Інфраструктури ринку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Проголошення України незалежною державою відкрило реальні можливості переходу її до ринку. Подолання деструктивного тоталітарно-адміністративного режиму, корінна перебудова економічних процесів шляхом здійснення радикальних реформ, спрямованих на ринкову трансформацію всіх сфер господарського життя суспільства -- основні засади економічної та соціальної політики української держави.

Побудова розвинутого ринкового господарства -- процес досить складний і тривалий. У розвинутих країнах Заходу він відбувся як природний, взаємопов'язаний з економічним і соціальним прогресом суспільства.

Ринок -- досягнення всього людства на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і за допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва.

Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм - це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок -- це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість.

Цивілізований характер ринку в промислових розвинутих країнах визначається широким арсеналом перевірених часом і господарською практикою законодавчих і моральних норм, багатоплановою і компетентною політикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю керівників господарських структур на всіх рівнях, правовою свободою економічної самодіяльності людини.

Тісно взаємодіючи з усією системою економічних відносин, ринкова інфраструктура виступає необхідною умовою розвитку всіх суб'єктів господарювання регіональних ринків. Ринкова інфраструктура значно впливає на розвиток економіки завдяки підвищенню ефективності процесів товарного і грошового обігу та надання суб'єктам господарювання комплексу ринкових послуг, що створюють сприятливі умови для розвитку бізнесу.

Питання про сучасний стан інфраструктури ринку в Україні на сьогодні є дуже актуальним, оскільки її розвиток є одним з визначальних факторів, що впливають на розвиток економіки країни.

Основною метою нашого дослідження є визначення інфраструктури ринку. Для розкриття цієї теми необхідно знайти відповідь на ряд питань:

якісна характеристика та стан інфраструктури ринку;

сучасне трактування "ринкової інфраструктури";

функції інфраструктури;

інституціональна складова інфраструктури ринку;

характеристика спеціалізованої інфраструктури.

Предметом роботи є інфраструктура, а об'єктом розділ науки -- політична економія. Одним з методів курсової роботи є порівняння інфраструктури ринку та сучасного підприємництва.

У першому розділі зображено об'єкт і предмет "інфраструктури" та "інфраструктури ринку". У другому розділі дано якісну та функціональну характеристику основних елементів ринкової інфраструктури, їхньому рівні розвитку, функціям та ролі в національному господарстві країни та функцій інфраструктури. У третьому розділі охарактеризовано загальні положення спеціалізованої інфраструктури.

інфраструктура ринковий біржа кредитний



РОЗДІЛ 1. СУТЬ ІНФРАСТРУКТУРИ РИНКУ

1.1 Сучасне трактування "ринкової інфраструктури"

Термін "інфраструктура" походить від лінгвістичного значення латинських слів "infra" -- нижче і "structura" -- будова. Стосовно ринкової економіки, поняття "інфраструктура" вперше застосувала R.Jochimsen, визначивши її як суму матеріальних, інституційних закладів та особистих умов, які надаються у розпорядження економічних суб'єктів і створюють умови для повної інтеграції та забезпечення максимального можливого рівня розвитку господарської діяльності [3, c.67].

З розвитком науки та накопиченням досвіду було встановлено: чим вище рівень розвитку інфраструктури, тим швидше і більше надходять інвестиції, робоча сила, прискорюється економічний розвиток, зростає рівень життя населення. І навпаки, чим нижче рівень розвитку інфраструктури, тим повільніше або з великими витратами розвивається виробництво, тим важче життя людей [5, c.90].

У сучасній економічній літературі існують різні трактування "ринкової інфраструктури".

Найчастіше виділяють три групи понять ринкової інфраструктури.

група. Ринкова інфраструктура визначається як комплекс галузей, підгалузей і сфер діяльності, головне завдання яких зводиться до доведення товарів від виробництва до споживачів.

група. Ринкова інфраструктура визначається як каркас ринку, що являє собою розгалужену і взаємозалежну мережу підприємств і господарств для обслуговування процесів обміну і руху товару.

група. Ринкова інфраструктура визначається як сукупність технічних засобів та устаткування, які забезпечують ринкові процеси [8, с.50-55]

Ринкова інфраструктура значно впливає на розвиток економіки завдяки підвищенню ефективності процесів товарного і грошового обігу та надання суб'єктам господарювання комплексу ринкових послуг, що створюють сприятливі умови для розвитку бізнесу.

Ринкова інфраструктура повинна бути пропорційна рівню розвитку виробництва на кожному етапі розвитку суспільства. Сучасна економіка вимагає наявності потужних промислових і торгово-складських комплексів, інформаційно-комерційних мереж, високоефективних засобів фінансово-кредитних розрахунків тощо [1, c.106]. Особливо важливе значення ринкова інфраструктура має для розміщення продуктивних сил та економічного розвитку регіонів.

Отже, ринкова інфраструктура -- це сукупність особливих інститутів, що виконують функції надання спеціалізованих послуг суб'єктам господарювання з метою створення для них нормальних умов для функціонування, найкращої реалізації їх інтересів та подальшої інтеграції у єдину економічну макросистему. Основною макроекономічною функцією ринкової інфраструктури є підвищення ефективності капіталу, та, відповідно, ринкової економіки в цілому [9, c.33].

Інфраструктура -- сукупність різноманітних установ, які забезпечують безперебійне багаторівневе, достатньо ефективне функціонування господарських взаємозв'язків, взаємодію суб'єктів ринкової економіки і регулюють в її межах рух товарно-грошових потоків.

Виходячи зі змісту визначення ринкової інфраструктури, можна дійти висновку, що вона може функціонувати як на мікро, так і на макрорівні, виконує певні функції, має за мету забезпечити безперебійне, ефективне функціонування всієї ринкової системи.

Шлях становлення ринкової інфраструктури в Україні не менш складний, ніж підприємництва [13, c.150-156].

Мала економіка -- украй суперечливий сектор народного господарства. Тут кожна галузь, узята окремо, знаходиться в дуже сильній залежності від багатьох зовнішніх чинників і умов: джерела фінансування, матеріально-технічного постачання, кон'юнктури ринку й інших чинників. Незначний збій у цьому механізмі може призвести до руйнування і ліквідації галузі. У той же час втрати у випадку невдачі не так уже великі, що дозволяє досвідченому бізнесмену досить швидко відновити свою справу.

Державна опіка служить сильнішим каталізатором, сприяє зміцненню підприємництва. Головною задачею з боку держави є чітке визначення пріоритетних напрямків розвитку економіки, науки, техніки, утворення зовнішньоекономічної діяльності, підкріплення цих пріоритетів системою пільг і гарантій, виділення необхідних матеріально-технічних і фінансових ресурсів, організація необхідного навчання кадрів. Все інше -- турбота малих підприємств.

Мала економіка грає велику роль у народному господарстві промислово розвинутих країн, і вони мають відповідні державні органи керування. На такого роду державні органи покладаються загальні стратегічні і координаційні функції.

Дуже діючим важелем регулювання діяльності малого бізнесу в промислово розвитих країнах є податкова політика, за допомогою котрої нерідко вирішуються складні регіональні проблеми.

Важливим інструментом державного сприяння малим підприємствам у більшості промислово розвитих країн є система державних контрактів. Дана форма відношень держави і бізнесу дозволяє забезпечити останньому гарантований ринок збуту, прискорити процес накопичення капіталу, розширити виробничі потужності, зміцнити конкурентоздатність, модернізувати устаткування, залучити кваліфіковані кадри [6, с.42].

Достатньо широкий розвиток в останнє десятиліття одержали спеціальні служби по наданню різноманітних консультаційних послуг малим компаніям, що організуються державними органами і приватними підприємствами.

В умовах сучасної нестабільної економічної ситуації вітчизняний малий бізнес перебуває в протектораті держави. На жаль, поки що ефективний механізм підтримки і стимулювання розвитку підприємництва в Україні ще не створений. Прийняті програми, закони, постанови мають здебільшого декларативний характер [7, c.23-27].

Для успішного функціонування такого суспільного феномена, як підприємництво, а тим більше для перетворення його в основну організаційну форму виробництва, необхідні визначені умови. Для країн із ринковою економікою існують загальні умови розвитку підприємництва:

стабільність державної економічної і соціальної політики;

позитивна суспільна думка відношення до підприємництва;

пільговий податковий режим;

наявність розвинутої інфраструктури підприємництва;

ефективна система захисту інтелектуальної власності [2, с.22-24].

У країнах ринкового господарства більше половини ВВП створюють малі підприємства. В Україні поки що малий бізнес не відіграє істотної ролі в забезпеченні економічного зростання, його внесок у ВВП складає бл. 15%.

Це відбувається тому, що у своїй діяльності вітчизняне підприємництво наштовхується на різноманітні перешкоди, які можна поділити на макро і мікроекономічні. До першої групи ставляться такі:

Податкова політика, відсутність належного законодавчо-нормативного забезпечення. Підприємницька діяльність не може повноцінно розвиватися за відсутності або недосконалості законів, що її регулюють.

Адміністративні бар'єри. Велика кількість законів, нормативних актів, інструкцій заплутує підприємців.

Недостатня державна підтримка. На сьогодні в Україні ще не склалася ефективна система державної підтримки і захисту малого підприємництва. Механізм фінансування і кредитування, інформаційне і консультаційне забезпечення, система підготування і перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності недосконалі і приносять дуже мало користі.

Низька інвестиційна активність унаслідок нестабільності економіки.

Тіньова економіка. Найчастіше МП є учасниками тіньової економіки через податковий тиск тощо [4, с.320-335].

Умови розвитку ринкової інфраструктури і чинники, що впливають на її становлення в Україні, подібні з умовами і чинниками здійснення підприємницької діяльності як по утриманню, так і по наборі позитивних і негативних рис.

На сьогоднішній день пріоритетом розвитку економіки з боку держави повинний стати розвиток елементів ринкової інфраструктури, їх реформування відповідно до світових стандартів, оновлення правової бази для забезпечення ефективності їх функціонування. Звичайно, період незалежності України досить короткий, щоб досягти економічного рівня країн Заходу, але використання їхнього досвіду у відповідності з особливостями вітчизняної економічної системи забезпечить розвиток усіх сфер народного господарства , а згодом, і вихід економіки України на світовий рівень [11, c.150].

1.2 Кредитна система як елемент ринкової інфраструктури

Ринкова система може нормально функціонувати лише тоді, коли в її судинах постійно циркулюють грошові потоки (готівкові й безготівкові). Безперервність цієї циркуляції забезпечує кредитна система.

Кредит - (від латинського "кредо" - вірю) є формою руху грошового капіталу, який надається в позику на умовах повернення й прибутковості. Наявність кредитних відносин передбачає, з одного боку, тимчасово вільні грошові капітали, власники яких готові надати їх на певний строк за певну винагороду (процент), а з іншого, - підприємців, бажаючих тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності [6, 23].

В умовах розвинутої ринкової економіки кредит виступає в декількох видах і здійснюється через найрізноманітніші організаційні форми, які в сукупності утворюють кредитну систему, а це: банки, інвестиційні фонди, страхові компанії, фонди. Розглянемо, що вони собою являють.

Банки є центральною фігурою кредитної системи. Саме через них здійснюються основні посередницькі функції між кредиторами й позичальниками. Існує багато різних видів банків, проте за своїм функціональним призначенням і належністю вони можуть бути зведені у дві великі групи: центральні (федеральні) банки і комерційні банки. В сукупності і взаємодії всі банки складають національну банківську систему.

У центрі банківської системи стоїть центральний банк. Він є емісійним, касовим та резервним центром країни. Більшість країн світу мають один центральний банк, наприклад Англійський банк у Великобританії, Бундесбанк у Німеччині, Національний банк в Україні. У США їх аж дванадцять і утворюють вони центральну федеральну систему. Зумовлено це рядом обставин, характерних саме для США. По-перше, масштабністю країни, по-друге, економічним розмаїттям і великою кількістю комерційних банків (біля 14 тис.), по-третє, політичним компромісом між прибічниками централізації і децентралізації банківської системи. Але й тут виділяється найголовніший банк - Федеральний резервний банк міста Нью-Йорка. До того ж розвитком сучасних засобів сполучення й транспорту формується тенденція до скорочення федеральних банків.

Другу частину кредитної системи складають комерційні банки та їх відділення. Саме вони здійснюють кредитне обслуговування функціонуючих капіталів і населення. Свій капітал комерційні банки утворюють в основному за рахунок депозитів (вкладів, позичок клієнтів). Основним джерелом банківського прибутку виступає різниця (маржа) між процентом, що береться банком за наданий кредит (позика), і процентом, що сплачується банком за депозитами. Отже, банківський прибуток, як і прибуток торговельного і промислового підприємців, бере свій початок з виробництва.

Засновниками комерційних банків можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. За способом формування статутного фонду комерційні банки можуть створюватися як акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю.

Комерційні банки бувають універсальними й спеціалізованими. Універсальні банки акумулюють грошові кошти населення, підприємств, організацій, здійснюють грошові розрахунки, розміщують кредитні ресурси, надають традиційні банківські послуги, керують грошово-кредитним обігом. Спеціалізовані банки (кооперативні, селянські, іпотечні, інвестиційні, експортно-імпортні і т.д.) здійснюють грошово-кредитні операції у вузько спеціалізованих сферах.

Інвестиційні банки здійснюють фінансування капітального будівництва, а також реновацію основного капіталу промислових підприємств, транспорту, зв'язку, житлового, комунального й культурно-побутового будівництва. Особливість інвестиційних банків полягає в тому що вони не займаються залученням вкладів населення. У Великобританії, ПАР та Сінгапурі подібні інститути називають торговими банками, в Південній Кореї - фірмами з торгівлі цінними паперами, у Франції - діловими банками. Виділення інвестиційних банків в окремий вид призвело до розподілу праці в кредитній сфері, причому в деяких країнах таке виділення закріплене законом.

У сучасних банківських системах розрізняють інвестиційні банки двох типів. Для першого з них, котрий є характерним для банківських систем англосаксонського типу, притаманні операції виключно з розміщення й торгівлі цінними паперами. Банки другого типу характерні для романо-германських банківських систем. Тут типовими є операції з середньострокового та довгострокового кредитування.

Іпотечний банк надає довгострокові позики під заставу нерухомого майна.

Експортно-імпортний банк займається фінансуванням і кредитуванням експортно-імпортних поставок товарів та інших операцій.

Сучасна економіка характеризується дуже високим рівнем кредитних відносин. Тому кредитна система не обмежується лише банківськими закладами. Окрім банків, кредитними операціями займаються інші позабанківські структури. Одними з могутніх небанківських кредитних інститутів є страхові фірми. За розмірами операцій і активів вони поступаються лише банківським фірмам. Страхові фірми - це акціонерні приватні і державні організації, які страхують населення, майно, комерційні операції, практично все, що пов'язано з людською діяльністю. Але страхуванням діяльність цих фірм не обмежується. Вони займаються також ощадною справою і підприємництвом. Так, мобілізовані ними кошти населення вони направляють у кредитні операції, надходження від яких складає більшу частину їхнього прибутку. Наприклад, страхові фірми Англії і США покривають більш як 50% потреби промисловості цих країн у довгострокових кредитах. Вони також вкладають гроші безпосередньо у великі і найбільш прибуткові компанії, володіють великими пакетами високоприбуткових заставних паперів під нерухоме майно, купують облігації державних позик.

У результаті ощадної, фінансової, кредитної, інвестиційної діяльності страхові компанії здійснюють величезний позитивний вплив на функціонування ринкової економіки, тим самим сприяють підвищенню ефективності економічного життя країн.

Позабанківське фінансування довгострокових капіталовкладень у народне господарство здійснюється також через інвестиційні фонди. Джерелом утворення інвестиційних фондів залежно від форми власності можуть бути податки й грошові збори, субсидії, позики, обов'язкові й добровільні пожертви підприємств, організацій і населення. Отже, суть інвестиційних фондів зводиться до акумуляції коштів населення і використання їх для нагромадження. Однією з функцій інвестиційних фондів в умовах приватизації державної власності є обслуговування обігу приватизаційних паперів при розміщенні їх населенням в об'єкти приватизації.

Інвестиційні фонди мають різноманітні юридичні форми, тобто вони можуть діяти як державні організації, акціонерні товариства, приватні установи. Тому управління ними здійснюється суб'єктами тієї чи іншої організації (концерну, асоціації) або правлінням, або конкретним громадянином. Як правило, головним органом управління є загальні збори, конференція, сесія або конгрес. Фонд здійснює свою діяльність, керуючись статутом.

Утворюються й інші фонди, які займаються акумуляцією грошових коштів та інвестуванням їх у ті чи інші галузі народного господарства, зокрема, такі відомі у світі, як Міжнародний валютний фонд. В Україні - це Пенсійний фонд, фонди соціального страхування, Зайнятості і Чорнобиля, Державний валютний фонд та інші. Головною їх ознакою є те, що вони являють собою сукупність грошових або інших ресурсів, які знаходяться в розпорядженні тих чи інших асоціацій, об'єднань, підприємств, організацій, державних установ, приватних громадян, призначених для цільового використання. В періоди вивільнення їх від цільового використання ці кошти використовуються для інвестицій, кредитування, надання послуг, позик з метою їх нагромадження. Звичайно, якщо це не суперечить чинному законодавству.

Кредитна система, залежно від напрямку кредитної діяльності, включає багато структурних розділів, але головною ключовою фігурою є центральний банк.



РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ТА ФУНКЦІЇ ІНФРАСТРУКТУРИ РИНКУ

2.1 Функції інфраструктури ринку

Елементи ринкової інфраструктури, через які реалізуються її функції, можна згрупувати у три блоки: організаційно-технічна інфраструктура, куди входять товарні біржі та аукціони, торговельні дома і торгові палати, холдингові і брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, пункти прокату і лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації та засоби оперативного зв'язку; фінансово-кредитна інфраструктура ринку, куди входять банки, фондові і валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій, тобто всі ті, хто може і займається мобілізацією тимчасово вільних ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення; організаційно-дослідна інфраструктура ринку включає наукові інститути, що вивчають ринкові проблеми, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади. Інститути та організації, що входять у цю інфраструктуру, вивчають динаміку ринкової ситуації, розробляють стратегію і тактику поведінки підприємців на ринку, розробляють прогнози для уряду і підприємців, моделюють наслідки тих чи інших рішень, консультують, злагоджують конфлікти між партнерами, готують економістів, менеджерів і спеціалістів з маркетингу [9, c.40].

Ринкова інфраструктура є механізмом функціонування підприємництва (бізнесу). Вона охоплює широкий економічний простір -- від виробництва до споживання: укладення договорів, контрактів на постачання, просування товарних потоків галузями і регіонами, регулювання збуту та обслуговування економічної системи. З огляду на це ефективність функціонування ринкової економіки передусім залежить від комплексності та ефективності її інфраструктури [12, c.109].

Ринкова інфраструктура через свої елементи виконує такі основні функції:

здійснює правове та економічне консультування підприємців і захист їхніх інтересів у державних і приватних структурах;

забезпечує фінансову підтримку, кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування нових господарських формувань тощо;

сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств;

регулює рух робочої сили;

створює необхідні умови для ділових контактів підприємців;

здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування і т. ін., що в кінцевому результаті забезпечує більш швидкий рух товарів і послуг від виробника до споживача [1, c.165].

2.2 Інституціональна складова інфраструктури

Розглянемо детальніше окремі інститути (інституціональна складова інфраструктури) інфраструктури ринку.

Товарна біржа -- це асоціація юридичних і фізичних осіб, які здійснюють оптові (торговельні) операції за стандартами, зразками у спеціально відведеному місці, причому ціни на товари встановлюються в умовах вільної конкуренції.

Універсальними називають біржі, які торгують товарами різних груп. Біржі, об'єктом торгівлі яких є окремі товари або їхні групи, називають спеціалізованими. У свою чергу, їх поділяють на спеціалізовані широкого профілю і вузькоспеціалізовані. Членами біржі є її акціонери. Вони мають право безплатно відвідувати біржу, користуватися її технічними засобами, укладати угоди. Крім членів біржі в торгах можуть брати участь відвідувачі -- постійні та разові [10, с.176].

Суб'єкт може набути статусу постійного відвідувача біржі, придбавши відповідний абонемент (чи облігації), як правило, на рік участі у біржових торгах. Власник абонемента може брати участь в усіх біржових торгах. Статус разового відвідувача, підтверджений разовим вхідним квитком, дає право на участь у торгах у певний день.

Участь підприємства у біржовій торгівлі на постійних чи разових засадах може здійснюватися за певну плату через брокерські контори або брокерів (маклерів) [15, с.18].

Для того щоб стати біржовим, товар має відповідати певним вимогам. Насамперед він має бути масовим, а отже, немонопольним. Кількість товару визначають в угоді у натуральних одиницях. Фактичну величину продажу називають лотами, тобто партіями. У разі стандартизації якості біржового товару як єдину міру використовують базовий сорт, тобто найпоширеніший вид продукції цього ринку.

Особливістю біржового товару є те, що його завжди можна купити і продати, тобто він цілком ліквідний. Котирувальна ціна -- це типова ціна, що встановлюється біржею з урахуванням кон'юнктури ринку [1, c.170].

Біржова угода -- це письмово оформлений документ купівлі-продажу або поставки. Вона буває двох видів -- з реальним товаром і строкова. У першому випадку товар переходить від продавця до покупця, тобто це реальний товарообмін. Товар має перебувати у приміщенні біржі (на її складах) або бути поставленим у строк від 1 до 15 днів після укладення угоди. Такі угоди називають ще спот [5, c.100].

Форвардні угоди -- це зобов'язання продавця здійснити постачання конкретної кількості товару певної якості у зазначений час Такі угоди поділяють на позабіржові та біржового обороту. Позабіржові угоди укладають для поставки товару в майбутньому без будь-якого офіційного гаранта. Якщо між покупцем і продавцем є біржовий посередник, тобто угода укладається на реальний товар у зазначений час через біржу, то це форвардна угода біржового обороту.

У бартерних угодах роль еквівалента виконують, як правило, зерно, автомобілі, ліс, цемент, м'ясопродукти, мед, картопля тощо [10, с.138].

Угоди "з умовою" поширені в країнах, що перебувають у стані переходу до ринкової економіки, їхня сутність полягає в тому, що продаж одного товару відбувається за одночасної купівлі іншого. Відрізняються такі угоди від бартерних тим, що здійснюються у процесі публічних торгів в операційному залі за участю маклера, а обліково-розрахункову функцію виконують гроші.

Особливістю ф'ючерсних угод є постачання товару згідно з попередньо укладеними контрактами за цінами, що встановлюються на ринку реального товару, або за котирувальною ціною. При строкових операціях ф'ючерсного типу рух товару не є обов'язковим, оскільки це продаж прав на товар. Ставши об'єктом такої торгівлі, він може реалізовуватися за різними цінами (у момент купівлі і продажу ціни на ринку реальних товарів відрізняються). Якщо ціна зросла, різницю виплачує продавець, якщо знизилась, -- покупець.

Для того щоб застрахуватися від можливих втрат внаслідок зміни цін при здійсненні контрактів з реальним товаром у біржових операціях, застосовують хеджування (захист). У найзагальнішому вигляді хеджування визначають як страхування ціни товару від ризику небажаного для виробника зниження чи невигідного для споживача зростання. І продавець, і покупець однаковою мірою зацікавлені в усуненні значних коливань ціни [3, с.92-99].

Зменшенню ризику, пов'язаного з торгівлею ф'ючерсними контрактами, сприяють угоди з премією (опціон), що є торгівлею попередніми контрактами. Джерелом доходу для покриття фактичної ціни, на відміну від ціни під час укладення опціонної угоди, є премія. Це величина ризику, тобто сума, яку може втратити покупець опціону, якщо відмовиться від купівлі товару.

Фондова біржа -- це організаційна форма ринку на якому здійснюється торгівля цінними паперами -- акціями, облігаціями, зобов'язаннями державної скарбниці, сертифікатами, документами, пов'язаними з рухом кредитних ресурсів і валютних цінностей.

Діяльність публічно-правових бірж постійно перебуває під державним контролем. Держава приймає активну участь в створенні правил біржової торгівлі, контролює їх виконання, забезпечує підтримку правопорядку на біржі під час проведення торгів, призначає біржових маклерів [3, с.119-127].

Приватні фондові біржі -- це акціонерні товариства, що абсолютно самостійні в організації біржової торгівлі. Всі угоди на таких біржах укладаються у відповідності до чинного в країні законодавства. Держава не дає ніяких гарантій і не бере на себе ніякої відповідальності по забезпеченню стабільності біржової торгівлі та зниженню ризику торговельних угод.

При змішаному типі - фондова біржа створюється як акціонерне товариство, але при цьому 50% їх капіталу належить державі. Керівництво такими біржами здійснюється на виборній основі, але нагляд за біржовою діяльністю здійснюється біржовим комісаром, він же проводить офіційну реєстрацію біржових курсів.

Окрім цієї класифікації фондові біржі умовно поділяють також на "брокерські" та "банківські". Перший тип характерний для США, відповідно до такої організації бірж торгівлею цінними паперами займаються лише брокери, а комерційним банкам "вхід" на біржу заборонено. За другим типом навпаки - банки є найважливішими суб'єктами біржової торгівлі цінними паперами [2, с.50].

В країнах, що мають федеративний державний устрій, біржовій фондовій системі притаманна поліцептричність, в таких країнах майже рівні позиції займає кілька центрів фондової торгівлі

Усі фондові біржі можна поділити на кілька груп. Умовно вони класифікуються так: найбільш розвинуті, розвинуті, перспективні й щойно створені [4, с.498].

Біржа праці -- елемент ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку праці. Система бірж праці сприяє здійсненню узгодженої державної політики в галузі зайнятості населення. Біржа праці виконує такі функції: аналізує стан ринку праці; прогнозує поспіває і пропозицію робочої сили; веде облік громадян, що звертаються за працевлаштуванням; сприяє працевлаштуванню працездатних; здійснює професійну орієнтацію молоді; виплачує допомогу по безробіттю тощо.

Біржа праці виступає певним гарантом конституційного права на працю як державна організація. Поряд з державними біржами праці існують і платні приватні агентства (контори), що є посередниками в галузі праці, а також посередницькі бюро при профспілках, молодіжних, релігійних організаціях та ін. [15, c.25].

Банк -- це економічна установа, що спеціалізується на кредитуванні, посередництві в грошових рахунках і операціях з цінними паперами. За формою власності банки поділяють на державні (національні), акціонерні, приватні (індивідуальні та партнерські), кооперативні, муніципальні (комунальні), створені з участю держави, міждержавні. Вони виконують такі види операцій: пасивні, активні, комісійні [2, c.8].

Пасивні банківські операції -- операції, через посередництво яких утворюються ресурси банків.

Активні банківські операції -- діяльність, пов'язана з розміщенням грошових ресурсів банку (наданням їх у кредит).

Кредити надаються у вигляді грошових позик і зобов'язань банку гарантувати платежі клієнта. В останньому випадку банк не надає грошові позики, а лише обіцяє здійснити платежі у разі, якщо позичальник не зможе оплатити свої зобов'язання.

Комісійні банківські операції -- посередницька діяльність, яка не передбачає кредитів банку і не є джерелом надходження коштів на його рахунок. До них відносять: платіжний оборот, операції з валютою, інкасування векселів і чеків, прийняття на зберігання цінних паперів і надання сейфів для користування, управління майном та ін. [4, c. 339-345].

Діяльність банків має засновуватися на повному комерційному розрахунку і самофінансуванні. У процесі своєї діяльності вони одержують прибуток. Банківський прибуток -- це залишок між сумою одержаних відсотків і витратами банку. Прибутковість оцінують за нормою банківського відсотка.

Перший рівень банківської системи України представлений Національним банком України. Правовий статус, принципи організації і діяльності Національного банку України визначені Конституцією України та Законом України "Про Національний банк України" [11, c.160].

Національний банк України є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності та перебуває у його повному господарському віданні і статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., який є державною власністю і служить для забезпечення зобов'язань Національного банку України.

До другого рівня банківської системи України належать комерційні банки. Комерційні банки є багатофункціональними установами, що здійснюють основний спектр кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів [11, c.178].

Комерційні банки -- це автономні, незалежні комерційні підприємства. З одного боку, вони створюються для задоволення інтересів власників банку (акціонерів або індивідуальних) і суспільних інтересів клієнтури юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються банком, а з іншого це підприємства особливого типу, які організовують та здійснюють рух позичкового капіталу для забезпечення отримання прибутку власниками банку. Як важлива ланка банківської системи держави, комерційні банки концентрують основну частину кредитних ресурсів і здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб. Комерційні банки є юридичними особами. Як будь-яка юридична особа банки мають свої ознаки [7, c.56].

Комерційні банки здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку: пропонують на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян виконанням банківських операцій і наданням різних банківських послуг. За надання послуг клієнти сплачують винагороду, за рахунок якої утворюється прибуток банку.

Характеризуючи сутність комерційних банків та їх специфіку, слід зазначити їх велике значення у механізмі функціонування фінансової системи держави завдяки їх зв'язкам з усіма секторами економіки.

Останнім часом у діяльності комерційних банків спостерігається тенденція розширення їхніх функцій з метою універсалізації роботи, підвищення ефективності банківської діяльності, здійснення нетрадиційних для цієї сфери фінансового підприємництва дій (операції з цінними паперами, лізингові та факторингові операції й інші види кредитно-фінансового обслуговування).

За спеціалізацією банки в Україні можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше ніж 50% його активів є активами одного типу, а статусу спеціалізованого ощадного банку -- якщо більше ніж 50% його пасивів є вкладами фізичних осіб.

За масштабом діяльності розрізняють великі, середні та дрібні банки. Однак чинне законодавство не містить конкретних критеріїв щодо віднесення банків до тієї чи іншої групи [12, с.184 ].

Комерційні банки можуть також здійснювати з поміж інших такі види активних операцій: лізингові операції, факторинг і форфейтинг.

Лізинг - це різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній формі і погашається клієнтом у розстрочку. При здійсненні такої лізингової операції банки, організують отримання довгострокової позички в одного або у кількох кредиторів на суму до 80% вартості зданих в оренду активів [13, c.170]. За організацію позички банки отримують від орендаря додаткову винагороду.

Нетрадиційною банківською операцією є факторинг -- купівля банком у клієнта термінових вимог платежу, пов'язаних з постачанням товарів або наданням послуг. Факторинг -- це уступка права вимоги, що оформляється відповідним чином укладеним договором між банком і клієнтом (ст. 197 ЦК України). У договорі банк зобов'язується не тільки стягувати борги, а й визначає свої функції з обслуговування боргу, передбачає аналіз кредитної спроможності боржників, інкасування, залікові операції, приймання на себе ризику несплати тощо.

Різновидом факторингової операції є форфейтинг -- форма кредитування зовнішньоекономічних операцій купівлею комерційним банком векселів, акцептованих імпортером, тобто експортер переуступає банку свої вимоги до покупця [10, с. 107].

Значну роль серед елементів ринкової інфраструктури відіграють небанківські кредитно-фінансові інститути, до яких належать інвестиційні, фінансові фонди, ощадні каси, страхові компанії, ломбарди, кредитні кооперативи. В Україні небанківські інститути ще перебувають в процесі формування. В країнах з розвинутою ринковою економікою серед небанківських інститутів виділяються страхові компанії, які здійснюють страхові операції, акумулюють значні грошові кошти. Це надає можливість страховим компаніям не тільки відшкодовувати застрахованим громадянам і фірмам заподіяні збитки, а й надавати з наявних грошових ресурсів кредити. Деякі страхові компанії з цього погляду можуть конкурувати навіть з банками [6, c.59].

До елементів ринкової інфраструктури слід також віднести:

Торговий дім -- різновид фірми, асоціації торгових, виробничих та інших підприємств, до яких часто приєднуються і банки, що здійснюють широкий комплекс експортно-імпортних операцій, в т. ч. кредитно-фінансових, транспортно-експедиторських, страхових та маркетингових;

Торгово -- промислові палати -- комерційні організації, які ставлять перед собою мету -- сприяти розвитку економічних і торговельних зв'язків з партнерами зарубіжних країн, зокрема в організації міжнародних ярмарків, а також надавати їм цільові інформаційні послуги;

Ярмарок (одна з найбільш ранніх форм торгівлі) -- періодичні торги, які проводяться в певному місці, вони можуть бути всесвітні, міжнародні, національні, регіональні та місцеві;

Аукціон -- спосіб продажу товарів (антикварні речі, твори мистецтва, валюта, житло, товари довгострокового користування, ін.) з публічного торгу в попередньо обумовлений час і в певному місці, крім добровільних, можуть мати місце і примусові аукціони (останні організовуються органами судочинства або органами влади з метою продажу майна неплатоспроможних боржників чи продажу безпосередньо майна, що не перейшло державі по праву спадкування або в результаті конфіскації);

Лізингові фірми, які спеціалізуються на здачі в оренду на тривалий строк предметів довгочасного користування (як правило, знарядь праці, устаткування, транспортних засобів, механізмів, обчислювальної техніки, тощо); відповідно до договору лізингу орендар сплачує орендодавцю повну вартість взятого в оренду майна; виділяють два види лізингу -- фінансовий, коли договір укладається на строк, під час якого амортизується 60% вартості об'єкта лізингу, і оперативний, коли договір передбачає амортизацію 90% вартості об'єкта лізингу;

Аудиторські організації -- фірми, що виконують контрольні, консультативні та інші функції на основі угод з різними юридичними та фізичними особами, вони можуть мати свої філії (відділення) за кордоном, що дає їм змогу обслуговувати міжнародні компанії та спільні підприємства; основні завдання аудиторських фірм -- дати висновок про фінансове становище, платоспроможність компаній, який у встановленому законодавством порядку публікується в річному звіті цієї компанії разом з її офіційним балансом;

Холдингові компанії -- товариства, які використовують свій капітал для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній, що дозволяє їм встановлювати контроль за діяльністю цих компаній, спрямовувати їх розвиток, а також отримувати значну частку прибутку; слід відрізняти чистий холдинг, коли холдингова компанія утворюється для контролю та управління іншими, і змішаний холдинг, коли передбачається також заняття підприємницькою діяльністю, а тому помітну роль у діяльності холдингових компаній відіграють банки та інші фінансові установи;

Довірчі товариства (трестові компанії) товариства, які спеціалізуються на виконанні відповідно до укладеного договору (угоди) договірних операцій, тобто виконують функції щодо управління майном, цінними паперами, підприємства і т. д.;

Брокерські та дилерські фірми (контори): а) брокерські фірми (об'єднання брокерів) -- це фірми, які, маючи всебічну інформацію щодо кон'юнктури ринку певного товару, виконують функції посередників на товарних (зокрема -- нерухомості), орендових біржах між продавцями і покупцями, розраховуючись за здійснені операції коштами своїх клієнтів і тому така фірма, як і окремий брокер не несе відповідальності за результати укладених договорів (угод); біржа забезпечує брокерів приміщенням, зв'язком, визначає біржові ціни (котирування), сприяє розрахункам та розглядає у разі потреби спори між учасниками угод; б) дилерські фірми (об'єднання дилерів) -- фірми, які на відміну від брокерських виступають на біржі від свого імені, здійснюють посередницькі операції за власні кошти і тому ризик за результати цієї чи іншої угоди беруть на себе вже самі дилерські фірми або окремі дилери [14, с. 50-74].



РОЗДІЛ 3. СПЕЦІАЛІЗОВАНА ІНФРАСТРУКТУРА

Спеціалізована ринкова інфраструктура забезпечує організаційне оформлення ринкових відносин за допомогою бірж, торгових домів, аукціонів, систем роздрібної та гуртової торгівлі, ярмарків, торгових палат та ін. [15, c.136].

Біржа -- постійно діюча організаційна форма оптового ринку цінностей.

Такими цінностями є:

Ш товари масового попиту, які мають стандартні споживчі якості;

Ш акції акціонерних підприємств і банків;

Ш боргові грошові зобов'язання держави і облігації корпорацій, казначейські білети;

Ш векселі (цінні папери, виписані під надані в кредит товари);

Ш фрахтові документи (страхові зобов'язання під товари, що перевозяться);

Ш валюта (іноземні банкноти (девізи) або чеки на іноземні депозити);

Ш нерухоме майно;

Ш праця [8, c.86].

За видом діяльності розрізняють біржі загальні і спеціалізовані. Загальна біржа - біржа, на якій обертаються кілька видів цінностей (наприклад, товари і цінні папери). Спеціалізована біржа - біржа, яка здійснює операції лише з одним видом цінностей.

Існують спеціалізовані біржі товарні, фондові, фрахтові, валютні, нерухомого майна, праці.

Біржі є місцем, де відбуваються торговельні операції - укладаються відповідні угоди. Угоди купівлі-продажу укладають на біржі професійні посередники -- агенти, брокери, дилери. Біржі здійснюють котирування цін, встановлюють стандарти на біржові товари, розробляють типові контракти, здійснюють розрахунки між продавцями і покупцями, інформаційну діяльність, надають своїм клієнтам страхові, арбітражні та інші послуги.

Торговий дім - спеціалізована фірма, яка торгує одним товаром або групою однорідних товарів за дорученням клієнтів чи власним коштом [5, c. 146].

Відмінний від товарної біржі тим, що на біржі торгують самі учасники або за їх дорученням брокери, а в торговому домі - сама фірма.

Сфера діяльності торгового дому досить широка: операції з внутрішньої оптової та роздрібної торгівлі; експортно-імпортні та інші зовнішньоекономічні операції; виробництво продукції; надання замовникам різноманітних супутніх послуг (комерційно-посередницьких, інженерно-консультаційних, транспортно-експедиторських, фрахтових, страхових та ін.). Для виконання своїх функцій торгові доми мають мережу магазинів, складські приміщення, транспортні засоби, засоби зв'язку та інформаційні центри. Торгові доми існують у формі акціонерних товариств, засновниками яких є промислові підприємства, банки, науково-дослідні установи та ін. [1, c. 205].

Аукціон - різновид періодичних відкритих публічних торгів, на яких відбувається продаж товарів, що вирізняються індивідуальними властивостями і не є взаємозамінними: твори мистецтва, антикваріат, хутро та ін.

Існує два способи проведення аукціонів: 1) аукціон на підвищення цін; 2) аукціон на зниження цін (голландський аукціон). На першому товар купує той, хто дає найвищу ціну. На другому спочатку встановлюється штучно завищена ціна, яка поступово знижується. Купує товар той, хто перший зупинить зниження ціни [6, c.85]. Розрізняють аукціони примусові і добровільні. Примусові проводять за рішенням суду для стягнення боргів з неплатників, а також державні та приватні організації для реалізації конфіскованих вантажів, заставленого і не викупленого в установлений термін майна, незапитаних і неоплачених товарів. Добровільні організовують з ініціативи власників товарів або майна, що продаються з метою найвигіднішої їх реалізації [12, c.197].

Роздрібна торгівля - діяльність з продажу товарів чи послуг безпосередньо кінцевим споживачам для їх особистого споживання.

Роздрібні торговельні підприємства класифікують за чотирма ознаками:

1) за пропонованим асортиментом;

за цінами;

за характером обслуговування;

за власністю.

Роздрібний торговець -- головний суб'єкт товарного ринку. Через нього маса продукції та послуг від виробництва надходить до безпосереднього споживача. Саме в цій ланці завершується один цикл відтворення і починається інший. Отже, умови, ефективність функціонування роздрібного торгового підприємця визначають ефективність функціонування суспільного виробництва загалом [13, c.235].

Гуртова (оптова) торгівля -- діяльність з продажу товарів гуртом (оптом) тим, хто купує їх для перепродажу або виробничого використання.

Гуртові (оптові) торговельні підприємці допомагають виробникам ефективно доставляти товари роздрібним торговельним підприємствам і промисловим споживачам, виконуючи функції збуту, стимулювання, закупівель, формування товарного асортименту, складування, транспортування, фінансування та ін.

В умовах формування ринкової економіки України важливим завданням є створення відповідних організаційних структурних підрозділів для забезпечення належного руху оптовою ланкою засобів виробництва і сільськогосподарської продукції. До них належать: аудиторські фірми, холдинги, інвестиційні фонди, страхові фірми.

Аудиторська фірма -- організація, яка здійснює комплексну перевірку фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій. Аудит -- це надання практичної допомоги керівництву та економічним службам підприємства (фірми) у веденні справ і управлінні його фінансами, організації бухгалтерського обліку, юридичних консультацій.

Аудиторські перевірки проводять за рішенням органів влади і управління, з ініціативи самої фірми або її засновників. У всіх випадках аудит є незалежною експертизою, дані якої використовують як важливий фактологічний матеріал (у тому числі доказ, компромат) при розгляді ділових відносин між різними суб'єктами.

Холдинг - компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій інших компаній, що дає їй право контролю і управління їх діяльністю. Розрізняють два види холдингів:

1) чистий холдинг -- для скуповування контрольних пакетів акцій інших компаній і управління їх діяльністю у власних інтересах;

2) змішаний холдинг -- окрім управління діяльністю і контролю за іншими компаніями, здійснює певну підприємницьку діяльність -- промислову, торговельну, транспортну, кредитно-фінансову та ін. Створюється, як правило, у зв'язку із заснуванням підконтрольними компаніями дочірніх фірм або поглинанням ними інших акціонерних товариств [2, c.142-150].

Інвестиційний фонд -- сукупність грошових або інших ресурсів, які мають у своєму розпорядженні асоціації, об'єднання, підприємства, організації, державні установи для цільового використання. Джерело утворення інвестиційних фондів залежно від форми власності -- податки і грошові збори, субсидії, позики, обов'язкові та добровільні пожертви підприємств, організацій і населення. Отже, сутність інвестиційних фондів -- акумулювання коштів населення і використання їх для нагромадження.

Інвестиційні фонди функціонують у формі державних організацій, акціонерних товариств, приватних установ. Управління ними здійснюють суб'єкти цих організацій (концерну, асоціації), або правління, або конкретні громадяни.

Страхова фірма -- акціонерна, приватна або державна організація, яка страхує майно, комерційні операції, виробництво, житловий фонд та ін. Страхові фірми займаються також ощадною справою і підприємництвом.

Зокрема, мобілізовані ними кошти населення вкладають у кредитні операції, надходження від яких становить більшу частину їх прибутку.

В Україні цей високоефективний елемент ринкової інфраструктури поки що не діє. Страхова справа, монополізована державою, виконує лише функцію акумулювання вільних коштів населення [9, с. 70]



ВИСНОВКИ

Найважливішим атрибутом ринкової системи господарювання є ринок. Його часто визначають як сферу обміну, у якій здійснюються угоди купівлі і продажу товарів і послуг. Також можна виділити ще одне розуміння ринку -як форми організації і функціонування економічних зв'язків господарюючих суб'єктів, що ґрунтуються на принципах вільної купівлі-продажу, і як суспільної форми функціонування економіки, за якої забезпечується взаємодія виробництва і споживання, прямий і зворотній вплив на виробництво і споживання.

Об'єктивними умовами існування і функціонування ринку є товарне виробництво - основа ринкової економіки, суспільний поділ праці, економічна відокремленість виробників, базою якої є економічна конкуренція між відокремленими, самобутніми суб'єктами господарювання, існування відповідної структури та інфраструктури, стійкої фінансової і грошової систем, наявність правової бази, що сприяє створенню і постійному відновленню відповідного ринкового середовища і психологічного клімату.

Свої функції ринок виконує через основні елементи своєї інфраструктури: товарні, фондові та валютні біржі, торгово-збутові фірми, байки тощо. Між ступенем розвитку ринку та його інфраструктурою існує тісний зв'язок, оскільки взаємодіючи з усією системою економічних відносин, ринкова інфраструктура виступає необхідною умовою розвитку всіх суб'єктів господарювання регіональних ринків. Ринкова інфраструктура значно впливає на розвиток економіки завдяки підвищенню ефективності процесів товарного і грошового обігу та надання суб'єктам господарювання комплексу ринкових послуг, що створюють сприятливі умови для розвитку бізнесу.

Ринкова інфраструктура повинна бути пропорційна рівню розвитку виробництва на кожному етапі розвитку суспільства. Сучасна економіка вимагає наявності потужних промислових і торгово-складських комплексів, інформаційно-комерційних мереж, високоефективних засобів фінансово - кредитних розрахунків тощо. Існує пряма залежність - чим більше розвинута інфраструктура, тим розвинутіший ринок.

Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.

Використовуючи світовий досвід розвитку елементів ринкової інфраструктури слід пам'ятати, що вітчизняна економічна система має свої, притаманні лише їй особливості. Тому на практиці використання світових здобутків у галузі економіки повинне бути скориговане у відповідності до українських реалій. А пріоритетом з боку держави повинно стати забезпечення усіх правових, соціальних та економічних умов успішного розвитку ринкової інфраструктури.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Базилевич О. П. Основи економічної теорії: Навч. посібник.- Київ: КНЕУ, 2007.-276 с.

2. Банківські операції: Навч. посібник/ Капран В.Т., Кравченко М.С., Коваленко O.K. -К.:ЦУЛ, 2006.-206 с.