Необхідна також реформа системи соціальної підтримки вразливих верств населення.

Говорячи про ефективність надання соціальної допомоги, необхідно підкреслити два основних її прояви: максимальне охоплення всіх нужденних і мінімальне надання допомоги тим, хто на них не потребує. Мова йде не про порушення чинного законодавства і випадки невиправданого призначення допомог (субсидій тощо). В умовах існування різноманітної системи підтримки доходів населення (різних критеріїв надання різних видів допомог і різних порогів доходу сім'ї) важливо забезпечити спрямованість допомог саме на бідні верстви суспільства.

Адресність потребує передусім точної ідентифікації бідних, яка в принципі може досягатися кількома способами. Базою ідентифікації є оцінка рівня доходів (споживання) сімей (домогосподарств). Безумовною перевагою такого підходу є максимально точна спрямованість допомоги. Але є і цілий ряд проблем, пов'язаних насамперед з невідповідністю реального рівня життя доходам. Орієнтація ж на рівень споживання при наданні адресної допомоги ускладнюється тим, що ця характеристика рівня життя не підтверджується документально і відповідно не може використовуватись безпосередньо у процедурі призначення допомоги. Проблему можна вирішити (і у більшості країн така практика існує) шляхом запровадження показника доходів у поєднанні з бодай вибірковими перевірками реального рівня життя. Але це потребує коригування законодавства, істотного збільшення адміністративних витрат і, як правило, не користується підтримкою населення.

Першим кроком до розробки державної стратегії підвищення рівня життя та подолання бідності в Україні стало Послання Президента України до Верховної Ради України в 2001 році, де вперше на державному рівні було проаналізовано наявні проблеми і окреслено основні напрями дій. У розвиток ідей послання Кабінетом міністрів було розроблено Стратегію подолання бідності, яку затвердив своїм Указом Президент України. Стратегія визначила систему пріоритетів на коротко-, середньо- та довгострокову перспективу [10, с. 19].

Сьогодні необхідна координація різнопланових зусиль щодо подолання бідності, їх концентрація в рамках практичної реалізації Стратегії.

Досить швидко адресними діями (переважно пасивного характеру) можна викорінити абсолютну бідність у найгостріших її проявах. Пом'якшення відносної бідності, пов'язаної насамперед з економічною нерівністю населення, вимагає більше часу і зусиль передусім активного характеру. Що ж стосується суб'єктивної бідності, то для запобігання соціальних конфліктів, до яких вона може призвести, необхідні час, довіра до влади на всіх рівнях і узгоджені дії чи не всіх соціальних інститутів суспільства.

На поліпшення рівня життя населення та подолання бідності протягом останніх років в Україні було спрямовано низку законодавчих і нормативних актів Кабінету Міністрів України. Удосконалювалася законодавча база, що регламентує стандарти та державні соціальні гарантії в соціальній сфері. Зокрема, було прийнято закони України „Про прожитковий мінімум” (1999 р.) та „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” (2000 р.) [10, с. 20].

Політика подолання бідності знайшла відображення у низці програмних документів, заходів, спрямованих на розв'язання цієї проблеми та запобігання її в майбутньому. Починаючи з 2001 року реалізується Стратегія подолання бідності. Розроблено Комплексну програму забезпечення реалізації цієї Стратегії, щорічно затверджується план конкретних заходів щодо подолання бідності. Здійснюється моніторинг показників рівня життя та бідності в Україні.

Такі фактори як підвищення рівня мінімальної заробітної плати, встановлення мінімальної пенсії на рівні прожиткового мінімуму, значне збільшення розмірів різних видів державної допомоги відповідно вплинули на рівень життя громадян.

Про ефективність ухвалених рішень щодо зниження рівня бідності свідчить моніторинг показників рівня життя та бідності населення. Реальні наявні доходи, визначені з урахуванням цінового фактора, відповідно, зросли: на 18,0% у 2002 р., 9,1% - у 2003 р., 19,6% - у 2004 р., 23,9% - у 2005 р., 13,4% - у 2006 р., 11,1% - у 2007 р. (січень-березень).

Реальна заробітна плата при цьому збільшилася таким чином: 2002 рік - на 18,2%; 2003 рік - 15,2%; 2004 рік - 23,8%; 2005 рік - 20,3%; 2006 рік - 18,3%; 2007 рік (січень-березень) - 11,5% [10, с. 21].

Суттєво зросли розміри мінімальних державних соціальних гарантій, зокрема, мінімальної заробітної плати. З 1 квітня 2007 року її розмір становить 420 грн., або 75 % від прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи. На кінець 2012 року розмір мінімальної заробітної плати становитиме 1060 грн., або 81 % від прожиткового мінімуму. Для порівняння: у 2000 році розмір мінімальної заробітної плати складав лише 74 грн., або 26 % від прожиткового мінімуму.

Протягом останніх років більш ніж утричі зменшилася кількість працюючих, які одержували заробітну плату на рівні або нижче прожиткового мінімуму. Якщо у грудні 2001 року 64,5 % працюючих отримували заробітну плату нижче прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то за даними грудня 2006-го кількість таких працівників становила 18,3 %.

Удосконалюється пенсійне забезпечення. З 2005 року розмір мінімальної пенсії встановлюється на рівні прожиткового мінімуму. У 2007 році, починаючи з 1 квітня, мінімальний розмір пенсії підвищено на 1 % у порівнянні з прожитковим мінімумом для осіб, які втратили працездатність. Із збільшенням прожиткового мінімуму збільшується і розмір підвищень та надбавок до пенсій, які обчислюються, виходячи з розміру прожиткового мінімуму.

Моніторинг оцінки ситуації з бідністю за останні 5 років (за час реалізації Стратегії подолання бідності) за відносним критерієм свідчить про стабільні тенденції показників. При збільшенні вдвічі межі бідності (з 172 грн. за 9 місяців 2001 року до 421 грн. за 9 місяців 2006 року) рівень бідності за цей час залишився в межах 28 відсотків [10, с. 22].

Спостерігається покращення становища бідного населення та позитивні зміни в показниках бідності по окремих категоріях сімей, зокрема, у багатодітних родинах, сім'ях з дітьми до 3-х років та осіб пенсійного віку.

Здійснюються заходи щодо соціального захисту ветеранів війни та праці, інвалідів, людей похилого віку, сімей з дітьми.

З метою підтримання купівельної спроможності населення в умовах підвищення цін на споживчі товари та послуги з березня 2003 року запроваджено новий механізм індексації грошових доходів громадян (відповідно до Закону України „Про індексацію грошових доходів населення”).

У 2012-му та наступних роках прогнозується подальше підвищення рівня життя населення. Об'єктом постійної уваги держави, як і раніше, будуть найбідніші верстви громадян. Не послаблюючи піклування про малозабезпечених, держава спрямовуватиме зусилля на підвищення добробуту працюючого населення. Створюватимуться умови для розкриття трудового потенціалу працездатного населення.

Висновки

На основі отриманих у роботі результатів можна зробити такі висновки:

1. Соціально-економічний розвиток країн світу, включаючи Україну, визначається досягнутим рівнем і якістю життя населення, що відповідає резолюції, прийнятої ООН, згідно якої будь-яка держава в першу чергу повинна створювати сприятливі умови для того, щоб життя людей було довгим, здоровим і наповненим творчістю.

2. Життя людини - багатогранне соціально-економічне явище, яке можна охарактеризувати за допомогою двох понять „рівень” і „якість” життя населення. Ці поняття - різнопланові, вони характеризують різні аспекти життя людини. Так, рівень життя населення - це кількісна і якісна характеристики ступеня досягнення компонент життя людини, а якість життя - якісна характеристика ієрархії значення задоволення його складових компонентів.

3. Для того щоб управляти процесом підвищення та покращення життя людей необхідно оцінювати його рівень і якість. Оцінка рівня життя населення регіонів країни вимагає як кількісної, так і якісної характеристик. Кількісна оцінка здійснюється на основі інтегрального показника, який розраховується за допомогою таксономічного методу.

4. Всебічно кількісно оцінити рівень життя населення регіонів країни, а потім діагностувати причини його зміни можливо тільки за допомогою системи окремих показників(продовольчий і споживчий кошики, прожитковий мінімум, бюджет прожиткового мінімуму ,оплата праці, рівень зайнятості, питома вага промислового виробництва, капітальних вкладень і іноземних інвесторів).Організуючою основою побудови системи окремих показників елементів компонент рівня життя населення є структурно-логічний причинно-наслідковий зв'язок між ними.

5. Якісна оцінка рівня життя населення дозволяє визначити - високий чи низький рівень життя людини досягнуто у регіонах країни. Для її визначення використовується комплекс економіко-математичних моделей, які будуються на основі кластерного та дискримінантного аналізів.

6. В контексті формування державної соціальної політики особливого значення набуває адекватна оцінка потреб населення та можливостей суспільства їх забезпечити. Відповідно нагальною необхідністю стає запровадження у практику статистичного аналізу та управління, розробки цільових програм системи індикаторів рівня життя населення і соціальних нормативів та стандартів. Це дозволить не тільки налагодити моніторинг рівня життя населення, а й активно впливати на його зростання як у кількісному, так і в структурно-якісному плані.

7. Мої пропозиції щодо шляхів підвищення рівня життя населення України: забезпечити стале економічне зростання, всебічний розвиток і максимально повне використання трудового потенціалу країни, поліпшення ситуації на ринку праці; подолати вкрай негативну тенденцію соціальної поляризації суспільства, забезпечити зниження економічної нерівності шляхом запровадження гнучкої податкової політики, раціональних соціальних трансфертів, стимулювання малого та середнього бізнесу, захисту прав дрібних акціонерів, легалізації тіньової діяльності і незареєстрованих доходів; реформувати систему оплати праці; запровадити дієву систему соціального страхування, яка запобігатиме втраті доходу внаслідок безробіття, захворювання чи старості(проведення пенсійної реформи, оскільки тільки так можна докорінно поліпшити становище сьогоднішніх пенсіонерів при стимулюванні економічної активності населення працездатного віку); створити максимально сприятливі умови для адаптації до суспільного життя, професійної реабілітації та зайнятості, запобігання соціальній ізоляції осіб з обмеженими фізичними можливостями; удосконалити законодавчу базу.

Список використаних джерел

Базилевич В. Д. Макроекономіка: Підручник. - К. : Знання , 2005. - 851 с.