Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Володимира Даля

Кафедра економіки підприємства

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Регіональна економіка»

Тема: «Інвестиційна політика в регіональному розвитку та розміщенні продуктивних сил України»

Студент Трушик О.С.

Група ЕК 101

Керівник роботи доц. Параконна Н.К.

2010 г.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Володимира Даля

Кафедра економіки підприємства

ЗАВДАННЯ

На курсовий проект(роботу) студента

(прізвище, ім'я, по батькові)

1. Тема проекту(роботи) Інвестиційна політика у регіональному розвитку і розміщенні продуктивних сил України_______________________

_____________________________________________________________

_____________________________________________________________

_____________________________________________________________

_____________________________________________________________

2. Строк здачі студентом закінченого проекту(роботи)___________

3. Вихідна дані до проекту(роботи)___________________________

_____________________________________________________________

_____________________________________________________________

____________________________________________________________

____________________________________________________________

_____________________________________________________________

4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки(перелік питань, які підлягають розробці)_______________________________________________

_____________________________________________________________

_____________________________________________________________

_____________________________________________________________

____________________________________________________________

_____________________________________________________________

5. Перелік графічного матеріалу(з точним зазначенням обов'язкових креслень)

_____________________________________________________________

____________________________________________________________

_____________________________________________________________

_____________________________________________________________

6. Дата видачі завдання _____________________________________

КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН

№ п/п	Назва етапів курсового проекту(роботи)	Строк виконання етапів роботи	Примітки
	Введення	15.09.08.
1.	Державне регулювання інвестиційної діяльності	25.09.08.	(план, список литературы, введение)
2.	Становлення регіональної інвестиційної політики в Україні	5.10. 08.
3.	Напрями та принципи здійснення регіонального інвестиційного процесу
4.	Інвестиційна привабливість регіонів	20.10.08.	К.Т.№2 - 15.10.08 (1, 2 вопросы)
	4.1. оцінка і прогнозування інвестиційної привабливості регіонів
	4.2. завдання державної інвестиційної політики регіонального розвитку		К.Т.№3 -25.11.08 (3.4 вопросы)
	4.3. групи за рівнем інвестиційної привабливості
5.	Депресивні регіони і механізм інвестування їхнього розвитку	10.11.08
6.	Проблеми вдосконалення інвестиційної діяльності в Україні	2.11.08.	Сдача курсовой работы 6.12.08
	Висновок	29.11.08

Студент____________________________

Керівник___________________________ доц. Параконна Н.К.

6 грудня 2010 р.

Реферат

Курсова робота: стр.,3 табл., 15 використаних джерел

У курсовій роботі розглянуто інвестиційну політику продуктивних сил України та показано її регіональний розвиток та розміщення. Дано становлення регіональної інвестиційної політики та напрям і принципи здійснення регіонального інвестиційного процесу. Також виділені найважливіші об'єкти інвестиційної діяльності та зроблена оцінка і прогнозування інвестиційної привабливості регіонів. Описано депресивний регіон і механізм інвестування їхнього розвитку. Виділена увага проблемам удосконалення інвестиційної діяльності в Україні.

Інвестиції, іноземні інвестиції, капітальні вкладення, інвестиційний фонд, інвестиційна привабливість регіону, інтегральний показник оцінки інвестиційної привабливості регіонів, депресивний регіон

Вступ

Невід'ємною умовою функціонування економічної системи будь-якого рівня складності є наявність необхідних матеріальних, трудових, фінансових і інших ресурсів. Їх використання у виробничому процесі, що отримало в науці в найзагальнішому визначенні «інвестиційна діяльність» складає основу не лише господарської сфери, але і суспільної системи в цілому. Тому дана проблема є однією з фундаментальних в економічній теорії. В умовах реструктуризації економіки країни, трансформації стосунків власності, розвитку ринкових стосунків виникають проблеми інвестиційного забезпечення розширеного відтворення на досконалій якісній основі. Це вимагає нової методології формування механізмів макроекономічного саморегулювання інвестиційних процесів. Проблема інвестиційної діяльності відрізняється особливою складністю і багатогранністю. Її наслідки виявляються не лише в економіці, але і в соціальній, політичній сфері; вони мають велике внутрігалузеве, демографічне значення і природоохоронне. Від успішності здійснення інвестиційної політики багато в чому залежить положення справ в кредитово-бюджетній сфері, фіскальній, а також функціонування фондового, валютного ринку, банківській і страховій діяльностях. В умовах ринкової трансформації України і виходу її з економічної кризи, а також подолання його наслідків істотно підвищується ціна можливих помилок у розробці і реалізації макроекономічній інвестиційній політиці, оскільки це може ще більше загострити допущені на етапі переходу до ринку соціальні прорахунки. Питання розробки загальнодержавної інвестиційної політики і особливостей її реалізації на регіональному рівні включають всю сукупність проблем економічного і соціального розвитку України. Таким чином, актуальність дослідження даної проблеми полягає в методологічному обґрунтуванні, розробці і впровадженні в у господарську практику результативної системи активізації інвестиційного процесу. Проблеми інвестиційної політики в контексті формування ринкових стосунків освітлюють Б.Квасюк, В.В.Геєц, І.П. Лукинов і ін. У зв'язку з аналізом проблеми інвестиційної діяльності, як в зарубіжній, так і у вітчизняній літературі найбільшої уваги удостоїлися питання структурних перетворень. У найзагальнішому вигляді інвестиції розглядаються як умова структурного реформування народного господарства.

Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є теоретичне обґрунтування і узагальнення принципів і практичних рекомендацій формування результативної системи забезпечення розвитку інвестиційних процесів в Україні і регіоні. Для досягнення цього в роботі поставлені наступні завдання:

* узагальнити теоретичні і методологічні аспекти інвестиційного процесу ринкової економіки; розкрити його суть;

* здійснити оцінку інвестиційної політики держави в умовах ринку;

* визначити передумови, виявити тенденції і проаналізувати динаміку інвестиційних процесів в Україні в умовах переходу до ринкових стосунків;

* виявити переваги і недоліки залучення іноземних інвестицій;

* розробити механізм реалізації промислової регіональної політики;

* виявити переваги і недоліки залучення іноземних інвестицій;

* розглянути депресивні регіони та їх механізм інвестування;

* обґрунтувати систему заходів по вдосконаленню інвестиційної діяльності регіону;

* обґрунтувати основні пріоритети і методи активізації інвестиційного процесу в Україні.

1. Державне регулювання інвестиційної діяльності

Інвестиційна діяльність відіграє важливу роль у регіональному розвитку продуктивних сил. Вихід української економіки з кризи пов'язаний передусім з відтворенням інвестиційного процесу. Державне регулювання інвестиційного процесу спрямоване на стимулювання джерел нагромадження всередині країни, широке залучення зарубіжного підприємницького капіталу.

Інвестиції в цілому -- це витрати на розширення й оновлення виробництва, що пов'язані з запровадженням нових технологій, матеріалів та інших знарядь і предметів праці. Вони реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в окремі підприємства і галузі. При цьому під капіталом у фінансовому значенні розуміють активи (кошти) фірми, підприємства. В економічному значенні він втілений у засобах виробництва, тобто основних і оборотних виробничих фондах.

До інвестицій належать усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що спрямовуються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, в результаті чого утворюється прибуток або досягається соціальний ефект. Такими цінностями є: грошові засоби, рухоме і нерухоме майно (матеріальні цінності); права на користування землею та іншими природними ресурсами, а також майнові права, що витікають з авторського права, ноу-хау, інтелектуальних цінностей тощо.

Вкладення майнових та інтелектуальних цінностей у той чи інший інвестиційний проект може здійснювати як юридична, так і фізична особа, що називається інвестором. У ролі інвесторів, що визначають обсяг, напрями й ефективність інвестицій, виступають органи влади та управління України, суб'єкти держави й адміністративно-територіальних утворень, державних підприємств і установ; недержавні підприємства; державні асоціації, товариства тощо. Інвесторами можуть також бути іноземні громадяни, юридичні особи, а також держави та їхні спільні з Україною підприємства.

Інвестиції поділяють на реальні та фінансові. Результатом перших є прирощення реального капіталу (споруди, машини, транспортні засоби тощо). Результатом других (фінансових), що мають за мету вкладення капіталу в цінні папери (акції, облігації тощо), не є прирощення реального капіталу. Тут відбувається так звана купівля титулу власності (аналогічно, наприклад, купівлі нерухомості), тобто операція передавання.

Інвестиційна діяльність відбивається у відповідній державній політиці, що здійснюється на основі певних принципів, які не є постійними і залежать від етапу розвитку економіки країни та здійснюваних у ній перетворень.

У сучасних умовах важливе значення має принцип послідовної децентралізації інвестиційного процесу на основі розвитку різноманітних форм власності, підвищення ролі внутрішніх (власних) джерел нагромаджень підприємств для фінансування своїх інвестиційних проектів. Важливими є державна підтримка підприємств за рахунок централізованих інвестицій; розміщення обмежених централізованих капітальних вкладень на конкурсній основі; фінансування інвестиційних проектів згідно з федеральними цільовими програмами.

Обов'язковою умовою прийняття рішень про фінансування є попередня експертиза кожної інвестиційної програми і проекту щодо їхньої відповідності цілям і пріоритетам соціально-економічної політики, окупності капітальних вкладень. Застосовується також спільне або пайове державно-комерційне фінансування інвестиційних проектів. Це дає можливість залучати додаткові фінансові кошти.

Інвестиційна діяльність може здійснюватися за рахунок власних, позикових і залучених коштів інвесторів, а також бюджетних і позабюджетних асигнувань. До власних фінансових ресурсів належать прибуток, амортизаційні відрахування, грошові нагромадження, збереження громадян та юридичних осіб. Позикові кошти інвесторів включають облігаційні позики, банківські й бюджетні кредити, а залучені -- кошти від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб.

Державні інвестиції фінансуються за рахунок бюджету, прибутків державних підприємств, емісії грошей або шляхом випуску внутрішніх і зовнішніх позик уряду.

Бюджетне фінансування інвестиційної діяльності з метою реалізації державних інвестиційних програм передбачає регулювання галузевої та територіальної структури інвестицій.

З розвитком економіки бюджетне фінансування інвестицій замінюється системою субсидування їх, що передбачає надання бюджетних коштів у формі інвестиційних позик на принципах платності та повернення. Перевага такого субсидування полягає в можливості відбору на конкурсній основі найефективніших варіантів інвестування.

Державна інвестиційна політика передбачає широке використання і позабюджетних асигнувань через відповідні фонди. Позабюджетні фонди можуть виступати інвесторами в розрахунку на отримання доходів від інвестицій для додаткового фінансування своїх витрат. За основним напрямом діяльності фонди звільнені від сплати податків, мита.

Позабюджетні інвестиційні фонди утворюються, як правило, у формі акціонерного товариства відкритого типу і є компаніями, що вкладають капітал у цінні папери інших компаній.

В останні роки інвестиції у виробництво, що закладають основу для довгострокового економічного зростання, різко скоротилися і продовжують скорочуватися. Для відновлення й активізації інвестиційного процесу насамперед потрібно:

· розвивати ощадну справу з використанням коштів населення;

· знижувати рівень сукупного податкового тягаря на товаровиробників і його значну диференціацію;

· використовувати рефінансування Національним банком України комерційних банків переважно на інвестиційні цілі;

· зберігати і примножувати національний інтелектуальний потенціал завдяки залученню інвестицій у науку, освіту, перепідготовку кадрів.

Головним завданням є створення економічних умов для збільшення довгострокових інвестицій та залучення іноземних капіталів. Важливе значення у залученні іноземного капіталу мають фінансові пільги: звільнення від оподаткування частини прибутку, що направляється на науково-технічні розробки; дозвіл на проведення прискореної амортизації основних фондів (тобто зменшення через прискорену амортизацію суми прибутку, що підлягає оподаткуванню) тощо. Це дає можливість якомога ефективніше використовувати інвестиції у виробництво і тим самим створити умови для його розвитку.

Чинне податкове законодавство в Україні не справляє стимулюючого впливу на підприємницьку діяльність взагалі та довгострокові вкладення зокрема. В умовах перехідного періоду важливо врахувати не тільки фіскальну, а й стимулюючу роль податкової системи.

Основним напрямом інвестицій є капітальні вкладення в основні фонди (основний капітал). Капітальні вкладення -- це витрати на нове будівництво, реконструкцію, розширення і технічне переоснащення діючих підприємств, витрати на житлове, комунальне і культурно-побутове будівництво.

Співвідношення різних видів і напрямів витрат у загальному обсязі капітальних вкладень, його внутрішня будова встановлюються відповідно до інвестиційної політики і визначають структуру капітальних вкладень, яка багато в чому визначає темпи і пропорції відтворення основних фондів. Джерелом простого відтворення основних фондів є фонд заміщення, більша частина якого акумулюється у вигляді амортизаційних відрахувань, а розширеного -- частина національного доходу країни, яка виділяється на цілі накопичення.

Залежно від призначення капіталовкладення поділяють на виробничі та невиробничі. Розрізняють також відтворювальну, технологічну, галузеву і територіальну структури капітальних вкладень.(Дивись додаток №1)

Відтворювальна структура характеризує обсяги капіталовкладень, що спрямовуються на підтримку потужностей діючих підприємств, технічне переозброєння і реконструкцію, а також на розширення діючих і будівництво нових підприємств. Як правило, перші види вкладень обходяться дешевше, ніж нове будівництво. Технологічна структура установлює співвідношення між вартістю будівельно-монтажних робіт, вартістю устаткування та іншими витратами у загальному обсязі капіталовкладень. Галузева структура відбиває розподіл капіталовкладень між галузями, а територіальна -- між регіонами.

Відповідно до державної інвестиційної програми формується перелік будов і об'єктів для загальнодержавних потреб, що мають фінансуватися з залученням коштів державного бюджету як на засадах безоплатності, так і на засадах повернення. Практикою установлено такий порядок формування переліку будов і об'єктів, що фінансуються з бюджету:

1. Міністерство економіки України попередньо установлює і повідомляє державним замовникам можливий обсяг капіталовкладень на відповідний період.

2. Державні замовники передають до Міністерства економіки пропозиції щодо інвестиційних проектів, розроблені на основі попередніх обсягів державних централізованих капіталовкладень.

В обгрунтуванні замовників зазначається перелік будов та об'єктів з відповідними показниками на весь період будівництва з розбивкою за роками, додаються необхідні техніко-економічні розрахунки.

3. Міністерство економіки України і Міністерство фінансів України розглядають пропозиції державних замовників і приймають рішення щодо включення їх у перелік будов і об'єктів для державних потреб.

Відбір будов і об'єктів провадиться на конкурсних засадах. Включення до зазначеного переліку будов і об'єктів, будівництво яких треба розпочинати, допускається за умов, якщо перехідні будови і об'єкти з аналогічними потужностями забезпечені необхідними обсягами капітальних вкладень. Державні замовники визначають забудовників та організують проведення підрядних торгів. До забудовників належать інвестори й особи, уповноважені інвесторами здійснити реалізацію інвестиційних проектів з будівництва. Підрядні торги (тендери) проводяться за участю будівельних організацій та іноземних фірм.

Міністерство економіки України і Міністерство фінансів України на підставі повідомлень державних замовників про результати підрядних торгів уточнюють обсяги капіталовкладень, розміри і джерела фінансування будов і об'єктів, будівництво яких намічено розпочинати й які включені до переліку на весь період будівництва, з розподілом за роками. Включення таких об'єктів до списку є державною гарантією їхнього фінансування до повного завершення будівництва у визначені строки.

На основі підрядних торгів укладаються державні контракти (договори підряду, сутність яких полягає в тому, що підрядчик бере на себе зобов'язання виконати своїми силами і засобами будівництво об'єкта або комплексу згідно з проектами і відповідними вимогами, зокрема щодо якості.

До обов'язків замовника входять і надання підряднику будівельного майданчика, передача йому затвердженої проектно-кошторисної документації та своєчасне фінансування будівництва. Крім того, замовник повинен поставити технологічне устаткування, а також деякі види спеціальних матеріалів та виробів, прийняти закінчені об'єкти і повністю оплатити їх.

Контракти (договори підряду) укладаються на весь період будівництва і є основним документом для розрахунків між замовником (забудовником) і підрядною організацією. їхня відмова від подальшого фінансування будови або об'єкта, що здійснюється відповідно до контракту (договору підряду), тягне за собою компенсацію витрат інших учасників будівництва.

Важливим документом у будівельному процесі є титульний список, що розробляється для будов та об'єктів виробничого і невиробничого призначення. У ньому зазначають назву і місцезнаходження будови, характер будівництва, рік початку і закінчення цього будівництва, проектну потужність всього об'єкта і його повну кошторисну вартість. Крім того до титульного списку вносяться завдання щодо введення в дію основних фондів, а також дані про капітальні вкладення, будівельно-монтажні роботи та незавершене будівництво. Окремо в цьому списку подають інформацію щодо пускових комплексів, окремих виробництв, цехів, об'єктів, пов'язаних з охороною природного середовища.

Пріоритетні напрями, що потребують державної підтримки в реалізації інвестиційних проектів за рахунок державного бюджету, визначаються Міністерством економіки України і Міністерством фінансів України за участю інших органів виконавчої влади.

2. Становлення регіональної інвестиційної політики в Україні

інвестиційний привабливість регіон державний

Одна з найскладніших проблем переходу до ринкових відносин в Україні -- перерозподіл повноважень і прав у сфері інвестицій між центром та регіонами. В умовах адміністративно-командної системи колишнього СРСР регіональну інвестиційну політику здійснював виключно союзний центр: колишні союзні республіки були її об'єктами, а не самостійними суб'єктами.

Фінансово-економічний механізм розподілу капіталовкладень цілком відповідав логіці адміністративно-командної системи. Переважна частина фінансових ресурсів централізувалася в союзному бюджеті, який був головним джерелом державних капітальних вкладень. Союзний центр розпоряджався також кредитними ресурсами Держбанку, Будбанку, галузевих банків, призначених для фінансування капітальних вкладень.

Такий механізм не міг вписатися в концепцію ринкових перетворень, важливими напрямами якої є економічна децентралізація, розширення прав регіонів та їхніх економічних можливостей.

У незалежній Україні з'явилися можливості для започаткування власної регіональної політики, в тому числі інвестиційної. Конституція України (ст. 118, 119, 140--146) визначила головний вектор перерозподілу економічних прав і повноважень на користь регіонів. У реальному житті регіональний розвиток України відбувається досить складно і суперечливо.

Нові соціально-економічні умови господарювання визначають і нові підходи до оцінювання інвестиційного потенціалу регіонів, ставлять завдання аналізу моніторингу та пошуку шляхів вирішення проблем, пов'язаних з інвестиційною діяльністю на всіх регіональних рівнях. Тепер організаційно відбувається процес формування диверсифікованої системи інвесторів. Вона складається з агентів різних функціональних і соціально-економічних структур -- виробничих, посередницьких, біржових, чисто інвестиційних та інших підприємств, створення ринкового інфраструктурного середовища.

У регіонах України поки що не склалася мережа приватних інстутиційних інвесторів.

Найбільші потенційні приватні інституційні інвестори -- це комерційні банки, які здійснюють переважно короткострокове кредитування найприбутковіших торгово-посередницьких операцій, а не інвестування.

До країни, де вітчизняний інвестор практично не вкладає кошти у розвиток виробництва, важко залучити й іноземного інвестора. Залучення іноземних інвестицій має здійснюватися з урахуванням цілей та завдань державних програм структурної переорієнтації виробництва, цільових програм міжгалузевого та галузевого розвитку, конверсії та розвитку експортного потенціалу, а також внутрішньої та зовнішньої кооперації продукції виробничо-технічного призначення, приватизації державних підприємств із залученням іноземного капіталу.

За нинішньої ситуації Україна може зміцнити свої позиції як покупець інвестицій за рахунок диверсифікації останніх, отримуючи іноземні інвестиції у вигляді технологічного обладнання, матеріалів, прав інтелектуальної власності, ноу-хау, торгових знаків, деяких інших видів цінностей. Доцільність такого варіанта дій підтверджують не тільки деякі зарубіжні спеціалісти, а й досвід окремих країн, наприклад Японії, де закупівля та використання зарубіжних ліцензій значною мірою сприяли її економічному розвитку.

На весь період проведення великомасштабних інвестиційних заходів було б доцільно створити фонд довгострокового кредитування на підприємствах, в об'єднаннях -- інвестиційний фонд. Створювати такі фонди доцільно і в регіонах з метою використання їхніх коштів на потреби розвитку об'єктів пріоритетних галузей регіону.

Сьогодні кожний регіон виробляє свої підходи до активізації інвестиційної діяльності: одні мають надію на розширення дотацій із центрального бюджету щодо підтримки вугільної промисловості, АПК, ВПК, інші намагаються мобілізувати власні ресурси через місцеві податки та інші канали, треті сприяють розвитку недержавного сектору і залученню його фінансових ресурсів у вигляді інвестицій в економіку. У кожному з цих випадків інвестиційна політика регіону будується з урахуванням специфічних чинників. При її проведенні намагаються використати наявні переваги для залучення інвесторів як вітчизняних, так і зарубіжних.

Скорочення внутрішніх інвестицій поки що не компенсується притоком у країну іноземного капіталу, масштаби якого не відповідають потребам нашої економіки. Однією з причин є те, що Україна розглядається як держава з високим ризиком для іноземного капіталу. Так, у рейтингу інвестиційної привабливості країн Україна на початку 1996 р. займала 106-те місце -- між Кот-дівуаром і Того.

1 {Institutional Investor. International Edition; Лях O.I. Загальні проблеми інвестування та можливості залучення}

За даними Міністерства економіки України, потреба в інвестиціях у 1997 р. становила понад 40 млрд дол. США. За даними Мінстатистики України, загальний обсяг прямих інвестицій, що надійшли в Україну за 1992--1995 рр., становив 750,1 млн дол. США, в тому числі за 1995 р. -- 266,6 млн дол. У цілому в Україні іноземні інвестиції становлять 0,2 відсотка загальних потреб капіталовкладень, у той час, як наприклад, у Білорусії цей показник дорівнює 8, у Киргизстані -- 31, а в Азербайджані сягає 77 відсотків.

Всього іноземними інвесторами з 94 країн світу вкладено інвестицій більше ніж у 3,5 тис. українських підприємств, з яких 77 відсотків -- спільні підприємства. Частка СП у загальній кількості діючих в Україні промислових підприємств становить 21 відсоток, а виробництво ними продукції у валовому внутрішньому продукті -- близько З відсотків.

Найбільшу цінність з різних видів інвестицій для України мають новітні технології та обладнання, ноу-хау, вільно конвертована іноземна валюта. Можливості ж вкладення тих чи інших видів інвестицій у іноземних інвесторів часто різні залежно від країни походження. Через це проблему залучення зарубіжних капіталів до економіки України доцільно розглядати диференційовано щодо інвесторів з розвинених країн, країн на терені колишнього СРСР, з інших країн.

Одним з економічно доцільних напрямів залучення іноземних інвестицій в Україну є поетапний перехід від імпорту невеликих партій технологічного обладнання або інших товарів виробничого призначення (з метою вивчення та освоєння ймовірного ринку збуту продукції) до створення спільних підприємств з їхньою наступною експансією на ринки за межами України. Обов'язково слід враховувати й жорстку конкуренцію, пануючу на світових ринках техніки й технологій. Успішність таких дій залежить від їх послідовності та від проведення радикальних економічних реформ. Усі рішення щодо укладання контрактів мають приймати незалежні від держави господарські суб'єкти, підприємці, які розпоряджаються власними або позиченими ресурсами і відповідають за наслідки прийнятого рішення своїм майном. Державі має відводитися роль регулятора податкової, митної, а опосередковано -- і кредитної політики. Водночас вона зобов'язана захищати вітчизняні та спільні підприємства від протекціоністських дій зарубіжних урядів. Тим більше, що на сучасному етапі виявляється тенденція до посилення протекціонізму в міжнародній торгівлі продукцією сільського господарства, сталеплавильної та текстильної промисловості, тобто тих галузей, де Україна могла б бути солідним світовим експортером. Такий варіант економічної стратегії, як й інші імовірні, має розглядатися в єдиному спеціальному документі (концепції, програмі).

Отже, для вдосконалення політики залучення зарубіжних інвесторів слід звернути увагу на такі проблеми:

1. вирішення питання власності, особливо на нерухоме майно і землю, згідно з існуючими міжнародними нормами;

2. прийняття законів та підзаконних актів щодо проблем, які стосуються іноземного інвестування, єдиним пакетом для посилення їхньої чинності;

3. розробка концепції (програми) з чіткою постановкою мети залучення іноземних інвестицій, виділення пріоритетних сфер (адресатів), механізму реалізації поставлених цілей;

4. здійснення політики протекціонізму з метою підтримки вітчизняних товаровиробників та захисту перспективних галузей економіки.

Практика засвідчує, що проводячи політику залучення інвестицій в економіку України, важливо дбати про забезпечення їхньої стабільності та довготривалості. Очевидно, з огляду на національні інтереси, краще використовувати іноземні інвестиції, ніж, скажімо, покладатися лише на кредити Міжнародного валютного фонду.

Ефективне використання іноземних інвестицій потребує упорядкування державного управління ними. Для його здійснення необхідно чітко визначити та розмежувати повноваження об'єктів державного управління в цій сфері з метою узгодження їхньої діяльності та уникнення дублювання повноважень.

У межах загального підходу потрібно передусім визначитися стосовно вибору загальної політики щодо іноземних інвестицій. Така політика може бути ліберальною, контролюючою та обмежуючою. До конкретних аспектів основ державного управління іноземними інвестиціями можна віднести визначення системи органів державної влади, відповідальних за контроль над іноземними інвестиціями, створення ефективної системи спеціального законодавства та підзаконних актів щодо іноземних інвестицій, вибір пріоритетних галузей, секторів та проектів для інвестицій у цих галузях, а також галузей, обмежених для іноземного інвестування. Сюди належить також встановлення інвестиційних пільг, зокрема створення експортоорієнтованих чи спеціалізованих економічних зон, податкових, тарифних, регіональних пільг тощо, або встановлення обмежень у системі державного управління діяльністю іноземних інвесторів.(дивись додаток №2)

Іноземні інвестиції - довгострокові вкладення капіталу зарубіжними власниками в промисловість, сільське господарство, транспорт і інші галузі економіки; реалізація вивозу підприємницького капіталу в країні-реципієнтові.

Іноземні інвестиції - це реалізація вивозу підприємницького капіталу в країни-реципієнтів.У Законі України "О режимі іноземного інвестування" іноземні інвестиції визначаються як цінності, які вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою здобуття прибутку або досягнення соціального ефекту.

Територіальний розподіл іноземних інвестицій в Україні досить нерівномірний. Це зумовлено рівнем інвестиційної привабливості підприємств, галузей та регіонів у цілому.

В Україні формується регіональна інвестиційна політика, адекватна умовам ринкової економіки. Все більшою мірою вона стає політикою самих регіонів, а не лише центру. Без об'єднання зусиль центральних, регіональних, місцевих органів влади, державного й альтернативного секторів економіки важко розраховувати на достатньо швидке подолання інвестиційного спаду в країні, на перехід економіки в стадію оживлення, а згодом і піднесення.

Погодження інтересів різних ієрархічних рівнів і господарських суб'єктів різних форм власності потребує розробки відповідного механізму регулювання і стимулювання інвестицій.

На загальнодержавному рівні мають бути створені економічні умови для активізації інвестиційної діяльності завдяки використанню переважно фінансово-економічних методів регулювання та стимулювання інвестицій, адекватних ринковій економіці. До таких методів належить регулювання ставок оподаткування і рефінансування, норм обов'язкових резервів у НБУ, валютного курсу, митних платежів тощо. Методами економічного регулювання є субсидіювання позикового відсотка з кредитів для фінансування інвестицій. Це відповідатиме пріоритетам регіональної інвестиційної політики, сприятиме заохоченню спільного фінансування інвестицій з державних і приватних джерел.

Державна інвестиційна політика має будуватися з урахуванням регіональних інвестиційних програм. Адже включені до державної програми інвестиції будуть реалізовуватися, а об'єкти будуватимуться в конкретних регіонах на певних територіях, економічні інтереси яких не можна не враховувати. Способами врахування цих інтересів можуть стати спільне пайове фінансування з державних і регіональних джерел, надання пільгових централізованих інвестиційних кредитів під гарантії місцевих адміністративних банків.

На регіональному рівні важливе значення має закріплення фінансової бази інвестиційної діяльності у вигляді довгостроковових стабільних нормативів. Доцільно перейти до середньострокових нормативів, розрахованих на 3--5 років, що забезпечувало б високу стабільність фінансів.

Для активізації інвестиційної діяльності на рівні регіонів може бути використаний такий економічний важіль, як диференціація ставок місцевих податків, а також центральних і регулюючих податків у частині, що направляється до регіональних бюджетів. Створення пільгового податкового режиму для інвесторів усіх форм власності, що вкладають капітал у проекти з відповідним регіональним пріоритетом, може поліпшити інвестиційний клімат у регіоні, стимулювати вітчизняних і зарубіжних інвесторів.

Досить істотним є розмежування функцій у сфері інвестицій між регіональним і місцевим рівнями. Важливо визначити, які інвестиційні завдання вирішуються на регіональному і місцевому рівнях та за рахунок яких джерел фінансування, що має бути закріплено відповідними нормативами. Це необхідно для підвищення ролі як регіонального, так і місцевого самоврядування.

Важливим інструментом ефективної регіональної інвестиційної політики могло б стати реальне створення вільних економічних зон.

Здійснення глибоких соціально-економічних перетворень в Україні потребує урахування особливостей регіонів у межах виваженої державної регіональної політики, в тому числі в такій ключовій сфері, як інвестиції. У таких умовах зростає необхідність прискорення розробки наукової концепції регіональної інвестиційної політики в країні.

3. Напрями та принципи здійснення регіонального інвестиційного процесу

За даними Державного комітету статистики України обсяг іноземних інвестицій, що надійшов в українську економіку в 1996 р. становив 1,275 млрд дол. У перерахунку на душу населення це становить приблизно 25 дол. Іноземні інвестиції отримали 5263 підприємства України, з них 4117 -- спільні, на які прийшлося 66,8% загальної суми інвестицій. Найбільші обсяги інвестицій вкладені в підприємства Києва (556,5 млн дол.), Одеської області (114,7 млн дол.), Автономної Республіки Крим (92,6 млн дол.), Донецької (76,3 млн дол.) і Львівської (5,5 млн дол.) областей.(Дивись додаток №3)

Частка державних інвестицій знаходиться на рівні 61,5 відсотка, колективних -- 33,5 відсотка, із них в аграрній сфері -- лише 9,8 відсотка, а приватних -- всього 5 відсотків.

У структурі чистих інвестицій провідне місце належить промисловому устаткуванню і житловому будівництву, на які приходиться відповідно 30--40 і 35--50 відсотків чистих інвестицій. Це головні орієнтири для прийняття рішень з інвестиційної політики в промисловому секторі.

Існує ряд негативних обставин, що істотно стримують іноземних інвесторів при вкладанні капіталів. До них належать слабка конвертованість національної грошової одиниці, низька платоспроможність підприємств і практикування ними бартеру, повільні темпи приватизації, нерозвиненість фондового ринку, зростання корупції та злочинності в економіці, низька купівельна спроможність населення, відсутність вітчизняного реального виробничого інвестування, вивезення національного капіталу за кордон, відсутність права приватної власності на землю.

Інвестиційна діяльність, як внутрішня, так і зовнішня, характеризується конкретно вираженим регіональним аспектом, тобто вона спирається на маркетинг (або діагностику) території, нові регіональні форми та об'єкти цієї діяльності, а також на переваги малого бізнесу.

Нові соціально-економічні умови, що виникають у зв'язку з переходом до ринкової моделі функціонування господарства, визначають і нові підходи до оцінювання інвестиційного потенціалу регіонів, висувають завдання аналізу, моніторингу і пошуку шляхів вирішення проблем, пов'язаних з інвестиційною діяльністю на цій території. Кризовий стан економіки України, фактичне припинення фінансування з державного бюджету поставили регіони перед необхідністю виживання, вони реально можуть розраховувати на свій продуктивний потенціал, на розвиток механізму реалізації цього потенціалу з залученням капіталу внутрішніх і зовнішніх інвесторів. Отже, територію слід розглядати як своєрідний «товар» -- об'єкт ринкових відносин, з яким місцеві органи влади («продавець») виходять на ринок інвестицій. Іншими суб'єктами («покупцями») території є її жителі, як потенційні інвестори (місцеві та зі сторони), державні органи обласного чи центрального рівня.

Виходячи зі специфіки маркетингу, місцеві органи влади створюють імідж своїх територій як місця життєдіяльності та об'єкта вигідного вкладання капіталу. Головний акцент при цьому робиться на перевагах не тільки природних, економічних, соціальних, екологічних, культурних і політичних елементів, а й на результатах людської діяльності. Всі ці елементи можуть бути об'єктами вкладання капіталу інвесторів, об'єктами купівлі-продажу, але тільки в своїй сукупності вони визначають ціну території як товару.

Різнопланова інвестиційна діяльність є вагомим чинником високоефективного соціально-економічного розвитку регіону. Через це завдання інвестиційної діяльності зводиться до максимального забезпечення працездатності регіональних чинників, а саме: основних виробничих фондів; оборотних засобів підприємств; трудових ресурсів; соціальної сфери; виробничої інфраструктури; природних ресурсів.

Для України, де ринкові відносини лише формуються, проблема регіонального розвитку та регіональної інвестиційної політики є дуже складною. Нині організаційно йде процес формування диверсифікованої системи інвесторів. Вона складається з агентів різних функціональних і соціально-економічних структур: виробничих, посередницьких, біржових, суто інвестиційних та інших підприємств, створення ринкового інфраструктурного середовища.

Приватні та державні інвестори в умовах ринку керуються при прийнятті та реалізації інвестиційних рішень переважно двома аргументами: наявною нормою рентабельності та макроекономічними перспективами п зростання на майбутнє. Однак не менш суттєвими є темпи відтворю-вального процесу за певним проектом інвестування.

Методика здійснення регіонального інвестиційного процесу передбачає вибір основних пріоритетних його напрямів та принципів.

Такими напрямами мають бути:

1. екологічний аспект соціально-економічного розвитку територій та їхніх поселень, пов'язані з цим питання демографічної ситуації;

2. розвиток наукомістких виробництв (галузей, видів діяльності), орієнтованих на висококваліфіковані кадри і відносно дешевші (за світовими вимірами) трудові ресурси. З цим напрямом має бути тісно пов'язана проблема проведення конверсії оборонного комплексу регіону, в якому зосереджені унікальне і високотехнологічне устаткування, передові технології та висококваліфіковані кадри працівників;

3. будівництво об'єктів інфраструктури -- виробничої, ринкової, соціальної, інвестиційної та екологічної.

Слід створювати сприятливі умови для іноземних інвестицій. Для залучення іноземного капіталу такими передумовами є:

1. формування сприятливого інвестиційного клімату, створення пільгових умов, що підвищують ділову активність на відповідних територіях і стимулюють розвиток малого підприємництва. Саме воно сприяє використанню інвестиційного потенціалу невеликих територій, розширенню видів діяльності населення. Одночасно підприємливість сприяє збільшенню зайнятості населення через створення додаткових робочих місць; насиченню споживчого ринку товарами і послугами; збільшенню надходжень до місцевої казни тощо;

2. стан і ступінь стабільності економіки в цілому, місткість ринку, темпи і пропорції розвитку, інвестиційна привабливість регіонів та країни в цілому.

Малий бізнес може відіграти вирішальну роль у перебудові економіки на ринкових засадах, якщо його основними принципами будуть такі:

1. орієнтація на регіональну і місцеву специфіку;

2. включення регіональних структур малого підприємництва до загальнодержавної мережі інформаційного і правового моніторингу з питань малого бізнесу;

3. акцент на використанні регіональних, міжрегіональних і місцевих фінансових можливостей;

4. підтримка підприємств малого бізнесу через систему державних і муніципальних замовлень;

5. особлива увага малому бізнесу в галузях сільського господарства, будівництва, переробки сільськогосподарської продукції, її зберігання і транспортування, надання послуг населенню;

6. групування дрібних підприємств у асоціації з метою, щоб приватні банки мали справу з досить великими структурами, у відносинах з якими можна розраховувати на значний прибуток;

7. застосування пільгового оподаткування;

8. підтримка зовнішньоторговельних відносин малого бізнесу, технологічне та інноваційне сприяння створенню технопарків, розвиток співробітництва з іноземним капіталом;

9. регіональний консалтинг, що передбачає кваліфіковані консультації з питань, пов'язаних з ризиком, правовими і фінансовими питаннями.

Найважливішими об'єктами регіональної інвестиційної діяльності мають стати:

1. трансграничні регіони;

2. спеціальні (вільні) економічні зони;

3. технополіси і технопарки;

4. бізнес-інкубатори (інженерні центри);

5. міські агломерації як найбільш урбанізовані території;

6. депресивні та екологічно напружені місцевості;

7. міжобласні виробничі й інфраструктури! комплекси;

8. окремі агропромислові консорціуми, комбінати та фірми;

9. транспортні вузли і магістралі;

10. об'єкти ринкової інфраструктури;

11. вищі навчальні заклади з унікальною підготовкою фахівців.

На основі таких об'єктів мають складатися інноваційні регіональні проекти та бізнес-плани, як, наприклад, єврорегіони «Карпати» і «Буг», аванпроект «Ковель», десятки проектів щодо створення спеціальних (вільних) економічних зон.(Дивись додаток №4)

4. Інвестиційна привабливість регіонів

Кожний інвестиційний проект має конкретну спрямованість і з найбільшою ефективністю може бути реалізований у тих регіонах, де для цього є найкращі умови. Через це важливу роль у процесі обґрунтування стратегії інвестиційної діяльності компаній, фірм відіграють оцінка і прогнозування інвестиційної привабливості регіонів.

Оцінка і прогнозування інвестиційної привабливості регіонів мають бути безпосередньо узгоджені з державною регіональною політикою. Метою цієї політики є забезпечення ефективного розвитку окремих регіонів з урахуванням таких чинників, як раціональне використання різноманітних економічних можливостей кожного з них, ефект оптимальної інтеграції, територіальний поділ праці та взаємна економічна інтеграція.

Згідно з цією метою завдання державної інвестиційної політики регіонального розвитку можна узагальнити так:

Ш стимулювання розвитку експортних та імпортозамінних виробництв тих регіонів, які мають для цього найкращі умови;

Ш формування спеціальних (вільних) економічних зон;

Ш прискорення розвитку необхідної регіональної інфраструктури.

Реалізація цих завдань тісно пов'язана з державною і приватною інвестиційною діяльністю.

Під інвестиційною привабливістю розуміють надійне і своєчасне досягнення цілей інвестора на основі економічних результатів діяльності виробництва, у яке здійснюються інвестиції. Інвестиційна привабливість визначається комплексом різноманітних чинників, перелік і вплив яких можуть розрізнятися і змінюватися залежно як від складу інвесторів, що переслідують різні цілі, так і від виробничо-технічних особливостей виробництва, що інвестується.

Звідси виникає необхідність наукового пошуку й обґрунтування методів змістовного і кількісного врахування значимості загальних і специфічних особливостей, що визначають інвестиційну привабливість виробництва окремих видів товарів і всієї їх розрахунково обґрунтованої номенклатури на конкретному підприємстві. Для оцінювання впливу чинників інвестиційної привабливості підприємства використовують систему показників, яка включає, зокрема, показники ліквідності, доходності, фінансової сталості, інвестиційного ризику тощо.

Оцінювання і прогнозування інвестиційної привабливості регіонів здійснюються у такій самій послідовності, що й дослідження інвестиційної привабливості підприємств. Однак показники оцінювання і чинники прогнозування тут дещо інші. Оцінювання інвестиційної привабливості територій набуло досить значного поширення у світовій практиці. Так, у США регулярно публікуються індекси, що характеризують рейтинг штатів за різними критеріями і мають різну спрямованість: політичну, економічну, екологічну. Ряд відомих наукових центрів та інвестиційних компаній періодично публікують рангований за ступенем інвестиційної привабливості перелік країн з метою орієнтації потенційних інвесторів.

Назріла потреба в оцінюванні інвестиційної привабливості регіонів України, яке може здійснюватися за такими узагальненими показниками:

1. рівень загальноекономічного розвитку регіону;

2. рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіону;

3. демографічна характеристика регіону;

4. рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону;

5. рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків.

Кожний синтезований показник оцінюють за сукупністю аналітичних показників, що входять до його складу. Кількісну оцінку кожного синтезованого показника отримують підсумовуванням рангових значень (у системі регіонів), що входять до складу аналітичних показників.

При оцінюванні рівня загальноекономічного розвитку регіону вивчають потенційну потребу в обсягах інвестування, можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел, сукупну місткість регіонального ринку. Для такого оцінювання використовують такі аналітичні показники:

1. частка регіону в валовому внутрішньому продукті та виробленому національному доході;

2. обсяг виробленої промислової продукції на душу населення;

3. рівень самозабезпеченості регіону основними продуктами харчування (обсяг виробництва відповідних видів сільськогосподарської продукції на душу населення);

4. середній рівень заробітної плати у регіоні;

5. обсяг і динаміка капітальних вкладень у регіоні в розрахунку на одного жителя;

6. число компаній і фірм всіх форм власності в регіоні;

7. частка збиткових підприємств у загальній кількості функціонуючих компаній та фірм.

При оцінюванні рівня розвитку інвестиційної інфраструктури регіону вивчають можливості швидкої реалізації інвестиційних проектів за такими показниками:

1. кількість підрядних будівельних компаній і фірм всіх форм власності;

2. обсяги місцевого виробництва основних видів будівельних матеріалів;

3. виробництво енергетичних ресурсів (у перерахунку на електроенергію) на душу населення;

4. кількість залізничних шляхів сполучення в розрахунку на 100 км2 території;

5. щільність автомобільних шляхів з твердим покриттям на 100 км2 території.

При оцінюванні демографічної характеристики регіону вивчають потенційний обсяг попиту населення на споживчі товари та послуги, а також можливість залучення кваліфікованої робочої сили у виробництва, що інвестуються. З цією метою аналізують такі показники:

1. частка населення регіону в загальній чисельності жителів країни;

2. співвідношення міських і сільських жителів у регіоні;

3. частка населення, зайнятого в суспільному виробництві на підприємствах всіх форм власності;

4. рівень кваліфікації робітників, зайнятих у суспільному виробництві.

При оцінюванні рівня розвитку ринкових відносин і комерційної структури регіону вивчають відношення місцевих органів самоврядування до розвитку ринкових форм і створення відповідного підприємницького клімату. Для цього оцінювання використовують систему таких показників:

1. частка приватизованих підприємств у загальній кількості підприємств комунальної власності;

2. частка компаній і фірм недержавних форм власності у загальній кількості виробничих підприємств регіону;

3. кількість спільних компаній і фірм з зарубіжними партнерами (юридичними і фізичними особами-нерезидентами);

4. кількість банківських установ (у тому числі філій) на території регіону;

5. кількість страхових компаній (та їхніх представництв) на території регіону;

6. кількість товарних бірж (універсальних і спеціалізованих) на території регіону.

При оцінюванні рівнів криміногенних, екологічних та інших ризиків вивчають ступінь безпеки інвестиційної (а потім виробничої) діяльності в регіоні. З цією метою розглядають такі показники:

1. рівень економічної злочинності (за основними видами і в цілому) в розрахунку на 100 тис. жителів;

2. частка підприємств зі шкідливими викидами, що перевищують гранично допустимі норми, в загальній кількості промислових підприємств;

3. середній радіаційний фон у містах регіону;

4. частка незавершених будівельних об'єктів у загальній кількості розпочатих будівництвом об'єктів за останні 3 роки.

Огляд аналітичних показників, що використовуються для оцінювання інвестиційної привабливості регіону, свідчить про широку базу дослідження комплексу умов, що визначають цю регіональну характеристику.

На основі кількісної оцінки розглянутих синтезованих показників (отриманих за сумою їхньої рангової значимості) розраховують інтегральний показник оцінки інвестиційної привабливості регіонів. При цьому враховують, що окремі синтезовані показники відіграють різну роль у прийнятті інвестиційних рішень.

Експериментально (з урахуванням думок інвестиційних менеджерів) визначено таку значимість кожного синтезованого показника в сукупній оцінці інвестиційної привабливості регіонів у відсотках:

1. рівень загальноекономічного розвитку -- 35;

2. рівень розвитку інвестиційної інфраструктури -- 15;

3. демографічна характеристика -- 15;

4. рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури -- 25;

5. рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків -- 10.

Інтегральний показник оцінки інвестиційної привабливості регіонів країни при прийнятті інвестиційних рішень розраховують як суму до-бутків рангового значення кожного синтезованого показника на його значимість (у відсотках).

За значенням розрахованого інтегрального показника визначають конкретне місце регіону щодо інвестиційної привабливості у загальному складі регіонів країни.

Для того щоб визначити кількісний взаємозв'язок інтегрального показника оцінки інвестиційної привабливості регіонів з ефективністю інвестицій, для кожного регіону аналізують наявні показники цієї ефективності.

Ефективність інвестицій характеризується показником рентабельності власного капіталу (власний капітал у цьому разі виступає аналогом суми інвестицій в основні фонди, оборотні засоби і нематеріальні активи).

На основі отриманих результатів оцінювання всі регіони країни за рівнем інвестиційної привабливості (тобто ефективності здійснення інвестиції) можна згрупувати в кілька груп, зокрема:

1. регіони пріоритетної інвестиційної привабливості -- ефективність в регіоні на 35--40 відсотків вища, ніж по країні в цілому;

2. регіони досить високої інвестиційної привабливості -- ефективність на 15--20 відсотків вища, ніж по країні в цілому;

3. регіони середньої інвестиційної привабливості -- ефективність на рівні показника по країні;

4. регіони низької інвестиційної привабливості -- ефективність на 20-- 30 відсотків нижча, ніж по країні в цілому.