Суб’єкти ринку фінансових послуг

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Склад суб'єктів ринку фінансових послуг

На економічних ринках діють суб'єкти ринку (продавці - посередники - покупці), які беруть участь у торгівельних операціях різних послуг та інструментів ринку. Характер (тактика) поведінки суб'єкта на ринку залежить від стратегічної мети, яку він поставив перед собою.

Основними суб'єктами ринку фінансових послуг є:

а) фізичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності;

б) юридичні особи -- фінансові установи;

в) фінансові посередники, які отримують для управління клієнтів фінансові активи і повинні, виконуючи правила й вимоги банківського та інвестиційного менеджменту, одержати дохід у розмірі, що дозволяє задовольнити вимоги клієнтів та мати прибуток не нижче середнього для конкретного виду діяльності або забезпечити збереження реальної вартості активів.

Суб'єктами ринку фінансових послуг як покупця можуть бути:

а) кожний громадянин як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб'єктності та дієздатності. (Фізичні особи, як суб'єкт ринку фінансових послуг, використовують кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх майбутніх потреб);

б) групи громадян (партнерів);

в) трудові колективи;

г) юридичні особи усіх форм власності.

Суб'єктів ринку фінансових послуг також класифікують за формами та функціями.

За формою: господарюючі суб'єкти -- фінансові установи; фізичні особи; державні фінансові установи; саморегулівні організації.

За функціями: емітенти; інвестори; інституційні інвестори; фінансові посередники; інститути інфраструктури ринку тощо.

Світова практика накопичила значну кількість різних форм господарювання, які водночас є господарськими суб'єктами ринку фінансових послуг. У законодавстві встановлені такі організаційно-господарські форми діяльності: індивідуально-трудова; державні підприємства; кооперативи; орендні підприємства; фермерські господарства; колективні господарства; акціонерні товариства; малі підприємства; корпорації; об'єднання; господарські товариства; асоціації; консорціуми; спільні (змішані) підприємства, приватні підприємства, товариства з різними видами відповідальності та ін.

Найпоширенішими є три основні форми підприємництва (бізнесу), які також відіграють значну роль на ринку фінансових послуг - це одноосібне володіння, товариство та корпорація.

Спільним для всіх цих форм є поняття підприємства (установи), тобто всі вони є юридичними особами, суб'єктами як ринкової економіки, так і учасниками ринку фінансових послуг.

Надзвичайно важлива роль у системі ринку фінансових послуг належить населенню. Воно є одним із його суб'єктів, тому що частина доходу, що ним не використовується упродовж певного періоду, перетворюється на заощадження і може, за наявності відповідного фінансового механізму, стати потужним джерелом економічного зростання країни.

У сучасних умовах до інститутів інфраструктури включають наступні структурні утворення: фондові та валютні біржі, комерційні банки, брокерські компанії, інвестиційних дилерів та андерайтерів, системи міжбіржових і міжброкерських зв'язків, інвестиційні компанії та фонди, трастові компанії, фінансові супермаркети, страхові компанії, пенсійні фонди, національну депозитарну систему, реєстраторів цінних паперів, інформаційно-консультативні центри, розрахунково-клірингові установи та інші кредитно-фінансові й інвестиційні інститути, кожний із яких на ринку фінансових послуг виступає суб'єктом.

2. Система взаємодії суб'єктів ринку фінансових послуг

3 урахуванням принципових форм укладання угод на ринку фінансових послуг його суб'єктів можна поділити на групи:

· продавці і покупці фінансових активів (інструментів, послуг);

· фінансові посередники;

· суб'єкти, що виконують допоміжні функції (функції обслуговування

основних учасників ринку; функції обслуговування окремих операцій на ринку тощо).

З урахуванням сегментів ринку фінансових послуг: страхового, позичкового капіталу, цінних паперів, валютних операцій та ін. виділяють прямих учасників і посередників, які є суб'єктами і виконують певні функції.

Прямі учасники ринку -- це продавці і покупці фінансових активів (послуг), які здійснюють основні функції у проведенні фінансових операцій.

На страховому ринку основними видами прямих учасників операцій виступають страховики та страхувальники.

На ринку позичкових капіталів основними учасниками прямих фінансових операцій є:

· кредитори, які надають позику у тимчасове користування під певний процент. Основною функцією кредиторів є продаж грошових активів (як власних, так і залучених) для задоволення різноманітних потреб позичальників у фінансових ресурсах;

· позичальники, які отримують позики від кредиторів під певні гарантії їх повернення і за певну плату у формі процента.

На ринку цінних паперів основними видами прямих учасники фінансових операцій є:

· інвестори, які характеризують суб'єктів ринку, що вкладають свої грошові кошти в різноманітні цінні папери з метою отримання доходу. Цей дохід формується за рахунок отримання процентів, дивідендів і приросту курсової вартості цінних паперів;

· емітенти - залучають необхідні і фінансові ресурси за рахунок емісії цінних паперів. Вони виступають виключно в ролі продавця цінних паперів із зобов'язанням виконувати всі вимоги, які випливають із умов їх випуску.

На валютному ринку прямими учасниками є: покупці і продавці валюти, якими виступають держава; банки; підприємства, що ведуть зовнішньоекономічну діяльність; фізичні особи.

Велике значення у розвитку ринку фінансових послуг відводять фінансовим посередникам (детально будуть розглядатися в темі 3.)

Важливим суб'єктом, що діє на ринку фінансових послуг України та виступає як його посередник, є небанківські фінансові установи (НФУ), які відіграють провідну роль в економічному розвитку країни оскільки пропонують значно ширший спектр фінансових інструментів, ніж банки. Це створює додаткові стимули до посередництва залучених заощаджень, зокрема фізичних осіб та використання можливостей виробничих підприємств у доборі джерел фінансування. Досвід багатьох країн, зокрема Франції (див. тему 1), засвідчив, що НФУ виконують надзвичайно важливу роль у соціальному захисті малозабезпеченої частини населення. До НФУ відносять кредитні інститути, які представлені лізинговими, факторинговими компаніями, кредитними спілками, касами взаємодопомоги та контрактними фінансовими інститутами, які включають ІСІ, пенсійні та благодійні фонди, страхові компанії, ломбарди, позичково-ощадні асоціації та ін.

Серед НФУ, що представлені кредитними інститутами, важлива роль належить кредитним спілкам. Перший кредитний кооператив в Україні був створений у 1868 році одеськими ремісниками під назвою «ощадно-кредитне товариство». До 1918 року у східній Україні існувало понад 3300 кредитних спілок, які поєднували 2 мільйони чоловік. У 1930 році усі кредитні спілки були ліквідовані. В даний час в Україні необхідність у спеціалізованих фінансових установах досить велика. Кредитна спілка є суспільною організацією, яка залучає грошові заощадження своїх членів для взаємного кредитування. Факторами видачі кредитів є особистість позичальника та його капітал і кредитоспроможність, забезпечення кредиту, умови забезпечення. Кредит до 1000 грн забезпечується поручительством; понад 1000 гривень - заставою. Управління кредитною спілкою забезпечують загальні збори її членів, які обирають спостережну раду та ревізійну комісію. Оперативну роботу з управління кредитною спілкою виконує правління. Вищим органом є збори. Правління включає 11 чоловік, кредитний комітет -- 7, наглядова рада -- 5.

Розвиток цього виду фінансових послуг відбувається повільними темпами. Законодавство про кредитні спілки складається з 3акону України «Про кредитні спілки» від 20.12.01 р. та «Типового статуту кредитної спілки», погодженого Постановою Правління НБУ в лютому 1994 р. Вони передбачають регулювання та нагляд за діяльністю кредитних спілок з боку спеціально уповноваженого Кабінетом Міністрів України органу державної виконавчої влади, яким є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.

Згідно із ст. 1 Закону кредитна спілка -- це неприбуткова організація, заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

У світі кредитні спілки належать до кооперативних організацій. У зв'язку з цим кооперативи мають особливий правовий статус неприбуткових (non-profit) організацій, а їх діяльність регулюється не підприємницьким, а спеціальним (кооперативним) законодавством.

Властивості кредитної спілки:

· правовий статус -- фінансова установа;

· вид діяльності -- надання кредитно-фінансових послуг;

· кооперативна природа -- діяльність на неприбуткових засадах, надання послуг за собівартістю.

Фінансово-економічний механізм діяльності кредитних спілок відрізняється від інших фінансових установ, тому що є неприбутковим. В Україні необхідність у спеціалізованих фінансових установах досить велика так як пов'язана, в першу чергу, з розвитком малого бізнесу. Становлення малого підприємництва майже завжди пов'язане з труднощами в отриманні початкового капіталу. Банки зацікавлені у кредитуванні вже стабільного бізнесу з постійними грошовими потоками. Тому основним інвестором малих проектів виступають такі інститути, як кредитні спілки. В Україні існують солідні теоретичні доробки щодо розвитку даного інституту. Головними причинами слабкого розвитку кредитних спілок в Україні є:

- відсутність достатньої юридичної бази, яка б регулювала їх діяльність;

- повне протиріччя існуючого вітчизняного законодавства щодо кредитних спілок загальновизнаним нормам світового права;

- загальна нестабільність в державі, при якій довгострокове кредитування вважається надризиковим;

- соціально-психологічна причина, пов'язана з недовірою населення до фінансових структур, які збирають кошти.

Незважаючи на велику кількість труднощів, кредитні спілки пройдуть свій етап становлення і займуть своє місце у кредитно-банківській системі.

Важлива роль, як суб'єкта ринку фінансових послуг, належить пенсійним фондам, які надають послуги і виконують певні функції на ринку. В Україні функціонує 763 районні і місцеві управління соціального захисту населення і 728 регіональних підрозділів Пенсійного фонду (ПФ). У даний час в Україні нараховується близько 14 млн. пенсіонерів, зокрема 2 млн. інвалідів. З 14 млн. пенсіонерів 46% одержують пенсію менше прожитковому мінімуму. Розмір пенсійного забезпечення знаходиться в співвідношенні 1:46, а це свідчить про те, що нині діюча система соціального захисту збільшує нерівність серед пенсіонерів, що вимагає реформи з урахуванням світового досвіду. Прожитковим мінімумом є вартісна оцінка життєвих засобів, необхідних для підтримки життєдіяльності і відновлення робочої сили працюючого.

В Україні існує загальнообов'язкове державне пенсійне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, що передбачає призначення, перерахунок і виплату пенсій, надання соціальних послуг застрахованим особам і членам їх родин із коштів Пенсійного фонду України, що формується за рахунок страхових внесків роботодавців і громадян на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, бюджетних і інших джерел, а також регулює порядок формування загальнообов'язкового Накопичувального пенсійного фонду і виплати з його коштів пенсій або одноразових виплат.

Пенсія -- гарантована щомісячна грошова виплата для забезпечення громадянам у старості на випадок повної або часткової непрацездатності, утрати годувальника, а також у зв'язку з досягненням законодавчо встановленого стажу роботи у сферах трудової діяльності.

Залежно від причини, що зумовлює право на одержання пенсії, розрізняють такі види державних пенсій:

а) трудові: за віком; по інвалідності; у випадку втрати годувальника; за вислугу років: окремим категоріям громадян, зайнятим на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком;

б) соціальні -- пенсії непрацездатним громадянам, які не мають права на трудову пенсію; розмір соціальних пенсій встановлюється по категоріях у відсотках до мінімальної пенсії за віком, що гарантує громадянам мінімальний прожитковий рівень незалежно від наявності виробничого стажу. Такі пенсії передбачено виплачувати за рахунок державного та місцевих бюджетів.

Позитивні зміни за останній проміжок часу, передбачені програмою уряду Україні щодо її реформування, спрямовані на створення НФУ належного розміру та значення. Світовий досвід показав, що побудова великого та ефективного сектора НФУ є довготривалим процесом. Останні дослідження довели, що в країнах з невеликим банківським сектором, як в Україні, капіталізація фондових ринків здебільшого не перевищує 10% ВВП. Разом з тим за останні три роки відбулося бурхливе зростання страхового ринку України, який досягає в межах 3,7% ВВП. Але недостатній рівень пропозиції надійних цінних паперів обмежує активність фінансових установ, таких як пенсійні фонди та страхові компанії. Недостатній рівень розвитку банківського сектора гальмує розвиток усього ринку фінансових послуг і обмежує діяльність НФУ. Сектор НФУ в Україні, крім страхових компаній, настільки незначний, що їх роль у наданні фінансових посередницьких послуг майже непомітна. Але саме їх діяльність повинна поліпшити соціальний стан громадян в Україні шляхом розширення ринку фінансових послуг, особливо в системі соціального страхування, зокрема недержавного пенсійного забезпечення.

Світовий банк рекомендує найближчим часом приділити увагу розвиткові банківського сектора для створення великого та розвинутого ринку НФУ, що є актуальним на даному етапі фінансових відносин в країні. Першочерговими завданнями є закладання правових, регулятивних та інших структурних основ, необхідних для запровадження вищих стандартів довіри та ефективності для усіх видів НФУ. Саме запровадження принципів фідуціарної (довірчої) відповідальності сприятиме зміцненню банківського сектора і розширенню підгалузі НФУ.

Якщо порівняти дані України з іншими країнами, то необхідно відзначити розвиненість сектора НФУ в Німеччині, Південній Кореї, Великобританії, США, де відбувається інтенсивний розвиток фондового ринку. На активність ринку капіталу впливає інтенсивний попит з боку основних інституційних інвесторів, таких як пенсійні та страхові фонди. В Україні є лише 120 емітентів, акції яких пройшли лістинг на фондовій біржі. Для порівняння: в Росії таких емітентів 220, в Болгарії та Словаччині - понад 800 у кожній з країн, 2000 і 3000 відповідно на основних фондових біржах Лондона та Нью-Йорка. Капіталізація фондового ринку України складає близько 4% ВВП. У таких країнах, як Росія, Польща та Чеська Республіка, цей показник становить 18 - 24%, в Естонії та Угорщині - понад 30%, а в країнах з найбільш розвинутими ринками, таких як Великобританії та США - понад 140%. Ринковий оборот (відношення обсягів торгів до капіталізації) в Україні складає близько 15% порівняно з 45% в Росії, понад 50 Польщі, Чеській Республіці та Угорщині, понад 100% на більш розвинутих ринках та кількох ринках, що розвиваються, наприклад Португалії, Туреччини та Південної Кореї. Надзвичайно високий рівень концентрації обороту утримується навколо 5% фірм, що пройшли лістинг в Україні. Тобто, 5 чи 6 із 120 підприємств, які пройшли лістинг, забезпечують 95% всього ринкового обороту. На ринку панує лише мала кількість гравців.

3. Сутність та класифікація фінансових послуг

фінансовий угода страховий позичковий

Є певні розбіжності у визначенні термінів "фінансова операція" та "фінансова послуга" у вітчизняному та зарубіжному законодавствах.

Наприклад, у законодавстві США та британському Акті про фінансові послуги чіткого визначення фінансових операцій та фінансових послуг не наведено, однак зазначено, що це сфера діяльності банків, страхових компаній, інвестиційних фондів, клірингових будинків та інших фінансових посередників. У законодавстві Німеччини розмежування між банківськими операціями та фінансовими послугами ґрунтується лише на поділі фінансових посередників на банківські та небанківські.

У законодавстві інших країн Європейського Союзу щодо системи національних рахунків вживається термін "фінансова операція", а стосовно фінансового ринку, на якому діють банки та небанківські фінансові установи, -- "фінансова послуга".

Відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р. № 2664-ІИ, фінансові послуги -- операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, -- і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Отже, визначають три головні ознаки будь-якої фінансової послуги, а саме:

1) операції здійснюються на користь третіх осіб, тобто мають посередницький характер;

2) предметом операції є фінансові активи;

3) мета операції -- одержання прибутку або збереження реальної вартості фінансового активу.

Отже, послуга -- результат виконання відповідних операцій з фінансовими активами, спрямованих на задоволення індивідуальних фінансових потреб клієнтів. Періодичність операцій у процесі надання послуг мав суттєве значення, оскільки діяльність із надання фінансових послуг є підприємницькою діяльністю і має здійснюватися систематично, на постійній основі та з метою отримання прибутку.

Переважна більшість операцій, що здійснюються в процесі надання послуг, належить до фінансових операцій.

Фінансова операція -- це будь-яка операція, пов'язана зі здійсненням або забезпеченням здійснення платежу суб'єктом фінансового моніторингу*1.

*1: {Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" від 28 листопада 2002 р. № 249-ІУ. -- Ст. 1.}

Фінансові активи -- кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів*2.

*2: {Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р. № 2664-Ш. -- Ст. 1.}

У ст. 4 П(С)БО 13 "Фінансові інструменти" міститься таке визначення цього поняття: "Фінансовий актив -- це:

а) грошові кошти та їх еквіваленти;

б) контракт, що надає право одержати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства;

в) контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах;

г) інструмент власного капіталу іншого підприємства".

Фінансові послуги є результатом діяльності фінансових посередників з фінансовими активами. Фінансові послуги платні, а мета їх надання полягає в одержанні фінансовою установою прибутку.

Фінансові послуги, як будь-які види послуг, мають певні особливості, а саме:

-- фінансова послуга сприймається як діяльність особи (юридичної чи фізичної), яка надає послугу;

-- фінансова послуга не має матеріально-речової форми вираження;

-- абстрактна форма фінансової послуги набуває конкретного вираження на основі договірних відносин або в процесі купівлі-продажу цінних паперів;

-- корисний ефект фінансової послуги виявляється в процесі її надання;

-- час надання та споживання фінансової послуги здебільшого збігається.

Відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" до фінансових послуг належать:

1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;

2) довірче управління фінансовими активами;

3) діяльність з обміну валют;

4) залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо їх наступного повернення;

5) фінансовий лізинг;

6) надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту;

7) надання гарантій та поручительств;

8) переказ грошей;

9) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення;

10) торгівля цінними паперами;

11) факторинг;

12) інші операції, що відповідають критеріям, визначеним у Законі України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Портфель фінансових послуг -- сукупність фінансових послуг, що надаються клієнтам у сфері фінансового обслуговування.

Фінансові послуги можна певним чином класифікувати з огляду на особливості їх надання клієнтам (рис. 1.1). Так, за спрямованістю на задоволення потреб клієнтів виокремлюють:

-- прямі послуги, що безпосередньо спрямовані на задоволення відповідних інтересів клієнта (платіжні, комерційні, інвестиційні, страхові);

-- непрямі, або супутні, послуги без отримання клієнтом додаткового доходу (як правило, полегшують надання прямих послуг: клірингові послуги, телефонне управління рахунком, видача пластикових карток на основі депозитного рахунку та ін.);

-- непрямі послуги, що дають клієнту додатковий дохід або знижують витрати при отриманні прямих послуг (інвестування залишків на поточних рахунках в одноденні депозити тощо).

Фінансові послуги, що надаються клієнтам, можна класифікувати за рівнем складності

До І рівня складності віднесено послуги, які орієнтовані на задоволення потреб великої кількості клієнтів і не потребують від них спеціальних навичок або професійних знань певного спрямування (відкриття рахунків, переказ грошей, обслуговування дорожніх чеків, обмін валюти, страхові послуги та ін.).

До II рівня складності належать послуги, в процесі одержання яких клієнти повинні мати спеціальний рівень підготовки. Це стосується послуг у системі електронної комерції, насамперед, Інтернет-страхування та Інтернет-банкінгу, а також отримання послуг з управління майном, довірчого управління фінансовими активами, торгівлі цінними паперами та ін. Зауважимо, що крім спеціальних знань, клієнти для споживання переважної більшості фінансових послуг II--IV рівнів складності повинні мати необхідне технічне обладнання (комп'ютери, програмне забезпечення).

Рис. 1.1. Види фінансових послуг залежно від особливостей їх надання клієнтам

До Ш рівня складності відносять послуги, орієнтовані на задоволення спеціальних фінансових потреб клієнтів, які мають відповідний рівень професійної підготовки в галузі фінансів, що дає їм змогу бути споживачами цих послуг для задоволення конкретних фінансових потреб, які не є поширеними. До цієї групи послуг за рівнем складності належать послуги в системі Інтернет-трейдингу, фінансові послуги з формування портфеля цінних паперів певного рівня дохідності та ризиковості та ін.

Споживачами фінансових послуг IV рівня складності є обмежене коло клієнтів, які розраховують на отримання специфічних фінансових послуг у вузькоспеціалізованих сферах, таких як форекс-трейдинг, послуги в системі біржової торгівлі та ін. Споживачі таких послуг повинні мати спеціальні знання в галузі фінансового планування, фінансового інжинірингу та розвинені професійні навички фінансового та технічного спрямування в процесі одержання та споживання таких послуг

Протягом останнього часу все частіше фінансові посередники виходять на ринок фінансових послуг із пропозиціями надання певних фінансових продуктів.

Фінансовий продукт -- це форма представлення фінансової послуги на ринку.

Фінансовий продукт та фінансова послуга виступають як форма і зміст у взаємозв'язку. Фінансовий продукт може мати комплексний характер і бути формою вираження кількох послуг. Наприклад, користувач пластикової картки поряд з розрахунковими послугами може отримувати в процесі її застосування й інші види послуг -- кредитні, депозитні.

Продуктовий ряд -- сукупність фінансових продуктів, пропонованих фінансовим посередником на ринку.

Процес впровадження фінансової послуги (фінансового продукту) на ринок охоплює такі основні етапи:

-- пошукові дослідження;

-- розробка концепції нової або вдосконалення існуючої фінансової послуги (фінансового продукту);

-- маркетингові дослідження;

-- безпосередня розробка нової або вдосконалення існуючої фінансової послуги;

-- випробування та оцінювання фінансової послуги з огляду на її прийнятність;

-- упровадження фінансової послуги на ринку.

Успішний розвиток ринку фінансових послуг ґрунтується на регулюванні та контролі правильності надання фінансовими установами своїм клієнтам роздрібних фінансових послуг і продажу фінансових продуктів. Це, насамперед, стосується розкриття інформації для невеликих інвесторів та вимог до фінансових установ щодо визначення прийнятності рекомендованих ними фінансових продуктів.

Для сучасної фінансової науки поняття прийнятності (Suitability or appropriateness) є відносно новим і має досить широке тлумачення. У Доповіді спільного форуму Базельського комітету з банківського нагляду, Міжнародної організації комісії регулювання цінних паперів і Міжнародної організації органів страхового нагляду на тему "Прийнятність для клієнтів у роздрібних продажах фінансових продуктів та послуг" міститься тлумачення цього терміна.

Прийнятність визначається як ступінь того, наскільки продукт або послуга, запропоновані посередником, відповідають фінансовому стану роздрібного клієнта, інвестиційним завданням, рівню толерантності до ризику, фінансовій потребі, знанням та досвіду.

Отже, фінансова послуга з позиції прийнятності для конкретного клієнта оцінюється з огляду на такі її характеристики, як зручність, доцільність, прозорість, а також рівень відповідності фінансовим потребам клієнтів (вартість послуги, толерантність до ризику, ефективність споживання).

На сьогодні поняття прийнятності визнається в регулятивних вимогах наглядових органів практично всіх країн світу. Розбіжності у його визначенні та застосуванні різняться як за країнами, так і за секторами, і стосуються обсягів наданої інформації, характеру фінансових послуг і продуктів, повноважень суб'єктів ринку й органів регулювання та нагляду тощо.

У більшості країн вимоги до прийнятності фінансових послуг виникають тоді, коли установа дає пораду клієнтові або рекомендує фінансовий продукт для купівлі. Наприклад, у секторі інвестицій США, Канади, Японії та країн ЄС визначення прийнятності може бути зроблено у момент оформлення рекомендації чи надання послуги, а стандарти прийнятності застосовуються після надання таких рекомендацій.

Певні складнощі можуть бути в ситуації порушення правил продажу (некоректний продаж -- "mis-selling"), коли установа продає клієнту продукт, неприйнятний для нього. У більшості країн зобов'язання відповідальності за некоректний продаж продуктів покладено на агента з продажу, а не на розробника продукту. Дотримання стандартів прийнятності органи регулювання і нагляду забезпечують шляхом інспектування та застосування наглядових підходів і заходів впливу. Особливо це характерно для банківського та страхового секторів.

Таким чином, підхід фінансових установ до продажу фінансових продуктів і послуг на основі максимально повної реалізації принципів прийнятності є основою довіри клієнтів до фінансових ринків та спрямоване на забезпечення захисту їх прав.

Винятково важливе значення для характеристики фінансового продукту чи послуги має практика розкриття інформації фінансовими установами, оскільки це допомагає клієнтам прийняти більш виважені рішення та зменшити ризик некоректного продажу. За змістом розкриття інформації покликане допомоги клієнтові обґрунтувати своє рішення щодо придбання продукту чи послуги.

4. Споживачі та отримувачі

Нещодавно стало відомо, що НБУ вивчає можливість створення спеціального державного органу по захисту прав споживачів фінансових послуг. Чиновники фактично визнали, що під час розгляду скарг на роботу фінансових установ, регулюючі органи не стільки захищають інтереси потерпілих клієнтів, скільки рекомендують їм шукати правду в судах.

Один із варіантів вирішення цієї проблеми - створення підрозділу по захисту прав споживачів при кожному фінансовому регуляторі. Але він може виявитись найневдалішим, оскільки замість єдиної незалежної організації, що відстоює інтереси, наприклад, банківського боржника, з'явиться декілька розрізнених підрозділів з вузькими корпоративними інтересами. У західних сусідів України (Чехії, Словаччини, Хорватії) функції захисту прав споживачів фінансових послуг закріплені за окремими державними органами (так звані «фінансові омбудсмени»). Контролери мають право навіть штрафувати порушників. Влітку минулого року єдиний орган з'явився і в США. Агентство захисту споживачів фінансових послуг серед іншого відповідає за навчання фінансовій грамотності та захист споживачів від прихованих комісій, протиправних умов чи методів, що вводять в оману.

Банкіри, що зі схваленням зустріли ініціативи Нацбанку щодо обмеження споживчого кредитування (за рахунок жорсткості нормативів для банків, що спеціалізуються на цьому виді послуг), вважають появу ще одного контролера зайвою. Мовляв, банківський сектор і так самий регульований вид бізнесу. Втім, які правила потрібні банкірам, наочно продемонстрував закон по врегулюванню правовідносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг (законопроект №7351), вже переданий на підпис президенту. Перш за все, він покликаний захистити права кредиторів. Наприклад, покривши найбільш поширені схеми уходу боржника від виплати кредитних зобов'язань шляхом банкрутства. Також з'явилась можливість притягти до кримінальної відповідальності осіб, що надали недостовірні дані про надання кредиту, а також тих, хто їм в цьому допомагав (скажімо, видав липову довідку про доходи).

Тому, доки не буде створений механізм ефективного захисту прав боржника, наші громадяни будуть все частіше шукати щастя в лотереях. До речі, тільки за 5 місяців 2011 року об'єм зборів від реалізації лотерей збільшився на 65% в порівнянні з аналогічним періодом минулого року…

Размещено на Allbest.ru