Фактори і резерви зниження собівартості продукції в ковбасній галузі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет харчових технологій

Кафедра маркетингу

Реферат

на тему:

«Фактори і резерви зниження собівартості продукції в ковбасній галузі»

Виконав:

студент групи ОФПД ІІІ -3

Цвігун Віталій

Київ-2009

Основні напрями зниження собівартості продукції в галузях харчової промисловості

Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво. Відповідно до положень бухгалтерського обліку, собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та понаднормативних виробничих витрат. Виробнича собівартість включає : матеріальні витрати, витрати на оплату праці, загальновиробничі витрати, інші прямі витрати. Наднормативні витрати включають : адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати. Підприємство може суттєво впливати на формування собівартості на основі «Типових положень». Проте вплив підприємств на окремі елементи витрат: відрахування на соціальні заходи, амортизація, витрати на фінансування ремонту та поліпшення основних фондів, інші витрати (податки та збори, відрахування), є обмеженим.

Дотримання загальних економічних принципів та законів - важливий напрям зниження витрат виробництва, що не призводитиме до погіршення кінцевого продукту і дасть можливість товаровиробникам отримати додаткових покупців та додаткові прибутки.

Чинники зниження собівартості - причини, рушійні сили, що призводять до зменшення витрат, а також умови, в яких вони діють.

Резерви - кількісно вимірювані можливості економії ресурсів, які можна виявляти на різних стадіях життєвого циклу виробів у процесі їхнього виробництва. Резерви включає в себе можливості збільшення виробництва продукції та можливості зниження витрат на основі удосконалення використання ресурсного потенціалу - трудових, сировинних, паливно-енергетичних, природних, фінансових та інших видів ресурсів.

Шляхи зниження витрат на виробництво - конкретні заходи за резервами зниження витрат в окремих галузях матеріального виробництва.

Задля підвищення ефективності управління витратами слід зосередити увагу на детальнішому вивченні чинників, резервів і шляхів зниження витрат виробництва.

Перелік чинників повинен бути досить повним, охоплювати всю сукупність умов, що спричинили зміни витрат, які формують витрати на виробництво продукції.

У розрахунках плану собівартості враховується прямий ефект застосування нової техніки, що виявляється в зниженні технологічної трудо-, матеріало-, енергомісткості та інших змінних витрат на виробництво.

Основними джерелами резервів зниження собівартості промислової продукції (РС) є: збільшення обсягу її виробництва (РVВП); скорочення витрат на її виробництво (РЗ) за рахунок підвищення рівня продуктивності праці, економного використання сировини, матеріалів, електроенергії, топлива, обладнання, скорочення невиробничих витрат, виробничого браку і т.д. Величина резервів може бути визначена за формулою:

РС = Cм - Сф = (Зф - РЗ + ДВ)/(VВПф + РVВП) - Зф/VВПф,

де Cм, Сф - відповідно можливий та фактичний рівень собівартості виробу; ДВ - додаткові витрати, необхідні для освоєння резервів збільшення випуску продукції.

Резерви збільшення виробництва продукції виявляються у процесі аналізу виконання виробничої програми. При збільшенні обсягу виробництва продукції зростають тільки змінні витрати (пряма зарплата робітників, прямі матеріальні витрати та ін.), сума ж постійних витрат, як правило, не змінюється, в результаті знижується собівартість виробів. Резерви скорочення витрат виявляються по кожній статті витрат за рахунок конкретних організаційно-технічних заходів (впровадження нової більш прогресивної техніки і технології виробництва, покращення організації праці та ін.), які будуть сприяти економії зарплати, сировини, матеріалів, енергії і т.д. Додаткові витрати на освоєння резервів збільшення виробництва продукції визначаються окремо по кожному його виду. Це в основному зарплата за додатковий випуск продукції, витрати сировини, матеріалів, енергії та ін. змінних витрат, які змінюються пропорційно обсягу виробництва продукції. Для визначення їх величини необхідно резерв збільшення випуску продукції і-того виду помножити на фактичний рівень питомих змінних витрат.

Традиційно найважливішими шляхами зниження витрат виробництва, наприклад в харчовій промисловості, є економія всіх видів сировинно-матеріальних ресурсів, споживаних у виробництві. Підприємства харчової промисловості за основну сировину використовують як промислову, так і сільськогосподарську сировину. Сировина сільськогосподарського призначення не має ніяких критеріїв якості. Особливості сировини обумовлюють різні підходи до визначення резервів зниження витрат виробництва в цьому напрямку. В свою чергу, за рахунок збільшення обсягів виробництва знижується собівартість виробів унаслідок зменшення питомої ваги постійних витрат у структурі собівартості продукції. Крім зниження витрат необхідно приділити увагу збереженню якості та традиційного українського смаку продукції вітчизняних підприємств.

У харчовій промисловості якість сировини, її асортимент, фізико-технічні та хіміко-біологічні складові здійснюють вирішальний вплив на техніко-економічні показники виробництва, якість і собівартість продукції.

Зменшення витрат сировини і матеріалів досягається за рахунок зниження норм їхнього використання, скорочення відходів і втрат у процесі виробництва і збереження, повторне використання матеріалів, впровадження безвідходних технологій.

Зниження витрат підприємства забезпечується за рахунок зменшення витрат живої праці на одиницю продукції і темпів зростання його продуктивності стосовно темпів зростання середньої заробітної плати. Розмір зниження витрат ( у відсотках ) за рахунок росту продуктивності праці можна визначити за формулою : ЗВзп = ( 1 - jзп : jпп )Узп х 100

Слід зазначити, що зниження собівартості не завжди є доцільним. Будь-яке зниження собівартості, що призводить до погіршення якості продукції, не є економічно виправданим. Так, зменшення витрат на придбання якісних матеріалів та заміна дешевими може призвести до зниження якості кінцевого продукту, а це може негативно позначитися на реалізації продукції.

Резерви зниження витрат у ковбасному виробництві.

Рівень рентабельності в українських ковбасників доволі високий. Головною проблемою в діючих виробництв є доступ до сировини (м'яса, і зокрема, якісного настільки, щоб виробляти високорентабельну продукцію). В умовах концентрації на ринку доцільною є переорієнтація малих виробників на делікатесні ексклюзивні вироби.

Найпростіше, що може зробити підприємець - облаштувати виробництво на базі старого непрацюючого м'ясопереробного заводу. Наприклад, ковбасний цех ФОП Поліщук Т. В, (с. Якушинці, Вінницький р-н, Вінницька область) займає приміщення площею 560 м. кв. Це старий м'ясопереробний цех, зруйнований і нещодавно відремонтований. Цех має власну артезіанську свердловину, автономне електричне опалення.

Перелік служб, з якими підприємцю-ковбаснику доведеться регулярно спілкуватися та погоджувати будівництво свого цеху, традиційний для підприємств харчової промисловості - податкова, пожежники, санітарно-епідеміологічна, ветеринарна служби, екологічна інспекція, інспекція з охорони праці тощо.

Щодо імпортного м'яса, то останнім часом дедалі більше його ввозять до України легально - через зниження мита на його імпорт. Чималу частку імпорту ще становить курячий фарш, з якого потім виготовляють дешеву ковбасу - за технічними умовами.

Якщо виробник хоче працювати на перспективу, основну увагу повинен звертати не лише на якість готової продукції, а й на якість сировини, з якої він ту продукцію виготовляє, бо у ковбасній сфері всю важливу роль відіграє сировина і все залежить лише від її якості.

З-посеред численних виробників м'ясопродуктів, експерти виділяють 7-8 найбільших компаній, які зараз перебувають на етапі консолідації активів, до першої сімки належать м'ясокомбінати - ТОВ «Дружба народів» (входить до групи «Миронівський хлібопродукт»), ВАТ «Кременчукм'ясо», ТОВ «Тульчинм'ясо» (торгова марка «Тульчин»), м'ясокомбінат «Ювілейний», ТОВ «Ідекс», МПЗ «Колос» (ТМ «Чернівецькі ковбаси»), ТОВ «Глобинський м'ясокомбінат», ЗАТ «Ковельські ковбаси».

Ринок м'ясопродуктів консолідується. Великі виробники створюють вертикально інтегровані структури, охоплюючи весь цикл виробництва і реалізації м'ясопродуктів - від вирощування худоби до роздрібного продажу. Коли процес консолідації активів найбільших виробників завершиться, «середнячкам» на ринку робити буде нічого..

Важливим чинником конкурентної боротьби на ринку м'ясної продукції є переобладнання підприємств. Вижити на ринку можуть лише ті компанії, що вкладають значні кошти у розширення виробництва та удосконалення технології.

Перевага малого виробничого цеху перед великими м'ясопереробними підприємствами - гнучкість. Малі виробники швидше реагують на потреби ринку - неходовий товар знімають з виробництва, натомість «викидають» на ринок щось нове

Успішними можуть бути нішеві м'ясопереробні цехи. Смаки споживачів у різних регіонах відрізняються, тож розвиток особливих, характерних для того чи іншого регіону продуктів є перспективним.

Однак існує одна проблема. Якщо заборонять виробництво ковбас за технічними умовами (ТУ), конкуренції не буде. Адже всі виробники змушені будуть виготовляти однотипну продукції відповідно до ДСТУ (держстандартів). У ДСТУ близько 100 найменувань, тож різні м'ясокомбінати вироблятимуть одну й ту саму «Докторську», «Любительську» чи «Останкінську». Але сучасного споживача така ситуація навряд чи задовольнить,адже він звик до м'ясних смаколиків, а не до м'ясних стандартів.

До витрат на початок бізнесу зарахуємо, насамперед, витрати на ремонт, переобладнання, чи будівництво приміщення, його купівлю чи купівлю земельної ділянки. Розташувати ковбасний цех доцільно поза містом - з огляду на санітарні норми, нижчі орендні ставки та нижчу вартість землі. Ремонт чи будівництво повинні бути проведені із урахуванням вже згаданих відомчих норм технологічного проектування для підприємств м'ясної промисловості та відповідних санітарних правил. Зрозуміло, що обсяг цих витрат є дуже індивідуальним.

До наступної категорії віднесемо витрати на обладнання. Дехто вважає, що для цього невеликому цехові, який за добу зможе виробляти до 2 тонн м'ясних та ковбасних виробів, буде достатньо суми до 100 тис. грн. При цьому обладнання буде найдешевшим з можливих (китайським або українським). собівартість продукція ковбасна витрати

Основні витрати, які протягом кожного місяця повинен здійснювати ковбасний цех, - це витрати на закупівлю сировини (м'яса, спецій, додатків), виплату зарплати, комунальні послуги. Середньомісячні витрати розкладаються приблизно так: 85% - сировина і допоміжні матеріали, 10% - зарплата, 5% - енергоносії, вода.

Щодо рентабельності, то загалом для ковбасного виробництва вона становить 16%. За окремими, низькорентабельними продуктами, наприклад, ліверною ковбасою, вона становить 5-6%, за високорентабельними продуктами, зокрема усіма копченостями - сягає 25-27%.

Водночас рентабельність може часом стрибати як вниз, так і вгору - з огляду на те, що ковбасні цехи іноді отримують доступ до дешевшої імпортованої сировини, ціни на яку (м'ясо на кості) можуть відрізнятися від свинини чи яловичини українського походження навіть на 3-4 грн за 1 кг, особливо коли йдеться про контрабанду. Рентабельність у ковбасному виробництві може сягати й 30-35%, коли йдеться про дорогі та ексклюзивні продукти. На дешевих виробах - це від сили 15%.

Середній час виходу нового ковбасного цеху на межу беззбитковості - рік. Водночас, повернення стартових інвестицій - питання занадто складне, й індивідуальне. Все залежить від обсягів продажу продукції та закупівельних цін.

Типовий штат підприємства, що виготовляє м'ясопродукти, виглядає так: директор, бухгалтер, працівники виробничого цеху (завідувач виробництвом, кілька технологів та робітники), менеджери з продажу, охоронці на складах та водії. Якщо організувати роботу таким чином, що клієнти самотужки забиратимуть готову продукцію, а постачальники самостійно підвозитимуть сировину, то без водіїв можна обійтися. Для повноцінної роботи ковбасного цеху, що продукує до 2 тонн ковбасних виробів на добу, достатньо 30 працівників. Відділ продажу - це ще 15 осіб.

Молодь нині неохоче йде працювати на виробництва, де потрібні значні затрати сил та енергії, тож підібрати персонал - це проблема. Добре, якщо підприємство розташоване в місці, де є навчальна база (ВНЗ чи технікум), де готують фахівців для м'ясопереробної промисловості.

Якщо робочих цеху можна навчати в процесі роботи, то технологами мають бути люди з профільною освітою. Краще, якщо вона буде вищою, однак технологом може стати і випускник технікуму.

Як свідчить практика початківців, систему збуту новостворене підприємство налагоджує у перші місяці, практикуючи мінімальну рентабельність, особливо за високої конкуренції на ринку. Особливу увагу під час першого року роботи ковбасного цеху звертають на ціни інших виробників, і відпускні ціни майже завжди нижчі, ніж у конкурентів. Налагодити систему збуту продукції допоможуть знайомства із власниками магазинів та торгівельних мереж. Інакше бізнес може зупинитися на старті.

Якщо великі заводи, що виробляють продукцію під розкрученими торговими марками, можуть продавати свою продукцію по всій країні, то меншим виробникам слід концентруватися на конкретному регіоні. Кожен виробник обирає свою збутову стратегію. Наприклад, хтось надає перевагу співпраці з супермаркетами, а хтось збуває свою продукцію на ринках.

Здебільшого постійними клієнтами ковбасних цехів є магазини. Як свідчить практика, невеликі виробники надають перевагу співпраці з невеликими торговими точками, оскільки великі прагнуть диктувати свої умови.

Співпрацюючи із невеликою торговельною мережею, виробник має можливість впливати на ціни та умови поставки своєї продукції до магазинів мережі. Великі мережеві ритейлери самі диктують, якою буде ціна, націнка, упаковка, термін доставки та термін оплати за поставлену продукцію. Майже вся продукція, вироблена у ковбасному цеху, реалізується в магазинах.

Якщо великі м'ясокомбінати можуть торгувати своєю продукцією через дистриб'юторів в усіх регіонах країни і доставляти її в будь-яку точку країни, то малі виробники надають перевагу схемі, за якої самі покупці власним транспортом забирають придбану продукцію.

Проблема, з якою майже завжди стикаються виробники у роботі з магазинами чи торговельними мережами, це так звана усушка, коли магазин може авансом списати 3-5% від ваги прийнятої на реалізацію продукції. До того ж торговці завжди можуть повернути неліквідну продукцію назад виробникові.

Торгівля через базари, яку вважають дешевим різновидом фірмової (фірмова торгівля передбачає існування у виробника мережі власних магазинів чи просто магазину), є доцільною лише для сільської місцевості, де розташовані підприємства. Натомість, у містах на базарах є доволі висока конкуренція, та й продають там здебільшого дешеву або просто підпільну ковбасу, що, звісно, є значно дешевшою, ніж виготовлена легальним виробником.

Щоб користуватися попитом у грошовитих споживачів, потрібно голосно заявляти про себе та свою продукцію. Усі виробники, які прагнуть розширювати свій бізнес, запроваджують власні торгові марки, а також великого значення надають підвищенню їх впізнаваності - рекламі (на телебаченні, радіо, у зовнішній рекламі), участі у виставках (для споживачів), ярмарках тощо. Наприклад, ТМ "Колос" колись спонсорувала «Джентльмен-шоу».

Попри стрімкий розвиток м'ясопереробної галузі, на ковбасному ринку місце ще є, але конкуренцію витримають лише ті малі цехи, які орієнтуватимуться на дотримання санітарних норм, зроблять ставку на якість та випускатимуть продукцію, орієнтовану на споживача середнього класу.

До ризиків, через які ковбасний цех може збанкрутувати, належать: специфічна дистрибуція. Ковбаса - продукт, що швидко псується, те саме стосується й сировини для її виготовлення. Тож ця продукція потребує негайного збуту. Яку б смачну чи дешеву ковбасу ви не виробляли, але без добре налагодженої мережі збуту бізнес не буде рентабельний. Тож перш, ніж відкривати бізнес, варто детально проаналізувати ринок та спрогнозувати, хто ж купуватиме вашу продукцію.

Сировина - від того, наскільки вона якісна, буде залежати якість ковбаси. А придбавши в магазині неякісну ковбасу, покупець наступного разу остерігатиметься купувати продукцію цього виробника. Потрібно також забезпечити безперебійне постачання сировини. Наприклад, влітку цього року деякі м'ясопереробні підприємства зупинили роботу через те, що немає сировини для виробництва продукції.

Від майстерності технолога залежить усе виробництво. Помилившись у виборі цього фахівця і не підібравши йому команду спеціалістів, можна втратити свої інвестиції. стандартизація. Може статися, що в Україні слідом за Росією заборонять виробляти ковбасні вироби за техумовами, лише за ДСТУ.

1. Размещено на www.allbest.ru