Зайнятість як результат розвитку економіки та передумова забезпечення добробуту населення

Сучасна практика господарювання переконливо свідчить, що рівень заробітної плати, її структура, динаміка, висока частка в загальних доходах - показники, які суттєво впливають на визначення загальної економічної політики підприємства. За таких умов невиправданим є брак в існуючих класифікаціях функцій заробітної плати такої важливої з них, яка відображає вплив оплати праці на поведінку роботодавця, його мотивацію.

Процес формування заробітної плати не є одномоментним актом, він має складну багаторівневу структуру. Заробітну плату тісно пов'язано з кількістю праці. За інших однакових умов праця більшої тривалості потребує більших витрат робочої сили, а відповідно, і більшого обсягу життєвих засобів для її відтворення.

Тісним є зв'язок заробітної плати зі складністю виконуваних робіт, їхньою відповідальністю. За високої складності і відповідальності робіт від працівника вимагається більше знань, досвіду, навичок, фізичних і розумових зусиль. Послуги якіснішої робочої сили мають оплачуватися у підвищеному розмірі.

Більш високу заробітну плату працівників, які виконують складні функції, виправдано як з погляду більшої витратності праці і необхідності більшої кількості життєвих засобів для відтворення кваліфікованої робочої сили, так і з погляду результативності, тобто більшої величини вартості, що створюється в одиницю часу кваліфікованою робочою силою. У цьому ж контексті звернімо увагу ще на одну обставину. Висока кваліфікація працівника - це важлива складова «людського» капіталу. Як і будь-який інший капітал, він має давати дохід, і що ліпшими є його кількісні та якісні характеристики, то більшою має бути маса доходу. Тому однією з головних проблем організації заробітної плати є проблема оцінки різних видів робіт з погляду їхньої складності з метою забезпечення однакової оплати за послуги робочої сили однакової складності.

У ринковій економіці, що базується на різноманітних формах власності та господарювання, підвищення матеріальної заінтересованості працівників в ефективній роботі має ґрунтуватися на таких умовах оплати праці, які б максимально стимулювали збільшення обсягу продажу товарів та послуг, підвищення рівня техніки, освіти і професійної підготовки, удосконалення організації виробництва і праці.

Оплата праці - це винагорода, яка у грошовій або натуральній формі сплачується роботодавцем найманому працівнику.[4; c.700] Ця плата як соціально-економічна категорія, з одного боку, є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. З іншого боку, її правильна організація зацікавлює працівників підвищувати ефективність виробництва, а відтак безпосередньо впливає на темпи й масштаби соціально-економічного розвитку країни.

В різний проміжок економічного розвитку країни оплата праці відрізняється. Під час стабільності і поступового зростання економіки, заробітна плата відповідно збільшується як у кваліфікованих робітників і працівників так і не у кваліфікованих. Під час економічної кризи оплата праці погіршується, рівень заробітної плати зменшується. Роботодавці знижують оплату праці, а працівники, щоб забезпечити нормальне існування своєї сім'ї, погоджуються на нижчий рівень заробітної плати. Також в таких умовах наявна практика затримки заробітної плати. Вона різко підвищує значущість інших джерел доходів для населення. На першому місці стоять доходи від особистого підсобного господарства, на другому плані допомоги, дотації і компенсації. Саме таку ситуацію ми можемо спостерігати на даний час і в Україні.

Оплата праці може діяти як чинник, що не стимулює, а, навпаки, гальмує розвиток продуктивності праці. Так наприклад хтось користується повільною роботою і отримує винагороду у вигляді оплати наднормових. В діяльності щодо організації оплати праці підприємцю рідко надається повна самостійність. Звичайно оплата праці регулюється і контролюється компетентними державними органами.

Тому ринкова оплата праці має відповідати таким вимогам: найповніше враховувати результати праці, створювати передумови для постійного зростання ефективності та якості праці, продуктивності; сприяти підвищенню матеріальної заінтересованості працівників у постійному виявленні і використанні резервів підвищення продуктивності праці і якості продукції.

Головною вимогою до організації заробітної плати на підприємстві є забезпечення необхідного підвищення заробітної плати при зниженні її затрат на одиницю продукції, а також гарантованості виплати заробітної плати за рахунок результатів діяльності підприємства. Актуальним завданням економічної науки в сучасних умовах є всебічне дослідження проблем оплати праці з точки зору подолання кризи і стимулювання економічного зростання в Україні. На наш погляд, необхідно розробити таку концепцію реформи оплати праці, в якій би заробітна плата була науково проаналізована з позицій сучасної перехідної економіки України, тобто була ув'язана з реальним функціонуванням української економіки. Реформа оплати праці в Україні буде успішною тільки в умовах фінансової стабільності, коли підтримується такий рівень інфляції, при якому підприємства (фірми) можуть планувати свою комерційну діяльність.

Базовим нормативним актом з питань оплати праці є Закон № 108. Згідно із статтею 3 цього закону, із змінами і доповненнями, внесеними Законом України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000 рік» від 1 червня 2000 р. № 1766-ІІІ, мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, не кваліфіковану працю, нижче якого не може провадитись оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб. [2; c.77] З середини 1993 р. реальна заробітна плата в Україні коливалась на рівні лише 30-40% від заробітку 1990 р. Девальвація гривні протягом вересня-грудня 2003 р. зменшила реальну заробітну плату у доларовому еквіваленті до рівня близько 50 ам. доларів. У липні 2003 р. місячний заробіток в Україні становив 83,5 ам. дол., а у жовтні - вже 48,4 ам. дол., тобто зменшився за три місяці на 42%. Така заробітна плата є образливо-низькою для українського працівника. Розділ ІІ «У сфері оплати праці» Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2004 - 2005 роки від 19 квітня 2004 р. № 262 регламентує питання з оплати праці на підприємствах різних форм власності і господарювання. Пунктом 2.2 Генеральної угоди передбачено встановлення мінімальної тарифної ставки робітнику І розряду в розмірі не менше 120% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом. Статтею 83 Законі України «Про державний бюджет України на 2005 р.» від 23 грудня 2004 р. № 2285-IV встановлено розмір мінімальної заробітної плати з 1 липня 2005 р. - 310 грн., з 1 вересня 2005 р. - 332 грн. на місяць. Проте з 2006 по 2007 рік ми спостерігали підвищення заробітної плати. [2; c.78]

Найвищий заробіток сьогодні мають працівники в сфері фінансування, кредитування та страхування, що не є нормальним. Неможливо розраховувати на майбутнє економічне піднесення, якщо оплата праці робітникам виробничої сфери (насамперед промисловості) не є суттєво вищою порівняно із середнім рівнем заробітку по економіці. Широкого поширення у народному господарстві України набули "тіньові" заробітки і доходи. Це є перешкодою для точного визначення економічного розвитку і доходів громадян.

Більшість проблем механізму реформи оплати праці носить системний характер і потребує повсякденної і наполегливої роботи. Заробітна плата, будучи основним джерелом доходів, є формою винагороди за працю і формою матеріального стимулювання їх праці. Вона спрямована на винагороду працівників за виконану роботу і на мотивацію досягнення бажаного рівня продуктивності. Тому правильна організація заробітної плати безпосередньо впливає на темпи зростання продуктивності праці, стимулює підвищення кваліфікації трудящих.

Оплата праці як соціально-економічна категорія, з одного боку, є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. З іншого боку, її правильна організація заінтересовує працівників підвищувати ефективність виробництва, а відтак безпосередньо впливає на темпи й масштаби соціально-економічного розвитку країни. Залежно від темпів розвитку країни і швидкості пристосування її до ринкових умов оплата праці в середині цієї країни буде змінюватись і трансформуватись відповідно до ситуацій, які склались в її економічному розвитку.

Висновки

У цілому з урахуванням екстенсивних та інтенсивних факторів економічне зростання, виражене у динаміці ВВП, залежить від динаміки рівня зайнятості, продуктивності праці й чисельності економічно активного населення. Зміна рівня зайнятості саме і відображає коефіцієнт розширення можливостей. Економічне зростання може досягатися як шляхом розширення можливостей, так і шляхом зростання продуктивності праці. На збільшення можливостей працевлаштування позитивно впливає збільшення ВВП на душу населення, тобто зростання продуктивності праці, але збільшення доходів не означає автоматичного розширення можливостей працевлаштування.

До країн, що у 1990-х pp. досягли економічного зростання, яке супроводжувалося розширенням можливостей, входять 12 промислово розвинених країн з помірними показниками зростання, у тому числі Канада, Швейцарія і Сполучені Штати. Підвищення продуктивності праці було відзначено майже у всіх країнах, що домоглися економічного зростання, яке супроводжувалося розширенням можливостей. Ідеальний сценарій виглядає так: стійке економічне зростання веде до розширення можливостей, сприяючи скороченню безробіття, збільшенню продуктивності праці й підвищенню доходів усе більшої частки працюючих. Якщо ж економічне зростання не супроводжується збільшенням числа робочих місць, збільшення доходів і підвищення продуктивності праці приносять користь лише тим, хто має роботу, а в цілому відзначається зростання безробіття і збільшення розриву між зайнятими і безробітними.

Таким чином, важливу роль у забезпеченні того, щоб економічне зростання супроводжувалося розширенням можливостей зайнятості і сприяло людському розвитку, відіграють не тільки темпи такого зростання, але і чинники, за рахунок яких він досягається і які впливають на кількість і характеристики створюваних робочих місць.

Взаємовплив зайнятості, людського розвитку й економічного зростання багатоплановий і неоднозначний. Але забезпечення повної продуктивної зайнятості безперечно є потужним і однозначно позитивним чинником як економічного зростання країни, так і розширення можливостей людського розвитку. Тому активна політика зайнятості має стати пріоритетом як економічної, так і соціальної політики держави.

Список використаної літератури

1. «Кодекс законів про працю України»

2. Дзюбик С. Д., Ривок О. П. Основи економічної теорії. -- К.: Основи, 1994. -- 297 с.

3. Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Базилевича. -- К.: Знання-Прес, 2001. -- 581 с.

4. Економіка праці та соціально-трудові відносини, Лукашевич, Львів «Новий Світ-2000»-2008.

5.Історія економічних учень: Підруч. / За ред. Л. Я. Корнейчук, З. О. Татаренко. -- К.: Вид-во КНЕУ, 1999. -- 564 с.

6. Коуз Р. Фирма, рынок и право. -- М., 1993.

7. Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. -- М.: Прогресс, 1990.-- 311с.

8. Макконнет К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. -- М.: Республика, 1996. -- 785 с.

9. Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид., стереотип. -- К.: МАУП, 2002. -- 128 с.

10. Общая экономическая теория / Под ред. А. И. Чубрынина. -- СПб.: Питер, 2000. -- 288 с.

11. Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. -- М.: Прогресс, 1995. -- 352 с.

12. Основи економічної теорії / За заг. ред. А. А. Чухна. -- К.: Віпол, 1994. --704с.-- Ч. I, П.

13. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підруч. / За ред. Г. З. Климка, В. 12. Р. Нестеренка. -- К.: Вища шк.; Знання, 1997. -- 743 с.

Петти У. Экономические и статистические работы. -- М., 1940. -- 324с.

14. Тимош І. М. Економіка праці: Навч. Посібник. - Тернопіль: Астон, 2001 - 347 с.

Размещено на Allbest.ru