Видова класифікація і структура основних фондів підприємств та організацій України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

К У Р С О В А Р О Б О Т А

«Видова класифікація і структура основних фондів підприємств та організацій України»

Вступ

фонд основний показник технічний

Сучасний процес переходу до ринкової економіки ставить нові вимоги до підприємств та організацій. Зараз ефективність роботи підприємства у значній мірі залежить від постійного забезпечення конкурентоспроможності продукції, що випускається, на основі максимального зниження витрат та підвищення якості продукції, що випускається.

Забезпечення конкурентоспроможності продукції вимагає постійного пошуку потенційних внутрішніх резервів на основі проведення всебічного комплексного економічного аналізу усієї системи виробничо-господарської діяльності підприємства. Головний зміст такого аналізу складає виявлення і вивчення всіх причинно-слідчих зв'язків, які складаються в процесі формування всіх техніко-економічних показників підприємства

На сучасному етапі розвитку нашої країни одним із найважливіших факторів розвитку економіки, збільшення обсягів виробництва продукції на промислових підприємствах є забезпеченість їх основними фондами у необхідній кількості та асортименті. Але для рішення даних завдань необхідно не тільки повне забезпечення підприємства технічним потенціалом, тобто основними засобами, але й підвищення ефективності їх використання.

Від ефективності використання основних фондів в значній мірі залежить багато важливих техніко-економічних показників роботи підприємства, тому необхідно постійного аналізувати і знаходити шляхи підвищення ефективності використання основних фондів.

Основні фонди - це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється (робіт, що виконуються, послуг, що надаються) частинами в міру спрацювання.

Згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються для використання у господарській діяльності підприємства протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів із дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

В бухгалтерському обліку використовується термін «основні засоби»

Основні засоби - це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року.

Економічна діяльність підприємств в Україні відбувається в умовах обмеженості економічних ресурсів, що обумовлює необхідність раціонального використання наявних у них основних засобів. Отже, перед підприємствами стають завдання домогтися підвищення використання наявних основних засобів і насамперед їх активної частини, в часі і за потужність, тобто підвищення рівня інтенсивного їх використання. Для вирішення цього завдання та отримання відчутних результатів у діяльності підприємства повинні бути розроблені конкретні засади, спрямовані на поліпшення використання основних засобів, практичне застосування яких дасть змогу використовувати наявні на підприємствах резерви підвищення їх ефективності.

1. Основні фонди підприємства

1.1 Оцінка, класифікація та структура основних фондів

Під оцінкою основних фондів підприємства слід розуміти грошове вираження їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їх динаміки і структури та розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства. Існує декілька видів оцінки основних фондів: залежно від моменту проведення оцінки - за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно від стану основних фондів - за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість - це історична (фактична) собівартість основних фондів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) основних фондів.

Первісна вартість об'єкта основних фондів складається з таких витрат:

- суми, що сплачують постачальникам активів та підрядчикам за виконання будівельно-монтажних робіт (без прямих податків);

- реєстраційні збори, державне мито й аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних фондів;

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних фондів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

- витрати зі страхування ризиків доставки основних фондів;

- витрати на встановлення, монтаж, налагодження основних фондів;

- інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних фондів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Первісна вартість безоплатно отриманих та придбаних в обмін основних фондів дорівнює їхній справедливій вартості.

Справедлива (реальна) вартість об'єкта основних фондів дорівнює сумі, за якою може бути здійснений обмін цього об'єкта в результаті операції між компетентними, обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. Справедлива вартість основних фондів визначається також при їхній переоцінці.

Відновлена вартість - сума, що необхідна для відтворення основних фондів у сучасних умовах. Це вартість об'єктів після їх переоцінки з метою визначення такої їхньої вартості, яка відображує витрати, що мають бути зроблені для відтворення об'єктів на даний момент.

Залишкова вартість основних фондів характеризує реальну їхню вартість і визначається як різниця між вартістю, за якою об'єкт основних фондів був занесений на баланс підприємства, та сумою зносу, тобто тієї частини вартості основних фондів, яку вони в процесі виробництва перенесли на вартість готової продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття з експлуатації (зумовленого спрацюванням) називається ліквідаційною вартістю.

Ліквідаційна вартість - це сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство має отримати від реалізації (ліквідації) основних фондів після закінчення терміну їхнього корисного використання (експлуатації) за вирахуванням витрат, пов'язаних із реалізацією (ліквідацією).

Балансова вартість - це сума, за якою об'єкт основних фондів включається до балансу після вирахування суми накопиченої амортизації.

Балансова вартість основних фондів при їхньому введені в експлуатацію тотожна первісній вартості. У міру зношення основних засобів їхня балансова вартість (залишкова вартість) визначається як різниця між первісною вартістю і сумою зносу.

Для визначення суми амортизаційних відрахувань згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» балансова вартість групи основних фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу визначається за формулою:

Б_(а) = Б_(а-1) + П_(а-1) - В_(а-1) - А_(а-1),

де Б_(а) - балансова вартість групи (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу;

Б_(а-1) - балансова вартість групи (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок кварталу, що передував розрахунковому;

П_(а-1) - сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних фондів, що підлягають амортизації, протягом кварталу, що передував розрахунковому;

В_(а-1) - сума виведених з експлуатації основних фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) протягом кварталу, що передував розрахунковому;

А_(а-1) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому.

Необхідною умовою правильного використання та відтворення основних фондів є їхня класифікація за такими ознаками:

1. Функціональне призначення (натурально-речовий склад):

1.1. Будинки (будинки виробничо-господарського, соціально-культурного призначення та зайняті органами управління).

1.2. Споруди (об'єкти, що виконують технічні функції, - дороги, мости, водокачки тощо).

1.3. Передавальні пристрої (об'єкти трансформації, перетворення для передачі енергії та для переміщення речовин - лінії електропередач, трубопроводи).

1.4. Машини та обладнання:

o силові машини й обладнання (об'єкти, що виробляють теплову енергію та перетворюють різного роду енергію у механічну);

o робочі машини й обладнання (об'єкти, що призначені для механічного, термічного та хімічного впливу на предмет праці);

o вимірювальні прилади (водоміри, вольтметри, касові апарати);

o регулюючі прилади та пристрої (пульти автоматичного управління);

o лабораторне обладнання;

o обчислювальна техніка;

o медичне обладнання;

o комп'ютерна техніка та її комплектуючі;

o інші машини та обладнання (телефони, факси).

1.5. Транспортні засоби (всі види засобів пересування, які призначені для переміщення людей та вантажу).

2.1. Інструмент (механічні та немеханічні знаряддя праці).

1.7. Виробничий інвентар і приладдя (робочі столи, верстати).

1.8. Господарський інвентар (конторське та господарське облаштування).

1.9. Робоча і продуктивна худоба.

1.10. Бібліотечний фонд.

1.11. Інші основні фонди (багаторічні насадження, документація з типового проектування).

2. Формування бухгалтерської інформації про основні фонди підприємства.

2.1. Земельні ділянки.

2.2. Капітальні витрати на поліпшення земель.

2.3. Будинки, споруди та передавальні пристрої.

2.4. Машини та обладнання.

2.5. Транспорті засоби.

2.6. Інструменти, прилади та інвентар.

2.7. Робоча і продуктивна худоба.

2.8. Багаторічні насадження.

2.9. Інші основні засоби.

3. Роль у процесі господарської діяльності.

3.1. Активні (безпосередньо беруть участь у виробничому процесі)

3.2. Пасивні (створюють умови для здійснення процесу виробництва)

4. Сфера використання.

4.1. Виробничі (беруть участь у процесі виробництва і переносять свою вартість на вироблений продукт).

4.2. Невиробничі (використовуються у невиробничій сфері підприємства)

5. Форма власності.

5.1. Власні.

5.2. Орендовані (лізінг)

6. Характер участі у процесі виробництва.

6.1. Діючі

6.2. Ті, що перебувають у запасі чи на консервації.

7. Рівень технічної придатності.

7.1. Обладнання, яке можна використовувати у виробництві.

7.2. Обладнання, що потребує капітального ремонту.

Відповідно до податкового обліку з метою нарахування амортизації основні фонди класифікуються за функціональним призначенням на чотири групи.

До першої групи належать будівлі, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їхні частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення земель.

До другої групи відносять автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до нього.

До третьої групи відносять будь-які інші основні фонди, що не входять до груп 1, 2 і 4.

До четвертої групи належать електронно-обчислювальні машини, інші машини автоматичного оброблення інформації, їхнє програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Відповідно до П(С) БО 7 для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за певними групами (табл. 1).

Виробнича (функціональна, технологічна) структура основних фондів - це співвідношення різних груп основних фондів у їхній загальній вартості. Часто цю структуру розглядають як співвідношення активної і пасивної частини основних фондів. Прогресивною є така структура основних фондів, де доля активної частини зростає.

Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням питомої ваги основних фондів різних галузей до їхньої загальної вартості.

Вікова структура основних фондів - це співвідношення різних вікових груп основних фондів у їхній загальній вартості.

Таблиця 1. Класифікація основних засобів для цілей бухгалтерського обліку

Групи основних засобів
Основні засоби	Інші необоротні матеріальні активи
· Земельні ділянки. · Капітальні витрати на поліпшення земель. · Будинки, споруди та передавальні пристрої. · Машини та обладнання. · Транспортні засоби. · Інструменти, пристрої, інвентар. · Робоча і продуктивна худоба. · Багаторічні насадження. · Інші основні засоби.	· Бібліотечні фонди. · Малоцінні необоротні матеріальні активи. · Тимчасові (не титульні) споруди. · Природні ресурси. · Інвентарна тара. · Предмети прокату. · Інші необоротні матеріальні активи.

1.2 Поліпшення основних фондів

Протягом тривалого функціонування в господарській діяльності суб'єктів господарювання основні фонди зазнають фізичного (матеріального) та економічного спрацювання, а також техніко-економічного (морального) старіння.

Фізичне (матеріальне) спрацювання основних фондів виникає внаслідок втрачання ними свої первісних техніко-експлуатаційних якостей, що призводить до економічного спрацювання, тобто до поступового зменшення їхньої первісної реальної вартості, що зумовлене не тільки функціонуванням основних фондів, а й їхньою бездіяльністю (руйнування від зовнішнього, атмосферного впливу, корозії). Внаслідок фізичного спрацювання основних фондів погіршуються їхні техніко-економічні та соціальні характеристики - знижується продуктивність, збільшуються експлуатаційні витрати, змінюється режим роботи тощо.

Розрізняють фізичне часткове та фізичне повне спрацювання основних фондів. Часткове спрацювання можна усунути. Це означає, що споживні вартості основних фондів відновлюються за рахунок ремонту. Повного спрацювання не можна усунути, воно зумовлює необхідність ліквідації зношених фондів та заміни їх новими.

Ступінь фізичного спрацювання окремого об'єкта основних фондів можна визначити двома розрахунковими методами:

1) за терміном експлуатації (нормативним та фактичним);

2) за даними обстежень технічного стану.

Відносну величину економічного спрацювання окремої фізичної одиниці або певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої суми спрацювання до їхньої первісної балансової вартості.

Техніко-економічне (моральне) старіння основних фондів - це процес їхнього знецінення до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення наявних та створення нових засобів виробництва, запровадження нової прогресивної технології.

Таким чином, техніко-економічне старіння виявляється у двох формах:

1) знецінення старих засобів у результаті зниження вартості їхнього відтворення;

2) як наслідок знецінення старих основних фондів через створення нових, ефективніших.

Для суб'єктів господарювання дедалі більшого значення набуває врахування техніко-економічного старіння. Поява нових, досконаліших видів машин та устаткування з підвищеною продуктивністю, кращими умовами обслуговування та експлуатації зумовлює неефективність подальшого використання старих засобів праці, оскільки на них виробляється дорожча і гіршої якості продукція, а тому застарілі засоби праці доцільно заміняти новими ще до закінчення їхнього фізичного строку служби.

Техніко-економічному старінню другої форми підлягає преважно активна частина основних фондів.

Фізичне спрацювання і техніко-економічне старіння основних фондів можна усунути частково або повністю шляхом їхнього поліпшення за рахунок проведення технічного огляду і обслуговування, поточного і капітального ремонту, модернізації, реконструкції, технічного переозброєння, а також придбання (спорудження) нових аналогічних об'єктів.

Технічний догляд і обслуговування основних засобів є складовою частиною технологічного процесу і передбачає виконання робіт на працюючих об'єктах із підтриманням їх ц у робочому стані, для забезпечення процесу господарської діяльності.

Поточний ремонт виконується при необхідності усунення дрібних неполадок і попередження прогресуючого фізичного спрацювання поза технологічним процесом із використанням запасних частин, деталей, вузлів та інших матеріалів.

Капітальний ремонт потребує великих одночасних витрат для відновлення нормального фізичного стану об'єкта шляхом зміни конструктивних елементів основних засобів.

Модернізація основних засобів передбачає удосконалення діючого устаткування з метою запобігання техніко-економічному старінню та підвищенню техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог виробництва.

До нового будівництва належить будівництво комплексу об'єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення новостворюваних підприємств, будівель, споруд, а також філій і окремих виробництв, які після введення в експлуатацію перебуватимуть на самостійному балансі. Будівництво здійснюється на нових площах із метою створення нової виробничої потужності.

До розширення діючих підприємств відноситься будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві (споруді), а також будівництво нових і розширення існуючих окремих цехів та об'єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначення на території діючих підприємств або на площах, що до них прилягають, із метою створення додаткових або нових виробничих потужностей.

До розширення діючих підприємств належить також будівництво філій та виробництв, що входить до їхнього складу, які після введення в експлуатацію не перебуватимуть на самостійному балансі.

До реконструкції діючих підприємств належить переобладнання діючих цехів та об'єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначення, як правило, без розширення існуючих будівель і споруд основного призначення, пов'язане з удосконаленням виробництва та підвищенням його техніко-економічного рівня на основі досягнень науково-технічного прогресу і здійснюване в цілому з метою збільшення виробничих потужностей, поліпшення якості та для зміни номенклатури продукції головним чином без збільшення чисельності працівників при одночасному поліпшенні умов їхньої праці та охорони навколишнього середовища.

До технічного переозброєння належить комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів та дільниць на основі впровадження передової техніки і технології, механізації й автоматизації виробництва, модернізації та заміни застарілого і фізично зношеного устаткування новим, продуктивнішим, а також щодо удосконалення загальнозаводського господарства та допоміжних служб.

Технічне переозброєння діючих підприємств здійснюється, як правило, без розширення виробничих площ за проектами і кошторисами на окремі об'єкти або види робіт, що розробляються на основі техніко-економічного обґрунтування.

Затрати на технічний огляд, обслуговування і проведення ремонтів основних засобів формують безпосередньо собівартість виготовленої продукції (наданих послуг, виконаних робіт).

Для визначення прибутку з метою оподаткування підприємства мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у сумі, яка не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок року.

Витрати, що перевищують зазначену суму, збільшують балансову вартість груп 2, 3 і 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 пропорційно сукупній балансовій вартості таких груп та таких окремих об'єктів основних фондів групи 1 на початок розрахункового кварталу.

1.3 Основні види зношення основних фондів

Безперервний виробничий процес потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою їхнього відновлення є поступове відшкодування вартості основних фондів.

Як було сказано вище, зношення (спрацювання) буває фізичне, економічне та моральне (техніко-економічне старіння). Визначення ступеня фізичного зносу необхідно для визначення реальної вартості, правильного планування заміни старих машин та обладнання новими.

Ступінь фізичного зношення розраховується на підставі норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) та фактичного терміну експлуатації. Кількісною оцінкою фізичного спрацювання є коефіцієнт фізичного зношення, який розраховується за формулою:

К_ф.з. = Т_ф / Т_н,

де Т_ф - фактичний термін експлуатації;

Т_н - нормативний термін експлуатації.

або

К_ф.з. = (Н_{а рен.} * Т_ф) / 100%,

де Н_а - норма амортизаційних відрахувань на реновацію (у відсотках).

Коефіцієнт фізичного зносу також можна розрахувати і в такий спосіб:

К_ф.з. = ЗН / П_в,

де ЗН - сума зносу основних фондів;

П_в - первісна вартість усіх або окремих видів основних фондів.

Види морального зношення:

1) Моральне зношення (економічне спрацювання) першого виду. Являє зниження вартості праці внаслідок здешевлення їх відтворення. У кількісному виразі визначається за формулою:

І_м1 = (1 - В_в / В_п) * 100%,

де В_в - відновна вартість основних фондів;

В_п - первісна вартість основних фондів.

2) Моральне зношення (економічне спрацювання) другого виду. Являє собою втрату засобами праці своєї вартості та економічної ефективності в результаті використання нових більш удосконалених та продуктивних машин. У кількісному виразі розраховується за формулою:

І_м2 = (1 - П_{р с.} / П_{р н.}) * 100%,

де П_{р с} - продуктивність старої техніки;

П_{р н} - продуктивність нової техніки.

Фізичне та моральне зношення діючих знарядь можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання існує певний взаємозв'язок (табл. 2).

Таблиця 2. Форми відшкодування фізичного та морального зношення

Види зношення
фізичне	моральне
усувне	неусувне	1-го виду	2-го виду
ремонт	заміна	модернізація	заміна

1.4 Економічна сутність амортизації. Методи нарахування амортизації

Необхідною умовою відновлення засобів праці є поступове відшкодування їх вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію).

Амортизація - це процес постійного перенесення вартості основних фондів на вартість продукції з метою її повного відшкодування. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає амортизацію основних фондів і нематеріальних активі як «…поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань».

Амортизаційні кошти надходять підприємству у складі виручки від реалізації готової продукції (робіт, послуг) і накопичуються для подальшого використання як джерела відтворення вартості основних фондів.

Норма амортизації - установлений щорічний розмір відрахувань у відсотках до вартості основних фондів, який використовується для визначення суми амортизаційних відрахувань. Розраховується тільки на повне відновлення (реновацію). Визначається за формулами:

Н_а = (1 / Т_н) * 100%,

де Т_н = нормативний строк функціонування основних фондів.

Н_а = ((ПВ - ЛВ) / (ПВ * Т_н)) *100%,

де ПВ - первісна вартість основних фондів;

ЛВ - ліквідаційна вартість основних фондів.

Згідно чинного законодавства (Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»»), норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного періоду в такому розмірі (в розрахунках на податковий квартал): група 1 - 2%, група 2 - 10%, група 3 - 6%, група 4 - 15%. Підприємство може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують норм, визначених цим Законом.

Амортизаційні відрахування - це певні суми, які регулярно відраховуються на витрати виробництва відповідно до величини фізичного та морального зношення. Сума амортизаційних відрахувань від вартості основних засобів має покрити витрати підприємства на придбання і поліпшення основних засобів (реконструкція, модернізація). Виходячи з цього, побудована система нарахування амортизації за різними, несхожими між собою принципами в системі податкового обліку та в системі бухгалтерського обліку.

В системі податкового обліку порядок розрахунків амортизаційних відрахувань диференційовано за групами основних засобів. Нарахування амортизації здійснюється за кожним інвентарним об'єктом основних засобів першої групи і за сукупною балансовою вартістю другої, третьої та четвертої групи - незалежно від балансової вартості кожного об'єкта і часу введення його в експлуатацію.

Для здійснення правильної амортизаційної політики важливим є знання можливих методів амортизації основних фондів. Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку, а також використовуючи світовий досвід, у практиці господарювання можуть застосовуватись такі методи нарахування амортизації:

1. Прискорена амортизація. Являє собою засіб формування процесу накопичення капіталу, прискорення оновлення та модернізації машин та обладнання з метою підвищення конкурентоспроможності на світових ринках. Збільшення масштабів застосування прискореної амортизації сприяє істотному зменшенню фінансових утрат від техніко-економічного старіння та інтенсифікації процесу оновлення діючих засобів праці на підприємствах.

2. Прямолінійний (рівномірний) метод передбачає перенесення вартості основних фондів на собівартість продукції, що виробляється, протягом амортизаційного періоду (нормативного строку служби) засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань. Річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів, а саме:

А_річ. = (ПВ - ЛВ) / Т,

де Т - термін експлуатації об'єкта, роки.

Суть методу полягає в тому, що сума амортизаційних відрахувань залежить від тільки від терміну експлуатації об'єкта основних фондів. Цей метод привабливий своєю простотою, логічністю, він дає змогу рівномірно розподілити суму амортизації на весь термін служби оюєкту і в кожному звітному періоді, але при його застосуванні відсутня можливість урахувати фактори морального зносу основних фондів, а також нерівномірність витрат на всі види ремонтів.

3. Кумулятивний метод характеризується більш високими нормами амортизації в першій половині амортизаційного періоду і поступовим їх зниженням у другій половині. Річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується та кумулятивного коефіцієнта:

А_річ. = АВ * К_к,

де АВ - вартість, що амортизується;

К_к - кумулятивний коефіцієнт.

4. Метод прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється виходячи із строку корисного використання і подвоюється, тобто:

Н_а = (1 / Т) * 2.

5. Метод зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість:

.

Величина Н_{а річ} тим менша, чим більша ліквідаційна вартість.

Річна сума амортизації розраховується таким чином:

А_річ. = (ЗВ * Н_{а річ}) / 100%,

де ЗВ - залишкова вартість об'єкта.

Даний метод доцільний у тому разі, коли новий об'єкт основних засобів дає найбільшу віддачу у перші один-два роки експлуатації.

6. Виробничий метод, за яким сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) із використанням об'єкта основних засобів. За цим методом річні суми амортизації не розраховуються (розраховуються місячні суми). Метод базується на врахуванні виробітку продукції за весь термін експлуатації об'єкта і за кожний місяць, тобто амортизація об'єкта основних фондів здійснюється пропорційно до його виробничого завантаження. Формула місячної суми амортизаційних відрахувань має наступний вигляд:

А_міс. = ВП_міс. * (АВ / ВП_заг.),

де ВП_міс, ВП_заг - відповідно місячний і загальний обсяги продукції, робіт, які очікується одержати з використанням даного об'єкта.

Виробничий метод амортизації доцільно використовувати, коли об'єкти основних засобів експлуатуються нерівномірно, що буває, наприклад, на підприємствах із сезонним характером виробництва.

7. Амортизація малоцінних необоротних активів і бібліотечних фондів може нараховуватись у першому місяці використання об'єкта у розмірі 50% його вартості, яка амортизується, та решта 50% вартості, яка амортизується, у місяці вилучення з активів (списання з балансу) унаслідок невідповідності критеріям визнання активом або у першому місяці використання об'єкта 100% його вартості.

Обираючи один із методів нарахування амортизації, необхідно виходити з оцінки фінансового стану підприємства, стану матеріально-технічної бази, причому основним критерієм такої оцінки є досягнення оптимального співвідношення між величиною отриманих амортизаційних коштів і їх впливом на цінову конкурентоспроможність продукції.

2. Аналіз стану ефективності викристання оснофних фондів на ТОВ шахта «Добропільска»

2.1 Загальна оцінка стану основних фондів

Аналіз основних фондів зазвичай починається з вивчення обсягу основних засобів, їх динаміки та структури.

За своїм призначенням основні фонди шахти «Добропільська» розподіляються на три групи:

- основні фонди основного вида діяльності;

- виробничі основні фонди інших галузей;

- невиробничі основні фонди інших галузей.

При аналізі стану і руху основних фондів звітні дані будемо розглядати в динаміці, мати на увазі при цьому, що з трьох вищевказаних груп основні фонди основного виду діяльності зв'язані з експлуатацією шахти і, тому має найбільшу питому вагу (табл. 3).

Таблиця 3. Наявність, рух і структура основних фондів шахти «Добропільська»

Група основних засобів	Наявність на початок року, тис. грн. (%)	Наявність на кінець року, тис. грн. (%)
	2007	2008	2007	2008
Основні фонди основного виду діяльності у т.ч. машини і обладнання	135689 (94,69)	132317 (94,53)	132317 (94,53)	143406 (94,85)
	43366 (30,26)	40252 (28,76)	40252 (28,76)	47650 (31,52)
Виробничі основні фонди інших галузей у т.ч. сільського господарства; торгівлі і громадського харчування	826 (0,58)	826 (0,58)	826 (0,58)	826 (0,58)
	368 (0,26)	368 (0,26)	368 (0,26)	368 (0,26)
	458 (0,32)	458 (0,32)	458 (0,32)	458 (0,32)
Невиробничі основні фонди інших галузей у т.ч. комунального господарства; освіти; охорони здоров'я; культури і мистецтва.	6779 (4,73)	6833 (4,88)	6833 (4,88)	6958 (4,6)
	419 (0,28)	419 (0,28)	419 (0,28)	419 (0,28)
	1370 (0,96)	1366 (0,98)	1366 (0,98)	1366 (0,98)
	3494 (2,44)	3556 (2,54)	3556 (2,54)	3681 (2,43)
	1492 (1,06)	1492 (1,06)	1492 (1,06)	1492 (1,06)
Усього основних фондів	143294 (100)	139976 (100)	139976 (100)	151190 (100)

Дані табл. 3 показують, що питома вага основних фондів основного виду діяльності за два роки змінився не дуже значно:

- за 2007 рік зменшилась на 0,16%;

- за 2008 рік зменшилась на 0,32%;

- з початку 2007 року до кінця 2008 року збільшилась на 0,16%.

Для визначення змін, які відбуваються у складі промислово-виробничих фондів, треба проаналізувати їх структуру (склад) (табл. 4).

Таблиця 4. Аналіз складу основних промислово-виробничих фондів за 2008 рік

Найменування фондів	На початок року	На кінець року	Відхил
	Тис. грн.	% к «усього»	Тис. грн.	% к «усього»	Тис. грн.	% к «усього»
Будівлі	4505	3,4	4505	3,14	-	-0,26
Споруди	79896	60,38	83230	58,04	3334	-2,34
Передавальні пристрої	4392	3,33	4395	3,06	-	-0,27
Машини та обладнання	40252	30,42	47650	33,23	7398	2,81
Транспортні засоби	1726	1,3	1754	1,22	28	-0,08
Інструмент, промисловий інвентар та інші основні засоби	1543	1,17	1872	1,31	329	0,14
Усього	132317	100	143406	100	11089

Під час розгляду динаміки зміни питомої ваги активної частини основних фондів ми виходимо з того, що курс на першочерговий напрям капітальних вкладень на технічне переоснащення та реконструкцію діючих підприємств означає більш скоріше зростання та оновлення цієї частини фондів. Збільшення питомої ваги активної частини фондів характеризує прогресивність їх структури, зростання технічного оснащення підприємства, сприяє збільшенню випуску продукції, зростанню фондовіддачі. Причому темпи зростання машин та обладнання повинні, як правило, випереджати темпи зростання інших основних фондів.

На шахті, яку ми аналізуємо, питома вага машин та обладнання збільшилась на 2,81%, що у грошовому виразі складає 7398 тис. грн. загальна вартість активної частини основних виробничих фондів зросла на 8,38%.

2.2 Аналіз технічного стану основних фондів

Технічний стан основних фондів характеризується ступінню їх зношеності, обновлення, віковим складом обладнання.

Показником ступеню зношеності основних фондів, у т.ч. обладнання, є коефіцієнт зносу (пункт 1.3., розділ 1). Чим він нижчий, тим краще стан основних засобів.

Степінь оновлення основних фондів характеризується коефіцієнтом оновлення, який визначається як відношення вартості введених протягом року основних фондів ОФ_вв до вартості основних фондів на початок року ОФ_к.р., тобто

К_он = ОФ_вв / ОФ_к.р.

Коефіцієнт оновлення відображає частку знову введених основних фондів у звітному році у загальній їх вартості на кінець звітного року. Цей коефіцієнт показує рівень введення в експлуатацію нових основних фондів у вартісному виразі. Коефіцієнти зношення та оновлення визначаються як по всім фондам, так і по активній їх частині, а також по групам обладнання і розглядаються в динаміці за декілька років.

Більш високий коефіцієнт оновлення активної частини основних фондів при зрівнянні з аналогічним коефіцієнтом зношення показує, що оновлення основних засобів відбувається на підприємстві за рахунок їх активної частини та позитивно впливає на показник фондовіддачі.

Коефіцієнт вибуття розраховується як відношення вартості виведених з експлуатації основних фондів протягом року ОФ_виб. до вартості основних фондів на початок року ОФ_п.р, тобто

К_виб. = ОФ_виб. / ОФ_п.р.

Цей коефіцієнт відображає рівень вибуття основних фондів у зв'язку з їх фізичним і моральним зносом і непридатністю до подальшого використання у виробничому процесі. Його зростання - оновлення матеріальної бази підприємства.

За даними шахти «Добропільська», які приведені в табл. 5, проаналізуємо показники руху і технічного стану основних виробничих фондів.

Таблиця 5. Баланс руху та наявності основних засобів

Показник	Наявність на початок року, тис. грн.	Введено	Виведено	Наявність на кінець року, тис. грн.
	2007	2008	2007	2008	2007	2008	2007	2008
Початкова вартість основних засобів	143294	139976	7457	14741	10775	3527	139976	151190
Зношення основних засобів	32473	24762	-	-	-	-	24762	26168
Залишкова вартість основних засобів	115214	115214	-	-	-	-	115214	125022

Дані табл. 5 показують, що за звітний період технічний стан основних засобів підприємства декілька покращився за рахунок більш інтенсивного їх оновлення.

Під час аналізу коефіцієнтів оновлення та вибуття основних засобів, їх треба розглядати взаємозв'язано. На даній шахті коефіцієнт оновлення (0,050%) значно нижче коефіцієнта вибуття (0,078%). Це свідчить про те, що на шахті не відбувається оновлення основних фондів за рахунок нового будівництва. На цій шахті характерне оновлення основних фондів, головним чином, за рахунок заміни старих, зношених фондів, що призводить до нагромадження застарілого обладнання та стримує зростання економічної ефективності основних фондів.

Технічний рівень основних фондів характеризує також і віковий склад обладнання. Він дозволяє судити про його роботоспроможність та необхідність заміни. Для аналізу діюче обладнання згруповують за видами, а всередині їх - за строком використання та порівнюють з нормативами, встановленими в даній галузі. Через відсутність даних про віковий склад основних засобів по даній шахті, в роботі не представлені вищеперелічені розрахунки.

2.3 Аналіз ефективності використання основних фондів

Ефективність використання виробничих основних фондів характеризується відношенням темпів зростання випуску продукції та темпів зростання основних фондів, а також показниками фондовіддачі, фондомісткості та фондоозброєності праці.

Узагальнюючим показником є загально фондовіддача - це економічний показник ефективності використання засобів праці, який показує, скільки продукції (у грошовому вираженні) випускається на підприємстві у розрахунку на 1 гривню основних виробничих засобів. Розраховується показник фондовіддачі за формулою:

ФВ = ВП / ОФ_с.р.,

де ВП - випуск продукції у грошовому вираженні;

ОФ_с.р. - середньорічна вартість основних фондів.

Збільшення фондовіддачі показує на підвищення ефективності використання основних фондів, що є позитивним явищем в економіці підприємства. Для підвищення фондовіддачі необхідно збільшувати обсяг випущеної продукції за рахунок більш інтенсивного використання основних фондів, з одного боку, та знижувати середньорічну вартість цих фондів за рахунок ліквідації зношених, малопродуктивних та не використовуваних у виробництві основних засобів, з іншого.

Оберненим до фондовіддачі показником є фондомісткість, яка визначається відношенням середньорічної вартості основних фондів до обсягу виготовленої продукції:

ФМ = ОФ_с.р. / ВП.

Вважається нормальним, коли фондомісткість має тенденцію до зниження. Але зниження цього показника повинно проходити не за рахунок зниження вартості основних фондів та зниження вартості виробленої продукції, а за рахунок більш низьких темпів зростання вартості основних фондів порівняно з темпами росту випущеної продукції.

Фондоозброєність праці обчислюється за формулою:

ФО = ОФ_с.р. / Ч_ппп,

де Ч_ппп - середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу.

Цей показник характеризує рівень забезпеченості основними виробничими фондами промислово-виробничого персоналу підприємства. Зростання рівня фондоозброєності - шлях до підвищення продуктивності праці. Але, необхідно слідкувати за тим, щоб темпи зростання фондоозброєності не випереджували темпи росту продуктивності праці.

Розглянемо показники фондовіддачі на прикладі нашої шахти (табл. 6).

Таблиця 6. Дані для розрахунку фондовіддачі

Показники	2007 рік	2008 рік
Обсяг видобутого вугілля (ВП)	1102139	1157636
Основні виробничі фонди (ОВФ)	136011	137035
Питома вага активної частини (ОВФА)	0,32	0,33
Фондовіддача (ФО)	8,10	8,45
Фондовіддача активної частини (ФОА)	25,2	25,42

Визначимо вплив факторів на зміну ефективності використання основних засобів. Визначимо вплив факторів 1-го порядку на ФО_ОВФ:

ФО = Обсяг видобутого вугілля / ОВФ_сер.;

ФО₂₀₀₇ = 1102139 / 136011 = 8,10 тис. грн.

ФО₂₀₀₈ = 1157636 / 137035= 8,45 тис. грн.

Д ФО = 8,45 - 8,10 = 0,35 тис. грн.

Визначимо вплив на зміну ефективності використання основних засобів фондовіддачі активної частини та структури основних засобів (факторів другого порядку).

ФО = ФО^А * Д ОВФ^А;

ФО_ОВФ^А = Д ФО^А * ОВФ^А;

ФО = 25,2 * (0,33 - 0,32) = 0,275 тис. грн;

ФО_ОВФ^А = 0,32 * (25,42 - 25,2) = 0,07 тис. грн.

Баланс відхилення: 0,275 + 0,07 = 0,35 тис. грн.

Визначимо вплив окремих факторів на зміну обсягу видобутого вугілля (факторів третього порядку).

Д ВП = Д ОВФ * ОФ;

Д ВП = (137035 - 136011) * 8,10 = 8294,40 тис. грн.;

Д ВП_ОВФ^А = ОВФ * Д ОВФ^А * ФО^А;

Д ВП_ОВФ^А = 137035 * (0,33 - 0,32) * 25,2 = 37649,74 тис. грн.;

Д ВП_ОФ^А = ОВФ * ОВФ^А * Д ОФ^А;

Д ВП_ОФ^А = 137035 * 0,33 * (25,42 - 25,2) = 9927 тис. грн.

Д ВП = 157636 - 1102139 = 55497 тис. грн.

Після проведених розрахунків можна зробити висновки:

Фондовіддача ОВФ збільшилась у 2008 році порівняно з 2007 роком на 0,35 тис. грн. це свідчить про те, що шахта збільшила обсяг випущеної продукції за рахунок більш інтенсивного використання основних фондів, а також збільшення питомої ваги активної частини на 0,275 тис. грн., та фондовіддачі активної частини на 0,07 тис. грн.

Обсяг видобутого вугілля збільшився у 2008 році порівняно з 2007 роком на 55497 ти. грн. під впливом наступних факторів:

- вартості ОВФ на 8295,64 тис. грн.;

- питомої ваги активної частини ОВФ на 37649,74 тис. грн.;

- фондовіддачі активної частини ОВФ на 9927 тис. грн.

2.4 Аналіз використання обладнання

Обладнання - найбільш активна частина основних засобів. Зростання його питомої ваги вважається прогресивною тенденцією. У процесі аналізу нарівніз розрахунком долі середньорічної вартості активної частини промислово-виробничих основних засобів встановлюється кількісна забезпеченість підприємства машинами та обладнанням, визначається їх технічний рівень і відповідність кращим світовим зразкам.

Розрізняють наступні групи обладнання: наявне (встановлене та невстановлене), встановлене (яке здано в експлуатацію), діюче. До наявного обладнання відносять все обладнання, яке є на підприємстві незалежно від місця розташування та стану. До встановленого - змонтоване та підготовлене до роботи обладнання, яке знаходиться в цехах, причому частина встановленого обладнання може бути в резерві, на консервації, в плановому ремонті, модернізації. Діюче обладнання - це фактично працююче у звітному періоді обладнання.

Завдання найбільш повного використання обладнання полягає в тому, щоб звести до мінімуму кількість невстановленого бездіючого обладнання. З цією метою необхідно зближення величин, які характеризують кількість наявного, встановленого та працюючого обладнання.

Розглянемо це на умовному прикладі, вихідні дані якого представлені в табл. 7. та Додатку 1.

Дані табл. 7 показують, що на підприємстві знаходиться 1146 одиниць недіючого обладнання. Це обладнання законсервовано на 3 роки. Діючого обладнання - 2463 одиниці, що на 119 одиниць більше плану.

Підвищення ефективності використання працюючого обладнання забезпечується двома шляхами: екстенсивним (за рахунок часу) та інтенсивним (за рахунок потужності).

Показники, які характеризують екстенсивний шлях використання обладнання - кількість обладнання, у тому числі долі бездіючих засобів праці, відпрацьований час (машино-час), коефіцієнт змінності роботи обладнання, структура парку машин та станків.

Таблиця 7. Аналіз забезпеченості шахти обладнанням та його використання

Показники	За планом	Фактично	Відхилення від плану (+, -)
Кількість наявного обладнання, од.: - встановленого: · діючого; · недіючого. - невстановленого.	3490 3490 2344 1146 11	3609 3609 2463 1146 0	+119 +119 +119 0 -11
Коефіцієнт використання наявного обладнання: - по встановленому; - по діючому.	1 0,67	1 0,68	0 +0,01
Коефіцієнт використання встановленого обладнання	0,67	0,68	+0,01

Інтенсивне використання обладнання характеризується показниками випуску продукції за 1 машино-час (або на 1 гривню), тобто його продуктивністю.

Аналіз екстенсивного використання обладнання зв'язан з розглядом балансу часу його роботи, який має наступні фонди часу: календарний, режимний, плановий, фактичний.

Календарний фонд - максимально можливий час роботи обладнання (кількість календарних днів у звітному періоді помножується на 24 години та на кількість одиниць встановленого обладнання).

Режимний (номінальний) фонд часу - кількість одиниць встановленого обладнання помножується на кількість робочих діб звітного періоду та на кількість годин щоденної праці з урахуванням коефіцієнта змінності.

Плановий фонд - час роботи обладнання за планом.

Фактичний фонд - фонд відпрацьованого часу, тобто час, затрачений на випуск продукції.

Серед окремих показників екстенсивного використання засобів праці важливе значення має коефіцієнт змінності роботи обладнання. Його можна обчислити за кількістю не лише працюючого, а й наявного обладнання, установленого, запланованого до роботи.

Сукупність фондів часу дає можливість проаналізувати час роботи обладнання. Порівняння календарного та режимного фондів дає можливість встановити можливість кращого використання за рахунок зростання коефіцієнта змінності, а планового та фактичного - за рахунок кращого використання обладнання за рахунок скорочення затрат часу на ремонт у робочий час.

Таблиця 8. Аналіз використання обладнання за рахунок часу

Показники	За планом	Фактично	% виконання плану
Календарний фонд, тис. машино-час.	30154	31182	103,41
Режимний фонд, тис. машино-час.	21107	21529	102,00
Плановий фонд, тис. машино-час.	14256	15260	107,4
Фактичний фонд, тис. машино-час.	15267	14252	93,35
Коефіцієнти використання обладнання: - к календарному фонду; - к режимному фонду; - к плановому фонду.
	0,51	0,46	89,13
	0,72	0,66	90,91
	1,07	0,93	84,95

З приведених даних табл. 8 можна зробити висновки, що фактично календарний фонд часу складає 103,41% к плановому. Різниця між фактичним і календарним фондами часу роботи обладнання є результатом відхилення ізлишнього обладнання, яке планувалося продати. Режимний фонд складає 102,00% планового. Різний відсоток використання календарного і режимного фондів часу роботи обладнання говорить про те, що фактично кількість робочих діб та коефіцієнт змінності були нижчі тих, які передбачалися за планом.

При відміченій за планом кількості обладнання фактичний фонд часу його роботи склав 15267 тис. машино-час., а час, який необхідний для виконання плану по виробництву продукції - 14256 тис. машино-час. Отже, при плановій кількості обладнання у підприємства залишається 1011 тис. машино-час. Невикористаного часу (15267 - 14256). Це свідчить про те, що за планом були зазначені незаплановані простої обладнання.

Щоб уникнути простоїв у роботі обладнання шахті потрібно посилити контроль за раціональним використанням часу роботи обладнання. Доцільно використовувати автоматизовані прилади контролю та обліку часу його роботи, яка базується на використанні розрахункової техніки.

3. Напрямок покращення стану та ефективності використання основних фондів

3.1 Обґрунтування конкретних рішень, направлених на покращення стану основних фондів

Ефективне використання основних фондів має велике значення як для підприємства, так і економіки в цілому. Повніше використання основних фондів на підприємстві веде до зменшення потреби у введені в експлуатацію нових виробничих потужностей, до збільшення випуску обсягів продукції та підвищення рівня її якості 9а значить, і прибутку), прискорює їх оборотність, що значною мірою сприяє вирішенню проблеми скорочення розриву в термінах фізичного і морального зносу, прискорює темпи оновлення основних фондів.

Успішне функціонування основних фондів залежить від того, якою мірою реалізуються екстенсивні та інтенсивні фактори кращого їх використання. Екстенсивне поліпшення використання основних фондів означає: по-перше, збільшення часу функціонування основного устаткування і, по-друге, підвищення питомої ваги діючого устаткування в складі всього устаткування, наявного на підприємстві.

Основними напрямками збільшення часу функціонування устаткування є: скорочення та ліквідація внутрішньо змінних простоїв шляхом: підвищення рівня організації виробництва (повне і своєчасне забезпечення робочих місць інструментами, матеріалами, напівфабрикатами, деталями); підвищення якості ремонтного обслуговування устаткування; підвищення коефіцієнта змінності його роботи.

Важливим напрямком підвищення ефективності використання основних фондів є зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з експлуатації зайвого та швидке залучення у виробництво невстановленого устаткування, обсяги якого є значними.

Набагато ширші можливості має інтенсивне поліпшення основних фондів, яке передбачає підвищення ступеня завантаження устаткування за одиницю часу. Підвищення інтенсивного завантаження устаткування може бути досягнено шляхом модернізації діючого устаткування, машин та механізмів, установлення оптимального режиму їх роботи.

Інтенсивне використання основних фондів підвищується також через технічне удосконалення засобів праці та технології виробництва, скорочення строків досягнення проектної продуктивності техніки, удосконалення наукової організації праці, виробництва й управління, підвищення кваліфікації та професійної майстерності робітників.

Досить значними резервами кращого екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів є удосконалення структури основних виробничих фондів. Оскільки збільшення випуску продукції досягається тільки у првідних основних цехах, то важливо підвищувати їх частку в загальному обсязі основних фондів. Збільшення основних фондів допоміжного виробництва веде до зростання фондомісткості продукції, оскільки безпосередньо обсяги продукції не збільшує, але і без пропорційно розвинутого допоміжного виробництва основні цехи з повною віддачею не можуть функціонувати. Тому необхідно встановлювати оптимальну виробничу структуру підприємства - важливий напрямок кращого використання основних фондів.

Важливий резерв кращого екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів - швидке освоєння проектних потужностей, введення в дію нових технологічних ліній, агрегатів, устаткування.

3.2 Використання досвіду зарубіжних країн для поліпшення стану основних фондів

Достатньо довгий час праці з фінансового аналізу, які публікується на Заході, обмежувалися описом техніки аналізу, яка використовується в одній чи іншій країні.

Нажаль, незважаючи на співробітництво, системи обліку та звітної інформації тоді відрізнялися в країнах до того, що техніка фінансового аналізу звітності о доходах, який використовується у Великобританії, дуже відрізнялась від тієї, яка застосовувалась у Франції чи Німеччині.