Сутність і основні риси макроекономічної нестабільності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

I. Циклічність як форма економічного розвитку

1.1 Економічні цикли та їх фази

1.2 Види і тривалість циклів

II. Фактори прояву макроекономічної нестабільності

2.1 Економічна нестабільність і безробіття

2.2 Інфляція як соціально-економічне явище і фактор макроекономічної нестабільності

III. Проблеми макроекономічної нестабільності в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Тема курсової роботи є досить актуальною в сучасних умовах.

Обґрунтували теоретичну и практичну актуальність теми: «Сутність і основні риси макроекономічної нестабільності»

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури.

У першому розділі розглядають періодичність (повторюваність) циклічних коливань К.Маркс пов'язував із матеріальною основою криз - періодичністю оновлення основного капіталу, яка на той час становила 8-10 років. К.Маркс вважав, що в межах капіталістичного суспільного устрою основна суперечність не може бути вирішена, і пов'язував ії з пролетарською революцією, яка покладе край циклічним коливанням економіки. Марксистська теорія - теорія пролетарська, саме тому проти неї була спрямована масова критика. ХХ ст.. відзначалось ще частішими циклічними коливаннями, про що свідчить кризи 1900-1903рр., 1907-1908, 1913-1914, 1920-1921, 1929-1933, 1937-1938, 1948-1949, 1957-1958, 1970-1971, 1974-1975, 1980-1982, 1990-1992 рр. Не уникла циклічних коливань і планова економіка. Глибоке падіння виробництва в період політики «воєнного комунізму», аграрна криза 1931-1932 рр., поступне скорочення частки товарів групи «Б» у промисловій продукції СРСР свідчать про неспроможність планомірно організованого господарства уникнути циклічних коливань.

У другому розділі характеризують фактори макроекономічної нестабільності. Ринковій економіці властива нестабільність. Ретроспективний аналіз економік капіталістичного світу, як і сьогодення, свідчить, що періоди процвітання економічних систем різних країн світу змінюються падінням обсягів виробництва і доходів, зростанням безробіття, інфляційними та дефляційними процесами. Явища періодичного порушення та відновлення рівноваги, яке виявилося, відбуваються у певній логічній послідовності. Так перша економічно криза капіталістичної економіки виникла в Англії у 1825-1826 рр. Потім кризи повторюються кожні 10-11 років. Перед кожною кризою спостерігається розширення виробництва і зростання товарних цін. Потім ціни падають, а сфері грошово-кредитного обігу починаються зміни, які завершуються повною руйнацією кредиту.

Третій розділ присвячений аналізу переходу до ринкових відносин в економіці України велике значення грає реформація відносин власності, роздержавлення і поява нових видів власності, що буде сприяти розвитку ринкових відносин, нових видів господарювання, завдяки чому з'явиться можливість перебороти найтяжку економічну кризу, у якій знаходиться Україна.

Економічні перетворення в Україні повинні бути націленими на вирішення найважливішого завдання - це радикальні зміни в системі управління економікою як на макрорівні, так і на мікрорівні (рівні підприємств і об'єднань). Зміни на мікрорівні полягають в перебудові організаційної структури управління діяльність підприємств, створенні промислово-фінансових груп, холдингових компаній. Необхідність створення і розвитку нових в Україні форм підприємництва об'єктивно обумовлена потребою підприємств у більш гнучких структурних формах, здатних адаптуватися до швидких змін зовнішнього середовища.

Кризові явища в галузях економіки України спричинені недостатнім і несвоєчасним урахуванням змінних умов виробництва, можливостями інтенсифікації, змінами у методах господарювання та іншими причинами. Темпи виробництва почали різко сповільнюватися. А намагання стримати спад виробництва екстенсивними методами не призвело до відповідних результатів, спричинило зменшення фондовіддачі.

Відносно високий рівень розвитку економіки України може забезпечити їй економічну незалежність, але за умови конверсії оборотного потенціалу й незалежної економічної оцінки матеріально-сировинної бази.

Історично склалося так, що найважливіша функція уряду - забезпечувати повну зайнятість ресурсів і стабільний рівень цін. Жодна з відомих нині ринкових економічних систем не функціонує стихійно. При цьому напрямок й форми державного втручання змінюються відповідно до ситуації, що склалася у економічній системі. Вибір адекватної політики дозволяє запобігти інфляції та безробіттю.

I. Циклічність як форма економічного розвитку

1.1 Економічні цикли та їх фази

Кожне суспільство прагне до економічного зростання. Технічний прогрес, запровадження нових потужностей та підвищення життєвого рівня людей є стратегічними напрямами динамічного розвитку економіки кожної країни. Проте довгострокове економічне зростання не завжди є рівномірним. Воно переривається періодами економічної нестабільності, коливаннями у темпах економічного зростання, структурі й ефективності відтворення. Періоди швидкого зростання економіки перериваються спадом виробництва, низьким рівнем зайнятості (безробіттям) та зростанням цін (інфляцією).

Важливою особливістю ринкової економіки є її нестабільність. Чергування піднесень і спадів у економіці призводить до того, що її розвиток носить не прямолінійно зростаючий, а хвилеподібно зростаючий характер. У макроекономічній науці домінує думка, що хвилеподібні коливання в економіці відбуваються не хаотично, а в формі економічних циклів.

Економічний цикл - це послідовність піднесень і спадів економічної активності потягом кількох років, тобто це рух суспільного виробництва від одного кризового явища до іншого, який постійно повторюється.

Кожний цикл являє собою певну послідовність, яка складається з альтернативних фаз, які повторюються одна за одною. Це означає, що кожна з його попередніх фаз повинна мати здатність до відтворення наступних. У підсумку економічний цикл набуває здатності до самовідтворення. Крім цього, кожному економічному циклу притаманна регулярність його походження. Все це дає змогу відзначити принципову спільність структури економічних циклів у ринковій економіці, а також більш-менш чітко виражену послідовність фаз.

Економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Піднесення змінюється спадом (кризою). Обсяги валового внутрішнього продукту, зайнятості і виробництва скорочуються. Ціни і прибутки знижуються, а безробіття зростає. За спадом виникає депресія. Зрештою досягається певна критична точка, після якої починається пожвавлення. Відновлення при цьому може бути повільним або швидким. У цьому випадку рівень виробництва підвищується, а зайнятість зростає. В міру того як пожвавлення в економіці набирає сили, зростають темпи приросту цін. Після досягнення в економіці повної зайнятості, тобто повного використання виробничих ресурсів, економіка переходить до фази піднесення. Нова смуга піднесення може означати тривалий, стійкий рівень пожвавленого попиту, збільшення кількості вільних робочих місць, підвищення життєвого рівня населення або ж швидке роздування цін і зростання спекуляції, за якими настає нова криза.

Зростання і надання обсягів національного виробництва, цін, відсоткових ставок і зайнятості складають діловий цикл, який є характерною рисою ринкової економіки. Для економіки притаманні три види циклів: короткі, середні та довгі (цикли Кондратьєва).

Економічний цикл (цикл ділової активності) - це періодичний підйом або спад реального ВВП на фоні загальної тенденції до зростання.

Економічний цикл характеризується:

1) самовідтворенням;

2) безперервністю;

3) хвилеподібним характером динаміки макроекономічних показників.

Аналіз структури економічних циклів показує, що ми маємо досить просту картину послідовної зміни фаз циклу. У. К. Мітчел, учений, який глибоко вивчав економічні цикли, а також багато інших учених-економістів поділяють цикли на чотири фази: криза, депресія, пожвавлення, піднесення.

Основні індикатори фаз циклу складають: рівень зайнятості, рівень безробіття, обсяг випуску виробництва.

Спад (криза, рецесія). Надвиробництво і подальше падіння обсягів виробництва. Затоварювання, зменшення обсягів оптової і роздрібної торгівлі, масове банкрутство, скорочення зайнятості. Зменшення платоспроможного попиту, зниження реальної заробітної плати. Нарощування взаємних неплатежів, недостатність кредитних ресурсів, зростання відсоткової ставки, недостатність грошової маси, масове знецінення основного капіталу, затухання інвестиційних процесів, падіння курсів акцій, біржова паніка.

Дно (депресія, застій). Найнижча точка спаду циклу - депресія - критична точка в економіці. Виробництво й зайнятість досягають найнижчого рівня. Спостерігається найбільша кількість банкрутств, дуже висока відсоткова ставка, відсутні нові інвестиції. Поступово починають зменшуватись товарні запаси.

Пожвавлення. Починає оновлюватися капітал, модернізується виробництво, відновлюються інвестиції, активізується попит. Виробництво, зайнятість та споживання зростають. Рівень цін може підвищуватися, аж поки не буде досягнуто повної зайнятості і виробництво не почне працювати на повну потужність. Коли виробництво досягає передкризового рівня, економіка входить до фази піднесення (піку).

Пік (піднесення, експансія, бум). В економіці спостерігається повна зайнятість і виробництво працює на повну потужність. Спостерігається масове оновлення капіталу, розширення виробництва, зростання прибутку та заробітної плати. Рівень цін має тенденцію до підвищення, відчувається недостатність ресурсів, зростання ділової активності припиняється.



Рис.1.1

Все це призводить до «перегріву» економіки, виникнення диспропорції та створення передумов для входження економіки у новий економічний цикл.

Економічна криза пов'язана з надвиробництвом, але криза в Україні та інших країнах СНД була пов'язана не з перевиробництвом, а з недовиробництвом. Тривалість фази падіння у західних країнах становить півроку або півтора року, в Україні вона тривала десять років. Глибина падіння ВНП і промислового виробництва українах Заходу навіть у повоєнні роки не перевищувала 10%, в Україні вона становила понад 50%.

У процесі становлення та розвитку ринкової економіки багато уваги було приділено дослідженню причин і наслідків циклічних коливань та кризових явищ. Виникли різні теорії економічних циклів, в яких досліджувався механізм їх дії та шляхи стабілізації економіки.

Налічується понад 200 концепцій, за допомогою яких описуються економічні кризи та їх циклічність. Дж. Кейнс пов'язував цикли з надмірними заощадженнями і недостатніми інвестиціями. К. Маркс вважав, що головна причина циклу - протиріччя капіталізму - між суспільним характером виробництва та приватнокапіталістичною формою привласнення результатів виробництва.

Неможливо стверджувати, що всі коливання ділової активності пояснюються дією економічних циклів.

З точки зору факторів економічних циклів виділяють два основних підходи до визначення причин циклів.

Перший пов'язують з зовнішніми (екзогенними) факторами, які перебувають за межами економічної системи:

- політичні і випадкові події (війни, революції, перевороти, «перебудова» в СРСР та перехідний період у нових незалежних державах);

- зміни чисельності населення (міграція);

- поява значних наукових і технічних винаходів і нововведень (автомобіль, залізниці, комп'ютери);

- відкриття нових земель та родовищ корисних копалин;

- виникнення сонячних плям;

- погодно-кліматичні зміни тощо.

Другий - з внутрішніми (ендогенними) факторами, які притаманні даній економічній системі, такими як:

- нестабільність споживчих витрат;

- нестабільність інвестиційних витрат;

- зміна цін на ресурси (нафту, газ та інші види сировини);

- діяльність держави у сфері регулювання економіки (зміни у кредитно-грошовій, податковій політиці) тощо.

Синтез або комбінація зовнішніх та внутрішніх факторів і стають причинами економічних циклів.

1.2 Види і тривалість циклів

Економічні цикли суттєво відрізняються один від одного за тривалістю та амплітудою коливань.

Основними ознаками, які характеризують економічні цикли, є тривалість циклу, а також його рушійні сили,які зумовлюють механізм його походження.

Короткі цикли (3 - 4 роки) - пов'язані з відновленням економічної рівноваги на споживчому ринку. Досліджували короткі цикли американці Уельсі Мітчелл (1874-1948) і Джозеф Кітчин (1861-1932). Економісти монетаристської школи короткі або малі цикли визначають як грошові цикли.

Середні цикли (промислові) (8 - 12 років) - пов'язані зі зменшенням попиту на устаткування і споруди. Причини виникнення середніх циклів уперше описав французький економіст Клемент Вугляр (1819-1908).

Довгі цикли (Кондратьєва) (45 - 60 років) - їх головна рушійна сила - радикальні зміни у технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова. Автором цієї теорії був російський економіст Микола Кондратьєв (1892 - 1938).

М. Кондратьєв у великих циклах (хвилях) виділяв дві фази:

I фаза - висхідна хвиля (25 - 30 років) - це довгострокове піднесення, що виникає на базі нових наукових відкриттів, змін технології. Її супроводжують значні соціальні коливання (війни, революції).

II фаза - низхідна хвиля (20 - 25років), криза виникає тоді, коли стара структура економіки приходить у конфлікт з потребами нової технології, але ще не готова до змін.

Хвилі великих циклів Кондратьєва впливають на інші цикли. Якщо хвиля висхідна, то інші цикли характеризуються незначними депресіями і інтенсивними піднесеннями. Якщо хвиля низхідна, то відбуваються зворотні явища.

Також іноді виділяють ще аграрні, сировинні, електроенегретичні, екологічні кризи.

Практично всі галузі економіки схильні до економічних коливань, але найбільшою мірою коливання виробництва та зайнятості стосуються галузей промисловості, що випускають засоби виробництва й споживчі товари довгострокового користування. Це пояснюється тим, що в коротких циклах мають місце значні коливання в темпах інвестицій у товарно-матеріальні запаси. Вони збільшуються, коли обсяги виробництва і запасів зростають відповідно до зростаючого попиту на ринку, і зменшуються, коли обсяги виробництва і запасів скорочуються. У даному випадку скорочення інвестицій зумовлює зниження доходів і прибутку, зайнятості і зменшення волового внутрішнього продукту взагалі.

У випадку довших циклів, наприклад у спорудженні залізниць, автомобільних шляхів і будівництві, коливання в темпах інвестицій викликають повільні економічні коливання та порушують економічну рівновагу. Це ж саме відбувається у випадку, коли коливається споживчий попит на товари довгострокового користування. Слід підкреслити, що цикли є насамперед результатом коливань сукупних чистих інвестицій незалежно від того, чим ці коливання викликані: чи зміною у заощадженнях, споживанні, державних витрат, чи в темпах технічних винаходів і нововведень, чи створення депозитних грошей банківською системою (тобто розширення або скорочення інвестиційних витрат). Отже, все, що стосується вироблення і відшкодування інвестиційних (капітальних) товарів, товарів тривалого користування, вдосконалення техніки і технологій, зростання доходу і споживання тощо, пов'язане з внутрішніми факторами, які впливають на виникнення економічних циклів.

Причинами коливання інвестицій є зовнішні фактори (технічні нововведення, динаміка приросту населення, відкриття нових територій), а також внутрішні фактори, що зумовлюють розширення інвестицій у виробництві засобів виробництва, яке набуває здатності самопідсилюватися, тобто має кумулятивний характер. Це пов'язане з тим, що працівники, зайняті у галузях, які створюють інвестиційні товари, частину своїх доходів витрачають на придбання споживчих товарів, що дає поштовх до економічної активності ділових кіл і призводить до розширення інвестицій у цій сфері виробництва. А в свою чергу збільшує попит на інвестиційні товари, викликає подальше зростання їх виробництва і доходів працівників даного виробництва, що дає новий поштовх діловій активності.

Короткострокові і середньострокові цикли в ринковій економіці мають ідентичну внутрішню структуру і у багатьох випадках спільні рушійні механізми. Середньострокові цикли мають переважно локальну дію і не впливають одночасно на всі сфери економічної діяльності, а у сукупності вони здатні викликати загальнонаціональні тривалі довгохвильові цикли, рушійними силами яких є масове оновлення науково-технічного потенціалу країни й значні структурні зміни в економіці.

Незважаючи на всі розбіжності відносно першопричини економічних циклів, беззаперечним є визнання того, що в кінцевому підсумку циклічні коливання в економіці обумовлюються суттєвим відхиленням сукупного попиту від сукупної пропозиції, сукупних витрат від потенційних можливостей виробництва. Головними індикаторами цих відхилень є коливання рівня виробництва, безробіття, інфляції, продуктивності праці, реальних доходів населення.

II. Фактори прояву макроекономічної нестабільності

2.1 Економічна нестабільність і безробіття

В умовах ринкової економіки циклічність розвитку характеризується економічною нестабільністю, яка виявляється у зростанні безробіття.

Безробіття як економічне явище виникає внаслідок саморегулювання ринкової економіки, охоплює певну частину працездатного населення, яке тимчасово не має можливості працювати/Закон України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 року визнає безробітними працездатних громадян у працездатному віці з причин, що не залежать від них самих, які не мають заробітку або трудового доходу, зареєстровані в державній службі зайнятості як особи, які шукають роботу. Вони здатні до праці та готові працювати, але ця служба не забезпечує їх належною роботою, тобто таким робочим місцем, якому відповідають професійна підготовка громадянина, його стаж і досвід, вік і транспортна доступність.

Статусу безробітного громадянин України дістає у разі, якщо з ним припинено трудовий договір у зв'язку з виробничими змінами і він протягом найближчих 10 днів зареєструвався у службі зайнятості. На перші три місяці за робітником зберігається середньомісячна заробітна плата, щоб він мав можливість займатися пошуком нового робочого місця. Якщо робітник не знайшов за цей строк належної роботи, а служба зайнятості також нічого йому не запропонувала, він дістає статус безробітного. В Україні допомогу по безробіттю виплачують з одинадцятого дня після реєстрації громадянина в державній службі зайнятості, але не більш як 12 місяців протягом наступних трьох років, а для осіб передпенсійного віку -- 18 місяців. Розмір допомоги гарантується не менш 50% середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, проте не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати. Громадяни, які шукають роботу вперше або після перерви більш як один рік, одержують допомогу в розмірі не нижче 75% мінімальної заробітної плати.

Проблема безробіття є ключовим питанням у ринковій економіці і, не вирішивши її, неможливо налагодити ефективну діяльність економіки.

Причинами безробіття можуть бути такі явища:

1) Демографічні причини - коли темпи зростання населення перевищують темпи зростання виробництва (Т. Мальту кінець XVIII ст.).

2) Відносне відставання попиту на працю від темпів нагромадження капіталу. З технічним прогресом зростає маса і вартість засобів виробництва, що приходяться на одного працівника. (К. Маркс друга пол. XIX ст.).

3) Зі зростанням національного доходу не весь доход споживається, частина йде на заощадження (Дж. Кейнс).

4) На ринку праці діє недосконала конкуренція. Відбувається підвищення ціни та скорочення попиту на працю (А. Пігу).

5) Циклічний розвиток економіки на стадії економічної кризи, спаду виробництва призводить до зменшення сукупного попиту на товари і послуги, до зниження рівня зайнятості працездатного населення;

6) Сезонні зміни у рівнях виробництва знижують попит на працю у сільському господарстві, будівництві та ін.;

7) Розвиток науково-технічного прогресу зумовлює структурні зрушення в економіці, виникнення нових галузей, які потребують кваліфікованіших робітників і більше часу на професійну підготовку та перепідготовку працівників старих галузей народного господарства;

8) Економічна політика уряду щодо збільшення мінімального розміру заробітної плати призводить до зростання витрат виробництва і зниження попиту на працівників.

9) Зростання кількості населення працездатного віку, молоді, що збільшує пропозицію праці.

Безробіття - це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати робочу силу.

Фрикційне безробіття відображає плинність кадрів, пов'язану зі зміною робочих місць, місця проживання, а також працівників у тих галузях, де тимчасове звільнення є нормою, без впливу на загальний рівень доходу людей, наприклад будівництво.

У період НТП такий рух стає неминучим і більш інтенсивним. Якоюсь мірою це безробіття бажане, тому що робітники переходять з низькооплачуваної на більш високооплачувану.

Фрикційне безробіття має короткостроковий характер.

Структурне безробіття виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли з'являються невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. Попит на деякі види професій, кваліфікацій зменшується або зовсім зникає, а на деякі, зокрема нові, збільшується. Виникає ситуація, коли структура робочої сили не відповідає новій структурі робочих місць, внаслідок чого з'являється структурне безробіття.

Структурне безробіття більш довгострокове і є серйозною проблемою, ніж фрикційне безробіття.

Інституційне безробіття пов'язане з тим, що іноді надмірні соціальні виплати, запровадження гарантованого мінімуму заробітної плати, недосконалість податкової системи тощо призводять до того, що деяка частина працездатного населення не поспішає влаштовуватися, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних.

Циклічне безробіття виникає внаслідок циклічного спаду виробництва і є результатом зниження сукупного попиту на робочу силу.

Добровільне безробіття викликане тим, що у будь-якому суспільстві є люди, що за своїм психічним складом та з інших причин не хочуть працювати.

Приховане безробіття - це коли люди формально працюють, але фактично не працюють або займають зайві робочі місця.

Таке безробіття характерне для сільського господарства, різноманітних управлінських структур з нераціонально великим штатом, а також в цілому для країн соціалізму, які навмисне створювали зайві робочі місця, щоб уникнути відкритого безробіття.

Приховане безробіття було притаманне Україні у 90-х роках, коли люди вважалися працюючими задля продовження стажу праці, а фактично перебували у довгострокових (річних та більше) відпустках за власний рахунок.

Природній рівень безробіття - це коли існує фрикційне та структурне безробіття, а циклічне дорівнює нулю; тоді кажуть, що у країні досягнута повна зайнятість, тобто максимальний рівень зайнятості.

На величину природного рівня безробіття впливає ряд факторів:

- демографічний фактор;

- існуючий рівень мінімальної заробітної плати;

- вплив профспілок тощо.

Різниця між фактичним та природним рівнем безробіття дає показник циклічного безробіття.

Для кожної країни природний рівень безробіття різний, він коливається від 5,5% до 6,5% і залежить від рівня соціальної забезпеченості населення й системи підготовки та перепідготовки кадрів, інформаційних служб зайнятості тощо. Але в усіх випадках природній рівень безробіття не означає 100% зайнятості.

Природній рівень безробіття виникає за збалансованості ринку робочої сили, тобто коли кількість тих, хто шукає роботу, дорівнює кількості вільних робочих місць. Різниця між фактичним та природним рівнем безробіття дає показник циклічного безробіття.

Циклічне безробіття, крім соціальних негараздів, призводить до втрат у обсязі реального ВВП.

Безробіття породжує збитки у виробництві. А. Оукен відкрив математичну залежність між рівнем безробіття і обсягом ВНП: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1%, відставання обсягу ВНП становить 2-2,5%.

Безробіття зумовлює не лише економічні, а й величезні соціальні втрати. Вимушена бездіяльність призводить до втрати кваліфікації, втрати самоповаги, занепаду моральних принципів. Воно негативно позначається на психіці людини, на її фізичному здоров'ї: зростають кількість серцевих захворювань, алкоголізм тощо. Психологічні тести показують, що втрата роботи - це психологічна травма, яка за рівнем стресу поступається тільки смерті найближчих родичів та тюремному ув'язненню.

Держава і уряд регулюють рівень безробіття, розробляють програми забезпечення ефективної зайнятості працездатного населення, усувають причини існування цього явища.

Приміром, держава вживає таких заходів: обмежує рівень заробітної плати, витрати на соціальні потреби населення, дефіцит бюджету; зменшує тривалість робочого часу, тобто використовує політику неповної зайнятості; збільшує облікову процентну ставку; організує систему закладів, у яких проходять перепідготовку і підвищення кваліфікації робітники, які тимчасово не працюють; розробляє програми боротьби з злочинністю та ін.

Безробіття має взаємозв'язок з інфляцією. Англійський економіст О. Філіпс (50-ті роки XX ст.) виявив нелінійну залежність між динамікою номінальної заробітної плати і рівнем безробіття: збільшення рівня безробіття супроводжується зменшенням рівня інфляції і навпаки. Обізнаність щодо цієї залежності дає можливість державі вибрати певну економічну політику: або збільшувати заробітну плату і безробіття, або підтримувати стабільні ціни і заробітну плату за умов стабілізації рівня безробіття.

Динаміка рівня безробіття за сучасних умов розвитку економіки в Україні має специфічні особливості: по-перше, серед форм безробіття переважає приховане безробіття; по-друге, в економіці водночас зростає безробіття і рівень цін, відбувається спад виробництва, тобто має місце стагфляція; по-третє, спостерігаються зрушення в соціально-професійній та статевовіковій структурі безробітних (спеціалісти, управлінці, молодь).

Економічна нестабільність також супроводжується інфляційними процесами.

макроекономічний нестабільність інфляція безробіття

2.2 Інфляція як соціально-економічне явище і фактор макроекономічної нестабільності

Термін “інфляція” вперше почав використовуватися у Північній Америці за часів громадянської війни 1865 р. та характеризувався розбуханням паперово-грошового обігу.

Інфляція (лат. Inflatio - здуття) - це процес знецінення грошей внаслідок перевищення кількості грошових знаків, які перебувають в обігу, суми цін товарів та послуг, що виявляється у їх зростанні.

Також можна сказати, що інфляція - це падіння купівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості життя. Інфляція - це приріст цін, викликаний надлишком грошей щодо товарів та послуг.

Однак не всяке зростання цін є показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися внаслідок поліпшення якості продукції чи погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів.

Економісти давно намагаються з'ясувати першопричини інфляції, щоб запропонувати ефективні методи боротьби з нею та її негативними соціально-економічними наслідками.

Існує дві концепції щодо визначення першопричин інфляції: структурна і монетарна.

Прихильники структурної концепції вбачають неминучість інфляції за умов диспропорції суспільного відтворення, дефіциту державного бюджету, переміщення попиту, що супроводжується зростанням цін на товари, до яких споживачі виявляють підвищений інтерес. А збільшення грошової маси лише дає змогу інфляції виявитися як зростаючий процес.

Монетаристи вважають інфляцію чисто грошовим феноменом, вона зумовлена м'якою грошовою та бюджетною політикою держави (дефіцитне фінансування, надмірне розширення внутрішнього кредиту, помилкова грошова політика Національного банку).

Інфляція обумовлена рядом причин, що підрозділяються на внутрішні і зовнішні.

До внутрішніх причин належать:

- деформація економіки, яка пов'язана з відставанням галузей, що виробляють предмети споживання, від галузей, що продукують засоби виробництва;

- дефіцит державного бюджету, пов'язаний із ростом урядових витрат;

- високий рівень невиробничих витрат держави (особливо військових);

- диспропорції на макро- і мікрорівні, що є проявом циклічного характеру розвитку економіки;

- монополія держави на зовнішню торгівлю;

- монополія великих компаній на встановлення цін;

- високі податки та висока відсоткова ставка за кредит;

- помилки в економічній політиці держави тощо.

Зовнішніми причинами інфляції є:

- структурні світові кризи (сировинні, енергетичні та ін.), що супроводжуються багаторазовим зростанням цін на сировину, нафту, імпорт яких став приводом для різкого підвищення цін монополіями;

- обмін банками національної валюти на іноземну, внаслідок чого виникає потреба у додатковій емісії паперових грошей, що поповнює канали грошового обігу;

- зменшення надходжень від зовнішньої торгівлі;

- від'ємне сальдо зовнішньоторговельного та платіжного балансу.

Залежно від причин, які викликають інфляцію наявні:

Інфляція попиту - спостерігається, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни, що намагаються зрівноважити пропозицію і попит, зростають.

Інфляція попиту, як правило , виникає в умовах повної зайнятості та повної завантаженості виробничих потужностей. У цих умовах зростання попиту не супроводжується еластичним розширенням пропозиції, тому ціни зростають.

До причин інфляції попиту можна віднести:

- розширення соціальних та військових державних замовлень;

- зростання попиту на засоби виробництва в умовах майже повної завантаженості виробничих потужностей;

- зростання доходів населення в результаті узгоджених дій профспілок.

Інфляція витрат (або інфляція пропозиції) - виникає через зростання витрат у період високого безробіття і неповного використання виробничих ресурсів.

До причин інфляції витрат (пропозиції) можна віднести наступні:

- державну фінансову політику та політика ціноутворення;

- зростання цін на сировину (економіка, яка не має резерву ресурсів, більш схильна до інфляції);

- збільшення податків;

- боротьбу профспілок за підвищення заробітної плати.

Залежно від темпу приросту цін інфляцію можна поділити на такі види:

Помірна (повзуча інфляція) - коли річний приріст цін складає не більше 10%. Характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення цін, що спостерігається на початку розвитку інфляційного процесу. В цілому не має негативних наслідків для економічних суб'єктів.

Голопуюча інфляція - коли річний приріст цін вимірюється десятками або сотнями відсотків (від 20% до 300% на рік). Інфляція виходить з-під контролю держави, різко впливаючи на всі сфери економіки та соціального життя.

Гіперінфляція - коли річний приріст цін вимірюється тисячами або мільйонами відсотків на рік. Інфляція стає некерованою, гроші втрачають здатність виконувати свої функції, починається натуралізація господарських зв'язків, порушуються фінансовий та кредитний механізми, розвиваються стихійні процеси в економіці.

Залежно від можливості передбачати зростання цін виділяють:

Очікувану інфляцію, яка спричиняється певними тенденціями в економіці або заходами, запланованими державою, тому вона очікувана і може бути врахована заздалегідь.

Неочікувану (непередбачену) інфляцію яка результатом непередбачених змін в економіці, наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному попиті та пропозиції. Характеризується різким стрибком цін, що негативно впливає на грошовий обіг та систему оподаткування.

За характером переобігу інфляція може бути:

Збалансованою - це помірне, найчастіше передбачене зростання цін, що не впливає на загальний обсяг виробництва чи перерозподіл доходів. Характеризується незначним, помірним ростом цін одночасно на всі товари та послуги. Така інфляція дуже рідкісна.

Незбалансована, що являє собою різні темпи зростання цін на різні товари та послуги. Впливає на затрати та податки.

За характером інфляційного процесу або знецінення грошей буває:

Відкрита інфляція - характеризується зростанням цін на вільному ринку при невтручанні держави у процес її формування. Найбільш відчутна у монополізованих секторах економіки.

Прихована інфляція - збереження сталих цін та заробітної плати при зростанні продуктивності праці.

Придушена інфляція - проявляється у зростанні незадоволеного попиту та грошових заощаджень населення, які не знаходять реалізації.

Наслідки інфляції складні і різноманітні. Найбільш її темпи сприяють росту цін і норми прибуткую Високий рівень інфляції перетворюється у серйозну перешкоду для виробництва, обумовлює економічну і соціальну напруженість у суспільстві.

У короткотерміновому періоді між рівнями інфляції та рівнями безробіття існує обернена залежність, яка має назву кривої А. Філіпса.

Крива А. Філіпса стверджує, що рівень інфляції залежить від трьох факторів: 1) очікуваної інфляції; 2) циклічного безробіття, тобто відхилення фактичного рівня безробіття від його природного рівня; 3) шокових змін пропозиції. Шоки пропозиції - неочікувана різка зміна умов функціонування економіки, яка негативно впливає на середні витрати та, як наслідок, на товарні ціни. Несприятливі шоки пропозиції - різке падіння виробництва і зростання цін. Сприятливі шоки пропозиції - збільшення обсягу виробництва і зменшення цін.

Три зазначених фактори зводяться воєдино у рівняння кривої Філіпса:

РІ = ОІ - в (ПРБ-СБ) + ШП , де:

РІ - рівень інфляції;

ОІ - очікувана інфляція;

в - коефіцієнт, який показує, наскільки сильно реагує інфляція на динаміку циклічного безробіття; він завжди більший нуля;

ПРБ - природний рівень безробіття;

СБ - структурне безробіття; ПРБ - СБ= ЦБ (циклічне безробіття);

ШП - шоки пропозиції.

Рис.2.1 Крива А. Філіпса

Треба наголосити, що перед показником циклічного безробіття завжди стоїть знак “мінус”: при високому рівні безробіття спостерігається тенденція до зменшення темпів інфляції. Отже, у короткостроковому періоді економічна політика, спрямована на зниження рівня безробіття, призводитиме до прискорення інфляції. Треба вибрати між:

1) політикою, спрямованою на економічне піднесення, з високими темпами приросту ВВП, що швидко знизить безробіття;

2) політикою пожвавлення, з повільним приростом ВВП, що дає змогу сповільнити інфляцію, але за рахунок тривалого безробіття.

Цей вибір залежатиме від очікуваного рівня інфляції: що більшим буде цей рівень, то вище розміщуватиметься крива А. Філіпса. А це означає, що фактичний рівень інфляції буде вищим для будь-якого рівня безробіття.

Економічні та соціальні наслідки інфляції:

- інфляція дезорганізує господарство, наносить серйозний економічний збиток як великому, так і малому бізнесу;

- заважає проведенню ефективної макроекономічної політики;

- нерівномірне зростання цін підсилює диспропорцію між галузями економіки, спотворюючи структуру споживчого попиту;

- ціна перестає виконувати свою головну функцію у ринковому господарстві - бути об'єктивним інформаційним сигналом;

- відбувається відтік капіталу у торгівлю;

- інфляція загострює товарний голод, підриває стимули до грошового обігу;

- прискорюється матеріалізація грошей, під час інфляції зростають ціни на нерухомість та товарно-матеріальні запаси, тому домогосподарства та підприємства намагаються позбутися грошей і вкласти їх у нерухомість та товарні запаси;

- порушує функціонування грошово-кредитної системи, відроджується бартер;

- знецінює надходження від оподаткування , тим самим негативно впливає на фіскальну політику;

- підриває курс національної валюти;

- знижує мотивацію до інвестування, інвестиції стають ще більш ризикованими;

- знижує мотивацію до праці;

- зниження реальних доходів населення, насамперед це стосується осіб, які отримують фіксовані номінальні доходи (працівники бюджетних організацій, пенсіонери, студенти). Зміна реального доходу виражається приблизно у такому вигляді:

- реальний доход (%) = номінальний доход (%) - зростання цін (%);

- знецінення заощаджень населення, інфляція знецінює їх вартість;

- погіршення умов життя тощо.

III. Проблеми макроекономічної нестабільності в Україні

Інфляційні процеси в Україні були викликані сукупністю взаємопов'язаних об'єктивних і суб'єктивних чинників. Це негаразди перехідної економіки, залежність від зовнішнього енергопостачання, непослідовність економічної політики, помилки у політиці бюджетних видатків тощо. Отже, інфляційні процеси в Україні були зумовлені:

- невиваженою первинною емісією;

- диспропорційністю у структурі економіки, що виникла за часів існування адміністративно-командної системи;

- надмірною мілітаризацією економіки;

- витратністю економіки та непродуктивними витратами окремих виробництв;

- значною монополізацією економіки;

- залежністю українських виробників від імпорту (енергоносіїв, окремих сировинних матеріалів, комплектуючих виробів тощо);

- неефективність безготівкової системи розрахунку;

- від'ємним сальдо зовнішньої торгівлі;

- зростанням цін на імпортні товари та послуги;

- необґрунтованим встановленням валютного курсу;

- втратою зацікавленості у продуктивній праці ;

- суттєвим скороченням інвестицій;

- надмірним розширенням тіньового сектору економіки;

- використанням неринкових форм розрахунків, зокрема бартеру.

В таблиці наведені дані, що характеризують інфляцію в Україні.

Рік	Рівень інфляції
1990	106,8
1991	390,0
1992	2100,0
1993	10256,0
1994	501,0
1995	281,0
1996	139,7
1997	110,1
1998	120,0
1999	119,2
2000	125,8
2001	106,1
2002	97,4

У 1992-1993 рр. інфляція в Україні досягла гіпервисокого рівня (2100,0% та 10256,0% відповідно), що є найбільш вражаючою особливістю інфляційного процесу в Україні. В 1992 р. ціни зростали щомісяця в середньому на 170%, що свідчить про супергіперінфляцію, а у 1993 р. приблизно на 3% щодня.

Висновок

Важливою рисою економіки є її нестабільність. Чергування піднесень та спадів в економіці призводить до того, що її розвиток носить не прямолінійно зростаючий, а хвилеподібно зростаючий характер. У макронауці домінує думка, що хвилеподібні коливання в економіці відбуваються не хаотично, а в формі економічних циклів.

Економіка ніколи не перебуває в стані спокою. Піднесення змінюється спадом (кризою). Обсяги ВВП, зайнятості і виробництва скорочуються. Ціни і прибутки знижуються, безробіття зростає. За спадом виникає депресія. Зрештою досягається певна критична точка, після якої починається пожвавлення. Відновлення при цьому може бути повільним або швидким. У цьому випадку рівень виробництва підвищується, а зайнятість зростає. В міру того як пожвавлення набирає сили, зростають темпи приросту цін. Після досягнення в економіці повної зайнятості, тобто повного використання виробничих ресурсів, економіка переходить до фази піднесення. Нова смуга піднесення може означати тривалий, стійкий рівень пожвавленого попиту, збільшення кількості вільних робочих місць, підвищення життєвого рівня населення або ж швидке роздування цін і зростання спекуляції, за якими настає нова криза.

В макроекономіці не існує цілісної теорії економічного циклу, і економісти різних напрямків концентрують свою увагу на різних причинах циклічності. Але більшість із них вважають, що рівень сукупних витрат безпосередньо визначає рівень зайнятості і виробництва. Чому саме зміни в рівні сукупних витрат спричинюють коливання економічної активності? Справа в тому, що в економіці, яка орієнтована на ринок, сектор фірм виробляє товари і надає послуги лише в тому випадку, коли їх можна вигідно продати, тобто коли на них пред'явлено сукупний попит. Коли цей сукупний попит недостатній, то сектору фірм невигідно виробляти товари і послуги у великому обсязі, і тому ВВП скорочується.

Інфляція - одне з найдошкульних явищ модерної ринкової економіки. Якщо не протидіяти їй, темпи цього явища дедалі швидшають. Але боротьба з інфляцією дуже важка. Навіть коли вдається її помітно знизити, то натомість випливають такі негативні для суспільства результати, як зростання безробіття. Особи, відповідальні за економічну політику, весь час мусять робити вибір між цими двома суспільними межами.

Згідно з оцінками фахівців, у вітчизняній економіці закладено сильний інфляційний потенціал. Повільний вплив економіки України із трансформаційного спаду, її неефективна галузева структура. Рівень монополізації, величезний державний борг і дефіцит бюджету загрожують відносній стабільності у сфері цін. Для ліквідації інфляційного потенціалу уряд має прискорити проведення реформ, акцентуючи увагу на структурній перебудові національної економіки та всебічному стимулюванні ринкових відносин та швидкого економічного зростання.

Країни, що рішуче пішли шляхом ринкових перетворень, частково вже мають певні позитивні результати, які відображаються, передусім, у стримуванні інфляційних процесів, зростанні обсягів виробництва, підвищення рівня життя населення. Безперечно, що й Україна, маючи значний економічний потенціал, не менше стабілізує фінансову ситуацію в країні, але й забезпечить умови "керованості” інфляційним фактором, що надасть їй змогу зайняти належне місце серед інших економічно та соціально розвинутих країн Європи.

Список використаної літератури

1. П. В. Круш, С. О. Тульчинська, Макроекономіка, Київ-2005;

2. С. Панчишин, Макроекономіка, видання 2-ге, Київ-2002 ;

3. А. Г. Савченко, Г. О. Пухтаєвич, Макроекономіка, Київ-1997.

Размещено на Allbest.ru