Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

«Міжнародна інвестиційна діяльність»

на тему

«Визначення та функціональні типи спеціальних економічних зон»

Зміст

• ВСТУП
• 1. Поняття і типологія вільних економічних зон
• 2. Теоретичні аспекти дослідження процесу створення і функціонування вільних економічних зон
• 3. Цілі створення ВЕЗ
• 4. Класифікація вільних економічних зон
• 5. Організаційно-економічний механізм розробки проектів ВЕЗ в Україні
• 6. Вдосконалення методики розробки і реалізації проектів вільних економічних зон
• ВИСНОВКИ
• Література

ВСТУП

вільна зона вез

В умовах реформування економіки України проблема трансформації планово-директивної економічної системи у відкриту ринкову поставила перед нашою державою питання швидкої заміни застарілої господарської структури, розвитку сучасних пріоритетних галузей, зростання потенціалу регіонів, надбання передового науково-технічного та організаційного досвіду.

Ці завдання неможливо розв`язати без прискореної інтеграції національної економіки у світове господарство шляхом використання нових форм співпраці з іноземними партнерами та активізації інвестиційного процесу.

Ситуація в Україні є такою, що дослідження минулорічних тенденцій дають змогу констатувати факти зменшення як внутрішніх, так і зовнішніх джерел фінансування. Для розв`язання даних проблем доцільно звернутися до тих засобів, які довели свою дієвість у світовій практиці і можуть бути використані на національних теренах.

Вивченню процесу створення і функціонування вільних економічних зон, а також окремих аспектів їх діяльності присвячені дослідження ряду українських вчених: Дергачова В.О., Долішнього М.І., Коропецького І.-С., Кузьміна О.Є., Передрія О.С, Пили В.І., Рум`янцева А.П., Соїної О.М., Філіпенка А.С., Чмир О.С., Школи І.М. та інших. В цих роботах обгрунтовується необхідність та доцільність запровадження ВЕЗ в умовах реформування господарства, показано шляхи адаптації світових характеристик розвитку зон до національних умов, визначено особливості формування цих зон для економік перехідного типу.

Значний науковий і пізнавальний інтерес з цієї проблематики становлять і праці російських вчених Вороніна С., Кузнєцова А., Смородинської Н., Степанова Ю., Шитова В. В інших зарубіжних країнах явище вільних економічних зон потрапило до сфери уваги науки з середини 70-х років під час їх бурхливого зростання, особливо у країнах «третього світу». Проблеми діяльності ВЕЗ розглядалися і розглядаються у працях таких зарубіжних вчених, як Л. Ханьчуан та Ч. Цзяньпін (Китай), І. Полулях та Е. Лоувен (Німеччина), Я. Монкевич (Польща), Ж. Дюшен та А. Базель (Франція), Р. Болін та А. Менделовіц (США), інших.

Проте світовий досвід створення і функціонування не може бути однозначно перенесений у практику Української держави. Необхідно розробити такий оптимальний механізм формування і діяльності ВЕЗ, який би врахував всю специфіку соціально-економічних, національно-культурних та політичних передумов розвитку країни і дозволив в найкоротші строки досягти бажаних цілей.

1. Поняття і типологія вільних економічних зон

Відповідно до документів міжнародної конвенції з поліпшення і гармонізації митних процедур, під вільною економічною зоною слід розуміти частину території країни, де товари розглядаються як об'єкти за межами національної митної території і тому не підлягають звичному митному контролю і оподаткуванню. Інакше кажучи, це частина території країни, де застосовується специфічна для неї система пільг і стимулів, які не використовуються в інших регіонах країни.

Сучасний етап розвитку економіки України характеризується тенденцією тіснішої інтеграції країни до світового господарства. Важливим фактором інтеграції в цьому напрямку стає формування вільних економічних зон різної функціональної спрямованості.

Вільні економічні зони надійно ввійшли у світову практику господарської діяльності. Згідно з різними джерелами інформації, в світі налічується від 400 до 2000 вільних економічних зон. За оцінками західних експертів, у 2002 році через ці зони пройшло до 30% світового товарообігу.

Україна займає сприятливе геополітичне становище в центрі Європи і межує з багатьма державами світу, стоячи на розі шляхів між Європою, Азією і Близьким Сходом. Це в першу чергу привертає увагу до можливості створення аналогічних зон і в Україні.

Слід визначити такі характерні риси, притаманні виключно вільним економічним зонам:

· застосування різних видів пільг і стимулів, а саме:

· зовнішньоторгівельних, коли знижуються чи зовсім відміняються експортно-імпортні мита, спрощується порядок здійснення зовнішньоторгових операцій;

· податкового стимулювання конкретних видів діяльності. Це цілий комплекс заходів щодо зміни бази оподаткування (прибуток, майно, дохід тощо), окремих її компонентів (витрати на заробітну платню, транспортування, складування, амортизаційні відрахування та інше);

· спрощення режимів реєстрації підприємств, режимів перебування іноземних громадян;

· субсидійної діяльності до суб'єктів вільної зони як у вигляді прямих бюджетних коштів і державних кредитів, так і опосередковано за рахунок встановлення низьких цін на орендну плату приміщень та землі, комунальні послуги та інше;

· локальність системи управління дає змогу приймати самостійні рішення в широкому спектрі економічних і соціальних питань розвитку економічної зони;

· вільна економічна зона користується всебічною підтримкою центральних державних установ.

Ці чинники дають змогу досягти норми прибутку в середньому в вільних економічних зонах ЗО--35 %, а іноді 40 %; при цьому строки окупності інвестицій у вільних зонах не перевищують З--3,5 років.

Певну специфіку в вільній економічній зоні можуть мати акти трудового і соціального законодавства, скорочення масштабів державного впливу на економічні процеси.

У світі існує багато різновидів вільних економічних зон. Загальна їх кількість не зменшується, а послідовно зростає. Досвід говорить про однозначну результативність утворень та їх позитивний вплив на розвиток окремих територій, галузей і в цілому всього господарства країни. Вони мають широке застосування в розвинутих країнах, наприклад, вільна німецька зона -- Гамбург, французька -- Жако, італійська -- Лівінню, японська -- Окінава, близько 250 зон вільної торгівлі США. Розвиток вільних економічних зон почався і в країнах колишнього соціалістичного табору, причому найбільший досвід в цьому мають Угорщина і Китай.

Доцільність створення вільних економічних зон була продекларована Верховною Радою в жовтні 1992 р. в Законі «Про загальні принципи створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон». Це дало поштовх до прискорення роботи з формування такого типу утворень у нашій країні.

2. Теоретичні аспекти дослідження процесу створення і функціонування вільних економічних зон

Одним із важливих інструментів інтенсифікації інвестиційного процесу є вільні економічні зони (ВЕЗ). Вони зарекомендували себе в якості ефективного залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій та територіального розвитку в розвинутих державах і в країнах, що розвиваються. До того ж, вони позитивно впливають на розвиток підприємницької активності, забезпечують зайнятість, збільшують відповідно до цього бюджетні надходження, поліпшують торговельний і платіжний баланси.

Дослідження механізму створення і функціонування ВЕЗ в умовах перехідної економіки, світового досвіду результатів їх діяльності, набувають дедалі більшої актуальності. Це свідчить про гостру необхідність включення проблематики створення зон до напрямів проведення ефективної державної економічної політики. На практиці це дістало відображення у започаткуванні відповідних розділів про ВЕЗ у щорічний програмах дій Уряду і прогнозах соціально-економічного розвитку України, у виокремленні позицій щодо цих зон у Концепції державної регіональної політики, а також в існуючій законодавчій базі що стосується проблем їх розвитку.

Розпад СРСР та проголошення України як незалежної держави спричинили на початку 90-х років проведення наукових досліджень з проблематики формування територій із сприятливим економічним режимом діяльності, виходячи як з економічних, так і політичних міркувань. Проте, коли стало зрозуміло, що створення вільних економічних зон - це, насамперед, підготовка обгрунтованого інвестиційного проекту, і потребує формування продуманої концепції, проведення великої передінвестиційної роботи, вимагає значних капіталовкладень при тому, що ефект можна очікувати роками, ейфорія навколо цього явища поступово спадає[30, c.71].

Тому у процесі розбудови ВЕЗ в Україні виникає необхідність дотримуватися визначених на даний період стратегій та тактики, узгоджених із загальноекономічним розвитком держави. Дефіцитний характер державного і місцевих бюджетів, недоцільність проведення експерименту на значній (за площею та чисельністю населення) території України, невідпрацьованість схем управління і контролю, а також механізмів діяльності ВЕЗ вимагають тимчасового обмеження їх створення на території нашої держави і спричиняють необхідність наукового осмислення суті цього явища.

Вільні економічні зони є важливим фактором структурних перетворень світової економічної системи у другій половині ХХ-го століття. Тому, з розвитком процесу формування зон та розширенням їх цільової та функціональної спрямованості понятійний ряд постійно зростає. У науковій літературі існує більше тридцяти різних дефініцій, що визначають суть цього явища.

Вважаємо, що спільними вихідними критеріями, які обумовлюють віднесення тих чи інших економіко-господарських структур до вільних економічних зон, необхідно визначити:

- обмеженість територій, на яких вони створюються;

- умовну екстериторіальність утворення відносно митних кордонів та індиферентність до торгового режиму приймаючої держави;

- конкретну спеціалізацію зон (по одному, двох чи декількох напрямах діяльності);

- спрямованість на активізацію підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності;

- використання для власного розвитку зовнішніх фінансових та інших ресурсів, в тому числі іноземних інвестицій, іноземних технологій, навичок і культури сучасного менеджменту;

- формування і діяльність спільних підприємств, які є основними суб`єктами господарської діяльності зони;

- виготовлення продукції підприємствами ВЕЗ в основному на експорт, що, однак, не виключає її використання і на внутрішньому ринку країни;

- особливий (що відрізняється від загального, який існує на території держави розташування зони) організаційно-правовий механізм діяльності господарюючих суб`єктів зони.

Таким чином, виходячи з вищевикладених положень та аналізу існуючих визначень поняття “вільна економічна зона”, трактування поняття ВЕЗ як обмеженої частини території держави, на якій встановлюється, законодавчо закріплюється і діє особливий (спеціальний) режим діяльності господарюючих суб'єктів з метою активізації економічних процесів та інтеграції у світове господарство.

Вільна економічна зона являє собою частину національної території України, на якій встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування законодавства країни, орієнтований на посилення зовнішньоекономічних зв'язків, насамперед, за рахунок залучення іноземного капітану. Такого типу територіальні утворення не є характерними для якогось одного континенту, а стали важливим елементом структурних перетворень у світовій економіці. У США створено і діє майже 130 зон зовнішньоторговельної спрямованості, з яких 73 створено в період 1980-1985 років. В даний час кількість зон загального призначення досягла 194, а філій - 255.

Функціонування більш як 500 ВЕЗ практично в усіх кранах світу справляє вплив на загальноекономічні процеси - збільшення обсягів виробництва, посилення зовнішньоекономічного обміну, зростання чисельності зайнятих, підвищення рівня життя тощо. Найбільша кількість вільних зон сконцентрована в країнах, які розвиваються, а частка продукції, виробленої на території всіх РЕЗ перевищує 57 загального обсягу світової торгівлі.

Як показує досвід, уже склався досить широкий спектр форм вільних економічних зон. Встановилися цілі їх функціонування, напрями і стратегія розвитку, підходи до зонування, визначено цілком чіткі поняття термінів і закономірностей розвитку. Загальними є й критерії віднесення територіальних утворень до різних типів зон.

Україна дотримується класифікаційної схеми, яка враховує: місце розташування зони у відповідності з географією розміщення щодо державного кордону: внутрішні (у внутрішніх районах країни) і зовнішні (безпосередньо біля державного кордону); характер об'єкта зонування: локальні (точкові), створені на основі невеликих територій окремих підприємств, транспортних вузлів і комплексні - значні за розміром територіальні утворення, адміністративно-територіальні одиниці, які виконують численні функції; взаємовідносини з національною економікою приймаючої країни: інвестиції, у механізмі яких закладено принцип тісної взаємодії з суб'єктами господарської діяльності поза зоною, розвиток горизонтальних зв'язків, і анклавні, що створюються переважно з метою збільшення впливу вільно концентрованої валюти і локалізуються на невеликій території при незначному спілкуванні з рештою економіки; функціональну орієнтацію, коли розрізняють на основі критерію виконання

У жовтні 1992 р. Верховна Рада України прийняла закон “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”, а Кабінет Міністрів України постановою від 14 березня 1994 р. № 167 схвалив Державну Концепцію створення вільних економічних зон. Ці документи окреслюють процедурні питання формування і діяльності ВЕЗ на території України, уточнюють понятійні категорії, принципи, умови, правові особливості створення і функціонування, їх класифікацію і загальну характеристику.

Вимоги державної економічної політики у створенні вільних економічних зон полягає у такому:

По-перше, створення ВЕЗ - один з елементів внутрішньої і зовнішньо економічної політики, який підпорядковується інтересам України і реалізується у поєднанні із загальнодержавними програмами структурної перебудови, приватизації здійснення грошової і кредитно-фінансової реформи.

По-друге, на території України забезпечуватиметься формування в порядку здійснення експерименту насамперед кількох різнопрофільних зон, що дозволить опрацювати механізм їх діяльності.

По-третє, обов”язково мають бути дотримані єдині вимоги, які ставляться до вільних зон, зокрема: збалансованість інтересів держави, регіону, ініціаторів заснування і суб'єктів ВЕЗ в Україні; визначеність рочмірів очікуваного економічного, соціального, екологічно ефекту; визначеність загальних обсягів і джерел фінансування із залученням бюджетних і позабюджетних коштів.

В цілому ж створення в Україні вільних у економічних зон має здійснюватися при узгодженні загальнодержавних економічних програм і залежатиме від ефективної взаємодії органів державного управління місцевих структур та підприємств, а також від розширення самостійності територій у питаннях управління їх соціально-економічним розвитком.

У відповідності з прийнятою концепцією ВЕЗ створюється в Україні з метою: стимулювання структурних перетворень в економіці шляхом залучення іноземних інвестицій; активізації спільної з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів та послуг; збільшення поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг; активізація науково-технічного обміну, залучення і впровадження нових технологій; запозичення передового організаційного та управлінського досвіду ринкових методів господарювання; створення сучасної ринкової інфраструктури; поліпшення використання природних і трудових ресурсів; прискорення соціально економічного розвитку окремих регіонів України, в цілому підвищення життєвого рівня населення.

Створення ВЕЗ має здійснюватися з урахуванням певних факторів розміщення, зокрема: сприятливе з погляду зовнішніх і внутрішніх можливостей для реалізації намічених цілей місцерозташування ВЕЗ; наявність достатнього ресурсного потенціалу (природно-кліматичні умови, корисні копалини, трудові ресурси, науково виробничий потенціал тощо); забезпеченість обєктами виробничої та соціальної інфраструктури (яка існує або буде створена в процесі розбудови ВЕЗ) згідно з міжнародними стандартами; розвинута система комунікацій, особливо засобів зв”язку, розгалужена транспортна мережа; відсутність (або врахування в документах про створення ВЕЗ) екологічних обмежень та заборон щодо створення ВЕЗ з огляду на існуючі або передбачувані антропогенні навантаження на навколишнє срредовище.

Крім цих загальних для всіх територіально-господарських утворень факторів, повинні враховуватися специфічні умови, характерні для окремих типів ВЕЗ. Вони визначаються цільовою і функціональною спрямованістю кожної ВЕЗ, її зв'язками з позазональною економікою, ступенем інтегрованості в національне і світове господарство, прив'язкою до наявних систем розселення, виробничих та інших об'єктів. Варто також враховувати ступінь зацікавленості органа місцевого і регіонального самоврядування й населення у створенні на відповідній території спеціальної (вільної) економічної зони

3. Цілі створення ВЕЗ

Можна виділити економічні, науково-технічні та соціальні цілі створення ВЕЗ

· Економічні

o Залучення іноземного та национального капіталу завдяки пільговим економічним механізмам, стабільній законодавчій базі та спрощенню різних організаційних процедур;

o активізація зовнішньоекономічних зв'язків, зокрема у формі зовніш-ньої торгівлі, міжнародної виробничої кооперації, міжнародного руху капіталів, науково-технічного обміну;

o використання переваг міжнародного поділу праці і міжнародного обігу капіталу для розширення експорту готових виробів, раціональ-ного імпорту та створення імпортозамінного механізму виробництва;

o ліквідація монополії зовнішньої торгівлі через надання доступу до різних форм зовнішньоекономічної діяльності всім підприємствам та організаціям ВЕЗ;

o зростання валютних надходжень до бюджету країни і регіонів;

o сприяння розвитку відсталих в економічному відношенні регіонів;

o ефективне використання місцевих ресурсів виробництва

· Науково-технічні

o залучення передових зарубіжних та вітчизняних технологій;

o прискорення інноваційних та запроваджувальних процесів;

o залучення зарубіжних вчених та спеціалістів;

o підвищення ефективності використання потужностей та інфраструк-тури конверсійних комплексів

· Соціальні

o прискорення розвитку інших регіонів за рахунок концентрації в межах зон обмежених національних ресурсів;

o підвищення зайнятості населения, створення нових робочих місць, боротьба з безробіттям;

o задоволення потреб населения у високоякісних товарах народного споживання, насичення внутрішнього ринку;

o створення прошарку висококваліфікованої робочої сили за рахунок вивчення і впровадження на практиці світового досвіду у сфері органі-зації, управління, фінансів; виховання культури менеджменту, яка орі-єнтується на світові стандарти технології управління.

В той же час, ВЕЗ можуть допомагати у вирішенні більш конкретних завдань як:

-- джерело нових товарів і техніки;

-- важіль підвищення освіченості працівників;

-- випробувальний полігон перед впровадженням окремих реформ у національному масштабі;

-- механізм для зосередження досить обмежених ресурсів (те-хнічних, фінансових, управлінських, організаційних) та їх конце-нтроване спрямування на досягнення певної мети;

-- засіб сприяння розвитку певного регіону.

Існують два основних концептуальних підходи щодо створення ВЕЗ - територіальний та режимний

Територіальний дає певні переваги фірмам, розташованим у будь-якій місцевості країни, якщо вони відповідають певним критеріям. Переваги територіального підходу:

-- можливість концентрувати постачання дефіцитної високо-якісної інфраструктури, якої немає у приймаючій країні;

-- можливість забезпечувати дефіцитними ресурсами;

-- створення адекватної адміністративної одиниці із залучен-ням висококваліфікованого персоналу.

Переваги режимного підходу:

-- сприяння окремим видам економічної діяльності незалежно від місця її здійснення;

-- забезпечення тісного зв'язку з місцевою економікою;

-- надання іноземним фірмам права вибору місця розташу-вання для своєї діяльності.

3 огляду на нинішній стан економіки України, територіальний підхід до ВЕЗ доцільніший, ніж режимний. На користь територі-ального підходу свідчить величезна технічна складність органі-зації та розподілу різноманітних фінансових і адміністративних переваг режиму ВЕЗ серед великої кількості підприємств, що ді-ють в різних місцях і за різних умов. Однак територіальний та режимний підходи можуть співіснувати поруч.

4. Класифікація вільних економічних зон

У світовій практиці існують різні підходи до організації вільних економічних зон. Іноді досить важко класифікувати ту чи іншу зону, тому що вона має риси багатьох зон. Тому поділ зон на певні типи має умовний характер, але дозволяє розмежувати за основними ознаками одну від другої.

Найбільш поширений принцип типізації вільних економічних зон -- у відповідності до географічного розподілу відносно державних кордонів. Вони можуть бути: внутрішні -- розташовані у будь-якому регіоні країни і не обов'язково біля кордону з іншою державою, і зовнішні -- розташовані безпосередньо біля державного кордону.

Розрізняють зони інтеграційного і анклавного типу. Перші передбачають принцип тісних горизонтальних взаємозв'язків між суб'єктами господарської діяльності не тільки всередині, а й за межами зони. Зона анклавного типу функціонує в обмеженому просторі. Вона стосується зовнішньоекономічних відносин, але не передбачає зв'язків з приймаючою стороною і створюється з метою притоку іноземної валюти і не має тісних зв'язків з економікою приймаючої країни.

Розмір території локалізації зони залежить від типу, цілей і базових умов їх створення. Це обумовлено об'єктивною неоднорідністю різних регіонів з точки зору можливостей і підготовленістю до участі в зовнішньоекономічній діяльності.

Головним вважається поділ вільних економічних зон за принципом функціональної спрямованості їхньої діяльності.

Зони вільної торгівлі спрямовані на активізацію зовнішньої торгівлі шляхом надання податкових пільг, послуг по зберіганню і переміщенню товарів, орендних послуг, виставочної діяльності. За це отримуються валютні надходження. Традиційно вони створюються на обмеженому просторі 3--5 кв. км, мають свої митні кордони, в середині яких надаються митні пільги. Основні регіони розміщення території мають необхідну транспортно-складську інфраструктуру і зв'язані з системами міжнародних комунікацій (залізничні вузли, аеропорти, морські та річкові порти та інше). З погляду фінансового режиму, вони розглядаються як об'єкти за межами державного кордону і практично не мають горизонтальних зв'язків з територією приймаючої країни. На цій території товари іноземного походження можуть зберігатися, продаватися і куплятися без оплати мита. Наприклад, магазини «Duty free shop», розташовані на території портів, митних пунктів, аеропортів тощо, діють екстериторіально (за межами кордонів приймаючої країни) і здійснюють безмитну роздрібну торгівлю. В даний час в світі налічується більше 600 вільних портів і 4 тис. зон вільної торгівлі.

Різновидом зон вільної торгівлі можна вважати спеціальні митні зони. Вони являють собою транзитні або консигнаційні склади для зберігання, упаковки і незначної обробки іноземних товарів, призначених до експорту. Такі зони іноді називають вільними митними територіями. Вони звільняються від мита на ввіз і вивіз товарів і мають місце в багатьох країнах світу.

До зон вільної торгівлі можна віднести зони прикордонної безмитної торгівлі. Вони передбачають активізацію товарообмінних операцій на рівні місцевих товаровиробників. Основою для цього повинна бути угода про створення зони безмитних торгів, тобто створення загального ринку на локальному рівні. Позитивним є досвід створення Загального ринку між європейськими країнами, зона прикордонної безмитної торгівлі між США і Канадою.

У цілому зони вільної торгівлі набули значного поширення в світі. Це обумовлено простим механізмом їх створення і функціонування, існує достатній досвід їх формування. З економічної точки зору вони відзначаються незначним обсягом первинних інвестицій, високою ефективністю, коротким строком окупності витрат, раціональним використанням переваг економіко-географічного розміщення.

На сучасному етапі розвитку світової економіки широке розповсюдження отримала така більш досконала форма вільної торгівлі, як промислово-торгівельна зона. В сучасний період їх кількість в світі досягає близько 350 одиниць. Вони являють собою територію з пільговим режимом преференцій для інвестування, розвитку промислового виробництва, експорту продукції. Ці зони характеризуються як анклави в межах національної митної території. Як правило, вони розташовані біля міжнародних портів, до яких обладнання, компоненти до складання і матеріали постачаються без митного контролю. Імпортна продукція в торгово-промисловій зоні зазнає промислової переробки, а потім експортується без втручання митних органів приймаючої сторони. Мито не сплачується, за винятком, коли продукція надходить на національну митну територію приймаючої сторони.

На першому етапі ці зони існують не тільки як складські, перевалочні, але вони здійснюють доробку вантажів, комплектування, складання вузлів і готових виробів. На більш високому рівні розвитку створюються підприємства з експорту або імпорту продукції. Формування торгово-промислових зон дозволяє підвищити прибутковість зони за рахунок створення додаткової вартості, широко використовувати місцеву сировину, робочу силу, інфраструктуру регіону, а за домовленістю розширювати зовнішньоекономічні горизонтальні зв'язки з товаровиробниками за межами зони.

Специфічні умови зони дозволяють залучати додаткові інвестиційні ресурси, сформувати виробничі потужності з високим рівнем концентрації легкої, електронної, харчової, машинобудівної промисловості. Характерною рисою є розміщення великосерійного і трудомісткого виробництва з орієнтацією на експорт. Надалі виробничий потенціал зони може працювати і на потреби приймаючої території, інтегруючи виробництво спільних інтересів.

Торговельно-промислові зони характерні для країн, що розвиваються, які здійснюють стратегію від імпортно-замінюючого типу індустріалізації до експортно-орієнтованого. Позитивний ефект найбільше досягається в нових індустріальних країнах. Зони такого типу створюються з орієнтацією на зовнішній ринок з метою отримання валютних коштів.

До важливого типу інтеграції в межах вільних економічних зон слід віднести зони техніко-економічного розвитку. Іноді їх називають технологічними парками, технополісами, науково-технічними зонами. Сутність їх створення полягає в орієнтації на поєднання наукового і виробничого потенціалу, створення дійового механізму стимулювання науково-технічного прогресу на базі міжнародного співробітництва.

Зони техніко-економічного розвитку формуються як еталони для національної економіки за рівнем організації ефективного і високотехнологічного виробництва. На підприємствах цих зон широко використовуються сучасні методи управління виробництвом, розробляються передові промислові технології, методи організації маркетингової діяльності.

Найважливішим завданням організації техніко-економічних зон розвитку є створення необхідних сприятливих умов для здійснення фундаментальних і прикладних досліджень, конструкторських розробок, виготовлення і проведення випробування дослідних зразків. Більшість зон орієнтовано на наукомістке виробництво, високі технології. Для сучасного розвитку нашої науки важливим напрямком діяльності є комерціалізація наукової діяльності, яка може досягатися шляхом організації відповідних виробників на базі вітчизняних наукових досягнень, а також міжнародної торгівлі ліцензіями, патентами. Характерною рисою цих зон поряд з формуванням ефективної науково-виробничої і соціально-побутової структури є створення спеціальної системи фінансово-кредитного і страхового обслуговування.

Сторона, що приймає, повинна мати висококваліфіковані наукові кадри, використання яких дозволило б залучати іноземні інвестиції і довести інфраструктуру зони до сучасних стандартів в обладнанні, лабораторній базі, забезпеченні матеріалами і необхідною інформаційною базою. Крім того, треба створити необхідний інвестиційний клімат зони техніко-економічного розвитку, пов'язаний із звільненням від мита компонентів сировини, напівфабрикатів, обладнання, необхідних для здійснення науково-дослідної і виробничої діяльності.

Економічні пільги мають визначальне значення для ефективного функціонування зони і досягнення кінцевої мети її створення. Крім митних пільг, вони передбачають особливий режим кредитування, фінансування, страхування науково-дослідних і конструкторських робіт, певних пільг оподаткування за термінами і величиною ставок прискореної амортизації наукомісткого обладнання.

Створення зон технічного розвитку не передбачає великих територій. Вони можуть бути локалізовані на невеликій території, яка має достатній промисловий і науковий потенціал, необхідну інфраструктуру. Останнє дуже важливо, тому що дозволяє запобігти витратам значних фінансових коштів. Тому суб'єктами таких зон може бути значна кількість існуючих установ і підприємств: академічні і галузеві інститути, провідні підприємства, науково-технічні комплекси, венчурні і страхові фірми, банки. Спільна концентрація зусиль на певних конкретних об'єктах дозволить забезпечити досягнення встановлених цілей.

У США такі зони називають «технопарками», в Японії -- технополісами, в інших країнах -- бізнес-інвестиційними напрямами та «інкубаторами». Вони орієнтовані на розвиток новітньої і високої технології. В них концентруються значний кадровий і інженерний потенціал з розробки поточних і перспективних наукових проблем, нових видів продукції і матеріалів.

Найвідоміша в світі і найбільша в США «Селікон-Веллі» виготовляє 20 % світового виробництва засобів обчислювальної техніки і комп'ютерів. Усього в США налічується майже 80 подібних зон, в Японії створено близько кількох десятків технологій на базі провідних наукових підрозділів, в Китаї зареєстровано майже 80 зон розвитку техніки і технології.

Важливою формою вільних економічних зон слід вважати туристичні зони. Зрозуміло, що ці зони створюються в регіонах з багатими природними і рекреаційними ресурсами, в центрах мають об'єкти великої історичної і культурної цінності. Це стає базою для сприяння розвитку зовнішньоекономічних зв'язків у сфері рекреаційно-туристичних послуг і використання потенціалу певних територій.

Для їх формування і функціонування створюються сприятливі умови іноземним інвестиціям у сфері послуг, спрощення режиму перебування іноземних громадян, надання пільгових послуг у кредитуванні, оподаткуванні і низці інших засобів у межах функціонування туристичної зони.

Створення такого типу зон ставить за мету максимально підвищити ефективність використання природно-ресурсного потенціалу, підвищити прибутковість експлуатації, збільшити потік надходжень в іноземній валюті. Крім того, створення зони сприяє розвитку і розширенню номенклатури послуг, соціально-економічному розвитку території, створенню додаткових робочих місць.

У сучасній економіці широкого розповсюдження набув такий вид економічних зон, як банківсько-страхові зони. Банківсько-страхові зони іноді називають офшорними зонами, або центрами. Вони залучають клієнтів сприятливим валютно-фінансовим режимом, високим рівнем банківської і комерційної таємничості, лояльністю державного регулювання.

Промислові, торгівельні і банківські компанії в цій зоні або зовсім не оподатковуються, або оподатковуються незначним па-ушальним податком. Пільговий режим в офшорній зоні відзначається відсутністю валютних обмежень, вільним вивозом прибутку, відсутністю податкового мита і зборів з іноземного інвестора, екстериторіальністю та інше. Вигода країн--фундаторів банківсько-страхової зони полягає в залученні додаткових іноземних інвестицій, збільшенні доходів, створенні додаткових робочих місць, що сприяє розвитку національної економіки.

Створення цих зон відповідає загальній логіці світового переміщення капіталу. Жорстка фінансова політика держави може стати причиною відтоку капіталу і зниження чисельності різного роду банківських операцій на своїй території на користь країн з більш пільговими умовами фінансової діяльності. Одним з найбільш показових прикладів вмілого використання переваг офшор-бізнесу є схема, автором і виконавцем якої є голландський електротехнічний концерн «Філіпс». Суть такої схеми полягає в тому, що в вільній банківсько-страховій зоні на Бермудських островах концерном «Філіпс» було створено дочірнє страхове товариство за іншою назвою, єдиним клієнтом якого став сам «Філіпс». За високими відсотками було застраховано майно концерну, в тому числі й те, яке в діловій практиці не страхується, бо шанси його загибелі мізерні. Відповідна плата за страховку надходила на Бермуди. Звідти вже у вигляді позик кошти було повернено материнському товариству. Страхові платежі і плата за кредит значно знизили балансовий прибуток «Філіпсу». Економія на податках за рік склала 18 млн. дол. Головне полягає в тому, що дана угода цілком відповідає закону.

Серед найбільш відомих -- зазначені зони в Швейцарії, Лондоні, Нью-Йорку, Гонконзі, на Багамських островах та інших. Так, завдяки особливому режиму банківської зони внески за кордон швейцарських банків складають майже 3/4 оподаткованого обсягу закордонних інвестицій.

Офшорний бізнес широко використовується, як правило, в банківській і страховій справі, паливно-енергетичному комплексі, операціях з нерухомістю, судноплавстві, експортно-імпортних операціях та в інших сферах. Діяльність офшорних зон оцінюється фахівцями досить неоднозначно. Багато з них сходяться в думці, що офшорні центри часто стають місцями відмивання «брудних грошей» і всякого роду банківських махінацій.

Багато українських і російських підприємств створюють офшорні компанії в цих зонах, спрямовуючи дохід на офшорні рахунки. Боротьба з цим можлива виключно за рахунок створення пільгового режиму інвестування і зберігання валюти у своїй країні.

Створення в нашій країні вільних економічних зон, як і в багатьох країнах світу, є одним із ефективних способів залучення іноземних інвестицій, каталізатором розвитку зовнішньоекономічних зв'язків і економіки України в цілому. Але для цього загальна державна політика і заходи щодо формування спільних економічних зон повинні бути обґрунтованими і послідовними.

5. Організаційно-економічний механізм розробки проектів ВЕЗ в Україні

Враховуючи комплексну оцінку передумов, стану і перспектив економічного розвитку України, необхідність покращення інвестиційного клімату та активізації підприємницької діяльності, а також існуючу правову базу, аргументовано необхідність формування різних типів вільних економічних зон в окремих регіонах країни.

Починаючи з кінця 80-х років, за нашими підрахунками, до Кабінету Міністрів України було подано більше 40 проектів щодо створення ВЕЗ, хоча до цього часу ще ні один проект не запрацював на повну потужність. На основі детального аналізу розроблених проектів ВЕЗ в Україні, виходячи з їх позитивних і негативних характеристик, обгрунтовано важливість та необхідність процесу проектування вільних економічних зон. Всі пропозиції щодо формування ВЕЗ, як правило, будуються на детальному знанні внутрішніх проблем і специфіки господарського розвитку регіонів. Вивчення цих проблем дає можливість автору стверджувати, що подібна ініціатива не суперечить, а навпаки, є реальним наповненням загальнодержавної економічної політики[33, c.6].

Узагальнюючи практичний досвід роботи над проектами по створенню вільних економічних зон визначені організаційно-економічні елементи, які складають основу у процесі розробки проектів ВЕЗ. Це - послідовність (етапність) розробки і реалізації проектів, показники (критерії) ефективності діяльності зони, визначення її галузевого спрямування.

Такий підхід, на наш погляд, грунтується на використанні принципу флексибільності. Він дозволяє конкретному регіону максимально скористатися своїм потенціалом з метою підтримки власної конкурентоздатності на ринку інвестицій.

Таким чином, складання проектів вільних економічних зон передбачає розробку оптимальної комбінації варіантів складових організаційно-економічного механізму.

6. Вдосконалення методики розробки і реалізації проектів вільних економічних зон

В літературі сформовано і рекомендовано до використання алгоритм процесу розробки і реалізації проектів ВЕЗ в сучасних умовах. З метою ж відпрацювання основних елементів загальної методики розробки техніко-економічного обгрунтування доцільності створення і функціонування ВЕЗ (ТЕО ВЕЗ) пропонується розгляд її окремих положень на прикладі проекту конкретної вільної економічної зони[29, c.77].

Одними з найважливіших вимог до організації вільних економічних зон, є, на наш погляд, послідовність розробки і реалізації проекту зони (за участю місцевих органів влади) в ув'язці з планами комплексного соціально-економічного розвитку території та обов'язкова підготовка техніко-економічного обгрунтування доцільності створення ВЕЗ.

Ми акцентуємо увагу на тому, що кожна конкретна вільна економічна зона в процесі свого становлення і розвитку повинна пройти три основні етапи: доінвестиційний, етап інвестування та оперативний етап.

Законодавство України передбачає розробку п'яти відповідних документів щодо створення спеціальної (вільної) економічної зони:

1) рішення місцевої Ради та місцевої державної адміністрації з клопотанням про створення спеціальної (вільної) економічної зони (у разі створення зони за її ініціативою) або письмову згоду відповідних місцевих Рад народних депутатів та місцевих державних адміністрацій, на територіях яких має бути розташована спеціальна (вільна) економічна зона (у разі створення зони за ініціативою Президента або Кабінету Міністрів України);

2) проект положення про статус, систему управління та офіційну назву спеціальної (вільної) економічної зони; 

3) точний опис кордонів спеціальної (вільної) економічної зони та карту її території;

4) техніко-економічне обгрунтування доцільності створення і функціонування спеціальної (вільної) економічної зони;

5) проект закону про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони.

Механізм формування і діяльності вільних економічних зон, що є специфічним у сполученні окремих елементів по відношенню до конкретного регіону, в цілому може бути уніфікованим і включати загальні для всіх зон складові: проектну ідею, попередні маркетингові дослідження, організаційно-правове забезпечення, інфраструктурне облаштування, інвестиційну діяльність та інше.

Отже, для того, щоб зона розвивалася як жива динамічна система, а її діяльність приносила бажані результати, необхідно розробити такий варіант розвитку, який би враховував всі її особливості на кожному окремому етапі становлення і функціонування.

ВИСНОВКИ

1. Важливе значення у здійсненні трансформаційних процесів в економічних системах перехідного періоду відводиться пошуку оптимальних форм зовнішньоекономічної співпраці. Аналіз розвитку світогосподарських зв'язків на протязі ХХ століття говорить про прогресивну роль спеціальних територіальних утворень - вільних економічних зон - як каналів входження національної економіки в систему міжнародних економічних відносин.

2. Теоретичний аналіз багатьох визначень і класифікацій ВЕЗ дозволив віддати перевагу терміну «вільна економічна зона», який найбільш точно визначає суть даного утворення. В роботі дається авторське трактування вільної економічної зони як обмеженої частини території держави, на якій встановлюється, законодавчо закріплюється і діє особливий (спеціальний) режим діяльності господарюючих суб'єктів в цілях активізації економіки та інтеграції її у світове господарство. Інші терміни та визначення цього поняття дозволяють уточнити вже існуючі класифікаційні схеми і розглянути їх у контексті досліджуваного об'єкта.

3. Вивчення особливостей механізму функціонування вільних економічних зон на основі галузевої критеріальної ознаки дозволило згрупувати ВЕЗ на п'ять основних типів: зовнішньоторговельні, торговельно-виробничі, науково-технічні, туристичні (або туристично-рекреаційні) та банківсько-страхові (або оффшорні). Запропонована класифікація є методологічною основою дослідження закономірностей розвитку ВЕЗ, формування основних вимог до визначення територіальних меж їх розташування і організаційно-методичних підходів до їх проектування.

4. Аналіз світового досвіду та еволюції розвитку вільних економічних зон доводить існування багатофункціональних і просторових їх варіацій. Таке розповсюдження і розгортання ВЕЗ пов'язане з їх швидким пристосуванням до нових різноманітних економічних, політичних та соціокультурних умов на міжнародному, національному, регіональному і локальному рівнях. За останні 20 років існування вільних економічних зон на території держав з різним рівнем економічного розвитку чітко прослідковуються такі тенденції, як переважна орієнтацію зон на створення експортних та імпортозамінних виробництв, обмеження масштабів використання місцевих сировинних ресурсів, слабких зворотніх зв'язків суб'єктів зони з підприємствами приймаючої країни, пріоритетність розвитку моногалузувої структури виробництв у зоні, прискорення темпів росту зайнятості на підприємствах галузей спеціалізації ВЕЗ, поступове зменшення частки підприємств, що контролюються іноземними інвесторами, з одночасним зростанням кількості спільних і національних підприємств, ріст продаж на внутрішньому ринку.

5. Виходячи з комплексної оцінки передумов, стану і перспектив економічного розвитку України, з метою покращення інвестиційного клімату, активізації підприємницької діяльності, а також враховуючи існуючу правову базу, аргументовано необхідність формування багаторівневої диверсифікованої структури вільних економічних зон, яка будується на основі поєднання «стандартних» та «індивідуальних» елементів зонального механізму. У роботі вказується на те, що пріоритетним при виборі оптимального типу ВЕЗ в умовах сучасного економічного розвитку є орієнтація на формування зовнішньоторговельних, торговельно-виробничих та науково-технічних зон.

Література

1. Господарський Кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, ст.144

2. Цивільний Кодекс України Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356

3. Закон України від 13.10.1992 р. № 2673-XII “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”. Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 15 травня 2003 року N 762-IV, від 25 березня 2005 року N 2505-IV, від 19 січня 2006 року N 3370-IV

4. Закон України від 24.12.1998 р. № 356-XIV “Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області” (Із змінами, внесеними згідно із Законами від 15.07.1999 р. № 984-XIV, від 22.09.1999 р. № 1097-XIV, від 07.02.2002 р. № 3036-III).

5. Закон України від 15.01.1999 р. № 402-XIV “Про спеціальну економічну зону “Яворів” (Із змінами, внесеними згідно Закону 07.02.2002 р. № 3036-III, від 16.01.2003 р. № 429-IV).

6. Закон України від 03.06.1999 р. № 721-XIV “Про спеціальну економічну зону “Славутич” (Із змінами, внесеними згідно Закону від 05.10.2000 р. № 2013-III, від 07.02.2002 р. № 3036-III, від 16.01.2003 р. № 429-IV).

7. Закон України від 15.07.1999 р. № 970-XIV “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях приоритетного розвитку в Луганській області” (Із змінами, внесеними згідно Закону від 18.11.1999 р. № 1241-XIV, від 07.02.2002 р. № 3036-III, від 16.01.2003 р. № 429-IV).

8. Закон України від 16.07.1999 р. № 991-XIV “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків” (Із змінами, внесеними згідно Закону від 04.10.2001 № 2743-III, від 07.03.2002 №3118-III).

9. Закон Україні від 03.12.1999 р. № 1276-XIV “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях приоритетного розвитку в Житомирській області” (Із змінами, внесеними згідно Закону від від 07.02.2002 р. № 3036-III).

10. Закон України від 23.03.2000 р. № 1605-III “Про спеціальну економічну зону “Рені”.

11. Закон України від 23.03.2000 р. № 1607-III “Про спеціальну (вільну) економічну зону “Портофранко” на території Одеського морського торговельного порту”.

12. Закон України від 11.05.2000 р. № 1714-III “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харків” (Із змінами, внесеними згідно Закону 07.02.2002 р. № 3036-III).

13. Закон України від 13.07.2000 р. № 1909-III “Про спеціальну економічну зону Миколаїв”. (Із змінами, внесеними згідно Закону від 07.02.2002 р. № 3036-III)

14. Закон України від 21.12.2000 р. № 2189-III “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку та спеціальну економічну зону “Порт Крим” в Автономній Республіці Крим” (Із змінами, внесеними згідно Закону від 07.02.2002 р. № 3036-III).

15. Закон України від 22.03.2001 р. № 357-XIV “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області” (Із змінами, внесеними згідно Закону 07.02.2002 р. № 3036-III).

16. Закон України від 05.04.2001 р. № 2354-III “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території приоритетного розвитку у Волинській області” (Із змінами, внесеними згідно Закону 07.02.2002 р. № 3036-III).

17. Бранд М., Шаповал С.Г. Бизнес в Украине и за её пределами.: (Практ. рекомендации) - К.: Вид. центр “Просвіта”, 2007. - 368с.

18. Макогон Ю.В., Ляшенко В.І., Кравченко В.О. Регіональні економічні зв'язки і вільні економічні зони: Підручник. - Донецьк: Альфа-прес, 2004.- 544 с.

19. Вільні економічні зони: розмаїття варіантів. Огляд світового досвіду розвитку і діяльності ВЕЗ // Діло. - 2004 - №30 - с.3

20. Горбунов А.Р. Офшорный бизнес и создание компании за рубежом / под ред. канд. экон. наук Юлдашева Р.Т. - М.: 2005. - 160с.

21. Круглова Н.Ю. Хозяйственное право. - М., 2007.

22. Пила В., Чмир О. До питання регулювання ВЕЗ в Україні. // Економіка України. - 2006 - №5 - с.19-23

23. Стан зовнішньоторговельного балансу України за 2008 рік [Електронний ресурс].

24. International Trade Statistics 2007.- World Trade Organization, 2007.- 262 р.

Размещено на Allbest.ru