Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра економічної теорії та конкурентної політики

КУРСОВА РОБОТА

з політичної економії, мікроекономіки

та макроекономіки

на тему

Доходи населення і рівень життя в Україні

Київ 2011



Реферат

Курсова робота містить: 35 сторінок, 1 таблицю, 1 додаток, 31 джерело.

Актуальність теми полягає в тому що у період глибокої та системної економічної кризи проблеми стабілізації і зростання рівня життя населення, створення умов для повноцінного відтворення і ефективного функціонування трудового потенціалу стають провідними. Саме тому на сучасному етапі надзвичайно актуальні наукові дослідження, пов'язані з оцінкою характеристик та показників рівня життя населення, аналізом реальних тенденцій закономірностей забезпечення його життєдіяльності, а також спрямовані на пошук та вдосконалення ефективних шляхів, методів і механізмів стабілізації та подальшого зростання рівня життя населення.

Предметом дослідження даної курсової роботи є сукупність методів комплексного аналізу рівня життя населення.

Об'єктом дослідження є процес формування рівня життя населення України в цілому та окремих соціально-економічних та соціально-демографічних груп населення.

Основною метою написання даної курсової роботи є теоретичне дослідження самого поняття „дохід” і особливості утворення доходів населення України зокрема.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

- дослідження механізму формування доходів;

- вивчення особливостей формування різного виду доходів населення (доходи від підприємницької діяльності, заробітна плата, доходи від оренди тощо).

- аналіз фактологічного матеріалу Держкомстату України про стан доходів населення України.

Курсова робота складається з трьох розділів, в яких послідовно розглядається визначена проблема.

Ключові слова: доходи населення, рівень життя, безробіття, соціальний статус, бідність.

Умовні позначення:

Др -- доходи реальні;

Дн -- доходи номінальні;

Іц -- індекс споживчих цін.

Зміст

• Реферат
• Вступ
• 1. Доходи населення і джерела їх формування
• 2. Державний соціальний захист та державні гарантії високого рівня життя населення
• 3. Шляхи підвищення рівня життя населення в Україні та боротьба з бідністю
• Висновки
• Використані джерела
• Додаток А

Вступ

Актуальність теми: якісне оновлення суспільних відносин, що відбувається на етапі ринкових перетворень в Україні, зумовлює глибинні і масштабні зміни як економічної системи в цілому, так і всіх її структурних елементів зокрема. При цьому потенційні переваги ринкової економіки щодо можливостей підвищення рівня життя населення повною мірою можуть бути реалізовані лише за умови глибокого теоретичного осмислення особливостей розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки, оптимального поєднання як світового досвіду, так і специфіки вітчизняних умов. Аналіз проблем диференціації розподілу доходів між різними верствами населення, розробка і запровадження ефективних регулюючих заходів обмеження процесів економічної “тінізації”, а також дослідження, метою яких є теоретичне і практичне вирішення комплексу проблем ринково-еквівалентного стимулювання праці та відтворення на якісно новій основі трудового потенціалу суспільства - не тільки актуальні, а й найбільш складні економічні проблеми, яке необхідно вирішити в умовах суспільної трансформації на засадах оптимальної узгодженості інтересів різних соціальних верств населення.

Мета і задачі дослідження: метою роботи є розробка методологічних та методичних засад комплексної характеристики рівня життя населення України та практичних рекомендацій щодо його підвищення. Відповідно до визначеної мети в моїй курсовій роботі вирішувалися наступні задачі:

- уточнення поняття “рівень життя” як системоутворюючої соціально-економічної категорії;

- розробка системи показників рівня життя населення України з урахуванням міжнародного досвіду в контексті вітчизняного обліково-статистичного середовища;

- побудова інтегрального показника рівня життя населення;

- розробка комплексної оцінки, моделювання та аналізу рівня життя населення;

- характеристика рівня життя населення України в цілому та в розрізі регіонів і окремих соціально-демографічних угрупувань;

- визначення та оцінка впливу основних факторів економічної нерівності населення України;

- розробка напрямів підвищення рівня життя населення України на державному та регіональному рівнях.

Одним з основних показників, що відбивають якість життя населення, є рівень життя. Поняття рівня життя визначається співвідношенням грошових доходів населення і прожиткового мінімуму, питомою вагою бідних і багатих, купівельною спроможністю середніх шарів, забезпеченістю житлом, об'єктами господарсько-побутового призначення і комунальних послуг і т.д.

Іншими словами, в основі рівня життя населення лежать наявність у людей гарної роботи і гідної зарплати, можливість користатися гарантованими якісними послугами.

В останні роки особливу актуальність здобувають проблеми, пов'язані із забезпеченням росту доходу населення. За даними Держкомстату України, у структурі доходів населення основну частину (більш 50%) складає заробітна плата. Зміна співвідношення середньої заробітної плати і величини прожиткового мінімуму в останні роки складалося не на користь заробітної плати. Збільшення доходів населення, ріст купівельної спроможності і споживчого попиту багато в чому залежать від пожвавлення і розширення промислового виробництва. У свою чергу, підвищення добробуту населення і зв'язане з ним збільшення платоспроможного попиту будуть сприяти розвитку економіки країни.



1. Доходи населення і джерела їх формування

Доходи населення - це обсяг нарахованих в грошовій та натуральній формі: заробітної плати, прибутку та змішаного доходу, одержаних доходів від власності, соціальної допомоги та інших поточних трансфертів.

Розрізняють грошові і натуральні доходи. Формування грошових доходів здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплат із соціальних фондів (соціальних трансфертів), підприємницьких доходів, доходів від власності, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів (аліментів, гонорарів, благодійної допомоги тощо).

Оплата праці -- це винагорода за виконану роботу, а також оплата відпусток, святкових днів та іншого невідпрацьованого часу відповідно до трудового законодавства і колективних договорів. Окрім того, до цієї статті доходів відносять стимулюючі доплати і надбавки, премії й одноразові заохочувальні виплати, компенсаційні виплати, пов'язані з режимом роботи й умовами праці тощо. Розмір заробітної плати, регулярність її виплат найбільшою мірою визначає рівень життя населення, особливо його частини з низькими доходами. Своєчасність виплат заробітної плати -- один із найважливіших факторів соціально-політичної ситуації в Україні.

До соціальних трансфертів належать пенсії, соціальна допомога, стипендії, страхові компенсації, відшкодування витрат інвалідам, відшкодування збитків репресованим громадянам.

В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває дохід від підприємницької діяльності, що являє собою винагороду підприємцю за виконання ним своїх функцій. Цей дохід формується за рахунок частини прибутку, що залишається у розпорядженні підприємця після виплати процентів за кредит і повністю залежить від ефективності господарювання.

Рівень доходів і заробітної плати осіб найманої праці, пов'язаних з малим бізнесом, вищий, ніж у середньому по народному господарству або промисловості.

Недержавні організації, особливо малі і середні, самостійно працюють на ринку, забезпечуючи зайнятість громадян без фінансової участі держави. Проте виникають певні проблеми, пов'язані з формуванням доходів, оплатою праці, розвитком соціально-трудових відносин.

Особливостями формування доходів осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю і малим бізнесом, є:

- нестійкість отримуваного доходу, оскільки справа ведеться на свій ризик;

- частина прибутку використовується на особисте споживання, частина може бути використана на інвестиції і розширення справи, якщо є можливість збуту продукції або наданих послуг;

- часто відсутній соціальний захист населення (не оплачується лікарняний лист, відпустка, не здійснюється оформлення на роботу, не робляться відрахування до небюджетних фондів);

- проблеми умов праці, її інтенсивності вирішуються, як правило, без урахування чинних норм.

Доходи населення від власності включають:

- проценти за вкладами вкладникам кредитних організацій, Держбанку України і Зовнішеконбанку;

- виплати доходу за державними та іншими цінними паперами Держбанком і кредитними організаціями;

- завчасну компенсацію за вкладами громадян;

- доходи населення від продажу нерухомості на вторинному ринку житла.

Подальший розвиток мають доходи від придбання засобів виробництва в приватну власність і ведення індивідуальної трудової діяльності.

У сучасних умовах в нашій країні виникає додаткове джерело доходів працівників, зайнятих у суспільному виробництві, це -- прибуток. За рахунок чистого прибутку здійснюються такі види доходів, як доходи від інвестицій, інновацій, дивіденди, доходи монополій, соціальні виплати і пільги тощо.

Натуральні доходи включають продукцію особистого підсобного господарства, що використовується на особисте споживання, а також трансферти в натуральній формі.

Виділяють номінальні і реальні доходи.

Номінальні доходи -- це величина нарахованих виплат і натуральних видач. Реальні доходи -- це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги. Індекс споживчих цін впливає на купівельну спроможність номінальних доходів населення (формула 1.1):

(1.1)

Номінальні і реальні доходи, а також розміри і динаміка основних доходів окремих груп населення, таких як заробітна плата, пенсії або стипендії, дають перше уявлення щодо рівня життя.

Для характеристики добробуту населення велике значення мають сукупні доходи (всього населення, сім'ї, окремого індивідууму, зростання яких за умови незмінних цін і податків (або їх меншого підвищення порівняно зі збільшенням доходів) свідчить про підвищення можливостей задоволення потреб.

Сукупний дохід охоплює всі види грошових доходів, а також вартість натуральних надходжень, отриманих від особистого підсобного господарства і використаних на особисте (домашнє) споживання. Окрім того, в сукупний дохід входить вартість безплатних послуг, що отримуються за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів і фондів підприємств (послуги охорони здоров'я, освіти, дотації на житло, транспорт, харчування тощо).

Грошові і сукупні доходи поділяються на загальні і чисті.

Загальні містять усі надходження, і розраховуються до сплати податків і обов'язкових платежів.

Чисті доходи населення -- це результат перерозподільних процесів. Це ті доходи, що залишаються після здійснення зазначених платежів.

Чисті доходи коригуються з урахуванням натуральних соціальних трансфертів.

До скоригованих чистих доходів відносять чисті доходи і сальдо натуральних трансфертів.

До доходів населення також належать кошти, які взяті у нього в борг.

Кінцеві доходи включають скориговані чисті доходи і чисті борги населенню.

Відношення суми кінцевих доходів до чисельності населення являє собою середньодушовий грошовий дохід.

Дедалі більшого значення сьогодні набуває визначення доходів домашніх господарств, що необхідно для адресної допомоги населенню, раціонального оподаткування.

Домашнє господарство -- один із суб'єктів економічної діяльності, який забезпечує економіку ресурсами, насамперед трудовими і грошовими, а також використовує отримані кошти для забезпечення життєдіяльності людей.

Найчастіше домашнє господарство за кількістю членів збігається з сім'єю. Сім'я -- це споріднені особи, які спільно проживають і ведуть спільне господарство. Проте в деяких випадках домашнє господарство може складатися з кількох сімей, а також використовувати найману працю.

Бюджет сім'ї складається з двох частин -- дохідної і витратної. На доходи і витрати сімей впливають фактори, обумовлені типом сім'ї, який, у свою чергу, залежить від чисельного і соціально-демографічного складу, співвідношення працюючих і утриманців тощо, характеру зайнятості, рівня отримуваних доходів, забезпеченості житлом, предметами культурно-побутового характеру, місця проживання, характеру розселення, району проживання тощо.

У структурі джерел сукупного доходу сімей (як і особистого, і всього населення) за останні роки відбулися певні зміни. Частка доходів у вигляді оплати праці, що становить основну частину сукупного доходу сімей, має тенденцію до зниження; збільшується питома вага доходів від особистого підсобного господарства, питома вага інших джерел також має тенденцію до зростання.

У структурі сукупних доходів виявляється політика держави, спрямована на те, щоб в умовах ринкової економіки кожна працездатна людина сама відповідала за свій матеріальний добробут.

Використання сукупного доходу, який ураховується в сімейному бюджеті, здійснюється за такими напрямами:

- споживчі витрати;

- податки, збори, платежі;

- інші витрати;

- накопичення.

У процесі реалізації доходів частина їх використовується на споживання матеріальних благ, частина -- на споживання послуг. На структуру споживання впливає не тільки зростання грошових доходів, а й зміни структури населення, підвищення його освітнього і культурного рівня.

За визначенням МОП, трудовий дохід -- це дохід, який отримує працівник у результаті своєї економічної діяльності як наймана робоча сила або у разі самостійної зайнятості. Слід розрізняти також трудові доходи від основної роботи за наймом і доходи від вторинної зайнятості.

Нетрудові доходи являють собою надходження від діяльності, що ведеться з відхиленнями від чинних у державі правових норм, норм моралі та поведінки громадян.

У сучасних умовах значна частина доходів є прихованими.

Вони пов'язані з тіньовою економікою, що являє собою приховану економічну діяльність. До неї відносять:

- види економічної діяльності, що не є незаконним бізнесом, проте в них приховуються або зменшуються доходи, тобто не відображаються певні виконані роботи, здійснюється недокументоване наймання працівників, знижується величина заробітної плати з метою ухилення від податків, податків за соціальним забезпеченням та інших зобов'язань;

- неформальна економічна діяльність, яка належить до законних видів діяльності або ведеться некорпоративними підприємствами, тобто підприємствами, що належать окремим особам, домашнім господарствам, котрі не оформлюються як особи, що ведуть економічну діяльність;

- нелегальна діяльність, яка охоплює незаконні види виробництва та послуг і підпадає під кримінальну відповідальність (виробництво і продаж наркотиків, контрабанда).

Окрім того, до прихованих доходів відносять доходи осіб, які ведуть незареєстровану індивідуальну підприємницьку діяльність (доходи від виробництва продукції для продажу в особистих підсобних господарствах, продаж товарів приватними особами на ринках, від послуг з будівництва, що здійснюється неформальними бригадами, юридичних послуг, послуг з ремонту одягу, взуття, побутової техніки, індивідуальних послуг у сфері освіти і культури тощо).

Залежно від циклів життєдіяльності людини розрізняють доходи, які отримуються:

- до участі в праці (до працездатного віку);

- від участі в трудовій, підприємницькій, громадській діяльності;

- тимчасово непрацюючими (безробітні, переселенці тощо);

- після завершення трудової діяльності (пенсіонери).

За допомогою такої класифікації можна простежити, якою мірою людина як член суспільства забезпечена доходами і соціально захищена на всіх стадіях свого життя.

Співвідношення між різними джерелами і видами доходів не постійне. Воно змінюється під дією багатьох факторів, набір яких неоднаковий для різних груп населення і на різних рівнях. Основою розрахунку грошових доходів населення є баланс грошових доходів і видатків. Він відображає співвідношення між грошовими доходами населення, роздрібним товарообігом, обсягом платних послуг і заощаджень. На основі балансу визначається рівень забезпечення населення готівкою, задаються основні параметри для розрахунку показника емісії грошей, інфляції у споживчому секторі економіки (табл. 1.1.)

Таблиця 1.1

Баланс грошових доходів і видатків населення, млн. грн.

Склад доходів і видатків	Звіт	План-прогноз
1	2	3
Доходи
робітників і службовців від підприємств та організацій	30 400
від підприємницької діяльності, спрямовані на особисте споживання	3 420
грошові доходи членів селянських спілок	120
надходження від продажу продуктів сільського господарства	1800
трансфертні платежі	14 600
надходження з фінансової системи	8 800
кошти, отримані поза межами України	190
інші доходи	3 200
Всього	62 530
Перевищення видатків над доходами	-
Видатки і заощадження
купівля товарів і оплата послуг	38 400
обов'язкові платежі та добровільні внески	8 100
приріст вкладів, придбання облігацій та інших цінних паперів	2510
придбання акцій і нерухомості	10 450
гроші, відправлені за межі України	ПО
інші витрати і збереження	950
Всього грошових витрат і збережень	60 520
Перевищення доходів над видатками	+2010

2. Державний соціальний захист та державні гарантії високого рівня життя населення

Державні соціальні гарантії - встановленні законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановленні законодавчо, що забезпечую рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Основні соціальні гарантії в Україні :

- мінімальний розмір заробітної плати

- мінімальний розмір пенсій за віком

- мінімальний розмір заробітної плати робітників різної кваліфікації в установах та організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів

- стипендії учням професійно-технічних та вищих навчальних закладів

- індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх доходів під час зростання цін

- забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах і послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки

Згідно з розрахунками Ради по вивченню продуктивних сил Національної академії наук, право на пільги відповідно до законодавства мають: за соціальним статусом - 31% населення, за професійною ознакою - 13,8% економічно активного населення. Загальний обсяг пільг потребує щороку понад 30 млрд. гривень.

Законодавством України передбачена низка пільг і компенсацій громадянам, які втратили роботу й зареєстровані в Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу. Цим громадянам у період професійної підготовки й перепідготовки виплачується стипендія у розмірі 75 % (а тим, хто не має дітей чи інших утриманців, - 50 %) їхньої середньої заробітної плати за останнім місцем роботи.

Закон України “Про державну допомогу сім`ям з дітьми”, який втупив у дію з 1 січня 1993 року, установив гарантований державою рівень матеріальної підтримки шляхом надання державної допомоги з урахуванням складу сім`ї, її доходів, віку і стану здоров`я дітей. Відповідно до цього закону, зараз в Україні призначаються такі види державних допомог:

- допомога по вагітності та пологах;

- одноразова допомога при народженні дитини;

- допомога по догляду за дитиною;

- грошові виплати матерям (батькам), зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років;

- допомога по догляду за дитиною-інвалідом;

- допомога по тимчасовій непрацездатності у зв`язку з доглядом за хворою дитиною;

- допомога на дітей віком до 16 років (учнів до 18 років);

- допомога на дітей одиноким матерям;

- допомога на дітей військовослужбовців строкової служби;

- допомога на дітей, які перебувають під опікою, піклуванням;

- тимчасова допомога на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, або коли стягнення аліментів неможливе.

Державні допомоги відповідно до зазначеного Закону обчислюються у відсотковому та кратному співвідношенні до розміру мінімальної заробітної плати. В даний час допомоги призначаються і виплачуються у розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 року № 122 “Про продовження терміну дії постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 1999 року № 915”.

Система соціального захисту в Україні перебуває в кризовому стані. Невдоволені пенсіонери. Більшість з них добросовісно пропрацювали десятки років на виробництві, але тепер позбулися своїх накопичень, а на свою пенсію навіть не мають можливості заплатити за квартиру, не можуть нормально харчуватися, купити обнову, поремонтувати телевізор. Невдоволені працівники бюджетної сфери, що по кілька місяців не можуть одержати заробітну плату, оскільки у держави не має для цього коштів. Невдоволений також уряд, оскільки соціальні виплати зайняли в бюджеті таке місце, що внаслідок їх обов`язковості потіснили всі інші витрати, передусім інвестиції. А як можна говорити про вихід з кризи при зменшенні інвестицій?

Більше ніж сорокарічний період холодної війни створив багато штучних білих плям у взаємопізнанні розвитку народів Заходу та Сходу. Так, для жителів США, ряду країн Європи до цього часу є маловідомими події Великої Вітчизняної Війни, вклад народів СРСР у перемогу над фашизмом. В свою чергу для народів колишнього СРСР майже незнайомими були події, що пов`язані із формуванням в країнах Західної Європи соціально орієнтованої ринкової економіки. Це була не лише глибока зміна інститутів та системи мотивації в ринковій економіці, що потягнула зміни в податковій, торгівельній, фінансовій політиці, але й певна зміна в механізмі суспільних відносин, великий злам в психології правлячих класів.Для зашкарублої догматичної пропаганди говорити це було не вигідно і вона або замовчувала ці зміни, або висвітлювала їх однобічно.

У ході формування соціально орієнтованої ринкової економіки передусім був закріплений підхід, який виник у міжвоєнний період, що держава не може усуватися від вирішення питань соціальної політики. Але якщо для Ф. Рузвельта, Джона Кейса це були лише питання зайнятості, то Л. Ерхард - батько німецького “економічного дива” і водночас один із творців та основний організатор соціально орієнтованої економіки використав майже всю палітру соціальної політики - допомоги, пенсії, субсидії, дотації тощо. Був серйозно підірваний традиційний стереотип, що держава в ринковій економіці не бере участі у вирішенні питань соціального захисту.

Формування соціально орієнтованої ринкової економіки відбулося успішно лише завдяки підтримці держави, яка створила механізми конструктивної взаємодії різних соціальних груп, що займали прямо протилежні позиції. В переважній більшості країн Європи соціально орієнтована держава перестала усуватися від вирішення соціальних питань, а брала активну участь у їх розв`язанні. Було б помилкою сказати, що це відбулося добровільно. Це проходило під тиском робітничого, профспілкового руху, і особливо під впливом політичних змін у Східній Європі, формування принципово нових систем соціального забезпечення в цих країнах. Перехоплюючи ініціативу у лівих сил, у країнах ринкової економіки держава почала брати на себе вирішення багатьох питань соціального захисту, створення відповідної законодавчої бази. Практика 60-7--х років в західній Європі характеризувалася зростанням ролі держави у формуванні соціальної політики та практичній організації соціального захисту. Зрештою, цей курс знайшов вираз у прийнятті Європейської соціальної хартії.

Економічною основою соціально орієнтованої держави є багатоукладність форм власності. Їх взаємодія та конкуренція забезпечують гнучкість економіки, пристосування виробництва до потреб споживання, що досягається відповідністю процесів усуспільнення ефективному поєднанню різних рівнів господарського маневру - народногосподарського, міжгалузевого, галузевого, внутрішньогалузевого, з господарським маневром на рівні малих підприємств тощо. Організація соціального життя ґрунтується на взаємодії держави, працедавців та профспілок. Держава має міцну податкову систему, активно впливає на інвестиційну та торгівельну діяльність, організує розгалужену й водночас диференційовану та адресну систему соціальних виплат, беручи у ній участь.

Як поставилися до таких змін працедавці? Чи не мали вони від цього суцільних збитків? Зростання прибутковості промислових, торгівельних, банківських установ у відповідний період переконливо свідчить, що ні. Але спочатку, дійсно, працедавцями ця система була зустрінута без ентузіазму. Багато з них заперечували проти неї. Тому державі, спираючись на допомогу інших соціальних сил та тієї частини працедавців, котрі розуміли вимоги часу, доводилося докласти значних зусиль до впровадження нової системи соціальної взаємодії. Зростання рівня споживання населення, що досягалося завдяки підвищенню рівня заробітної плати та соціальних виплат, дозволило значно інтенсифікувати процеси праці та виробництва, активно впроваджувати, і головне ефективно освоювати нову техніку, і одержати значно більші доходи. З іншого боку, зростання заробітної плати та доходів працівників значно розширило місткість внутрішнього ринку, дозволило нарощувати обсяги виробництва. Це зрештою практично переконало у вигідності, прибутковості нової системи для всіх сторін. Поступове її розповсюдження в країнах. Західної Європи, з одного боку, і відсутність дійового зв`язку між системою стимулювання та інтенсивністю й результативністю праці в адміністративно-розподільчій економіці, з другого, зумовило відставання останньої у зростанні продуктивності праці, її поразку в змаганні з капіталістичною економікою, що зайнялася, нарешті, вирішенням соціальних проблем.

Одним із найбільш складних для ринкової економіки є питання про захист, страхування від безробіття. Навіть соціально орієнтована держава не гарантує обов`язкової зайнятості. В ринковій економіці ця проблема вирішується між працівником та працедавцем, або відповідно між їх представниками - об'єднаннями профспілок та об'єднаннями працедавців.

рівень дохід соціальний захист

3. Шляхи підвищення рівня життя населення в Україні та боротьба з бідністю

Економічна криза кінця 80-х - початку 90-х років мала негативний вплив на рівень життя населення України та його відтворення. В 1993 р. чисельність населення України досягла найвищої за всю історію позначки - 52,2 млн. чоловік і після цього пішла на спад, склавши в 2000 р. близько 49,5 млн. чоловік. Це сталося за рахунок значного скорочення народжуваності, загального постаріння населення та зростання смертності, зменшення в'їзду з інших республік до нашої держави та збільшення кількості тих, хто з різних причин, в першу чергу економічних, залишав Україну. В 1991 р. смертність перевищила народжуваність на 40 тис., а в 1992 р. -- на 100 тис. чоловік. В подальшому поліпшення ситуації не відбулося. Незважаючи на все це, за чисельністю населення Україна залишається однією з найбільших держав Європи.

Криза економіки, невдалі спроби реформування господарського життя, перехід до первісних ринкових відносин негативно позначилися на матеріальному становищі основних верств суспільства. Господарська криза викликала деструктивні процеси в робітничому середовищі. Чисельність робітників постійно скорочувалась. Усе більше число підприємств не працювало взагалі або працювало неповний робочий тиждень. Загальна кількість зайнятих зменшилась більш як на 25%. Новим явищем стало безробіття, яке з кожним днем зростало. При цьому поряд з явним значного поширення набуло так зване приховане безробіття. Його сутність полягала у тому, що формально вважаючись трудівниками підприємств, робітники по півроку і більше не працювали чи були зайняті на виробництві 1-2 дні на тиждень. Проблема зайнятості, відсутності нових робочих місць стала однією з найбільш гострих для України.

Аналогічні процеси відбувалися й на селі. Криза колгоспно-радгоспної системи, повільне впровадження нових форм власності призвели до поширення на селі деструктивних соціальних процесів. Водночас активно йшло формування соціальної групи сільських підприємців - фермерів.

Кризові явища охопили інтелігенцію. Низький рівень заробітної плати, падіння престижності багатьох видів розумової праці негативно позначилися на її складі. Частина спеціалістів була вимушена зайнятися нетрадиційною для них комерційною діяльністю. Внаслідок цього відбувалася масова декваліфікація кадрів, спостерігався відплив здібної молоді з науки й виробництва у комерційні структури, значна кількість учених виїхала на роботу за кордон.

В особливо складному становищі опинились найменш соціальне захищені категорії населення - діти, молодь, пенсіонери. Протягом більш як 70-річного існування радянської влади рівень життя населення як у всьому СРСР, так і в Україні був низьким. У другій половині 80-х років СРСР за рівнем споживання перебував на 77-му місці в світі. У першій половині 90-х років незалежна Україна посідала вже 83 місце. Мільйони людей опинилися на межі зубожіння. Були повністю «з'їдені» інфляцією ті скромні заощадження, які громадяни тримали в ощадних касах. Цей процес населення справедливо розцінювало як відкритий грабунок. Адже саме ці заощадження, запущені в обіг, дали можливість «новим українцям» нагромадити значні капітали.

Скорочення прибутків населення призвело до суттєвого падіння рівня споживання. Показник частки заробітної плати у виробленому національному доході істотно знизився. Це означає, що все менше часу робітник працював на власну заробітну плату і все більше -- на державу та нових власників підприємств. За умов зростаючого безробіття реально протистояти цьому робітники не могли. Швидко знижувалась купівельна спроможність населення. На таких умов навіть середня заробітна плата нездатна була забезпечити прожиткового мінімуму. У цій ситуації понад 70% отриманих грошей витрачається на продовольство. Для порівняння зазначимо, що аналогічні витрати в розвинутих країнах становлять 18-20% доходів.

У результаті падіння життєвого рівня для переважної більшості населення товари довгострокового вжитку стали недоступними.

Болюче вдарила по доходах громадян України фінансова криза 1998 р., внаслідок якої заробітна плата громадян України у доларовому еквіваленті, за умов, коли споживчий ринок у значній мірі формувався за світовими цінами, зменшилась майже вдвічі. За різними підрахунками за межею бідності в Україні па кінець 90-х років перебувало від 50 до 80% населення. Така ситуація вимагала прийняття радикальних рішень. Визнаючи її, уряд своїми стратегічними цілями визначив розвиток людського потенціалу, зниження рівня бідності та примноження багатства нації. Першочергова увага до проблем соціальної сфери вже в 2000 р. дала позитивні результати. Реальні доходи населення, за оцінкою Кабінету Міністрів України, зросли на 6%, істотно скоротилась заборгованість із заробітної плати. Повністю ліквідовано заборгованість по пенсіях. Все це дає надію, що за умов економічної стабілізації поступово вдасться подолати зубожіння основної маси українського суспільства.

Як відмічалось раніше, у міжнародних документах (в офіційних та неофіційних перекладах) використовується термін "життєвий рівень", який включає в себе й показники якості життя. Так, у статті 25 Декларації прав людини визначено: кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї. Оскільки поняття "якості життя" законодавчо не визначено, далі під цим терміном буде розумітись ступінь задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб людини, яка визначається порівнянням фактичного рівня задоволення потреб із базовим.

Вже кілька років поспіль організація International Living проводить оцінку якості життя за 9 критеріями, які мають визначену питому вагу в остаточному розрахунку індексу якості життя.

Індекс якості життя - комплексний показник, який характеризує рівень суспільного розвитку, якого досягла країна. Він розраховується по визначених критеріях за 100-бальною шкалою.

Такими критеріями являються вартість життя, відпочинок і культура, економіка, навколишнє середовище, свобода, здоров'я, інфраструктура, ризик і безпека, клімат. За індексом якості життя у 2010 році, який був опублікований у кінці 2009 року International Living, Україна набрала 62 бали з можливих 100 і зайняла 68 місце серед 194 країн світу,випередивши інші країни на пострадянському просторі, за винятком прибалтійських республік та Молдови. У кінці 2010 року опублікований черговий рейтинг країн за індексом життя у 2011 році. На цей раз із 60 балами Україна посіла 73 місце, спустившись за 2010 рік вниз на 5 місць.

Привертає увагу те, що остаточні розрахункові бали рейтингу за індексом якості життя зменшились, крім першого місця, за рахунок погіршення, як і в Україні,показників економіки, навколишнього середовища та інфраструктури. Це опосередковано свідчить по те, що фінансово-економічна криза у 2010 році була ще нездолана.

У 2010 році моніторинг якості життя в Україні здійснювався Центром перспективних соціальних досліджень Міністерства праці та соціальної політики та НАН України по таких показниках:

- охорона здоров'я;

- житло;

- продовольче забезпечення та харчування;

- сім'я та діти;

- освіта;

- культура та мистецтво;

- право на вільне пересування, туризм.

Не дивлячись, що надворі ХХІ століття, проблема бідності залишається сьогодні досить актуальною в світі.

Бідність є глобальною проблемою людства. За даними міжнародних експертів, близько чверті всього населення планети тягне жебрацьке існування. У вересні 2000 року на Саміті Тисячоліття ООН світові лідери визначили ключові цілі та завдання розвитку до 2015 року - Цілі Розвитку Тисячоліття. Подолання бідності в них визначено як ціль номер один. Боротьба з бідністю завжди була актуальною темою, актуальною настільки, що Європейський Союз 21 січня 2010 року офіційно відкрив Європейський рік боротьби з бідністю й соціальною ізольованістю. Тобто, бідність як глобальне соціальне явище існує в усіх країнах світу і не є винятком для України. Бідність в Україні характеризується низкою національних ознак. Зокрема, специфічні особливості бідності в Україні мають прояв у наступному:

- низький рівень життя населення в цілому;

- надмірне соціальне та майнове розшарування;

- розповсюдженість бідності серед працюючого населення;

- висока питома вага людей, що вважають себе бідними.

Упродовж останніх років в Україні були розроблені та впроваджені певні заходи щодо подолання та попередження бідності населення. Про це свідчить ціла низка нормативно-правових документів, прийнятих ВРУ та Урядом України. Так, довгострокова (до 2010 року) Стратегія подолання бідності (затверджена Указом Президента України від 15.08.2001 р. №637) визначає основні напрямки політики боротьби з бідністю шляхом:

- створення економічно-правових умов для збільшення доходів населення;

- підвищення економічної активності працюючих громадян;

- підвищення ефективності соціальної підтримки шляхом реформування системи соціального захисту.

Пріоритетним завданням було визнано:

- необхідність підвищення рівня заробітної платні;

- забезпечення випереджального зростання заробітної платні у порівнянні з зростанням споживчих цін;

- підвищення платоспроможності населення;

- наближення основних соціальних стандартів та гарантій до прожиткового мінімуму;

- прийняття законів та нормативно-правових актів, що визначають механізми гарантування індексації заробітної плати, пенсій, стипендій, страхових виплат та збережень громадян;

- запровадження страхових принципів соціального захисту робітників, що збереже їх від ризику потрапити до категорії бідних;

- втілення консолідованої системи адресної соціальної допомоги і соціальних послуг;

- проведення моніторингу ефективності і адресності заходів з соціальної підтримки окремих груп населення.

Аналіз даних оцінки бідності населення в Україні, який був проведений Радою національної безпеки і оборони України щодо стану виконання Стратегії подолання бідності та подальших заходів боротьби із бідністю на період з 2001 по 2009 рр. свідчать про те, що ціла низка питань відносно подолання бідності залишаються невирішеними. Слід зазначити, що кількісні показники моніторингу бідності доводять про те, що Україна належить до країн зі стабільно високим рівнем бідності. Так, за станом на 2008 р. рівень бідності в Україні складав 27,0%, що на 11,0% вище, ніж у країнах ЄС (10.0-16.0%). Показник глибини бідності за 2008 р. зріс на 0,3% і становив 23,4%. Питома вага злиденних серед бідного населення у 2008 р. залишилася на рівні попереднього року і становила 50,6%. На цьому фоні характерним є те, що високі показники бідності в Україні супроводжуються посиленням регіональної неоднорідності цього соціально-економічного явища.

Проблема бідності населення в Україні набуває ще більшого звучання в умовах фінансово-економічної кризи, яка суттєво вплинула на соціально-економічний стан України. Світовий досвід свідчить про те, що у часи економічних та політичних криз проблема бідності надзвичайно загострюється та часто-густо здатна досягти масштабів соціальної катастрофи. Економічні негаразди неминуче призводять до зниження розміру заробітної плати, зростання заборгованостей із її виплати, зростання утриманців за рахунок звільнених та безробітних тощо, що веде внаслідок цього до зниження рівня доходів населення та зростання частки бідних.

Усе вище зазначене свідчить про актуальність та гостроту проблеми бідності, офіційним визнанням чого слугує Указ Президента України "Про невідкладні заходи з подолання бідності" за № 274/2010 від 26.02.2010 р.

На виконання Плану організації реалізації цього Указу розроблено проект Закону України «Про затвердження Загальнодержавної програми подолання та запобігання бідності в Україні на 2010-2015 роки» (далі - Програма).

Метою Програми є створення системи дій, спрямованих на зниження рівня бідності, подолання хронічної бідності, бідності серед працюючих та сімей з дітьми, особливо багатодітних сімей.

Одним із основних напрямів Програми є відновлення та стимулювання економічного зростання. Основними завданнями у цьому напрямі будуть: запровадження нових механізмів відновлення виробництва; стимулювання економічного зростання та соціального прогресу; створення умов для забезпечення стабільного розвитку галузей промисловості. Ці аспекти мають особливе значення для вирішення проблем бідності, адже ефективно впливати на бідність можна тільки на основі економічного зростання.

Але й загальний економічний ріст автоматично не приведе до зниження рівня бідності, що підтверджується результатами попередніх років економічного зростання української економіки і невідповідної цьому зростанню динаміки основних показників бідності. Як показує досвід інших країн, нікому не вдається вирішити проблему бідності без адекватних заходів і реформ в області відносин розподілу, без обґрунтованої політики у соціально-трудовій сфері.

Вирішення проблеми бідності в Україні потребує розробки системи комплексних науково-обґрунтованих заходів, які повинні враховувати профіль, специфіку та особливості формування та поширення бідності, причини її виникнення. З огляду на зазначене для зниження, запобігання та подолання бідності населення в Україні, зокрема й зайнятих осіб, пропонується:

- розробка Стратегії попередження та подолання бідності населення України в умовах фінансово-економічної кризи на 2010-2015 рр. та затвердження Урядом України заходів щодо її виконання;

- розробка та впровадження системи моніторингу за ефективністю та станом виконання Стратегії попередження та подолання бідності населення України в умовах фінансово-економічної кризи на 2010-2015 рр.;

- визначення масштабів та причин поширення бідності;

- підвищення та удосконалення оплати праці в контексті боротьби з бідністю працюючого населення;

- підвищення рівня зайнятості населення та розвиток ринку праці;

- удосконалення консолідованої адресної соціальної допомоги та соціальних послуг;

- забезпечити державне регулювання у сфері розподілу коштів Держбюджету та соціальної допомоги;

- соціальна підтримка родин із дітьми та дітей, позбавлених батьківського піклування;

- соціальна підтримка осіб з обмеженими фізичними можливостями;

- забезпечення та поліпшення житлових умов бідних категорій населення;

- стимулювання економічного зростання на базовому рівні як головної передумови зростання доходів населення та подолання бідності.

Від тактики виживання необхідно переходити до стратегії розвитку, від боротьби з бідністю - до зростання середнього класу. Головний спосіб боротьби з бідністю - це підвищення рівня життя, це надання громадянам можливості гідно працювати, підвищувати свій рівень добробуту.



Висновки

На основі отриманих у роботі результатів можна зробити такі висновки: соціально-економічний розвиток країн світу включаючи Україну визначається досягнутим рівнем і якістю життя населення, що відповідає резолюції прийнятої ООН, згідно якої будь-яка держава в першу чергу повинна створювати сприятливі умови для того, щоб життя людей було довгим, здоровим і наповненим творчістю Життя людини - багатогранне соціально-економічне явище, яке можна охарактеризувати за допомогою двох понять „рівень” і „якість” життя населення. Ці поняття - різнопланові вони характеризують різні аспекти життя людини. Так рівень життя населення - це кількісна і якісна характеристики ступеня досягнення компонент життя людини, а якість життя - якісна характеристика ієрархії значення задоволення його складових компонентів. Для того щоб управляти процесом підвищення та покращення життя людей необхідно оцінювати його рівень і якість. Оцінка рівня життя населення регіонів країни вимагає як кількісної, так і якісної характеристик Кількісна оцінка здійснюється на основі інтегрального показника, який розраховується за допомогою таксономічного методу. Всебічно кількісно оцінити рівень життя населення регіонів країни а потім діагностувати причини його зміни можливо тільки за допомогою системи окремих показників. Організуючою основою побудови системи окремих показників елементів компонент рівня життя населення є структурно-логічний причинно-наслідковий зв'язок між ними.

Якісна оцінка рівня життя населення дозволяє визначити - високий чи низький рівень життя людини досягнуто у регіонах країни. Для її визначення використовується комплекс економіко-математичних моделей, які будуються на основі кластерного та дискримінантного аналізів.

В контексті формування державної соціальної політики особливого значення набуває адекватна оцінка потреб населення та можливостей суспільства їх забезпечити. Відповідно нагальною необхідністю стає запровадження у практику статистичного аналізу та управління, розробки цільових програм системи індикаторів рівня життя населення і соціальних нормативів та стандартів. Це дозволить не тільки налагодити моніторинг рівня життя населення, а й активно впливати на його зростання як у кількісному, так і в структурно-якісному плані.

Відсутність адекватної системи показників не дозволяє визначити реальний якісний стан рівня життя різних соціальних верств населення та здійснити їх структурне ранжування. Ефективна державна політика, спрямована на забезпечення досягнення відповідного життєвого рівня населення, може бути реалізована лише за умови всебічного врахування системної дії комплексу соціально-економічних чинників, та застосування повної та репрезентативної системи показників оцінки рівня життя.

Комплексний аналіз рівня і структури доходів та витрат населення України протягом останнього десятиріччя минулого століття свідчить про погіршення рівня та якості життя населення, яке проявляється у зменшенні реальної заробітної плати працюючих, суттєвого збільшення частки витрат на споживання у структурі доходів населення. Погіршилася структура сукупних витрат малозабезпечених домогосподарств, про що свідчить суттєве збільшення частки витрат на харчування на фоні зменшення частки витрат на непродовольчі товари та послуги. А згідно з міжнародними критеріями частка витрат на харчування належить до переліку головних показників оцінки рівня життя добробуту населення - якщо витрати на харчування дорівнюють двом третинам доходу сімей, це вже є сигналом небезпеки. Відбулися суттєві зміни і в структурі харчування населення України: при скороченні споживання хлібопродуктів, картоплі, фруктів, цукру та м'ясопродуктів, збільшилось споживання жирів рослинного та тваринного походження, рибопродуктів, яєць, овочів та молочних продуктів. Це призвело до зменшення вмісту протеїнів в раціоні (особливо за рахунок хліба та м'ясопродуктів) і до збільшення вмісту жирів (в основному, за рахунок підвищеного споживання жирів рослинного походження).

Розшарування населення за рівнем добробуту триває - зростання добробуту багатших відбувається на фоні істотного зубожіння бідних верств населення. Зниження реальних доходів населення та поширення бідності за часів ринкових реформ - це результат не тільки падіння рівня виробництва та високої інфляції, але і наслідок відсутності ефективних механізмів адаптації до нових умов. Реальні доходи населення протягом 1996-2006 рр. знизилися у 4,4 рази, реальна заробітна плата - майже в 4 рази, а реальна пенсія - в 6,5 рази. Це призвело до того, що бідність набула масових масштабів. До того ж, вона охопила не тільки непрацездатних, безробітних, але й зайнятого у виробництві населення - з'явився прошарок так званих “нових бідних” - кваліфікованих працівників. Поширилася диференціація населення, які відносяться до різних соціальних груп, зокрема за професійною приналежністю. Безумовно, таке становище призвело до поглиблення соціальної нестабільності у суспільстві та до зниження трудових стимулів. Не останню роль в цьому належить і наявність заборгованості по оплаті праці. В умовах економічного спаду на фоні фактичного усунення держави із сфери регулювання доходів, відбулася поляризація суспільства і стала ще одним фактором зростання соціальної напруги в Україні.

Використані джерела

1. Васильєва Л.Й. Демографічні аспекти сучасної сім'ї // Актуал. пpобл. політики: Зб. наук. пр. - Одеса, 1997. - Вип.1-2. - С.15-17.

2. Гнибіденко І. Соціальний вибір в умовах глобалізації як засіб забезпечення соціального захисту та прав людини: Україна: аспекти праці. - 2005. - №2. - С.35.

3. Демографічна криза в Україні. - К.: Ін-т економіки НАНУ, 2001. - С.467.Н.М. Зобко "Демографічні проблеми людства" К.: 2001.- 543с.

4. Демографічна криза в Україні// Народна газета. - 2002. - № 17. - с.4-5.

5. Демографічне дзеркало нації// Слово просвіти. - 2001. - 23 листопада. с.6.

6. Демографічні чинники бідності (колективна монографія)/ За ред. Е.М. Лібанової. - К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України. - 2009. - 184 с.

7. Державна статистика України. - www.ukrstat.gov.ua

8. Дешківський А.В. Економічна теорія: фінансово-кредитна система, грошовий обіг, інфляція. - К.: НОК ВО, 1991.

9. Діти, жінки та сім'я в Україні: статистичний збірник. - К.:Державний комітет статистики України, 2000. - 362 с.

10. До питання про концепцію національної демополітики в Україні: Демографічні дослідження. - Вип.18. - К.: Ін.-т економіки НАН України, 2004. - С.40-41.

11. Довжук Б. Актуальне регіональне дослідження трудової міграції: Україна: аспекти праці. - 2005. - №3. - С.37.

12. Етнодемографічна політика. Піскунов О.Д.: Дивослово. - 2002. - № 8. - с.2.

13. Иванов В.М. Деньги и кредит: Курс лекций. - 2-е изд., стереотип. - К.: МАУП, 2001.

14. Індикатори соціального розвитку І півріччя 2008 р. - К.: Мінпраці України, 2008. - 86 c.

15. Концепція демографічного розвитку України на 2005-2015 роки. - www.rada.gov.ua.

16. Леонтьев В. Экономические эссе. Теория, исследования, факты и политика: Пер. с англ. - М.: Политиздат, 1990.

17. Лібанова Е. Демографічний колапс: Уряд. кур'єр. - 2004. - №40. - С.11.

18. Лібанова Е.М. Соціальні проблеми і соціальні важелі конкурентоспроможності української економіки. // Демографія та соціальна економіка. - 2008. - № 2. - С. 5 - 19.

19. Мэнкью Н.Г. Макроэкономика. Пер. с англ. - М.: Изд-во МГУ, 1994.

20. Мэнкью Н.Г. Макроэкономика. Пер. с англ. - М.: Изд-во МГУ, 1994.

21. Послання президента до Верховної Ради України. - www.president.gov.ua; Скільки нас в Україні//Соц. Політика. - 2005. - №8.

22. Праця України 2008 р.: Статистичний збірник/ Державний комітет статистики України. - К, 2009.

23. Регіональні проблеми зайнятості і ринку праці: Матеріали Всеукраїнської науково-апрктичної конференції. - Т., 2004. - 294с.

24. Рівень життя населення України. / НАН України Ін-т демографії та соц. дослідж. Держ. ком статистики України за ред. Л. М. Черенько. - К.: ТОВ "Видавництво" "Консультант", 2006 - 428 с.:

25. Соціальний захист населення України у 2001 році/Державний комітет статистики України. - ДО., 2002. - С.17.

26. Стасюк М., Крючковський В. Вплив міграційних процесів на основні демографічні показники в Україні: Україна: аспекти праці. - 2004. - №5. - С.42.

27. Стасюк М., Крючковський В. Вплив міграційних процесів на основні демографічні показники в Україні: Україна: аспекти праці. - 2004. - №5. - С.40.

28. Статистичний портал. - www.ukrcensus.gov.ua Климко. - 5-те вид., випр. - К.: Знання-Прес, 2004.

29. Стратегія розвитку України: теорія і практика. -- К.: НІД., 2002. -- С. 864.

30. Яцків Я. Твоє обличчя в портреті України: Урядовий кур'єр. - 2005. - №163. - С.18.

31. Яцків Я. Твоє обличчя в портреті України: Урядовий кур'єр. - 2005. - №177. - С.9.



Додаток А

Размещено на Allbest.ru