Ринок капіталу і його розвиток в Україні

Рис. 1.2 Багатоефективність форм існування капіталу [14]

Капітал за способом обороту та перенесенням способу вартості поділяється на основний, оборотний. Більшість сучасних вчених до основного капіталу відносять ті засоби виробництва, які використовуються у виробництві тривалий час (промислові будинки, споруди, верстати, транспортні засоби тощо; у сільському господарстві - робоча худоба, багаторічні насадження) і переносять свою вартість на вартість новоствореної продукції в процесі свого значення. Оборотний капітал - це частина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створені товари, послуги і повністю повертається підприємцю у грошовій формі після їх реалізації. До складу оборотного капіталу входять: вартості сировини, палива, допоміжних матеріалів, оскільки вони повністю споживаються у кожному виробничому циклі і їх вартість повністю переноситься на вартість товарів, послуг. Зазначу: те, що А. Сміт у свій час вкладав у поняття “основного“ і “оборотного“ капіталу, і в сучасній економіці залишається актуальним, і істотних корегувань не зазнало. Так за Смітом основний капітал “характеризується тим, що приносить прибуток, не надходячи в обіг або не міняючи власника“, а оборотний - “тим, що приносить прибуток тільки в процесі обігу або міняючи господарів“.

За сферами застосування: промисловий, торгівельний, позичковий капітал. В більшості підручників з економіки дані види капіталу тлумачаться так: промисловий каптіал - функціонує у виробничій сфері (незалежно від галузі цієї сфери) одночасно у трьох формах: грошовій, продуктивній, товарній; торгівельний - капітал, що функціонує у сфері товарного обігу, відокремлюється від промислового у тому випадку, коли підприємець спеціалізується виключно на реалізації товарів; позичковий - грошовий капітал, майно, що його надають у позику на умовах повернення і плати у формі процента.

За роллю у створенні додаткової вартості: постійний капітал - частина авансового промислового капіталу, яка вкладається у засоби виробництва і переноситься конкретною працею на новостворений продукт, не збільшуючи його вартості: змінний - частина авансового промислового капіталу, вкладень в найм робочої сили, яка змінює свою вартість у процесі виробництва і є джерелом додаткової вартості. Так трактує постійний і змінний капітал Базилевич. Зазначу, що пояснення К. Маркса постійного і змінного капіталів досить подібні, і до тих, що були зроблені Базилевичем. Тобто розподіл Марксом капіталів на постійний і змінний і пояснення їх є доречним і досі.

За джерелами формування: власний капітал - капітал, вкладений власником фірми, визначений як різниця між сукупними активами фірми та її зобов'язаннями; залучений капітал створюється за рахунок розміщення цінних паперів та отримання банківського кредиту.

За значенням у створенні та перерозподілі доходу: реальний капітал обслуговує насамперед рух промислового капіталу, відіграє визначальну роль у створенні доходу, втілюючись у матеріально-речові, грошові, духовні цінності; фіктивний капітал не функціонує безпосередньо у виробничому процесі, уречевлюється у цінні папери та дає їхнім власникам право на отримання прибутку. Зазначу, що сам по собі фіктивний капітал не створює доходу, а лише сприяє його перерозподілу.

Саме така кваліфікація найчастіше зустрічається в сучасній економічній літературі.

У традиційному політекономічному визначенні капітал має такі властивості:

1) обмеженість;

2) здатність до нагромадження;

3) ліквідність;

4) здатність до конвертації (постійної зміни форми);

5) самозростання.

Загальновизнано, що капітал є складною динамічною субстанцією, яка постійно змінює свої форми. В сучасній економічній літературі набули поширення такі категорії:

І. Людський капітал як міра втіленої у людині здатності приносити дохід. Освіта, професійна підготовка, здоров'я, природні здібності і творчість індивіда розглядаються як чинники його продуктивної сили, що сприяє збільшенню обсягів виробництва високоякісної інноваційної продукції, виступають найважливішим джерелом зростання доходу окремої людини й суспільства в цілому. Величина людського капіталу оцінюється потенційним доходом, який він може приносити власнику.

ІІ. Інтелектуальний капітал - нагромадження в процесі інтелектуальної діяльності сукупності знань, досвіду, навичок, здібностей, взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються з метою отримання доходу. В сучасній екнономічній літературі розрізняють інтелектуальний капітал суспільства, інтелектуальний капітал компанії, інтелектуальний капітал окремого індивіда.

ІІІ. Соціальний капітал - капітал втілений в якості соціальних зв'язків та відносин, заснованих на довірі як концентрації очікувань та зобов'язань, що спонукають суб'єктів господарювання до ефективних дій з метою досягнення спільних цілей.

Західні дослідники визначають соціальний капітал як певну суму ресурсів (фактичних чи віртуальних), які накопичуються в індивідів та груп завдяки наявності мережі більш-менш інституціоналізованих відносин взаємного визнання і довіри.

Отже, згідно з сучасними науковими підходами капітал може набувати не лише уречевлених, але й неуречевлених форм. На думку французького дослідника П. Бурдьє, постіндустріальні перетворення сприяють розвитку таких основних етапів капіталу:

1) інкорпорованого (сукупність відносно стійких, відтворюваних диспозицій і здібностей, якими наділений власник тієї чи іншої форми капіталу);

2) об'єктивного (уречевлених форм капіталу, доступних безпосередньому сприйняттю та передачі у фізичній предметній формі);

3) інституціоналізованого (визнання певного виду капіталу як ресурсу, який має бути неформалізованим або формалізованим у вигляді прав власності, сертифікатів).

Людський, інтелектуальний, соціальний капітал не є відокремленими і незалежнми активами. Вони формуються та розвиваються в органічній єдності, взаємодії та взаємозв'язку, взаємопроникаючи та доповнюючи один одного.

1.3 Складові капіталу

Головною ознакою групування статей активу балансу є ступінь їх ліквідності, тобто швидкість зворотної трансформації інвестованого капіталу в грошові кошти. Залежно від напряму розміщення фінансових ресурсів у активи підприємства капітал класифікується на основний і оборотний. Водночас, можна окремо виділити капітал, що використовується у внутрішньому обороті підприємства та за його межами (дебіторська заборгованість, довгострокові та поточні фінансові інвестиції). Схематично склад капіталу залежно від напрямів його розміщення проілюстровано на рис. 1.3. Вкладення частини капіталу в зовнішні фінансові інструменти свідчить, що в попередні періоди у підприємства були вільні грошові кошти. Водночас, капітал, інвестований за межами підприємства, можна розглядати як резерв мобілізації в господарський оборот додаткових грошових коштів у випадку, коли збільшуються його власні інвестиційні потреби або погіршується поточна платоспроможність.

Оборотний капітал може перебувати у сфері виробництва (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) і у сфері обігу (готова продукція на складах та продукція, відвантажена покупцям, дебіторська заборгованість, грошові кошти, поточні фінансові інвестиції, товари для торгівлі і т. ін.). Оборотний капітал може функціонувати в грошовій і матеріальній формах.

Рис. 1.3. Склад капіталу за напрямками розміщення [9]

капітал економічний національний оборотний

Дуже важливою з погляду фінансового менеджменту є комбінована класифікація капіталу, в якій поєднуються різні класифікаційні ознаки: належність капіталу, тривалість його використання та напрямки розміщення.

Схематично взаємозв'язок між напрямками розміщення капіталу і джерелами його формування зображено на рис. 1.4.

Рис. 1.4. Склад капіталу за напрямками розміщення і джерелами фінансування [9]

Та частина оборотного капіталу, яка сформована на постійній основі, називається власним оборотним капіталом (або чистим оборотним капіталом). Нестача власного оборотного капіталу призводить до підвищення фінансової залежності і свідчить про нестійке фінансове становище підприємства. Водночас, фінансового менеджера цікавить не лише обсяг власного оборотного капіталу, але і його частка в загальній сумі власного капіталу (або коефіцієнт маневреності капіталу).

Коефіцієнт маневреності капіталу показує, яка частина власного капіталу підприємства перебуває в обороті, тобто в такій формі, яка дає змогу вільно маневрувати інвестованими коштами. Цей коефіцієнт має бути досить високим, щоб забезпечити достатню гнучкість і мобільність у використанні власного капіталу підприємства. Визначення загальної потреби у капіталі може здійснюватися прямим і непрямим методами. Прямий метод базується на детальному плануванні інвестиційних потреб підприємства за його окремими активами: основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних запасів, грошових коштів (на стадії створення підприємства практично повністю відсутні дебіторська заборгованість, довгострокові й поточні фінансові інвестиції). Цей метод може застосовуватися як при визначенні загальної потреби у капіталі для створення нового підприємства, так і у випадку обґрунтування необхідного додаткового капіталу для розширення виробничої діяльності діючого підприємства, здійснення модернізації та диверсифікації.

Для підприємства однаково небезпечним є несформованість капіталу та його надмірний обсяг. Так, якщо створені виробничі потужності підприємства використовуються не на повну силу внаслідок відсутності сировини, або навпаки, коли накопичені надмірні виробничі запаси, які не можуть швидко перероблятися на наявних виробничих потужностях, відбувається замороження інвестованого капіталу, уповільнюється його оборотність і, як результат, погіршується фінансовий стан підприємства та зростає ризик упущеної вигоди.

Визнаючи загальні потреби у капіталі для створення нового підприємства потрібно зважати на такі обмеження:

- сформованого капіталу має вистачати на покриття всіх витрат у ході реалізації інвестиційного проекту (доінвестиційні дослідження, придбання майнових прав, проектно-конструкторські роботи, будівництво адміністративних і виробничих приміщень, маркетинг, навчання персоналу, купівля і монтаж обладнання, створення оборотних коштів тощо);

- при формуванні стартового капіталу необхідно виходити з мінімальної потреби в активах, для того щоб розпочати господарську діяльність підприємства (недоцільно створювати значні резерви запасів та готівки, до того ж зменшити потребу в фінансових ресурсах на початкових етапах можна шляхом оренди основних засобів і за рахунок паралельного протікання процесів інвестування та отримання прибутку);

- сформований капітал не повинен бути меншим за мінімально допустимий обсяг статутного капіталу для окремих типів підприємств (так, мінімальний обсяг статутного фонду для акціонерних товариств становить 1250 мінімальних заробітних плат, а для товариств з обмеженою відповідальністю - 625 мінімальних заробітних плат).

Непрямий (опосередкований) метод розрахунку загальної потреби в капіталі є менш трудомістким і базується на використанні відносного показника - капіталомісткості продукції (середній розмір інвестованого капіталу в розрахунку на одиницю виготовленої продукції). Цей показник суттєво відрізняється за галузями народного господарства і дає інвестору уявлення про рівень фондомісткості та матеріаломісткості. Водночас, рівень капіталомісткості продукції залежить не лише від конкретної галузі, а й від масштабів діяльності підприємства, стадії його життєвого циклу, рівня технологічного оснащення виробництва та ступеня зносу виробничих засобів. Користуватися непрямим методом доцільно на попередніх стадіях розробки інвестиційного проекту, оскільки він дає лише приблизне уявлення про необхідний розмір початкових інвестицій. Для остаточного розрахунку потреби у джерелах фінансування застосовується прямий метод.

Для визначення потреби в капіталі непрямим методом необхідно капіталомісткість продукції (на аналогічному виробництві або в середньому по галузі) помножити на плановий обсяг виробництва. Крім того, необхідно враховувати передстартові витрати і передбачити резерв капіталу на випадок, якщо подорожчають будівельно-монтажні роботи, будівельні матеріали, сировина тощо (як правило, не менше 10% від загальних витрат на будівництво й експлуатацію інвестиційного об'єкта).

2.1 Ринок капіталів у розвитку економіки України

Ефективна національна економіка - гарантія незалежності держави. Вона вимагає комплексних програм економічних реформ, реальних гарантій невідхильності переходу від адміністративно-господарських методів керівництва до ринкової економіки.

Говорячи про капітал, потрібно відзначити, що в будь-який момент часу існують одні юридичні і фізичні особи, у яких є деякий надлишок фінансових коштів, і інші - у яких їх не вистачає. Для нормального розвитку економіки постійно потрібні мобілізація, розподіл і перерозподіл фінансових коштів між її сферами і секторами. Отже значна роль в економічних реформах належить ефективній фінансовій та грошово-кредитній політиці.

Отже, як ми вже з'ясували, капітал (капітальні блага) - це виробничий ресурс тривалого користування, тобто будь-які створені (на відміну від праці й землі) блага, що використовуються у виробництві інших благ. Розрізняють: фізичний капітал (обладнання, споруди виробничого призначення, запаси матеріалів) та людський капітал (навики, вміння, спеціальні знання, що необхідні у виробництві товарів).

Користування капіталом або послуги капіталу у виробництві товарів та послуг є потоковою величиною (потоком), що вимірюється в одиницях капітальних благ, які використовуються протягом якогось проміжку часу. Запаси капітальних благ фірми на певний момент часу утворюють її капітальні запаси (фонди).

Ринок капіталу - це ринок, чи група пов'язаних ринків, на яких капітал у фінансовій формі позичається на різний термін (короткий, довгий або взагалі невизначений) і на різних умовах; на кожному ринку існує свій рівень процентної ставки. Окремі ринки капіталу досить пов'язані між собою, через те що для вкладників і позичальників існує можливість переходу з ринку на ринок, а бажання переходити залежить від умов отримання кредитів і доходності операцій. Тому, для спрощення можна вважати, що існує один ринок.

Формою існування ринку капіталу виступає кредит, що надається в позику для ведення бізнесу. Кредит (лат. creditium - позика) - це надання товарів і грошей у борг на умовах повернення і платності. Історично первинною формою кредитних відносин було лихварство. Лихварство - це надання грошей у борг для вирішення особистих проблем позичальників з умовою сплати високих відсотків при погашенні боргу.

Позичкові капіталісти формують грошовий капітал за рахунок багатьох джерел: вільні капітали підприємств та їх амортизаційні фонди; грошові заощадження широких верств населення; бюджетні залишки та інші тимчасово вільні кошти. Позичальниками на ринку капіталів виступають: підприємці, населення, держава, банки.

За терміном повернення коштів виділяють короткострокові (до 1 року), середньострокові (до 5 років) та довгострокові (більше 5 років) кредити. За способом надання розрізняють такі види кредитів: комерційний, споживчий, банківський, іпотечний, державний, міжнародний.

2.2 Банки

Головною ланкою кредитної системи у будь-якій країні є банки, які здійснюють основну масу кредитних і фінансових операцій. Під терміном «БАНК» розуміють установу, яка створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах поверненості, платності і терміновості.

Основне завдання банку - здійснювати посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників.

Банки - це кредитно-фінансові установи, головне призначення яких акумулювати (залучати і накопичувати) тимчасово вільні грошові кошти підприємств, організацій і населення та надавати їх у кредит своїм клієнтам на умовах поверненості, гарантованості, строковості і платності.

Банківська система - організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи іншій країні в цілком визначений історичний період.

Банківська система в умовах ринку функціонує на основі певних умов.

Функції банківської системи:

1) Трансформаційна - зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні кошти і передаючи їх різним суб'єктам, банки мають можливість їх трансформовувати (змінювати) на різні строки, розміри, що зменшує фінансові ризики.

2) Функція створення грошей і регулювання грошової маси.

3) Функція забезпечення сталості банків та грошового ринку (стабілізаційна), яка проявляється:

* у прийнятті ряду законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх ланок банківської системи - від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків;

* у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі.

На жаль, у наш час банківська система знаходиться не в кращому світлі. Деякі банки ліквідовані, деякі знаходяться під керівництвом тимчасової адміністрації, але багато функціонують і далі.

Таблиця 2.1.

Перелік банків України, які знаходяться на ліквідації

За станом на 12.05.2010 р. в Україні ліквідуються 18 банків.

За станом на 12.05.2010 р. Національним банком України з метою забезпечення збереження активів і капіталу при загрозі платоспроможності призначена тимчасова адміністрація.

Таблиця 2.2.

Банки, де призначена тимчасова адміністрація

2.3 Економічний огляд розвитку України

Ринки капіталу України суттєво відстають за середньостатистичними показниками від відповідних показників Російської Федерації, Польщі та Угорщини. Співвідношення капіталізації ринку акцій до внутрішнього валового продукту у 2008 році в цих країнах становить 69 відсотків, тоді як в Україні - 41,6 відсотка, а в країнах Західної Європи (Німеччина, Франція, Греція, Ірландія, Великобританія та Іспанія) - 108 відсотків. Середнє співвідношення обсягу торгів акціями на організованому ринку до капіталізації, що є однією з основних характеристик ліквідності ринку, в Російській Федерації, Польщі та Угорщині у 2008 році становило 58 відсотків, а в Україні - 3,1 відсотка.

Україна має усі об'єктивні передумови для динамічного поступу до цивілізованих ринків капіталу, але ті проблеми, які постійно виникають через недосконалість і безсистемність реформ, несумісність економічних методів управління і закономірностей розвитку ринкових структур, значні недоліки в правовому забезпеченні розвитку ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів справляють негативний вплив на економічний стан країни, позначаються на формуванні економічної політики і фінансовій безпеці держави. Головною проблемою є відсутність скоординованої державної політики, спрямованої на забезпечення фінансування реального сектору економіки через механізми ринків капіталу, що звужує їх роль і місце в ринковій економіці, а також може призвести до поглинання ринків капіталу України більш структурованими і капіталізованими ринками інших країн.

РЕАЛЬНЫЙ СЕКТОР ЭКОНОМИКИ

Реальний сектор економіки продовжує демонструвати ознаки нестійкого зростання. Як раніше наголошувалася рейтинговим агентством, збільшення ділової активності, що спостерігалося, в січні було зв'язане не стільки з відновленням реального сектора економіки, скільки з низькою порівняльною базою і активністю на ряду підприємств. У лютому темпи відновлення реального сектора сповільнилися: індекс промислового виробництва склав 108,8% (у січні - 111,8%). Відновлення обсягів виробництва промисловості підтримувалося рядом підприємств машинобудування, хімічній промисловості. Економічна активність гірничо-металургійного комплексу скоротилася в порівнянні з попереднім місяцем. Сповільнилося зростання обсягів виробництва сільськогосподарської продукції і, не дивлячись на істотне зростання цін на внутрішньому ринку, скоротили об'єми реалізації аграрні підприємства. Економічна активність підприємств будівельної сфери і торгівлі за результатами поточного року знаходиться на рівні нижчому, ніж торік.

Реальний сектор економіки (кумулятивний до аналогічного періоду минулого року. %)

Рис. 2.1 [3]

БУДІВНИЦТВО

В січні-лютому 2010 року на тлі кризисних тенденцій (брак оборотних коштів, відсутність доступу до позикового капіталу, низький рівень платоспроможного попиту), що продовжуються, а також поганих погодних умов, будівельними компаніями здійснено будівельних робіт на рівні 79% від об'ємів за той же період минулого року. Варто звернути увагу на те, що роботи з підготовки будівельних майданчиків збільшилися і знаходяться практично на рівні минулого року, що можна пояснити швидше позитивними чеканнями інвесторів відносно виходу економіки України з кризи. Роботи по ряду будівельних майданчиків могли бути активізовані у зв'язку з необхідністю проведення будівельних робіт, виходячи з умов надання земельної ділянки. Оскільки приплив інвестицій в цю сферу економіки знаходиться на досить низькому рівні, ми не чекаємо високих темпів відновлення будівельної галузі, можлива деяка активізація будівельних робіт за рахунок реалізації проектів в промисловій сфері.

МАШИНОБУДУВАННЯ

У лютому машинобудівні підприємства демонстрували зростання обсягів виробництва, обумовлене, переважно зовнішнім вжитком, завдяки закупівлям з боку Російської Федерації продукції вітчизняних вагонобудівних підприємств (до аналогічного місяця минулого року обсяги виробництва виросли на 300%). Приріст індексу промислового виробництва в лютому в порівнянні з аналогічним періодом минулого року склав 19 п. п., до попереднього місяця - 16 п. п.

Індекси промислової продукції (період до аналогічного періоду минулого року %)

Рис. 2.2 [3]

Крім того, можна говорити про збільшення потенційного попиту з боку агропромислових підприємств. Початок активних робіт в сільському господарстві і вища вартість імпортної продукції зумовили збільшення обсягів виробництва вітчизняного сільськогосподарського машинобудування: сівалок, борін і тракторів. Виробництво легкових автомобілів продовжує залишатися на досить низькому рівні (40% аналогічного місяця минулого року), що пов'язане з невеликими об'ємами продажів на автомобільному ринку із-за низького рівня доходів населення і досить дорогими видами кредитів на покупку автомобілів. Ми передбачаємо, що активізація даного виду діяльності станеться після відновлення об'ємів діяльності в інших сферах реального сектора і після відновлення активного кредитування банківською системою.

РОЗДРІБНА ТОРГІВЛЯ

В січні-лютому 2010 року роздрібний товарообіг склав 94,6% від об'єму аналогічних місяців 2009 років. Традиційно січень-лютий є одними з найменш активних місяців для роздрібної торгівлі. Можна чекати збільшення активності у вищі сезони, а саме, за результатами березня, квітня і травня цього року. Одній з істотних проблем в даному виді діяльності залишається відсутність зростання об'ємів продажів (стримуючим чинником зростання об'ємів реалізації є низьке зростання рівня доходів населення, перевищенням зростання роздрібних цін над зростанням середньої заробітної плати, що не сприяє зростанню вжитку) при істотному зростанні обслуговування позикових ресурсів після реструктуризації боргового навантаження підприємств тих, що займаються роздрібною торгівлею.

ЗОВНІШНІЙ СЕКТОР

Результатом здійснення зовнішньоекономічних операцій є деяке поліпшення в лютому поточного року показника сальдо фінансового рахунку, переважно за рахунок зменшення відтоку валюти, що, у свою чергу, позитивно відбилося на підсумковому значенні зведеного платіжного балансу. Сальдо зведеного балансу України в лютому склало (-) 0,6 млрд. дол. США в порівнянні з (-) 1,1 млрд. дол. США в січні.

Таблица 2.3

Платіжний баланс України, млн. дол. США [3]

Так, за результатами лютого 2010 року в порівнянні з попереднім місяцем об'єми експорту збільшилися на 12% по всіх товарних групах за винятком продукції гірничо-металургійного комплексу, об'єми імпорту виросли на 11% також по всіх товарних групах, окрім енергоносіїв. За даними Нацбанку енергетичний імпорт скоротився на 22% із-за скорочення постачань нафті (у 1,8 разу) і природного газу (на 20,8%). У зв'язку із зміною структури зовнішньоекономічних товарних операцій істотно скоротився баланс послуг із-за зниження об'ємів послуг трубопровідного транспорту.

Основний вплив на отриманий результат надав істотне скорочення сальдо операцій з капіталом і фінансових операцій до - 0,6 млрд. дол. США за рахунок скорочення негативного сальдо по статті «інший капітал», а також за рахунок збільшення припливу прямих іноземних інвестицій переважно в банківський сектор. Поступово відбувається зміна структури терміновості зарубіжного фондування фінансових установ: зросли виплати по середньо- і довгострокових кредитах, збільшився об'єм короткострокових ресурсів, що залучалися, від материнських структур. Це обумовлено окрім погіршення якості активів банківських установ рядом законодавчих змін, що стосуються валютного регулювання в банківському сегменті. Якщо врахувати можливість подальшого посилювання валютного регулювання, то привабливість банківського сектора в середньостроковій перспективі для нерезидентів знизиться. Також практично на 50% виросло негативне сальдо по кредитах і облігаціях підприємств реального сектора. Надалі об'єм залучення ресурсів реального сегменту повинен збільшитися, оскільки, на наш погляд, зниження припливу інвестицій було обумовлене чеканням інвесторами результатів виборного процесу, а також невизначеністю у сфері розподілу владних повноважень.

Об'єм накопичення валюти населенням поза банківською системою залишився практично на рівні попереднього місяця (0,8млрд.дол.США) і продовжує робити істотний негативний вплив на формування негативного рахунку по операціях з капіталом і фінансових операціях.

БАНКІВСЬКА СИСТЕМА

Грошово-кредитну політику НБУ в лютому можна охарактеризувати як стримуючу, хоча в тривалішому періоді вірогідна її поступова лібералізація. Так, пониження середньої вартості рефінансування (з 13,1% до 12%) доки не робить впливу на кредитні ставки для позичальників банків, зважаючи на обмежений доступ банківських установ до довгострокових ресурсів НБУ. У березні регулювальник понизив ставки по кредитах овернайт (на 3 пп. по кредитах під забезпечення ОВГЗ до 12,5%; на 3,5 пп. по бланкових кредитах до 13,5%). Рейтингове агентство вважає, що здешевлення короткострокових кредитів кардинально не вплине на вартість ресурсів для більшості банківських установ. Оскільки ставки на міжбанківському ринку значно нижче і вартість короткострокових ресурсів Національного банку цікава лише тим банкам, для яких межбанк недоступний.

Ліквідність фінансового ринку в лютому знаходилася на достатньому рівні, тому об'єм нових кредитів, наданих регулювальником банкам був незначним (1,6млрд.грн.). При цьому велика частина наданих раніше позик банківським установам була пролонгована. У вказаному періоді значним залишався об'єм мобілізації вільної ліквідності шляхом розміщення депозитних сертифікатів.

З метою підтримки реального сектора Нацбанк прийняв 47 Постанову «Про рефінансування і надання Національним банком України кредитів банкам України з метою стимулювання кредитування економіки на період її виходу на докризові параметри» [1]. Отримати рефінансування згідно з прописаними в Постанові вимогами, що стосуються як банківської установи, так і наданого ним забезпечення, досить складно. Частенько питання рефінансування обмовляються індивідуально. Якщо розглядати можливість здобуття стабілізаційних кредитів, то на сьогоднішній день у більшості банків немає гострої необхідності здобуття таких ресурсів, і фінансові установи не часто звертатимуться до регулювальника для їх здобуття із-за досить складної процедури. Кредити для стимулювання економіки досить цікаві, але не варто чекати масових кредитних проектів з боку комерційних банків, оскільки більшість банківських установ не планують активно збільшувати кредитування корпоративних клієнтів. Також з метою стимулювання кредитування економіки Національний банк в березні прийняв 115 Постанову, де передбачені преференції для банків-кредиторів товаровиробників. Це повинно позитивно відбитися на переговорному процесі між заємщиками - товаровиробниками і банками-кредиторами.

Таблиця 2.4

Показники діяльності банківської системи [3]

У лютому збереглася тенденція поступового повернення в банки раніше вилучених засобів населення. За попередніми даними Національного банку приплив відбувався в національній валюті, що, перш за все, обумовлено вищими процентними ставками по гривневих депозитах. Враховуючи дії регулювальника, направлені на зниження привабливості валютних ресурсів, агентство не виключає зниження процентних ставок по валютних засобах клієнтів вже в найближчому майбутньому, що може привести до зменшення питомої ваги валютних засобів в пасивах банківської системи.

Як і місяцем раніше, кредитна активність банківського сегменту залишалася слабкою, а основні зусилля банків були направлені на підтримку якості раніше виданих кредитів, включаючи їх пролонгацію і реструктуризацію. Останніми місяцями найбільший об'єм із загальної маси нових кредитів видано підприємствам торгівлі. Друга сфера економічної діяльності, що найбільш кредитується, - промисловість. Не дивлячись на статистичні дані, торгівля, на наш погляд, не є пріоритетним напрямом вкладення засобів банківських установ. Великі об'єми виданих кредитів швидше обумовлені реструктуризацією існуючої заборгованості. Активне проведення реструктуризації також пояснює невеликий приріст простроченої заборгованості в лютому (на 0,3 пп.) (9,6% за станом на 01.03.2010 р.).

За результатами 2 місяців поточного року загальний збиток банківської системи склав 1,3 млрд. грн., з яких перевищення витрат над доходами банківської системи в лютому склало 861 млн. грн. Збиткова діяльність банківської системи багато в чому обумовлена зростанням відрахувань в резерви під активні операції банків.

ВАЛЮТНИЙ РИНОК

В лютому поточного року валютні інтервенції НБУ на валютному ринку (-0,6 млрд. USD) дозволили в значній мірі задовольнити попит на валюту з боку як імпортерів, так і внутрішніх гравців. У вказаному періоді спостерігалося збереження сальдо експортно-імпортних товарних операцій на тлі зменшення відтоку валюти по фінансовому рахунку, що також робило певний позитивний вплив на валютний ринок. У березні офіційний курс гривни зміцнився по відношенню до долара США на 0,14% - до 7,99 Uah/usd і впритул наблизився до ринкового. Реалізація Національним банком України валюти для забезпечення потреб суб'єктів валютного ринку привела до зменшення золотовалютних резервів на 1,1 млрд. USD до 24,1 млрд. USD.