Інституціональне середовище інформаційно-консультаційного забезпечення в період реформування аграрної сфери

Размещено на http://www.allbest.ru

Інституціональне середовище інформаційно-консультаційного забезпечення в період реформування аграрної сфери

У статті досліджено Інституціональне забезпечення середовища інформаційно-консультаційного забезпечення в період реформування аграрної сфери. Уточнено місце та роль інституціональної складової в умовах зростання попиту на інформаційно-консультаційні послуги. Запропоновано модель структури інституціональної системи інформаційно-консультаційного забезпечення аграрної сфери.

Ключові слова: інституціональне забезпечення, інституціональні аспекти реформування, сільське господарство, аграрна сфера.

Інституціональна складова входить до числа фундаментальних передумов становлення і розвитку системи інформаційно-консультаційного забезпечення аграрної сфери. І це закономірно, адже прикладний характер інформаційноконсультаційного обслуговування проявляється через взаємодію цілком конкретних об'єктів - інститутів, якими виступають, з одного боку, аграрні товаровиробники - сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, особисті селянські господарства, агрофірми, агрохолдинги тощо, а з другого - державні установи, організації, наукові та освітянські заклади, фінансові і комерційні структури та ін. Відносини між ними у процесі надання та отримання інформаційно-консультаційних послуг складаються під впливом економічних, організаційних, правових, соціальнопсихологічних та інших факторів макросередовища. Безпосередній перебіг здійснюваних заходів відбувається через реалізацію економічних відносин між зацікавленими сторонами в контексті існуючих в суспільстві традицій, правил, норм, законів, менталітету, світоглядних позицій людей тощо.

У науковій літературі поняття «інституціональне забезпечення» трактується в двох аспектах. З одного боку - це звичаї, традиції, норми поведінки, які прийняті в суспільстві, - «інституції», з другого - це їхнє відтворення у законах, правових нормах, соціальних організаціях - «інститути».

Основоположник інституціоналізму Т. Веблен зазначав, що «інституції» (в процесі перекладу його основоположної праці «The Theory of Leisure Class» на російську мову помилково було зазначено «інститут»), з одного боку, є традиційним способом реагування на стимули, які створюються за певних обставин, з другого - це особливі способи існування суспільства, які утворюють особливу систему суспільних відносин [1].

Сучасна економічна думка базується на тому, що інституції - це формальні та неформальні (ментально обумовлені) алгоритми, що дозволяють або забороняють суб'єктові певні дії, тобто норми поведінки, а інститути - це система реально оформлених закладів та організацій [2].

Д. Норт визначив інститут як сукупність створених людиною обмежень, які структурують політичні, економічні та соціальні взаємодіїї [3].

Роль інституціоналізму полягає в тому, що він є фактором зниження невизначеності та базисом для прогнозування поведінки суб'єктів у майбутньому. Інститути пропонують схеми дій у тих сферах, де ця схема не існувала і тому була невизначеною. Невизначеність соціально-економічних, правових, морально-етичних та інших інститутів знижує мотивацію економічної діяльності суб'єктів. Визначаючи мотивацію економічної діяльності, Д. Норт писав, що країни третього світу бідні тому, що існуючі інституціональні обмеження на політичну й економічну діяльність не стимулюють виробничу діяльність [3].

На основі моделі інституціональної системи Д. Норта та з урахуванням власного бачення природи інформаційноконсультаційного забезпечення аграрної сфери нами було розроблено принципову модель структури інституціональної системи інформаційно-консультаційного забезпечення аграрної сфери (рис.).

Слід зазначити, що теоретичні аспекти та питання прикладного застосування інституцій у сфері інформаційноконсультаційного забезпечення аграрного сектора економіки в трансформаційний період у вітчизняній науковій літературі розглянуто недостатньо. В той же час, перехід до економіки, заснованої на знаннях, висуває досить серйозні вимоги до інституціональних засад становлення і розвитку інформаційноконсультаційного обслуговування аграрної сфери, стилю та методів здійснення такої діяльності в сучасних умовах. Особливо актуальними на даний час є питання інституціонального забезпечення розвитку інформаційно-консультаційної діяльності на низовому рівні, тобто на рівні господарюючих суб'єктів та сільських територій, що безпосередньо випливає з положень Державної цільової програми розвитку села на період до 2015 року, Законів України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» та «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність», завдань, які визначено Концепцією формування державної системи сільськогосподарського дорадництва.

Рис. Модель структури інституціональної системи інформаційно-консультаційного забезпечення аграрної сфери

Україна успадкувала слаборозвинену систему інформаційноконсультаційного забезпечення аграрної сфери. До того ж вона повністю була підпорядкована пануючій в СРСР колгоспно-радгоспній формі організації сільського господарства. З розпадом СРСР, переходом від планової економіки до ринкової радянська система інформаційно-консультаційного обслуговування сільського господарства припинила своє існування.

У ході економічних реформ Україна обрала ринкову модель розвитку сільського господарства, що, природно, зумовило необхідність здійснення кардинальних змін у відносинах власності, формах організації виробництва, технологіях, техніці, комунікаціях, інститутах. Все це корінним чином змінило попереднє уявлення про сутність, зміст і механізми інституціональних засад системи інформаційно-консультаційного забезпечення аграрної сфери, заперечуючи одні з них і збагачуючи інші.

Ретроспективний аналіз становлення інституціонального середовища системи інформаційно-консультаційного забезпечення аграрної сфери показав, що зміни відбулися на всіх напрямках.

На даний час в Україні сформувалася багатоукладна сільська економіка, що ґрунтується на різних формах ведення господарства і різному стилі життя і поведінки зайнятих у ній людей. Виділяється чотири основні господарські уклади: колективні підприємства у формі господарських товариств, виробничих кооперативів, спілок, об'єднань, державних підприємств, інших господарських організацій; крупні агрохолдинги; великі і дрібні фермерські господарства; особисті господарства населення. Багатоманіття розмірів і форм господарювання створює передумови для конкуренції між ними за земельні, майнові, трудові і фінансові ресурси, за ринки збуту продукції, але разом з тим сприяє розвитку коперативних відносин, дозволяє використовувати переваги як великого сільськогосподарського виробництва, так і дрібного.

Слід зазначити, що в конкурентних змаганнях шанси сторін досить різняться. І справа тут не лише в розмірах та інших очевидних перевагах, а й в ступені поінформованості сторін про ситуацію на ринках аграрної продукції, матеріально-технічних ресурсів, фінансів, послуг тощо, знаннєвому рівні керівників та спеціалістів підприємств, фермерів, власників селянських господарств щодо техніко-технологічних, організаційно-управлінських та інших інновацій. Тобто інституціональна багатоукладність форм господарювання в аграрній сфері мусить бути доповнена відповідними інститутами її інформаційного та консультаційно-інноваційного забезпечення.

Інституціональне середовище системи інформаційно-консультаційного забезпечення аграрної сфери формують, з одного боку: сільськогосподарські товаровиробники з відповідними внутрішньогосподарськими структурними підрозділами, менеджерами, спеціалістами, безпосередніми виконавцями виробничо-господарських процесів; жителі сільської місцевості; органи місцевої влади та самоврядування, а з другого - сукупність функціонально повноважних інститутів (правових, наукових, освітянських, інформаційних, торговельно-збутових, торговельно-постачальницьких, фінансово-кредитних, контролюючих, дорадчих тощо). Кожний з цих інститутів має відповідне цільове призначення, соціально-економічну значущість і виступає невід'ємною складовою даної системи.

Актуальність дослідження інституціональних аспектів становлення і розвитку системи інформаційно-консультаційного забезпечення аграрної сфери ґрунтується на тому, що сучасне українське село характеризується підвищеним рівнем бідності й соціального неблагополуччя. При цьому в країні до цього часу відсутня науково обґрунтована цілісна концепція подолання наслідків соціально-економічної кризи й, відповідно, більшменш повна стратегія аграрних перетворень. Невирішеним, на законодавчому рівні, залишається питання пріоритетності організаційно-правових форм ведення сільського господарства, що на практиці проявляється в недостатній увазі до всіх них з боку владних державних інститутів. Як результат, на селі продовжують зміцнюватися позиції неформальної економіки, поглиблюється архаїзація виробничої діяльності, посилюється вплив бюрократизованої місцевої влади, зростає розчарування людей в сільському укладі життя. Інакше кажучи, має місце різке погіршення «якості» економічних і соціальних інститутів, що є головною причиною занепаду сільських територій.

З огляду на ситуацію, яка склалася на даний час, і бачення майбутнього образу сільського господарства, вважаємо, що на селі, в першу чергу, необхідно розвивати такі інститути і форми організації економічного й соціального життя, які допомагали б реалізувати назрілі потреби та корінні інтереси більшої частини населення, підсилювали ініціативу, підприємницьку, організаційну й інноваційну діяльність селян. Вирішенню цього питання могло б сприяти створення на місцях своєрідних «центрів» соціально-економічного життя, покликаних інтегрувати особисті селянські господарства в ринок цивілізованим шляхом через формування відповідних інституціональних структур. Основні функції в таких «центрах» можуть бути покладені на місцеві структури системи інформаційноконсультаційного забезпечення аграрної сфери, за участю яких розробляються і реалізуються повсякденні й перспективні плани сільських мешканців, закладаються основи вирішення різноманітних проблем соціального й економічного життя сільських громад.

У контексті сказаного головними напрямками діяльності держави в сільській місцевості на сучасному етапі повинні стати: створення повноцінної нормативно-законодавчої бази місцевого самоуправління і кооперації на селі й цілеспрямована організаційна робота по формуванню відповідних інститутів і структур; підтримка й розвиток інфраструктури сільської економіки - энергоі газопостачання, транспортних і інформаційних мереж, соціальної сфери.

реформування аграрне інституціональне інформаційне

Література:

1. Веблен Т. Теория праздного класса / Т. Веблен; (пер. с англ. С. Г. Сорокиной). --М. : Прогресс, 1984. -- 367 с.

2. Архиереев С. Институциональные преобразования и трансакционные издержки / Архиереев С. // Бизнес Информ. -- 1998. -- № 11. -- С. 20--22.

3. Норт Д. Институциональные изменения: рамки анализа / Д. Норт // Вопросы экономики. -- 1997. -- № 3. -- С. 6--17.

Размещено на www.allbest.ru