Амортизація як чинник процесів відтворення на підприємствах

Размещено на http://www.allbest.ru/

АМОРТИЗАЦІЯ ЯК ЧИННИК ПРИСКОРЕННЯ ПРОЦЕСІВ ВІДТВОРЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

Розглянуто еволюцію амортизаційної політики держави, вплив амортизації на темпи відтворення та можливості підприємств щодо забезпечення процесів відтворення.

Evolution of an amortization policyof the state, influence of amortization on rates of reproduction and opportunity of the enterprises concerning maintenance of processes of reproduction are considered

Ключові слова: амортизація, норма амортизації, групи основних засобів, методи нарахування амортизації.

Забезпечення відтворення виробничого потенціалу підприємства напряму залежить від визначеної державою та підприємством амортизаційної політики. Раціональне використання амортизаційного фонду та управління процесом кругообігу фондів забезпечується побудовою норм амортизації, які мають забезпечувати повне відшкодування інвестованих у основні засоби коштів не залежно від перспективної потреби у оновленні.

Розвиток інноваційних технологій, удосконалення техніки, швидка зміна уподобань споживачів та інші чинники викликають необхідність у зменшенні нормативних термінів експлуатації обладнання. Саме це і буде виступати причиною перегляду нормативних термінів експлуатації основних засобів та встановлення на цій основі економічно доцільних норм амортизації.

Постановка проблеми. Амортизаційні відрахування включаються до складу фінансових витрат і зменшують базу оподаткування прибутку. Питаннями порівняльного аналізу різних методів нарахування амортизації займаються такі науковці як: Андрійчук В.Г., Боткіна О.І., Гайдуцький А.П., Добриніна О.І., Костюченко В.М., Ткаченко Н.М., Хачатурова Т.С., Череп А.В. та інші.

Визначення оптимальної амортизаційної політики дозволить підприємству прискорити процеси оновлення основних засобів, оптимізувати базу оподаткування, підвищити конкурентоспроможність продукції за рахунок набуття конкурентних переваг шляхом прискорення впровадження результатів НТП у виробничі процеси.

Результати. Питання визначення оптимальної амортизаційної політики в економічній літературі не нові. У колишньому СРСР норми амортизації переглядались 8 разів: у 1923, 1930, 1938, 1949, 1951, 1955, 1963, 1975 та 1991 роках.

У роки революції та в період громадянської війни процес відтворення основних засобів було перервано, амортизаційний фонд перестав нараховуватись. Практика нарахування амортизації була відновлена лише у роки нової економічної політики (НЕП). Але норм амортизації при цьому встановлено не було. Лише у 1923 році було затверджено нові норми нарахування амортизації, які були диференційовані за трьома групами основних засобів: для кам'яних будівель та капітальних споруд - 3,5%, для дерев'яних будівель, машин та обладнання - 5-10%, для транспортних засобів, інвентарю та інструментів - 10-15%. Норми амортизації було встановлено до первісної вартості.

У 1930 році були визначені нові норми амортизації. Основна їх особливість заключалась у тому, що вони були диференційовані по основних видах основних засобів у відповідності до розширеної класифікації. В цих нормах враховувались змінність та завантаженість обладнання. Диференційовані норми 1930 року використовувались до 1963 року.

В той же час у 1938 році було введено середньо-галузеві норми амортизації. Вони діяли, поряд із диференційованими нормами 1930 року, і слугували лімітом, який визначав амортизаційний фонд по галузі та кожному підприємству. Розподіл нарахованого фонду для включення у собівартість продукції відбувався за нормами, встановленими у 1930 році.

Іншою особливістю норм амортизації 1938 року було виділення норм амортизації на капітальні ремонти та реновацію. Створення цільового фонду фінансових ресурсів для капітального ремонту було зумовлено необхідністю підтримання у необхідному технічному стані основних засобів. Фінансування капітального ремонту, що здійснювалось за рахунок собівартості продукції до 1938 року, не забезпечувало вирішення цієї проблеми.

Перегляд норм у 1949, 1951, 1955 роках стосувався уточнення амортизації по окремих галузях. Не змінювались загальні норми амортизації, але корегувалась частка відрахувань на капітальні ремонти. За цей період створився та поступово поглиблювався розрив між діючими диференційованими нормами 1930 року та затвердженими середньо-галузевими нормами. Такий стан став причиною негативних явищ у процесах відтворення основних засобів як окремих підприємств, так і в межах галузей та економіки країни в цілому.

Для вирішення цих проблем у 1963 році було введено нові норми амортизації. Головними особливостями цих норм стало наступне:

* встановлення єдиних норм для всього народного господарства;

* відміна середньо-галузевих норм;

* широка диференціація норм амортизації за видами, групами та об'єктами;

* повніший облік морального зношення;

* зростання норм амортизації за рахунок відрахувань на реновацію при несуттєвому - на 1% зростанні відрахувань на капітальні ремонти;

* у витрати на ремонти, крім капітального, були включені витрати на середні ремонти та модернізацію основних засобів.

Таким чином, головним результатом введення нових норм амортизації 1963 року стало прискорення обороту основних фондів, збільшення витрат на реновацію, обмеження масштабів капітального ремонту та оптимізація процесу відтворення основних засобів в цілому.

1 січня 1972 року була проведена переоцінка основних фондів, що стало причиною уточнення норм амортизації, яке відбулось у 1975 році. Нові норми амортизації зберегли основні принципи та методологію в цілому норм 1963 року. Однак, нові норми амортизації мали: більш розширену класифікацію; збільшену кількість норм; зниження частки капітального ремонту; зростання частки на реновацію.

Потреба у прискореному впровадженні результатів науково-технічного прогресу вимагала від підприємств прискорення темпів оновлення основних засобів, особливо їх активної частини, зменшення витрат на ремонтні роботи. У 1991 році було введено нові норми амортизації, головною особливістю яких була відміна частки амортизаційних відрахувань, яка спрямовувалась на капітальні витрати, що сприяло зростанню частки відрахувань на реновацію. З введенням цих норм амортизація нараховується лише на повне відновлення основних засобів.

Згідно «Положення про порядок визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати виробництва (обігу)» амортизації підлягали витрати, пов'язані із:

* придбанням та введенням в експлуатацію основних фондів;

* самостійним виготовленням основних фондів;

* проведенням певних видів ремонтів, реконструкції і модернізації основних фондів;

* поліпшенням земель.

Крім того в межах встановлених норм відбулась їх уніфікація. Для здійснення процесу нарахування амортизації основні фонди підприємства поділяли на такі групи:

* група 1 -- будівлі, споруди, їх компоненти, передавальні пристрої;

* група 2 -- транспортні засоби, меблі, офісне обладнання, побутові електромеханічні прилади та інструменти, інформаційні системи;

* група 3 -- інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1 і 2.

Річні норми амортизаційних відрахувань, затверджені згаданим «Положенням...», встановлювалися у відсотках до балансової вартості кожної із груп основних фондів на початок звітного періоду у таких розмірах: група 1 - 5%; група 2 - 25%; група 3 - 15%.

Безсумнівно впровадження нової амортизаційної політики та встановлення нових норм амортизації було суттєвим кроком веред. Ці норми амортизації діяли до 2004 року. Починаючи з 2004 року норми амортизації було знову переглянуто. Норми амортизації було встановлено для основних фондів, які були введені в дію до 01.01.2004 року. та для нових основних фондів (табл. 1).

амортизація конкурентоспроможність інноваційний

Норми амортизації основних фондів

* п. 8.2.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції Закону N 283/97-ВР від 22.05.97 р.)

** п.1 р. II Закону України "Про внесення змін до закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (N 1957-IV від 01.07.2004 р.)

Впровадження нових норм амортизації було викликано значними змінами вартості основних фондів. Період швидкої інфляції викликав викривлення у реальній вартості основних засобів, а проведені переоцінки основних засобів не дозволили виправити ситуацію, що склалась.

Крім того, з 01.01.03 р. «з'явилася» 4 група основних фондів. Раніше об'єкти, які підпадали під цю групу, включалися до складу основних фондів 2 групи. Необхідність запровадження 4 групи основних фондів викликана прискоренням впровадження темпів НТП у виробництво обчислювальної техніки, засобів зв'язку тощо. Крім того, як видно із таблиці, переглянуто норми амортизації по групах основних фондів.

Податковим кодексом України встановлюється новий порядок нарахування податку на прибуток, який набирає чинності з 1 квітня 2011 року. Одним із чинників зміни бази оподаткування є запровадження нових методів амортизації основних засобів.

Відповідно до положень Податкового кодексу України (далі - ПКУ) нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс) і призупиняється на період його виводу з експлуатації.

При введенні в дію Податкового кодексу з 01 квітня 2011 року передбачено пооб'єктний облік основних засобів у межах 16 груп та визначено мінімально припустимі терміни корисного використання основних засобів (табл. 2). Такий підхід дає можливість здійснювати державі регулювання амортизаційної та, відповідно, податкової політики підприємств.

Таблиця 2 Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимі терміни їх амортизації

Одним із основних чинників, який регулює відтворювальні процеси на підприємствах, виступає обраний підприємством метод нарахування амортизації. Певні методи нарахування амортизації дозволяють збільшити або зменшити витрати на певному етапі життєвого циклу продукції, відкорегувати базу оподаткування відповідно до завантаження виробничих ліній, регулювати темпи відтворювальних процесів на підприємстві. Проведений аналіз існуючих методів нарахування амортизації дозволив автору визначити найбільш доцільні умови використання певних методів нарахування амортизації (табл. 3).

Введення і дію Податкового кодексу України розширило можливості підприємств щодо використання окремих методів нарахування амортизації та дозволило узгодити бухгалтерський та податковий облік.

Згідно з пп. 145.1.5 п. 145.1 ст. 155 ПКУ амортизація основних засобів може нараховуватися із застосуванням таких методів:

- прямолінійного;

- зменшення залишкової вартості;

- прискореного зменшення залишкової вартості;

- кумулятивного;

- виробничого.

Порядок розрахунку амортизаційних відрахувань наведено у табл. 4.

Найбільш доцільні умови використання окремих методів нарахування амортизації

Таблиця 3

Методика розрахунку амортизаційних відрахувань за різними методами

Відповідно до Податкового кодексу України нарахування амортизації в цілях оподаткування здійснюється підприємством за методом, визначеним наказом про облікову політику з метою складання фінансової звітності, та може переглядатися в разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. При цьому, нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації (пп. 145.1.9 п. 145.1 ст. 145 ПКУ) [Методи нарах амортиз].

При введенні в дію Податкового кодексу з 01 квітня 2011 року передбачено пооб'єктний облік основних засобів у межах 16 груп та визначено мінімально припустимі терміни корисного використання основних засобів (табл. 5).

Таблиця 5 Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимі терміни їх амортизації

По двох групах основних засобів 1 - земельні ділянки та 13 - природні ресурси амортизація не нараховується.

Протягом еволюції норм амортизації відбувались постійні коливання у кількості визначених груп основних засобів для проведення розрахунків та власне зміни самих норм. Переваги та недоліки кожного із затверджених порядків нарахування амортизації важко відчути одразу, в наслідок того, що амортизація охоплює стадії виробництва та обігу продукції, виготовленої на даному обладнанні за весь період його функціонування.

Висновки. Базою формування амортизаційного фонду підприємства, крім норм амортизації,

обраного методу нарахування амортизації, виступають: нормативний термін експлуатації обладнання та база нарахування амортизації - первісна або відновна вартість основних засобів.

При встановленні норм амортизаційних відрахувань необхідно керуватись економічною доцільністю визначення термінів функціонування засобів праці, які повинні враховувати техніко-економічні характеристики основних засобів, темпи науково-технічного прогресу в країні та галузі, умови експлуатації (агресивність середовища, інтенсивність завантаження, якість та вартість проведення ремонтних робіт), якість робочої сили, що займається як обслуговуванням, так і експлуатацією машин та обладнання. Встановлення тривалості амортизаційного періоду (нормативного терміну експлуатації обладнання) - виступає одним із складних питань забезпечення ефективного відтворювального процесу на підприємстві. Саме за цей період повинно відбутись повне відшкодування вартості основних засобів, які використовуються підприємством.

Рух амортизації охоплює стадії виробництва та обігу продукції, виготовленої на даному обладнанні за весь період його функціонування. Цей процес не співпадає з відновленням основних засобів, яке за масштабами ширше амортизації, на величину періоду створення нових потужностей замість тих, що вибули. Існують різні думки щодо віднесення процесу втілення коштів амортизаційного фонду у нові засоби праці. На думку одних авторів цей процес є складовою процесу амортизації, на думку інших - це самостійний етап у кругообігу фондів.

Ми погоджуємось із думкою тих науковців, які розглядають процес перевтілення амортизаційного фонду у основні засоби як самостійний процес кругообігу основних фондів, оскільки саме визначення амортизації дозволяє зробити такі висновки:

1) амортизація розглядається як процес перенесення вартості основних засобів на виготовлену продукцію;

2) амортизація розглядається як процес відшкодування вартості основних засобів в наслідок їх фізичного зношення;

3) накопичена сума амортизації може використовуватись не лише на придбання основних засобів (інвестування), а може бути авансована у придбання оборотних активів для забезпечення безперервності виробничих процесів.

Таким чином амортизація може розглядатись через відшкодування витрат на придбання основних фондів, накопичення та повернення вкладених коштів для забезпечення відтворення виробничого потенціалу, а не як безпосередньо процес придбання нових основних засобів.

Грошовий амортизаційний фонд - це фінансовий результат накопичення послідовно здійснюваних амортизаційних відрахувань. Амортизаційні відрахування можна розглядати як ту частину вартості засобів праці, яка у кожному новому кругообігу фондів підприємства по мірі їх зношення визначається та продовжує рух у складі нової вартості спочатку у вигляді незавершеного виробництва, пізніше як частина вартості готової продукції, а після її реалізації накопичується у резервному фонді грошових коштів, призначеного для відшкодування авансованих витрат в основні засоби.

Таким чином амортизаційні відрахування, відображаючи величину перенесеної вартості, одночасно показують ступінь зносу основних засобів, але лише фізичну.

Література

1. Дрейпер Н., Смит Г. Прикладной регрессионный анализ. В 2-х кн. Кн.2 / Пер. с англ. - 2-е изд. - М.: Финансы и статистика, 1987. - 351 с.

2. Завгороднєв В. Консультує ДПА України: Переоцінка та індексація основних фондів. / Завгороднєв В. // "Вісник податкової служби України". - №17 - 2008.

3. Методи нарахування амортизації основних засобів у контексті Податкового кодексу. Від ДПА у Харківській області. [Електронний ресурс] http://gni33.mainmaker.com/?p=915

4. Классификация групп основных средств и других необоротных активов и минимально допустимых сроков их амортизации (с 01.04.2011 г.). Довідкова інформація. Ліга-закон. [Електронний ресурс] http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ST001980.html

Размещено на Allbest.ru