількісну залежність між, витратами виробництва і величиною випуску продукції. Ще наприкінці 40-х років, зокрема у працях Дж. С. Дьюзенберрі, були наведені деякі докази того, що споживання в рамках індивідуальних господарств залежить швидше не від абсолютних розмірів доходу, а від приналежності до тієї чи іншої групи в системі розподілу загального прибутку (іншими словами, від відносного доходу).

Згодом, у 1951 році, Дж. Тобін запропонував свою альтернативну концепцію гіпотези «досягнутого піку» Дьюзенберрі. Майбутній Нобелівський лауреат заявив, що той феномен, заради якого Дж. С. Дьюзенберрі розвинув згадану теорію, можна в основному пояснити за допомогою «модифікованої гіпотези абсолютного доходу». Вчений висловив припущення, згідно з яким споживання залежить як від величини доходу, так і від розміру багатства, або абсолютної вартості майна.

У своїй праці «Споживча функція» Дж. Тобін твердить, що у тих країнах, де велика питома вага доходів від власності, а норма заощаджень досягає високого рівня, великою є і норма процента. Однак, на думку деяких економістів, ці міркування передбачають надто сильний вплив норми процента на схильність до заощаджень -- навіть за умови, що некомпенсований вплив, який передається підвищенням норми процента, в остаточному підсумку призводить до збільшення заощаджень.

З приводу способів перерозподілу у Дж. Тобіна відбулася цікава дискусія з М. Фрідменом. Останній вважав постійні доходи людей (у даному випадку -- доходи бідних) заданими і незмінними або, принаймні, не залежними від форми їх надходження до власників. Саме це припущення піддав сумніву Дж. Тобін. Його докази досить цікаві з точки зору взаємозалежностей корисностей. Припустімо, що середні класи і робітнича аристократія відчувають таку неприязнь до безробітних, що здатні противитись будь-якому оптимальному перерозподілу купівельної спроможності на користь бідних. Чи можна в такому випадку ще чимось допомогти бідним? Дж. Тобін не вважає становище безнадійним.

Висловлюючись мовою державних фінансистів, існують певні «насущні потреби», зокрема, потреби в їжі, житлі, медичній допомозі, освіті. Можна припускати, що забезпечені верстви населення швидше погодяться на повніше задоволення нагальних потреб бідних, ніж віддадуть їм частину загальної купівельної спроможності. До того ж, при задоволенні початкових потреб приріст реальних доходів бідних буде більшим від тих сум, які держава розподіляє у вигляді загальної торговельної спроможності.

Справедливість доказів Дж. Тобіна якоюсь мірою підтверджується досвідом США та інших країн, де у вжитку продуктові талони, ведеться державне житлове будівництво, подається безплатна медична допомога, існує страхування від хвороби. Насущні блага і послуги, яких потребують бідні, суспільство дійсно надає їм значно охочіше, ніж частину загальної торговельної спроможності, яку бідні хотіли б отримувати. Дж. Тобін схвалює подібну практику та пропонує розширити кількість і підвищити якість послуг, що надаються державою бідним, аби в розподілі не панувала кричуща нерівність.

У 1961 -- 1962 роках Дж. Тобін -- член Ради економічних консультантів. Ця робота збагатила самого вченого. Виступаючи з лекцією, прочитаною після повернення з Ради до Йєльського університету, він відзначив, що при обговоренні більшості питань доводиться користуватися багатою статистичною інформацією і нагромадженими за тривалий період матеріалами урядових обговорень та переговорів, доступних лише урядовим чиновникам. Учений-економіст, на його думку, повертається з Ради з почуттям упевненості в тому, що економічна наука здатна внести корисний і самостійний внесок в економічну політику, істотно підвищити рівень політичних рішень. Разом з тим, додав Дж. Тобін, знаючи, як часто останні приймаються на основі "неповної інформації, неточного дослідження і поспішного аналізу", кожний вчений інакше оцінить важливість й актуальність тих чи інших питань, що потребують наукового дослідження і розширюють кругозір.

Дж. Тобін -- один із видатних представників сучасної політичної економії. Значну частину наукових досліджень вчений присвятив проблемі позичкового процента; він розглядається неординарно -- і як наслідок співвідношення попиту та пропозиції на гроші. Попит пов?язується прямо пропорційно з рівнем доходів і обернено пропорційно -- з нормою процента. Ще в 1958 році вчений здійснює спробу розширити теорію господарського ризику, щоб ліквідувати відмінності в оцінках майбутньої динаміки процента як єдиної основи, на котрій грунтується його рівень.

Проблема, якою зайнявся Дж. Тобін, відзначається особливою актуальністю -- адже в періоди економічних спадів і криз різко погіршується фінансовий стан фірм, порушується нормальний кругооборот капіталів, масовими стають банкрутства підприємств. Як не допустити цієї ситуації, а якщо вона трапилася, то яким шляхом вибиратися з неї, оздоровляти фінансову систему? Вчений запропонував свою відому теорію переваги ліквідності. Йдеться про ліквідність, яка з фінансової точки зору означає здатність банків, фірм, бізнесменів забезпечити своєчасне виконання своїх боргових зобов?язань.

Так от, формулюючи цю теорію, Дж. Тобін ув?язав норму процента з диверсифікацією цінних паперів, що здійснюється окремим інвестором. На відміну від концепції Дж. М. Кейнса, визнавалися два можливі джерела переваги ліквідності: 1) нееластичність очікуваних майбутніх процентних ставок і 2) невизначеність майбутньої норми процента. Ризикова теорія переваги ліквідності була задумана, щоб пояснити поведінку інвестора при виборі ним грошей та облігацій. Власне гроші в трактуванні вченого оголошувалися найліквіднішим активом, через це процент взагалі не повинен був би сплачуватися. Короткотермінові цінні папери належать до «високоліквідних», за якими сплачується нижчий від середньозваженої банківської ставки процент, а довготермінові -- до «низьколіквідних», за якими сплачується вищий від цієї ставки процент.

У 1971 році Дж. Тобіна було обрано президентом Американської економічної асоціації. На початку 70-х років він, як і деякі інші кейнсіанці, запропонував ігнорувати інфляцію і продовжувати працювати над проблемами досягнення повної зайнятості. У своїх рекомендаціях дослідник не передбачав антиінфляційних заходів і щодо цього висловився у своїй президентській доповіді на засіданні Американської економічної асоціації в 1972 році. Вчений вважав, що «соціальні» втрати від інфляції менші, ніж від тягаря безробіття, що інфляція навряд чи посилиться, якщо і надалі не звертати на неї серйозної уваги. Дж. Тобін був стійким противником політики, яка допускає ризик викликати високе безробіття.

У той час, коли з?явилися перші заклики «ігнорувати інфляцію», її темпи у США становили приблизно 5% на рік. Але коли події дістали інший поворот і темпи підвищення цін стали вимірюватися двозначними цифрами, Дж. Тобін уже в 1974 році відреагував інакше.

Статистичний аналіз проблем зайнятості, убраний в кейнсіанську форму, одержав у політекономії назву концепції кривих А. Філліпса. В 1979 р. Дж. Тобін твердив, що це -- післявоєнний варіант кейнсіанської теорії заробітної плати і зайнятості. Саме Нобелівським лауреатом було проведено одну з перших емпіричних перевірок гіпотези Філліпса.

Давній противник монетаризму Дж. Тобін у березні 1981 року визнав, що в 70-х роках центр економічної науки змістився в бік їхньої (монетаристів) позиції та методології. При цьому вчений вказав на «другу хвилю монетаризму, другу контрреволюцію», яка вдихнула нове життя у старий ортодоксальний варіант монетарної доктрини і виявилася «ще більш реакційною», ніж первинна доктрина М. Фрідмена. Йдеться про надзвичайно модну нині на Заході теорію раціональних сподівань, яка хоч і виходить за рамки монетаризму і в ряді питань полемізує з ним, але в той же час активно використовує його теоретичні новації і в остаточному підсумку спрямована на утвердження загальних висновків про неефективність та безглуздість енергійних заходів держави щодо регулювання попиту.

Визнаючи цю зміну в економічній теорії, Дж. Тобін все ж не вірив у практичну реалізацію монетарної доктрини. Виступаючи на конференції економістів у листопаді 1981 року, він заявив, що «обіцянки Рейгана знизити інфляцію і безробіття, збалансувати бюджет і знизити податки -- це просто нісенітниця».

У Дослідженнях економіки США Дж. Тобін багато уваги приділяв проблемам прямих і зворотних зв?язків між відтворенням діючого капіталу і Функціонуванням фондового ринку. Прямі зв?язки виявляються залежно від біржової кон?юнктури і від стану справ в економіці. Звідси випливає виконання біржою барометричної функції. Зворотні зв?язки виявляються у впливі коливань розмірів акціонерного капіталу на міжгалузеве переливання капіталу, фінансування корпорацій та ін.

Для характеристики співвідношення ринкової вартості акцій і вартості активів Дж. Тобін розробив показник, названий ним «коефіцієнтом q (ку)».

Цей коефіцієнт виражає відношення відтворної вартості активів до ринкової вартості акцій і боргових зобов?язань корпорацій Нині він широко використовується американськими економістами

Дж. Тобін став широко відомим завдяки розробленій в 70 х роках теорії "портфельної адаптації", ще названій економістами теорією "портфельного вибору". Після ознайомлення з цією розробкою багато спеціалістів визнали її оригінальною А власники грошей одержали спосіб більш грамотного їх вкладення в акції, облігації, інші типи цінних паперів

Звичайно, формулювання цієї теорієї далося нелегко Почалося з того, що вчений визнав теорію ліквідності спрощеною Він став розглядати взаємозв?язок реального виробництва не лише з коливаннями грошового попиту, а й із змінами всієї фінансової сфери Цей механізм Дж Тобін описав у тритомнику ("Нариси політекономії", "Споживання та економетрика", "Теорія і політика") за допомогою концепції "портфельної адаптації". Коротко її суть можна було б викласти таким чином. В умовах постійного переливання вкладів, завдяки високій заміщеності цінних паперів відбуваються зміни їхньої ціни, грошового попиту на них А, відповідно, зміни цього попиту викликають зміни відносних цін усієї структури (портфеля) активів, тобто облігацій, акцій. В цілому ж, у зазначених вище трьох книгах, що були видані у 1971 -- 1982 роках, а також у правд "Активи нагромадження та економічна діяльність" (1980 р.) Дж Тобшом досліджено вплив, що здійснюється на економіку з боку економічної, грошової та фіскальної політики через механізм ринків грошей і цінних паперів

Безперечно, Дж Тобіном було зроблено великий внесок в економічну науку. По праву П. Семюелсон у своїй книзі "Економікс" назвав його "інтелектуальним гігантом". Справедливість цих слів підтвердив і Нобелівський комітет. У 1981 році за аналіз фінансових ринків та їхніх зв?язків з рішеннями в галузі витрат, зайнятості, виробництва і цін він нагородив ученого найвищою своєю відзнакою Цю премію присуджено Дж. Тобшу не за якусь конкретно реалізовану наукову ідею чи окрему книгу. Учений одержав її за створення міцної і придатної для емпіричного застосування основи для досліджень в галузі функціонування ринків грошей та цінних паперів, а також за роз?яснен ня того, як зміни, що відбуваються на цих ринках, впливають на обсяги спо живання, інвестицій, виробництва, зайнятості та на економічне зростання. Це -- нагорода за подвижницьку працю протягом усього життя.

Размещено на Allbest.ru