Організація, планування та управління виробництвом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Здатність випуску якісної, готової продукції підприємством значною мірою залежить від рівня забезпечення виробництва матеріальними ресурсами, тобто рівня розвитку матеріально-технічної бази підприємства. Матеріально-технічна база виробництва - це, сукупність матеріальних елементів, засобів виробництва, які використовуються і можуть бути використані в економічних процесах виробництва. Для підприємства поняття матеріально-технічної бази враховує наявність і пристосованість виробничих площ, вік парку устаткування, відповідність готівкових матеріальних ресурсів виробничій програмі.

У своїй діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси такі як: сировина, матеріали, паливо, енергія та інше. В процесі виробництва ці ресурси перетворюються на продукцію або допомагають її створенню, тому мають постійно поновлюватися. Постачання матеріально-технічних ресурсів має бути своєчасним, комплектним і з мінімальними витратами, тому на виробництві для цього існує відділ матеріально-технічного постачання.

Цукрові заводи під час виробництва цукру споживають такі матеріальні ресурси як: цукрові буряки, вапняковий камінь, фільтрувальна тканина, пар, електроенергія, сатураційний та сульфітаційний гази, вода та інші.

На «ВАТ Первухінський цукровий завод» цукрові буряки приймаються на два бурякопункти: Призаводський, та Герсіванський, що розташований у Лозівському районі. Буряки постачаються на завод із Харьківської, Сумської, Полтавської та Дніпропетровської областей. Забезпечення електроенергією та парою заводу здійснюється від власної теплоелектроцентралі. Для забезпечення виробництва водою, завод має технічний ставок. Сатураційний газ отримують у вапняково-випалювальній печі, а сатураційний газ отримують при спалюванні сірки в сіркоспалювальній печі. Забезпечення заводу вапняковим каменем та фільтрувальною тканиною відбувається за прямими зв'язками у виробників та організацій.

На основі вивчення потреби в продукції виробничо-технічного призначення та умов її раціонального використання, структури матеріально технічного забезпечення безпосередньо впливають на промисловість з метою поліпшення використання матеріальних ресурсів, впровадження у виробництво прогресивних матеріалів та ефективних технологічних рішень.

Отже економічне значення матеріально-технічного забезпечення підприємства полягає в тому, щоб забезпечити:

- безперебійне забезпечення підприємства необхідними засобами виробництва та сировиною;

- оптимізацію господарських зв'язків між підприємством та постачальником;

- створення економічно обґрунтованих матеріальних запасів та маневрування матеріальними ресурсами;

- раціональне і економічне використання засобів виробництва у виробництві;

- зменшення витрат щодо матеріально-технічного забезпечення підприємства.

Раціональне використання і економія сировини, матеріалів, палива і енергії є одними із важливих умов функціонування підприємства в умовах ринку, переводу економіки на інтенсивний шлях. Раціональне використання матеріальних ресурсів - це доцільне обґрунтоване їх використання, їх витрати на рівні мінімуму при виробництві одиниці продукції.

В загальному вигляді економія матеріальних ресурсів - це підвищення їх рівня корисного використання, яке виражається у зниженні питомої витрати матеріалів на одиницю споживчого ефекту, котрий одержують у результаті раціонального споживання матеріальних ресурсів. Значення економії матеріальних ресурсів зростає в зв'язку із збільшенням обсягу виробництва продукції.

Зменшення матеріальних витрат безпосередньо впливає на зниження собівартості продукції, оскільки вони становлять біля 75-80 відсотків витрат підприємства, із них біля 60 відсотків припадає на матеріали і сировину, ресурсозбереження виступає як один з найважливіших факторів підвищення ефективності виробництва. Основним завданням ресурсозбереження є:

- забезпечення економного і раціонального використання матеріальних ресурсів;

- ліквідація невиробничих витрат або перевитрати матеріальних ресурсів;

- оптимізація структури ресурсоспоживання на основі впровадження нових проектних, конструкторських і технологічних рішень, які дозволяють підвищити комплексність використання матеріальних ресурсів;

- розширення застосування вторинних ресурсів;

- розширення застосування вторинних ресурсів, організація повної переробки виробничих відходів і матеріалів, збір і утилізація побутових відходів;

- скорочення витрат матеріальних ресурсів на всіх стадіях виробництва і споживання при транспортуванні та зберіганні.

Форми і системи матеріально-технічного забезпечення

Матеріально-технічне забезпечення як одна з галузей сфери товарного обігу, що виконує функції обігу засобів виробництва, виконує велику роль у підвищенні ефективності виробництва. Воно виступає в якості опосередкованого зв'язку між виробництвом та виробничим споживанням продукції виробничо-технічного призначення та його діяльність з розширенням масштабів виробництва безперервно зростає. Забезпечуючи міжгалузеві зв'язки по поставках продукції, структури матеріально-технічного забезпечення сприяють скороченню часу виробництва, підвищенню його ефективності та якості продукції за рахунок ритмічного, своєчасного забезпечення підприємств, економічними партіями сировини, матеріалів та обладнання.

Забезпечуючи міжгалузеві зв'язки по поставках продукції, структури матеріально-технічного забезпечення сприяють скороченню часу виробництва, підвищенню його ефективності та якості продукції за рахунок ритмічного, своєчасного забезпечення підприємств, економічними партіями різних видів сировини, матеріалів та обладнання.

На основі вивчення потреби в продукції виробничо-технічного призначення та умов її раціонального використання структури матеріально-технічного забезпечення безпосередньо впливає на промисловість та будівництво з метою поліпшення використання матеріальних ресурсів, впровадження у виробництво прогресивних матеріалів, сировини та ефективних технологічних рішень.

Для безперебійного функціонування виробництва необхідно добре налагоджене матеріально-технічне забезпечення (МТЗ), що на підприємствах здійснюється через органи матеріально-технічного постачання.

Головною задачею органів постачання підприємства є своєчасне й оптимальне забезпечення виробництва необхідними матеріальними ресурсами відповідної комплектності і якості.

Вирішуючи цю задачу, працівники органів постачання повинні вивчати і враховувати попит та пропозиція на всі споживані підприємством матеріальні ресурси, рівень і зміна цін на них і на послуги посередницьких організацій, вибирати найбільш економічну форму товароруху, оптимізувати запаси, знижувати транспортно-заготівельні і складські витрати.

Зміст функцій органів постачання підприємства включає три напрямки.

1. Планування, що припускає:

вивчення зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства, а також ринку окремих товарів;

прогнозування і визначення потреби усіх видів матеріальних ресурсів, планування оптимальних господарських зв'язків;

оптимізацію виробничих запасів;

планування потреби матеріалів і встановлення їхнього ліміту на відпустку цехам;

оперативне планування постачання.

2. Організація, що включає:

збір інформації про потрібну продукцію, участь у ярмарках, виставках-продажах, аукціонах і т.д.;

аналіз усіх джерел задоволення потреби в матеріальних ресурсах з метою вибору найбільш оптимального;

висновок з постачальниками господарських договорів на постачання продукції;

одержання й організацію завезення реальних ресурсів;

організацію складського господарства, що входить до складу органів постачання;

забезпечення цехів, ділянок, робочих місць необхідними матеріальними ресурсами;

3. Контроль і координація роботи, до складу яких входять:

контроль за виконанням договірних зобов'язань постачальників, виконання ними термінів постачання продукції;

контроль за витратою матеріальних ресурсів у виробництві;

вхідний контроль за якістю і комплектністю матеріальних ресурсів, що надходять;

контроль за виробничими запасами;

висування претензій постачальникам і транспортним організаціям;

аналіз дієвості постачальницької служби, розробка заходів щодо координації постачальницькою діяльністю і підвищення її ефективності.

В умовах ринку в підприємств виникає право вибору постачальника, а виходить, і право закупівлі більш ефективних матеріальних ресурсів. Це змушує постачальницький персонал підприємства уважно вивчати якісні характеристики продукції, виготовленої різними постачальниками.

Критеріями вибору постачальника можуть бути надійність постачання, можливість вибору способу доставки, час на здійснення замовлення, можливість надання кредиту, рівень сервісу й ін. Причому співвідношення значимості окремих критеріїв із плином часом може мінятися. Існують різні форми забезпечення споживачів матеріальними ресурсами: транзитна, складська, через гуртові бази, за прямими тривалими зв'язками. Основними формами матеріально-технічного забезпечення підприємства є транзитна та складська. Транзитна форма забезпечення вигідна у тих випадках, коли матеріал надходить до споживача у кількостях не менше транзитної норми відвантаження. Ця форма забезпечення матеріальними ресурсами дає найбільший (економічний) ефект у відношенні рівномірності постачання, дотримання асортименту, комплектності, якості продукції та інших параметрів при встановленні прямих тривалих зв'язків між споживачами та постачальниками. Такі зв'язки повинні бути встановлені для споживачів з тими постачальниками, від яких вони отримують велику частку матеріальних ресурсів.

Складська форма постачання матеріальними ресурсами передбачає відпуск цих ресурсів споживачам із складів підприємств-постачальників. Ця форма постачання забезпечує підвищення мобільності матеріальних ресурсів.

Організаційно-складська форма забезпечення може здійснюватися різними шляхами, з яких найбільше значення має гуртова торгівля.

Розвиток техніко-технічної бази виробництва, який за належних умов господарювання має супроводжуватися систематичним її оновленням, потребує значних інвестиційних ресурсів. Проте сучасний етап господарювання для переважної більшості його суб'єктів позначено різким спадом або цілковитим припиненням інвестування виробництва за рахунок власних коштів. Ось чому в разі тимчасового браку чи нестачі власних інвестицій і сучасних засобів праці підприємства та організації можуть скористатися для оновлення й розвитку своєї технічної бази таким поширеним у світі методом фінансування, як лізинг.

Дефініція технічного розвитку та оцінка технічного рівня підприємства. Фундаментальною базою технічного розвитку будь-якого підприємства стають усі пріоритетні напрямки науково-технічного прогресу. Технічний розвиток відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності.

Технічний розвиток як об'єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, які мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати просте та розширене відтворення основних фондів підприємства. Із сукупності форм технічного розвитку доцільно виокремлювати такі, що характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємства, а з іншого -- її безпосередній розвиток через удосконалення й нарощування виробництва.

Оцінку технічного рівня різногалузевих підприємств треба провадити періодично (один раз на кілька років) у процесі аналізу та узагальнення певної системи показників, які відбивають ступінь технічної оснащеності праці персоналу, рівень прогресивності за­стосовуваної технології, технічний рівень виробничого устаткування, рівень механізації та автоматизації основного й допоміжного виробництва.

Найбільш важливі для підприємства показники: Ступінь технічної оснащеності праці

* Фондоозброєність праці

* Енергоозброєність праці

Рівень прогресивності технології

* Структура технологічних процесів за трудомісткістю

* Частка нових технологій за обсягом або трудомісткістю продукції

* Середній вік застосовуваних технологічних процесів

* Коефіцієнт використання сировини і матеріалів

Технічний рівень устаткування

* Продуктивність (потужність)

* Надійність, довговічність

* Питома металомісткість

* Середній строк експлуатації

* Частка прогресивних видів обладнання в загальній кількості

* Частка технічно та економічно застарілого обладнання в загальному парку

Рівень механізації та автоматизації виробництва

* Ступінь охоплення робітників механізованою працею

* Частка обсягу продукції, що виробляється за допомогою автоматизованих засобів праці

Об'єктивність такої оцінки можна забезпечити лише за умови не тільки методично правильного обчислення відповідних показників, а й порівняння їхньої динаміки на даному підприємстві за кілька років, а також порівняння з досягнутим рівнем на інших споріднених підприємствах. Для поглибленої аналітичної оцінки рівня технічного розвитку підприємства, необхідність у проведенні котрої, як правило, виникає за розробки спеціальної перспективної програми, треба застосовувати також інші показники, включаючи ті з них, що характеризують галузеві особливості виробництва, а саме:

* механоозброєність праці (відношення середньорічної вартості машин та устаткування до кількості робітників у найбільшій зміні);

* коефіцієнт фізичного спрацювання устаткування;

* коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва (кількість застосовуваних пристроїв, оснастки та інструментів у розрахунку на одну оригінальну деталь кінцевого виробу);

* рівень утилізації відходів виробництва;

* рівень забруднення природного середовища;

* частка екологічно чистої продукції. Цілі та пріоритети технічного розвитку треба визначати згідно із загальною стратегією підприємства на тому чи тому етапі його функціонування. Конкретні стратегічні напрямки технічного розвитку підприємства можуть бути зв'язані з вирішенням проблем:

* кардинального підвищення якості виготовленої продукції, забезпечення її конкурентоспроможності на світовому й вітчизняному ринках;

* розробки й широкого впровадження ресурсозберігаючих (передовсім енергозберігаючих) технологій;

* скорочення до максимально можливого рівня затрат ручної праці, поліпшення її умов і безпеки;

* здійснення всебічної екологізації виробництва згідно із сучасними вимогами до охорони навколишнього середовища тощо.

У процесі економічного управління технічним розвитком підприємства стрижневими є завдання якісної розробки й коригування, забезпечення необхідними ресурсами, постійного відстежування здійснення програм. Зміст програм (планів) технічного розвитку підприємства визначається сукупністю конкретних заходів, що входять до їхнього складу. Як правило, такі програми (плани) охоплюють кілька розділів, а кожен з останніх -- певну групу цілеспрямованих заходівНауково-дослідні і проектно-конструкторські роботи.

Дослідження і розробки власними силами за певною тематикою з визначенням для кожної теми:

* мети дослідження (розробки)

* місця впровадження результатів

* головного виконавця і співвиконавців

* строків початку та закінчення роботи

* кошторисної вартості

* очікуваних результатів

Створення, освоєння нових і підвищення якості тих, що виготовляються, видів продукції

* Створення та освоєння випуску нових видів продукції

* Організація виробництва за ліцензіями або продукції, створеної іншими організаціями

* Розробка нових стандартів (технічних умов), складання карт технічного рівня

* Сертифікація продукції

* Зняття з виробництва застарілих видів продукції

Запровадження прогресивної технології, модернізація та автоматизація виробничих процесів

* Розробка та застосування нових технологій

* Запровадження нових видів устаткування та інструменту

* Капітальний ремонт і модернізація устаткування

* Механізація ручної праці

* Автоматизація виробництва і процесів управління

Зведені результати здійснення заходів технічного розвитку

За окремими напрямками технічного розвитку:

* зниження матеріальних витрат і собівартості товарної продукції

* приріст виробничої потужності підприємства

* відносне вивільнення працівників

Для всієї сукупності заходів:

* загальні витрати та результати

Лізинг - це підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, і яка полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Об'єктом лізингу може бути як рухоме так і нерухоме майно, що належить до основних фондів, у тім числі машини, обладнання, транспортні засоби, техніка тощо, стосовно яких немає обмежень щодо передавання їх у лізинг. Не можуть бути передані у лізинг земельні ділянки та інші природні об'єкти(мисливські угіддя, ліси, водоймища тощо).

Договір лізингу укладається у формі багатосторонньої угоди за участю продавця об'єкта лізингу, лізингодавця та лізингоодержувача та лізингоодержувача або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Строки угоди лізингу виясняються за домовленістю сторін.

Проведені перевірки свідчать що, незважаючи на те, що лізингові операції в діяльності комерційного банку посідають незначне місце, їх ефективність досить висока. Рівень цих показників достатньо високий, що свідчить про вигідність.

Актуальність розвитку лізингу в Україні, включаючи формування лізингового ринку, обумовлена передусім нестприятливим станом парку устаткування: значна питома вага морально застарілого устаткування, низька ефективність його використання, немає забезпеченості запасними частинами тощо. Одним з варіантів рішення цих проблем може стати лізинг, який об'єднує всі елементи зовнішньо-торгівельних, кредитних та інвестиційних операцій.

Перехід до ринкової економіки поставив перед промисловими підприємствами ряд проблем, головною з яких являється наступна: як затвердитися в умовах зростаючої конкуренції, скорочення ринку збуту через невисокі ціни продукції та неплатоспроможність, складність пошуку постачальників сировини, матеріалів та обмеженості фінансових ресурсів.

В наш час більшість українських (та й не тільки українських) підприємств відчувають нестачу оборотних коштів. Вони не можуть оновлювати свої основні фонди, впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу і вимушені брати кредити. Існують різноманітні види кредитування: іпотечне, під заставу цінних паперів, під заставу партій товару, нерухомості. Однак підприємству при необхідності оновлення своїх основних фондів вигідніше брати устаткування в лізинг. При цьому економія коштів підприємства у порівнянні зі звичайним кредитом на придбання основних засобів доходить до 10% від вартості устаткування за увесь строк лізингу, який складає, як правило, від одного до п'яти років. Теперішня економічна ситуація в Україні, на думку багатьох експертів, сприяє лізингу. Форма лізингу примирює протиріччя між підприємством, у якого немає коштів на модернізацію, і банком, який неохоче надасть цьому підприємству кредит, так як не має достатніх гарантій повернення інвестованих коштів. Лізингова операція вигідна усім учасникам: одна сторона отримує кредит, який виплачується поетапно, та потрібне устаткування, інша сторона -- гарантію повернення кредиту, так як об'єкт лізингу є власністю лізингодавця чи банка, що фінансує лізингову операцію, до надходження останнього платежу.

Лізинг є однією з найцікавіших форм інвестування, що здатні значно пожвавити процес оновлення виробництва і посприяти входженню економік країн Співдружності до структури світового ринку. Лізинг може дати потужний поштовх процесам приватизації, конверсії, оновлення технологічного парку існуючих підприємств і створення нових виробництв, оптимізувати використання наявного машинного парку і на вигідних умовах отримати найсучасніше вітчизняне та зарубіжне устаткування. Соціально-економічний зміст лізингу визначається відносинанми власності і спільної економічної діяльності по вертикалі і горизонталі (з власником, суспільством тощо), а також умовами трансформації власності. Матеріально-речовий бік лізингу характеризується організаційно-правовими формами виробництва, наймом усіх або частини речових елементів підприємницької діяльності, купівлею-продажем майна та умовами кредитування.

Лізинг відноситься до підприємницької діяльності більш високого рівня, в порівнянні з орендою, банківською чи комерційною, оскільки він передбачає і вимагає широкого діапазону знань і фінансового бізнесу, і положення у виробництві, на ринках устаткування та нерухомості, а також мінливих потреб клієнтів та особливостей оренди.

Отже, лізинг включає в себе три форми організаційно-економічних відносин: орендні, кредитні та торговельні.

Лізинг як складне соціально-економічне явище виконує дуже важливі функції з формування багатоукладної економіки та активізації виробничої діяльності.

Обґрунтування техніко - економічних показників

На цукровому заводі основною сировиною для виробництва цукру-піску є цукрові буряки. Буряки - це сільськогосподарська культура (дворічна), характеризується тим, що вміст цукру в ній порівняно невисокий. Даний фактор вказує на високий процент використання продукції, тобто на виробництво 1 т цукру необхідно 8-9 т цукросировини - буряків. Для успішного культивування цукрових буряків необхідний клімат, що забезпечить достатню кількість світла, тепла, вологи. Безморозний вегетаційний період повинен продовжуватися 150-180 днів. Сума температур повітря за цей період повинна в середньому скласти

1500^оС, а кількість опадів - 450- 600 мл. Бажано, щоб опади були з половини червня і продовжувалися помірно до початку серпня. Осінь, бажано, щоб була суха і тепла. Під час транспортування і вантажно-розвантажувальних робіт якість сировини помітно погіршується, а отже погіршуються якісні показники буряка.

Цукрові буряки - продукти, що швидко псуються, і тому необхідно слідкувати за графіком копання і вивезення сировини з полів, тому що сировина підв'ялена, підморожена уже не дає бажаного результату. Так як буряки швидко псуються, втрачаючи свої якісні показники, це помітно відбивається на техніко-економічних показниках виробництва і обумовлює одну із важливих особливостей цукрової промисловості - сезонність виробництва.

Від кількості і якості цукросировини в значній мірі залежить виробництво цукру і його економічна ефективність.

При зберіганні буряків важливим і вирішальним значенням є те, щоб буряки були в здоровому стані і мали власний «імунітет». Отже, необхідно берегти буряки від ушкоджень, уражень та іншого механічного впливу, тому що в пом'ятих місцях частина клітин відмирає і там розвиваються мікроорганізми, що сприяють загниванню буряків і внаслідок цього вони стають непридатними до переробки. Коренеплоди цукрових буряків транспортують насипом вантажівками, вантажівками з причепами та вагонами. Бурякоздавачі разом з транспортними підприємствами створюють умови щодо запобігання травмуванню, підморожуванню і підв'яленню цукрових буряків під час транспортування. Цукрові буряки приймають партіями. Партією вважають будь-яку кількість буряків, яка перебуває в одній транспортній одиниці (вантажівці чи причепі) й оформлена одним транспортним документом, у якому вказано номери транспортних одиниць. При прийманні звертають увагу на якість сировини та відповідність її вимогам та стандартам щодо показників якості коренеплодів цукрових буряків, за чинними стандартами ці вимоги є такими:

Фізичний стан коренеплодів - такі, що не втратили тургору.

Масова частка коренеплодів цвітушних, не більше ніж - 1,0%

Масова частка коренеплодів підв'ялених, не більше ніж - 5,0%

Масова частка коренеплодів зі значними механічними

пошкодженнями , не більше ніж - 12,0%

Коренеплоди муміфіковані - не дозволено

Коренеплоди підморожені зі скловидними почорнілими тканинами,

що відшаровуються - не дозволено

Коренеплоди загнилі - не дозволено

Масова частка зеленої маси - не більше ніж - 3,0%

Цукристість, не менше ніж - 12,0%

Розглянемо забезпечення та використання паливно - енергетичних ресурсів. Бурякоцукрове виробництво відноситься до групи тепломістких виробництв, які споживають велику кількість тепла у вигляді пари для технологічних цілей, яка перетворюється в електричну і механічну енергію.

Необхідно відмітити ціле направлену організацію раціонального тепловикористання на цукровому заводі. Робочу пару отримують в парових котлах Електрична енергія виробляється (генерується) генератором парової турбіни за рахунок перетворення внутрішньої енергії пари в механічну, обертаючи енергію вала турбіни і, нарешті, в електричну енергію, що знімається з щіток генератора. Пару використовують у виробництві: спочатку в турбіні для виробництва електроенергії, потім направляють на випарну станцію для випарювання вологи із бурякового соку і для власних потреб ТЕЦ. Вторинні пари випарної станції направляються на різні підігрівники. Завод не може працювати без таких ресурсів як електроенергія та пара, для їх отримання споживається велика кількість палива, тобто вугілля та природного газу, для отримання електроенергії та пару в ТЕЦ заводу спалюють газ та вугілля.

Велика необхідність у виробництві пари при невеликих витратах електроенергії дозволяє в період виробництва отримувати на турбінній установці цукрового заводу значну кількість дешевої електроенергії (від 6000 кВт год до 7500 кВт год) і її надлишок передавати в загальну енергосистему населеного пункту.

Пар, необхідний для технологічних енергетичних цілей отримують на власній котельній (ТЕЦ) на парогенераторах, паливом для яких є газ і мазут. Загальні витрати пари на заводі складають 54% об'єму маси перероблених буряків, а витрати умовного палива становлять 6-8% до маси буряків.

Економія та раціональне використання на підприємстві паливно-енергетичних ресурсів має на даному етапі економічної нестабільності велике значення. Адже підвищення цін на енергоносії призводить до росту витрат на виробництво продукції. Основними втратами тепла на цукровому заводі є:

- втрати тепла з парами, що надходять на конденсатор із вакуум-апаратів і останього корпусу випарної станції (конденсатора);

- втрати тепла з невикористаними гарячими конденсатами;

- втрата тепла при використанні на енергетичному обладнанні пари невідповідного потенціалу.

Електроенергія - це складова частина витрат при калькулюванні цукру, яка витрачається не тільки для технологічних цілей, а і для освітлення, вентиляції, опалення та інше.

Основними джерелом електропостачання заводу у виробничий період є турбогенератор, потужність якого 6 тис кВТ. Забезпечення електроенергією у невиробничий період проходить з енергосистеми району через трансформаторну підстанцію потужністю 320 кВт. Організація електросилового господарства повинна забезпечувати безперебійне постачання електроенергією всіх споживачів, що досягається підтримуванням електродвигунів і передавальних механізмів в робочому стані, у витримці норм витрат електроенергії на окремі види робіт, збереження оптимальних параметрів технологічного процесу. При виробництві цукру енергетичні витрати мають значну питому вагу в собівартості. І тому економія енергії при зростанні її використання стає однією із центральних задач енергетичного господарства.

Бурякоцукрове виробництво характеризується високими витратами сировини на виробіток готової продукції. В результаті рівень її використання виявляє вирішальний вплив на економічну ефективність роботи цукрових заводів. Цукрова промисловість споживає значну кількість таких важливих матеріальних ресурсів: вапняковий камінь, фільтрувальна тканина, мішки для упаковки цукру та багато інших матеріалів. На долю матеріальних ресурсів в структурі виробництва цукру-піску із буряків припадає 89-91% всіх витрат. Ця обставина надає особливого значення питанням глибокого вивчення, освоєння і практичного вирішення завдання більш раціонального використання сировинних, паливно-енергетичних та інших матеріальних ресурсів в цукровій промисловості - так як даний фактор має вирішальний вплив на підвищення ефективності і інтенсифікації бурякопереробного виробництва. Вапно і сатураційний газ отримують безпосередньо на цукровому заводі, при обпалі вапнякового каміння в вертикальних вапняково - обпалювальних печах. Вапняковий камінь і паливо подають зверху, вапно відбирається з нижньої частини печі, а сатураційний газ - з верхньої частини. Вапняковий камінь - уявляє собою осадочну горну породу, отриману в результаті осадження скелетів простих морських тварин. Якість вапняку оцінюють за зовнішніми показниками, розмірами, твердості, хімічному складу, не повинен мати сторонніх примісей. Фізико-механічні властивості дуже неоднорідні, але прямо залежать від його структури і текстури. Густина вапняку 2,7-2,9. Межа міцності при стисненні коливається в межах 0,4-300 МПа. Морозостійкість вапняку досягає 300--400 циклів. Вапнякове каміння транспортують з: Криму, Причорномор'я, Вінницької, Хмельницької, Чернівецької та інших областей.

Для фільтрування соків та сиропів у цукровій промисловості використовують фільтри різних видів та марок але всі вони потребують через певний час заміни фільтрувальної тканини. Фільтрувальні тканини цукрове підприємство періодично закуповує у інших виробництв які спеціалізуються на їх виготовленні. На закупівлю фільтрувальних тканин щорічно витрачається значна кількість грошей.

Відомо, що якість розподілу і продуктивність фільтру залежить не тільки від фізичних та хімічних властивостей фільтрівних продуктів, технологічних умов процесу фільтрування, а і від типу фільтрувального матеріалу. Тому питання проектування будови, виготовлення і вибору фільтрувальної тканини у більшості випадків мають вирішальне значення для фільтрування, а особливо на початку процесу при затриманні на поверхні тканини перших частин твердої фази до утворення осаду, оскільки цим визначається швидкість фільтрування (продуктивність фільтру), чистота фільтрату та інші показники.

Основні вимоги до фільтрувальної тканини: висока фільтрувальна спроможність, отримання прозорого фільтрату без вмісту муті, висока механічна міцність, стійкість до високої температури і лужного середовища, достатня еластичність, мінімальна зміна лінійних розмірів і разом з цим достатня довговічність при збереженні фільтрувальної спроможності.

Для досягнення вказаних властивостей необхідно враховувати сукупність факторів: будову тканини, її фізико-механічні властивості, технологічні параметри заправки і виготовлення на ткацькому верстаті, а також конкретні умови процесів фільтрування, зміни найбільш важливих властивостей при експлуатації фільтрів. Під час виробництва цукру застосовують також інші матеріали такі як: вода, вапно, мішки, затравочні пасти, фільтрувальні порошки, засоби дезінфекції, ПАР засоби, антисептики та інше. На заводі витрачається значна кількість водних ресурсів для транспортування буряків в завод, для їх відмивання, для проведення екстракції стружки, промивання цукру, отримання пари. Тому заводи завжди мають технічні ставки та озера для власних цілей. Згідно ГОСТ 21-94 пакування цукру відбувається механізованим способом.

Цукор-пісок фасують в паперові або поліетиленові пакети масою нетто 0,5 та 1,0 кг. Допустимі відхилення від середньоарифметичного значення маси нетто пакетів з цукром не повинні перевищувати ±2,0%.

Цукор-пісок фасують в пакетики з художнім оформленням масою нетто 5-20 г, які виготовлено з комбінованого матеріалу (папір з поліетиленовим покриттям) за діючою нормативною документацією або з імпортного паперу, рівнозначному за показниками якості і дозволеним до застосування органами охорони здоров'я. Допустимі відхилення від середньоарифметичного значення маси нетто не повинно перевищувати ±3,0%. Поліетиленові пакети повинні бути виготовленні з поліетиленової плівки, що дозволена до застосування органами охорони здоров'я, за ГОСТ 10354, паперові - з двох шарів паперу: внутрішнього та зовнішнього. Для внутрішнього шару застосовують папір марки Д та Е-П для упакування продуктів на автоматах за ГОСТ 7247, папір для обгортання марки В та Д за ГОСТ 8273, етикетний папір марки А за ГОСТ 7625 або інші рівнозначні за показниками якості марки паперу, що дозволені до застосування органами охорони здоров'я. Маса паперу площею 1 м² повинна бути не менше 70 г.

Також цукор-пісок пакують масою нетто 50 кг:

- в нові тканні мішки за ГОСТ 8516 і рівнозначні за показниками якості мішки, що дозволені до застосування органами охорони здоров'я, що забезпечують зберігання продукції;

- в сухі чисті тканні мішки, що повертаються, першої та другої категорії;

- в тканні мішки з вкладишами - поліетиленовими товщиною не більше 0,100 мм, розміром 109 см х 59 см за ГОСТ 19360.

Допускається використовувати мішки третьої категорії та імпортні мішки, що не мають сторонніх запахів і дозволені до застосування органами охорони здоров'я. Цукор не повинен просипатися крізь тканину мішків.

Цукор-пісок також пакують масою нетто 1,0 т в м'які спеціалізовані контейнери типу МКР-1,0С за діючою нормативною документацією, з поліетиленовими вкладишами з плівки за ГОСТ 10354 марки 108-06 харчова.

На кожен мішок з цукром повинен бути прикріплений ярлик з відходів білої або світлої тканини суворого льняного полотна, синтетичного нетканого матеріалу на основі лавсану, розміром 9 см х 5 см. Ярлик накладається на горловину мішка й прошивають одночасно з мішком.

Для проведення розрахунків наведемо вихідні дані:

- Кількість цукрових буряків до переробки 172,5 тис. тон;

- Вихід цукру 12,3%;

- Норми витрат на інші та допоміжні матеріали в розрахунку на 1 т. буряків - 7,20 грн;

- Фільтрувальна тканина - 2,40м²;

- Вапняковий камінь - 7,2 т.

- Норми витрат на паливо (газу) - 62,0 м³ на 100 т. буряків

- Норми витрат на паливо (вугілля) - 6,0 т на 100 т буряків

- Норми витрат на електроенергію - 33,0 кВт на 100 т.;

- Діючі ціни на паливо - 2720 грн за 1000 м³;

- Діючі ціни на електроенергію - 0,75 грн.

- Діючі ціни на вугілля - 780 грн за 1 т.

- Кількість мішків (цукру - піску) -

Таблиця 1 - Норми витрат допоміжних матеріалів та ціни за них

Найменування матеріалів	Норми витрат на 100 т буряків	Ціни за одиницю матеріалу, грн..
- фільтрувальна тканина	2,40м2	29,0
- вапняковий камінь	7,2т	73,0
- інші матеріали грн.		7,20

Розрахунок потреби підприємства в матеріальних ресурсах

Оптимальна виробнича програма (річний план виробництва) - це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за визначеними критеріями. Дана програма повинна включати певну номенклатуру продукції, її обсяги (у натуральних та вартісних показниках), числові значення критеріальних техніко-економічних, соціальних та інших показників, а також враховувати обмеження щодо матеріальних ресурсів, персоналу, виробничих потужностей, тощо.

Номенклатура - це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент - це різновид виробів в межах даної номенклатури.

Виробнича програма підприємства є:

- планом виробництва та реалізації продукції;

- основним та вихідним розділом плану господарсько-фінансової діяльності підприємства.

Вона визначає:

- обсяг випуску продукції

- номенклатуру

- асортимент

- кількість

- якість

- строки

- вартість

Задачі розроблення виробничої програми:

1.Підвищення якості, надійності, поліпшення дизайну виробу з урахуванням попиту, а також дії конкурентів;

2. Забезпечення високих і стійких темпів зростання випуску продукції як у вартісних, так і у натуральних показниках;

3. Формування номенклатури та асортименту виробів відповідно до стадій їх життєвого циклу;

4. Найбільш повне використання виробничих потужностей та ресурсного потенціалу підприємства.

Показниками виробничої програми є:

- кількісні (вартісні, натуральні, умовно-натуральні, трудові)

- якісні (сортність, марка, вміст корисного компонента, частка продукції, що відповідає світовим стандартам, частка експортної продукції)

Натуральні показники характеризують виробничу спеціалізацію підприємства та частку на ринку того чи іншого продукту.

Трудові показники використовуються у внутрішньовиробничому плануванні для оцінки трудомісткості одиниці продукції та виробничої програми.

Вартісні показники необхідні для узагальненої оцінки обсягів діяльності підприємства, яке виробляє широкий асортимент продукції, для співставлення витрат з отриманим прибутком, оцінки ефективності діяльності підприємства.

Універсальними показниками в системі оцінки обсягів виробництва та реалізації продукції є вартісні, до яких відносяться:

- товарна продукція

- валова продукція

- реалізована

- чиста.

1) Визначаємо потребу підприємства у вапняковому камені в натуральному виразі шляхом помноження кількості буряків до переробки на норму витрат вапнякового каменю в розрахунку на 100 т буряку.

Визначаємо потребу підприємства у вапняковому камені у вартісному виразі, шляхом помноження потреби у вапняковому камені в натуральному виразі на ціну та одиниці матеріалу.

12420,0 * 73,0 = 906660,0 грн.

2) Визначаємо потребу підприємства у фільтрувальній тканині в натуральному виразі шляхом помноження кількості буряку до переробки на норму витрат фільтрувальної тканини в розрахунок на 100 т буряку.

3) Визначаємо потребу підприємства у фільтрувальній тканині у вартісному виразі, шляхом помноження потреби у фільтрувальній тканині в натуральному виразі на ціну та одиниці матеріалу.

4140,0 * 29,0 = 120060,0 грн.

4) Визначаємо потребу підприємства у інших допоміжних матеріалах у вартісному виразі, шляхом помноження кількості буряків на вартість інших основних матеріалів

172500 * 7,20 = 1242000 грн.

Таблиця 2 - Розрахунок кількості та вартості допоміжних матеріалів.

Найменування матеріалів	Норма витрат на 100 т. буряку	Ціна за одиницю матеріалу, грн..	Вартість матеріалу, грн..
Вапняковий камінь Фільтрувальна тканина Інші допоміжні матеріали Разом	7,2 2,40 9,60	73,0 29,0 7,20 109,2	906660,0 120060,0 1242000,0 2268720

6)Визначаємо потребу підприємства в паливі (газ) у натуральному виразі шляхом помноження кількості цукрових буряків до переробки на норму витрати палива в розрахунку на 100 т сировини.

7)Визначаємо потребу підприємства в паливі (газ) у вартісному виразі шляхом помноження потреби в паливі у натуральному виразі на ціну за одиницю палива.

*2720 = 290904,0 грн.

8) Визначимо потребу підприємства в кам'яному вугіллі в натуральному виразі шляхом помноження кількості буряку до переробки на норму витрат вугілля в розрахунку на 1 т. сировини.

9) Визначаємо потребу підприємства в кам'яному вугіллі у вартісному виразі шляхом помноження кількості вугілля на ціну вугілля за 1 т.

780 * 10350,0 = 8073000 грн.

10) Визначаємо потребу підприємства в електроенергії в натуральному виразі шляхом множення кількості буряку до переробки на норму витрат електроенергії по підприємству в розрахунку на обсяг сировини.

11) Визначаємо потребу підприємства в електроенергії у вартісному виразі шляхом помноження кількості електроенергії в натуральному виразі на ціну на 1 кВт/год.

56925*0,75= 42693,75 грн.

Оскільки кінцевим результатом роботи підприємства є отримання цукру-піску із цукрового буряка, а на підприємстві застосовують запаковування цукру в мішки, то необхідно знати потребу заводу в мішкотарі, як у кількісному так і у вартісному виразі.

Для розрахунку потреби підприємства в мішкотарі необхідно:

1) Визначити обсяг виробництва цукру - піску, шляхом помноження кількості цукрових буряків до переробки на вихід цукру та розділити на 100%.

2) Розрахувати потребу і мішкотарі в натуральному виразі шляхом ділення обсягу виробництва цукру - піску на масу одного мішка з цукром (50 кг) та помножити на 1000.



3) Визначаємо загальну вартість мішків шляхом помноження кількості мішків на ціну одного мішка.

* 402 = 170588700 грн.

Перелік джерел інформації

лізинг виробництво електропостачання технічний

1.Економіка підприємства: заг. ред. С.Ф. Покропивний. - К.:КНЕУ,2000.

2.Економіка підприємства: за.заг. ред. Й.М.Петровича.-Львів: «Магнолія плюс», видавець В.М. Піча.-2004.

3.Економіка підприємства:Навчальний посібник за ред. А.В.Шегда.-К.:Знання 2005.

4.Мельник С.О. Економіка підприємства: конспект лекцій:Навч. Посіб. - Суми ВТД «Університетська книга»,2003.

5.Економіка підприємства: Шваб Л.І.:каравела,2004.

6.Герасимчук В.Т.»Маркетинг: теорія і практика»

Размещено на Allbest.ru