Амортизаційна політика як один з основних чинників ефективного розвитку підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

АМОРТИЗАЦІЙНА ПОЛІТИКА ЯК ОДИН ІЗ ОСНОВНИХ ЧИННИКІВ ЕФЕКТИВНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ

На основі проведеного дослідження визначено проблеми щодо формування амортизаційної політики на підприємстві та запропоновано напрями удосконалення амортизаційної політики з метою фінансового забезпечення прискорення процесів оновлення основних фондів та впровадження сучасних технологій.

On the basis of the conducted research certainly of problem in relation to forming of depreciation policy on an enterprise and directions of improvement of depreciation policy are offered with the purpose of the financial providing of acceleration of processes of update of capital assets and introduction of modern technologies.

Ключові слова: амортизація, амортизаційна політика, амортизаційні відрахування, основні фонди, підприємство, економіка, інвестиційна діяльність, ефективність.

Постановка проблеми. Вступ української економіки до нового етапу, орієнтованого на становлення розвинених ринкових відносин, об'єктивно припускає наявність могутнього, динамічного виробничого потенціалу. Динаміка і ефективність інвестиційної діяльності підприємств багато в чому залежать від розширення можливостей внутрішніх накопичень і формування їх власного потенціалу. Вивчення практичної діяльності вітчизняних підприємств показало, що одним з ефективних механізмів мобілізації внутрішніх резервів є дієва амортизаційна політика.

Роль амортизаційних відрахувань в інвестиціях щорічно підвищується, проте у зв'язку з складним фінансовим положенням багатьох підприємств і відсутністю дієвих стимулів до цільового використання амортизації, близько половини цих засобів підприємствами спрямовується на поточні потреби. Не дивлячись на зміни в нормативно-законодавчих актах України останніх років, сучасна амортизаційна політика залишається неадекватною умовам відтворення, що змінилися, і призводить до втрати ритмічності останньої стадії кругообігу фондів підприємств, до недостатності засобів амортизації для виконання функції фінансування відтворення основних фондів і послаблення фінансового контролю за накопиченням і використанням амортизаційних відрахувань.

У сучасних умовах господарювання важливе значення для підприємств різних форм власності, мають такі основні дві групи процесів:

а) збільшення внутрішніх джерел фінансових потоків підприємств, необхідних для інвестування у виробничо-господарську діяльність та оновлення матеріально-технічної бази;

б) збільшення надходжень до державного бюджету.

На ці групи процесів значно впливає амортизаційна політика, яка проводиться на рівні держави, як складова економічної політики, так і на рівні окремих підприємств, як складова облікової політики підприємства. Але амортизаційна політика, що проводиться сьогодні в Україні, є досить не досконалою. Тому саме існуючим проблемам в амортизаційній політиці присвячено дану статтю.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню існуючих проблем в амортизаційній політиці як одного із основних чинників ефективного розвитку підприємств приділяли увагу такі вчені як Л. Городянська, Г. Кірейцев, О. Кузьмін, П. Орлов, О. Орлов, І. Чалий, М. Чумаченко. Загальні питання розробки фінансової політики і фінансування підприємств відображені у працях О.О. Алексєєва, В.М. Анішіна, І.Т. Балабанова, В.В. Бочарова, О.В. Гончарука, В.В. Ковальова, С. Майкла, Д.С. Молякова, Е.А. Стоянова, Н.Н. Тренева, Д.В. Шопенко, Е.Л. Шуремова, Ф. Юджіна та інші [1, с. 97]. Проте проблема формування виваженої та ефективної амортизаційної політики потребує подальшого дослідження.

Постановка завдання. Істотною проблемою на сьогодні для вітчизняних підприємств є процес оновлення основних фондів. Проведення неграмотних, а іноді незрозумілих реформ у законодавстві України призводить до формування безглуздої амортизаційної політики, яка сприяє лише знищенню промислових підприємств. Вирішення даної проблеми має велике значення, адже амортизаційна політика є одним із основних чинників ефективного розвитку підприємств.

Виклад основного матеріалу дослідження. Одним з найважливіших важелів управління процесом оновлення основних фондів і перебудови виробничого потенціалу країни є державне регулювання відтворювального процесу, який безпосередньо пов'язаний з амортизаційною політикою.

Амортизаційна політика підприємства представляє собою складову частину загальної політики управління операційними необоротними активами, яка полягає в індивідуалізації рівня інтенсивності оновлення у відповідності із специфікою їх експлуатації в процесі операційної діяльності [2, с. 7]. Відмітимо, що інструментами амортизаційної політики є:

- для підприємства - це норми амортизації та методи амортизації;

- для держави - це норми амортизації, методи амортизації та вартість основних фондів.

Прибуток і амортизаційні відрахування відносяться до власних фінансових ресурсів, якими товаровиробник розпоряджається самостійно (окрім прибутку, що підлягає оподаткуванню). Оптимальне використання ресурсів за цільовим призначенням дозволяє вести господарську діяльність на розширеній основі.

Амортизаційні відрахування є грошовим виразом вартості основних фондів і нематеріальних активів.

За рахунок амортизаційних відрахувань накопичуються суми, що дозволяють фінансувати відтворення основних фондів, яке здійснюється у формі капітальних вкладень.

Окремі економісти стверджують, що суми накопичених амортизаційних відрахувань виступають джерелом розширення виробництва, але деякі стверджують, що вони є джерелом тільки простого відтворення. Ми вважаємо, що однозначного твердження з даного питання бути не може. Відтворювальний характер амортизаційних відрахувань залежить в основному від динаміки цін на основні фонди і структури капітальних вкладень.

Проте більшість вчених вважають амортизацію одним з основних джерел відтворення основних фондів. Застосування різних методів нарахування амортизації визначило таке поняття як прискорена амортизація. Дуже переконливо з цього приводу висловився академік Ю. Конкін. Він відзначає, що в “теоретичному плані ніякої прискореної амортизації бути не може - це абсурдно. Закономірності кругообігу і обігу капіталу визначаються реальностями функціонування його речових елементів протягом оптимальних термінів служби. Прискорити нарахування амортизації - це значить відірвати, відокремити вартісний зміст від матеріальної субстанції. На практиці це приводить до того, що капітал за вартістю амортизований, а його речові носії продовжують ефективно використовуватися в процесі продуктивного споживання, але вже не мають вартості” [3, с. 243].

При аналізі суті амортизації необхідне також уточнення смислового значення таких ключових понять, як знос і амортизація. Абсолютно неправомірно визнавати еквівалентність цих категорій. Проте не тільки в практичній діяльності бухгалтерських служб, але і у низці нормативних документів часто немає чіткого розмежування цих понять.

У загальноприйнятому трактуванні під зносом розуміється втрата об'єктом своїх функціональних якостей, пов'язаних з експлуатацією і його моральним старінням. Знос зменшує споживчі властивості об'єкту. Точно показують різницю між даними термінами американські вчені Р. Ентоні і Дж. Ріс. Вони рахують, що знос - це витрати, оскільки витрати всіх товарів і послуг, спожитих підприємством протягом звітного періоду, є витратами. Іноді підприємство відкладає гроші для конкретної мети - придбання нових основних фондів, що іменується амортизаційним фондом. Як видно, автори амортизаційним фондом називають тільки джерело відтворення основних фондів, і у зв'язку з цим відзначають, що дана операція фінансування абсолютно не пов'язана з обліковою процедурою реєстрації зносу - операційними витратами при використанні капітальних активів. У зв'язку з цим Р. Ентоні і Дж. Ріс вважають, що чистою вартістю активу є його первісна вартість за вирахуванням будь-якої суми, остаточно відновленої за допомогою реалізації і переробки нереалізованої продукції. З цього виходить, що залишкова вартість об'єкту визначається як різниця між первісною вартістю і амортизацією в тій її частини, яка включена у витрати виробництва, тобто відновлена [3, с. 250].

На нашу думку, логічним смислом відмінності між поняттями знос і амортизація є вислів вченого А. Яковлєва. Він сказав, що можна заборонити нараховувати амортизацію, але не можна заборонити об'єкту зношуватися [4, с. 39].

Дослідження суті амортизації дозволяє зробити висновок, що відмінною її рисою є відтворювальний характер. Амортизацію не можна розглядати тільки як процес, тобто як діяльність суб'єктів відтворення. Це, в першу чергу, об'єктивна економічна, а точніше фінансова категорія, що відображає грошові відносини в процесі відтворення основних фондів, що обумовлене її участю у всіх стадіях обігу капіталу. В основі норм

амортизації, використанні амортизаційних відрахувань відображається рівень розвитку виробничого потенціалу країни і якість амортизаційної політики. На наш погляд, амортизація як фінансова категорія виражає грошові відносини, що складаються в процесі перенесення зношеної частини майна підприємства в грошовому виразі на новостворений продукт з метою створення спеціального джерела фінансування відтворення засобів праці.

Визначення облікового підходу до основних засобів є прийняття П(С)БО № 7 “Основні засоби” [5].

Однак знайти універсального вирішення даної проблеми, тобто щоб і бюджет наповнювався й збільшувалися внутрішні джерела коштів підприємства, так і не вдалося. Що стосується законодавчого забезпечення амортизаційної політики, то воно є досить суперечливим та недостатньо врегульованим.

Ще однією проблемою бухгалтерського обліку є проблема формування амортизаційного фонду, адже в міжнародній практиці бухгалтерського обліку нарахування амортизації являє собою процес розподілу вартості придбаних основних фондів на звітні періоди, протягом яких очікується отримання прибутку від використання цих активів. У нашій країні довгий час існувала думка, що амортизація є джерелом фінансових ресурсів підприємства. Однак амортизація, як відмічає І. Чалий, - це не фонд-джерело, а звичайні витрати. Вона просто показує у звітності, яку частину первісної вартості основних фондів вже віднесено на витрати [6, с. 11]. Тому можна вважати, що створення амортизаційного фонду не сприяє розвитку ринкових умов господарювання, адже створюючи даний фонд, підприємство консервує вільні кошти і не може використати їх на інші цілі.

Активізація державної амортизаційної політики повинна бути направлена, насамперед, на відновлення функції амортизаційного фонду як джерела інвестиційних ресурсів повного відшкодування основного капіталу та джерела фонду накопичення (у частині, підвищуючи потребу простого відтворення на новій технічній основі). Прийняті за останні роки нормативно-правові документи з питань нарахування та використання амортизаційних відрахувань вирішували окремі задачі, які пов'язані з простим відтворенням основного капіталу і підтриманням фінансової стійкості промислових підприємств в умовах кризи економіки та становлення ринкових відношень.

Насамперед відмітимо, що хоч амортизаційна політика є однією з важливих складових частин облікової політики будь-якого промислового підприємства, але її основне призначення складається в управлінні розмірами амортизаційного фонду - одного з важливих джерел власних інвестицій, що направляється на модернізацію виробничої бази, технічне переозброєння, капітальне будівництво, розробку та впровадження інновацій. Таким чином, можна сміливо стверджувати, що планування амортизаційного фонду тісно пов'язано з виробленням стратегії розвитку промислового підприємства. І, взагалі, амортизаційна політика тісно пов'язана з оподаткуванням підприємств, оскільки вона визначає рівні оподаткованих баз податків. Амортизаційні відрахування формують частину бюджету амортизації, яка надходить, що повинна бути збалансована з його витратною частиною, визначеною потребою в інвестиціях.

Для покращення стану щодо формування амортизаційної політики необхідно вжити низку заходів:

1. Враховуючи світовий досвід, слід поступово переходити до самостійного встановлення термінів використання основних засобів та ліквідаційної вартості. На перехідному етапі основні фонди, залежно від функціонального призначення, необхідно включити до груп, у яких встановити мінімальні та максимальні терміни використання. В межах груп можна дозволити підприємствам самостійно обирати терміни корисного використання, що дозволить отримати об'єктивну інформацію про стан фондів та розмір нарахованої амортизації.

2. У бухгалтерському обліку відмовитися від використання податкового методу нарахування амортизації, оскільки цей метод не спрощує бухгалтерський облік та не призводить до поєднання бухгалтерського податкового обліку амортизації. Більше того, податкове законодавство передбачає норми амортизації, які є економічно необґрунтованими. Проте для потреб податкового обліку даний метод можна застосовувати й надалі, але з переглядом груп основних фондів та норм амортизації.

3. Амортизаційна політика повинна формуватися на двох рівнях:

- на державному, шляхом встановлення груп основних фондів та граничних термінів використання основних засобів у межах групи;

- на рівні підприємства, шляхом надання права підприємствам обирати методи нарахування амортизації та термінів корисного використання в межах, встановлених законодавством.

4. Законодавчо врегулювати визначення терміну ”амортизація”, визначивши його виключно як процес розподілу вартості необоротних активів, що амортизуються, на весь строк їхньої експлуатації і не більше того.

Висновки. Отже, сучасна амортизаційна політика, як окремих підприємств, так і держави в цілому, потребує вдосконалення. Недосконалість амортизаційної політики держави полягає в тому, що відповідно до чинних законодавчих актів підприємства формують власну амортизаційну політику, але на сьогодні законодавча база держави є нестабільною. Тобто через це підприємства фактично позбавлені можливості обирати для себе найоптимальніші варіанти такої політики.

Ефективність такої політики залежить від правильності визначення термінів експлуатації окремих активів, а також від вибору підприємством методу нарахування амортизації відповідно до умов його функціонування. Вважаємо, що амортизаційна політика підприємств повинна складатися із сукупності способів та методів управління процесами нарахування й використання амортизаційних відрахувань.

При цьому держава повинна здійснювати контроль за цільовим використанням сум нарахованої амортизації, тому що річні амортизаційні відрахування представляють собою досить вагоме джерело фінансових ресурсів як окремого підприємства, так і держави в цілому. Також державні органи повинні обов'язково проводити аналіз наслідків амортизаційної політики підприємств при формуванні державної амортизаційної політики для виявлення недоліків попередньої політики, а при надходженні своєчасно і оперативно їх усувати.

Необхідно створити такі умови для підприємств, щоб вони були реально заінтересовані в оновленні основних фондів, встановлювати норми амортизаційних відрахувань, виходячи з оптимальних строків корисного використання об'єктів основних фондів.

Література

амортизаційна політика основний фонд оновлення

1. Бакай В. Й. Методи формування амортизаційної політики на промислових підприємствах / В. Й. Бакай // Вісник Хмельниц. нац. ун-ту. Економічні науки. - 2009. - № 5, Т. 2. - С. 97-101.

2. Бакай В. Й. Амортизаційна політика та оновлення основних фондів на промислових підприємствах : автореф. дис… канд. екон. наук за спец. 08.06.01 - економіка, організація і управління підприємствами / В. Й. Бакай. - ХНУ, 2006. - 20 с.

3. Бланк И. А. Финансовый менеджмент : учебник / И. А. Бланк. - К. : Эльга, Ника-Центр, 2004. - 656 с.

4. Бондар О. В. Проблеми формування амортизаційної політики в ринкових умовах господарювання / О. В. Бондар // Актуальні проблеми економіки. - 2005. - № 1. - С. 38-42.

5. П(С)БО № 7 “Основні засоби”, затв. наказом Мінфіну України від 27.04.2000 р., № 92 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1/rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0288-00.

6. Чалий І. Джерела інвестицій по-кабмінівськи як немає активів, пасиви не допоможуть / І. Чалий // Дзеркало тижня. - 2004. - № 11(486). - С. 11-12.

Размещено на Allbest.ru