Рівень життя населення в Україні та його динаміка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім.В.Гетьмана

Реферат

З дисципліни

Трансформаційна економіка і економічна політика держави

На тему:

«Рівень життя населення в Україні та його динаміка»

КИЇВ 2012

Зміст

Вступ

1. Поняття та сутність рівня життя населення.

2. Аналіз та динаміка рівня життя населення України в трансформаційний період та шляхи забезпечення його зростання.

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність дослідження. Під час кардинальних економічних трансформацій, що докорінно змінюють тенденції поступового суспільного розвитку, особливо актуальною темою соціально-економічних досліджень є аналіз рівня життя населення та його динаміки. Падіння добробуту призводить до зростання соціальної напруженості в суспільстві та ставить під загрозу існування надійного та безпечного життєвого простору. Тому сьогодні коло проблем, пов'язаних з рівнем життя, складає визначальну базу усіх інших відносин суспільства.

Актуальність теми ілюструють результати великомасштабних соціологічних досліджень, проведених останніми роками.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є всебічна оцінка рівня життя населення України, що склався внаслідок проведення ринковозорієнтованих реформ.

Написання даної роботи передбачає виконання наступних завдань:

· дослідження поняття та сутності рівня життя населення;

· аналіз стану рівня життя населення в Україні та шляхів його покращення.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є населення України.

Предметом дослідження є тенденції в динаміці рівня життя населення України.

У роботі використано методи вивчення статистичних матеріалів, вторинного аналізу результатів соціологічних досліджень і порівняльного аналізу.

1. Поняття та сутність рівня життя населення

Рівень життя є однією з найважливіших соціальних категорій, яка характеризує становище людини у суспільстві.

Підвищення рівня життя населення виступає водночас метою та пріоритетним напрямом суспільного розвитку і ототожнюється із соціальним прогресом суспільства. Але особливої значущості проблема підвищення життєвого рівня набуває в соціально орієнтованій ринковій економіці, де центральною фігурою суспільного розвитку є людина. Динаміка показників рівня життя свідчить (прямо або опосередковано) про результати економічного розвитку країни, а також про ступінь соціалізації економіки.

Рівень життя населення може оцінюватися за трьома аспектами: відносно всього населення країни; за різними соціальними групами; на рівні сімей або домогосподарств Дорогунцов С.І., Заєць Ю.І., Пітюренко та ін „Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навчальний посібник”; За заг ред. д-ра екон. наук, проф.., чл..-кор. НАН України С.І. Дорогунцова. - К.: КНЕУ, 2005. - 180-181 с..

Рівень життя визначають сукупністю параметрів: умови праці й побуту людей, рівень їх доходів та житлової забезпеченості, якість житлових умов та організації сфери обслуговування, забезпеченість якісними продуктами харчування, одежею, взуттям, організацією відпочинку та рекреації Муромцева ЮЛ. Демографія: Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2006. -90 с..

Рівень життя -- характеристика економічного добробуту населення, що вимірюється як реальний доход на душу населення та кількість населення за межею бідності Електронна енциклопедія - Вікіпедія. Режим доступу: http://uk.wikipedia.org.

Якість життя - ступінь відповідності умов і рівня життя науково обґрунтованим нормативам або визначеним стандартам. Під якістю життя розуміють також задоволеність населення життям з точки зору широкого набору потреб та інтересів Електронна енциклопедія - Вікіпедія. Режим доступу: http://uk.wikipedia.org.

Рівень та якість життя характеризує досягнутий на певний проміжок часу в суспільстві ступінь задоволення різноманітних потреб населення, що є предметом соціального захисту - необхідного елемента функціонування будь-якої розвиненої держави, який слугує основною складовою соціально-розвинутої держави, адже його предметом є людина та можливості її всебічного розвитку. Гідний рівень якості життя всіх категорій населення потребує запровадження та дотримання високих соціальних стандартів, що є однією з основних функцій соціального захисту населення.

Економічні та політичні реформи в Україні стали причиною трансформації соціально-економічних відносин в суспільстві. Останні сформувалися у конфліктній взаємодії його ідеологічних вимог і спонтанного розвитку. Ідеологія ґрунтувалася на технократичному раціоналізмі у сфері економіки і забезпеченні соціальної справедливості на противагу свободі як основи соціальної етики та політики.

Відповідно до відзначених передумов соціально-економічні відносини в українському суспільстві базувалися на:

централізації ресурсів і повноважень;

плановому характері виробництва і розподілу;

жорсткій регламентації всіх сфер соціально-економічного життя;

пріоритеті адміністративного регулювання над правовим.

Фактично державна соціальна політика вирішувала два завдання: по-перше, визначала темпи і пропорції економічного розвитку; по-друге, забезпечувала формування фондів суспільного споживання.

Соціальні й економічні функції держави і підприємств значною мірою збігалися, що робило цілком виправданою з точки зору соціальної політики диференціацію в оплаті праці та інших умовах забезпечення в найпріоритетніших сферах народного господарства (передусім галузях ВПК, науці та управлінні).

Відсутність гострих соціальних проблем була головним постійно декларованим твердженням системи державної ідеології. Суспільно-корисна праця, тобто праця у державних організаціях і колгоспах, носила обов'язковий характер. Крім загальної зайнятості, забезпечувався досить низький (порівняно з розвиненими країнами) проте всеохоплюючий розмір соціальної підтримки. При розподілі ВВП на ці цілі витрачалася майже половина централізованих ресурсів держави.

Соціальна ситуація характеризувалася також незначною диференціацією доходів, споживання і загальних життєвих можливостей більшості населення. Високозабезпечений прошарок був відносно незначним і складався з представників державної еліти (партійно-державний апарат, керівництво підприємств, офіційно визнані діячі науки та культури) і тіньової економіки.

Головною причиною зведення людини до нижчого, злиденного прошарку була соціально невиправдана поведінка (небажання працювати, економічно необґрунтована багатодітність). Більшість населення морально засуджувала представників вищої та нижчої груп - у суспільній свідомості панувала егалітарна психологія.

Соціальна політика держави значною мірою забезпечувала формування патерналістських очікувань у населення: не існувало механізмів саморозвитку і конкуренції, професійної солідарності та соціального страхування, до мінімуму була зведеною особиста відповідальність людини за самозабезпечення та економічний самозахист.

Здійснення економічних реформ при відсутності обґрунтованої економічної політики та розвиненої ринкової інфраструктури, за умов руйнації економічних зв'язків мало дуже важливі наслідки для соціального стану суспільства, який разом з економічним можна вважати кризовим. Розпад фінансової системи і гіперінфляція призвели до відродження "тіньової" економіки у значно ширших, ніж за часів соціалізму, масштабах (за оцінками експертів рух майже третини ВВП ніяк не фіксується).

Такий розвиток призвів до наступних украй негативних наслідків у соціальній сфері:

зниження рівня життя значної частини населення, що набагато перевищило масштаби падіння рівня виробництва;

значної частки прихованого безробіття;

різкої поляризації населення за рівнем доходів;

майже повної ліквідації відповідності між результатами й оплатою праці між секторами економіки і сферами економічної діяльності;

посилення неформальних, суспільно неврегульованих методів вирішення економічних і соціальних питань, розвитку корупції;

формування маргінальних груп населення, готових до суспільно деструктивних дій.

Інфляційні процеси ще більш посилили соціальну нерівність, збільшили й без того значну кількість бідних і малозабезпечених, погіршили їхнє тяжке становище. Ядром малозабезпеченого прошарку стають робітники і спеціалісти державних підприємств та організацій бюджетної сфери, абсолютна більшість пенсіонерів. За таких умов соціальна політика Уряду головним чином зводиться до пом'якшення найгостріших проявів кризи, відповідні заходи вживаються у "пожежному порядку", за рахунок грошової емісії та перерозподілу коштів при постійному зменшенні фінансової бази. Внаслідок цього соціальна політика виявилася орієнтованою на самовиживання населення, пристосування до нових умов соціально активних та вимирання соціально слабких верств населення. Ці процеси відбуваються на фоні існування двосекторної економіки: контрольованої державою та неконтрольованої. У контрольованому секторі вирішальним є збереження неефективної зайнятості та підтримання низького рівня оплати праці. Саме на нього припадає головна частка податків та обов'язкових виплат.

2. Аналіз та динаміка рівня життя населення України в трансформаційний період

рівень життя населення зростання

Для оцінки рівня життя населення важливе значення має аналіз різниці між грошовими витратами і грошовими доходами.

Якщо аналізувати рівень життя населення, то одним з найважливіших показників виступає частка витрат на харчування в сукупних витратах домогосподарства. Цей показник по Україні перевищує 60 %, що за міжнародними стандартами є свідченням недосконалої структури споживання. Примітно, що по областях України частка витрат на харчування коливається від 52 % у м. Києві до 73 % у Закарпатській і Чернігівській областях. За низької калорійності добового раціону споживання висока питома вага витрат на харчування є свідченням загального низького рівня життя.

У сукупних витратах українських сімей дуже низька питома вага витрат на непродовольчі товари (10,9 %) та послуги (11,8 %). При чому це стосується всіх без винятку областей Україну. За такої структури споживання у населення відсутні засоби не тільки для створення заощаджень, а й для оплати за послуги культури і відпочинку, медичного обслуговування, навчання та ін. Внаслідок цього значна частина населення стає ізольованою від суспільства і почуває певний дискомфорт.

Рівень життя населення тісно пов'язаний з його диференціацією за матеріальним статусом. Традиційно ступінь розшарування населення за рівнем добробуту вимірюється за допомогою коефіцієнтів диференціації, найпоширенішим з яких є коефіцієнт Джині. Коефіцієнт Джині в першій половині 90-х років зростав, досягнувши максимального значення 38,7% в 1995 р. (мал.3) Проте після 1998 р. продовжувалася тенденція до зростання коефіцієнта, за період з 1997-го по 1999 р. він виріс з 39% до 40%. (мал. 3) Якщо ми зіставимо динаміку коефіцієнта Джині з динамікою промислового виробництва, то помітимо, що одночасно зі спадом виробництва відбувався значний ріст нерівності. У 2010 р. по Україні він становив 42 %, що відповідає рівню країн Східної Європи. Рис.1



Рис. 1 Динаміка коефіціенту Джині 3 1991 по 2010рр.

Аналізуючи диференціацію населення, вивчають поширення бідності в країні. Рівень бідності1 в Україні становить 26,4 %, а розмах регіональної варіації по цьому показнику досягає 126 відсоткових пунктів від середнього рівня. Це свідчить про відмінності у становищі низькодохідних груп населення по областях.

У міжнародній практиці для дослідження проблеми бідності використовується такий показник, як коефіцієнт глибини бідності, який характеризує становище малозабезпеченого населення. Цей показник розраховується як відношення нестачі прибутку бідного населення до встановленої межі бідності. Він показує, скільки коштів не вистачає в середньому одному бідному домогосподар-ству до межі бідності. Чим вище значення показника, тим гірше становище бідного населення в країні або регіоні. Значення коефіцієнта глибини бідності по Україні становить 23,8 % і коливається від 18,1 % у Закарпатській області до 28,9 % -- у Луганській.

Однією з найсерйозніших проблем в Україні, що залишилася з часів СРСР, є забезпеченість сімей окремим житлом. Сьогодні вона частково вирішена і залишається найбільш актуальною для багатопоколінних сімей. Більшість домогосподарств України, не залежно від регіону проживання, мають окреме житло (квартиру або індивідуальний будинок). Загальна площа житла на особу в середньому по Україні становить 22,8 м2, по областях цей показник коливається від 18,2 м2 у Запорізькій області до 33,1 -- у АР Крим. А за кількістю кімнат на 1 особу регіональна варіація є незначною -- від 0,7 у Львівській області до 1,1 у Черкаській при середньому по країні значенні -- 0,9.

Однак показники забезпеченості житловою площею не завжди характеризують якість життя людини. У зв'язку з цим на перший план виступає проблема благоустрою житлового фонду. Серед сільського населення лише 12 % проживають у будинках з мінімальним набором зручностей (централізоване газопостачання, водопровід, каналізація). А в міській місцевості комфортне житло (наявність гарячого водопостачання, ванни або душу та домашнього телефону) мають лише 43 % сімей. Без вирішення проблеми благоустрою сільського житлового фонду не можна забезпечити гідний рівень життя населення України Дорогунцов С.І., Заєць Ю.І., Пітюренко та ін „Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навчальний посібник”; За заг ред. д-ра екон. наук, проф.., чл..-кор. НАН України С.І. Дорогунцова. - К.: КНЕУ, 2005. - 181-187 с..

За складом серед бідних найбільше сімей з дітьми (у тому числі багатодітних) -- 43,4 % загальної кількості бідних домогосподарств, сімей пенсіонерів -- 29,1 % і сімей без утриманців -- 27,6 % Скуратівський В. А., Палій О. М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. -- К.: МАУП, 2002. -- 147 с..

Також можна визначити ефективність реалізації Стратегії подолання бідності, яка була затверджена 15 серпня 2001 року Указом Президента України. Вона повинна реалізовуватись в три етапи і передбачає: створення економічно-правових умов для збільшення доходів і зростання економічної активності працездатних громадян країни; створення надійної системи соціального захисту населення, а також становлення середнього класу. Очікується також істотне поліпшення матеріального становища більшості населення та всього комплексу соціальних показників, які характеризують якість життя людей.

Так, у Стратегії вказані прогнозні показники бідності, які необхідно досягти до 2010 р. (табл.1) Стратегія подолання бідності: Указ Президента України від 15 серпня 2001 року №637/2001// Юрист-експерт..

Таблиця 1

Прогнозні показники бідності в Україні, % Стратегія подолання бідності: Указ Президента України від 15 серпня 2001 року №637/2001// Юрист-експерт.

	2000 рік	2001 рік	2002 рік	2003 рік	2004 рік	2010 рік
Рівень бідності	26,7	26,2	26	25,5	25	21,5
Рівень крайньої бідності	14,7	13	12	10	8	3
Глибина бідності	22,9	22,5	21,5	20,5	19	18

На основі даних таблиці спробуємо оцінити ефективність стратегічних напрямів подолання бідності протягом першого етапу реалізації Стратегії (2001-2002 рр.), оскільки другий етап Стратегії (2003-2004 рр.) ще не завершений. Наглядно видно, що рівень бідності упродовж 2001-2002 pp. необхідно було скоротити з 26,7% до 26 % домогосподарств. Але, протягом першого етапу реалізації Стратегії рівень бідності не змінився і складає 28,3 %. Замість скорочення цей показник збільшився на півтора відсотка. Даний аргумент спростовують зростанням межі бідності із 171 грн. до 185 грн. місячного доходу на одну особу. З огляду на це, кількість бідних сімей зростає, а не скорочується.

Не краща ситуація спостерігається із рівнем крайньої бідності. Стратегією заплановано скоротити цей показник із 14,7% у 2000 році до 12% бідних господарств у 2002 році. Замість скорочення він збільшився на 1 % і вкрай бідних стало 15,7 %.

Щодо глибини бідності, то запланованих показників також досягнути не вдалося. Глибина бідності у 2002 році становила 25,6%, замість 21,5 % Стратегія подолання бідності: Указ Президента України від 15 серпня 2001 року №637/2001// Юрист-експерт..

Перший етап Стратегії подолання бідності, розрахований на 2001-2002 p., в основному не виконаний, що свідчить про те, що здійснювані урядом заходи недостатньою мірою передбачають суттєве поліпшення рівня життя населення, зменшення глибини і масштабів бідності і потребують підсилення їх дієвості, а заходи на 2003-2004 роки потребують висвітлення в окремому дослідженні.

Таким чином, аналіз зарубіжної та вітчизняної практики визначення та використання критеріїв оцінки бідності свідчить про надто широкий їх спектр, що безумовно ускладнює вироблення єдиних підходів до встановлення суті бідності як економічного феномену та розробки стратегії її подолання на глобальному та національному рівнях. У зв'язку з цим вважаємо за необхідне продовжити дослідження в руслі оптимізації методики оцінки бідності, причому в напрямку не лише зменшення кількості критеріїв, але й зміни самих показників та способу їх використання.

Загальні негативні тенденції у соціально-економічному та демографічному розвитку країни справляють суттєвий вплив на формування сучасного та перспективного трудового потенціалу України. За період централізовано планової економіки політика зайнятості спиралась на постійний надлишок робочих місць порівняно з пропозицією робочої сили, на екстенсивний характер розвитку економіки. Така політика сприяла забезпеченню гарантованої зайнятості, зводила до мінімуму соціальну напруженість, пов'язану з безробіттям, забезпечувала роботою випускників навчальних закладів.

Вказана ситуація обумовила сучасні проблеми на ринку праці країни:

· відсутність механізму вирішення соціальних конфліктів;

· соціальна та підприємницька пасивність населення,

· психологічна неготовність владних та керівних структур до сприйняття змін, зумовлених перехідним періодом;

· вирішення проблеми ісгування надлишкової робочої сили шляхом масового поширення вимушеної неповної зайнятості;

· хронічні невиплати заробітної плати, та виплата її у товарній формі, низький рівень оплати праці загалом;

· фактична невизначеність положення людини за статусом зайнятості і незайнятості, коли величезна кількість зайнятих є, по суті, безробітними, а безробітні є зайнятими, але не реєструються як такі;

· формування ринку праці значною мірою стихійно, найбільш яскравим прикладом чого служить бурхливий розвиток незареєтрованої або тіньової зайнятості населення.

Поляризація населення за доходами призводить до зростання соціальної напруги у суспільстві. Водночас, особи, які мають приватну власність, позитивно впливають на формування нового сусупільного світогляду.

Поширення масштабів бідності, яка охопила практично всі верстви населення, незалежно від професійних, освітніх та демографічних характеристик. Рівень оплати праці в Україні є надто низьким, щоб зайнятість була запорукою більш-менш пристойного рівня життя навіть для самого працюючого, говорячи вже про наявних у нього утриманців.

Бідними стають люди,які протягом довгого життя чесно працювали, жили за законами суспільства, мали непогані заробітки. Формується поняття т.з. “суб'єктивної бідності”, рівень якої є набагато вищий за об'єктивні показники, що свідчить про значне відставання реального життя від існуючих в країні стандартів і водночас формування високого рівня суспільного незадоволення діяльністю влади.

Сформувався великий прошарок маргіналів, який складається з людей різного освітнього та професійного рівня. До цієї групи все більше починають входити “неомаргінали” - особи високоосвічені, з розвиненою системою потреб, значними соціальними очікуваннями і суттєвою політичною активністю. Відбувається маргіналізація осіб з вищою освітою, які впливають на формування громадської думки.

Процес маргіналізації суспільства призводить до створення нової, соціально відокремленої системи цінностей, якій притаманні ворожнеча до існуючих суспільних інституцій, антагоністистичні форми соціальної нетерпимості, схильність до спрощених і здебільшого радикальних рішень, крайній індивідуалізм або відчуття “стадності”.Маргінали та неомаргінали складають суттєвий потенціал соціальної нестабільності та громадської непокори в країні http://demograph.iatp.org.ua/.

Одним з можливих шляхів розв'язання даної проблеми є вимірювання якості життя населення шляхом створення системи моніторингу, оскільки якість життя є найважливішим фактором формування людського капіталу як джерела економічного зростання. Проведення моніторингу якості життя населення буде сприяти створенню відповідного інформаційного середовища щодо визначення якості життя населення з метою прийняття управлінських рішень щодо її поліпшення і буде сприяти реалізації стратегії сталого розвитку.

Прожитковий мінімум

За даними Рахункової палати, за минулий рік прожитковий мінімум номінально збільшився тільки на 2,2%, однак з урахуванням індексу споживчих цін реально знизився на 7,2%. У структурі витрат громадян, які отримують дохід на рівні прожиткового мінімуму, близько 80% становлять продукти харчування. Зрозуміло, що цих коштів не може бути достатньо для проживання, якщо гречка виросла в ціні на 300%, а овочі - на 70-100%.(Рис.1)



Рис. 1 Прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у 2011р.

Отже, не дивлячись на те, що прожитковий мінімум із року в рік зростає, він ледве забезпечує первинні або фізіологічні потреби людини та практично ігнорує соціальні потреби, які є невід'ємною складовою гідного життя. Аналіз показників прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати свідчить про те, що система соціального захисту та соціального забезпечення в Україні не відповідає європейським стандартам. Незважаючи на зростання цих показників, їх співвідношення залишається далеким від стандартів Європейської соціальної хартії (переглянутої), відповідно до вимог якої мінімальна заробітна плата повинна становити не менше ніж 2,5 прожиткового мінімуму.

Ефективна оплата праці є засобом стимулювання продуктивної праці, підвищення НТП та економічного зростання країни. За 2010 рік мінімальна заробітна плата дорівнювала прожитковому мінімуму. За попередні роки прожитковий мінімум був вищий за мінімальну заробітну плату, що не сприяло продуктивній праці в країні (Рис. 2).



Рис. 2. Співвідношення прожиткового мінімуму з середньою та мінімальною заробітною платою в Україні за період 2002-2010 років

Діапазон співвідношень між прожитковим мінімумом та мінімальною ЗП не відповідає стандартам ЄС, де мінімальна ЗП має перевищувати прожитковий мінімум у 1,5 рази, а за період до 2010 року дане співвідношення не відповідало і чинному законодавству України, в якому зазначено перевищення мінімальної ЗП над прожитковим мінімумом.

Показники продуктивності праці також залежать від умов та наукових підходів до раціональної організації праці. Так, відсоток працівників, які працюють в умовах, що не відповідають санітарним нормам у загальній кількості штатних працівників в Україні збільшилася за період 2004-2009 рр. з 26,9% до 27,8% [7]. Відсоток втраченого робочого часу відносно відпрацьованого у середньому на одного штатного працівника збільшився протягом 2007-2009 рр. і становив 1,3, 1,9 та 5,4 відсотки відповідно, погіршення даного показника пояснюється кризовими явищами в економіці та відповідно зменшенням обсягів випуску продукції в країні.

Для покращення показника продуктивності праці в країні необхідними є наступні заходи:

людський капітал:

· відновлення стимулюючої та відтворювальної функцій заробітної плати: недопущення встановлення мінімальної заробітної плати нижчої за прожитковий мінімум, врегулювання прожиткового мінімуму відносно споживчого кошика; удосконалення міжкваліфікаційних співвідношень в оплаті праці працівників;

· заохочення системи безперервної освіти шляхом передбачення відповідних стимулів для покращення якості людського капіталу та відповідного збільшення продуктивності праці;

· стимулювання винахідницької та раціоналізаторської діяльності: законодавче врегулювання процесу створення інноваційного продукту та розподілення прав на кінцеву продукцію від етапу проектування, що фінансується державою, до виготовлення матеріальної продукції;

організація праці та законодавчо-правові гарантії:

· формування та реалізація системи планування заходів з охорони праці на рівні держави, регіону, підприємства;

· впровадження закону „Про державний нагляд за дотриманням норм трудового законодавства”; дієвий контроль з боку Міністерства праці та соціальної політики і профспілок за дотриманням трудових угод та партнерства на підприємствах, де закріплені основні права працівника.

Перспективою подальших досліджень у даному напрямі є розробка механізмів та заходів підвищення якості людського капіталу, організації праці та захищеності працівника, що закріплені відповідними законодавчо-правовими гарантіями.

Рівень безробіття

Рівень безробіття розраховується як відношення чисельності безробітних, які зареєстровані в державній службі зайнятості, до працездатного населення працездатного віку. Трансформацію рівня безробіття в Україні можна прослідкувати за рис.3.

Безробіття в Україні набуває застійного характеру. Середня тривалість пошуку роботи безробітними громадянами, за даними соціологічних обстежень, складала 9 місяців, а тривалість їх незайнятості - до 18 місяців. Кожного року серед зареєстрованих безробітних більше половини складають жінки. На сьогодні майже 2\3 безробітних це - жінки.

Рис. 3 Рівень безробіття в Україні з 2000 по 2011рр.

Інфляція



Рис. 4 Динаміка інфляці за період незалежності України.

У 2011 інфляція склала 8,5%, 2010 р. 9,1%, в 2009 р. - 12,3%. У проекті бюджету на 2012 р. рівень інфляції прогнозується на рівні 7,9%.

Заробітна плата

Мінімальна заробітна плата законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт) стаття 95 Кодексу законів про працю України; стаття 3 Закону України "Про оплату праці». Динаміка мінімальної з/п та прожиткового мінімуму зображено на рис.5.



Рис. 5 Динаміна мінімальної з/п та прожиткового мінімуму в Україні в 2000-2011рр.

Нині Україна опинилася за межами економічного та соціального прогресу. Відсутня збалансованість між економічним зростанням та соціальними видатками і неспроможність національної економіки повністю забезпечити всі зобов'язання держави, що дуже перешкоджає ефективному соціальному розвитку. Більшість нормативних актів у сфері соціального захисту та соціального забезпечення прийняті у різний час і нерідко є суперечливими. Крім того, чинне законодавство України встановлює набагато більше різноманітних видів пільг, виплат та послуг у соціальній сфері, ніж це передбачено Конституцією або міжнародно-правовими зобов'язаннями нашої держави. Доволі часто держава бере на себе додаткові зобов'язання у сфері соціального захисту та соціального забезпечення, які часто не дають жодного соціального чи економічного ефекту, крім встановлення привілеїв для представників певних професій або окремих соціальних груп, тому що для цього немає в країні необхідних ресурсів.

Найважливішим пріоритетом соціальної політики є підвищення рівня життя всіх верств населення. З цією метою держава робить послідовні кроки стосовно забезпечення зростання доходів громадян. З метою забезпечення нормального рівня життя держава визначає розмір прожиткового мінімуму. В Україні його визнано базовим державним соціальним стандартом. Прожитковий мінімум визначається на основі так званого кошика споживача. Кошик споживача - вартість стандартного набору товарів та послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Соціальні потреби найбільш соціально незахищених категорій населення в Україні задовольняються недостатньою мірою: високий рівень бідності, особливо у сім'ях із дітьми та сім'ях з інвалідами або непрацюючими особами працездатного віку, свідчить про недостатню ефективність механізмів соціальної підтримки з боку держави найбільш соціально незахищених категорій населення.

З метою підвищення рівня життя населення та дотримання законодавчо встановлених державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій було б раціональним:

- поліпшення планування сім'ї, вдосконалення системи надавання відповідної кваліфікованої медичної допомоги сім'ям, які бажають мати дітей;

- поліпшення здоров'я населення шляхом збільшення видатків на охорону здоров'я, насамперед підлітків, молоді, а також зниження рівня професійних захворювань, побутового та виробничого травматизму населення;

- відновлення мережі дошкільних навчальних заходів, особливо у сільській місцевості, з метою забезпечення доступності дошкільної освіти.

Показники рівня та якості життя населення України підтверджують, що заходи, які держава приймає для поліпшення життя (підвищення мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму, тощо) є недостатніми. Українська держава в умовах відсутності достатніх фінансових коштів повинна створити такі умови, щоб працездатні громадяни - отримали гідний захист.

Висновки

Економічні та політичні реформи в Україні стали причиною трансформації соціально-економічних відносин в суспільстві.

Здійснення економічних реформ при відсутності обґрунтованої економічної політики та розвиненої ринкової інфраструктури, за умов руйнації економічних зв'язків мало дуже важливі наслідки для соціального стану суспільства, який разом з економічним можна вважати кризовим.

Такий розвиток призвів до наступних украй негативних наслідків у соціальній сфері: зниження рівня життя значної частини населення, що набагато перевищило масштаби падіння рівня виробництва; значної частки прихованого безробіття; різкої поляризації населення за рівнем доходів; майже повної ліквідації відповідності між результатами й оплатою праці між секторами економіки і сферами економічної діяльності; посилення неформальних, суспільно неврегульованих методів вирішення економічних і соціальних питань, розвитку корупції; формування маргінальних груп населення, готових до суспільно деструктивних дій.

Головними факторами формування нової соціальної реальності є плюралізація форм власності, трансформація їхньої державної форми і владно-розпорядчих повноважень у різні види приватної власності.

З початком масової приватизації трансформація державної власності набула безпосереднього характеру через викуп акцій приватизованих підприємств.

Нові підприємницькі групи створюють в органах влади політичне і господарське лобі, формують замість господарського політичний ринок, в якому вбачають найбільш ефективні можливості захисту своїх інтересів.

Соціально-економічний порядок можна охарактеризувати як корпоративний державно-монополістичний капіталізм, якому властива висока мобільність на вищих щаблях суспільства і консервація соціального стану та свідомості основної маси працівників.

Загальні зміни у соціально-економічному стані суспільства позначилися на розвитку основних процесів у соціально-трудовій сфері.

Зайнятість населення - показник, від якого залежать рівень та якість життя, загальний соціально-психологічний стан суспільства.

Головним спрямуванням соціальної політики у цій сфері є стримування масового вивільнення працівників шляхом підтримання низького рівня гарантованої мінімальної заробітної платні і надання субсидій збитковим підприємствам важкої промисловості та військово-промислового комплексу.

Характерною є відсутність реального зв'язку між складністю та ефективністю роботи і розміром заробітної платні в різних галузях і сферах економіки.

Порушення відповідності між затратами та результатами праці загострює кризу мотивації до неї. Процес приватизації не вніс суттєвих змін до цієї ситуації.

Головною проблемою у сфері оплат та мотивація до праці є посилення соціальної функції заробітної платні на противагу економічній, а також легалізація неефективних затрат праці.

Формування громадянського суспільства неможливе без активності - економічної та політичної - значних за чисельністю прошарків суспільства.

Реальність та ефективність змін тісно пов'язана з процесами прийняття або відторгнення реформ різними групами населення.

Підвищення ефективності соціальної політики вимагає здійснення комплексу організаційних заходів. Передусім це забезпечення структурних змін у системі державного управління та регулювання соціально-трудових процесів.

Список використаних джерел

1. Грішнова O.A. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки. - К: Знання, 2001.

2. Дорогунцов С.І., Заєць Ю.І., Пітюренко та ін „Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навчальний посібник”; За заг ред. д-ра екон. наук, проф.., чл..-кор. НАН України С.І. Дорогунцова. - К.: КНЕУ, 2005. - 180-181 с.

3. Ефимова М. Р. Социальная статистика / М. Р. Ефимова, С. Г. Бычкова. - М. : Финансы и статистика, 2003.

4. Система соціального захисту та соціального забезпечення в Україні. Реальний стан та перспективи реформування. - К. : Центр громадської експертизи, 2009.

5. Звіт з людського розвитку в Україні за 2008 рік: Людський розвиток і європейський вибір України. - К: ПРООН Україна, 2008.

6. Муромцева ЮЛ. Демографія: Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2006.

7. Мельниченко О. А. Підвищення рівня та якості життя населення: механізм державного регулювання : монографія.

8. Пенсійна реформа в Україні. - Режим доступу : http://www.pension.kiev.ua/

9. Сайт Кабінету Міністрів України (вихід на всі міністерства і відомства). - Режим доступу : www.kmu.gov.ua

10. Сайт державної служби статистики України. Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

11. Сайт журналу «Актуальні проблеми економіки». Режим доступу: http://eco-science.net/

12. Політико-економічний журнал "Економіка України". Режим доступу: ukreconomy.ua

Размещено на Allbest.ru