Витрати у короткостроковому і довгостроковому періодах

Размещено на http://allbest.ru/

Витрати у короткостроковому періоді

витрата змінний граничний продуктивність

Класифікація витрат виробництва здійснюється з урахуванням факторів часу і мобільності факторів виробництва.

Короткостроковий період -- це часовий проміжок, протягом якого фірма не в змозі змінити свої виробничі потужності. Впливати на хід і результативність виробництва вона може лише шляхом зміни інтенсивності їх використання.

У цей період фірма може оперативно змінювати змінні фактори - кількість праці, сировини, допоміжних матеріалів, палива.

В короткостроковому періоді розглядаються постійні, змінні, загальні, середні і граничні витрати.

Постійні витрати (TFC) -- витрати, величина яких у короткостроковому періоді не змінюється при зміні обсягу виробництва. Їх іноді називають «накладними видатками». До постійних витрат відносяться витрати на утримання виробничих будинків, закупівлю устаткування, рентні платежі, відсоткові виплати за кредитами, зарплата управлінського персоналу, комунальні платежі, оренда, амортизація і т. і. Ці витрати повинні фінансуватися навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє.

Змінні витрати (TVC) -- витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. Якщо продукція не виготовляється, то вони дорівнюють нулю. До змінних витрат відносяться витрати на придбання сировинних ресурсів, палива, енергії, оплата транспортних послуг, заробітної плати робітникам і службовцям.

Загальні витрати (ТС) -- сукупні витрати фірми, рівні сумі її постійних і змінних витрат. Загальні витрати визначаються за формулою:

Загальні витрати збільшуються у міру збільшення обсягу виробництва. Витрати на одиницю вироблених благ мають форму середніх постійних витрат , середніх змінних витрат і середніх загальних витрат .

Середні постійні витрати (AFC) -- це загальні постійні витрати на одиницю продукції.

Оскільки загальні постійні витрати не змінюються, то під час розділення їх на обсяг виробництва, що збільшується, середні постійні витрати будуть падати у міру збільшення кількості випуску продукції, оскільки фіксована сума витрат розподіляється на дедалі більше одиниць продукції. І, навпаки, при скороченні обсягу виробництва середні постійні витрати будуть зростати.

Середні змінні витрати (AVC) -- це загальні змінні витрати на одиницю продукції.

Середні змінні витрати спочатку падають, досягаючи свого мінімуму, потім починають зростати.

Середні (загальні) витрати (ATC) -- це загальні витрати виробництва на одиницю продукції. Вони визначаються двома способами:

а) шляхом поділу суми загальних витрат на кількість виробленої продукції:

б)шляхом підсумовування середніх постійних витрат і середніх змінних витрат:

АТС = AFC + AVC.

При невеликих обсягах виробництва продукції, середні загальні витрати високі за рахунок постійних витрат. У міру розширення обсягів випуску середні загальні витрати знижуються і сягають мінімуму, після чого знову починають зростати.

Граничні витрати (МС) -- це витрати, викликані випуском додаткової одиниці продукції.

Граничні витрати показують на скільки зміняться загальні витрати при зміні обсягу виробленої продукції на одну одиницю, тобто вони відображають зміни витрат залежно від кількості виробленої продукції:

Оскільки загальні постійні витрати не змінюються, то постійні граничні витрати завжди дорівнюють нулю, MFC=0. Тому граничні витрати - це завжди граничні змінні витрати, тобто MVC=MC. Тому зростаюча віддача змінних факторів скорочує граничні витрати, а спадна віддача _ навпаки їх збільшує.

Граничні витрати показують величину витрат, які фірма отримує при зростанні виробництва на останню одиницю продукції, або коштів, які вона заощадить у разі зменшення виробництва на цю одиницю. Якщо додаткові витрати (MC) на виробництво кожної наступної одиниці продукції менше середніх витрат на вже вироблені одиниці, виробництво наступної одиниці знизить середні загальні витрати. Якщо ж витрати на наступну додаткову одиницю будуть вищими, ніж середні витрати, виробництво додаткової одиниці підвищить середні загальні витрати.

У таблиці наведені значення різних видів короткострокових витрат.

Таблиця . Значення різних видів короткострокових витрат

За даними таблиці можна побудувати графіки короткострокових витрат (мал. 1, 2).

Мал.1. Криві постійних, змінних і загальних витрат.

З таблиці видно, що постійні витрати залишаться на рівні 50 грн. незалежно від того, скільки продукції виробляє фірма.

Змінні витрати зростають в міру зростання випуску продукції.

Постійні витрати можуть контролюватися лише в довгостроковому періоді і змінюються при зміні випуску продукції в короткостроковому періоді, (постійні витрати оплачуються навіть тоді, коли продукція не випускається). Постійні витрати є невід'ємною частиною процесу ухвалення управлінських рішень.

Щоб визначити обсяг випуску продукції, керівникам фірм необхідно знати, як зростуть змінні витрати зі зміною випуску продукції. Для цього використовується аналіз середніх граничних витрат. Криві середніх і граничних витрат також побудовано виходячи з таблиці (мал.2).

Мал. 2 Характер змін короткострокових граничних і середніх витрат виробництва

За даними таблиці і мал.2, загальні середні витрати (ATC) зображають вертикальну суму середніх змінних (AVC) і середніх постійних (AFC) витрат. Криві ATC і AVC мають U-подібну конфігурацію. AFC знижуються у міру того, як ця сума розподіляється на дедалі більше кількості одиниць продукції. AVC спочатку падають завдяки зростаючій граничній віддачі, а потім починають зростати внаслідок спадної граничної віддачі.

Як вказувалося вище, граничні витрати показують, у скільки обійдеться фірмі збільшення обсягу випуску продукції на одну одиницю. У таблиці 9 граничні витрати можна вирахувати виходячи як з загальних змінних витрат в колонці 3, так і з загальних витрат в колонці 4. Наприклад, граничні витрати при збільшенні обсягу випуску з 2 до 3 одиниць становлять 20 дол., бо змінні витрати фірми зростають з 78 до 98 грн. (загальні витрати виробництва зростають також на 20 грн. - зі 128 до 148 грн.).

Граничні і середні витрати являють собою важливі поняття. Вони вирішальним чином позначаються на виборі фірмою обсягу виробництва. Знання короткострокових витрат особливо важливо для фірм, діючих в умовах помітних коливань попиту. Якщо фірма здійснює випуск продукції в обсязі, коли граничні витрати різко зростають, невизначеність щодо збільшення попиту в майбутньому може змусити фірму внести в виробничий процес і, мабуть, спонукати додаткові витрати сьогодні, щоб уникнути вищих витрат завтра.

Витрати у довгостроковому періоді

Довгостроковий період _ такий часовий проміжок, протягом якого фірма в змозі змінити кількість усіх ресурсів, включаючи і виробничі потужності. За своєю тривалістю цей період достатній для того, щоб одні фірми змогли залишити галузь, а інші, навпаки, ввійти в неї.

Оскільки у довгостроковому періоді змінний характер всіх застосовуваних факторів дозволяє фірмі використовувати найбільш оптимальні варіанти їх поєднання, то це неодмінно позначиться на величині і динаміці зміни її середніх витрат.

Мал. 3. Крива довгострокових середніх витрат фірми.

При збільшенні обсягів виробництва, необхідно розширювати потужності. При цьому середні загальні витрати на початковому етапі розширення виробництва знижуватимуться, а потім, коли виробництво буде залучати все нові і нові потужності, стануть зростати. Для пояснення таких закономірностей розглянемо особливості побудови кривої довгострокових середніх загальних витрат ATC. На мал. 46 представлені п'ять різних варіантів (I-V) розмірів підприємства, розрахованих на виробництво різних обсягів продукції при найменших середніх витратах ATC. Ці варіанти фірма може розглядати як щаблі свого зростання. На якихось проміжках (щаблях) своєї діяльності вона не змінює своїх виробничих потужностей, а використовує те, що є, тобто можна вважати, що на кожному щаблі фірма функціонує у короткостроковому періоді. Тому крива, що описує її витрати на даному етапі, буде кривою короткострокових середніх загальних витрат.

Крива середніх загальних витрат ATC₁описує короткострокові середні витрати для найменшого з аналізованих підприємств. Це означає, що коли підприємець ставить за мету отримати обсяг продукції, який не перевищує 20 одиниць, то він вибере саме цей варіант. Цей обсяг продукції може бути виготовлений і на підприємстві великих розмірів, але в такому випадку загальні середні витрати збільшилися б, оскільки виробничі потужності виявилися б недовикористаними. Отже, вибір другого варіанту розміру підприємства передбачає розширення обсягу випуску в параметрах між 20 і 30 одиницями продукції. На мал. 46 крива ATC₅описує витрати відносно самого великого з аналізованих варіантів розміру підприємства з обсягом випуску понад 60 одиниць.

На практиці існує безліч варіантів розмірів підприємства. Розглянувши сукупність короткострокових кривих для кожного варіанту, можна зрозуміти, як будується крива довгострокових середніх витрат. Вона охоплює всі можливі криві короткострокових середніх загальних витрат ATC. Крива LATC показує найменші витрати виробництва будь-якого заданого обсягу випуску за умови, що фірма мала необхідний час для зміни всіх своїх виробничих факторів.

Мал. 5. Динаміка довгострокових середніх витрат (LATC): I - економія від зростання масштабу виробництва;II - постійна віддача від зростання масштабу виробництва;III - зростання витрат залежно від зростання масштабу виробництва.

З мал. 5 видно, що нарощування виробничих потужностей підприємства супроводжуватиметься зниженням середніх загальних витрат на виробництво одиниці продукції аж до досягнення розмірів підприємства, що відповідає третьому варіанту. Подальше нарощування обсягів виробництва супроводжуватиметься підвищенням довгострокових середніх загальних витрат. Чому так відбувається? Чому крива довгострокових витрат ATC має дугоподібну форму? Законом спадної віддачі це явище пояснити не можливо, оскільки умовою його дії є сталість хоча б одного з застосовуваних виробничих факторів. Проте у довгостроковому періоді змінюватися можуть всі фактори. Динаміку кривої довгострокових середніх загальних витрат можна пояснити за допомогою ефекту масштабу. Зміна фірмою параметрів своєї діяльності, перехід від одного варіанту розмірів підприємства до іншого призводить до зміни в масштабі виробництва. Реакція довгострокових середніх витрат на зміну масштабу виробництва може бути різною:

1. Якщо на якомусь часовому інтервалі довгострокові середні витрати знижуються зі збільшенням обсягу випуску продукції, то має місце економія, зумовлена зростанням масштабу виробництва (позитивний ефект масштабу). Наприклад, збільшення кількості застосовуваних ресурсів на 10 % викликало зростання обсягу випуску на 12 %. Цей період часу з обсягом випуску OQ₁відповідає варіанту I функціонування фірми що розширюється (мал. 5). Є низка факторів, що обумовлюють ефект економії:

а) поглиблення спеціалізації праці . Зосередження зусиль працівника на більш вузькому полі діяльності, неминуче підвищує продуктивність його праці. Сказане стосується не тільки працівників на виробництві,а й до управлінського персоналу;

б) неподільність виробництва. Будь-яка фірма для здійснення своєї діяльності повинна мати певний мінімальний обсяг деяких ресурсів. Поняття неподільності тут вжито в тому сенсі, що при зміні обсягу випуску, не можна використовувати,скажімо, половину цього обсягу ресурсів. Даний обсяг ресурсів повинен бути використаний цілком. У міру зростання фірми витрати на такі ресурси не збільшуються (чи збільшуються трохи), тому величина їхніх витрат на одиницю продукції зменшується. Так, наприклад, офіс зі своєю "начинкою" може задовольняти потреби фірми на певному етапі її зростання без жодних кількісних змін;

в) застосування нових технологій . Застосування у виробництві різних технічних нововведень потребує значних фінансових і інших витрат. Як правило, невеликі фірми часто просто не в змозі дозволити собі такі витрати. До того ж ефективність застосування нової техніки найбільш повно виявляє себе в умовах великого обсягу виробництва;

г) виробництво побічної продукції . Велика фірма не в змозі ефективно використовувати неминучі при виробництві відходи. Їх переробку здійснюють допоміжні виробництва, що, в кінцевому підсумку, призводить до зниження довгострокових середніх загальних витрат.

2. Якщо на певному часовому інтервалі виробництва довгострокові середні загальні витрати за умов збільшення обсягу випуску зростають, то можуть мати місце збитки від масштабу зростання виробництва (негативний ефект масштабу). Наприклад, збільшення кількості застосовуваних ресурсів на 10 % викликало зростання обсягу випуску на 7 %. Цей інтервал з обсягом випуску понад OQ₂відповідає варіанту III функціонування фірми що розширюється (мал. 5).

Причиною негативного ефекту масштабу можуть бути, по-перше, технічні чинники. Так, великомасштабне виробництво вимагає відповідної сировинної бази, і можливі зриви поставок сировини, енергії, допоміжних матеріалів відчутно вдарять по виробничим витратам. Ілюструє цю ситуацію приклад з нашого недалекого минулого, коли витрати на доставку кормів для гігантських тваринницьких комплексів на такі відстані зросли настільки, що витрати на виробництво одиниці продукції стрімко поповзли вгору.

По-друге, збитки від зростання масштабу виробництва можуть бути викликані організаційними причинами. Розширення адміністративно-управлінського апарату, відірваність "верхніх поверхів" управління від безпосереднього виробництва, втрата гнучкості й оперативності в управлінських рішеннях не може не викликати зростання довгострокових середніх загальних витрат.

3. Якщо протягом певного часу виробництва довгострокові середні загальні витрати ніяк не реагують на зміну обсягу випуску, тобто. залишаються незмінними, то фірма матиме постійний ефект від зміни масштабу виробництва . Наприклад, зростання застосування ресурсів на 10 % викликало зростання обсягів виробництва також на 10 %.

Суть ефекту масштабу зводиться до того, в одних випадках розширення обсягу випуску супроводжуватиметься зниженням довгострокових середніх загальних витрат, в інших _ їх збільшенням. Ця обставина істотно впливає на структуру тієї чи іншої галузі. Щоб зрозуміти цей вплив, вводиться поняття мінімального ефективного масштабу (MES), тобто. найменшого обсягу виробництва, за якого фірма може мінімізувати свої довгострокові середні загальні витрати. На мал. 5 видно, що це можливо при обсязі випуску OQ₁.

Вибір оптимального розміру підприємства залежатиме від того, як себе поводять довгострокові середні загальні витрати.

Якщо спостерігається тенденція зниження останніх зі збільшенням обсягу випуску і якщо цей часовий інтервал досить тривалий, то найбільшу ефективність продемонструють великі фірми, оскільки вони мають можливість найбільш повно використовувати наслідки позитивного ефекту масштабу. Якщо ж позитивний ефект масштабу є відносно нетривалим, і швидко змінюються негативним ефектом, то ефективніше інших виглядатимуть невеликі фірми, оскільки вони в змозі оперативно вносити необхідні корективи в свою господарську політику. Значною є питома вага виробництва малих фірм в сільському господарстві, сфері послуг і деяких галузях легкої промисловості.

У випадку достатньої тривалості часового інтервалу з постійною віддачею від виробничих факторів, коли позитивний ефект масштабу вже себе вичерпав, а негативний не набирає чинності до тих пір, доки не досягнуто значних обсягів виробництва, однаково ефективними будуть великі і малі фірми. Цій ситуації на мал.5 відповідає відрізок кривої довгострокових середніх витрат, який описує обсяг виробництва Q₁Q₂.

Мал. 6. Типи кривих довгострокових ATC

Не можна вважати, що в усіх випадках розширення обсягів випуску супроводжуватиметься чітко окресленою зміною названих тимчасових інтервалів. Господарський досвід показує, що для деяких галузей (наприклад, для обробної) типовою є відносна тривалість позитивного ефекту масштабу за умови великих обсягів випуску (мал.6, в).

З мал. 6 в видно, що крива довгострокових ATC спочатку стрімко падає, потім темп падіння уповільнюється, вона плавно знижується при збільшенні обсягу випуску. Середні витрати наближаються до постійних. Такі криві називаються ще L-подібними кривими.

В цілому структура галузі залежить не тільки від умов формування довгострокових середніх витрат, а й від ролі державної економічної політики, місця національної економіки в системі міжнародного поділу праці і ряду інших чинників.

Ізокоста. Рівновага виробника

Карта ізоквант може бути використана для того, щоб показати можливості вибору серед варіантів організації виробництва в рамках короткострокового періоду, коли, наприклад, капітал є постійним фактором, а праця -- змінним фактором. Важливу оцінку безлічі варіантів поєднання факторів виробництва (L, K) дає ізокоста .

Ізокоста -- лінія, що демонструє всі комбінації факторів виробництва, які можна купити за однакову загальну суму грошей. Ізокосту інакше називають лінією рівних витрат. Ізокости є паралельними прямими, оскільки допускається, що фірма може придбати будь-яку бажану кількість факторів виробництва за незмінними цінами. Нахил ізокости відображає відносні ціни факторів виробництва. Кожна точка на лінії ізокости характеризується одними і тими ж спільними витратами. Ці лінії прямі, оскільки факторні ціни мають негативний нахил і рівнобіжні.

де ТС - ізокоста (сукупні витрати),

L - працю,

K - капітал,

, - вартість праці і капіталу

Цю рівність називають бюджетним обмеженням виробника .

Мал.7. Карта ізокост

Рівновага виробника _ стан виробництва, коли використання факторів виробництва дозволяє отримати максимальний обсяг продукції, тобто коли ізокванта займає найбільш віддалену від початку координат точку. Щоб визначити рівновагу виробника необхідно поєднати карту ізоквант з картою ізокост. Максимальний обсяг випуску буде в точці дотику ізокванти з ізокостою). З мал. 7 видно, що ізокванта, розташована ближче до початку координат, дає меншу кількість виробленої продукції (ізокванта Q₁). Ізокванти, розташовані вище і праворуч ізокванти Q₂, викликають зміни більшого обсягу факторів виробництва, ніж дозволяє бюджетне обмеження виробника. Таким чином, точка торкання ізокванти і ізокости (мал. 8 - точка Е) є оптимальною, оскільки у цьому випадку виробник отримує максимальний результат.

Мал. 8 Рівновага

Зміна цін на фактори виробництва викликає зміну кута нахилу ізокости. Як показано на мал. 40, за початкової ізокости E₁фірма мінімізує свої витрати в точці A₁, застосовуючи K₁одиниць капіталу і L₁одиниць праці. Якщо, приміром, збільшиться ціна капіталу, його застосовувана величина зменшиться.

Мал.9. Заміна застосовуваного чинника при зміні його ціни.

Щоб зберегти попередній обсяг випуску (залишитися на ізокванті Q), фірмі необхідно здійснити технологічну заміну капіталу працею. Кут нахилу ізокости збільшиться, вона займе положення E₂. Тепер фірма буде мінімізувати свої витрати в точці A₂, застосовуючи K₂одиниць капіталу і L₂одиниць праці.

Кут нахилу лінії ізокости дорівнює відношенню ціни одиниці капіталу до ціни одиниці праці і визначається відношенням граничного продукту капіталу до граничного продукту праці. А так, як в точці обидві ці прямі мають однакову крутизну, то можна стверджувати, що в цій точці співвідношення граничних продуктів капіталу і праці відповідно дорівнює співвідношенню цін одиниці капіталу і праці:

MP_K/MP_L=P_K/P_L(1.1)

Відомо, що гранична норма технологічного заміщення капіталу працею дорівнює співвідношенню граничних продуктів капіталу і праці:

MRTS=MP_K/MP_L(1.2)

Преформулюючи формулу (1.1) з урахуванням формули (1.2), отримаємо:

MP_K/P_K=MP_L/P_L(1.3)

Звідси можна зробити висновок про те, що для мінімізації своїх витрат (при заданому обсязі виробництва) фірмі доцільно заміщувати один фактор іншим доти, доки відношення граничного продукту кожного з факторів до ціни одиниці даних факторів не становитиме рівну для всіх використаних факторів величину.

Інакше кажучи, рівняння (1.3) показує, що при мінімальних сумарних витратах кожна додаткова грошова одиниця витрат на виробничі фактори додає однакову кількість випуску продукції. Фірма мінімізує свої витрати тоді, коли витрати на виробництво додаткової продукції однакові, незалежно від того, який додатковий виробничий фактор застосовується.

Размещено на Allbest.ru