Капітал та його роль у розвитку економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Різні підходи в економічній науці до визначення капіталу

2. Капітал та його роль у розвитку економіки

3. Ціна товару-капіталу та її величина

4. Сутність капіталу і форми капіталу

5. Кругооборот капіталу

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Поняття "капітал" та його різноманітні види, форми, елементи є такими ж поширеними в економічній теорії та повсякденному житті, як поняття "гроші", "власність", "заробітна плата", "ціна". Зокрема вживають поняття: індивідуального, акціонерного, державного, міжнародного капіталу, торговельного, грошового, продуктивного, основного, оборотного, постійного, змінного капіталу, людського, інтелектуального, суспільного та інші види й форми капіталу.

Засоби виробництва, певні матеріальні блага не на всіх етапах людської цивілізації виступали знаряддям експлуатації. Насамперед таку роль вони виконували за умови первісного ладу, оскільки були спільною власністю. Не могли вони виконувати таку роль і за умов рабовласницького ладу, оскільки раб сам належав до знарядь праці, не був вільним і не міг продавати робочу силу. Здебільшого така ситуація складається і за умов феодалізму. Правда, земля у руках феодала частково виконувала роль знаряддя експлуатації, тому, що він віддавав певну, як правило, незначну частину селянинові й останній за це змушений був половину або більшу частину робочих днів тижня працювати на полі власника-феодала. Земля, знаряддя праці виконували таку роль частково і тому, що селянин-кріпак не був юридично вільним. Отже, капітал як виробничі відносини не був панівною суспільною формою при феодалізмі.

Панівним виробничим відношенням, яке пронизує всі пори суспільного способу виробництва, капітал стає за умов капіталізму. Переважна маса безпосередніх виробників позбавлена засобів виробництва, є юридично вільна і продає свою робочу силу власникам засобів виробництва - капіталістам. Останні оплачують найманим робітникам лише частину затрачених ними фізичних і розумових сил у процесі праці у формі заробітної плати.

Поняття "капітал" є однорідним, одно-порядковим з іншим фундаментальним поняттям - "експлуатація", яке походить від французького слова explotation і спочатку означало "привласнення чужої праці приватними власниками засобів виробництва". У пізнішому визначенні цього терміну експлуатацію почали розглядати як безвідплатне привласнення продукту, виготовленого безпосередніми виробниками шляхом економічного або неекономічного примусу.

Капітал як фактор виробництва являє собою майно, що належить підприємцям або іншим власникам і використовується в процесі створення товарів і послуг. Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось нагромаджений, створений. Капітал існує лише у продуктивному використанні, саме тоді, коли його власники одержують доходи від користування та володіння своїм майном.

Матеріально-речова основа капіталу - засоби та предмети праці - перебуває у процесі постійних змін. Ті зміни, що започатковані в середині ХХ століття називаються науково-технічною революцією.

В історії економічної думки існує багато визначень капіталу. Але виділяючи те, що є спільним, можна сказати, що капітал, - то є цінність, яка може мати форму грошей, землі, речей. Цінність, що в процесі застосування має властивість самозростання. Для капіталу саме важливе є те, що за певних умов початкова вартість капіталістичних цінностей забезпечує додаткову вартість.



1. Різні підходи в економічній науці до визначення капіталу

Вивчаючи перше питання, слід звернути увагу насамперед на те, що етимологія слова "капітал" нічого не роз'яснює. Термін "капітал" (capitale, від лат. caput -- голова) уперше з'являється в ХІІ і ХІІІ ст. і означає "засоби, склади товарів, сума грошей, гроші, позичені під процент".

У своїй проповіді св. Бернандіно із Сієн (1386--1444) говорив, що існує "породжуюча причина багатства, яку ми всі звемо капітал". Поступово термін починає вживатися в більш вузькому значенні: грошове багатство виробника або купця.

У ХVІІ ст. цей термін у своєму вузькому значенні став загальноприйнятим, особливо стосовно продуктивного капіталу. Іменник "капіталіст" зустрічається вже в середині XVІІ ст. і позначає власників капіталу. Слово "капіталізм" пізнього походження, його запровадив К. Маркс.

Отже, етимологія терміна "капітал" фіксує деякі ключові елементи феномену: він первісно пов'язаний з грішми і являє собою специфічний спосіб організації виробництва.

Первісне значення слова "капітал" походить від латинського слова capitalis, що означає "головний". Пізніше у німецькій та французькій мовах цим терміном стали називати головне майно, головну суму.

Першу спробу дати науковий аналіз капіталу зробив Аристотель. Він ввів поняття "хремастика", яке походить від слова "хрема" й означає "майно", "володіння". Під хремастикою Аристотель розумів мистецтво наживати достаток, або діяльність, спрямовану на нагромадження багатства, на одержання прибутку, на вкладення і нагромадження капіталу. Оскільки в античному світі важливу роль відігравав торговельний та грошовий капітал, то в торговельній діяльності метою стає безмежне нагромадження багатства, збільшення до безкінечності капіталу.

Значна частина дослідників вважають, що капітал - це сукупність засобів виробництва, які приносять дохід їх власникові. А. Сміт розглядав капітал як запас, що використовується для господарських потреб і приносить дохід; Д. Рікардо - як ту частину багатства, що зайнята у виробництві і необхідна для приведення в дію праці; Дж. С. Міль - як попередньо накопичений запас продуктів минулої праці, який "забезпечує необхідні для виробничої діяльності будівлі, охорону, знаряддя та матеріали, а також харчування та інші засоби існування для робітників на час виробничого процесу"; А. Маршалл - як сукупність речей, "без яких виробництво не могло б здійснюватися з рівною ефективністю, але які не є безплатними дарами природи".

Переважна більшість сучасних західних науковців аналогічно визначає суть даного поняття. Різниця між класиками буржуазної політекономії та сучасними західними економістами полягає, по-перше, у тому, що останні значно розширили діапазон запасів, видів нагромадженої праці. Сюди включають дороги, мости, комп'ютери, споруди. По-друге, отримання доходу пов'язується не лише з названими речовими факторами виробництва, а й з особистим, людським фактором виробництва. Якщо перші отримали при цьому назву "фізичного капіталу", то другі - "людського капіталу". До останнього належать надбані знання, звички, енергія людей, а інвестиціями у людський капітал називають затрати на здобуття освіти, інформації, кваліфікації, на підтримку здоров'я, затрати на виховання дітей. Прихильники теорії "людського капіталу" включають до нього навіть особисту чесність у ділових контактах. По-третє, окремі західні науковці ототожнюють капітал насамперед з грошима, фінансовими ресурсами. По-четверте, вони ототожнюють капітал з часом, останній при цьому розглядається як окремий фактор виробництва, що створює доход.

Позитивним у наведених поглядах при з'ясуванні сутності капіталу є те, що ці учені всебічно розкривають матеріально-речовий зміст категорії, пов'язують капітал з різними факторами виробництва, з процесом отримання доходу. У цьому вони впритул наблизилися до розуміння сутності капіталу К. Марксом та Ф. Енгельсом. Маркс, зокрема, розглядаючи матеріально-речову структуру капіталу, зазначав, що він складається зі знарядь праці, сировини, засобів до існування, матеріальних продуктів, певної суми товарів, мінових вартостей. Він також розглядав капітал як накопичену працю, як відношення уречевленої праці до живої. Більше того, сучасні західні науковці повніше, ніж Маркс і Енгельс, розкрили матеріально-речову структуру капіталу, пов'язали його з особистим фактором виробництва, з часом.

Але вони не доповнюють матеріально-речову сторону категорії капітал характеристикою його суспільно-економічної форми, не розглядають дію того чи іншого фактора в органічному взаємозв'язку з відносинами між людьми. Західним науковцям притаманний однобічний, метафізичний, а не всебічний діалектичний підхід до аналізу сутності цієї категорії. Це певною мірою і поза історичний підхід, який полягає у тому, що стверджується, ніби капітал існував у всіх суспільно-економічних формаціях. Зокрема, вони вважають, що лук і стріла в руках мисливця були за первіснообщинного ладу капіталом. Даючи таке тлумачення сутності капіталу, ці вчені абстрагуються від поняття "наймана праця", від суперечності між власниками значних засобів виробництва і безпосередніми виробниками, які здебільшого позбавлені таких засобів і для того, щоб прогодувати себе і членів своєї сім'ї, змушені продавати таким власникам свою робочу силу.

2. Капітал та його роль у розвитку економіки

капітал товар грошовий закон

На монополістичній стадії розвитку капіталізму в результаті зрощення промислового і банківського капіталу утворюється фінансовий капітал. Це банківський монополістичний капітал, який злився з монополістичним капіталом промисловості.

У ХХ ст. виявилось, що кредитна система має величезні можливості і здатність збільшувати розмір капіталу збагачуючи великих власників грошових засобів. Це особливо яскраво проявилось після утворення банківських монополій, які зосередили в своєму розпорядженні основну масу вільних грошових засобів. Це дозволило не тільки різко посилити вплив на діяльність промислових монополій, але й нерідко цілком визначити їх долю.

У таких умовах промислові монополісти змушені були зміцнити свої зв'язки з великими банками, зокрема через купівлю їх акцій. Таким способом вони здобували місце в правліннях. З метою присвоєння частини монопольно високого прибутку в свою чергу банківські монополісти активно проникають у промислові об'єднання. Цей процес проникнення відбувається через скуповування акцій цих монополій, які дозволяють стати співвласниками промислових корпорацій. Окрім того, великі банки здійснюють для промислових фірм емісію нових акцій та їх реалізацію на грошовому ринку, одержуючи від цього значні прибутки.

Ось так і виник фінансовий капітал - монополістичний промисловий капітал, який злився з монополістичним банківським капіталом. Капітал цей зосереджений у руках фінансової олігархії - небагато чисельної верхівки монополістичної буржуазії, яка панує над всіма галузями господарства. Економічна влада її в розвинутих країнах підтримує через особливий механізм, який дозволяє присвоювати переважну частину суспільного багатства. При цьому використовуються як традиційні способи збагачення за рахунок додаткової вартості, так і нові джерела доходу.

Фінансовий капітал одержує великі суми грошей насамперед при створенні акціонерних товариств. Розпродаж акцій забезпечує одержання величезних доходів у вигляді установчого прибутку, тобто різниці між сумою цін акцій, які продаються засновниками корпорацій по курсу, і дійсним капіталом, вкладеним у виробництво.

Фінансові магнати мають можливість збагачуватись також шляхом активної участі в діяльності фондових бірж. Якщо монополістичний банк вводить на біржу нову корпорацію, він використовує свій вплив на керівництво біржею і маклерів. А як оплату за послуги банк одержує по номіналу частину акцій. Курс таких акцій після котировки (визначення ціни) на біржі зростає. Таким шляхом банк одержує емісійний прибуток, який є доходом від випуску цінного паперу і визначення його ринкового курсу.

Організаційною формою фінансового капіталу є фінансово-монополістична група, яка є сукупністю промислових, банківських, транспортних, торгових та інших компаній, що знаходяться під контролем одного або декількох зв'язаних між собою магнатів капіталу.

В центрі групи знаходиться головне підприємство (великий банк, промисловий трест, страхова компанія), яка впливає на інші підприємства цієї групи. Головна корпорація розробляє лише основи їх загальної політики. Вона не втручається у повсякденну діяльність супідрядних фірм. Ефективним засобом впливу може служити панування в державній (холдінговій) компанії, яка володіє контрольними пакетами акцій інших компаній з метою контролю та управління їх діяльністю.

Нині фінансова олігархія відкрила нові могутні джерела особистого збагачення. Так, наприклад, вклавши невелику частину свого капіталу в пакет акцій якоїсь корпорації фінансовий магнат присвоює не тільки дивіденд подібно до рядових акціонерів. Беручи участь в управлінні акціонерним товариством (АТ) він одержує великі оклади за директорські пости, за входження у правління, спостережні ради корпорації й т. п. Верхівці керівництва достаються також і особливі премії (бонуси), які нерідко перевищують оклади. Крім того вище керівництво корпорації отримує премії акціями за пониженою ціною з правом їх викупу за будь-якого часу.

Існує позичковий капітал, який позичається і дає власнику прибуток у формі процента. Він виділився у самостійну форму капіталу, що має особливий кругообіг, який відрізняється від кругообігу промислового і торгового капіталу.

Позичковий капітал - це грошові засоби, які видаються бізнесменам на встановлений термін при умові повернення і за певну плату, що береться під проценти. Він витрачається для ведення господарства з метою одержання прибутку.

Позичкодавці зосереджують у себе надлишкові грошові засоби підприємців та інших верств населення, сплачуючи їм порівняно невеликий процент. Якщо гроші не включені до обороту, вони не приносять ніякого доходу, а тому власники вільних грошей прагнуть віддати їх у позичку. Позичкодавці за значно більший, ніж ними сплачений, процент надають позики іншим бізнесменам, які потребують грошей для ведення господарства. Нині зростають тенденції до збільшення частки позичкових засобів у фінансуванні господарства. Так, наприклад, японські фірми за рахунок залучених ресурсів фінансують 4/5 всіх засобів на розширення виробництва.

3. Ціна товару-капіталу та її величина

Позичковий капітал здійснює кругообіг в економічній формі, що означає повернення авансових у позичку грошей з приростом. У русі грошей ховається джерело зростання початкової авансової вартості. А відтак складається враження, що процент є "природною" ціною товару-капіталу, як і ціна будь-якого іншого товару. Та це лише зовнішнє уявлення, бо насправді неможливо, щоб гроші мали ціну, тобто грошовий вираз вартості. Про це засвідчує простий приклад. У позику дано 100 тис. дол. З розрахунку 5 % річних. Отже, по цій позиці буде одержано 5 тис. дол у рік. Але ці 5 тис. не можуть бути реальною ціною 100 тис. дол.

Одержавши позику бізнесмен використовує чужі гроші у виробництві чи торгівлі й одержує якийсь прибуток. Цей прибуток він розділяє з позикодавцем. Та частина прибутку, яку одержує останній, і складає процент-плату за користування чужим капіталом. Інша частина прибутку, яку одержує бізнесмен, утворює підприємницький доход.

Прибуток - це по суті додана вартість, форма її прояву. А відтак позичковий процент і підприємницький доход являють собою конкретні форми доданої вартості. Отже, процент утворюється з частини доданої вартості, створеною неоплаченою працею працівників. Процент - частина прибутку, яку бізнесмен повинен сплатити позикодавцю.

Результативність застосування позичкового капіталу визначається нормою, або ставкою процента - відношенням суми річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми позичкового капіталу (наданого кредиту), вираженою у процентах.

Норма процента показує рівень реалізації власності на грошовий капітал або міру одержання доходу від його застосування. Ставка процента є динамічною величиною. Вона залежить в першу чергу від середньої норми прибутку. Норма доходу з позичкового капіталу не перевищує норми прибутку.

Величина ставки залежить від попиту і пропозиції позичкового капіталу, рух яких визначається різними чинниками: масштабами виробництва, розмірами грошових нагромаджень і заощаджень населення, співвідношеннями між сумою кредитів наданих державою та її заборгованістю, циклічними коливаннями виробництва, рівнем інфляції, а також - міжнародними чинниками: станом платіжних балансів, валютних курсів тощо. Процентні ставки диференціюються в залежності від виду кредиту, його терміну, розміру, характеру забезпечення.

Лише в якихось екстремальних випадках бізнесмен може брати позичковий капітал при такій нормі процента, яка перевищує рівень збільшення капіталу. Це може бути, приміром при запобіганні банкрутству підприємства. Щодо мінімальної ставки процента, то вона не піддається точному визначенню. У період різкого економічного спаду вона може знижуватись до рівня, що наближається до нуля.

На норму процента як своєрідну "ціну" товару-капіталу впливає співвідношення попиту і пропозиції. Так, якщо попит більше пропозиції, процент підвищується, а в протилежному випадку він знижується.

Нині в більшості розвинутих країн спостерігається систематична недостача позичкового капіталу. Це зв'язано з тим, що в умовах НТР великі компанії витрачають великі кошти на нову техніку і програми перекваліфікації робітників. Високий попит на позичковий капітал має також держава. Все це викликає збільшення норми процента. При цьому зазначимо, що рівень норми процента в багатьох випадках залежить від соціального становища позичальника. Так, наприклад, великим монополістичним підприємствам позика надається на дуже вигідних умовах. І, навпаки, для дрібних фірм і підприємців, широких верств населення встановлюються високі процентні ставки.

4. Сутність капіталу і форми капіталу

Капітал, як будь-яка економічна категорія, має свій речовий зміст і суспільну форму. У їх діалектичній єдності розкривається глибинна сутність цієї категорії. За такого підходу капітал - не просто засоби виробництва, гроші, а виробниче відношення, за якого знаряддя праці, певні матеріальні блага, мінові вартості служать знаряддям експлуатації, привласненням частини чужої неоплаченої праці.

Історичними передумовами виникнення капіталізму були товарне виробництво і розвинений товарний обіг.

В простому товарному виробництві обіг грошей відбувається за формулою Т - Г - Т, яка називається загальною формулою капіталу. На перший погляд купівля і продаж товарів - беззмістовне заняття бізнесмена. Це було б так, якби він купив товари на 3000 доларів, а потім продав і отримав ті ж 3000 доларів.

Насправді ж власник грошей пускає їх в обіг для того, щоб через певний час о нього повернулася більша сума грошей, ніж їх було витрачено. Тому загальна формула капіталу може мати такий вигляд:

Г - Т - ГІ,

де ГІ = Г + Г.

Тобто авансована сума повертається до її власника з певним приростом. Цей приріст або надлишок грошей називається додатковою вартістю. Вона позначається латинською буквою m.

Рушійним мотивом обігу грошей як капіталу є збільшення їх авансованої суми або привласнення підприємцем додаткової вартості. Останнє стає можливим тоді, коли гроші знову і знову надходять в обіг і кожного разу приносять додаткову вартість. Вартість при цьому набуває магічної здатності створювати більшу вартість. Отже, капітал - це вартість, яка приносить власнику грошей додаткову вартість.

Загальна формула капіталу містить у собі певну суперечність. Її суть полягає у тому, що капітал не може виникнути з обігу і одночасно поза обігом. Він повинен виникнути в обігові і одночасно не в обігові. За цих умов підприємцю необхідно купувати товари за вартістю, реалізовувати їх за вартістю і одержувати грошей більше, ніж він витратив. Для того, щоб розв'язати цю суперечність, необхідно з'ясувати виникнення додаткової вартості на основі дії закону вартості, не порушуючи його вимог. Тому необхідно проаналізувати соціально-економічний зміст таких елементів загальної формули капіталу, як гроші і товар.

Капітал - це само зростаючі гроші. Гроші самі по собі не є капіталом, вони можуть перетворюватися в капітал. Вони перетворюються в капітал, коли знаходяться на ринку продавця робочої сили і авансуються на її придбання.

Відомо, що товар має дві властивості - споживну вартість і вартість. Оскільки вартість товару є уречевлена в ньому суспільно необхідна праця, то вона не може бути джерелом додаткової вартості. Джерело додаткової вартості слід шукати в споживній вартості того товару, який придбає підприємець на ринку. Для цього йому необхідно знайти на ринку такий специфічний товар, споживання якого створювало б вартість більшу, ніж його власна. Таким товаром є робоча сила. Отже, головною умовою перетворення грошей в капітал є перетворення робочої сили в товар, предмет купівлі-продажу.

Щоб перетворити звичайні грошові знаки на капітал потрібно:

- По-перше, виробник повинен вступити у зносини з іншими виробниками з приводу купівлі засобів виробництва.

- По-друге, якщо його наявного капіталу не достатньо для організації ефективного виробництва, йому доведеться звертатися до кредитних установ, щоб взяти необхідну суму грошей у борг.

- По-третє, він повинен найняти необхідну кількість працівників, щоб забезпечити ефективне функціонування засобів виробництва, якщо цього потребують обсяги виробництва.

Отже, перетворюючи свої гроші в капітал, виробник повинен вступити в економічні стосунки з підприємствами, що виробляють необхідні товари і послуги, та з індивідами, що в силу певних причин отримують засоби для існування не за допомогою власної підприємницької діяльності, а шляхом найму за гроші.

Таким чином, капітал - це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні відносини, скільки соціально-економічні, тобто капітал як такий може існувати лише за певних соціально-економічних умов. Такими умовами є: високорозвинені товарне виробництво і обіг; наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте збагачення; зосередження у частини господарюючих агентів значної частки засобів виробництва, тобто певний ступінь концентрації виробництва і капіталу; відсутність власних засобів виробництва у частини господарюючих агентів, що змушує їх найматися.

На думку Маркса: "... Капітал, - це не річ, а певне, суспільне, належне певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке представлене в речі і надає цій речі специфічного суспільного характеру. Капітал - це не просто сума матеріальних і виробничих засобів виробництва. Капітал - це перетворені в капітал засоби виробництва, які самі по собі так само мало є капіталом, як золото або срібло самі по собі - грішми. Монополізовані певною частиною суспільства засоби виробництва, відособлені у відношенні до живої робочої сили продукти і умови приведення в дію самої цієї робочої сили, - ось що в силу цієї протилежності персоніфікується в капіталі...

Отже, ми маємо тут певну, на перший погляд дуже містичну, суспільну форму..."

Форми капіталу

Форм капіталу багато, тому, що він постійно змінює свою форму. Капітал виступає то у формі певної суми грошей, то у формі засобів виробництва, то у формі засобів існування найманих робітників, то у формі готової продукції на складі, то, врешті у формі товарів, готових на продаж у яку б форму капітал не прибирався, він завжди є засобом експлуатації, засобом виробництва його власником додаткової вартості.

У процесі збільшення вартості бере участь весь капітал, однак, бере різну участь. Засоби виробництва виступають лише засобами застосування робочої сили і матеріалізації праці найманої робочої сили. Їх вартість лише переноситься на вироблюваний товар, залишаючи його вартість незмінною, постійною. Та частина капіталу, яка перетворюється у засоби виробництва, - постійний капітал. К. Маркс назвав їх так і позначив буквою "c" (від початкової букви латинського слова c o n s t a n t - "постійний").

Постійний капітал бере участь у процесі праці своїм речовим змістом, виступає при цьому фактором виробництва, споживання вартостей, але не бере участі у процесі збільшення вартостей, а відповідно не створює додаткової вартості. Інша частина затрат капіталіста, яка авансується на придбання робочої сили і яка змінює свою вартість у процесі виробництва, має назву змінного капіталу V ("various - "змінний"). Лише він збільшує первісну вартість, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, а й створює надлишок понад власну вартість, тобто додаткову вартість.

Змінний капітал у процесі виробництва набуває форми робочої сили. Вона не лише створює працею споживні вартості, а й зберігає вартості спожитих засобів виробництва, переносить їх на продукт як складові частини його вартості.

Отже, вирішення проблеми джерела зростання капіталу є робоча сила. Вступаючи у відносини найму, людина за гроші відчужує свій товар на основі його вартості, що становить основу заробітної плати. Споживання цього товару відбувається у процесі виробництва, і тому вартість, що її створює виробник завдяки абстрактному характеру своєї праці, зовсім не збігається з вартістю, еквівалент якої він отримує у вигляді платні. Інакше підприємцю немає сенсу наймати робітника.

Отже, вартість, створена робочою силою, повинна бути більшою, ніж вартість самої робочої сили.

Місячна вартість робочої сили, необхідної для виробництва певних елементів комп'ютерів, становитиме 60 тис. г. о., але чистий дохід становить 130 тис. г. о. Це означає, що робітник отримує за свою працю не повну вартість продукту, створеного ним, а лише певну частину, величина якої в цілому достатня для відтворення працівника як такого. Цей надлишок над вартістю робочої сили К. Маркс назвав додатковою вартістю. Виходячи з цього, структура вартості товару, що вироблений за умов застосування найманої праці, буде такою:

W = C + V + m,

де W - вартість товару;

С - вартість постійного капіталу, перенесена на продукт;

V - вартість змінного капіталу;

m - додаткова вартість.

Висновок про те, що нову вартість в цілому і додаткову зокрема створює робоча сила, а засоби виробництва лиш переносять свою вартість на продукт, не означає, що постійний капітал не відіграє ніякої ролі у виробництві додаткової вартості. Тому, що процес праці неможливий без знарядь і предметів праці, отже, і виробництво вартості і додаткової вартості без них неможливе. І навпаки, без живої праці, носієм якої є робоча сила, засоби виробництва не можуть функціонувати. Оскільки додаткова вартість створюється робочою силою,, то ступінь зростання капіталу слід вимірювати відношенням додаткової вартості до змінного капіталу:

mІ = m / V,

де mI - норма додаткової вартості;

m - додаткова вартість;

V - змінний капітал.

Норма додаткової вартості - це відсоткове відношення додаткової вартості до змінного капіталу.

Поряд з торгівлею товарами в капіталістичному суспільстві торгують і грішми. Бо гроші тут крім споживної вартості, яку вони мають як гроші, набувають додаткову споживну вартість - приносять дохід, функціонують як капітал. Цей дохід - це процент. У функціональних капіталістів дуже часто з'являються вільні гроші. З іншого боку, у капіталістів та інших громадян суспільства часто виникає тимчасова потреба в грошах. Тому тимчасово вільні кошти надаються у тимчасове користування. Це позичковий капітал. Позичковий капітал - це грошовий капітал, який надається його власником у користування інших підприємств з метою одержання прибутку у вигляді позичкового процента. Як особлива форма грошового капіталу, він без будь-якого опосередковую чого руху зростається з грішми. Отже, він функціонує одночасно і як гроші, і як капітал.

Перетворення грошей у позичковий капітал означає, що гроші починають виступати як особливий товар, який здатний приносити прибуток. Джерелом є амортизаційні відрахування, частина оборотного капіталу, заощадження населення. Позичковий капітал виступає у двох формах - як капітал-власність і як капітал-функція. Грошові засоби населення акумулюють банки і строкові товариства. Капітал, що приносить процент - це капітал-власність. Власник грошового капіталу не вкладає ці гроші у дію, а надає їх у позику функціонуючому підприємству. Він відчужує гроші-товар на відновлений строк, на закупівлю якого власник отримує свої гроші з процентом.

Капітал-функція - це позичений капітал, що використовується у виробництві, торгівлі, будівництві і приносить прибуток у формі підприємницького доходу. Ціною позиченого капіталу є процент. Функціональний капіталіст застосовує позичений капітал в діло і отримує середній прибуток - нехай 16 %. З них він заплатить власнику грошей де позичковий процент (нехай 8 %), а інші 8 % утворюють підприємницький дохід. Виходить, що капітал-власність реалізується в проценті, а капітал-функція - в підприємницькому доході.

Отже, через те, що в зрілому капіталістичному суспільстві в кожному індивідуальному капіталі постійно переплітаються власні і позичені капітали, весь суспільний капітал розглядається як капітал-власність і капітал-функція.

5. Кругооборот капіталу

Поверхневою формою обігу капіталу є його кругооборот. Кругооборот - це рух капіталу, в процесі якого він проходить три стадії і прибирає три форми - грошової, виробничої, товарної. Капітал починає свій рух у сфері обігу як грошовий капітал, функцією якого є придбання елементів виробничого капіталу.

За наявності засобів виробництва і робочої сили можна починати виробничий процес. Капітал тут виступає як виробничий процес, функцією якого є виробництво товарів і додаткової вартості. Для одержання вартості і додаткової вартості у грошовій формі треба продати продукт капіталу: доставити товар на відповідний ринок та знайти його покупця. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу, головною функцією якого є реалізація товару і одержання додаткової вартості у грошовій формі.

Таким чином, капітал проходить 3 стадії і набуває відповідно трьох форм - грошової, виробничої і товарної. Кожна з них має свій кругооборот. Припинення руху на одній з стадій кругообороту призводить до порушення процесу зростання капіталу. Довга затримка в одній із функціональних форм веде до його загибелі.

Капітал, що проходить, прибирає і скидає три форми, є промисловим капіталом. Це - загальна характеристика капіталу розвинутого капіталізму. Раніше три форми капіталу функціонували в одному тілі капіталу. Із зростанням виробництва, ускладненням процесу реалізації товарів і грошових операцій, функціональні форми промислового капіталу відособлюються зрілий капіталізм являє собою кругообороти продуктивного, товарного і грошового капіталів, що відособились один від одного.

Капітали рухаються з різною швидкістю. Швидкість кругообороту, або рух капіталу в часі називають оборотом капіталу. Проблема швидкості обороту проста: чим швидше обертається капітал, тим менше капіталу потрібно, тим менші товарні запаси, тим повніше і швидше задовольняються потреби громадян.

Основною категорією обороту капіталу є час обороту капіталу. Час обороту капіталу - це час, впродовж якого капітал проходить повний кругооборот. Час обороту капіталу розкладається на час виробництва і час обігу. Час виробництва в свою чергу розкладається на робочий період і час протікання природних технологічних процесів.

Залежно від швидкості обороту капітал виступає як основний і оборотний.

Основний капітал утворюють ті елементи продуктивного капіталу, які переносять свою вартість на створюваний продукт по частинах, по мірі зносу. До основного капіталу відноситься капітал, авансований у будівлі, споруди, машини, обладнання.

Авансується капітал у міру повної вартості названих засобів виробництва, а повертається зношена його вартість частинами, після реалізації товарів, вироблених за його участю. У процесі його обороту, з одного боку, відбувається поступове знецінення названих засобів виробництва, з другого боку, поступово нагромаджується перенесена ним вартість.

Основний капітал складають активні і пасивні елементи виробничого процесу. До перших відносяться машини і обладнання, до других - будівлі, споруди, транспортні засоби. Оборотний капітал формують засоби виробництва, вартість яких переноситься на вироблюваний товар певною мірою і повертається капіталісту в кінці кожного кругообороту. Це - затрати капіталіста на предмети праці - сировину, допоміжні матеріали, паливо, енергію. У кожному виробничому циклі вони повністю споживаються, а їх вартість повністю переноситься на вироблюваний товар.

До оборотного капіталу відноситься і змінний капітал. Звичайно, вартість робочої сили не переноситься на новий товар, як це з іншими елементами оборотного капіталу. Робоча сила створює еквівалент своєї вартості та додаткову вартість, але не за способом обороту вартості змінний капітал не відрізняється від інших елементів оборотного капіталу і збігається з ним.



Висновки

Після опрацювання літератури по даній темі, я зробив певні висновки.

В історії економічної науки не існує єдиної думки з приводу визначення поняття "капітал". Одні вчені ототожнюють капітал із засобами виробництва, інші розглядають його з точки зору продуктивних сил. Сучасні монетаристи розуміють під капіталом кредитні гроші. А авторська школа 70-х років ХІХ ст. вважає, що капітал, це те, що приносить дохід. Але скільки б багато не існувало трактувань капіталу, суть його зводиться до одного.

Капітал як фактор виробництва являє собою майно, цінність, яка може мати форму грошей, землі, речей, що належить підприємцям або іншим власникам і використовується в процесі створення товарів і послуг.

Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось нагромаджений, створений і в процесі застосування має мати властивість самозростання. Отже, для капіталу найважливішим є те, що за певних умов початкова вартість капіталістичних цінностей забезпечує додаткову вартість, тому, що головною функцією капіталу є принесення доходу.

Таким чином, капітал - це вартість, авансована у виробництво з метою одержання додаткової вартості, це вартість, що завдячуючи експлуатації, створює і приносить додаткову вартість.

Спрямування виробництва на виробництво додаткової вартості - мета капіталістичного виробництва, його об'єктивний закон. Оскільки цій меті підпорядковане все виробництво, вона є основною метою - основним економічним законом капіталістичного виробництва.

Одержанню додаткової вартості підпорядковується не тільки виробництву. На нього спрямований обмін, розподіл і споживання. Відтак, основний економічний закон виробництва покладає всю систему буржуазних виробничих відносин і є основним економічним законом капіталістичного способу виробництва.

Головним джерелом зростання капіталу є робоча сила. Тому, що робітник отримує за свою працю не повну вартість продукту, створену ним, а лише певну частину, величина якої в цілому достатня для відтворення працівника як такого. Отже, вартість, створена робочою силою, повинна бути більшою, ніж вартість робочої сили.

Таким чином, створюється додаткова вартість, яка є основою капіталістичного виробництва. Тому, що капіталістичне виробництво буде продуктивним доти, поки воно зможе виробляти додаткову вартість.



Список використаної літератури

1. Башнянин Г.І. Політична економія. - Київ: ІЗМН, 1997. - 302 с.

2. Башнянин Г.І. Політична економія. - Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. - 528 с.

3. Бергер П.Л. Капіталістична революція: п'ятдесят пропозицій. -- К., 1995. -- С. 34)

4. Борисов Е.В. Экономическая теория. - Москва: Юрайт, 1998. - 478

5. Гош О.П. Політична економія. - К.: "Преса України", 1999 р.

6. Енгельс Ф., Маркс К. Твори. - Т. 23.4

7. Маркс К. Капітал. - Т. 1.5

8. Маркс К. Капітал. Т.1 // Маркс К., Енгельс Ф. Твори - Т.23. - С. 157 - 187

9. Маркс К. Капітал. Т.25, 4.11, с. 349 - 350

10. Милль Дж. С. Основы политической экономии. - М., 1980 г.

11. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. - Тернопіль АТ "Тарнекс", 1993 р.

12. Нордгауз Вільям Д., Семюельсон Пол А. Макроекономіка. - К.: "Основи", 1995 р.

13. Основи економічної теорії (під ред. Г.Н. Климка, В. П. Нестеренка). - К.: "Вища школа", 1994 р.

Размещено на Allbest.ru