Поняття земельної ренти та банківської системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Земельна рента. Ціна землі

Складовою аграрних відносин є ренті відносини.

З виникнення власності на землю виникає й відповідна їй форма доходу - земельна рента.

Рента - це передача частини доходу, створеного землекористувачем, власнику землі.

Земельна рента у докапіталістичних системах вилучалася на основі особистої залежності безпосереднього виробника (раба, кріпака) від власника (рабовласника, феодала). В умовах капіталізму земельна рента формується на основі прикладання капіталу до землі й тому в загальній масі додаткового продукту є надлишком над середнім прибутком.

Земельна рента завжди є економічною основою реалізації власності на землю. Це доход, не пов'язаний з підприємницькою діяльністю; це частина додаткового продукту, який створюється сільскогосподарьскими виробниками, що господарюють на землі.

Отже, земельна рента за своєю природою - це не що інше, як надлишкова частина чистого прибутку.

Причиною її є монополії, характерні для сільського господарства: монополія на землю як об'єкт господарювання і монополія на землю як об'єкт власності, які породжують відповідно три основних види земельної ренти: диференційну, абсолютну й монопольну.

Види земельної ренти:

- Диференційна рента (I і II);

- Абсолютна рента;

- Монопольна рента.

Отже, земельна рента є економічною формою реалізації власності на землю.

Диференційна рента утворюється незалежно від форм власності на землю.

Умови створення диференційної ренти

земельний рента банк

Причиною утворення диференційної ренти є монополія на землю як об'єкт господарювання, яку здійснюють власник або орендатор земельної ділянки. Ці суб'єкти мають монопольне право господарювання на земельних ділянках і одержання з них доходу у формі земельної ренти. В той же час ця монополія не дає можливості господарського використання ділянок землі, зайнятих іншими економічними суб'єктами. Природними умовами існування диференційної ренти є обмеженість земельних ресурсів, відмінності у природній родючості землі, а також місцезнаходження земельних ділянок відносно ринків збуту сільськогосподарської продукції.

Причини, умови формування, джерела та форми вилучення диференційної ренти

Земля обмежена у просторі, з одного боку, наявними земельними угіддями планети (більше їх створити неможливо), а з іншого - кордонами держав. Особливо обмежена площа кращих земель щодо родючості. Водночас потреби у продукції сільського господарства постійно зростають. Збільшується попит на сільськогосподарську сировину з боку промислового виробництва, зростає численність населення на планеті, збільшуються доходи населення.

Обмеженість земельних угідь і зростаючий попит на продукцію аграрного сектору роблять неможливим зосередження виробництва сільськогосподарської продукції лише на кращих землях. Людство, щоб забезпечити свої потреби в продукції сільського господарства, змушене одночасно обробляти всі землі, придатні для використання.

Отже якщо людство зсушене одночасно обробляти всю землю, незалежно від її якості, то, очевидно, повинні бути певні умови, які забезпечують можливість покривати витрати на виробництво й отримувати середній прибуток не лише на середніх і кращих землях, а й на гірших. Інакше гірші землі невигідно буде обробляти, і вони випадуть із сільськогосподарського обороту, а попит на продукцію землеробства не задовольнятиметься.

Такі умови створюються через те, що суспільна вартість продуктів землеробства визначається не середніми умовами виробництва, як у промисловості, а умовами виробництва на відносно гірших ділянках землі. При цьому відносно гіршими вважаються не лише ті землі, що мають гірші природні якості, а й ті, які мають гірші економічні якості, тобто розташовані на великій відстані від пунктів споживання, переробітки й реалізації продукції сільського господарства.

За таких умов прибуток від реалізації продукції з середніх і кращих ділянок землі (як за родючістю, так і за місцезнаходженням) буде більшим від середнього цей надлишок на середнім прибутком і становить земельну ренту - диференційну.

Абсолютна рента утворюється як надлишок суспільної вартості сільськогосподарської продукції над ціною виробництва (затрати виробництва плюс середній прибуток). Вона виникає тоді, коли існує монополія приватної власності на землю, яка заважає вільному переливанню капіталу з промисловості в сільське господарство, що спричиняє технічне відставання цієї галузі порівняно з промисловістю.

Земля абсолютно обмежена поверхнею земної суші на планеті. Окрім того, вона має відносне обмеження як об'єкт господарського використання. Ступінь його обмеження визначається рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. У процесі використання земля не втрачає своїх корисних властивостей, а при розумному, раціональному споживанні не лише не зношується, а покращується і підвищується її економічна родючість, хоча кількісно вона може скорочуватися.

Земля - особливий товар. Ця особистість полягає в тому, що вона є продуктом природи і на неї початково не затрачена праця. Згодом витрати праці на поліпшення якості землі постійно зростають. Якщо абстрагуватися від таких витрат, то ціна землі базується не на вартості, а на величіні доходу, який вона приносить своєму власникові - ренті. Власник може продати землю за умови, що отримана сума буде не меншою, ніж дохід у формі відсотка, одержаний від вкладання цієї суми в банк.

В умовах ринкової економіки земля не лише здається в оренду, а є об'єктом куплі-продажу, отже, має ціну.

Дисконтування - це метод визначення поточної вартості (ціни) будь-якого капітального ресурсу з урахуванням надання ним майбутнього прибутку при існуючій ставці банківського відсотка. Дисконтування дозволяє визначити, яку ціну необхідно заплатити за капітальний ресурс (землю) сьогодні, щоб від його використання через визначений час отримати бажаний результат. Щоб визначити теперішню цінність капітального блага, необхідно здійснити операцію дисконтування.

Ціна землі пропорційна ставці позичкового відсотка. Так, якщо ділянка землі приносить щорічно R доходу (ренти),а ставка позичкового відсотка дорівнює S, то поточна ціна (V) ділянки визначатиметься за формулою

V=R/S*100%.

Водночас на ціну землі впливають такі чинники, як зростання темпів інфляції, зниження доходів фермерських господарств та ін.

Фактично ціна може коливатися залежно від маси ренти, норми позичкового відсотка, вартості освоєння і поліпшення землі, співвідношення попиту і пропозиції на продукцію сільського господарства, напрямків економічної політики щодо державного регулювання аграрного сектору економіки.

Пропозиція на ринку землі залежить від багатьох факторів, які сумарно можна звести до двох: якість або родючість землі та місцезнаходження ділянки.

Пропозиція землі на ринку нееластична, тому що кількість землі, придатної для обробки, є фіксованою величиною.

Фіксований (у конкретний час) обсяг сукупної пропозиції землі визначає криву пропозиції на землю як абсолютно нееластичну. Тобто пропозиція землі не може бути збільшена навіть за умови підвищення ціни на землю.

Попит на землю еластичний і має тенденцію зростати, що зумовлює підвищення ціни на землю. Особливо швидко підвищуються ціни на земельні ділянки в містах, оскільки зростають рента і попит на ділянки під забудову.

Формування в Україні повноцінного ринку земельних ресурсів зумовлює потребу якнайшвидшої реальної грошової оцінки кожної земельної ділянки.

2. Банківська система. Види та функції банків

Згідно Закону «Про банки і банківську діяльність»:

Стаття 2. Визначення термінів

У цьому законі терміни вживаються у такому значенні:

банк - юридична особа, яка має виключне право на підстави ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб;

банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків в фізичних та юридичних осіб;

банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки мають право здійснювати банківську діяльність;

Стаття 4. Банківська система України

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України.

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк Украйни здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, Закону «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про Національний банк України», інших законодавчих актів та нормативно - правових актів в Національному банку України.

Стаття 5. Економічна незалежність банків.

Банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності.

Держава не відповідає за зобов'язанням банків, а банки за зобов'язанням держави, якщо інше не передбачено законом або договором.

Національний банк України не відповідає за зобов'язанням банків, а банки не відповідають за зобов'язанням Національний банк України, якщо інше не передбачено законом або договором.

Органами державної влади і органами місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або витручуватись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом.

Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню у порядку, визначеному закону.

Стаття 6. Організаційно - правова форма банку

Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.

Законодавство про господарські товариства поширюється на банки у частині, що не суперечить цьому Закону.

Стаття 16. Статут банку

Статут банку складається з урахуванням положень цього Закону, Закону України «Про господарські товариства» та інших законів України.

Статут банку обов'язково має містити інформацію про:

1. найменування банку;

2. його місцезнаходження;

3. організаційно - правову форму;

4. види діяльності, які має намір здійснювати банки;

5. розмір та порядок формування статутного капіталу банку, види акцій банку,їх номінальну вартість, форму випуску акцій(документарна або без документарна), кількість акцій, що купується акціонерами;

6. структуру управління банком, органи управління, їх компетенцію та порядок прийняття рішень;

7. порядок реорганізації та ліквідації банку;

8. порядок внесення змін та доповнень до статусу банку;

9. розм'як та порядок утворення резервів та інших загальних фондів банку;

10. порядок розподілу прибутків та покриття збитків;

11. Положення про аудиторську перевірку банку;

12. Положення про органи внутрішнього аудиту банку.

Рішенням про внесення змін до статуту банку набирає сили з моменту реєстрації таких змін Національним банком України (НБУ).

Реєстрація змін до статусу банку здійснюється у порядку, визначеному НБУ.

Процес створення в Україні сучасної банківської системи, яка відповідає вимогам ринкової економіки, ще не закінчився, хоча в основному вона сформована.

Наша банківська система є дворівневою. Перший рівень - це Національний банк України, другий рівень - система комерційних банків.

Національний банк України виконує функції та операції, завдяки яким він набуває статусу центрального банку. НБУ - це емісійний центр держави. Він здійснює рефінансування комерційних банків, міжбанківські розрахунки, регулювання банківської діяльності і нагляд і тому є «банком банків».

Під регулювання діяльності банків розуміють насамперед створення відповідної правової бази. По-перше, це розроблення та ухвалення відповідної законів, що регламентують діяльність банків (наприклад, закон про центральний банк країни, закон про банки і банківську систему). По-друге, це ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз'яснюють основні положення законів. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному й ефективному функціонуванню банківської системи.

Особливий статус банків пов'язаний з їх відповідальністю за стан економіки: вплив на масу грошей в обігу. Тому потрібна особлива система контролю і регулювання діяльності банків - банківська система.

Банківська система - сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв'язку, які діють в тій чи іншій країні в певний історичний період; складова кредитної системи. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків, а базується на заздалегідь виробленій концепції, в межах якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

Донедавна в Україні вся банківська система була державною. Починаючи з 1991 року відбувається роздержавлення банківської системи.

Однак реорганізація банківської системи розпочалася ще з 1987 року, тому що децентралізація управління економікою в умовах переходу до ринку потребувала зміни ролі банківської системи в механізм управління економікою.

Передбачалися зміни організаційної структури банківської системи. Підвищення ролі банків, посилення їх впливу на розвиток народного господарства, перетворення кредиту в дійсно економічний важіль.

Основні зовнішні чинники, які негативно впливають на розвиток банківської системи України:

- повільні темпи ринкової трансформації та реструктуризації реального сектору економіки;

- слабкий та недостатньо прозорий фінансовий стан значної частини суб'єктів господарювання, низька платіжна дисципліна;

- надмірний податковий тиск та численні податкові пільги для суб'єктів господарювання;

- слабкість законодавчого захисту прав кредиторів, включаючи серйозні недоліки правозастосування тощо.

Поряд з цим, розвиток банківської системи України на сучасному етапі також струмується проблемами,притаманними суто банківській системи, серед яких:

- недостатній рівень капіталізації банківської системи;

- відсутність в банках ефективних механізмів та інструментів управління ризиками , планування та стратегії розвитку;

- низький рівень банківського менеджменту та корпоративного управління;

- низька рентабельність активів через загальну низьку якість активів, високу частину неприбуткових активів у загальних активах банків та невиправдано високу вартість ведення бізнесу;

- недостатня ефективність банківського нагляду, зокрема в частині нагляду на основі оцінки ризиків банківської діяльності та ін..

Основними цілями розвитку вітчизняної банківської системи можна визначити:

- зміцнення банківської системи України, підвищення її стійкості до криз;

- зміцнення довіри до банків зокрема та до банківської системи взагалі з боку вкладників та інвесторів (кредиторів);

- поглиблення інтеграції банківської системи України у світовий фінансовий простір;

- активізація діяльності банків із залучення коштів та їх трансформації в кредит для суб'єктів реального сектору економіки;

- розширення спектра та збільшення обсягів продуктів та послуг на банки та фінансових ринках тощо.

3. Нижче приведені статті витрат держави

На підставі приведених даних визначите ВНП і чистий національний продукт (ЧНП) по витратах.

Валовий національний продукт (ВНП) - це сукупна вартість всього обсягу продукції і послуг в обох сферах національної економіки незалежно від місцезнаходження національних підприємств (в своїй країні чи за рубежем) .

Чистий національний продукт (ЧНП) - це створений валовий національний продукт за виключенням той часті створеного продукту, котра необхідна для заміщення коштів виробництва, зношених в процесі випуску продукції (амортизаційні відрахування).

ВНП=70+220+30+34+35+10+200+15+28+10+28+12+60+15=767 (Млрд. у. о.)

ЧНП=ВНП - амортизаційні відрахування = ВНП - А

ЧНП=767 - 35=732(Млрд. у. о.)

Список літератури

1. В.Д. Базилевич. Економічна теорія: політекономія. Київ: Знання - Прес, 2005 - 302 с.

2. С.В. Мочерний. Політична економія. Київ: Знання - Прес, 2002 - 433 с.

3. За редакцією Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. Основи економічної теорії. Київ:Вища школа, 1997 - 359 с.

4. Л.В. Білецька, О.В. Білецький, В.І. Савич. Економічна теорія. Київ: центр навчальної літератури, 2005 - 224 с.

5. А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна, М.І. Савлук. Центральний банк та грошово-кредитна політика. Київ: КНЕУ, 2005 - 7 с.

6. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року №2121-111.

7. В.І. Міщенка, Н.Г. Слав'янської. Банківські операції. Київ: Знання,2006 - 13 с.

Размещено на Allbest.ru