Інтеграція української економіки в світову

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Київський національний економічний університет

Кафедра політичної економії

Реферат на тему:

“ Інтеграція української економіки в світову”

Виконала: студентка ІІ курсу

Групи №13 ФМЕіМ

Ковальова Анастасія

Перевірив: Дрьомін Михайло Сергійович

Київ - 2003

План

Вступ

Україна і ЄС

Україна і США

Україна і ЄЕП

Позаблоковість України

Висновок

Вступ

Інтеграційні процеси в світі є чи не найпоширенішою темою економічних та політичних дискусій. З одного боку інтеграція передбачає втрату у певному ступені незалежності, додаткові зобов'язання як для країни, що вступає в певне об'єднання, так і для самого об'єднання. З іншого боку інтеграція є необхідністю у сучасному глобалізованому світі.

Наприклад, якщо 95% країн в світі є членами СОТ, то зрозуміло, що й ті 5%, що ще туди не вступили, скоріше за все це зроблять. Особливо враховуючи те, що інтеграція дозволяє раціональніше використовувати спільні ресурси, збільшити ступінь спеціалізації економіки та взагалі підвищити фективність її функціонування.

Що таке інтегрована економіка? Інтегрована економіка - це термін, що належить до ситуації, коли різноманітні сектори економіки, як правило, сільськогосподарський і промисловий, ефективно працюють разом і є взаємозалежними. Як частина процесу розвитку така ситуація звичайно виникає при досягненні стійкого економічного зростання.

Як підтверджує офіційна статистика економіка України у найближчому майбутньому матиме саме стійкі і досить високі темпи економічного зростанння. Тому й інтеграція України в світову спільноту є абсолютно реальною.

На даний момент виділяють три основні напрямки інтеграції України: Європейський Союз, Єдиний Економічний Простір та Сполучені Штати Америки. Хоча не можна виключати й існування інших шляхів, наприклад, Китайська Народна Республіка. І, без сумніву, існує також варіант позаблоковості України, тобто не інтеграції взагалі.

1. Україна і ЄС

Курс на європейську інтеграцію викристалізовується з багатовікової історії українського народу, його ментальності та етнічних коренів. Це наше домашнє завдання, реалізація якого залежить насамперед від нас самих.

Потрібно врахувати і геополітичний вимір розширення ЄС, а також його динаміку в контексті глобальних трансформацій від однополярного до багатополярного світу. Події в Іраку суттєво прискорили процес посилення геополітичної достатності Євросоюзу, та перспективи становлення Європи визнаним лідером світового цивілізаційного процесу.

Важливо, що у свідомості європейської спільноти відтворюється деґолівська ідея "Великої Європи". Якщо розглядати розширення ЄС у такій площині, то стає зрозумілим, що наміри України щодо набуття спочатку асоційованого, а у майбутньому -- і повноправного членства у цій організації мають реальні передумови.

Але це -- процес, що передбачає не лише зацікавленість України, а й зворотній зв'язок. Правда, для країн Західної Європи необхідний час, щоб осмислити цю залежність.

Тому потрібно виявляти політичну витримку і розуміння складності процесу розширення ЄС в уже продекларованих межах, який триватиме як мінімум до 2010 р., усвідомлювати те, що цей процес не може штучно форсуватися. Країнам Центральної Європи, які на старті інтеграційних процесів мали відчутні переваги, порівняно з Україною, знадобилося понад десять років, щоб здійснити складні системні, іноді непопулярні реформи і таким чином наблизитися до європейських стандартів.

Українське суспільство поки що не піднялося до такої динаміки трансформаційних процесів. Потрібен час. Потрібна наполеглива і копітка робота і насамперед політична консолідація суспільства.

У зв'язку з цим можливість визначення узгоджених механізмів співпраці між ЄС та Україною на найближчі 10 років, яка передбачає відповідні рішення Єврокомісії, може мати позитивне значення для українського суспільства. Ці можливості слід використати повною мірою. Потрібно все зробити, щоб упередити помилки, яких припустилися у цьому країни Центральної Європи.

Небажно, щоб Україна інтегрувалися в Європу в іпостасі "молодшого брата". З наслідками подібноїінтеграції ми боремося і зараз. Україна дійсно має можливість упередити ці явища.

Йдеться про реалізацію у відповідний відрізок часу обґрунтованої у Посланні Президента України "Європейський вибір" стратегії випереджувального розвитку, яка має забезпечити щорічні темпи зростання ВВП в Україні на рівні 6-7%, опанування інноваційного шляху розвитку, проведення політичної реформи і глибоку демократизацію на цій основі всіх сфер суспільного життя, зміцнення основних засад громадянського суспільства.

Тому на сьогоднішній день головне для України -- постійно доводити світовій спільноті свою послідовність в обраному курсі, в утвердженні демократичних засад суспільства, принципів верховенства права, соціально спрямованої ринкової економіки.

Україна при інтеграції в ЄС матиме значні переваги при закупівлі технологій, машин, електроніки, які зараз дорожчають у зв'язку з зростанням курсу євро відносно гривні.

Взагалі прослідковується така динаміка: у 2000 році питома вага кран Європи у зовнішньоторгівельному обороті товарів та послуг становила 31,7%, у 2002 - 34%; український експорт в країни ЄС та країни-кандидати на вступ до Єнросоюзу складав у 1996 році - 23,9%, у 2002 - вже 40,8%. Основними статтями експорту до країн ЄС є енергоносії та нафтопродукти, чорні метали, зернові культури, текстильний одяг, машини та машинообладнання.

На даний момент імпорт з ЄС складається з машин та обладнання, транспортних засобів, паперу і картону. Обсяг прямих інвестицій в українську економіку з країн ЄС на початок 2003 р. склав 1,5 млрл. дол., що становить 34,4% загального обсягу іноземних інвестицій.

За словами заступника з економічних питань посла Швейцарії в України Штефана Естермана для Швейцарії та для країн ЄС Україна є свого роду “європейським Китаєм”. Тобто на Україні робоча сила є майже настільки ж дешевою, як у Китаї, але Україна є географічно більш наближеною до Євросоюзу, і тому більш привабливою.

Також не можна забувати, що з цього року Україна має кордон з ЄС, а країни Центральної Європи, які відігравали досить значну роль в зовнішньоекономічному балансі України, стали його членами.

Особливо якщо зауважити, що відставання України від країн ЦЄ за показником ВВП на душу населення, розрахованому за паритетом купівельної спроможності, не є критичним. У 2001 році цей показник складав в Україні близько 4500 євро, а по 10 країнах-кандидатах на вступ в ЄС -- 10,7 тис. євро, у т.ч. у Латвії -- 7750, Литві -- 8960, Естонії -- 9240, Польщі -- 9410 євро.

В країнах-кандидатах другої хвилі відповідно: у Болгарії -- 5710, Румунії -- 5560, Туреччини -- 5230 євро. З урахуванням «тіньового» сектору цей показник для України буде значно більший. Маємо враховувати і більш високі темпи зростання, які демонструє українська економіка в останні чотири роки (2000 -- 2004 роки).

В країнах «десятки» вони в середньорічному вимірі не перевищують 2,5%, у т.ч. у Польщі -- 1,6%, Чехії -- 2,7%, Угорщині -- 3,5%. В Україні відповідне зростання склало 7,1%, за I півріччя 2003 року -- 7,3%. До того ж в Україні більш стабільна валюта, менший рівень зовнішніх боргів, позитивне платіжне сальдо та значно менший бюджетний дефіцит. Маючи такі інтеграційні можливості, Україна наврядчи впустить шанс інтегруватися в ЄС.

2. Україна і США

Україна є певним винятком із загальної схеми стосунків США - Росія - країни СНД.

Прагнення українського керівництва зберегти суверенитет країни та проводити незалежну міжнародну політику в умовах намагань Москви щодо утвердження наддержавних структур у межах СНД від початку 1990-х років одразу привернуло увагу американських аналітичних кіл до України .

Дії щодо відмови з боку України від такичного та стратегічного ядерного озброєння стали, у свою чергу, підгрунтям розвитку стосунків між Ураїною і США на міжнародному рівні.

Тож, розвиток усебічних відносин з Україною - лінія, що за низкою чинників стала невід'ємною складовою національних інтересів США у пострадянському регіоні.

Йдеться про зміцнення тенденцій стабільного розвитку Східної Європи через стабільний розвій демократичної України; використання українського чинника як додаткової (до російської) сфери пронокнення американських впливів на пострадянський простір і навіть протидії, завдяки Україні, російському експансіонізму на теренах СНД.

З цим пов'язується й активна економічна, дипломатична підтримка Сполученими Штатами України протягом 1990-х років.

Так, дипломатичне залучення США до процесу налагодження політичних відносин Росії та України відіграло певну позитивну роль у розв'язанні російсько-українських проблем територіального, економічного, військового характеру на користь другої.

Водночас характер американсько-українських відносин досі не досяг рівня, що засвідчувуав би рівноправність, взаємовигідність партнерства обох сторін. І більше того, стосунки по лінії США - Україна набули відверто хвильоподібного характеру в постбіполярні часи: від помітного піднесення з другої половини 1990-х років до тенденції на звуження політичних та економічних відносинна початку 200-х років.

Серед передумов зазаначеного - недостатній рівень економічних трансормацій в Україні, ознаки політичної нестабільності українського суспільства, корупція, порушення прав інтелектуальної власності, загальні порушення прав людини, переслідування представників засобів масової інформації тощо.

Україна поряд з іншими державами СНД залишається країною, залежною від політичних чи економічних позицій Сполучених Штатів як суперпотуги, орієнтованої на здійснення гуманітарних, економічних, мілітарних акцій у пострадянському регіоні з метою насамперед запобігання негативних для своїх національних інтересі тенденціям.

Зміна ситуації, і в тому числі відповідної позиції американських офіційних кіл, можлива за умов ефективного продовженняУкраїною економічних реформ, а також досягнення в суспільстві належного рівня демократії. Цим зумовлюється й можливість поглиблення процесу інтеграції України до євроатлантичних структур.

Водночас перспективи розвитку стосунків між Україною та США значною мірою залежатимуть від характеру стосунків України з Росією і, у свою чергу, Росії зі Сполученими Штатами.

Це зумовлюється не лише характером міждержавних відносин у межах СНД, пов'язаних зі збереженням Росією статусу провідної економічної та мілітарної сили Співдружності, а й особливим характером стосунків Росії та США, які, поглиблюючи рівень співробітництва, продовжують відчутною мірою змагатися між собою на міжнародній арені.

Вищевикладені тенденції мають враховуватися при формуванні зовнішньополітичних орієнтирів як України, так і інших країн СНД, і насамперед по відношенню до Сполучених Штатів Америки.

3.Україна і ЄЕП

Питання про інтеграцію України в ЄЕП треба розглядати у контексті утвердження економічних передумов євроінтеграційної стратегії України, прискорення темпів економічного зростання: Україна зацікавлена у всебічному розвитку багатостороннього економічного співробітництва з країнами СНД. Поглиблення реґіонального співробітництва -- повністю відповідає і принципам Євросоюзу.

В основі цих принципів лежить розуміння, що лише через співробітництво і партнерство зі своїми сусідами кожна окремо взята країна може максимально реалізувати свій потенціал, гарантувати національні інтереси. Україна зацікавлена у європейській орієнтації нового міждержавного реґіонального утворення.

З євроінтеграційним курсом повністю узгоджується активна позиція Президента України у питаннях, які стосуються оптимізації відносин України з Російською Федерацією, виведення їх на рівень справді стратегічного партнерства.

Особливо перспективною є конструктивна взаємодія України з Казахстаном, який також об'єктивно зацікавлений в європейському векторі нового реґіонального утворення, все робить для того, щоб наблизитися до Європи. Україна може відіграти у цьому процесі функцію сполучної ланки.

Як і Україна, Росія прагне інтегруватися в європейський економічний простір.

Однак у цьому процесі існують і принципові розбіжності. Росія не порушує питання щодо членства в ЄС. Вона претендує на статус самостійного центру інтеграції на євразійському просторі.

Звісно, що можливі й інші схеми, зокрема, зміцнення осі Париж-Берлін-Москва, яка почала формуватися на принципах антиамериканської політики щодо Іраку. Однак це питання ще не набуло чітких обрисів. Реальні ризики поглиблення українського співробітництва з країнами СНД перебувають у цій площині. У такій ситуації потрібно чітко визначити можливі межі інтеграційних процесів на рівні наших держав.

Оптимальним є сприяння України створенню зони вільної торгівлі, необхідність утвердження якої проголошено ще у 1992-му, а потім у 1994 роках. Водночас слід враховувати реальні складнощі цього завдання, безрезультативність спроб його вирішення у попередній період. Ці труднощі пов'язані з об'єктивними обставинами -- за роки незалежності відбулося природне дистанціювання національних, у т.ч. й економічних інтересів відповідних держав, узгодження яких шляхом відновлення економічних зв'язків, що існували раніше, є неможливим.

У такій ситуації проголошена лідерами чотирьох країн зона вільної торгівлі може реально втілитися лише на основі загальновизнаних у світовій практиці принципів -- на принципах СОТ, які гарантують рівність конкурентних можливостей країн-учасниць, їх міжнародний правовий захист. Президент України обстоює саме такий перебіг інтеграційних процесів на рівні чотирьох.

Формування зони вільної торгівлі на принципах СОТ сприятиме вирішенню й іншого базового завдання євроінтеграційного курсу не лише України, а й інших країн-учасниць регіональної інтеграції - приєднанню України до Спільного Європейського Економічного простору. Нині це питання набуває все більшої актуальності. Єврокомісія своїм останнім рішенням підтвердила таку можливість.

З урахуванням існуючих розбіжностей у ставленні до цієї проблеми позиція Росії стосовно узгодженого набуття відповідними країнами членства в СОТ для нашої держави не є конструктивною, Україна суттєво просунулась вперед в цьому питанні.

Нещодавно підписаний у Брюсселі двосторонній протокол між Україною та ЄС про взаємний доступ на ринки товарів та послуг - важливий крок у відповідному напрямі.

У контексті стратегічних пріоритетів України потрібно враховувати й інші принципові застереження. Для України, яка вже багато зробила у питаннях адаптації чинного законодавства до законодавства ЄС, є неможливою гармонізація законодавства з відповідними країнами СНД. Це - крок назад, шлях від Європи, шлях інтеграції України у євразійський простір.

Кроком назад буде реалізація ідеї утворення єдиного митного союзу та використання (у перспективі) в межах нового регіонального утворення російського рубля як єдиної розрахункової грошової одиниці, на чому наполягають східні партнери.

Потрібно називати речі своїми іменами: у даному разі фактично йдеться про утворення на чолі з Росією функціонально відособленого інтеграційного об'єднання, а точніше - розширене відтворення ЄврАзЕС, до участі в структурах якого Україна завжди ставилася з достатньо обгрунтованим застереженням.

Участь у відповідних структурах фактично означатиме зміну стратегічної парадигми України, що не може не викликати серйозних застережень.

Щоб запобігти такому розвитку подій потрібно дотримуватися наступного принципу: утвердження зони вільної торгівлі на принципах СОТ це - найвища планка наших відносин у межах чотирьох країн, переступити яку ми не маємо права.

Взагалі, передбачається створити ЄЕП у три етапи:

І етап

v Формування зони вільної торгівлі

v Впровадження митного союзу

v Уніфікація законодавств

ІІ етап

Формування наднаціонального органу (єдиний регулюючий орган ЄЕП)

ІІІ етап

Власне інтеграція

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мал. 1. Інтеграція України до ЄЕП

За 2002 рік питома вага країн СНД у зовнішньоторгівельному обороті товарів та послуг становила 40%. При цьому Російська Федерація є головним партнером України в міжнародній торгівлі. Враховуючи історичність зв'язку можна уявити, що інтеграція в ЄЕП пройде досить успішно, до того ж це єдиний варіант, коли ініціатива йде не з боку України.

4. Позаблоковість України

інтеграція український європейський нейтралітет

Дві обставини зумовили сьогоднішнє загострення інтересу до позаблокового статусу України. Це актуалізація проблеми глобалізації та початок, після відомих подій 11 вересня 2001 р. в Нью-Йорку і Вашингтоні, ери всесвітньої боротьби з тероризмом.

Глобалізація є феноменом, який несе в собі значну кількість як позитивних так і негативних наслідків: фундаментально змінює наше економічне, політичне і соціокультурне буття, спричинює велику кількість нових проблем і викликів.

Час і простір в їхньому традиційному розумінні, в епоху глобалізації змінюють свою форму, проте руйнація і розмивання, ціннісних систем і соціальних структур, що складалися віками, викликає глибоке занекпокоєння.

Тріумф ліберальної демократії (виразником якого є американський вчений Ф. Фукуяма з його тезою про “кінець історії”) зумовив не стільки “вічний мир” (адже ліберальні демократії не воюють одна з одною), скільки потужний вибух етнічних і соціальних конфліктів.

Не можна не погодитися з твердженням С. Хантінгтона у його відомій роботі “The clash of civilisations?” із тим, що процеси глобалізації обов'язково ведуть до виникнення широкомасштабних цивілізаційних конфліктів, важко не бачити, що радикальні зміни світового порядку в епоху глобалізації неминучі.

Нині, коли глобалізаційні процеси набули розвутку, піддаються сумніву численні класичні парадигми теоретичної думки, стереотипи, засадничі принципи і постулати міжнародно-політичної пракики. Виникла нагальна потреба переосмислення багатьох базових концепцій і понять, зокрема концепцій і понять нейтралітету та позаблоковості.

Новітня ситуація характеризується зближенням російської та євроатлантичної стратегічних ліній, а також наслідками такого зближення. Ця обставина відкриває як нові можливості, так і нові проблеми для України: виникла потреба у розробці нової стратегії, а з цим і необхідність зважувати та вирішувати новий комплекс проблем.

Одна з таких проблем пов'язана з питанням про доцільність подальшої позаблоковості України. Зміст позаблоковості перегукується зі змістом нейтралітету.

Нейтралітет, як одна з форм позаблоковості в одному з його численних варіантів (евентуальний, постійний, озброєний, конструктивний, активний, позитивний тощо) та позаблоковості зумовлюють одну з фундаментальних зовнішньополітичних стратегій або стратегій національної безпеки. Зовнішньополітичні орієнтації також безпосередньо впливають на структурно-функціональні характеристики міжнародних систем.

З точки зору політичного реалізму саме створення і розпад союзів, блоків і альянсів є основним інструментом підтримкм балансу сил і динамічної стабільності міжнародних систем глобального і регіонального рівня.

Між тим існуюча методологічна, а, часом, і правова невизначеність вищезгаданих категорій, відсутність загальновизначеної термінологічної диференціації часто спричинюють серйозні помилки при спробах імплиментації в життя заснованих на них зовнішньополітичних стратегій національної безпеки. Це особливо небезпечно для країн, які з тих чи нших причин ще не визначали чітко своїх геополітичних і зовнішньополітичних пріоритетів і орієнтирів.

Нейтральним у міжнародному праві традиційно називають зовнішньополітичний курс країни, який характеризується неучастю цієї країни у війні між іншими державами, відмовою від військової допомоги сторонам, що перебувають у стані конфлікту, а також не входженням до військових блоків у мирний час.

Несамостійний статус України за часів Російської імперії, а пізніше СРСР повністю вилучав будь-які самостійні зовнішню чи військову політики. Питання про зовнішньополітичні орієнтації України, її статус, як суб'єкта міжнародних відносин, виникли лише після проголошення незалежгості України.

З найбільш загальних геополітичних міркувань спектр альтернатив політики України щодо міжнародного оточення і структур євроатлантичної безпеки є досить широким.

Опора на власні сили

Приєднання до одного з існуючих блоків чи альянсів

Створення регіональних структур безпеки в рамках більш широкої архітектури європейської безпеки

Нейтралітет або позаблоковість можуть бути такої форми:

А) продовження підтримки існуючого статусу самопроголошеної позаблоковості;

Б) постійний нейтралітет, гарантований великими державами або Радою Безпеки ООН;

В) “активний” нейтралітет, “особливі” відносини з НАТО, орієнтація на європейську інтеграцію з приєднанням до ЄС і участю в європейських структурах безпеки.

На сьогодні найбільш раціональним варіантом є останній.

“Активний нейтралітет ” передбачає статус, подібний до статусу Швеції в її відносинах з європейськими структурами безпеки. У цьому випадку формально нейтральна Україна поступово і планомірно підвищуватиме рівень своєї кооперації з НАТО в рамках РЄАП, ПЗМ і відносини “особливого партнерства”.

Можна стверджувати, що політика нейтралітету і позаблоковості була правильним і єдино можливим виборои України у 1991 році. Але вона вже не може розглядатися як доцільна і раціональна у майбутньому.

У найближчий перспективі Україна на межі зіткнення конкуруючих геополітичних інтересів двох цивілізаційних просторів як позаблокова держава історично приречена на втрату свого статусу або добровільно, або примусово. Про що об'єктивно свідчить міжнародний досвід.

Висновок

Отже ми бачимо, що кожен з шляхів інтеграції економіки України в світову має як плюси так і мінуси. Нагальною потребою на сьогоднішній день є не втратити можливість і зіграти на геополітичних інтересах наших сусідів з максимальною вигодою для України. Важливо незабувати про взаємні зобов'язання при вступі в будь-яке об'єднання і про те, що не вступити в жодне з них на даний момент не можливо, особливо для країн пострадянського табору.

Минулий і сьогоднішній стратегічні курси України і розклад сил у європейському і світовому геополітичному просторі ще дають їй можливість увійти до цивілізаційного простору повноправним членом пострадянських, європейських і євроатлантичних структур. Цей шанс не можна втратити.

Список літератури

Дудко І.Д. Національні інтереси США у постбіполярному світі: Монографія. - К.: КНЕУ, 2003

Словник сучасної економіки Макміллана / Пер. з англ. - К.: «АртЕк», 2000.

А. Гальчинський. Інтеграція: коли і куди // «День» - 2003 - №116.

Матеріали зимової школи молодого лідера „Фаворит - 2004”.

Матеріали семінарів МолКЕД.

Размещено на Allbest.ru