Олігополістична конкуренція

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Олігополістична конкуренція

2. Модель картелю

3. Модель цінової війни

4. Модель «витрати плюс»

Висновки

Практичні завдання

Список використаних джерел

Вступ

У повсякденному житті ми все частіше зустрічаємо слова: "конкуренція", "конкурентоспроможність", "конкурентна боротьба", "конкурентний ринок". Цим термінам інколи надаються різні значення, але всі вони можуть бути зведені до двох понять - "конкурентна боротьба" й "конкурентний ринок". Перше стосується способів поведінки окремих фірм на ринку, друге - ринкових структур і охоплює всі аспекти ринку будь-яких товарів, які впливають на поведінку й діяльність фірм (кількість фірм на ринку, технологію виробництва, типи товарів, що продаються і т.д.).

Олігополістичне ціноутворення виявляє дві взаємопов'язані тенденції: з одного боку, ціни олігополістичного ринку негнучкі, вони змінюються рідше, ніж в умовах досконалої конкуренції і навіть чистої монополії; з іншого боку, - найбільш імовірно, що коли ціни змінюються, то одночасно у всіх фірм, - це відображає схильність олігополістів до таємної змови. Розроблені моделі олігополістичного ціноутворення призначені для пояснення його стабільності. Конкурентність ринку визначається тими межами, в рамках яких окремі фірми здатні впливати на ринок, тобто на умови реалізації своєї продукції, насамперед на ціни. Чим менше окремі фірми впливають на ринок, де вони реалізують свою продукцію тим більш конкурентним вважається ринок. Найвищий ступінь конкурентності ринку досягається тоді, коли окрема фірма на нього не впливає зовсім. Це можливо лише в разі, коли на ринку товарів діє так багато фірм, що кожна з них зокрема ніяк не може вплинути на ціну товару, й сприймає її як таку, що визначається ринковим попитом і пропозицією. Такий ринок називається досконало конкурентним. А фірми, що діють в умовах досконало конкурентного ринку, не ведуть між собою конкурентної боротьби. Якщо ж окремі фірми мають можливість впливати на умови реалізації своєї продукції, то вони ведуть між собою конкурентну боротьбу, але ринок, де ця можливість реалізується, досконало конкурентним уже не вважається.

1. Ринок олігополістичної конкуренції

Олігополія - це ринкова структура, в якій у реалізації якого-небудь товару домінує декілька фірм, а входження нових виробників у ринок ускладнене чи неможливе. Товар, реалізований олігопольними фірмами, може бути і диференційованим і стандартизованим. Прикладом олігополії, при якій продукт є стандартизованим, служить ринок алюмінію. На цьому ринку в продажах у США домінують "Alcoa", "Reynolds" і "Kaiser". Автомобілі, нафтопереробка, сигарети і пиво є прикладами диференційованих товарів, що виробляються олігополіями. Звичайно на олігополістичних ринках панує від двох до десяти фірм, на які припадає половина і більше загальних продажів продукту. Фірми усвідомлюють загальну взаємозалежність: приймаючи рішення, вони вимушені зважати на реакцію своїх конкурентів. Реакція, яку очікує фірма з боку суперників у відповідь на зміну встановлених цін, обсягів випуску продукції або маркетингової діяльності, впливає на рівновагу олігополістичного ринку. У багатьох випадках олігополії захищені бар'єрами для входу на ринок, схожими на бар'єри для монопольних фірм. Природна олігополія існує, коли декілька фірм можуть поставляти продукцію для всього ринку при більш низьких довгострокових середніх витратах, ніж вони були б у багатьох фірмах.

Головні труднощі в аналізі олігополії складаються у визначенні того, з якими обмеженнями стикаються фірми на ринку, де існують кілька конкуруючих компаній. Фірми при олігополії, так само як при досконалій конкуренції і на монополізованих ринках, стикаються з обмеженнями витратної кривої й умов попиту. Але, крім того, вони стикаються ще з одним обмеженням: діями конкуруючих фірм. Зміна прибутку, що фірма може одержати за рахунок зміни цін, обсягів випуску, якісних характеристик продукту, залежить не тільки від реакції споживачів (як при інших ринкових структурах), але також від того, як на це відреагують інші фірми-учасниці даного ринку.

Залежність поводження кожної фірми від реакції конкурентів називається олігополістичним взаємозв'язком.

Зміст олігополістичного взаємозв'язку полягає в тому що, будь-яка модель олігополії повинна містити, насамперед, схему дій фірми у вiдповiдь на реакцію конкурентів, викликану зміною положення на ринку.

Олігополістичний взаємозв'язок виявляється:

· у цінових війнах;

· таємній чи явній змові.

2. Модель картелю

Олігополістичний взаємозв'язок може призвести не тільки до запеклого протиборства, але і до угоди, що має місце тоді, коли фірми - олігополісти бачать можливості спільного збільшення своїх доходів шляхом підвищення цін і укладають угоду про поділ ринку. Якщо угода є відкритою, то вона може і втягнути всіх чи велику частину виробників на ринку, його результатом є утворення картелю.

Картель - це об'єднання фірм, які відкрито домовляються про ціни та обсяг випуску продукції так, ніби вони були єдиною монополією. У Сполучених Штатах Америки картелі заборонені законом. Фірми, які обвинувачуються у змові заради спільного встановлення ціни і контролю над обсягами випуску продукції, піддаються штрафам.

Розглянемо на простому прикладі, як працюють картелі. Уявимо собі галузь, утворену 100 малими фірмами. Припустимо, що граничні витрати виробництва усіх фірм складають 1 гривню на одиницю продукції незалежно від обсягу випуску. Через те, що граничні витрати однакові при будь-якому обсязі випуску, крива граничних витрат буде одночасною із кривою довгострокових середніх витрат, а також довгостроковою кривою пропозиції в галузі. Ця абсолютна еластична крива довгострокової галузевої пропозиції показана на мал. 1 разом із кривою попиту.

Мал.1. Максимізація прибутку: картель.

Де:

Р - ціна в доларах за одиницю;

Q - в одиницях щомісяця;

Ек - точка рівноваги для картелю;

Е - точка рівноваги в умовах досконалої конкуренції.

На графіку показана галузь, утворена 100 фірмами, кожна з яких має постійні довгострокові середні і граничні витрати. В умовах досконалої конкуренції рівновага в галузі наступить у точці перетину кривих попиту і граничних витрат. Однак, якщо фірми утворять картель, вони зможуть спільно отримувати прибуток, скоротивши випуск продукції до положення рівності граничних витрат граничному доходу і піднявши ціни з 1 гривні до 2.

Рівноважна ціна й обсяг випуску залежать від того, як організован ринок. Припустимо спочатку, що усі фірми діють в умовах досконалої конкуренції. Це приведе до рівноваги, при якій ринкова ціна складе 1 гривню за одиницю продукції (і буде дорівнювати довгостроковим середнім витратам і довгостроковим граничним витратам), і буде вироблятися 400000 одиниць продукції на місяць. При такій рівновазі фірми не одержують економічного прибутку.

Утворення картелю. Тепер уявіть, що один раз керівники 100 фірм зустрілися для організації картелю. Вони сподіваються, що всім їм буде вигідно замінити конкуренцію співробітництвом, за допомогою якого вони зможуть максимізувати загальні доходи галузі і чесно поділити їх між учасниками угоди.

Менеджер картелю стикається з такою ж проблемою максимізації прибутку, яка була перед монополістом. Доходи галузі максимальні при такому обсязі випуску, коли граничний дохід дорівнює граничним витратам -- 200 000 одиниць продукції на місяць. Якщо обсяг випуску скоротити до цієї величини, то ціна може бути підвищена до 2 гривень за одиницю, що принесе галузі 200 000 гривень чистого прибутку на місяць. Щоб поділити цей дохід між усіма членами картелю, менеджер надасть кожній фірмі квоту випуску -- 2 000 одиниць на місяць, тобто половину тієї кількості, що кожна фірма зробила би до утворення картелю. Таким чином, фірми, що беруть участь у картелі, одержують переваги чистої монополії, незважаючи на свій маленький розмір і велике число фірм.

Проблема стабільності картелі. Незважаючи на те, що картелі вигідні для їхніх членів, вони далеко не такі позитивні для споживачів. Для них картелі означають зменшення пропозиції товарів і підвищення цін. Однак , у картелів є і внутрішні проблеми, які ускладнюють їхнє утворення і роблять їх нестабільними:

Перша проблема, що виникає перед картелем - це контроль над виходом на ринок. Тому що галузі, де ціни вище, ніж довгострокові середні витрати, залучають нові фірми. Але вихід на ринок нових фірм зовсім не збільшує загальну кількість продукції, що картель може продати за ціною, яка максимізує прибуток. Велика кількість фірм означає, що загальні доходи будуть розділені на менші частини. Отже, будь-який картель повинен знайти засоби контролю над входом у ринок.

Друга (внутрішня) проблема -- це встановлення квот випуску продукції. У кожного члена картелю існують стимули і можливості робити більше продукції, ніж дозволяє квота. Візьміть картель на мал. 2. Додаткові 2 000 одиниць продукції на місяць вплинуть на ринкову ціну, тому що це складе лише 1% збільшення обсягу випуску галузі. Зробивши 4 000 одиниць продукції, порушник подвоїть свій місячний дохід і буде одержувати його в таких розмірах доти, доки інші фірми галузі не порушать угоду.

Але якщо 99 фірм порушили угоду і збільшили свій випуск до 4000 одиниць на місяць, і тільки 1 фірма дотрималася слова? Через те, що місячний обсяг випуску в галузі зросте до 398 000 одиниць, ціна упаде до конкурентного рівня - 1 гривня за одиницю. Фірма, що не збільшила обсяг, нічого за це не одержить.

Таким чином, у кожного члена картелю є стимул обдурити своїх колег, якщо він впевнений, що усі грають чесно.

Існує багато відомих міжнародних картелів. Вірогідно, що найвідоміший - це картель Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК). ОПЕК прагне регулювати випуск сирої нафти його членами з метою контролю ціни, щоб максимізувати групові прибутки. Центральна організація по продажах компанії "De Beers" фактично теж діє як картель. Вона діє так, виступаючи у формі синдикату, через який основні виробники необроблених алмазів можуть продавати свої продукти.

Формальні картелі не є невідомими, але зустрічаються рідко, через свою внутрішню нестабільність. Існують і неформальні картелі - таємні змови, що полегшують координацію між компаніями по формуванню цін і обсягів випуску.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Модель картелю відповідає ситуації, коли фірми офіційно укладають угоду, узгоджують ціну, галузевий обсяг випуску і квоту кожного учасника. Картель діє як фірма - монополіст. Мал. 2 пояснює механізм картельної угоди та її наслідки. Якби галузь з невеликою кількістю однакових фірм діяла як конкурентна (мал. 2 а), то довгострокова рівновага досягалася би в точці , а кожна фірма за рівноважною ціною не одержувала б економічного прибутку (мал. 2 б), перебуваючи у стані беззбитковості.

Для розрахунку ціни та обсягу випуску картелю використовується модель ціноутворення монополії. Рівноважний обсяг для картелю знаходиться за правилом , рівновага досягається на обсязі за ціною . За цією ціною узгоджується квота кожного учасника так, щоб сума всіх квот була рівна сукупному обсягу картелю. Як видно з мал. 2 б), одержавши квоту , типова фірма - учасник картелю починає отримувати економічний прибуток в розмірі площі прямокутника . Але за високою картельною ціною фірма могла б розширити випуск до , досягнувши рівноваги в точці , де , і одержати б значно більший прибуток, рівний площі фігури . Спокуса розширити виробництво вступає в суперечність з картельною угодою і загрожує її існуванню. Якщо всі учасники картелю підуть на таке порушення, то галузевий випуск зросте до , а такий обсяг можливо реалізувати лише за дуже низькою ціною , нижчою, ніж конкурентна (мал. 2 а). Цим пояснюється нестійкість картелювання.

3. Цінова війна

Цінова війна - це цикл послідовних зменшень цін на олігополістичному ринку фірмами-суперниками. Вона є одним з багатьох можливих наслідків олігополістичного суперництва. Цінові війни є позитивними для споживачів, але негативними для прибутків продавців.

Припустимо, що на місцевому ринку існує кілька продавців реалізуючих такий стандартизований товар, як цегла. Цінова політика будь-якої даної фірми на ринку залежить від ринкового попиту на цеглу і від того, як уявляє собі фірма реакцію конкурентів на її цінову політику. Припустимо, що кожна фірма на ринку прагне максимізувати прибуток. Допустимо, що кожна фірма припускає, що її конкуренти виберуть ціну і будуть твердо дотримуватися свого рішення. Таким чином, будь-який даний виробник цегли зробить припущення, що якщо він знизить свої ціни, то його суперники, у відповідь на такий крок, не будуть знижувати свої ціни. Вони можуть почати цінову війну. Оскільки кожен продавець думає, що інший не буде реагувати на його зниження цін, тому в кожного з них виникає спокуса збільшити щомісячні продажі, скорочуючи ціни. Знижуючи ціну нижче ціни свого конкурента, кожен продавець може захопити весь ринок і тим самим збільшити прибуток.

Цінова війна продовжується доти, доки ціна не падає до рівня середніх витрат. У рівновазі обидва продавці призначають ту саму ціну, а економічні прибутки дорівнюють нулю. Загальний ринковий випуск такий самий, який був би при досконалій конкуренції.

олігополія витрата картель конкуренція

Р = АТС = МС

Рівновага існує тоді, коли жодна фірма більше не може одержувати вигоди від зниження ціни. Зниження ціни нижче цього рівня приведе до збитків. Оскільки кожна фірма допускає, що інші не будуть змінювати свою ціну, то в неї немає стимулу збільшувати ціну.

Загалом, рівновага на олігополістичному ринку залежить від припущень, що роблять фірми про реакцію своїх суперників. Іноді на олігополістичних ринках дійсно спостерігаються цінові війни. Час від часу таку тактику застосовують автомобільні заправки в якому-небудь районі. Банки, що обслуговують невеликі ринки, також іноді займаються ціновою війною, пропонуючи низькопроцентні позики чи ведення поточних рахунків за невелику плату, меншу за звичайну. Кожний намагається зробити свій товар більш привабливим для споживачів, призначаючи набагато меншу ціну, ніж суперники, а суперники відповідають ще більшим зниженням цін.

Цінові війни звичайно недовготривалі. Олігополістичні фірми вступають між собою в співробітництво для встановлення ціни і розподілу ринків таким чином, щоб уникнути перспективи цінових війн і їхніх несприятливих впливів на прибуток.

4. Модель «витрати плюс»

Модель ціноутворення „витрати плюс” - це практичний метод, за яким фірма оцінює свої витрати на деякому плановому рівні і встановлює процентні накидки на витрати з таким розрахунком, щоб забезпечити середній прибуток у довгостроковому періоді - приблизно 15% на весь вкладений капітал. Так визначають стандартну ціну, яка слугує базою для подальшого коригування її рівня.

Формула ціни:

P=AVC+m(AVC),

де AVC - середні змінні витрати,

m - коефіцієнт надбавки.

Величину коефіцієнта можна визначити за формулою, використовуючи цінову еластичність попиту (Ed):

m=[(-1/(1+Ed))].

Оскільки олігополія є структурою, близькою до монополії, вона має подібні економічні наслідки для суспільства: у більшості випадків високі бар'єри вступу в галузь призводять до обмеження випуску і встановлення вищих цін, виникають безповоротні суспільні втрати, не забезпечується ні виробнича ефективність, ні ефективність розподілу ресурсів.

Висновки

Олігополія - це ринкова структура, в якій у реалізації якого-небудь товару домінує декілька фірм, а входження нових виробників у ринок ускладнене чи неможливе. Товар, реалізований олігопольними фірмами, може бути і диференційованим і стандартизованим.

Фірми при олігополії, так само як при досконалій конкуренції і на монополізованих ринках, стикаються з обмеженнями витратної кривої й умов попиту. Але, крім того, вони стикаються ще з одним обмеженням: діями конкуруючих фірм.

Картель - це об'єднання фірм, які відкрито домовляються про ціни та обсяг випуску продукції так, ніби вони були єдиною монополією. Модель картелю відповідає ситуації, коли фірми офіційно укладають угоду, узгоджують ціну, галузевий обсяг випуску і квоту кожного учасника. Картель діє як фірма - монополіст. Незважаючи на те, що картелі вигідні для їхніх членів, вони далеко не такі позитивні для споживачів. Для них картелі означають зменшення пропозиції товарів і підвищення цін. Однак , у картелів є і внутрішні проблеми, які ускладнюють їхнє утворення і роблять їх нестабільними.

Цінова війна - це цикл послідовних зменшень цін на олігополістичному ринку фірмами-суперниками. Вона є одним з багатьох можливих наслідків олігополістичного суперництва. Цінові війни є позитивними для споживачів, але негативними для прибутків продавців.

Модель ціноутворення „витрати плюс” - це практичний метод, за яким фірма оцінює свої витрати на деякому плановому рівні і встановлює процентні накидки на витрати з таким розрахунком, щоб забезпечити середній прибуток у довгостроковому періоді - приблизно 15% на весь вкладений капітал. Так визначають стандартну ціну, яка слугує базою для подальшого коригування її рівня.

Практичні завдання

2. Визначте єдино правильну відповідь (дати пояснення):

1) Цінова дискримінація - це:

б) продаж одного й того самого товару різним покупцям за різними цінами.

В боротьбі за споживчий надлишок фірми намагаються продавати один і той самий товар різним покупцям за різними цінами.

2) Спільним для ринків досконалої та монополістичної конкуренції є:

б) нецінова конкуренція.

Конкуренти на обох ринках віддають перевагу зміні якості своєї продукції, її вигляду та ін., ніж зміні ціни на неї (зниженню).

3) Граничний виторг конкурентної фірми зі зростанням обсягу продажу:

а) зростає.

Зростання обсягу продажу максимізує прибуток, а значить зростає граничний виторг.

4) Основними суб'єктами пропонування позичкових коштів на ринку фінансового капіталу є:

в) банки.

Саме банки надають найбільше позичкових коштів на ринку фінансового капіталу (кредити підприємства та фізичним особам).

5) Якщо фірма досягає оптимального співвідношення ресурсів, яке максимізує прибуток, вона одночасно:

а) максимізує сукупний виторг.

Якщо досягається оптимальне співвідношення ресурсів, значить максимізується прибуток, якщо максимізується прибуток, значить максимізується сукупний виторг.

3. Визначте, правильні чи не правильні наступні твердження:

1) Рівноважну ставку зарплати на конкурентному ринку праці визначає найнижча гранична доходність останнього з найнятих робітників. (Вірно).

Взаємодія попиту на працю та її пропонування визначає величину рівноважної ставки зарплати, а зміни попиту на працю чи її пропонування ведуть до зміни рівноважної ставки. Одночасно прагнення фірм максимізувати прибуток гарантує, що рівноважна зарплата завжди буде дорівнювати граничній доходності праці

2) Точками критичного обсягу випуску є точки беззбитковості і точка закриття. (Вірно).

Саме в точках беззбитковості і точці закриття фірма не несе збитків.

3) Попит на ресурс недосконалого конкурента більш еластичний, ніж попит конкурентної фірми. (Невірно).

Недосконалий конкурент отримує значно більше прибутку, ніж конкурентна фірма, тому його попит на ресурс менш еластичний.

4) Модель "ламаної кривої попиту" пояснює, чому олігополістичні ціни є негнучкими. (Вірно).

Коли фірма знизить свої ціни, то фірми-конкуренти, не допускаючи втрати своїх покупців, зроблять теж саме, а коли вона їх підвищить, то фірми-конкуренти її не підтримають. Таким чином модель ламаної кривої попиту пояснює потребу в стабільності (негнучкості) цін.

5) Монополістична конкуренція поєднує значний розвиток конкуренції з незначною монопольною владою. (Вірно).

На ринку монополії діє порівняно велика кількість конкуруючих продавців.

4. Задача:

На основі приблизного правила ціноутворення за методом «витрати плюс» визначте:

яку ціну повинен встановити монополіст, щоб максимізувати прибуток, якщо граничні витрати фірми-монополіста становлять 40 грн., а еластичність попиту на продукцію фірми Ed = -5;

індекс Лернера для цієї фірми;

якою була б монопольна влада фірми, якби значення ціни і граничних витрат зрівнялися?

Розв'язання:

MC=40, Ed = -5.

1) L=(P-MC)/P=-1/Ed,

L=-1/-5=0,25.

2) (P-40)/P=1/5,

5P-200=P,

4P-200=0,

P=200/4=50.

Чим більшим є значення індексу Лернера (L), тим вищий ступінь монопольної влади. Якщо значення ціни і граничних витрат зрівняються, індекс Лернера буде дорівнювати нулю, тобто буде відсутність монопольної влади:

L=(P-MC)/P=(40-40)/40=0.

Список використаних джерел

1. Бутук А.И. Экономічна теорія: Навч.посіб. - К.:Вікар, 2003

2. Горобчук Т.Т. Мікроекономіка: Навч.посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2004

3. Задоя А.О. Мікроекономіка : Курс лекцій : навч.посібник. - К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000

4. Лісовий А.В. Мікроекономіка : Навч.посіб.- К.: Центр навчальної літератури”, 2003

5. Нуреев Р.М. Курс мікроэкономіки: Підручн. для вузів. - М.: Норма, 2001

Размещено на Allbest.ru