Антимонопольна політика в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Севастопольський інститут банківської справи

Української академії банківської справи

Національного банку України

Кафедра фінансів і кредиту

з дисципліни « Мікроекономіка »

на тему:

«Антимонопольна політика в Україні»

фінансів та кредиту М.А. Ребрик

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Теоретичні положення ведення антимонопольної політики

2. Характеристика антимонопольного регулювання в Україні

2.1 Антимонопольна політика: зміст і завдання

2.2. Антимонопольне законодавство України

2.3 Антимонопольний комітет України

3. Проблеми впровадження антимонопольного законодавства та методи їх поліпшення

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

антимонопольний регулювання законодавство

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розвитку українська економіка перебуває у дуже скрутних умовах. Повноцінний розвиток економіки може бути забезпечений лише відповідними зміни до законодавства, та наявністю повноцінної ринкової конкуренції, адже, як відомо, саме ці фактори є рушійною силою для забезпечення якісними товарами та послугами , та адекватного рівня цін на них.

Історично складені умови у пострадянській Україні сприяли монополізації ринків багатьох галузей, це було зумовлено тим, що після загальної централізації та одержавленні початку XX виникла різка необхідність у великій кількості підприємств важкої промисловості, покликаних забезпечити військову, виробничу та енергетичну незалежність СРСР. Це унеможливлювало розвиток малих підприємств, а тим паче приватних. З таким спадком Україна і почала розвиток капіталістичних відносин, після проголошення незалежності.

Більша частина великих підприємств були роздержавлені та потрапили до дуже невеликої кількості власників. Щоб запобігти повноцінному розвитку конкуренції та отриманню більших прибутків, через штучне завищення цін на власну продукцію, підприємства почали групуватися, утворюючи монополістичні об`єднання, саме це і спричинило монополізацію багатьох ринків.

Монополізація ринку призводить до ряду негативних наслідків, адже для неї характерним особливостями є відсутність вільної та досконалої конкуренції, що значно сповільнює науково-технічний прогрес та встановлення цін виробниками, а не ринковим попитом на них.

Одними з основних дослідників, що займалися питанням виникнення монополії є англійка Дж. Робінсон та американець Е.Чемберлін. Саме вони першими здійснили повний аналіз конкуренції за умов майже повної монополізації виробництва, початок їх досліджень припав на 30-ті роки минулого століття. В Результаті їх досліджень були зроблені висновки, котрі збігались у багатьох положеннях, але головними відмінностями в їх роботі було те, що Дж. Робінсон головним чином вивчала монополію фірми, а Е.Чемберлін саме монополію продукту, отриманого в процесі виробництва.

Всі вищезазначені фактори разом зі змінними процесами, присутніми зараз в економіці України, зумовлюють актуальність написання даного реферату.

Предметом дослідження реферату є антимонопольна політика в Україні, основні особливості та шляхи її впровадження.

Об`єктом дослідження є теоретичні проблеми мікроекономіки, викликані монополізацією ринку.

Метою написання реферату є дослідження монополістичної ситуації в українській економіці та несе за собою наступні завдання:

- Дослідити основні засади антимонопольної політики в Україні

- Визначити негативні прояви значної монополізації економіки України

- Запропонувати напрями удосконалення формування антимонопольної політики держави.

Методи, які застосовуються для проведення даної роботи є: дедуктивний,

аналітичний, спостереження і монографічний.

1. Теоретичні положення ведення антимонопольної політики

Як відомо поняття « монополія » є відносно не новим, як і саме явище. Боротьба з монополіями розпочалася практично у той же час, коли вони почали зароджуватися. З давніх-давен людство шукало різні шляхи боротьби з монополіями, особливо актуальним це питання є для постсоціалістичних країн світу, з динамічним розвитком економіки.

Картель -- це угода між самостійними підприємствами однієї галузі щодо поділу ринків збуту, квотування випуску продукції, встановлення відпускних цін, розподілу прибутків тощо. Квотування (обмеження) випуску продукції, за умовами якого весь надлишок доходу внаслідок перевищення квоти йде у загальну касу картелю, має на меті стримуванням випуску товарів не допустити зниження цін. Картелі є найнижчою, але разом з тим досить еластичною й поширеною формою монополістичного об'єднання.

Синдикат -- монополістичне об'єднання, в якому підприємства галузі зберігають юридичну й виробничу самостійність, об'єднуючи тільки комерційну діяльність. На відміну від картелю, синдикат ліквідує безпосередній зв'язок окремих виробників з ринком.

Трест -- форма промислової монополії, де об'єднуються виробництво і збут продукції, а також фінансова діяльність підприємств. Економічна основа тресту -- спільна власність його учасників, організована, як правило, на акціонерних засадах. [10].

У сукупності до стандартних тлумачень, котрі багатократно подавалися в економічній теорії можна сказати, що типом будови ринку, в якому існує один продавець певного товару називається монополія. Будучи єдиним постачальником, підприємство монополіст (його також називають монополією) стикається із сукупним попитом всіх потенційних покупців товару в межах даного (національного чи місцевого) ринку, і в цьому значенні воно тотожне галузі [1, С.74].

Монопольна ціна -- це верхня межа продажної ціни, яку не є можливим утримувати на даному рівні великий проміжок часу , оскільки значна прибутковість даної галузі дуже швидко почне приваблювати інших підприємців , котрі прагнуть більш ефективно застосувати власний капітал. Монополія під час регулювання виробництва , може тільки в дуже незначній мірі регулювати попит через це вона і повинна враховувати реакцію покупців на зростання цін.

Антимонопольна політика - комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, спрямованих на припинення, попередження й обмеження діяльності, а також створення відповідного законодавства [2, С.192].

Виді монополій є безліч, але найрозповсюдженіші з них це: економічні разом з політичними та технологічні. Глобальні і локальні. Державні і приватні. Абсолютні і відносні. Природні та штучні. Внутрішні та зовнішні. Національні та міжнародні. Монополії влади, управління та власності. Але всі їх можна звести до трьох основних: природної, адміністративної та економічної. Природна монополія це такий ринок, на якому одна фірма спроможна обслуговувати цей ринок краще і дешевше ніж будь-яка сукупність двох чи більшої кількості фірм. [3, С.15].

Є певні види монополій, усунення яких лише зашкодить прогресу суспільства, тому держава не лише не усуває їх , а, навпаки, сприяє їм. Це монополія на результати винахідництва, іншу творчу діяльність, а також на використання товарних знаків. Тут основну роль відіграють такі поняття, як патент, копірайт, товарний знак.

Патент - це монополія, яка надається від імені уряду і на чітко встановлених законом підставах. Патентна монополія на винахід - це монополія на технічне рішення, яке до даного винаходу не було відоме суспільству. Патент надає виняткове право його власнику виготовляти, використовувати і продавати об'єкт, у якому втілено винахід, протягом певного періоду.

Копірайт це право виготовлення (тиражування) якогось твору. Американський “ Правничий словник Блека ” пояснює, що копірайт це право на літературну власність, яке законодавством надається автору певної літературної чи мистецької роботи як єдиний і винятковий привілей на розповсюдження цієї роботи”. В Україні ця гілка права називається “ Авторське право та суміжні права ”. Копірайт це ще одна з форм монополії, але вона є неминучою і необхідною для існування суспільства, як здорового організму. Суспільство тому запроваджує копірайтну монополію, бо вважає, що шкода від неї для економічної конкуренції буде меншою, ніж втрати суспільства в інших галузях за відсутності копірайтної системи.

Товарний знак один із найпоширеніших видів монополій. Товарний знак це плоский чи об'ємний символ для відрізнення товарів чи послуг одного підприємства від аналогічних товарів чи послуг іншого суб'єкта підприємницької діяльності у процесі торгівлі. Конкретний товарний знак - це монополія конкретного суб'єкта підприємницької діяльності. У будь-якій сфері між інтересами конкретних осіб і загальносуспільними інтересами є суперечності. Чужий товарний знак завжди комусь заважатиме, і його намагатимуться чи підробити (виконати контрафакцію), чи розмити його розрізнювальні властивості. Чужа монополія обмежує чиюсь економічну свободу, але така монополія є необхідною із загальносуспільної точки зору.[ 3,С.103]

На сучасному етапі розвитку можна спостерігати зміну трансформації ринку, на відміну від тих, котрі існували за А. Сміта (1723--1790), істотно змінився і характеризується дисбалансом інформації, яку мають продавці та покупці товарів і послуг. Таке порушення обізнаності покупців призводить до прийняття економістами помилкових рішень, заміна низькоякісними товарами на ринку високоякісних. Держава має урівноважувати цей дисбаланс шляхом контролю за якістю товарів і послуг, заборони розповсюдження контрафактної для споживачів інформації, запобігання поширенню реклами, яка вводить в оману, та ін. Звідси попередження й усунення неправдивої інформації стає функцією цивілізованої держави. Сучасні державні структури здійснюють загальне регулювання умов праці, зовнішнього вигляду, безпеки споживчих товарів, моніторингу продуктів харчування і сприяють , щоб на окремих виробах були відповідні етикетки. Актуальним також є прийняття та виконання законодавства у сфері захисту прав споживачів. У зв'язку з неправдивою інформацією приватні страхові компанії можуть відмовлятися від страхування окремих видів ризику, і тоді цією справою займається держава.

У антимонопольних законах більшості розвинених країн вважається протизаконним така практика компаній, як горизонтальне фіксування цін, а сааме угоди між конкурентами які стосуються встановлення рівня цін на продукцію та інші цінові умови торгівлі; горизонтальною змовою про поділ ринку на частки є домовленістю між конкурентами про поділ сфер впливу, а саме межі тієї або іншої асоціації; груповий бойкот полягає у змові між конкурентами, щодо припинення обмінних операцій з метою витіснення з ринку інших конкурентів; зв'язані продажі самі по собі являють ті ж самі домовленості, але у зв'язку з ними компанії - споживачі отримують необхідну їй продукцію у разі виконання певних зобов'язань або в обмеженому асортименті, встановленому постачальником.

Доносячи до споживачів інформацію про якість товарів, ступені ризику у сферах інвестування і страхування та ін., держава створює суспільні блага (інформацію, якою безкоштовно користуються всі економічні суб'єкти). Отже, амортизація "провалів" ринку багато в чому пов'язане з подальшим розвитком інститутів в економіці, зміною ролі держави. Проте виконання тільки мінімальних функцій держави не завжди достатнє для забезпечення належного рівня функціонування сучасного ринку.

Нині в економіці з'явилися нові галузі господарського життя, які особливим чином впливають на обмеженість ринку, це сприяє виникненні акцентованішої участі держави в економічних процесах. Сукупність таких галузей визначає граничні межі втручання держави в економіку, а звідси й її максимальні функції. Насамперед, це пом'якшення так званих хронічних хвороб ринку: економіки - як циклічного явища -- за допомогою анти періодизації політики; інфляції -- методами, що стримують поширення інфляції; безробіття -- ефективною діяльністю фонду зайнятості та веденням ефективної та цілеспрямованої соціальної політики держави. [4,С.169].

2. Характеристика антимонопольного регулювання в Україні

2.1 Антимонопольна політика: зміст і завдання

Україна є активним борцем з монополіями, не дивлячись на їх походження, у зв'язку з цим і з'являються характерні особливості впровадження антимонопольних заходів. Українське законодавство містить на відміну від терміна "домінуюче становище ” термін “ монопольне становище”. Причому приводяться кількісні показники : монопольним є таке підприємство, частина товарів якого на ринку якого перевищує 35%. Антимонопольний комітет України своєю діяльністю може визначати монопольним підприємство, частка якого на ринку відповідного товару менша, ніж 35% [5].

Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не ставлять в ряди своїх головних завдань заборону або ліквідацію монопольних утворень. У суспільстві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може бути знищена. Тому головним завданням антимонопольної політики є підпорядкувати діяльність монополії на державний контроль, виключаючи можливість зловживання монопольним становищем. Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, головними цілями яких є контроль монополістів у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхні права дають їм змогу виконувати каральну функцію.

Подібні організації не мають права діяти деспотичними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть примусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачу, якому в цих постачаннях було протизаконно відмовлено. Усі їх рішення є обов'язковими для виконання, інакше вводяться грошові штрафи, передбачені законодавством про порушення антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення антимонопольної служби повинні перевірятися державними судами. Окрім здійснення процесу демонополізації, антимонопольна служба повинна боротися зі зловживаннями. Така боротьба може бути ефективною тільки за активної участі споживачів. Тому населення має розуміти практичне значення антимонопольної політики в буденному житті. Допомогти в цьому має попри все преса й інші засоби масової інформації. ЗМІ повинні надавати право на відповідне повідомлення, але лише в об'єктивній і легітимній формі, без будь-якої дискредитації. Усі антимонопольні служби повинні мати уповноваженого для зв'язку з пресою, що доводить до відома про діяльність АМКУ та коментує її. [6, С. 211]

2.2 Антимонопольне законодавство України

Головними важелями впливу на монополістів є юридична відповідальність за порушення законів. Саме для цього був розроблений комплекс законів, кодексів та заходів, метою яких є попередження та покарання порушень антимонопольного законодавства України.

Розробка правової бази для конкурентної політики в Україні відбулося у скрутних умовах, адже були відсутні фахівці, а досвід розвинених країн було за неможливим повністю перенести в умовах перехідної економіки. Але , за достатньо короткий строк в Україні розробили та прийняли відповідні закони. Згідно з ст. 42 Конституції України в нашій державі гарантується підтримка конкуренції та забороняється зловживання монопольним становищем.

Одне з головних місць у антимонопольній політиці України посідає Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", прийнятий 15 березня 1992 року. У 1993 році Верховна Рада України також прийняла Закон "Про Антимонопольний комітет України". Правовими нормами щодо конкурентного регулювання також містять Закони України "Про захист від недобросовісної конкуренції" (1996), "Про природні монополії" (2000). В 2002 році в Україні набув чинності новий базовий Закон "Про захист економічної конкуренції", відповідно до законодавства монопольне становище підприємств на ринку усіх видів товарів народного споживання, а також для всіх видів робіт і послуг може бути визначеним лише Антимонопольним комітетом України та його територіальними управліннями в межах адміністративної одиниці. Голову Антимонопольного комітету України призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України. Виступаючи главою держави та діючи від її імені на підставі п. 14 ст. 106 Конституції України. Указом Президента України "Про регулювання деяких питань забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України" від 27.06.1999 року їх було внесено до переліку центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом. Через деякий час дане положення було повторено в Указі Президента України "Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади" від 15.12.1999 року та у змінах, внесених Верховною Радою до Закону України "Про Антимонопольний комітет України" від 13.07.2000 року. [7, C.116]

Але спираючись на думку спеціалістів, у нашій країні питання антимонопольної політики є занадто новим та досі не до кінця звичним. Одночасно з цим специфікою економіки України є те , що ще в період її входження до соціалістичної системи СРСР вона прославилась одним із найбільших рівнів концентрації та централізації виробництва та значною його монополізацією. На сьогоднішній день надмірно високий рівень монополізації не тільки зберігся, а й у більшості випадків навіть зріс , оскільки держава протягом останніх років, послабивши контроль за виробником, своєчасно не змогла впровадити механізми його обмеження шляхом створення належних умов для підтримки конкуренції.

Зловживанням монопольним становищем на території України прийнято вважати:

- нав'язування таких умов договору, що ставлять контрагентів у диференційоване становище, або додаткових умов, що не належать до предмета договору, зокрема нав'язування товарів чи послуг , не потрібних споживачеві;

- обмеження або призупинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

- часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності

альтернативних джерел постачання та збуту з метою створення та підтримки

недостачі на ринку та встановлення монопольних цін;

- інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;

- установлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що об межують права окремих споживачів. [8, С 23]

Основними складовими на сьогоднішньому етапі розвитку антимонопольної політики в Україні є захист створеного конкурентного середовища, підвищення ефективності функціональності створених конкурентних відносин. Це призвело до конвертації антимонопольної політики держави у конкурентну політику, а антимонопольного законодавства - в конкурентне законодавство, а саме у систему заходів держави щодо створення та повноцінного розвитку конкурентного середовища,вчасного регулювання конкурентних відносин та конкурентних процесів, що ставлять собі за мету м підтримку та заохочення економічної конкуренції, боротьби з негативними сторонами монополізму, а також захист законних інтересів підприємців та споживачів, сприяти розвитку цивілізованих ринкових відносин, створювати конкурентоспроможного вітчизняного виробництва.

Методами впровадження антимонопольної політики є:

- правові: прийняття відповідних законодавчих та нормативно-правових актів;

- організаційно-контрольні: розроблення та організація виконання заходів, спрямованих на запобігання порушенню конкурентного законодавства; проведення моніторингу, перевірок, призначення експертизи;

- адміністративно-імперативні: примусовий

поділ суб'єктів господарювання, застосування санкцій, накладення штрафів;

- профілактично-роз'яснювальні: інформування, внесення пропозицій, надання рекомендацій, попередніх висновків стосовно порушень, роз'яснення щодо кваліфікації порушень. [9]

2.3 Антимонопольний комітет України

На захисті розвитку вільної конкуренції стоїть Антимонопольний комітет України, він є основним владним інститутом, діяльність якого закріплена законодавчо.

Антимонопольний комітет України -- державний орган із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності [10]

Головою АМКУ є Цушко Василь Петрович. Головне управління знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Урицького, будинок 45.

Також АМКУ має у своєму складі регіональні управління, котрі мають у своєму складі по 3 відділення: 2 дослідних та один відділ розслідування. Вони покликані підвищити ефективність діяльності АМКУ.

Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України, то застосовуються правила міжнародного договору. [10, С 43]

Основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:

- здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

- контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

- сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

- методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції (стаття 3 у редакції Законів України від 13.07.2000 р. N 1907-III, від 20.11.2003 р. N 1294-IV)

- здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель.(статтю 3 доповнено пунктом 5 згідно із Законом України від 01.12.2006 р. N 424-V). [11].

3. Проблеми впровадження антимонопольного законодавства та методи їх поліпшення

Згідно до практики антимонопольного регулювання було продемонстровано , що доведення факту монопольних узгоджених дій -- справа непроста. Інструментом такого доведення є наслідки монопольних змов. Проте відокремити об'єктивні підходи до визначення монопольних погоджень та цілеспрямованих намірів суб'єктів господарювання вчиняти узгоджені дії дуже складно. Тут потрібні досконалі методи досліджень,спираючись на які можливо порівнювати вигоди й вади такої практики.

Нові нагальні проблеми ставить перед Антимонопольним комітетом України глобалізація. Універсальною є проблема антимонопольного контролю за зовнішньоекономічними угодами в цілому, де постійно зростає частина активів, що не підпадають під національну юрисдикцію. Такі угоди щоразу все більше практикуються та вимагають постійного контролю.

Досліджуючи ринки, АМКУ враховує обсяги імпорту. Але частина товарів, які надходять ззовні на внутрішній ринок через контрабанду є настільки великою , що такі дослідження нерідко виявляються малоефективними. Окремою проблемою є діяльність суб'єктів природних монополій.[12, С 23].

Головним завданням на меті АМКУ є забезпечення функціонування ефективної системи державного регулювання тарифів на послуги суб'єктів природних монополій, якості цих послуг та доступу до них. Водночас держава має всіляко сприяти технологічним змінам, які виводять відповідні ринки зі стану природної монополії, вживати організаційних заходів для лібералізації таких ринків.

Для соціуму дуже значущим є антимонопольне регулювання ринків житлово-комунальних послуг. З практики відомо, що Антимонопольний комітет України не має законодавчих повноважень щодо контролю за встановленням тарифів на послуги житлово-комунального господарства. Функції встановлення тарифів на ці послуги несуть на собі органи місцевого самоврядування, які також відповідають за їхнє дослідження та затвердження. АМКУ разом з його територіальними відділенням можуть лише проводити нагляд за порядком формування тарифів, контролювати можливості включення до тарифів необґрунтованих витрат. [13, C.55].

ВИСНОВОК

У сучасному розумінні поняття «монополія» лежить поняття не лише відсутності будь-яких видів конкуренції, а й знищення усіх проявів розвитку економічно обґрунтованого рівня цін на товари та послуги.

Втрати суспільства, від монополізації виробництва є дійсно колосальними, адже головним чином монополізація в першу чергу діє саме на нього.

На сьогоднішній день в Україні сформована чітка структура боротьби з монополізаційними об'єднаннями, на чолі якої стоїть Антимонопольний комітет України. Його діяльність є законодавчо підкріпленою, головним чином Законом України «Про Антимонопольний комітет України» . У структурі АМКУ також існують регіональні управління, котрі покликані забезпечити реалізацію демонополізації у регіонах.

Нормативно - правова база антимонопольного законодавства була розроблена враховуючи світовий досвід боротьби з монополіями та опираючись на дослідження вчених, котрі містять велику кількість методів боротьби з монополіями.

Головними методами впровадження антимонопольного законодавства є накладання штрафів на підприємства, котрі порушили порядок ринкового формування цін, згідно до чинного законодавства. Розмір штрафів для кожного окремого випадку встановлюється окремо. Підставою для розгляду справи на предмет порушення антимонопольного законодавства є письмове звернення громадян, владних органів чи установ, або власна ініціатива АМКУ.

Антимонопольне законодавство на території України є досить м'яким, цьому сприяють безліч факторів, серед штучно занижені штрафні санкції, значна корумпованість усіх гілок влади а також занадто довгий час розгляду справ на предмет порушення антимонопольного законодавства.

Головними шляхами покращення антимонопольної політики в України є покращення нормативно - правової бази та посилення засобів впливу на монополістичні підприємства з боку держави. Запровадження не лише штрафних санкцій до порушників, а й притягнення їх до дисциплінарної чи інших видів відповідальності. Згодом врешті - решт головним методом поліпшення становища можна досягти викорінення хабарництва та корумпованості усіх гілок влади, а особливо місцевих її представників, а це можливо лише в умовах жорсткого моніторингу управління з боку незалежних спостерігачів та ЗМІ.

Загалом антимонопольну політику України можна оцінити як « задовільну » , цьому сприяла безліч фактів, головним з яких є малоефективна робота у контролі та швидкому реагуванні за порушниками антимонопольного законодавства України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Мочерний С.В. Основи економічної теорії:. - К.: Видавничий центр «Академія», 2002. - 472 с. [текст]

2 Самуельсон Поль. Економіка.-Львів: Світ, 1993. - 367 с. [текст]

3 Закон України “ Про Антимонопольний комітет України ” від 26.11.1993р.

4 Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А.А [Електронний ресурс]. /antimonopolna_politika, - [текст]

5 Сайт Антимонопольного комітету України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.amc.gov.ua.

6 Економічна теорія. Політекономія - Семененко В.М. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.idportal.org/page-id-658.htm, - [текст]

7 Економічна енциклопедія: У 3-х томах / Ред. кол. С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. -- К.: Видавничий центр «Академія». -- Т. 1, 2000, Т. 2, 2001, Т. 3, 2002.[текст]

8 Політична економія. Навчальний посібник. / За ред. д.е.н., проф. Г. I. Башнянина і к. е. н., доц., Є.С. Шевчук. 3-тє вид., перероблене і ви-правлене. -- Львів: «Новий світ -- 2000», 2004.

9 Основи економічної теорії - Дзюбик С.Д. [Електронний ресурс] .- Режим доступу: http://pidruchniki.ws/19991130/politekonomiya/teoriya_makroekonomiki

10 Визначення «Антимонопольний комітет України» [Електронний ресурс] .- Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/antimonopol_komitet

11 Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов //. -- М.: Зкономика, 1991. - [текст]

12. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. -- К.: КНЕУ, 2000.

13 В. Лагутін. Шкода від монополій і користь від конкуренції: чи все так просто? // Економіка України. -- 2007. -- № 4. -- С. 55--61 [текст]

Размещено на Allbest.ru