Роль і місце малого бізнесу в умовах ринкової економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство культури України

Київський національний університет культури і мистецтв

Реферат

З дисципліни: «Підприємництво»

На тему:

«Роль і місце малого бізнесу в умовах ринкової економіки України»

Київ 2012

План

Вступ

1. Характеристика та ознаки малого бізнесу

1.1 Характеристика малих підприємств

1.2 Ознаки малого бізнесу

2. Роль малого бізнесу в ринковій економіці

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність даної теми визначена в першу чергу об'єктивно важливою роллю малого підприємництва у сучасній соціально орієнтованій ринковій економіці, перехід до якої є головним вектором реформ в Україні.

Формування ринкової системи господарювання в Україні пов'язане із зростанням підприємницької активності в усіх сферах економіки. Один із перспективних напрямів створення конкурентно-ринкового середовища - розвиток малого підприємництва. Світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішим компонентом ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх та малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Найбільш динамічний елемент у структурі народного господарства - мале підприємництво.[4, c.- 111]

В умовах дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів саме суб'єкти малого підприємництва, які не потребують великих стартових інвестицій, характеризуються швидкою окупністю витрат, більш активні в інноваційній діяльності, здатні за певної підтримки стимулювати структурну перебудову економіки, розвиток економічної конкуренції, сприяти послабленню монополізму, створювати додаткові робочі місця, забезпечувати широку свободу вибору, насичувати ринок товарами та послугами.[1]

Від розвитку підприємств залежить функціонування економіки країни в цілому, однак в Україні поки що не розроблена чітка стратегія регулювання та не обґрунтована програма розвитку цієї форми господарювання, недосконалою є система фінансування та матеріально-технічного забезпечення становлення і розвитку бізнесу, невідпрацьованими залишаються правові й організаційні питання діяльності фірм. Тому для розширення підприємницької діяльності та стійкого розвитку в умовах економічної ситуації країни дуже важливим є аналіз світового досвіду діяльності підприємств та можливість його використання в Україні.

Без підтримки держави і без власної внутрішньо групової взаємодії малий бізнес не завжди може протистояти у конкурентній боротьбі великому капіталу, відстоювати свої економічні, політичні і соціальні інтереси.

Потенціал малих підприємств залишається нереалізований. Існують серйозні економічні і адміністративні бар'єри для виходу нових підприємств на ринок і розвитку їх діяльності. Все більша кількість малих підприємств змушені перебувати «в тіні» завдяки нестійкому законодавству.

Дослідження проблем малого підприємництва посилюється тим, що повільність та суперечливість просування України шляхом ринкових реформ значною мірою зумовлені саме недооцінкою ролі та значення малого підприємництва як структуроутворюючого елемента ринкової економіки.

1. Характеристика та ознаки малого бізнесу

1.1 Характеристика малих підприємств

малий бізнес підприємництво ринковий

Мале підприємництво є органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей сектор економіки історично і логічно відіграв роль необхідної передумови створення ринкового середовища. Він був первинною вихідною формою ринкового господарювання у вигляді дрібнотоварного виробництва. Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворюючу роль в історії становлення економіки конкурентно-ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого підприємництва набувають особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи господарювання. Здатність малого підприємництва до структуроутворення ринку висуває завдання його відродження та спрямовує в число першочергових заходів реформування економіки України на її перехідному етапі.

У структурі сучасної змішаної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюються мале, середнє та велике підприємництво. Але на відміну від двох останніх, мале підприємництво є вихідним, найбільш численним, а тому і найбільш поширеним сектором економіки. Відмінності між цими трьома видами підприємництва зумовлені різним рівнем суспільного розподілу праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу. [7, c. - 37- 40]

Мале підприємництво - це самостійна, систематична, ініціативна господарська діяльність малих підприємств та громадян-підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (виробнича,a комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб'єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.

Малі підприємства - досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг.

Крім того, малий бізнес мобілізує значні фінансові й виробничі ресурси населення (в тому числі трудові й сировинні), які за його відсутності не були б використані. Про можливості малого бізнесу в цьому плані свідчить досвід промислове розвинутих країн. На малий бізнес тут припадає до 90-95% усіх підприємств і до 20-60% валового національного продукту. Особливу роль відіграє мале підприємництво у сфері послуг і торгівлі.

Суспільною формою малої виробничої одиниці в умовах ринкової економіки стає мале підприємництво. Головними економічними рисами його є:

відособленість (тобто господарювання на свій страх і ризик);

спеціалізація на будь-якому виді діяльності;

реалізація виробничих товарів (послуг) через купівлю-продаж на ринку.

У ринковій економіці мале підприємництво виконує цілу низку життєво важливих функцій:

- МП відіграють особливу роль у розвитку торгівлі, сфери послуг, громадського харчування, виробництва товарів народного споживання;

- сприяють формуванню конкуренції та протистоять монополістичним тенденціям;

- створюють велику частку товарів в економіці;

- сприяють вирішенню проблеми зайнятості;

- задовольняють специфічні потреби споживачів, формують індивідуальний попит;

- роблять значний внесок у науково-технічний прогрес;

- забезпечують базу для становлення середніх та великих підприємств у майбутньому;

- пом'якшують економічні кризи;

- підтримують соціальну та політичну стабільність, утверджують демократизм у бізнесі, тощо.

Проте малий бізнес має і деякі недоліки. Невеликий обсяг операцій лімітує можливості малого підприємства розширювати свою діяльність, а також вести великі наукові розробки. МП відрізняються підвищеною вразливістю до коливань ринкової кон'юнктури, що призводить до частих розорень та банкрутств. Відповідно працівники малих компаній є менш соціально захищеними, ніж на великих фірмах.

Мале підприємництво як тип підприємницької діяльності найбільш повно розкривається через характеристику її суб'єктів, тобто підприємця. Підприємець - це особистий фактор відтворення. Здатний на інноваційній та ініціативній основі йти на ризик і раціонально поєднати інші фактори виробництва, так щоб у перспективі одержувався підприємницький дохід.[8, c.- 134 - 140]

За характером діяльності у малому бізнесі можна виділити декілька видів підприємств. До першого виду належать індивідуальні або сімейні підприємства. Індивідуальне - це підприємство, що засноване на особистій власності окремої особи та виключно на її праці; сімейне ж підприємство засновується на власній праці членів однієї сім'ї, які проживають разом. Отже, такі підприємства передбачають індивідуальну трудову діяльність окремих осіб або сімей. Це можуть бути або сімейні ферми в сільському господарстві, або різні кустарні виробництва, а також різноманітні індивідуальні господарства в сферах торгівлі, обслуговування населення.

Майно індивідуального підприємства «формується з майна громадянина (сім'ї), одержаних доходів та інших законних джерел. Індивідуальне підприємство може бути створене також у результаті придбання громадянином (сім'єю) державного або комунального підприємства.

Власник індивідуального підприємства несе відповідальність щодо зобов'язань підприємства в межах, визначених його статутом.

Водночас багато сторін діяльності індивідуального дрібного підприємництва законодавством недостатньо регламентується. Це, з одного боку, розширює можливості розвитку вільної підприємницької діяльності, а з іншого - породжує й певні негативні явища, різні зловживання як з боку цих підприємств, так і місцевих органів влади стосовно даних підприємств.

Інший вид малих підприємств - кооперативи або колективні підприємства, чисельність працюючих у яких не перевищує установлених обмежень. Кооператив являє собою об'єднання декількох громадян для спільної господарської діяльності на основі договору між ними. Майно кооперативу формується за рахунок вкладів учасників, одержаних доходів та інших законних джерел і належить його учасникам на правах пайової часткової власності. Наприклад, у сільському господарстві широко практикується кооперація особистих підсобних господарств у заготовках і переробці сільськогосподарської продукції. Крім цієї основної діяльності, нерідко кооперативи за рахунок власних заощаджень своїх членів здійснюють водопостачання, поливання присадибних ділянок, спорудження шляхів, торгових приміщень та інші заходи, пов'язані з виробництвом і збутом продукції. Вони організовують свою діяльність на засадах самоуправління, але за широкої підтримки керівництва господарства.

Відносини між ними будуються на принципах економічної взаємовигоди. Близько половини отриманого валового доходу кооперативи, як правило, направляють у фонд заробітної плати, а друга частина розподіляється приблизно так: 70% - це податки, розрахунки за кредит, розрахунки з колгоспом, а решта 30% спрямовується на формування фондів розвитку виробництва та соціальних заходів. Така приблизна схема розподілу доходу в дрібних кооперативах. [5, c.- 55-61]

Крім названих вище, можуть створюватися й інші малі підприємства. Законодавством передбачається можливість утворення на території України іноземних, а також спільних підприємств.

В залежності від того, який вид діяльності і яку стратегію поведінки вибирає підприємство на ринку, в економіці західних країн виділяють такі види малих підприємств: комунанти, патієнти, експлеренти.

МП-комунанти спеціалізуються на виготовленні окремих вузлів і деталей. Ці підприємства тісно взаємодіють з великими підприємствами через систему кооперативних зв'язків, системи субпідряду. При їх допомозі великі підприємства звільняються від невигідного допоміжного неефективного виробництва. МП даної групи знаходяться у великій залежності від крупних і ведуть жорстку конкурентну боротьбу між собою.

МП-патієнти спеціалізуються на випуску готової продукції, орієнтованої на локальні ринки збуту з обмеженим попитом, на місцеві джерела сировини і матеріалів. Вони досить незалежні від великих підприємств і можуть навіть конкурувати з ними за якістю продукції.

МП-експлеренти - це ризикові фірми або інноваційні підприємства, які займаються, в основному, науковими, конструкторськими розробками, комерційним освоєнням технічних відкриттів, виробництвом дослідних, пробних партій товарів. [7]

Малі підприємства здійснюють свою діяльність у всіх сферах і галузях народного господарства, виконуючи один або кілька видів діяльності. Вони володіють самостійністю в здійсненні господарської діяльності, розпорядженні готовою продукцією, прибутком, який лишається після сплати податків та інших зобов'язань.

У розвинутих країнах краще, ніж в інших, прижилися такі форми міні-фірм, як акціонерне товариство й товариство з обмеженою відповідальністю. В нашій країні (принаймні у найближчі роки) з цих двох форм переважатиме, очевидно, остання, що пов'язано з існуючими обмеженнями на початковий капітал акціонерного товариства. Поки що в Україні малі підприємства утворюються «на порожньому місці» або на базі існуючих структурних одиниць і підрозділів різних підприємств. Безперечно, у міру демократизації вітчизняної економіки, розвитку ринкових відносин різноманітнішими стануть і форми утворення малих підприємств. У цілому, виходячи з прийнятих в Україні законодавчих актів, можна передбачити, що найближчим часом мале підприємництво розвиватиметься у вигляді індивідуального, сімейного, приватного, колективного, комунального, спільного та іноземного підприємств. [6, c. - 70- 106]

1.2 Ознаки малого бізнесу

З позицій національного господарства суб'єкти малого бізнесу - це особлива група щодо дрібних суб'єктів господарювання, що працюють під патронажем держави та суспільства в особливому, спеціально для них законодавчо та організаційно створеному сприятливому режимі. Держава і суспільство вважають, що цей гурт грає дуже важливу роль у вирішенні певних економічних і соціальних проблем країни, і тому різними способами підтримують що входять до неї суб'єктів господарювання.

Критерії віднесення підприємств до категорії малих не можуть мати жорстких, раз і назавжди законодавчо встановлених кількісних параметрів. Не існує універсальних, однакових для всіх національних господарств критеріїв офіційного кількісного визначення суб'єктів малого бізнесу. Залежно від національних інтересів у кожної країні або в групах країн обґрунтовуються і законодавчо встановлюються власні критерії суб'єктів сфери малого бізнесу.

За даними Світового банку, загальне число показників, по яких підприємства відносяться до суб'єктів малого підприємництва (бізнесу), перевищує 50. Однак що найчастіше застосовуються критеріями є ті, що описані вище. Практично у всіх країнах визначальним критерієм є чисельність працівників за звітний період. У даному зв'язку потрібно зазначити, що перший федеральний закон про малий бізнес, прийнятий в США в 1953 р., взагалі не містив ніяких кількісних критеріїв, обмежуючись лише відміченого роду якісними характеристиками.[1]

Критерії віднесення підприємств до малого бізнесу, що застосовуються в країнах з розвиненою ринковою економікою. Отже, в Європейському співтоваристві з 1 січня 1995 р. до малих підприємств відносяться ті, які не перевищують наступних показників:

кількість зайнятих працівників до 50 чол.;

річний оборот менше за 4 млн. ЕКЮ;

сума балансу менше за 2 млн. ЕКЮ.

При визначенні заходів підтримки суб'єктам малого бізнесу на рівні країн ЄС можуть застосуються і інші показники, а країни, що входять в ЄС, можуть використати і свої показники при віднесенні підприємств до малих. Інші економічні організації встановлюють свої заходи віднесення фірм до категорії малого бізнесу. Так міжнародна Організація Економічної Співпраці і Розвитку (ОЕСР), в яку входять економічно високорозвинений країни, визначає підприємства з числом зайнятих до 19 чол. як «дуже малі», до 99 чол. як «малі», від 100 до 499 чол. як «середні» і понад 500 чол. як великі.

У Великобританії віднесення підприємств до суб'єктів малого бізнесу засновується на даних обороту і чисельності зайнятих (різних по галузях економіки). До найдрібніших відносять фірми з числом зайнятих від 1 до 25 чол., до дрібних - від 25 до 99. При цьому в обробляючій промисловості малими вважаються фірми із зайнятістю нижче за 200 чоловік, в той час як в торгівлі це підприємство з річним оборотом менше за 400 тис. фунтів стерлінгів. Згідно з Законом «Про компанії», в Великобританії мале підприємство повинно відповідати двом з наступних критеріїв:

оборот не більше за 2,3 млн. ЕКЮ;

активи не більше за 1,5 млн. ЕКЮ;

середня чисельність зайнятих до 50 чол.

У Франції малими вважаються підприємства, на яких чисельність зайнятих не перевищує 500 чол. і річний оборот до стягування податків, оцінений на момент закриття підсумкового балансу, нижче за 200 млн. франків. Причому в різних галузях економіки розмір фірми оцінюється по-різному. Якщо в сільському господарстві і харчовій промисловості фірми із зайнятістю понад 200 чол. вважаються великими, то в галузі виробництва обладнання поріг чисельності 500 чол.

У Швеції система віднесення підприємств до малих згідно з французькою, але там дію ще і такі показники як: стадії зростання, галузева приналежність, географічна сфера діяльності, специфічні характеристики власників і керівників (жінки-підприємці, іноземці), типи проблем характерні для підприємства.

У Німеччині певне поняття про малий бізнес відсутнє, але відповідно до класифікації федерального міністерства господарства до дрібних відносять фірми з числом зайнятих до 49 чол. і щорічним оборотом менше за 1 млн. марок. Дрібні і середні фірми - це фірми, якими керують юридично самостійні власники, що безпосередньо беруть участь у виробництві, що повністю беруть на себе економічний ризик і що фінансують свою діяльність, як правило, без залучення кредитних коштів.[1]

У Сполучених Штатах Америки федеральним законом про малий бізнес встановлено, що мала фірма - це фірма, що має одного або декількох власників, з числом зайнятих не більше 500 чол., величиною активів не більше 5.000.000 $ і річним прибутком не понад 2.000.000 $. У залежності від кількості найнятих працівників всі підприємства в США діляться на:

найменші 1 - 24 зайнятих;

малі 25 - 99 зайнятих;

проміжні 100 - 499 зайнятих;

великі 500 - 999 зайнятих;

найбільші 1000 і більш зайнятих.

Потрібно відмітити що тут, як і в багатьох інших країнах, грає роль і галузева структура підприємства. Причому в одних галузях грає визначальну роль кількість зайнятих (обробляюча і добувна промисловість), а в інших величина обороту (будівництво, торгівля, послуги). Норми критеріїв різні для підприємств, працюючих в різних галузях економіки США.

У США малими вважаються підприємства, керовані незалежними власниками і що не займають домінуючого положення на товарних ринках.

Згідно з Указом Президента України «Про державну підтримку малого підприємництва» суб'єктами малого підприємництва є зареєстровані у встановленому порядку фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, а також юридичні особи - суб'єкти підприємництва будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середня облікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50 осіб та обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1000000 грн.[2]

2. Роль малого бізнесу в ринковій економіці

Малий бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств. Згідно із Законом України "Про підприємства" до малих відносяться такі підприємства:

- у промисловості й будівництві - з числом працюючих до 200 чоловік;

- у науці й науковому обслуговуванні - до 100 чоловік;

- в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) - до 50 чоловік;

- у галузях нематеріального виробництва - до 25 чоловік;

- у роздрібній торгівлі - до 15 чоловік.

У нашій країні в залежності від природокліматичних, національних, технологічних та інших особливостей регіонів можуть бути різні критерії виділення малої економіки.

Законодавство України надає широкі права щодо створення малих підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. У зв'язку з цим будь-яке створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з них регулюється діючим законодавством. Отже малі підприємства - це не якийсь конкретний тип підприємства, а частина наявних, виділена тільки за критерієм їхнього розміру й наділена додатковими правами та пільгами. [3]

Малі підприємства - досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємство здатне найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів та послуг.

Крім того, малий бізнес мобілізує значні фінансові й виробничі ресурси населення ( у тому числі трудові й сировинні), які за його відсутності не були б використані. Про можливості малого бізнесу в цьому плані свідчить досвід економічно розвинутих країн. На малий бізнес тут припадає до 90-95% усіх підприємств і до 20-60% валового національного продукту. Особливу роль відіграє мале підприємництво в сфері послуг і торгівлі (варто зазначити, у найзанедбанішій у нас галузі господарського життя).[4, c.-55-61]

Розвиток малого бізнесу також виступає дійовим чинником, що пом'якшує соціальну напругу і сприяє демократизації ринкових відносин, тому що саме він є фундаментальною основою формування "середнього класу", а отже, й послаблення властивої ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації. [6, c.- 48]

Отже, значення малого бізнесу в ринковій економіці дуже велике. Без малого бізнесу ринкова економіка ні функціонувати, ні розвиватися не в змозі. Становлення та розвиток його є однією з основних проблем економічної політики в умовах переходу від адміністративно-командної економіки до нормальної ринкової економіки. Малий бізнес у ринковій економіці - головний сектор, що визначає темпи економічного росту, структуру і якість валового національного продукту.

Істотний внесок вносити малий бізнес у формування конкурентного середовища, що для нашої високомонополізованої економіки має першорядне значення. Не можна також забувати, що малі підприємства менше впливають і на екологічне становище. Значна роль малого бізнесу полягає в здійсненні прориву в ряді найважливіших напрямків НТП, насамперед в області електроніки, кібернетики та інформатики.

У нашій країні цю роль важко переоцінити. Всі ці і багато інших властивостей малого бізнесу роблять його розвиток істотним чинником і складовою частиною реформування економіки України.

У розвинутих країнах саме малому бізнесу приділяються увага в державному масштабі. Держава підтримує малий бізнес як грошима, так і різноманітними пільгами, у сфері податкової політики. Проте, нажаль, залишається констатувати, що діючої системи стимулювання створення малих підприємств в Україні не існує, як і немає господарського механізму їхньої підтримки.

Висновок

Підприємства є основною ланкою. Де відбувається ринкова трансформація економіки. Воно являє собою виробничо-технологічну, організаційну й економічну єдність.

Серед великої кількості організаційних форм підприємства однією з найбільш ефективних та корисних для країни, яка розвивається в ринковій економіці є мале та середнє підприємство, розвиток якого нажаль залишається незадовільним в нашій державі. Цю проблему можна назвати, як одну з найголовніших для української економіки на сучасному етапі тому її вирішення повинна приймати держава, забезпечуючи необхідні умови та підтримуючи вітчизняного малого та середнього виробника.

Проте позиція держави щодо малого підприємництва є непослідовною, державна підтримка все ще слабка і недостатня, суб'єктам малого підприємництва доводиться розраховувати тільки на власні сили, що значно обмежує можливості для розвитку і підвищує ризики. Невиправдано низьке значення відводиться малим підприємствам виробничої сфери. Державна підтримка малого бізнесу будується таким чином, що стимулює розвиток переважно малого бізнесу у сфері торгівлі, яка не виробляє додаткової вартості, залишаючи без підтримки підприємства виробничої сфери.

Мале підприємництво в Україні має великі резерви і великі перспективи, адже нема іншого способу становлення і зміцнення держави, окрім розвитку ринкової економіки, яка ґрунтується насамперед на приватному бізнесі, особистій ініціативі, що й дає кожному можливість самореалізації і самоутвердження.[8]

Вирішення існуючих проблем розвитку малого підприємництва в Україні, створення відповідного середовища потребують докорінної перебудови державної політики щодо сприяння цьому сектору економіки. Зокрема, йдеться про створення відповідної правової бази, фінансово-кредитну та матеріально-технічну підтримку, науково-методичне, інформаційно-консультативне та кадрове забезпечення малого підприємництва.

Список використаних джерел

Малий бізнес: закордонний досвід [Електронний ресурс] /Національний інститут системних досліджень проблем підприємництва. - Режим доступу: http://www.nisse.ru/business/article/article_1141.html.

Малый бизнес: США [Електронний ресурс] /Малый бизнес: Кредитование малого бизнеса. - Режим доступу: http://www.kreditbusiness.ru/usa.html.

Кондратюк Т. «Державна політика підтримки малого бізнесу: зміст і механізм реалізації // Вісник Української Академії державного управління при Президенті України. - 2001. - №4. - с. 111-118

Микитюк О.І. «Фінансове забезпечення розвитку малих підприємств» // Фінанси України. - 1999 р. - №6. - с. 55-61

Лапуста М.Г., Старостин Ю.Л., Малое предпринимательство. - М.:ИНФРА-М. - 1998 г.

Власюк О.С., Малий і середній бізнес у пошуках місця в стратегії економічного зростання в Україні. - К. 2000

Підвисоцький Валентин Генріхович. Проблеми розвитку малого бізнесу на сучасному етапі трансформації економіки України. Д.2002

Жаліло Ярослав Анатолійович. Малий і середній бізнес в Україні: від стратегії зростання до стратегії розвитку. К.2001

Дідур С.В. Регулювання попиту та пропозиції на макрорівні./ С.В. Дідур; монографія. - К.: Науковий світ, 2005. - 320 с.

Размещено на Allbest.ru