Характерні ознаки процесу накопичення національного багатства в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

з дисципліни: Національна економіка

тема: Характерні ознаки процесу накопичення національного багатства в Україні

Дніпропетровськ 2012

План

Вступ

1. Національне багатство України: поняття, склад

2. Перспективні структурні зміни у національному багатстві України

Висновки

Бібліографічний список

Вступ

Національне багатство є одним з найважливіших показників економічної могутності країни, джерелом соціально-економічного прогресу.

З того, що національне багатство перебуває у безпосередньому зв'язку з виробництвом національного продукту та його відтворенням, випливає зрозуміла єдність між національним багатством та виробництвом(споживанням). А це свідчить про те, що одним із факторів накопичення багатства є - заощадження. Світовий досвід показує, що необхідне державне регулювання процесу формування багатства на різних стадіях розвитку економіки. У період піднесення економіки йде накопичення всіх видів нематеріальних форм багатства - накопичення фундаментальних знань, їх розповсюдження через системи освіти і культури; зростають капіталовкладення в охорону здоров'я, екологію. В період кризи відбувається скорочення капіталовкладень в людину та науку.

В нашому постіндустріальному суспільстві поступово зростає роль інформації та інформаційних технологій. Очевидно, що економіка тих держав, які не ступили на шлях інформатизації, приречена на занепад. Бо, саме отримання, обробка та використання надбаної інформації відкривають шлях до прийняття правильного рішення, раціонального споживання та процвітання, а отже і нагромадження національного багатства.

національна економіка ресурс

1. Національне багатство України: поняття, склад

Економічне зростання характеризує макроекономічний розвиток країни в залежності від результатів поточної діяльності суспільного виробництва. Але економічний потенціал України не обмежується лише рівнем економічного зростання. У великій мірі він залежить від результатів діяльності суспільства за всі попередні періоди його існування, тобто від сукупності нагромаджених матеріальних благ, створених працею всіх попередніх поколінь людей, а також кількості та якості природних ресурсів, залучених до економічного обороту. Отже, безперервне розширення масштабів суспільного виробництва та підвищення добробуту українських людей відбувається у відповідних, певних матеріальних і соціально-економічних умовах на основі накопичених (нагромаджених) матеріальних благ, тобто певного обсягу і складу національного багатства.

Національне багатство -- це сукупність нагромаджених (накопичених) матеріальних благ (засобів виробництва та предметів споживання), створених працею попередніх і теперішнього поколінь людей і залучених до економічного обороту природних ресурсів та фінансових коштів. У динаміці національного багатства втілюється ефективність суспільного відтворення, тобто кінцевий результат економічної діяльності суспільства. Невиробнича частка національного багатства -- один із показників рівня життя людей, тому що їх потреби задовольняються не тільки за рахунок поточного виробництва, а й нагромадженим раніше майном невиробничої сфери і домашнього господарства. Крім того, динаміка національного багатства загалом, особливо зростання основних виробничих фондів, характеризує зростання навантаження суспільства на навколишнє середовище. Національне багатство є різноманітним за своїм складом і змістом, а також за роллю у суспільному відтворенні. Ту частку національного багатства, яка є результатом нагромаджених продуктів суспільної праці, називають національним майном. Природні ресурси, що їх не залучено до процесу відтворення, є потенційним багатством нації.

За своїм складом одна частка національного багатства виступає як засоби виробництва, інша -- як предмети невиробничого споживання. Засоби виробництва, включаючи й залучені до економічного обороту природні ресурси, є речовинними (матеріальними) елементами продуктивних сил суспільства. Національне багатство можна розглядати з точки зору його натурально-речовинної та вартісної форми. За натурально-речовинним складом національне багатство -- це сукупність багатьох споживних вартостей. Передумовою перетворення їх у елемент багатства є їх здатність нагромаджуватись, складати запас, існувати поза процесом праці, хоча це і не є абсолютним чинником багатства. Наприклад, затрати праці, пов'язані із поліпшенням природних ресурсів, освоєнням цілинних земель, осушенням боліт та ін., не приймаючи уречевленої форми, також відносяться до багатства. Залежно від економічного призначення і ролі у процесі відтворення, елементи національного багатства поділяються на виробничий і споживчий (невиробничий) фонди.

Виробничий фонд національного багатства -- це запаси засобів виробництва (знарядь і предметів праці), призначених для обслуговування сфери виробництва.

До виробничого фонду національного багатства включають:

- основні виробничі фонди;

- матеріальних оборотних фондів, в тому числі: матеріальні запаси виробничої сфери (запаси сировини, матеріалів, палива, незавершеного виробництва і незавершеного будівництва);

- запаси готової продукції (засоби виробництва) на складах підприємств, у системі постачання, на товарних біржах, у дорозі;

- державні резерви засобів виробництва (знарядь і предметів праці);

- нагромаджені (накопичені) матеріальні та трудові витрати, пов'язані із поліпшенням земель, лісів та інших природних ресурсів. Виробничий фонд значною мірою визначає динаміку національного багатства. Зростання національного багатства залежить насамперед від долі виробничого фонду і ефективності його використання. Найважливіша і найбільш активна частина національного багатства -- це основні виробничі фонди, насамперед, засоби праці, тобто виробничі будівлі, споруди, силові та робочі машини, устаткування, різне обладнання, транспортні засоби, шляхи сполучень та ін. Основні виробничі фонди є важливим показником рівня економічного розвитку країни. Основні фонди як сукупність засобів праці є вирішальним фактором процесу виробництва матеріальних благ, а їх натурально-речовинний склад визначає характер матеріально-технічної бази суспільства. Кількісне зростання та якісне удосконалення основних фондів, завдяки чому створюються матеріальні умови розширення виробництва і втілюються досягнення науково-технічного прогресу, забезпечують підвищення технічної озброєності, продуктивності праці робітників, їх кваліфікації, культурно-технічного рівня. Це зумовлює збільшення випуску продукції при менших витратах суспільної праці, підвищує ефективність економіки. Важливим елементом виробничого фонду національного багатства є запаси матеріальних оборотних фондів (виробничі запаси сировини, матеріалів, палива, інструментів, запасних частин, готової продукції, незавершеного виробництва та ін.), які створюють речовинну субстанцію різної продукції або сприяють здійсненню процесу її виробництва. Одна частина оборотних фондів знаходиться безпосередньо у самому виробництві, а інша (фонди обігу) -- поза його межами (це готова продукція, яка знаходиться на складах підприємств або у каналах обігу, у дорозі).

Оборотні фонди, які знаходяться безпосередньо у процесі виробництва, споживаються на протязі кожного виробничого циклу, втрачають свою самостійну форму і повністю переносять у цьому ж циклі свою вартість на продукти праці. Для нагромадження оборотних фондів необхідно менше часу, ніж для нагромадження основних фондів. Разом із тим визначення оптимальних розмірів необхідних оборотних фондів має велике значення для підвищення ефективності виробництва.

Розмір запасів матеріальних оборотних фондів при даному обсязі виробництва залежить від часу виробництва і часу обігу: чим більший цей час, тим більшим має бути розмір запасів, і навпаки.

Результатом нагромадження є і предмети праці, що знаходяться у системі державних резервів і страхових запасів. Резервні фонди складаються із двох частин -- фондів засобів оборони та фондів державних господарських резервів. Фонди засобів оборони поділяються на частину, що нагромаджується, і частину, що є поточним споживанням. Державні господарські резерви складаються із матеріальних і валютних резервів. Останні являють собою особливу частку резервів, що включає золото, валюту, дорогоцінне каміння тощо. Споживчий (невиробничий) фонд національного багатства -- це сукупність нагромаджених матеріальних благ, які призначені для невиробничого споживання. Він складається із фонду споживання населення і суспільного споживчого фонду.

До складу споживчого фонду, що безпосередньо задовольняє потреби населення, включають:

- основні невиробничі фонди закладів охорони здоров'я, освіти, культури, спорту, побутових послуг і житловий фонд;

- готову продукцію (предмети споживання), яка знаходиться на складах підприємств, у торгівлі та громадському харчуванні, домашніх господарствах населення, дорозі;

- особисте майно населення (предмети довгострокового користування) -- меблі, господарсько-побутові і культурно-побутові прилади, книги, транспортні засоби та ін.

Суспільний споживчий фонд включає:

- основні фонди наукових закладів, органів управління, фінансової системи, громадських організацій;

- матеріальні запаси у зазначених вище закладах і організаціях, запаси військового майна та резерви;

- суспільні резерви та запаси предметів споживання. Національне багатство України органічно пов'язане із валовим внутрішнім продуктом (ВВП). Причому цей зв'язок має двобічний характер. З одного боку, виробництво ВВП залежить від використання багатства, з іншого -- обсяг національного багатства, темпи його зростання залежать від рівня виробництва ВВП. Виробництво постійно поповнює запас матеріальних благ, а останні знову стають передумовою нового процесу виробництва, тобто багатство постійно споживається, поповнюється і нагромаджується. При цьому обсяг і темпи зростання національного багатства залежать від обсягу і темпів зростання ВВП і ВНД.

Просте відтворення національного багатства здійснюється шляхом відновлення спожитої частини основних фондів і запасу оборотних фондів за рахунок відшкодування зносу, а також відшкодування вибуття основних невиробничих фондів (за рахунок частини кінцевого споживання органів державного управління і домашніх господарств). Внаслідок такого оновлення національного багатства змінюється його якісний склад. При простому відтворенні за рахунок ВВП і ВНД відшкодовуються і втрати багатства у зв'язку зі стихійним лихом.

Розширене відтворення національного багатства відбувається за рахунок нагромадження частки ВВП і ВНД (рахунок капіталу), у результаті чого збільшується у складі багатства обсяг виробничих основних і оборотних фондів, приріст державних резервів і страхових запасів. За рахунок кінцевого споживання органів державного управління та населення, а також валового нагромадження збільшується споживчий фонд національного багатства, про що свідчить приріст вартості основних невиробничих фондів, збільшення вартості предметів довгострокового користування та запасів сільськогосподарської продукції у населення та ін.

Визначення обсягу національного багатства до недавнього часу спиралося на розрахунки балансів основних фондів і запасів матеріальних оборотних фондів, балансів окремих видів природних ресурсів, міжгалузевого балансу, окремих матеріальних балансів, а також різних розрахунків і обстежень. Проте перехід до СНР вимагає перегляду методології розрахунку показника національного багатства, розширення його змісту і складу, включення нових елементів, погодження з поточними операціями основних рахунків СНР та ін. До складу національного багатства слід включити деякі інші елементи, що складають багатство нації. Насамперед це стосується природних ресурсів як потенційних, так і тих, що перебувають у господарському обороті; нематеріального багатства (освітнього і наукового потенціалу; художніх, мистецьких, історичних і культурних цінностей; майна культових установ та ін.); запасів золота та іноземної валюти, коштовних металів і каміння, військового майна, цінних паперів, майна за кордоном тощо. Головними проблемами щодо визначення обсягу національного багатства за умови розширення його складу є проблеми, пов'язані із організацією обліку окремих видів майна та елементів нематеріального багатства, які зараз не враховуються; оцінки окремих елементів багатства, зокрема, природних ресурсів. Для оцінки цих елементів розроблено відповідні методи, які відрізняються від традиційних, за принципами і наслідками розрахунків. Тому їх використання на даному етапі є очевидним і необхідним. Природні ресурси, зокрема, можна оцінювати за допомогою розроблюваних економічних кадастрів шляхом інвентаризації окремих видів ресурсів. Для оцінки запасів мінеральної сировини можна використовувати суму вартості витрат, пов'язаних із відкриттям і облаштуванням окремих видів корисних копалин. Значну частина ресурсів можна оцінити на основі розрахунків сільськогосподарської (диференційної) та гірничої ренти. Лісові ресурси можна оцінювати на рівні вартості лісу, що перебуває в експлуатації, або на рівні витрат за весь час існування якоїсь частини лісового фонду на підтримання лісу в певному стані. Так само можна визначити оцінку водних ресурсів, рибних багатств, ресурсів дичини та ін. Разом з тим для характеристики національного багатства та його складових частин у вартісному вигляді завжди слід виходити із економічної оцінки та прибутковості кожної з них.

При переході до ринкових відносин для визначення обсягу та динаміки національного багатства слід враховувати також деякі методологічні підходи. Вартісна оцінка будь-яких елементів національного багатства не може спиратися тільки на визначення витрат, які зростають здебільшого автономно, а повинна відображати і функціональні результати, в ім'я яких здійснюється процес нагромадження.

З цього погляду нагромадження основних виробничих фондів слід оцінювати насамперед відносно динаміки їх потенціалу (сукупної потужності), тобто здатності виробляти продукцію. Тому до окремого елементу національного багатства треба віднести нагромадження військового майна, що має самостійне функціональне призначення. Динаміку основних фондів оборонної промисловості, накопичення військової техніки необхідно оцінювати на основі критерію розумної оборонної достатності.

Основні невиробничі фонди необхідно визначати, виходячи з потреби у відповідних послугах, тобто здатності забезпечити населення житлом, здійснити право на охорону здоров'я, освітою тощо, а не за кількістю ліжок, учнівських місць, вчителів, лікарів та інших витратних показників. Природні ресурси треба оцінювати не за витратами на їх видобування, які швидко збільшуються, створюючи ілюзію збільшення національного багатства, а за принципом рентної оцінки та «доходоутворюючого фактора», що відображає убування (зменшення) їх споживчої вартості.

При визначенні обсягу національного багатства необхідно виключити із його складу ту частку майна, яка не використовується у виробництві (фізично та морально застаріле устаткування й обладнання; аварійне устаткування; брак, що приховується у незавершеному виробництві та будівництві; різні неліквіди у товарних запасах тощо). До складу національного багатства слід включати матеріальні запаси і незавершене виробництво та будівництво тільки у тому обсязі, який реально є необхідним для розширеного відтворення в умовах діючого ринкового господарського механізму.

2. Перспективні структурні зміни у національному багатстві України

Економіка незалежної України потребує icтотних структурних змін у національному багатстві.

1. Темпи зростання фондів виробничого i невиробничого призначення мають вiдповiдати докорінному поліпшенню добробуту населення. Особливо це стосується таких невиробничих галузей, як освіта, охорона здоров'я. Тут потрібне більш швидке зростання фондів порівняно з виробничою сферою i навіть промисловістю.

2. Потрiбнi істотні зміни у складі виробничих фондів. Особлива увага звертається на розвиток високотехнологічних, наукомістких галузей машинобудування, порошкової металургії, виробництво надтвердих матеріалів, електрозварювальну технологію, нано- та біотехнологій тощо.

Нині бракує деяких видів продукції, які раніше посідали досить вагоме мicце в українській економіці. Слід створити виробничі потужності для випуску зернових, кормо - та картоплезбиральних комбайнів, сіялок, косарок, тролейбусів, автобусів, навантажувачів, холодильників, взуття, тканин, автомобілів, теле-, відео -, аудiотехнiки тощо.

Україна має посісти вiдповiдне мicце на світовому ринку. Тому потрібно зміцнювати виробничі потужності з виробництва космічної техніки, літаків, суден, верстатів, приладів, електротехнічних товарів. Уже сьогодні на світовому ринку ця продукція вітчизняних виробників користується попитом.

3. Для збільшення валютних надходжень слід розвивати туристичну інфраструктуру, яка охоплює: готелі, кемпінги, транспортні засоби підприємства, що їх обслуговують, засоби комунікацій, підприємства харчування i підприємства, що виробляють туристичні товари. Маючи вiдповiдну матеріальну базу, наша кратна може збільшити чисельність туристів у 20-40 разів, що забезпечить значні валютні надходження, що потрібні для оплати імпортних товарів, зокрема енергоносіїв.

4. Актуальною є проблема збільшення обсягів виробництва продукції що становить фонд споживання. Йдеться про створення потужностей для виробництва не тільки продуктів харчування, взуття, одягу, а й предметів тривалого користування - автомобілів, пральних машин, телевізорів тощо.

5. Прискорений розвиток ВВП, докорінне поліпшення його структури безпосередньо залежать від інформаційної індустрії, що потребує інтелектуальних інвестицій, створення повноцінного ринку iнформацiйних товарів. Так, світовий ринок комп'ютерів щороку збільшується на 17,5 %.

Знання, зокрема економічні, стають найважливішим мірилом інформаційної моделі економіки. На професії, в яких переважає інтелектуальна складова, припадає основний приріст зайнятості.

Науково-технічна революція поглиблює зв'язок науки з продуктивними силами. По-перше, наукові знання, високий рівень освіченості стають обов'язковими для сучасних робітників. По-друге, змінюється характер зв'язків "виробництво - техніка - наука", "виробництво - робоча сила - освіта". Виробництво досягає рівня, відповідно до якого наукова діяльність стає елементом, що опосередковує створення, вдосконалення та використання засобів виробництва. Проявом цього процесу є включення у виробництво прикладної науки. Ефективне функціонування виробництва вимагає підготовки робочої сили відповідної кваліфікації, яка володіє навичками управління сучасними технічними засобами і має високий інтелектуальний рівень.

Наука, освіта, культура стають новими продуктивними силами, що включені у виробництво. Разом з тим необхідно розмежовувати безпосередні продуктивні сили та вторинні, третинні. Хоч наука, освіта, культура в системі взаємодії з засобами виробництва і робочою силою виступають в умовах науково-технічного прогресу як продуктивні сили, проте на природні елементи безпосередньо впливають речові та особистісні фактори виробництва, які все більше залежать від духовного багатства суспільства.

В умовах структурних зрушень в економіці, переведення її на ринкові відносини повніше виявляється єдність двох частин національного багатства - природного та суспільного. Це не випадково. Від обсягу, складу та якісного рівня природного багатства країни залежить вихід суспільства з кризового стану, вибір першочергових напрямів інтенсифікації виробництва.

Нагромаджені продуктивні сили, втілені в суспільному багатстві, і сучасні технічні можливості не є гарантією раціонального та ефективного природокористування. Взаємодію природи та суспільства не слід зводити до техніко-економічних процесів. У відносини з природою суспільство вступає в єдності продуктивних сил та виробничих відносин. Отже, характер, форма та результати взаємодії суспільства з природою визначаються не лише продуктивними силами, а й виробничими відносинами, відносинами управління господарським процесом.

Стратегічними цілями нашої держави у сфері охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів є:

- підтримання найсприятливішого для здоров'я екологічно безпечного середовища для забезпечення фізичного, психологічного та соціального благополуччя населення;

- забезпечення раціонального природокористування в інтересах ефективного і стійкого соціально-економічного розвитку;

- збалансованість процесів відтворення і використання відтворюваних ресурсів з широким залученням у господарський обіг відходів виробництва;

- збереження біосферної рівноваги на локальному, регіональному та глобальному рівнях;

- збереження генетичного фонду, видової та ландшафтної різноманітності природи, ландшафтно-архітектурних особливостей сільської місцевості та міст як безцінного здобутку народу, основи національних культур і духовного життя всіх членів суспільства.

Для досягнення поставлених цілей слід:

- розробити і реалізувати послідовні заходи щодо ресурсозбереження та обліку екологічних вимог у всіх ланках суспільного виробництва і споживання;

- створити єдину систему природоохоронного законодавства, стандартів і нормативних вимог до господарської діяльності;

- забезпечити екологічно обґрунтоване розміщення продуктивних сил, використання і відтворення природних ресурсів з урахуванням критеріїв допустимих антропогенних навантажень на природне навколишнє середовище;

- розробити і ввести в дію новий господарський механізм раціонального природокористування;

- розробити заходи щодо попередження виробничих аварій на небезпечних в екологічному відношенні об'єктах, зменшення надходження в навколишнє середовище газоподібних, рідких та твердих шкідливих речовин до допустимих величин, проведення ефективної екологічної експертизи програм і проектів усіх видів господарської діяльності, ліквідації негативних впливів забруднення навколишнього середовища на людину, тваринний та рослинний світ, озонову оболонку Землі;

- створити єдину автоматизовану систему екологічного контролю і спостережень за станом і забрудненням природного навколишнього середовища;

- проводити дослідження з найважливіших наукових проблем природокористування;

- підвищувати рівень екологічної освіти і виховання людей, масової пропаганди природоохоронних знань.

Реалізація цих заходів створить необхідні умови для ефективного використання і збільшення національного багатства України.

Висновок

З усього вищесказаного, можна зробити висновок, що і масштаби, і структура, і якісний склад національного багатства не залишаються постійними. У процесі господарської та іншої діяльності людини всі форми багатства можуть як зростати, так і спадати. Це особливо характерно для кризових періодів розвитку народного господарства.

Величина національного багатства зростає в нормальних мирних умовах і зменшується під час війн, смут, великомасштабних катастроф, екологічних лих. Політичний скандал призводить до знецінювання національного багатства в абсолютних цифрах, а здатність молодої держави вирішувати політичні конфлікти, що виникають, лише в рамках чинного законодавства й конституції свідчить і про її рух у бік правової демократії, й водночас - про її економічну життєздатність у довгостроковій перспективі. В цей час відбуваються процеси двоїстого характеру. По-перше, це „ позбавлення ” від частини раніше накопиченого багатства (морально застарілих обладнання, технологій, продукції). Як правило це позбавлення є явищем позитивним, оскільки сприяє наступному пожвавленню і піднесення економіки. По-друге, це неефективне використання національного багатства (нееквівалентний вивіз багатства - сировини, металів і т. д. за кордон, знищення і закриття підприємств, свердловин, шахт і т. д., еміграція провідних учених і спеціалістів), що і нині спостерігається в Україні .

Важливу роль у зростанні національного багатства відіграють природні ресурси. Винищення природних багатств України призводить до втрати їх значної частини, якою вже ніколи не скористаються прийдешні покоління. І це не єдина проблема в нашій державі. Отже, національне багатство виступає як важливий показник економічної могутності країни та джерело її соціально-економічного прогресу.

Бібліографічний список

1. Економічна теорія: Підручник / За ред. В.М. Тарасевича. - К: Центр навчальної літератури, 2009. - 784 с.

2. Злупко С.М. Економічна історія України. Навчальний посібник. К., “ Знання ”, 2010. 367 с.

3. Злупко С.М. Перехідна економіка: сучасна Україна. Навчальний посібник. К., “ Знання ”, 2010. 324 с.

4. Крючкова І.В. Структурні чинники розвитку економіки України / Відп. ред. Б.Є. Кваснюк; НАН України. Ін-т екон. прогнозування. - К.: Наук, думка, 2009. -316с.

5. Основи економічної теорії / За ред. Г.Н.Климка, В.Н. Нестеренка. - К.: Вища школа, 2008.

6. Основи економічної теорії / За ред. С.В. Мочерного. - К.: Академія, 2008.- 464 с.

7. Продуктивні сили і регіональна економіка: 36. наук, праць. У 2-х ч. / РВПС України НАН України. - К.: РВПС України НАН України, 2009.- Ч.1.-282 с.

8. Пухтаєвич Г.О. Аналіз національної економіки: Навч. посіб. / Ред-кол.: А.П. Наливайко (голова) та ін.; Київ. нац. екон. ун-т. - К., 2009. -254 с.

9. Турецький О.А. Національна економіка та її регулювання. - Одеса: СМИЛ, 2010. - 378 с.

Размещено на Allbest.ru