Класифікація підприємств. Лізинг

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Донбаський Державний Технічний Університет

Кафедра економіки та управління

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Економіка підприємства"

з теми: «Класифікація підприємств. Лізинг»

Виконав: студент групи

Перевірив: Клецова К.В.

Алчевськ, 2011

Зміст

1. Класифікація та структура підприємств

2. Лізинг, як форма оновлення технічної бази виробництва

3. Сутність лізингу, його функції та об'єкти

4. Можливі види лізингу за окремими класифікаційними ознаками та їх характеристика

5. Організаційно-правові основи здійснення лізингу

6. Права та обов'язки лізингодавців і лізингоодержувачів

7. Витрати на надання та ефективність лізингових послуг

Висновки

Практична частина

1. Класифікація та структура підприємств

Види підприємств

Для забезпечення ефективного господарювання за ринкових умов, кваліфікованого управління підприємствами винятково важливою є їхня чітка й повна класифікація за певними ознаками. Достатньо повну класифікацію підприємств можна скласти, користуючись такими ознаками: 1) мета та характер діяльності; 2) форма власності; 3) національна належність капіталу; 4) правовий статус і форма господарювання; 5) галузево-функціональний вид діяльності; 6) технологічна й територіальна цілісність; 7) розмір за кількістю працівників Діяльність переважної більшості підприємств має комерційний характер з одержанням прибутку. До некомерційних належать здебільшого доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери народного господарства. Приватними є підприємства, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили.

КЛАСИФІКАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ (ФІРМ)

Мета й характер діяльності

- Комерційні

- Некомерційні Форма власності майна

- Приватні

- Колективні

- Комунальні

- Державні (в т. ч. казенні)

Національна належність капіталу

- Національні

- Закордонні

- Змішані (спільні)

Правовий статус і форма господарювання

- Одноосібні

- Кооперативні

- Орендні

Технологічна (територіальна) цілісність і ступінь підпорядкування

- Головні (материнські)

- Дочірні

- Асоційовані

- Філії

Розмір за кількістю працівників

- Великі (надвеликі)

- Середні

- Малі (дрібні)

- Мікропідприємства

- Господарські товариства

Галузево-функціональний вид діяльності

- Промислові

- Сільськогосподарські

- Будівельні

- Транспортні

- Торгові

- Виробничо-торгові

- Торгово-посередницькі

- Інноваційно-впроваджувальні

- Лізингові

- Банківські

- Страхові

- Туристичні тощо

До цього виду відносять також ті індивідуальні та сімейні підприємства, які базуються на приватній власності, але тільки на особистій праці (праці членів сім'ї). Колективне - це таке підприємство, що ґрунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації. Комунальне - підприємство, яке засноване на засадах власності відповідної територіальної громади. Державними є підприємства, засновані на державній власності. До державних належать також так звані казенні підприємства, тобто підприємства, які не підлягають приватизації. Рішення про перетворення державного підприємства на казенне приймає Кабінет Міністрів України за однією з таких умов: а) підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до чинного законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством; б) головним споживачем продукції підприємства (понад 50 відсотків) є держава; в) підприємство є суб'єктом природних монополій. За національною належністю капіталу заведено розрізняти підприємства (фірми): національні - капітал належить підприємцям своєї країни; закордонні - капітал є власністю іноземних підприємців повністю або в тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження; змішані - капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного із засновників такого підприємства; якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним. Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим статусом і формою господарювання. Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов'язання всім майном (капіталом). Таке підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філія іншого підприємства (фірми). Форму одноосібних підприємств мають переважно малі за кількістю працівників фірми. Кооперативні підприємства (кооперативи) - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. підприємство лізинг технічна база виробництво

Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного у спільній діяльності, використання власного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основні типи кооперативів: виробничі й споживчі. У перспективі можна очікувати великого поширення кооперативів також і в інших сферах діяльності - науковій, фінансовій, страховій тощо. У державному секторі економіки однією з форм підприємництва є орендні підприємства. Оренда полягає в тимчасовому (на договірних засадах) володінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їхніх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), а також окремі одиниці майна. Відокремлювані за цією ознакою господарські товариства є об'єднаннями підприємців. У більшості країн з ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та міри відповідальності за зобов'язаннями (повна чи часткова) поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні. Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) - товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства всім своїм майном. Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску. Командитним є товариство, яке, поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства. Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства служить акція - цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах; закритого типу, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками. Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінансові - створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу в формі дивідендів на акції; економічні - акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями; соціальні - акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення найманих працівників на власників певної частки майна підприємства.

Технологічну й територіальну цілісність мають так звані материнські (головні) підприємства або фірми. Особливістю їхньої діяльності є те, що вони контролюють інші фірми. Залежно від розміру капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а також правового статусу і ступеня підпорядкованості, підприємства, які перебувають у сфері впливу головної фірми, можна підрозділити на дочірні, асоційовані та філії. Дочірнє підприємство (компанія) - юридичне самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій. Асоційоване підприємство є формально самостійним, але з різних причин воно залежить від головної фірми і мусить підпорядковуватися її стратегічним цілям. На відміну від дочірніх та асоційованих підприємств філія не користується юридичною й господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі. З-поміж суб'єктів господарської діяльності окремо виділяють малі (дрібні) підприємства, що становлять основу малого бізнесу. До них належать суб'єкти господарювання з кількістю працівників: у промисловості та будівництві - до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери - до 50 осіб; науці й науковому обслуговуванні - до 100 осіб; галузях невиробничої сфери - до 25 осіб; роздрібній торгівлі - до 15 осіб. Окрім того, віднедавна офіційно заведено називати мікропідприємствами суб'єктів малого підприємництва із середньообліковою чисельністю працівників до 10 осіб та обсягом виручки від продажу продукції (надання послуг) до 250 тис. грн. за рік. Класифікаційна належність підприємств (фірм) за галузево-функціональним видом діяльності здебільшого є зрозумілою із самої назви окремих їхніх груп (видів). Пояснення потребують хіба що лізингові підприємства. У світовій економіці під такою назвою фігурують міжнародні орендні фірми-продуценти, які за відповідну плату здають в оренду товари споживчого призначення, обчислювальну техніку, різноманітне технологічне устаткування, транспортні засоби тощо. Структура підприємств. Під структурою будь-якого підприємства заведено розуміти його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів і систему зв'язків, підпорядкованості та взаємодії між ними. При цьому розрізняють виробничу й загальну структури підприємства. Основу діяльності кожного підприємства становлять виробничі процеси, що виконуються у відповідних підрозділах. Саме склад цих підрозділів і характеризує виробничу структуру підприємства. Існує кілька принципів класифікації виробничих структур. 1. Залежно від підрозділу, діяльність якого покладено в основу виробничої структури, розрізняють цехову, без цехову, корпусну та комбінатську виробничі структури. За цехової виробничої структури основним виробничим підрозділом є цех, тобто адміністративне відокремлена частина підприємства, що в ній виконується певний комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації. За характером своєї діяльності цехи поділяються на основні, допоміжні, обслуговуючі та побічні Основні цехи виготовляють продукцію, призначену для реалізації на сторону, тобто продукцію, що визначає профіль та спеціалізацію підприємства.

Допоміжні цехи виготовляють продукцію, що використовується для забезпечення власних потреб усередині самого підприємства. Обслуговуючі цехи та господарства виконують роботи, які забезпечують необхідні умови для нормального перебігу основних і допоміжних виробничих процесів. Побічні цехи займаються, як правило, утилізацією, переробкою та виготовленням продукції з відходів основного виробництва. У структурі деяких підприємств існують експериментальні (дослідні) цехи, які займаються підготовкою та випробуванням нових виробів, розробкою нових технологій, проведенням різноманітних експериментальних робіт. На невеликих підприємствах з відносно простими виробничими процесами застосовується без цехова виробнича структура. Основою її побудови є виробнича дільниця, як найбільший структурний підрозділ такого підприємства. Виробнича дільниця - це сукупність територіальне відокремлених робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція. На великих підприємствах кілька однотипних цехів можуть бути об'єднані в корпус. У цьому разі корпус стає основним структурним підрозділом підприємства. Така виробнича структура дістала назву корпусної. На підприємствах, де здійснюються багатостадійні процеси виробництва, характерною ознакою яких є послідовність процесів переробки сировини (металургійна, хімічна, текстильна промисловість) використовується комбінатська виробнича структура, її основу становлять підрозділи, які виготовляють завершену частку готового виробу (чавун, сталь, прокат). 2. За формою спеціалізації основних цехів розрізняють технологічну, предметну та змішану виробничі структури. Ознакою технологічної структури є спеціалізація цехів підприємства на виконанні певної частки технологічного процесу або окремої стадії виробничого процесу (ливарні, термічні, механообробні, складальні цехи машинобудівного підприємства). Технологічна структура використовується переважно на підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва з різноманітною та нестійкою номенклатурою продукції. Ознакою предметної структури є спеціалізація цехів на виготовленні певного виробу або групи однотипних виробів, вузлів, деталей з використанням різноманітних технологічних процесів та операцій (цех кузовів, задніх мостів, двигунів на автомобільному заводі). Предметну структуру виробництва поширено на підприємствах великосерійного й масового виробництва з обмеженою номенклатурою та значними обсягами продукції. Проте на практиці є дуже мало підприємств, де всі цехи спеціалізовано тільки технологічно або тільки предметно. Переважна більшість підприємств використовує змішану виробничу структуру, коли частину цехів спеціалізовано технологічно, а решту - предметно. 3. Залежно від наявності основних і допоміжних процесів розрізняють підприємства з комплексною та спеціалізованою структурами виробництва. Підприємства з комплексною виробничою структурою мають усю сукупність основних та допоміжних цехів, а зі спеціалізованою структурою - лише частину. Підприємства зі спеціалізованою структурою поділяють на: - підприємства механоскладального типу, які отримують заготівки від інших підприємств; - підприємства складального типу, які випускають продукцію з деталей, вузлів та агрегатів, що виготовляються на інших підприємствах; - підприємства заготовочного типу, що спеціалізуються на виробництві заготівок; підприємства, спеціалізовані на виробництві окремих деталей. Формування виробничої структури здійснюється під впливом багатьох чинників. Головними з них є: виробничий профіль підприємства; обсяги виробництва продукції; рівень спеціалізації; місце знаходження підприємства. Виробничий профіль підприємства, тобто характер та особливості продукції, що виробляється, безпосередньо зумовлюють хід виробничого процесу і склад відповідних підрозділів. Так, конструкція виробу передбачає певні технологічні процеси його виготовлення, певну їхню послідовність та трудомісткість. Отже, вона визначатиме й перелік виробничих підрозділів, що здійснюють ці технологічні процеси. Складна технологія, таким чином, збільшує кількість підрозділів, які її реалізують, та передбачає більш розгалужену систему зв'язків між ними. Суттєво впливає на виробничу структуру рівень спеціалізації. Із розвитком і поглибленням спеціалізації зменшується кількість виробничих підрозділів підприємства, спрощується його структура. Навпаки, чим більш універсальним є підприємство, тим складніша його структура. Виробнича структура підприємства залежить і від місця його знаходження. Наприклад, підприємства розміщені у віддалених від промислових центрів регіонах, як правило, більш універсальні та автономні. Для таких підприємств характерна розвинута виробнича структура. До складу будь-якого підприємства входять не тільки виробничі підрозділи, а й відділи апарату управління, заклади культурно-побутового призначення тощо. Тому поряд з виробничою існує так звана загальна структура підприємства. Загальну структуру створює сукупність усіх виробничих, невиробничих та управлінських підрозділів підприємства. Підприємство очолює директор. Він здійснює керівництво підприємством у цілому, тобто репрезентує підприємство в будь-яких організаціях, розпоряджається в межах чинного законодавства його майном, укладає договори, відкриває в банках розрахункові рахунки тощо. Першим заступником директора є головний інженер. Він керує науково-дослідними та експериментальними роботами, безпосередньо відповідає за вдосконалення техніки і технології виробництва. До його обов'язків входять також технічна підготовка та обслуговування виробництва, розробка заходів для підвищення якості продукції й дотримання технологічної дисципліни. Економічну службу на підприємстві очолює головний економіст (заступник директора з питань економіки). Він відповідає за організацію планової роботи на підприємстві. Підпорядковані йому відділи здійснюють контроль за виконанням планових завдань, проводять аналіз діяльності підприємства. У його компетенції є також питання фінансів, організації праці та заробітної плати. Головне завдання начальника виробництва - це забезпечення виконання планів підприємства; з цією метою начальник виробництва та підпорядкований йому виробничий відділ розробляють оперативні плани випуску продукції для кожного цеху, забезпечують ритмічну роботу з їхнього виконання, здійснюють контроль і регулювання перебігу виробничого процесу. Маркетингові функції вивчення попиту, ринків збуту, реклами, просування товарів, а також матеріально-технічного забезпечення виробництва покладено на заступника директора з комерційних питань. Заступник директора з кадрових і соціальних питань відповідає за реалізацію кадрової політики підприємства. Він, зокрема, займається питаннями відбору персоналу, його професійної орієнтації та соціальної адаптації, навчання, підвищення на посаді, переведення, звільнення. Крім того, йому підпорядковано служби, що задовольняють соціальні потреби персоналу підприємства. Кілька підрозділів апарату управління підприємства підпорядковано безпосередньо директору. Облік виробництва, контроль за використанням засобів і дотриманням фінансової дисципліни, складання балансів, розрахунки з робітниками та службовцями здійснює бухгалтерія. Функції контролю якості продукції, запобігання браку, розробки і впровадження систем управління якістю покладено на незалежний від будь-якого заступника директора відділ технічного контролю. Реалізацією діловодства на підприємстві, тобто приймання вхідної документації, її реєстрацію, облік, розподіл, організацію внутрішнього документообігу, відправлення та зберігання документів забезпечує канцелярія. Директору підприємства також безпосередньо підпорядковано начальників цехів, які здійснюють технічне та господарське керівництво відповідним цехом. До складу апарату управління цеху входить заступник начальника цеху з підготовки виробництва. Він займається питаннями розробки технологічних процесів, забезпечує дільниці необхідною документацією та оснасткою. Помічник начальника цеху з виробництва здійснює оперативне керівництво виробничими процесами. Механік цеху організує ремонт устаткування та нагляд за його експлуатацією. Економічну роботу в межах цеху очолює економіст, а питаннями нормування та оплати праці займається нормувальник. Начальник цеху здійснює управління виробництвом за допомогою майстрів виробничих дільниць, які вже безпосередньо або за допомогою бригадирів організують працю виконавців.

2. Лізинг як форма оновлення технічної бази виробництва

Перехід України до ринкової економіки і активне включення в світові господарські зв'язки вимагають відповідного розширення методів комерційної діяльності підприємств і організацій всіх форм власності. Нині гарантований успіх - це не тільки конкурентоздатний товар, а й вдало вибраний спосіб його реалізації. Саме тому в світовій практиці поширилися “нетрадиційні ” форми комерційних фінансових взаємовідносин між продавцем і покупцем, де важливу роль відіграють різноманітні посередники: торговельні компанії, інвестиційні і страхові фірми, банки тощо. Однією з таких форм є лізинг. Особливо широке визнання він одержав у зарубіжних країнах за останніх 15-20 років.

Звичайно лізингові операції розглядаються як варіант довгострокової оренди. Однак, якщо оренда передбачає у кінцевому підсумку повернення орендованого майна своєму юридичному власнику або збереження за ним права власності на дане майно, то при деяких формах лізингу по закінченню договору можливий перехід права власності від орендодавця до орендаря. У таких випадках лізингова угода нагадує продаж у розстрочку з тією лише різницею, що власники змінюються не на початку, а наприкінці терміну угоди. Отже, лізинг - це зручна форма фінансування споживача.

Причинами бурхливого розвитку лізингових операцій у світовій комерційній практиці були:

1. Швидке моральне старіння техніки. Тут і приходять на допомогу лізингові операції, коли за орендарем залишається право дострокового припинення договору.

2. Зростаюча конкуренція. Для тих, хто починає свою справу, пробитися на ринок дуже складно. Значить треба шукати такі способи маркетингу, які дали б можливість клієнтам на практиці ознайомитись зі зразками продукції, що виготовляється. Пропонуючи її в лізинг на певний термін, виробник нерідко бере на себе проблеми із встановленням і обслуговуванням обладнання, навчання персоналу свого клієнта.

3. До лізингу почали охоче звертатися при підписанні угод на здійснення капіталомістких проектів, у тому числі при будівництві промислових підприємств, постачанні літаків, суден транспортним компаніям.

4. Фірми-споживачі, особливо спеціалізовані і невеликі за розмірами, все частіше віддають перевагу отриманню обладнання в оренду, ніж купувати його за повну вартість. Ця причина безпосередньо пов'язана з попередніми.

5. Лізинговий ринок став ідеальним засобом для збільшення виручки від угод для обох партнерів шляхом використання офіційно наданих податкових пільг. Якщо, наприклад, компанія-виробник не може скористатися податковими пільгами на інвестиції, то вона отримає їх, коли передасть свою продукцію у лізинг іншій компанії, котра має формальне право на такі пільги. Але, виходячи з важкого фінансового стану, остання не може самостійно освоїти виробничі інвестиції. У результаті такої угоди обидві компанії “ділять ” між собою податкові пільги, отримуючи разом виграш. Іншими словами, переваги лізингу слід шукати в особливостях податкового і амортизаційного законодавства тієї чи іншої держави.

Отже, лізинг - це, з одного боку, своєрідна форма фінансування капітальних вкладень, а з іншого - форма реалізації, канал збуту продукції.

Сам термін походить від англійського дієслова “ to lease “, що означає “орендувати ” або “брати в оренду ”.

Суть лізингу досить вдало висловив Аристотель, який сказав: “Найчастіше багатство полягає у рентабельному використанні власності, а не у володінні нею як такою ”. Звичайно, Аристотеля не можна розглядати як винахідника “лізингу ”, але ніхто краще за нього не зміг виразити філософський зміст, що лежить в основі цієї техніки фінансування американського походження, яка отримала значний розвиток у Західній Європі за останні 20 років.

Будь-яке визначення лізингу є обмеженим і не може врахувати всіх форм прояву цього нового кредитного інструмента. Але є сенс привести таке визначення лізингу Європейської федерації національних асоціацій по лізингу обладнання (Евролізинг): “Лізинг - це договір оренди заводу, промислових товарів, обладнання, нерухомості для використання їх у виробничих цілях, тоді як товари купуються орендодавцем, і він зберігає за собою право власності ”. З цього випливає, що лізинг стає складною торгово-фінансово-кредитною операцією, однією з форм оренди машин і обладнання, одним із способів фінансування інвестицій і активізації збуту, який заснований на збереженні права власності на товари за орендодавцем. Його застосування пов'язане з “розщепленням ” функції власності, тобто відділенням володіння майном від використання.

Водночас лізинг можна розглядати не тільки з організаційно-правової точки зору, а й з позиції характеру пов'язаних з лізингом економічних відносин. У наявності зв'язок лізингу з системою кредитних відносин, оскільки тут присутні всі ознаки, властиві кредиту - надання цінностей у тимчасове користування, платність. Тому є підстава вважати лізинг конкурентною формою кредитних відносин.

Лізинг - відносно новий вид підприємницької діяльності, який викликав швидке зростання економіки розвинутих капіталістичних країн. Про ступінь поширення лізингу в сучасному світі свідчить той факт, що він став самостійною сферою вкладання капіталу. Слід зазначити, що лізингова “гарячка ” охопила не тільки великі компанії, а й сферу середнього і дрібного бізнесу.

Частка витрат на лізингові операції в загальних обсягах капітальних вкладень у машини і обладнання становить: у США - 33%, Англії, Франції, Швеції, Іспанії - 13-17%; Італії, Голландії - 12-14%. В Японії щорічний приріст обсягу лізингових операцій становить 25-30%.

3. Сутність лізингу, його функції та об'єкти

У сучасних умовах господарювання, коли основні виробничі фонди практично в більшості галузей народного господарства повністю (морально і фізично) застаріли і потребують заміни, лізинг як новітня форма ринку засобів виробництва має важливе значення для оновлення технічної бази виробництва. Інвестування діяльності суб'єктів виробничого призначення переважно припинено у зв'язку з нестачею власних коштів, водночас банки не мають в достатній кількості кредитних ресурсів для довготермінового кредитування виробництва. Отже, лізинг як форма оренди на тривалий термін рухомого і нерухомого майна полегшує замовникам доступ до засобів виробництва, технології і тим самим оновлення техніко-технологічної бази виробництва.

Згідно з Законом України "Про лізинг", який набрав чинності з 10 січня 1998 р., лізинг -- це підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, що полягає в наданні лізингодавцем (лізинговими фірмами або індивідуальним підприємцем, які здійснюють лізингову діяльність) у виключне користування на визначений термін лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця, за умови сплати йому періодичних лізингових платежів.

Відмінність лізингу від оренди полягає в тому, що фірма (лізингодавець), як правило, обладнання не забирає назад. Через деякий час замовник викуповує його за залишковою вартістю.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке рухоме й нерухоме майно, що належить до основних фондів. Це можуть бути машини, устаткування, транспортні засоби, різноманітна техніка, системи телекомунікацій тощо, стосовно яких немає обмежень щодо передавання їх у лізинг. Об'єктами лізингу не можуть бути: земля, мисливські угіддя, ліси, водоймища тощо).

Лізинг дає можливість залучати в виробничу діяльність західну економіку за ненаявності валюти.

Лізинг як складне соціально-економічне явище виконує дуже важливі функції з формування багатоукладної економіки та активізації виробничої діяльності.

Розглянемо чотири найважливіші з них: фінансову, виробничу, постачальницьку та використання податкових пільг.

Фінансова функція виражається у звільненні товаровиробника від одноразової оплати повної вартості необхідних засобів виробництва і як би в наданні йому довгострокового кредиту.

Виробнича функція лізингу полягає в оперативному вирішенні виробничих задач шляхом тимчасового використання, а не купівлі дорогих та морально старіючих машин. Це ефективний спосіб матеріально-технічного постачання виробництва та доступу до новітньої техніки, до результатів науково-технічного прогресу. При повному лізингу передача майна може супроводжуватись різноманітним сервісом: технічне обслуговування, страхування, забезпечення сировиною, робочою силою тощо.

Постачальницька функція -- це розширення кола споживачів та освоєння нових ринків збуту, залучення в сферу лізингу тих, хто не може відразу купити те чи інше майно.

Функція використання податкових та амортизаційних пільг має деякі особливості:

а) взяте за лізингом майно відображається на балансі користувача або лізингодавця по узгодженню між ними;

б) орендна плата відноситься на собівартість продукції (послуг), що виробляється і відповідно зменшує прибуток, який підлягає оподаткуванню;

в) застосування прискореної амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку контракту, що зменшує оподаткований прибуток та прискорює оновлення матеріально-технічної бази. В результаті лізинг сприяє диверсифікації пропозицій, залучаючи нові об'єкти до своєї сфери; розвиває та диверсифікує ринок засобів виробництва, скорочує цикл освоєння нових поколінь техніки.

Лізингова форма підприємництва заснована на системі принципів чи вихідних положень, правил, які визначають єдність та зв'язки загальних, окремих та особливих її якостей та зовнішніх проявів, котрі необхідно враховувати в практичній діяльності. Давно помічено, що знання основних принципів відшкодовує незнання багатьох факторів, в тому числі і в лізингових відносинах.

4. Можливі види лізингу за окремими класифікаційними ознаками та їх характеристика

За класифікаційними ознаками розрізняють такі види лізингу, які зустрічаються в практичній діяльності підприємств.

1. Пов'язані з терміном використання об'єкта лізингу. Сюди належать оперативний та фінансовий види лізингу.

2. Пов'язані з масштабом поширення лізингових відносин. До них належать внутрішній (в межах держави) і міжнародний лізинг.

3. Пов'язані з характером лізингових операцій. Це сервісний і зворотний лізинг.

Оперативний лізинг передбачає передачу орендного права використання основних фондів, які належать лізингодавцеві, на термін, що не перевищує терміна повної їх амортизації з обов'язковим поверненням цих фондів лізингодавцеві. Право власності на орендовані основні фонди залишається в лізингодавця протягом усього терміну оренди і обов'язки з технічного обслуговування та ремонту орендованих засобів праці бере на себе лізингодавець.

Фінансовий лізинг передбачає придбання лізингодавцем основних фондів на замовлення лізингоодержувача з подальшою передачею йому права користування цими основними фондами на термін, не менший від терміну повної їх амортизації, з обов'язковою передачею лізингоодержувачу права власності. Протягом терміну дії угоди про лізинг лізингоодержувач сплачує лізингодав-цю повну вартість взятого в оренду майна. Таким чином фінансовий лізинг уособлює певну форму довгострокового кредиту, що надається в натуральній формі та погашається клієнтом на виплат. За умови фінансового лізингу ризик втрати майна, а також здійснення його технічного обслуговування та ремонту бере на себе лізингоодержувач.

Внутрішній лізинг буває регіональний або загальнодержавний. Його суб'єктами є підприємства (організації) або їхні інтеграційні утворення в межах держави. Суб'єкти лізингу можуть практично здійснювати його в двох формах -- зворотного та пайового лізингу. Зворотний лізинг передбачає викуп лізингодавцем майна у власника (виробника) і передачу його майна в лізинг тому самому власнику.

Пайовий лізинг -- це оренда, яка здійснюється за участю кількох суб'єктів лізингу із залученням одного чи кількох кредиторів. Однак сума інвестованих кредиторами коштів не може перевищувати 80 % вартості набутого для лізингу майна.

Міжнародний лізинг реалізується суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або тоді, коли лізингове майно чи платежі перетинають державні кордони. Таким чином, суб'єктами міжнародного лізингу завжди є інвестори інших країн. Міжнародний лізинг дає можливість підприємствам (організаціям) України оновлювати власну техніко-технологічну базу за рахунок отримання конкурентоспроможного устаткування, транспортних та інших засобів праці зарубіжного походження.

Сервісний лізинг застосовується за умови придбання на лізингових засадах складної техніки або такої, що зазнає швидкого техніко-економічного старіння (комп'ютерно-обчислювальна та копіювавальна техніка, складна побутова техніка, транспортні засоби тощо).

Зворотний лізинг відповідно до чинного законодавства (Закон України "Про лізинг") названо формою внутрішнього лізингу, який вже розглянуто вище. Однак з наукового погляду (за характером лізингових операцій) його вважають одним із видів лізингу.

5. Організаційно-правові основи здійснення лізингу

Чинним законодавством України та іншими нормативно-правовими актами уряду України, а також договорами про лізинг передбачені організаційно-пра-вові основи лізингових операцій. Основною правовою формою регулювання взаємовідносин між суб'єктами лізингу є угода (договір), яка (який) укладається між ними. Така угода має багатосторонній характер, оскільки вона укладається між продавцем об'єкта лізингу, лізингодавцем та лізингоодержувачем. Вона може бути і двосторонньою між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Термін угоди лізингу визначається за домовленістю сторін. При укладенні лізингової угоди, незалежно від суб'єктів організації їх діяльності важливе значення мають чітко визначені умови, які передбачаються угодою. Найважливішими з них є:

- найменування сторін, що укладають угоду;

- об'єкт лізингу (його склад і вартість), умови та строки його поставки;

- термін дії лізингової угоди;

- обсяг лізингових платежів і графік їх сплати, можливі умови їх перегляду;

- можливі умови переоцінювання вартості об'єкта лізингу, що випливають із законодавства України;

- можливе повернення об'єкта лізингу за умови банкрутства лізингоодержувача;

- умови страхування об'єкта лізингу та його реєстрації;

- умови технічного обслуговування в процесі експлуатації, ремонту та модернізації об'єкта лізингу, а також надання відповідної інформації про стан лізингового об'єкта;

- умови повернення об'єкта лізингу, якщо це передбачено угодою або його викупу після закінчення дії угоди, можливе дострокове розірвання лізингової угоди;

- угодою передбачається відповідальність сторін (суб'єктів лізингу);

- обов'язковим атрибутом є місце і дата укладення лізингової угоди.

6. Права та обов'язки лізингодавців і лізингоодержувачів

Чинним законодавством України чітко визначені права та обов'язки лізингодавців і лізингоодержувачів, які регулюють взаємовідносини між ними.

Лізингодавець .має право:

1) здійснювати контроль за умовами експлуатації та належним використанням лізингоодержувачем об'єкта лізингу;

2) у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків вимагати повернення переданого в лізинг майна;

3) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, завданих унаслідок його дій або бездіяльності.

Лізингодавець зобов'язаний:

1) передати належне йому на правах власності майно в користування лізин-

гоо держу вачеві;

2) не втручатися у вибір лізингоодержувачем продавця майна та у специфікацію об'єкта лізингу;

3) у повному обсязі та вчасно виконувати взяті на себе зобов'язання щодо утримання об'єкта лізингу відповідно до умов договору;

4) після закінчення договору прийняти об'єкт лізингу, якщо умовами договору не передбачений його викуп лізингоодержувачем.

Права лізингоодержувача:

1) він має право відмовлятися від прийняття об'єкта лізингу у разі порушення умов договору та затримати лізингові платежі до усунення порушення;

2) має право вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, заподіяних унаслідок його дій або бездіяльності під час виконання договірних зобов'язань.

Лізингоодержувач зобов'язаний:

1) прийняти за актом і належно користуватися об'єктом лізингу, утримувати його в відповідному технічному стані;

2) відповідно до договору виплачувати лізингові платежі;

3) за несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків на вимогу лізингодавця повернути йому об'єкт лізингу;

4) періодично подавати лізингодавцю інформаційні відомості про технічний стан об'єкта лізингу й свій фінансовий стан;

5) у разі, коли він не реалізує своє право викупу об'єкта лізингу і не продовжує строку чинності договору, повернути об'єкт лізингу лізингодавцю.

За необхідності реєстрації об'єкта лізингу в державних наглядових органах (транспортні засоби, обладнання, що вимагає підвищеної безпеки тощо) вона здійснюється за згодою сторін на ім'я однієї з них в установленому порядку.

Майно, що передане за угодою фінансового лізингу, зараховується на баланс лізингоодержувача з позначенням, що це майно взято у фінансовий лізинг.

Протягом усього строку дії лізингового договору об'єкт лізингу є власністю лізингодавця. При переході права власності на об'єкт лізингу від лізингодавця до іншої особи, договір лізингу залишається обов'язковим і для нового власника. У разі банкрутства лізингоодержувача, арешту чи конфіскації його майна об'єкт лізингу відокремлюється від загального майна лізингоодержувача і підлягає поверненню лізингодавцю, який може розпоряджатися ним на свій розсуд.

У лізингових операціях беруть участь, як правило, п'ять суб'єктів.

1. Виробник (постачальник, продавець).

2. Лізингодавець.

3. Лізингоодержувач.

4. Фінансуючий банк.

5. Страхова установа.

7. Витрати на надання та ефективність лізингових послуг

Всі витрати на утримання лізингового майна здійснюють лізингодавець (за оперативного лізингу) або лізингоодержувач (за фінансового лізингу). Основні витрати лізингоодержувача складаються із лізингових платежів за користування об'єктом лізингу.

Витрати лізингових платежів включають:

- амортизаційні відрахування;

- плату за користування кредитними ресурсами (відсоток за залучений кредит для придбання майна за договором лізингу);

- комісійну винагороду лізингодавцю за отримане в лізинг майно у відсотках до його вартості;

- платежі за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем;

- інші платежі, передбачені договором лізингу.

З міжнародного лізингу сплачується державне мито, податок на додану вартість та акцизний збір за ввезення об'єктів лізингу на митну територію України.

Є кілька методів обчислення абсолютної величини лізингових платежів:

- метод фіксованої загальної суми лізингових платежів, коли вона нараховується рівномірними частинами протягом усього строку дії договору;

- метод авансу, який передбачає попередню оплату певної суми, погодженої сторонами, і розподіл решти суми лізингових платежів (рівномірно або іншим способом) на весь термін чинності договору лізингу;

- метод мінімальних платежів, які включають: а) амортизаційні відрахування від вартості об'єкта лізингу; б) плату за позичкові кошти; в) комісійну винагороду; г) плату за додаткові послуги лізингодавця; д) вартість лізингового майна.

У ринкових умовах господарювання головним фактором реалізації проектів лізингу є швидка окупність інвестиційних ресурсів, яка не має перевищувати три роки.

При розробці проекту й обґрунтуванні лізингових платежів необхідно дати оцінку ефективності лізингових операцій, передусім за допомогою економічного аналізу необхідно встановити межі збільшення собівартості та можливої ціни продукції, що передбачається для виготовлення. У процесі економічного аналізу необхідно порівняти обсяг витрат на виробництво товарів (послуг) з усіма витратами, пов'язаними з придбанням майна на підставі звичайної операції купівлі-продажу.

Висновки

Причиною широкого розповсюдження лізингу є ряд його переваг у порівнянні з іншими формами інвестування.

Основними з них є:

- інвестування у формі майна на відміну від грошового кредиту знижує ризик неповернення коштів, так як за лізингодавцем зберігаються права власності на передане майно;

- лізинг передбачає 100-відсоткове кредитування і не вимагає негайного початку платежів, що дозволяє без різкого фінансового напруження оновлювати виробничі фонди, придбавати коштовне майно;

- часто підприємству легше отримати майно по лізингу, ніж позику на його купівлю, оскільки лізингове майно виступає в якості застави;

- лізингова угода більш гнучка, ніж позика, оскільки надає можливість обом сторонам виробити зручну схему виплат.

За взаємною домовленістю сторін лізингові платежі можуть здійснюватися після отримання виручки від реалізації товарів, вироблених на взятому в кредит устаткуванні. Ставки платежів можуть бути фіксованими і плаваючими;

- для лізингоодержувача зменшується ризик морального і фізичного старіння майна, так як майно не купується у власність, а береться в тимчасове користування. При лізингових відносинах лізингоодержувач має справу з прискореною амортизацією майна;

- лізингове майно не враховується у лізингоодержувача на балансі, що не збільшує його активи і звільняє від сплати податку на це майно;

- лізингові платежі відносяться на витрати виробництва (собівартість) лізингоодержувача і відповідно знижують оподаткований прибуток;

- виробник отримує додаткові можливості збуту продукції, оскільки обмежене фінансування інвестицій часто не дозволяє підприємствам своєчасно оновлювати технологічну систему.

Разом з тим лізингу властивий ряд негативних сторін.

Зокрема, на лізингодавця покладається ризик морального старіння устаткування (особливо, якщо договір лізингу укладається не на повний строк його амортизації), а для лізингоодержувача вартість лізингу виявляється більш високою, ніж ціна купівлі устаткування.

Ще одним недоліком фінансового лізингу є те, що у випадку виходу з ладу устаткування, платежі відбуваються у встановлені строки незалежно від стану устаткування. З використанням лізингу ефективність орендованого устаткування зростає.

Висока рентабельність лізингу та наявність чіткої нормативної бази можуть сприяти форсуванню темпів розвитку цієї операції. При дефіциті внутрішніх капіталовкладень такий шлях є виходом із створеної ситуації.

Практична частина

Задача 1

Визначити залишкову вартість машини і річну норму амортизації, якщо відомо, що її початкова вартість 10000 грн., амортизаційний період 8 років, щорічні амортизаційні відрахування 820 грн., ліквідаційна вартість 260 грн.

Рішення:

1) Обчислимо річну норму амортизації за допомогою формули:

,

де Бс - початкова вартість;

Лс - ліквідаційна вартість;

Тс - фактичний термін служби.

2) Визначимо залишкову вартість машини.

Занесемо дані в таблицю.

Года	Амортизаційні відрахування	Залишкова вартість
0		10 000
1	10 000 - 820 = 9 180	9 180
2	9 180 - 820 = 8 360	8 360
3	8 360 - 820 = 7 540	7 540
4	7 540 - 820 = 6 720	6 720
5	6 720 - 820 = 5 900	5 900
6	5 900 - 820 = 5 080	5 080
7	5 080 - 820 = 4 260	4 260
8	4 260 - 820 = 3 440	3 440

Відповідь: залишкова вартість машини складає 3 440грн., річна норма амортизації складає 121,75.

Задача 2

Визначити вартість вивільнення оборотного капіталу, якщо вартість реалізованої продукції - (50+П) млн. грн., вартість оборотних коштів - (10+П) млн. грн., тривалість обороту скорочується на 12 днів.

Рішення

1. Кількість оборотів: Коб = Врп/Вок = 50/10 = 5,

де Врп - вартість реалізованої продукції

Вок - вартість оборотних коштів

2. Тривалість одного обороту: Д = 360/Коб=360/5 = 72 дня

3. Тривалість обороту нова: Дн = Д - Дск = 72 - 12 = 60 днів,

де Дск - тривалість скорочення обороту

4. Кількість оборотів нове: Коб.н. = 360/Дн=360/60 = 6.

5. Нова потреба в оборотному капіталі:

Осн = Врп/Коб.н. = 50/6 = 8,33 + П/6 млн. грн.

6. Вартість вивільнення оборотного капіталу:

Ввок = Вок - Осн = 10,0 - 8,33 = 1,67 - П/6 млн. грн.

Задача 3

Виробнича потужність підприємства на початок планового року склала (274 + П) млн. грн. Середньорічний приріст потужності планується за рахунок:

1) реконструкції сталеплавильного заводу - (37 + П) млн. грн.;

2) проведення організаційно-технічних заходів - (19 + П) млн. грн.;

3) зміна номенклатури продукції - 12 млн. грн.

Вибуття виробничої потужності в результаті зношення основних фондів планується в сумі (8 + П) млн. грн. з 1 липня, коефіцієнт використання середньорічної потужності 0,91.

Розрахувати вихідну, середньорічну виробничу потужність, а також можливий обсяг продукції із розрахованої виробничої потужності у вартісному виразі.

Рішення:

Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року) (Вп_вих, грн), обчислюється за формулою:

Вп_вих= Вп_вх + Вп_вв - Вп_вив (1.1)

де Вп_вх - виробнича потужність на початок періоду, грн.;

Вп_вв - введена в плановому періоді виробнича потужність, грн.;

Вп_вив - виведена за плановий період виробнича потужність, грн.

Вп.вих = 274 + ((37 + П) + (19+ П) + 12) - 8 = 334 + 2П млн.. грн

Середньорічна виробнича потужність (Вп_сер._р) підприємства, цеху, обчислюється за формулою:

Вп.сер. = Вп вх. + Вп вв х кф - Вп вих. х ((12-к)/12) (1.2)

де к - кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.

кф - коефіцієнт використання середньорічної потужності

Вп.сер = 274 + (((37 + П) + (19+ П) + 12)) х 0,91 - 8 х 0,5 = 331,88 + 1,82П млн. грн.

Задача 4

Обчислити такт безперервно-потокової лінії і кількість робочих місць на окремих технологічних операціях, якщо відомо:

1) на лінії виготовляється 400 деталей за дві восьмигодинні зміни робочого дня;

2) регламентовані технологічні перерви за зміну складають 20 хвилин, а передбачені технологічні втрати деталей у процесі їх вироблення - 5% від одноденної програми випуску виробів;

3) тривалість виконання окремих операцій становить: першої - 9,2 хв., другої - 8 хв., третьої - 17 хв.

Рішення:

- Визначимо корисний фонд робочого часу потокової лінії за добу:

- Визначимо норму запуску виробів на потокові лінії:

.

- Визначимо такт безперервної потокової лінії:

- Розрахуємо кількість робочих місць на окремих технологічних операціях за формулою :

;

;

.

Загальна кількість робочих місць -- 17.

- Визначимо коефіцієнт завантаження робочих місць у цілому на потоковій лінії:

.

- Визначимо необхідну кількість робітників для роботи потокової лінії. За умови, що на одному робочому місці працює один робітник, для роботи потокової лінії в одну зміну необхідно 17 робітників, а у дві зміни -- 34 робітники.

Размещено на Allbest.ru