Межі ділової активності і аналіз потенційних можливостей їх подолання аграрними підприємствами

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. Вадима Гетьмана

Реферат на тему:

«Межі ділової активності і аналіз потенційних можливостей їх подолання аграрних підприємств»

Виконав:

студент 4 курсу, 2-ї групи,

денної форми навчання

Попович В.В.

Київ-2009

Зміст

Вступ

1. Суть та фази ділового циклу

2. Антициклічна політика держави

3. Аналіз ділової активності підприємства

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Ділова активність акціонерних підприємств характеризується у світовій практиці ступенем стійкості економічного розвитку чи росту.

Стійкість економічного росту дозволяє припустити, що підприємству не грозить банкрутство. Цілком очевидно, що хитливий розвиток припускає імовірність банкрутства. Тому перед керівництвом підприємства і менеджерами стоїть дуже серйозна задача -- забезпечити стійкі темпи його економічного розвитку.

Як відомо, збільшення обсягів діяльності підприємства (випуску і продажів продукції) залежить від росту його майна, тобто активів. Для цього треба мати фінансові ресурси. Приплив цих ресурсів може бути забезпечений за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування. До внутрішніх джерел відноситься насамперед прибуток, що направляється на розвиток виробництва (реінвестований прибуток) і нарахована амортизація. Вони поповнюють власний капітал підприємства. Але він може бути збільшений і ззовні, шляхом емісії акцій. Однак їхній випуск і реалізація загрожують самостійності керівництва підприємства в прийнятті управлінських рішень (дивідендної політики, фінансової стратегії й ін.). Крім того, додатковий приплив фінансових ресурсів можна забезпечити завдяки залученню таких джерел, як банківські кредити, позики, кошти кредиторів. У той же час ріст позикових коштів повинний бути обмежений розумною (оптимальною) межею, тому що зі збільшенням частки позикового капіталу посилюються умови кредитування, підприємство несе додаткові витрати, отже, збільшується імовірність банкрутства.

1. Суть та фази ділового циклу

Економіка, як і будь-яка інша система, розвивається нерівномірно, хвилеподібно. Така форма руху пояснюється значною мірою законом спадної граничної продуктивності всіх факторів виробництва. Для того, приміром, щоб земля приносила кращі результати з одного гектара, необхідно, щоб відбувалися докорінні зміни в технічному (технологічному) базисі. Тільки тоді є сенс здійснювати нові капіталовкладення. У межах існуючої технології зростання ефективності інвестицій завжди має певну межу, подолання якої зумовлюється НТП і вищою кваліфікацією робітників. НТП вимагає нагромадження капіталу. Запровадження їх у виробництво зумовлює спочатку швидке зростання граничної корисності факторів виробництва, потім це зростання повільнішає і, досягнувши певного рівня, починає спадати. Так відбуваються злети і спади в економіці. Якщо зміни в технологічному базисі галузей інфраструктури відбуваються через великі проміжки часу (споруди, мости, дороги тощо мають тривалий строк служби), то мають місце довгі хвилі. Якщо йдеться про верстати, машини, устаткування, строк функціонування яких значно менший (до 10 років), оновлення їх відбувається швидше. Таким чином, підвалини хвилеподібного (циклічного) розвитку закладені в самому технологічному базисі виробництва.

Коротко охарактеризуємо кожну із фаз ділового циклу.

Ознаки економічної кризи:

-- перевиробництво товарів стосовно платоспроможного попиту на них;

-- значне скорочення обсягів виробництва;

-- падіння цін;

-- дефіцит вільних грошових коштів, необхідних для платежів;

-- біржовий крах і банкрутство підприємців;

-- зростання безробіття;

-- зниження рівня заробітної плати;

-- спад рівня прибутку;

-- масове знищення товарів, устаткування тощо;

-- дезорганізація кредитної системи.

Депресія:

-- застій виробництва;

-- низький рівень цін;

-- незначний обсяг торгівлі;

-- невисока ставка позичкового відсотка;

-- ліквідація товарного надлишку.

Пожвавлення:

-- розширення обсягів виробництва до маштабів докризового рівня;

-- зростання цін;

-- підвищення прибутку;

-- зростання зайнятості;

-- пожвавлення торгівлі;

-- посилення оптимістичних очікувань (сподівань).

Піднесення:

-- перевищення максимального обсягу виробництва докризового рівня;

-- швидке зростання зайнятості;

-- підвищення заробітної плати й інших видів доходів;

-- кредитна експансія;

-- штучне стимулювання сукупного попиту, зумовлене очікуваннями торговців на зростання цін та їхнім бажанням купити більше товарів за нижчими цінами;

-- розширення пропозиції, яка з часом перевищує попит і готує нову кризу.

Сучасна економічна теорія визначає дві фази економічного (промислового) циклу:

-- рецесія -- включає кризу та депресію;

-- піднесення -- пожвавлення і бум.

Рецесія -- фаза економічного циклу між найвищою (бум) та найнижчою його точками, якій властивий спад виробництва.

Розширення (піднесення) виробництва -- фаза між найнижчою і найвищою точками циклу.

За визначенням національного бюро економічних досліджень США (КВЕК), рецесія -- це період зниження рівня сукупного випуску, доходу, зайнятості, торгівлі, який триває від шести місяців до одного року і характеризується значним спадом у багатьох секторах економіки.

Економічний цикл (цикл ділової активності, або бізнес-цикл) -- це регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого коливаннями національного доходу), коли за зростанням активності настає її зниження, яке знову змінюється зрос­танням.

2. Анти циклічна політика держави

Антициклічна політика спрямована на згладжування коливань в економіці. Найчастіше виділяють два типи заходів держави, спрямованих на подолання циклічних коливань: політика стримування і політика експансії. Усі заходи держави такого характеру пов'язані з регулюванням сукупного попиту і впливом на величину витрат, що здійснюються економічними агентами.

Політика стримування -- це заходи держави, спрямовані на обмеження сукупного попиту. Вони застосовуються в тому разі, коли економіка перебуває у фазі піднесення. У цей час в економіці відбувається зростання попиту, і виробники прагнуть розширити виробництво. Однак це розширення має свої межі, а тому настає момент, коли в економіці може виникнути інфляційний вибух. Для запобігання цьому держава використовує підвищення ставок опо­даткування, скорочення державних витрат, підвищення облікової ставки центрального банку та норми обов'язкових резервів тощо.

Політика експансії -- це заходи держави, спрямовані на розширення сукупного попиту, які використовуються тоді, коли економіка перебуває у фазі спаду. Збільшуючи обсяги сукупних витрат, держава прагне підвищити рівень ділової активності. Для цього вона використовує такі важелі, як зниження податків, збільшення державних витрат, зменшення норми обов'язкових банківських резервів та облікової ставки центрального банку. Політика експансії створює передумови для подолання кризи й переходу економіки у фазу пожвавлення та зростання.

До найважливіших важелів державного анти циклічного регулювання належать:

· заходи грошово-кредитної політики, спрямовані на стимулювання попиту на товари й послуги (зниження процентної ставки, зниження норми обов'язкових банківських резервів та ін.);

· заходи бюджетно-податкової політики (зниження ставок податків на прибутки підприємств і доходи громадян, збільшення частки державних витрат з метою стимулювання інвестиційної активності тощо);

· заходи, спрямовані на пожвавлення інвестиційної активності (стимулювання житлового будівництва, проведення політики прискореної амортизації, надання різноманітних пільг при встановленні нового устаткування та ін.).

Антициклічне регулювання у розвинутих країнах світу перетворилося в один з найважливіших факторів послаблення глибини економічних криз, подовження фаз пожвавлення та піднесення й скорочення фаз спаду та депресії. Однак повністю воно не в змозі подолати циклічний характер суспільного виробництва.

діловий цикл держава перевиробництво

3. Аналіз ділової активності підприємства

Стабільність фінансового положення підприємства в умовах ринкової економіки обумовлюється в чималому ступені його діловою активністю.

Головними якісними і кількісними критеріями ділової активності підприємства є: широта ринків збуту продукції, включаючи наявність постачань на експорт, репутація підприємства, ступінь плану основних показників господарської діяльності, забезпечення заданих темпів їхнього росту, рівень ефективності використання ресурсів (капіталу), стійкість економічного росту.

Господарська діяльність підприємства може бути охарактеризована різними показниками, основними з який є обсяг реалізації продукції (робіт, послуг), прибуток, величина активів підприємства (авансованого капіталу).

Оцінюючи динаміку основних показників, необхідно зіставити темпи їхньої зміни. Оптимальним є наступне співвідношення, що базується на їхньому взаємозв'язку:

Т^РБ > Т^QР > T^B > 100%,

де Т^РБ > Т^QР > T^B - відповідно темпи зміни балансового прибутку, обсягу реалізації, суми активів (капіталу).

Дане співвідношення означає: по-перше, прибуток збільшується більш високими темпами, чим обсяг продажів продукції, що свідчить про відносне зниження витрат виробництва і обігу; по-друге, обсяг продажів зростає більш високими темпами, чим активи (капітал) підприємства, тобто ресурси підприємства використовуються більш ефективно; і нарешті, по-третє, економічний потенціал підприємства зростає в порівнянні з попереднім періодом.

Розглянуте співвідношення у світовій практиці одержало назву "золоте правило економіки підприємства". Однак якщо діяльність підприємства вимагає значного вкладення засобів (капіталу), що можуть окупитися, і принести вигоду лише в більш-менш тривалій перспективі, то ймовірні відхилення від цього "золотого правила". Тоді ці відхилення не слід розглядати як негативні. До причин виникнення таких відхилень відносяться: додаток капіталу в сферу освоєння нових технологій виробництва, переробки, збереження продукції, модернізації і реконструкції діючих підприємств. При цьому варто враховувати наявність впливу інфляції.

Ділова активність акціонерних підприємств характеризується у світовій практиці ступенем стійкості економічного розвитку чи росту.

Стійкість економічного росту дозволяє припустити, що підприємству не грозить банкрутство. Цілком очевидно, що хитливий розвиток припускає імовірність банкрутства. Тому перед керівництвом підприємства і менеджерами стоїть дуже серйозна задача -- забезпечити стійкі темпи його економічного розвитку.

Як відомо, збільшення обсягів діяльності підприємства (випуску і продажів продукції) залежить від росту його майна, тобто активів. Для цього треба мати фінансові ресурси. Приплив цих ресурсів може бути забезпечений за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування. До внутрішніх джерел відноситься насамперед прибуток, що направляється на розвиток виробництва (реінвестований прибуток) і нарахована амортизація. Вони поповнюють власний капітал підприємства. Але він може бути збільшений і ззовні, шляхом емісії акцій. Однак їхній випуск і реалізація загрожують самостійності керівництва підприємства в прийнятті управлінських рішень (дивідендної політики, фінансової стратегії й ін.). Крім того, додатковий приплив фінансових ресурсів можна забезпечити завдяки залученню таких джерел, як банківські кредити, позики, кошти кредиторів. У той же час ріст позикових коштів повинний бути обмежений розумною (оптимальною) межею, тому що зі збільшенням частки позикового капіталу посилюються умови кредитування, підприємство несе додаткові витрати, отже, збільшується імовірність банкрутства.

У зв'язку з цим темпи економічного розвитку підприємства в першу чергу визначаються темпами збільшення реінвестованих власних засобів. Вони залежать від багатьох факторів, що відбивають ефективність поточної (рентабельність реалізованої продукції, оборотність власних засобів) і фінансової (дивідендна політика, фінансова стратегія, вибір структури капіталу) діяльності.

В обліково-аналітичній практиці можливості підприємства по розширенню основної діяльності за рахунок реінвестування власних засобів визначається за допомогою коефіцієнта стійкості росту (Курей), що виражається у відсотках і обчислюється по формулі:

Кур = ( P^R - Д ) / И^С * 100% = Р^ПР / И^С * 100%,

де P^R - чистий прибуток, що залишився в розпорядженні підприємства;

Д - дивіденди, виплачувані акціонерам;

Р^ПР - прибуток, спрямований на розвиток виробництва (реінвестований прибуток);

И^С - власний капітал (капітал і резерв).

Коефіцієнт стійкості економічного росту показує, якими темпами в середньому збільшується економічний потенціал підприємства.

Для оцінки впливу факторів, що відбивають ефективність фінансово-господарської діяльності, на ступінь стійкого розвитку підприємства звичайно використовують наступну модель:

Р^РП P^R Q^P У

Кур = ------ * ----- * ----- * ----- * 100%

P^R Q^P B И^С

або

Кур = КПР * К^Q * f * К^ФЗ

 де КПР - характеризує дивідендну політику на підприємстві, що виражається у виборі економічно доцільного співвідношення між виплачуваними дивідендами і прибутком, реінвестованим у розвиток виробництва;

К^Q - характеризує рентабельність реалізованої продукції (робіт, послуг);

f - характеризує ресурсовіддачу чи фондовіддачу;

К^ФЗ - коефіцієнт фінансової залежності, що характеризує співвідношення між позиковими і власними джерелами засобів.

Модель відбиває вплив як виробничої (другий і третій фактори), так і фінансової (перший і четвертий фактори) діяльності підприємства на коефіцієнт стійкості економічного росту. При цьому, як випливає з моделі, підприємство має можливість використовувати визначені економічні важелі впливу на ріст цього коефіцієнта: зниження частки виплачуваних дивідендів, підвищення ресурсовіддачи, підвищення рентабельності продукції, вишукування можливості одержання виправданих кредитів і позик.

Приведена факторна модель може бути розширена за рахунок включення в неї таких важливих показників фінансового стану підприємства, як: забезпеченість власними оборотними коштами, ліквідність поточних активів, оборотність оборотних коштів, співвідношення короткострокових зобов'язань і власного капіталу підприємства. Розширена факторна модель для розрахунку коефіцієнта стійкості економічного росту виглядає в такий спосіб:

Р^РП P^R Q^P Ес R^a R^P У

Кур = ------ * ----- * ----- * ----- * ----- * ----- * ------

P^R Q^P B R^a R^P B И^С

або

Кур = КПР * К^Q * К_ОБ * К_С * К_П * К_К * К^ФЗ

К^РП = Р^РП / Р^R - частка прибутку реінвестована у виробництво, обумовлена відношенням прибутку, спрямованого на розвиток підприємства, до суми чистого прибутку;

К^Q = Р^R / Q^P - рентабельність реалізованої продукції (робіт, послуг), обумовлена відношенням чистого прибутку до виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг);

К_ОБ = Q^P / Ес - оборотність власних оборотних коштів, обумовлена відношенням виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг) до суми власних оборотних коштів;

К_С = Ес / R^a - забезпеченість власними оборотними коштами, обумовлена відношенням власних оборотних коштів до суми поточних активів (оборотних коштів);

К_П = R^a / R^P - коефіцієнт поточної ліквідності (покриття), обумовлений відношенням поточних активів (оборотних коштів) до суми пасивів (короткострокових зобов'язань);

К_К = R^P / У - частка короткострокових зобов'язань у капіталі підприємства, обумовлена відношенням поточних пасивів (короткострокових зобов'язань) до валюти (підсумку) балансу;

К^ФЗ = У / И^С - коефіцієнт фінансової залежності, обумовлений відношенням валюти (підсумку) балансу до власних засобів підприємства.

Факторний аналіз динаміки коефіцієнта стійкості економічного росту виробляється на підставі даних форм № 1 і № 2 бухгалтерські звітності. Використання багатофакторної моделі коефіцієнта стійкості економічного росту в учбово-аналітичній практиці складається в прогнозуванні темпів розвитку підприємства з урахуванням ризику банкрутства.

Висновок

Головними якісними і кількісними критеріями ділової активності підприємства є: широта ринків збуту продукції, включаючи наявність постачань на експорт, репутація підприємства, ступінь плану основних показників господарської діяльності, забезпечення заданих темпів їхнього росту, рівень ефективності використання ресурсів (капіталу), стійкість економічного росту.

Господарська діяльність підприємства може бути охарактеризована різними показниками, основними з який є обсяг реалізації продукції (робіт, послуг), прибуток, величина активів підприємства (авансованого капіталу).

Оцінюючи динаміку основних показників, необхідно зіставити темпи їхньої зміни.

Загальний концептуальний підхід до оздоровлення фінансів підприємств реального сектора економіки повинен ґрунтуватися на декількох найважливіших принципах.

По-перше, сучасна економічна політика стосовно підприємств повинна базуватися на інтеграції ринкової самоорганізації і системи державного регулювання. На жаль, самостійно вирішити проблеми свого фінансового оздоровлення підприємствам не під силу.

По-друге, держава, бажаючи оздоровити реальний сектор, повинна не згортати свою і так незначну інвестиційну діяльність, а розширювати її. Неприпустимо і далі проводити політику скорочення державних закупівель і тим самим - політику обмеження і придушення сукупного попиту, а разом з тим і масштабів ділового обороту підприємств.

По-третє, необхідна ефективна політика мобілізації внутрішніх інвестиційних ресурсів підприємств і підвищення відповідальності за їхнє цільове використання.

По-четверте, необхідно враховувати, що існуючі процентні ставки по кредитам не гарантують доступність кредиту для багатьох підприємств, оскільки рівень процентних ставок перевищує закономірно-доступний у 3-4 рази. Крім того, високий ризик неповернення кредитних вкладень не усувається, оскільки корінь підвищеної ненадійності підприємств таїться в їх збитковості і низькому рівні рентабельності. Частка грошових коштів у структурі оборотних засобів підприємств в Україні все ще мізерно мала - 5,4%, у той час як дебіторська та кредиторська заборгованості величезні. Так, станом на 1 липня 2008 р., поточна дебіторська заборгованість між підприємствами і установами України складала 622542,0 млн. грн., і лише до січня 2008 р. вона зросла на 124% [4, р.12 ]. На цей же час поточна кредиторська заборгованість складала 731212340,9 млн. грн., і порівняно з січнем 2008 р. вона зросла на 122,75 [4, р.12].

Хоча в останні роки рентабельність операційної діяльності підприємств промисловості мала тенденцію до незначного зростання - 3,3% у 2001 р., 4,7% у 2004 р. і 5,8% у 2007 р., на початку 2008 р. вона знову почала знижуватись [4, р.11]. Якщо порівняти рівень рентабельності підприємств промисловості з середньою ставкою банківського відсотка по кредитам, то стає очевидним, що при такому співвідношенні банківські кредити економічно неефективні і недоступні для більшості промислових підприємств.

Список використаної літератури

1. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: Учебник для средних спец. учебных заведений. -- М.: ИНФРА-М, 2008р.

2. Савицкая Г.В. Теория анализа хозяйственной деятельности. -- М.: ИНФРА-М, 2007р.

3. Грачев А.В. Анализ и управление финансовой устойчивостью предприятия. -- М.: Финпресс, 2002р.

4. Донцова Л.В., Никифорова НА. Комплексный анализ бухгалтерской отчетности. -- М.: ДИС, 2001р.

5. Економічний аналіз / За ред. М.Г. Чумаченка. -- К.: КНЕУ, 2001р.

6. Економічний аналіз / За ред. Ф.Ф. Бутинця. -- Житомир: ПП "Рута", 2008р.

7. Ковалев В.В. Финансовый анализ: управление капиталом, выбор инвестиций, анализ отчетности. -- М.: Финансы и статистика, 2005р.

Савицкая ГЛ. Экономический анализ: Учебник для вузов. -- 10-е изд. -- Минск: Новое знание, 2007р.

Размещено на Allbest.ru