Аналіз моделі природної монополії як елемента непрямого державного регулювання економіки в розвинутих країнах і Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз моделі природної монополії як елемента непрямого державного регулювання економіки в розвинутих країнах і Україні

Постановка проблеми. Світова економічна криза 2007-2010 років продемонструвала, що навіть в країнах-лідерах світового господарства, важко забезпечувати ефективну протидії циклічним спадам економіки. В посткризових умовах необхідні принципові якісно нові підходи до визначення ступеня державного втручання в процеси регулювання ринкових відносин. Сьогодні в економіці України особливо гостро постає проблема подолання сировинної направленості галузей економіки, перехід до інноваційно-відтворювального етапу розвитку, модернізація та заміна на сучасній технологічній базі застарілого основного капіталу. На сучасному етапі недостатньо використовувати традиційні методи державного регулювання, що переважали в останні десятиліття - податки, мита, валютний курс і процентна ставка. Тому особливо актуальною є розробка нової концепції і моделі державного регулювання національної економіки з метою подолання кризових явищ та виходу української держави на нові позиції економічного зростання. Завдання розвитку конкурентних відносин базується на непрямих методах регулювання економіки та зосередження зусиль держави в розвитку інфраструктурних галузей, тобто річ іде про створення моделі регулювання економіки через інфраструктурні комплекси, центральне місце в яких складають природні монополії. Вони охоплюють значну частину ланцюжка від виробництва до збуту продукції, а також можуть бути обмежені мережевою структурою складаючи природно-монопольне ядро галузі. Оскільки природні монополії знаходиться під повним державним впливом, то в цьому полягає їх унікальна економічна властивість як найважливішої ланки системи держаного регулювання.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідження проблеми природних монополій закладено в працях таких провідних західних економістів як А. Курно, Дж. Мілля, Г. Демшица, У. Баумоля. Серед російських економістів можна виділити дослідження Е. Балацького, М. Дерябеної, О. Богомолова, М. Кутерміна та ін.

В українській економічній літературі за останній час також з'явилось багато робіт присвячених дослідженню взаємозв'язку діяльності монопольних структур та ефективності національної економіки. Це праці А. Чухно, В. Геєця, Р. Мокія, Ю. Пахомова, А. Поручника, С. Соколенка, А. Філіпенка. Разом з тим у всіх цих працях природні монополії не розглядаються як інструмент регулювання економіки і не ставиться завдання створення ефективної моделі державного впливу на економіку з використанням природних монополій. Причина таких підходів в тому, що за останні десятиліття природні монополії розглядались як інструмент акумуляції доходів від сировинного експорту і не вирішувалось завдання розробки концепції державного регулювання через природні монополії.

Мета дослідження полягає в розробці концептуальних основ системи державного регулювання національної економіки на базі управління її природними монополіями, а також визначення природної монополії як економічної категорії в сучасній економічній системі, дослідження її специфічних рис, що дозволяють використовувати її як основу системи державного регулювання економіки.

Виклад основного матеріалу. Природна монополія - це така форма організації товарного виробництва при якій задоволення попиту на даний продукт, або послугу виключає конкурентні відносини в силу об'єктивного фактора - переваги низьких витрат крупного виробництва над дрібним конкурентним. Природні монополії - це технологічні монополії, крупні розміри, яких зумовлені специфікою технологій виробництва та наявністю ефекту від зростання масштабів виробництва, при якому відбувається суттєве пониження мінімальних довгострокових середніх витрат на одиницю продукції. Найважливіші природні монополії в економіці України існують в інфраструктурних галузях у вигляді вертикальних виробничих об'єднань з різним ступенем вертикальної інтеграції - від крупних вертикально інтегрованих підприємств, що охоплюють весь виробничо-технологічний ланцюжок та переважну більшість всієї інфраструктурної галузі, до чисто мережевих структур, що складають природно-монопольне ядро галузі. Місце природної монополії в економічній системі визначається зонами найбільш жорсткого переплетіння економічних інтересів різноманітних складових цієї системи, а також зонами, в яких конкуренція є найбільш руйнівною та загрожує існуванню економічної системи, або ж є суттєвою перешкодою на шляху її розвитку. Найяскравіший приклад таких зон - це область використання природних невідтворювальних ресурсів та побудова соціально-економічних зв'язків між підрозділами економічної системи. При цьому роль природних монополій виражається в тому, що вони виступають як спосіб вирішення суперечностей між підрозділами економічної системи коли конкуренція замінюється на цивілізовані методи забезпечення суб'єктів підприємництва природними ресурсами та каналами зв'язку інформації. Таке забезпечення здійснюється монопольно, а всі суб'єкти національної економіки добровільно віддають право природним монополіям зі створення такого способу забезпечення умов функціонування економічної систем. Оскільки головне завдання природних монополій складає забезпечення умов для розвитку інших секторів економіки, то ці монополії займають центральне місце в інфраструктурних галузях економіки: нафтова та газова галузі, електрота атомна енергетика, комунальні послуги, різні види транспорту та зв'язку.

Існування природних монополій не можливе без спеціального державного контролю, при якому держава слідкує за виконанням їх головної функції - створення умов для розвитку інших галузей в тих областях, де конкуренція неможлива, оскільки в природних монополістів значно нижчі витрати, ніж якби виробництво здійснювали багато конкурентних виробників. Тому держава зберігає контроль над природними монополіями, при чому якісне управління їх діяльністю буде забезпечувати вирішення оптимальних завдань економічного зростання.

Природні монополії виступають як засіб найбільш гострих внутрішніх суперечностей економічної системи, що виникають в сферах найбільш тісного переплетіння інтересів різних підрозділів системи, тому найважливіші природні монополії виникають в інфраструктурних галузях економіки, які забезпечують створення умов для функціонування національної економіки. Центральне місце в сучасній економічній системі займають вертикально інтегровані виробничі об'єднання, в яких декілька груп підприємств поєднуються в єдиний технологічно-виробничий ланцюг з різним ступенем інтеграції - від всієї інфраструктурної галузі, включаючи виробничі та збутові підприємства до чисто мережевих структур, які виступають в якості природно монопольного ядра галузі. Можна виділити такі головні риси природних монополій, на основі яких держава повинна здійснювати їх ефективне регулювання:

? зростаючий ефект масштабу виробництва, при якому відбувається падіння середніх мінімальних витрат на виробництво одиниці продукції на тлі швидшого зростання обсягів виробництва;

? стратегічне місце природних монополій в інфраструктурних галузях - це мережеві структури, що здійснюють передачу продукції від виробника до споживача і звідси обов'язковість використання їх послуг при виробництво будь якої продукції;

? ефект мультиплікації, що виражається в багатократному впливі регуляторних параметрів (обсяг випуску та ціни природних монополістів) на макроекономічні показники.

? державний контроль, що виражається можливістю забезпечення державних інтересів у функціонуванні та розвитку природних монополій.

? перевищення ефективних розмірів підприємства над обсягом існуючих ринків споживання.

? нерівномірність попиту на продукцію природних монополій.

? здатність підтримувати єдиний економічний простір.

Всі ці властивості створюють додаткові передумови для використання природних монополій в якості

інструменту державного пливу та тисну на інші галузі економіки країни. Можливості регулювання економіки через природні монополії суттєво залежать від ступеня вертикальної інтегрованості природної монополії в рамках інфраструктурної галузі. Вертикальна інтеграція інфраструктурних галузях економіки України відповідає вимогам побудови єдиного економічного простору та укріплення національної безпеки. Економічний аналіз за останні десятиліття показує, що в збереженні України як незалежної держави в кінці ХХ ст. важливу роль відіграло те, що інфраструктурні галузі були збереженні як єдині структури на рівні всієї держави. Таке збереження єдиних вертикальних структур в енергетиці та газовій галузі в значній мірі сприяло тому, що ці інфраструктурні сфери зіграли ведучу роль в економічному зростанні національної економіки в кінці 90-х років ХХ ст. Бажана межа вертикальної інтеграції повинна визначатися на державному рівні на основі виваженого комплексного підходу до вивчення соціально-економічних наслідків діяльності природних монополій та їх ролі в забезпеченні державних інтересів.

У сучасних умовах, коли Україна стоїть перед викликами глобальної кризи, збереження існуючих природних монополій як єдиних високоінтегрованих структур відповідає потребам сьогоднішнього етапу розвитку. Системоутворююча роль природних монополій вимагає збереження існуючих вертикальних об'єднань в рамках єдиної народногосподарської структури, але при цьому висока ступінь інтеграції вимагає якісно розробленої стратегії державного регулювання, яка забезпечить реалізацію потенціалу природних монополій для подолання кризи та переходу до інноваційного типу суспільного відтворення. Реальний стан природних монополій України відображає дві протилежних тенденції в їх розвитку. В результаті природні монополії мають різну ступінь інтеграції [1]. Серйозні завдання, що стоять перед державою як з точки зору внутрішнього економічного розвитку, так і на міжнародній арені вимагають, щоб етап реформування природних монополій перейшов в етап їх використання в якості локомотиву суспільного розвитку. Незалежно від форми існування в поточний момент природні монополії повинні стати ефективним інструментом державного регулювання економіки.

Для становлення української моделі регулювання природних монополій важливим є зарубіжний досвід їх використання для регулювання економіки. Яскравим прикладом послідовного використання природних монополій для управління іншими галузями економіки є фактичне використання електроенергетики для регулювання вугільно-добувної промисловості Великобританії протягом всієї другої половини ХХ ст. Електроенергетика при цьому повністю була підконтрольна державі, яка заключала довгострокові сприятливі контракти на його поставки в якості основного енергоносія для теплоелектростанцій. При цьому можна було використовувати альтернативні, більш дешеві енергоносії - торф і мазут, але перевага надавалася вугільним контрактам. Припинення фактичного субсидування вугільної промисловості відбулося під час панування політики «тетчеризму», яка базувалась на стратегії лібералізації економіки. Отже, місце природних монополій в економічній системі визначається такою їх стратегією, коли ці монополії, являючись господарюючими суб'єктами, займають положення між державними органами управління, які визначають мету регулятивної політики, та підприємствами бізнес-сектору, які реалізують дані цілі. Звідси двоїста природа природних монополій: з однієї сторони, вони є об'єктом управління для державних органів, а з другої сторони, вони - суб'єкт непрямого регулювання держави, через управління яким передається ефекти мультиплікації на конкурентне бізнес-середовище.

Розвинена система галузевих регулюючих органів у сферах природних монополій і галузей, приватизованих в часи правління уряду М. Тетчер, діє у Великій Британії. Це, зокрема, Відомство з питань ринків газу й електроенергії, Управління з питань ринків послуг водопостачання, Управління з питань регулювання залізниць, Управління з питань телекомунікацій, окремі комісії з питань поштових послуг, цивільної авіації, радіозв'язку тощо. Особливість цієї країни в тому, що британські органи, які відповідають за конкурентну політику, й зазначені регулюючі органи сфери природних монополій мають паралельні повноваження застосування конкурентного законодавства у Великобританії. Відповідні регулюючі агенції існують також у Китаї, Франції, Італії, Швеції, Бразилії, Австрії, Японії й багатьох інших країнах [2].

Взаємодія між сектором природних монополій і бізнес-сектором відбувається через потоки трудових, інвестиційних, матеріальних та фінансових ресурсів, управління якими здійснюється в секторі природних монополій, в який включаються природні монополії інфраструктурних галузей. Логічна схема управління включає підприємства конкурентного сектору, що використовують всі переваги конкурентної економіки - наявність стимулів до зниження виробничих витрат, орієнтація виробництва на запити споживачів і т. п., але при цьому через наявність конкуренції бізнес-сектор не може диктувати свою волю природним монополіям, які на противагу диктують їм свої умови.

Якщо держава використовує жорсткі заходи антимонопольного тиску в конкурентному секторі і забезпечує рівні умови функціонування приватним компаніям, то це формує інституціональну модель державного регулювання, які в діючій концепції регулювання стають базовими та посилюють державний контроль над природними монополіями. Державні управлінські структури, що реалізують управління природними монополіями за допомогою спеціальних інструментів, формують такі умови, які направляють «невидиму руку ринку» в такому напряму, щоби не створювались протиріччя між держрегулюванням та намаганням господарюючих суб'єктів подолати дані протиріччя шляхом обходу регулятивних актів. В силу унікальності продукції та послуг природних монополістів, взаємодія будь-яких суб'єктів підприємництва з ними в процесі господарської діяльності відбувається практично безперервно, що дозволяє оперативно реагувати на зміну ситуації та створювати необхідні управлінські тиски. Безперервність управління можлива тільки при наявності інформації про стан всіх суб'єктів ринку, звідси необхідність розробки постійного моніторингу про економічний стан галузей і підприємств національної економіки, які здійснюються спеціальними підрозділами. Для сучасного кризового стану економіки України такий моніторинг ринкового середовища є особливо актуальним як на місцевому, так і національному рівнях.

Державне регулювання на основі управління природними монополіями дозволяє створити диференційований вплив на більшість підрозділів економіки, навіть до створення «точкових впливів» на кожного індивідуального споживача товарів та послуг природних монополістів. Такі впливи можна назвати індивідуальним вибірковим регулювання держави. Існуючі традиційні інструменти регулювання, такі як бюджетно-фінансова та грошово-кредитна політика, мають потужний вплив на всю економіку, на кожний її підрозділ, а управління природними монополіями може використовуватися для створення вибіркових регулюючих сигналів, які впливають на крупні підрозділи через макроекономічні методи управління. Управління природними монополіями дозволяє досягнути високої ефективності інвестиційних потоків та потоків трудових ресурсів, створити їх концентрацію на пріоритетних напрямах економічного зростання.

Методи державного регулювання, які базуються на спільному управлінні потоками трудових, інвестиційних, матеріальних та фінансових ресурсів через сектор природних монополій включають в першу чергу інституціональні методи - це створення правової основи соціально-економічного життя суспільства, проведення антимонопольної політики, підтримка малого підприємництва. Перераховані раніше макроекономічні, ресурсні та інформаційні методи також є важливими складовими інструментарію моделі регулювання. Цінова політика природних монополій, яку держава регулює на різних рівнях, інвестиційна та соціальна політика природних монополій це також важливі інструменти управління природними монополіями. Цінова політика ефективно впливає на всі сфери життя суспільства і цей вплив посилюється завдяки ефекту мультиплікації, що справедливо і для інвестиційної та соціальної політики природних монополій. При цьому природні монополії виступають як монопсонічний споживач продукції інших галузей, і тому завдяки своєму монопольному становищу вони диктують багатьом конкуруючим продавцям свої занижені ціни та здійснюють управління їх діяльністю. Тому головна мета цінового регулювання природних монополістів - це використання на практиці диференційованих цін на їх товари та послуги для досягнення мети наповненості бюджету, антиінфляційної політики, формування ефективної інвестиційної політики в усіх секторах економіки.

В Україні постійно відбувається зростання цін і тарифів на послуги природних монополістів. Так, рішенням Національної комісії регулювання зв'язку (НКРЗ) затверджено нові граничні тарифи на загальнодоступні телекомунікаційні послуги: на 30-50% підвищено абонентську плату за телефон для населення з 13,43 до 20,56 грн., а для підприємств - до 29,59 грн. Підвищення таких тарифів завдає найбільш болісного удару по малозабезпеченим верствам населенням, зокрема, по категорії пенсіонерів, які мешкають у містах і для яких телефон є чи не єдиним засобом зв'язку із зовнішнім світом. Як відомо, ініціатором ухвалення нових тарифів на загальнодоступні послуги телефонного зв'язку став «Укртелеком» - компанія, яка займає монопольне становище на цьому ринку і доходи якої, як стверджує її керівництво, за останні півроку суттєво знизилися (на 18,7%, до 344,6 млн. грн.) внаслідок активного розвитку сфери мобільного зв'язку. Проте, на думку деяких експертів, інформаційна компанія щодо падіння доходності «Укртелекому» була звичайним PR-ходом, спрямованим на лобіювання затвердження нових тарифів на телефонний зв'язок, оскільки обраними бухгалтерськими показниками можна варіювати в досить широких межах, не завдаючи шкоди реальному фінансовому становищу компанії [2]. Зазначимо, що згідно з чинним законодавством, об'єктами державного регулювання є тарифи на «загальнодоступні (універсальні) послуги», до яких належить, зокрема, місцевий, міжміський та міжнародний фіксований зв'язок. Тобто згідно зі ст. 5 Закону України «Про природні монополії» державному регулюванню підлягає саме той асортимент послуг, які надає «Укртелеком», щоб був недавно успішно приватизований.

Разом з цим, згідно з рішенням Національної комісії регулювання зв'язку в 1,5-2 рази зросла вартість поштових послуг: за пересилання листа сьогодні треба сплачувати у півтора рази більше, а за бандероль - майже вдвічі. При цьому, ДП «Укрпошта» стверджує, що перегляду тарифів передувала робота спеціалістів цього державного підприємства з вивчення ринку зазначених послуг, аналізу якості їх надання, а також внутрішніх і зовнішніх факторів, що впливають на рівень тарифів.

Зростання комунальних платежів адаптує тарифи і ціни до потреб діючої тут економічно неефективної системи, яку необхідно реформувати. Підвищенню комунальних платежів в умовах безгосподарності їх використання і незахищеності малозабезпечених верств населення має обов'язково передувати наведення елементарного порядку в системі виробництва й надання житлово-комунальних послуг усіма можливими антимонопольними і регуляторними заходами. Саме впорядкування системи управління житлово-комунальними відносинами дасть змогу суттєво зекономити на зростанні її ефективності, знизити вартість діючих тарифів і розцінок, уникнути багатьох випадків їх безпідставного підвищення.

Таким чином, враховуючи світовий досвід захисту конкуренції у розвинутих ринкових країнах, економічна наука доводить необхідність залучення можливостей суспільних організацій та професійних об'єднань підприємців до процедури регулювання конкуренції, що, на думку фахівців, може суттєво підвищити ефективність державної конкурентної політики. З метою формування та захисту повноцінного конкурентного середовища необхідні активні державні заходи щодо попередження укладання антиконкурентних угод між суб'єктами господарювання, недопущення дискримінаційних дій органів влади по відношенню до окремих підприємців. Для попередження й припинення зловживань монополістів, в тому числі й в житлово-комунальній сфері, необхідний постійний аналіз соціально-економічних і технологічних характеристик найважливіших ринків товарів і послуг, моніторинг цінових коливань на цих ринках. В теоретико-методологічному плані, необхідні нові підходи та погляди на природну монополію, як ефективний інструмент управління розвитком економіко-екологічної системи. Інструменти, методи та алгоритми регулювання економіки мають бути спрямовані на досягнення поставлених державою цілей, здійснення управлінських впливів, безперервний контроль стану економіки, корегування управління на всіх рівнях в режимі реального часу. Держава, використовуючи унікальні властивості природних монополій, реалізує через них активну структурну політику перетворення національної економіки України у відповідності до вимог та викликів світового глобалізованого господарства.

Література

монополія природний регулювання економіка

1. Базилевич В. Роздержавлення природних монопольних структур в Україні / В. Базилевич, Г. Филюк // Економіка України. - 2002. - №3. - С. 35-42.

2. Проблеми врегулювання діяльності природних монополій в Україні та можливі способи й механізми їх розв'язання [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.academia.org.ua/? p=825

3. Полуянов В. Монополізованість промисловості України і тенденції формування ринкових суб'єктів господарювання / В. Полуянов // Економіка України. - 2008. - №9. - С. 36-42.

Размещено на Allbest.ru