Державний сектор в умовах змішаної економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 1: Державний сектор в умовах змішаної економіки

Лекція 1

Предмет та об`єкт курсу

Предметом вивчення економіки суспільного сектору виступає формування та використання ресурсів держави та вплив держави на економічну поведінку та стан організацій (фірм) та домогосподарств..

Державний сектор економіки представляє собою комплекс господарських об'єктів, що повністю або частково належать центральним чи місцевим органам влади.

В багатьох країнах світу розрізняють суспільну власність, що належить центральному керівництву, та комунальну власність, що належить місцевим органам влади. Якщо один господарюючий об'єкт належить частково центральним, а частково місцевим влада м і в той же час в ньому приймає участь приватний капітал, то говорять про змішану власність. Пакети акціонерного капіталі великого в Європі німецького автомобільного концерні “Фольксваген”, наприклад належать уряду Німеччини, уряду землі Нижня Саксонія та чисельним приватним акціонерам.

По мірі встановлення системи ДРЕ держава будувала, викуповувала у приватних власників господарські об'єкти, головним чином в галузі інфраструктури, важкої промисловості, функціонування яких було необхідне для економіки країн, але не завжди вигідне з точки зору приватного капіталу.

В одних країнах державний сектор виник в основному в результаті націоналізації ряду галузей та підприємств (в Франції, Італії, Великій Британії, Австрії), в інших країнах будувало, чи придбала розорені господарські об'єкти (в Німеччині, США, Швеції, Японії). В перші групі країн доля ДС в національному багатстві більше, ніж в другі.

Державний сектор економіки, до якого належать землі, лісові угіддя, національні парки, пам'ятники історії та культури, важливі для зберігання ландшафту, природного та культурного генофонду країни, а також резервних земель для будівництва. Приватний капітал не зміг би зберегти цю надзвичайно важливу частину національного багатства; він зацікавлений в максимальному використанні цих об'єктів, а не в зберіганні їх для майбутніх поколінь.

Помітне місце в ДС займають державні резерви палива, сировини та продовольчі товари. Вони забезпечують національну безпеку країни та економічну стабільність. В світовій торгівлі відома роль стратегічних запасів кольорових металів США. При підвищені світових цін уряд США продає метали з цих запасів. Після спалахів енергетичних криз в багатьох країнах Європи та Японії були створені державні запаси рідкого палива для захисту національних господарств від можливих нафтових ембарго або різкого підвищення цін. Приватні фірми могли б створити буферні та спекулятивні запаси для себе, але не стали б цього робити для всього народного господарства.

Значна частина ДС - це об'єкти інфраструктури, в більшості своїй нерентабельні. Друга частина - державні підприємства в сировинних та енергетичних галузях, де необхідні великі інвестиції, а обіговість капіталу повільна. Рентабельність державних підприємств, як правило, нижче ніж приватних.

Існування в умовах ринкового господарства сектору, який в своїй діяльності керується принципами, що частково відрізняються від принципів приватних фірм, дозволяє використовувати ДС для вирішення загальнодержавних економічних задач, підвищення рентабельності приватного господарства, а також з метою державного регулювання.

Монопольний прибуток, а часто і прибуток загалом не є першочерговою метою діяльності ДС в інфраструктурі, енергетиці, сировинних галузях наукових досліджень, підготовки та перепідготовки кадрів, охорони оточуючого середовища, так як високих прибутків від нього не вимагають, а збитки покривають з бюджетна. Тому ДС став постачальником дешевих послуг, зокрема транспортних, почтово - телеграфних, електроенергії та сировини зменшуючи таким чином витрати в приватному секторі.

Державний сектор економіки в окремих країнах відіграє специфічну роль захисту національних економічних та політичних інтересів від іноземної експансії. Якщо національний капітал слабкий та не справляється з цією задачею, то ДС відіграє помітну роль в первинні індустріалізації, захисті деяких галузей, видів виробництва, регіонів від захоплення іноземним капіталом, просто включивши їх до складу ДС.

В цілому ДС слугує доповненням приватного господарства там і в тій мірі, де й постільки мотивація для приватного капіталу виявляється недостатньою. В результаті ДС слугує підвищенню ефективності господарства в цілому та виступає одним з інструментів перерозподілу чистого національного продукту.

Існують чотири основні причини систематичних невдач держави у досягне поставлених цілей: обмеженість інформації уряду, обмеженості контролю за окремими наслідками власної діяльності, обмеженість впливу його на бюрократію, обмеження, які накладаються політичними процесами.

Обмеженість інформації. Наслідки багатьох видів діяльності є складними та важко прогнозованими. Коли уряд приймає програми для оновлення міст, він не передбачив, що це призведе до спаду в будівництві житла для малозабезпечених. Так само він не міг спрогнозувати стрімкий ріст витрат на медичне обслуговування осіб літнього віку, який був наслідком прийняття програм медичного страхування.

Обмежений контроль за реакцією конкретних ринків. Уряд має обмежені можливості контролю за наслідками своїх дій (особливо в умовах демократії подібній до нашої)

Обмежений вплив на бюрократію. Конгрес, державні та місцеві законодавчі органи створюють законодавство, але доручають його втілення певній державній установі. Ця установа може витрачати значну кількість часу на розробку детальних правил та інструкцій; аналіз процесу розробки важливий при визначенні ефективності законодавства. Головним питанням стандартної економіки є аналіз стимулів у приватному секторі, тоді як одне з головних питань цього дослідження - це аналіз стимулів у державному секторі: що змушує бюрократів виконувати пені дії.

Обмеження, зумовлені політичними процесами. Навіть якби уряд був детально інформований про всі можливі наслідки певних дій, вибір конкретної поведінки в умовах певних політичних процесів викликав би додаткові труднощі. Рішення держави зачіпає інтереси багатьох людей - але приймає їх обмежена кількість осіб.

Еволюція поглядів на існування державного сектору

Характерна для сьогодення нестабільність поглядів на роль держави мала місце і в минулому. Хіршман висунув цікаву теорію, яка є спробою пояснити постійні зміни в поглядах на відповідну роль держави. Наприклад, у 17ст., зокрема серед французьких економістів, домінувало твердження, що держава повинна відігравати активну роль у розвитку торгівлі та промисловості. Прихильники цього погляду називалися меркантилістами.

Частково у відповідь на цю теорію Адам Світ написав книгу “Дослідження багатства народів”, у якій він відстоював думку про обмеження ролі уряду. А.Світ намагався показати, як конкуренція та мотив особистої вигоди стимулюють людей, що переслідують власні інтереси, служити інтересам суспільства. Фактор особистої вигоди спонукає людей пропонувати товари, на які існує попиті. В умовах конкуренції виживають тільки ті фірми, які виробляють найнеобхідніше за найвигіднішими цінами. А.Світ стверджував, що економіка керується “невидимою рукою ринку”, яка спрямовує її на виробництво потрібного товару найкращої якості.

Ідеї Світа мали значний вплив як на державу, так і на економістів. Більшість таких економістів 19ст., таких як англієць Дж. С. Міл та Насо-старший оприлюднили доктрину, відому як laissez-faire (“природна свобода”), згідно з якою уряд не повинен втручатись у справи приватного сектора; він також не повинен намагатись регулювати чи контролювати приватні підприємства. Вільна конкуренція найкраще служитиме інтересам суспільства.

Не всі мислителі 19 ст. Підпали під вплив аргументацій Сміта. Багато з них були стурбовані значною нерівності в доходах населення, безробіттям. (Сісмонді, Маркс та Роберт Оуен). Для багатьох все зло в суспільстві було пов`язане з приватною власністю на капітал; те, що А.Сміт відносив як надбання, вони осуджували як ваду. Маркс відстоював необхідність контролю держави над засобами виробництва. Інші теоретики вбачали вирішення проблеми не в державних і не в приватних підприємствах, а в менших за кількістю групах осіб, які б кооперувалися для діяльності у спільних інтересах.

Ці суперечки спонукали економістів до спроб окреслити той точний напрямок і ті точні умови, за яких “невидима рука” спрямує економіку до ефективності. На сьогодні відомо, що презумпція ефективності ринкової економіки актуальна лише за умов цілковитого обмеження. Сьогодні серед американських економістів домінує погляд, згідно з яким обмежене урядове втручання може пом`якшувати найгірші з проявів бідності, але не ліквідувати їх, тому центральну роль в економіці мають відігравати приватні підприємства. Однак існує істотне протиріччя на скільки обмеженою має бути роль держави в економіці. Деякі економісти, наприклад, Гелбрейт, вважають, що уряд має відігравати більш активну роль, у той час як інші Фрідмен та Стіглер вважають, що роль уряду має бути незначною. Погляди на цю проблему змінюються в залежності від серйозності невдач ринку та ефективності можливої роботи уряду з метою їх подолання.

ІІІ. Державний сектор в системі макроекономічного регулювання

В зарубіжні практиці для визначення меж ДС використовують, як правило, більш конкретні критерії. В ряді випадків до нього відносять підприємства участь держави в капіталі і яких складає більше 50%, але нерідко застосовуються й менш жорсткі міри.

В Франції існує щорічно відновлюваний офіційний список держпідприємств, до ряду яких відносяться юридичні особи з державною участю менше 30%(включаючи філіали).

В Турції, де відносно ефективний держсектор сформований відносно недавно, всі підприємства поділяються на дві групи - державні економічні підприємства(ДЕП) та державні економічні організації (ДЕО). ДЕП визначаються як юридичні особи з належним уряду капіталом, що діють у відповідності до принципів ринкової економіки, ДЕО - як юридичні особи, з капіталом, що належить уряду, які займаються виробництвом та розподілом конкретної продукції, об'єм асортимент і ціна якої встановлюється державою (ДЕО, як правило, відносяться до монополій). І ті і інші мають трьохступенчату структуру, тобто складаються з господарських одиниць, що повністю належать державі, дочірніх організацій, де держава володіє більше 50% капіталу, та утворень з долею участі держави 15-50%.

В більшості країн Заходу використовується поняття двухсекторної економіки: з точки зору участі держави в діяльності господарчих структур національна економіка, як правило, поділяється на суспільний та недержавний, або приватний сектори.

Таким чином світова практика застосовує різні підходи до визначення державного сектору.

Склад державного сектору.

Державні унітарні підприємства;

Державні установи;

Акціонерні товариства, в статутному капіталі яких більше 50% голосуючих акцій належать до державної власності, або власності державних суб'єктів:

Дочірні підприємства, чиї материнські компанії належать до ДС;

Підприємства, що належать до холдингів, материнська компанія яких належить до ДС.

Статус головної компанії інтегрованих структур типу холдингу розповсюджується і на пов'язані з нею дочірні підприємства та залежні підприємства. Але даний принцип не стосується фінансово-промислових груп (ФПГ), оскільки багато хто з них існує неформально, без офіційно закріпленого статусу. Статистичний облік таких неформальних інтеграційних ефектів неможливий. Більш за те структура формальних (офіційно зареєстрованих) ФПГ у ряді випадків передбачає фінансову та управлінську самостійність підприємств. Що входять до її складу.

Підприємства, що мають “золоту акцію”, які знаходиться в руках держави, не належать до державного сектору. Власник “золотої акції” має право вето при прийнятті рішень зібранням акціонерів рішення про внесення змін та доповнень в статут акціонерного товариства, його реорганізації або ліквідації, участі в інших підприємствах та об'єднаннях, передачі в заставу або оренду, продажу відчужені іншими способами власності, склад якого визначається планом приватизації підприємства. Із сказаного видно, що механізм “золотої акції”, виконує роль “утримання” держвласності, не торкаючись функціональ-управлінських аспектів діяльності підприємства.

Окремого коментарю заслуговують такі форми взаємодії держави з приватним сектором як концесія, оренда та передача в довірче управління держвласності. Якщо приватна структура орендує держвласність і за її допомогою веде господарську діяльність, то така структура не повинна включатися в склад ДС, так як оперативне управління здійснюється приватною особою на свій розсуд без участі держави.

Аналогічна ситуація має місце при концесії, коли власність держави на певних умовах передається на певний строк користування приватній особі (особам). В даному випадку можуть бути накладені деякі обмеження на діяльність приватної структури, але суть справи при цьому не змінюється і концесіонер відноситься до приватного сектора.

При передачі держвласності в довірче управління приватній особі контрольні функції держави зростають, так як у відповідному договорі обумовлюється умови, на яких відбувається передача управління. Тим не більш й тут має місце чітке розмежування права власності, що залишається у держави, та функції управління, які переходять до приватної особи. В зв'язку з цим фірма, що отримала державну власність в довірче управління. Відноситься до приватного сектору економіки.

В усіх вище зазначених прикладах чітко проглядається відмінність між держсектором та держвласністю. Іншими словами, використання держвласності можливе як в межах держсектору, так і приватного сектору. Зберігання власності в межах держави може супроводжуватись втратою функцій управління виробничими об'єктами, що є ключовим в диференціації господарських структур за ознакою держсектору.

Таким чином, критерієм віднесення господарської структури до держсектору є факт оперативного управління державою її діяльністю. Але під цей критерій не підпадають випадки зовнішнього керівництва.(стан банкрутства, віднесення до того чи іншого сектору на підставі першочергового статусу).

Пріоритети формування держсектору.

В країнах ЕС на державні господарства припадає біля 11% працюючих за наймом, 10% знову створеної вартості та більше 13% валових інвестицій в основні фонди. Ці показники диференційовані по країнах - питома вага держсектору коливається від 17,6% в Фінляндії та 15,4% в Австрії до 5,7% Нідерландах та 2,7% у Великобританії.

Як правило, держсектор домінує в певних базових галузях, хоча ступінь державної участі в них може змінюватись. В Італії, наприклад, великі державні компанії контролюють в основному чорну металургію, електротехнічну та суднобудівну промисловість. В Іспанії держава встановила строгий контроль у виробництві електроенергії. У Великобританії держсектор домінує у вугільні промисловості та ядерні енергетиці. У Франції його роль найбільш значна в електроенергетиці, аерокосмічні, електронні, хімічні промисловості, металургії, автомобілебудуванні.

В Україні позиції держсектору самі сильні в галузях паливно-енергетичного та оборонного комплексу, медичні та мікробіологічні промисловості на транспорті та зв'язку. Найменше розповсюдження отримала приватна форма власності в галузях приватної монополії -електроенергетиці та залізно дорожньому транспорті. Ці галузі є сферами найбільш ретельного контролю з боку держави в усіх країнах.

Присутність великих державних компаній підвищує управляємість національної економіки. В Франції, наприклад, держава формує найбільш раціональну структуру держсектору в промисловості, встановлює контроль перш за все на крупними компаніями, що займають провідні позиції в нових та найсучасніших наукоємних високорентабельних галузях. В результаті вона отримує можливість визначати напрямок та контролювати розвиток стратегічно важливих галузей виробництва в інтересах всього суспільства.

Існування звітних державі великих підприємств спрощує процес регулювання, переносить центр ваги на методи ” точкового” управління окремими підприємствами.

В країнах ЕС присутність держ. підприємств вважається виправданою у наступних випадках:

Коли в межах приватного сектору не можуть бути досягнуті умови макроекономічного оптимуму (перш за все у випадках природних монополій), а також коли мова йде про необхідність утримання низько рентабельних або капіталомістких, але необхідні для суспільства виробництва та підприємства, куди приватний сектор йти не хоче (інфраструктура, екологічні підприємства, деякі види наукомістких виробництв тощо);

Коли держава намагається контролювати ті галузі, які вона вважає важливими для економіки або безпеки держави, особливо, коли виникає загроза повного переходу таких галузі під контроль ТНК;

Коли держава хоча мати інструменти регулювання господарською, зокрема інвестиційною, діяльністю або модернізації економіки через відповідні програми в області НДДКР;

Коли необхідно забезпечити міжгалузевий розподіл ресурсів, коли приватні господарюючі суб'єкти неспроможні це зробити;

Коли потрібне проведення цілеспрямованої регіональної політики, пов'язаної з освоєнням нових територій та розвитком галузевих районів, створення там нових підприємств, об'єктів інфраструктури та нових робочих місць.

В країнах Латинської Америки були створені свої принципи: використання підприємством не відновлюваних природних ресурсів (або контроль за таким використанням), не можливість розділу великих фірм на дрібні, великий ризик інвестування, висока соціальна значимість підприємства, історичні традиції.

Лекція 2. Економічна діяльність держави в ринковому господарстві

Держава як суб'єкт економічної діяльності держави

Держава поряд з політичними функціями з самого початку виконувала і економічні функції, тобто виступала економічним суб'єктом тим чи іншим чином , вмішуючись в діяльність національної економіки.

Держава як економічний суб'єкт може виступати в різних іпостасях:

Держава завжди є власником певних благ, що визначає їх приналежність державі. Відповідно держава по відношенню до об'єктів своєї власності здійснює наступні правові функції: володіння, використання, розпорядження, привласнення доходу (право володіння результатами від використання об'єктів власності).

Власність, що належить державі складає матеріальну основу функціонування як суспільного інституту, тобто виконання нею політичних, економічних, соціально-культурних функцій.

Власність держави умовно можна поділити на два види:

некомерційну, використання якої їй не приносить прибутку;

комерційну, яка складає основу підприємницької діяльності держави.

Держава є роботодавцями, коли надає робочі місця потенційним працівникам. Тут слід підкреслити два моменти:

Держава наймає працівника для виконання своїх численних функцій, тобто мова йде про категорії державних службовців;

Держава наймає працівників для виконання ними господарської діяльності, які не належать до державних службовців. Їх соціально-економічний стан практично не відрізняється від найманих працівників, які працюють в приватному секторі.

держава може виступати і в якості орендодавця, лізінгодавця, кредитора. В цих випадках держава, як і будь-який власник, не сама організовує виробництво, а передає об'єкти своєї власності у використання іншим суб'єктам господарської та іншої діяльності (делегую функцію розпорядження залишаючи за собою функцію володіння).

Управління національною економікою.

Економічна політика держави

державний сектор регулювання економіка

Економічна політика - більш практичне, конкретне вираження економічної діяльності держави, а точніше - здійснення нею як політичним органом влади - економічних функцій. Іншими словами, крім суб'єкта політичної влади держава ще стає суб'єктом економічної системи, хоча за своєю природою орган політичної влади.

Економічна політика - це державна діяльність органів законодавчої влади та управління, які визначають цілі, задачі, пріорітети та методи, а також способи їх досягнення в економіці.

Економічна діяльність держави проявляється та конкретизується в її економічні політиці.

Класифікація економічних політик держави:

Політика цілей та пріоритетів;

Грошово-кредитна політика;

Фінансова політика (визначення структури оподаткування та першочергових витрат);

Валютна політика;

Політика структурної перебудови, підвищення ефективності використання капіталу, перепрофілювання виробництва;

Торгівельна політика;

Політика зовнішніх позик та зовнішньоекономічних заборгованостей;

Планова політика.

Економічні функції держави.

Держава діє як зовнішня сила по відношенню до інших суб'єктів національної економіки, тим чи іншим способом управляє ними, стягає частину доходів у вигляді податків, платежів. При цьому забезпечується і навіть охороняється суверенітет недержавних суб'єктів економіки.

Держава виступає у ролі безпосереднього господарського суб'єкту.

Класифікація за Самуєльсоном: забезпечення ефективності економічної системи, справедливість та стабільність.

Сафронов С. Пропонує більш розгорнути варіант трактування економічних функцій держави.

Правове забезпечення господарської діяльності всіх суб'єктів - вона може функціонувати лише в тому випадку, якщо товаровиробники в своїй господарській діяльності спираються на всю багатоманітність правових законів, нормативних актів і, відповідно, неухильно їх виконують.

Господарське право як складова частина загального порядку відіграє значну роль. Його найголовніша узагальнююча функція - впорядкування, зберігання економічного життя суспільства. Держава утворює “інституціональну правову мережу”, яка регламентує в тій або іншій мірі економічну поведінку су'єктів ринкового господарства, за допомогою відпрацьованих нею юридичний законів. Держава закликає через свої інститути і контролювати їх виконання.

Державний господарський механізм.

Державний господарський механізм - це система іструментів, методів, способів та стимулів за допомогою яких держава приймає участь в управлінні економікою, забезпечує виконання економічних правових і соціальних функцій. Іншими словами, державний механізм включає політико-правові, організаційно-управлінські форми і способи управління господарською діяльністю суб'єктів ринкової економіки.

Якщо економічні функції держави дають відповідь на питання: що має робити держава, які задача ставить перед собою, то державний механізм дає відповідь на питання - як це зробити.

Методи:

Ринкові

Неринкові

Адміністративні

Непрямі

Масштаби економічної діяльності держави.

Масштаби економічної діяльності - це кількісна характеристика даного процесу.

Для оцінки масштабів економічної діяльності можуть бути використані наступні показники:

доля державної власності в національному багатстві країни;

питома вага держави в загальному об'ємі виробленого в даній країні валового внутрішнього продукту (ВВП) або ВНП;

питома вага ВВП, що розподіляється через державний бюджет;

питома вага працівників державного сектору в загальні чисельності зайнятих;

державні витрати у відсотках до ВВП чи ВНП;

об'єм державних замовлень, контрактів, субсидій.

Ряд направлень економічної діяльності держави не піддається поточному кількісному виміру. Наприклад, масштаби державного індикативного планування та прогнозування, регулювання цін тощо.

Лекція 3. Кількісний аналіз ДСЕ України

Кількісний аналіз дослідження застосування засобів трансформації ДСЕ, деякою мірою, може бути відображений за допомогою частки державних витрат у валовому внутрішньому продукті (ВНП), що традиційно вважається найбільш загальним показником, який відображає роль ДСЕ в економіці. У сучасних розвинених країнах цей показник варіюється у межах 30% - 60%. Поряд з цим показником використовується показник питомої ваги державної власності в національному багатстві країни, що характеризує частку національного багатства, яку «придбала» держава в результаті тривалого здійснення своїх фінансових витрат.

Недолік цього показника, на думку фахівців, полягає в тому, що він не відображає залежність між зміною обсягу державних витрат у ВНП та економічною роллю ДСЕ.

У літературі також виділяється ряд показників, які характеризують обсяг ДСЕ в економіці країни . Питома вага продукції й послуг ДСЕ у ВВП -

Кпрод = D/Y,

де D - додана вартість, вироблена у ДСЕ в поточних цінах;

Y - валовий внутрішній продукт (ВВП) країни в поточних цінах.

У ряді випадків, коли оцінка Кпрод з технічних причин ускладнена (брак інформації для визначення величини доданої вартості ДСЕ), можна розраховувати альтернативну величину

Кпрод. альт = DO / X,

де DO - продукція, вироблена й реалізована ДСЕ (у поточних цінах);

Х - сукупний валовий продукт у поточних цінах (ВВП плюс матеріальні витрати у вигляді так званого проміжного споживання).

Коефіцієнти Кпрод і Кпрод. альт показують масштаби ДСЕ з погляду результатів його діяльності.

Звичайно, оцінка зазначених показників може проводитися як для ДСЕ в цілому, так і для державних підприємств та установ окремо.

Питома вага зайнятих у ДСЕ у загальній кількості зайнятих -

Кзайн = LO / L,

де LO - кількість зайнятих у державному секторі;

L - загальна кількість зайнятих у народному господарстві.

Коефіцієнт Кзайн характеризує ресурсну міць ДСЕ, а саме: ступінь поглинання ним робочої сили.

Питома вага інвестицій у ДСЕ у загальному обсязі народногосподарських інвестицій -

Кінв = IO / I,

де - IO - обсяг інвестицій у поточних цінах, зроблених у ДСЕ;

I - загальний обсяг інвестицій у поточних цінах.

За допомогою коефіцієнта Кінв оцінюються довгостроковий потенціал, закладений у ДСЕ. Це випливає із самого поняття інвестицій, які створюють передумови для подальшого динамічного розвитку національної економіки.

Значення всіх трьох коефіцієнтів Кпрод, Кзайн, Кінв на практиці, як правило, сильно розрізняються. У результаті виникає проблема неоднозначності оцінки масштабів ДСЕ. Для вирішення цієї проблеми в міжнародній практиці використовується синтетичний показник, що дозволяє отримати усереднену оцінку частки ДСЕ в національній економіці. Відповідно до такої методології

, (1.1)

де Кінт - інтегральний показник питомої ваги державного сектора в економіці.

Як видно з формули (1.1), інтегральний коефіцієнт є середньоарифметичною величиною трьох приватних коефіцієнтів Кпрод, Кзайн і Кінв. При всій своїй формальній не строгості показник Кінт дозволяє вийти на більш-менш однозначну, кількісно визначену оцінку масштабу ДСЕ.

В Україні показник питомої ваги ДСЕ обчислюється за дещо відмінною методикою, яка почала застосовуватись з 2003 року, даний показник П (питомої ваги ДСЕ), розраховується за наступною формулою:

П = П1 + П2 + П3 +П4 +П5 (1.2)

де: П1 - питома вага кількості суб'єктів господарювання ДСЕ економіки в загальні кількості суб'єктів господарювання всіх форм власності в Україні на кінець відповідного періоду;

П2 - питома вага обсягу реалізованої за діючими цінами продукції, робіт, послуг (без ПДВ та акцизу) суб'єктів господарювання ДСЕ в загальному обсязі реалізованих за діючими цінами продукції, робіт, послуг (без ПДВ та акцизу) суб'єктів господарювання всіх форм власності в Україні за відповідний період;

П3 - питома вага чистого прибутку (сальдо) суб'єктів господарювання ДСЕ в загальному обсязі чистого прибутку (сальдо) суб'єктів господарювання всіх форм власності в Україні за відповідний період;

П4 - питома вага середньої залишкової вартості основних засобів і нематеріальних активів суб'єктів господарювання ДСЕ в середній залишковій вартості основних засобів і нематеріальних активів суб'єктів господарювання всіх форм власності в Україні за відповідний період;

П5 - питома вага середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу суб'єктів господарювання ДСЕ в середньообліковій чисельності штатних працівників облікового складу суб'єктів господарювання всіх форм власності в Україні за відповідний період.

Лекція 4. Система управління державним сектором економіки України

1. Суб'єкти управління ДСЕ

Система управління державним сектором - це сукупність узгоджених методів та засобів, які застосовуються в процесі його управління для досягнення заданих цілей за рахунок спеціально утворених органів - суб'єктів управління через формування різноспрямованих взаємозв'язків між ними та об'єктами управління.

В Україні управління державним сектором здійснює Кабінет Міністрів України, міністерства та місцеві органи виконавчої влади, Антимонопольний комітет України, а також Фонд державного майна України.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. Схема управління державним сектором України на макрорівні

Склад суб'єктів і розподіл повноважень у сфері управління державним сектором національного господарства

Суб'єкт управління	Основні повноваження
Кабінет Міністрів України	Визначення органів виконавчої влади, які здійснюють функції з управління державною власністю. Затвердження положень, що регулюють процес управління державними об'єктами Прийняття визначених законом рішень щодо господарських структур, підвідомчих Кабінету Міністрів України Погодження рішень уповноважених органів щодо державних стратегічних підприємств, що займають монопольне становище на ринку та не підлягають приватизації. Установлення критеріїв ефективності управління об'єктами державної власності та порядок їх застосування. Установлення порядку передачі державних об'єктів іншим суб'єктам управління.
ФДМУ	Заснування від імені держави господарських організацій, до статутних фондів яких передається державне майно. Управління корпоративними правами у ВАТ, утворених відповідно до законодавства про приватизацію (корпоратизацію). Управління державними холдинговими (акціонерними, лізинговими та іншими) компаніями, акціями ЗАТ, що перебувають у власності держави, частками у спільних підприємствах, створених не в процесі корпоратизації. Надання в оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів. Формування і ведення Єдиного реєстру об'єктів державної власності, реєстру корпоративних прав держави.
Міністерства та інші органи виконавчої влади (уповноважені органи)	Управління державними та казенними підприємствами, які закріплені за ними. Управління ВАТ, утвореними шляхом корпоратизації державних підприємств до прийняття рішень про їх приватизацію. Управління державними акціонерними товариствами (корпоратизованими підприємствами), крім тих, управління якими здійснює ФДМУ.
Господарські структури	Укладання контрактів з керівниками державних підприємств та державних акціонерних товариств. Розроблення фінансових та інвестиційних планів, проведення обов'язкової перевірки фінансово-господарської діяльності.
Уповноважені особи	1. Здійснення функцій з управління корпоративними правами держави в межах повноважень, які дають зазначені корпоративні права, що передані цій особі в управління на підставі договору доручення
Національна академія наук України, галузеві академії наук	1. Здійснення функцій з управління державним майном, переданим у безстрокове безоплатне користування.

2. Процес управління ДСЕ

Головним процесом, що лежить в основі управлінської діяльності суб'єктів управління державним сектором, є процес вироблення і реалізації регулювальних, організаційних і координаційних впливів на всі сфери діяльності державного сектора. Послідовність етапів процесу управлінської діяльності суб'єктів державного сектора подано в табл.

Таблиця

Етапи процесу управління об'єктами державного сектора

№	Етапи (цілі)	Результати (документи)
1	Інвентаризація (отримання та узагальнення даних існуючих об'єктів державного сектора та внесення його в опис	Опис об'єктів державного сектора
2	Облік (перевірка юридичної чистоти об'єкта, його класифікація відповідно до затверджених ознак та внесення в реєстр)	Реєстр об'єктів державного сектора
3	Оцінка (проведення заходів щодо встановлення ринкової ціни для різних варіантів використання: передачі в довірче управління, продажу, реструктуризації і т. ін.)	Кадастр об'єктів державного сектора
4	Аналіз можливостей використання (вироблення та економічна оцінка варіантів використання об'єктів державного сектора)	Проекти Указів Президента України, постанови (розпорядження) Верховної Ради України
5	Планування використання (розроблення послідовності заходів для реалізації найкращих варіантів за етапом 4)	Проекти Указів Президента України, постанови (розпорядження) Верховної Ради України
6	Організація та підготовка заходів (маркетинг, кадрові рішення, інфраструктурні перетворення для реалізації етапу 8)	Укази Президента України, постанови (розпорядження) Верховної Ради України
7	Мотивація виконавців (затвердження порядку заохочення державних учасників етапу 8)	Укази Президента України, постанови (розпорядження) Верховної Ради України
8	Проведення заходів (реалізація послідовності етапів 4-7)	Укази Президента України, постанови (розпорядження) Верховної Ради України
9	Контроль за проведенням заходів (збір, узагальнення та аналіз результатів виконання етапу 8)	Постанови (розпорядження) Верховної Ради України , розпорядження Фонду державного майна України, висновки Рахункової палати України
10	Регулювання процесу управління на будь-якому етапі (відповідно до результатів етапу 9: коригування вихідних даних розрахунків, кадрових рішень, планових завдань, послідовність проведення заходів і т.ін.)	Укази Президента України, постанови (розпорядження) Верховної Ради України

3. Моделі управління залежно від типу державного підприємства

Тип державного об'єкта	Модель управління
Державне (комерційне) підприємство	Створюється за рішенням уповноваженого органу державного управління. Майно закріплюється за державним підприємством на умовах повного господарського відання. Уповноважений орган затверджує статут, формує статутний фонд і призначає керівника підприємства, який є підзвітним безпосередньо йому. Державне підприємство зобов'язане виконувати доведені до нього державні замовлення і завдання. Фінансовий план підприємства підлягає затвердженню урядом (якщо обсяг прибутку перевищує 50 млн грн) або уповноваженим органом до 1 вересня року, що передує плановому. У фінансовому плані затверджуються суми коштів, які спрямовуються державі як власнику і зараховуються до Державного бюджету України
Казенне підприємство	Створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. Майно закріплюється за казенним підприємством на умовах оперативного управління. Уповноважений орган затверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг). Уповноважений орган здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна і виступає гарантом повернення кредитів підприємства. Уряд або орган управління, до сфери якого належить підприємство, затверджують його фінансовий план. Порядок використання прибутку підприємства визначається його статутом відповідно до порядку, встановленого урядом

4. Моделі управління господарськими товариствами залежно від розміру корпоративних прав держави

Сфера управління	Особливі вимоги та повноваження
Загальні умови	Створення та управління господарськими товариствами, де держава має корпоративні права, здійснюється на основі загального законодавства про господарські товариства залежно від розміру корпоративних прав. Поряд з цим в Україні чинне спеціальне законодавство, яке встановлює особливі правові норми для держави як акціонера
Умови створення	На базі об'єктів державної власності створюються господарські товариства лише за умови, що розмір корпоративних прав держави перевищує 50% статутного фонду. За частки держави 100% єдиним засновником виступає держава в особі уповноваженого органу
Діяльність органів управління	За частки держави: у засіданні наглядової ради господарських товариств, у статутному фонді яких є державна частка, мають право брати участь з правом дорадчого голосу представники місцевого органу самоврядування та профспілок або іншого уповноваженого трудовим колективом органу, який підписав колективний договір від імені трудового колективу; понад 25% - до складу наглядової ради та ревізійної комісії обов'язково включається представник уповноваженого органу (уповноваженої особи); понад 50% - головою наглядової ради обирається представник уповноваженого органу; до складу ревізійної комісії, крім представника уповноваженого органу, включається представник Головного контрольно-ревізійного управління України або Державної податкової адміністрації України; керівник підприємства призначається уповноваженим органом на умовах конкурсного відбору; 100% - функції та повноваження загальних зборів акціонерів виконує уповноважений орган
Обмеження майнових прав	У господарських товариств з корпоративними правами держави понад 25%: мирова угода та план санації в процедурі банкрутства погоджується з ФДМУ і державним органом з питань банкрутства; відчуження майна в процедурі банкрутства здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації
Розподіл доходів	Господарське товариство з корпоративними правами держави за підсумками року зобов'язане спрямовувати частину прибутку на виплату дивідендів, які зараховуються до бюджету.
Системи оплати та відповідальності	Системи оплати, стимулювання, контролю та відповідальності представників держави та уповноважених осіб, а також керівника підприємства визначаються Кабінетом Міністрів України. Конкретні умови оплати, стимулювання, контролю і відповідальності керівника підприємства, де корпоративні права держави перевищують 50%, установлюються контрактом з уповноваженим державним органом
Звітність	Господарські товариства, де держава має корпоративні права понад 50%, надають податкову і статистичну звітність до уповноваженого державного органу щоквартально. Щорічний звіт надається про виконання річного фінансового плану господарського товариства та умов контракту керівника підприємства

Размещено на Allbest.ru