Економічна теорія і економічне мислення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

“Економічна теорія і економічне мислення”

Економічна теорія знаходиться у взаємодії з усією системою знань і суспільною практикою і виконує ряд функцій. Як наука вона відбиває економічну дійсність і виконує теоретика-пізнавальну функцію, яка реалізується в системі економічних категорій і законів. Але надалі система використовується як засіб, метод пізнання для пояснення нових явищ і процесів, здобуття нових знань і для вироблення практичних рішень з перетворення й вдосконалення економічної дійсності. У процесі пізнання система економічних категорій і законів виконує методологічну функцію, виступає методологічною основою для власного подальшого розвитку і для інших економічних наук. Методологічне значення економічної теорії для перетворення економічної дійсності виражається в її практичній функції. А оскільки практична діяльність має дві великі сфери -- матеріально-практичну і духовно-практичну, то і практична функція економічної теорії отри¬мує відповідні визначення. У духовно-практичній діяльності люди оперують економічними ідеями, уявленнями, поняттями, які входять до їхнього світогляду. У світогляді, як правило, сполучаються наукові і повсякденні уявлення, моменти помилок, стереотипів тощо. Економічна наука не може бути індиферентною до масової економічної свідомості. Наукові досягнення завжди проникають у масову свідомість. Однак масова свідомість не може їх засвоїти в об'єктивній, тобто науковій формі, тому що усі мали б перетворитися на вчених, що вільно орієн¬туються в усіх складностях економічного життя. Масова свідомість сприймає економічні ідеї відірвано від їхнього реального ґрунту, конкретних обставин, з аналізу яких вони здобуті. Наукові, теоретичні положення перетворюються на абстрактні гасла, ідеологічні настанови, які вживаються доречно і недоречно, тому що для суб'єктів масової свідомості є невідомими всі конкретні обставини і власні наукові межі ідеї. Отже, те, що було наукою, стає ідеологією, тобто знан¬ням, здобутим ззовні у вигляді абстрактних положень, без їх наукової основи, перевірки, коригування, взятих на віру. Наука неминуче при виході в масову свідомість набуває ідеологічної форми. Але в самій ідеологічній формі наука виступає як протилежність ідеології, відстоює науковий підхід, конкретність істини.Це означає, що економічна теорія виконує ідеологічну функцію в негативній визначеності.

Економічна теорія, виходячи в масову економічну свідомість, перетворюється на ідеологію, але й в ідеології економічна теорія бореться за те, щоб залишитися наукою, не перетворювати теорію на абстрактний набір гасел. У матеріально-практичній сфері методологічне значення економічної теорії втілюється в господарській функції. Економічна теорія виробляє практичні рекомен¬дації розвитку економічних відносин, господарського механізму, удосконалення форм і методів господарювання. їй належить визначальна роль у виробленні економічної політики. Виходячи в практику, економічна теорія залишає свої власні межі, перетворюючи у свого роду господарську ідеологію. У господарській сфері економічна теорія відстоює науковий підхід на противагу вузько прагматичному.

Практичне ж значення економічної теорії в її власних межах полягає у ступені істинності її теоретичних положень. Чим адекватніше економічна теорія відбиває економічну дійсність, тим більшим є її практичне значення.. Взаємозв'язок функцій економічної теорії можна виразити схематично. Функції економічної теорії як системної науки Економічна теорія взаємодіє з усією системою суспільних економічних наук. Економіка -- визначальна сфера суспільства, від якої залежить розвиток всіх інших сфер. Економіко-теоретичні знання неминуче використовуються в вирішенні питань розвитку інших наук. Комп'ютеризація виробництва здається суто технічною проблемою, що перебуває у сфері компетенції технічних наук. Але в дійсності процес комп'ютеризації виступає також розвитком матеріальної форми здійснення всезагальної праці, вивченням якої займається економічна теорія, а також філософія, психологія тощо. Наоснові економічних знань формується тип економічного мислення, від якого залежить поведінка людей у сфері економіки. Перехід від командної до ринкової економіки істотно змінює тип мислення й економічну поведінку людей. Але зрозуміло, що ні тип мислення, ні економічна поведінка людей не можуть бути змінені відразу.

Економічна теорія не є набір вже готових рекомендацій, Які застосовуються безпосередньо в господарській політиці. Вона є скоріше засобом, ніж вченням, інтелектуальним інструментом, технікою мислення, допомагаючи тому, хто володіє нею, приходити до правильних висновків.

Джон Мейнард Кейнс

Першим приводом до вивчення економічної теорії є те, що ця теорія має справу з такими проблемами, що стосуються нас всіх без винятку: Які види робіт потрібно виконувати? Як вони оплачуються? Скільки товарів можна купити на долар заробітної плати зараз і в період стрибків інфляції? Яка імовірність настання такого часу, коли людина не зможе знаходити підходящу для себе роботу лише в межах прийнятного терміну?

В минулому люди, що починають вивчати економічну теорію, звичайно вимагали, щоб їм було дане стисле, в одній пропозиції, визначення цього предмету. І треба сказати, що цей сильний попит не зазнавав недоліку в пропозиції. От деякі з таких визначення:

1. Економічна теорія є наука про види діяльності, зв'язаних з обміном і грошовими угодами між людьми.

2. Економічна теорія є наука про використання людьми рідких або обмежених продуктивних ресурсів, для виробництва різноманітних товарів і розподілу їхн між членами суспільства.

3. Економічна теорія є наука про повсякденну ділову життєдіяльність людей, витяги ними засобів до існування і використанні цих засобів.

4. Економічна теорія є наука про те, як людство справляется зі своїми задачами в області споживання і виробництва.

5. Економічна теорія є наука про багатство. Цей перелік достатньо великий сам по собі; однак провівши годину в відповідному відділі гарної бібліотеки, грамотна людина зможить в багато раз подовжити його. Втиснуть в декілька рядків точний опис будь-якого предмету, що чітко відділив би його від суміжних дисциплин і дав б подання що починає про всіх питання що охоплюються цим предметом, - діло надто нелегкое. Економічна теорія, певно, включає в себе всі елементи, означені як в цих визначеннях, так і в тих, що могли б війти в більш довгий перелік.

Якщо змусити фахівця вибрати з всіх наведених вище дефініцій лише одну, той в наш час він, по всій імовірності, зупинився б на другий.

Економічна теорія є наука про те, що з рідких продуктивних ресурсів люди і суспільство з течією часу, з допомогою грошей або без їхньої участі, обирають для виробництва різноманітних товарів і розподілу їхн в меті споживання в нинішньому і майбутньому між різноманітними людьми і групами суспільства.

Курс Загальної Економічної Теорії включає в себе вивчення економічних категорій і явищ притаманних суспільному виробництву незалежно від суспільно економічної формації, а також вивчає ці економічні закономірності людського суспільства і суспільного виробництва в загальнолюдському плані.

Життя людського образу різноманітне, складне і заплутане. Воно складається з численних і різноманітних виглядів діяльності людини в виробництві матеріальних благ і наданні послуг, в науці і культурі, в політиці і ідеології. Людство прагне розгадати таємницю відношень. Це прагнення не прагнення до самопізнання, а задоволення потреб в регулюванні економічного життя. А найголовніше бажання - впливати на економічні процеси в потрібних для людини напрямках.

Людство виявляло завжди великий інтерес основам управління економічними процесами. Багато які важливі економічні процеси розглядалися вченими стародавнього світу: Платоном, Аристотелем і т.д. Однак ці дослідження формувалися як окремі елементи економічних знань в рамках єдиної, ще не розчленованої науки. Значно пізніше відбувся процес розгалуження науки і виникла політична економія. Причому вона виникла в період зарождения капіталістичного засобу виробництва і являла собою науку для задоволення потреб теорії процесу перемога капіталізму над феодалізмом.

Економічна Теорія покликана вивчати і пояснювати процеси і явища економічного життя, а для цього вона повинна проникати в суть глибинних процесів, розчиняти закони і завбачувати шляхи їхнього використання.

Предметом Загальною Економічною Теорією є економічні відношення виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання, незалежно від економічної формації суспільства.

Засіб Загальної Економічної Теорії - це засіб діалектичого матеріалізму. Наукові пізнання економічного життя в відзнаку від її безпосереднього сприймання дозволяє, використовуючи науковий засіб пізнання або дослідження, проникати вглиб економічних процесів і явищ, розкривати їхні зв'язки, виявляти причино-спадковий зв'язок явищ і розкривати движущие сили розвитку суспільства. Засіб пропонує процес від споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики.

Науковою абстракцією - називаються узагальнені поняття вироблені людьми шляхом мислення відхиленого від безпосередньо конкретного вивчення явища, а вхідним пунктом наукового пізнання є об'єктивна реальність. І цією реальністю виступає економічне життя людського суспільства. Якщо це об'єктивна реальність то вона не залежить від волі і свідомості людини водночас з тим, що ця реальність складається з усвідомлених вчинків і діяльності індивідів. Необхідними елементами економічного дослідження є аналіз і синтез. В процесі аналізу мислення від видимого конкретного іде до абстрактного мислення, розчленовуючи елементи, що досліджуються на його найпростіші частини і сторони. В процесі синтезу явища, що пізнаються досліджуються у взаємному зв'язку що складають його сторони в русі і протиріччі, в результаті чого відкриваються шляхи і форми дозволу протиріч, а отже розвитку явищ. Є ще два елементи - якісний і кількісний аналіз. Це зв'язане з тим що будь-якому економічному явищу притаманні якісна і кількісна визначеність.

Вчинки людей визначаються їхніми інтересами, і передусім їхніми економічними інтересами.

Усвідомлена діяльність індивідів в економічному житті суспільства створює економічні явища і процеси що діють в відповідності з економічними законами. Тому говориться, що економічне життя суспільства, включаючи в себе виробництво, розподіл, обмін і споживання, підпорядкована чинності об'єктивних економічних законів.

Економічний закон - необхідний істотний, який постійно змінюється, зв'язок причино економічних процесів і явищ, що повторюється.

В матеріальній основі для нормального розвитку людської цивілізації є прогресивний розвиток суспільного виробництва. Для того, щоб розкрити закономірність відкриття суспільного виробництва, необхідно розглядати розвинене виробництво, як таке взагалі.

Виробництво взагалі це наукова абстракція яка являє собою сукупність загальних рис притаманних виробництву, не залежних від його специфічних форм. Ці загальні риси виробництва дають поняття про економічні умови виробництва життєвих благ необхідних для прогресу людства. В той же час вони дозволяють визначити єдине для всіх східців розвиток цивілізації притаманну виробництву властивість, причому специфічну властивість. А з іншого боку це дозволяє визначити те загальне що дасть можливість краще і глибше побачити і зрозуміти існуючі відмінності що разгалужуют ці східці суспільного розвитку. Вивчаючи виробництво треба чітко зрозуміти, що його кінцевою метою є споживання. І тільки за умови нормального вільного споживання виробництво може бути нормальним. Між виробництвом і споживанням лежить складний, теоретичні суперечливий зв'язок, і при всій важливості виробництва воно має сенс тільки в тому випадку якщо є вільне споживання, бо вільне споживання мета і мотиви виробництва. Воно визначає обсяг, структуру і якість суспільного виробництва. Споживання матеріальних благ не однозначне, слід розрізняти продуктивне і особисте споживання. Продуктивне споживання це є процес виробництва, де засоби виробництва, що споживаються, а також виробниче споживання сили людини, т.т. витрата його фізичної і духовної сили. Особисте споживання воно навпроти відбувається не на виробництві, а за його межами. Особисте споживання включає в себе споживання людьми їжі, одягу, житла і т.д. В виробничому споживанні продукт створюється, а в особистому - знищується. В виробництві споживають засоби виробництва, а люди споживають предмети споживання. Взаємозв'язок між виробництвом і споживанням взаємно зумовлюються т.т. виробництво визначає споживання, але в той же час споживання визначає і виробництво. Виробництво породжує потребу в вироблених продуктах, т.т. створює импульс споживання. Виробництво завжди веде за собою споживання, визначальне в кінцевій лічбі його обсяг і різноманітність, а споживання активно впливає на виробництво. Припиняється виробництво речі непотрібної для споживання, втратившої своє значення як корисного продукту. В той же час споживання яких або продуктів вимагає подальшого їхнього створення і по мірі задоволення старих потреб спонукає і викликає до життя нові потреби людей. Зв'язуючими ланками між виробництвом і споживанням є розподіл і обмін. Під розподілом слід розуміти розподіл вироблених матеріальних і нематеріальних цінностей на принципі панівної форми привласнення, т.т. власності. Як привласнюються продукти праці, яка частина з них іде на продуктивне і особисте споживання, от ці питання складають зміст процесу розподілу продуктів в будь-якому суспільному виробництві. Розподіл активно впливає на виробництво, воно може сприяти зростанню виробництва і в те же час воно може гальмувати це виробництво.

Обмін і розподіл входять безпосередньо в процес виробництва, а також складають його істотні риси, і залежать, також, від безпосереднього виробництва навіть в тих випадках, коли вони виходять за його кордони.

Будь-яке суспільне виробництво людської цивілізації для свого здійснення повинно мати певні умови при яких процес виробництва міг б протікати нормально. Цими умовами є:

1) відношення людини до природи;

2) відношення між людьми.

Для здійснення процесу виробництва необхідно три найпростіші моменти:

1) сама праця,

2) засоби праці,

3) предмет праці.

Праця - доцільна діяльність людини направлена на відділення речовини від природи і пристосувння її до потреб людей. Праця це витрата і витрачання робітничої сили людини в процесі створення матеріальних і нематеріальних благ.

Робітнича сила - це сукупні фізичний і духовний хист людини що може бути направлений на створення матеріальних і нематеріальних благ. Для здійснення процесу праці людина створює і вживає для виробництва знаряддя і засоби праці.

Засіб праці - це комплекс речей або річ з допомогою яких людина впливає на природу.

Предмети праці - це матеріали або речовини дані природою, що наражаються на вплив людини для пристосування їхн до задоволення потреб людей.

Чинники виробництва:

1) речовинний або об'єктивний чинник;

2) особистий або суб'єктивний чинник.

Політична економія, або політична наука (Economics), займається дослідженням нормальної життєдіяльності людського суспільства; вона вивчає ту сферу індивідуальних і суспільних дій, яка сильно пов'язана з створенням і використанням матеріальних основ добробуту.

Отже, вона, з одного боку, являє собою дослідження багатства, а з іншої - утворює частину дослідження людини. Людський характер формувалася в процесі його повсякденної праці і повним впливом створюваних їм в цьому процесі матеріальних ресурсів, причому в значно більшому ступені, ніж під впливом будь-яких інших чинників, виключаючи релігійні ідеали; двома великими силами що формували світову історію, були релігія і економіка. Інколи тимчасово брав гору палкий дух військових або людей мистецтва, але ніде вплив релігійного і економічного чинників не відсував на другий план навіть на короткий термін, і майже завжди ці дві сили мали більше значення, ніж всі інші, разом взяті. Релігійні мотиви сильніше економічних, але їхній безпосередній вплив рідко розповсюджується на настільки простору життєву сферу. Заняття, з допомогою якого людина заробляє собі на життя, заповнює його думки під час спливання переважаючої більшості годин, коли його розум ефективно працює; саме в ці години його характер формується під впливом того, як він використає свій хист в праці, які думки почуття ця праця в ньому породжує і які складаються у нього відношення з товаришами по роботі, работодавцями або його службовцями.

Дуже часто вплив, що впливаї на характер людини розміром його прибутку, ледве чи менш - якщо взагалі менш, - ніж вплив, що виявляється самим засобом здобування прибутку. Для повноти життя родини немає великої різницї, чи складає її річний прибуток 1 млн. чи 5 млн., бо дуже велика різниця між прибутком в 30 млн. та в 150 млн., бо при 150 млн. родина володіє, а при 30 млн. не володіє матеріальними умовами для нормального життя. Щоправда, в релігії, родинних привязанностях і дружбі кожний бедняк може знайти додаток для того свого хисту, що служать джерелом вищого щастя. Але умови, супутні крайній убогості, особливо в перенаселених районах, можуть убити самі кращі якості. Ті, кого називають 'відбросами' наших великих міст, володіють дуже малими можливостями для дружби; їм неведомі пристойність і добропорядність, вони майже не знають згоди в родинному житті; часто і релігія не одержує до них доступу. Немає сумніву, що їхні фізична, розумова і моральна ущемленість частково породжуються і іншими причинами, окрім убогості, але останнє служить головною причиною.

Окрім 'відтбросів', існують багато людей як в місті, так і в селі, які зростають, скудно харчуючись і вдягаючись, в житловій тісноті, чия освіта переривається із-за того, що їм потрібно рано починати трудиться заради зарабітка, які, отже, під час довгих годин за працею, яка виснажує їх виснажений організм, а тому начисто позбавлені можливості розвивати свій розумовий хист. Вони не обов'язково ведуть нездорове або нещасне життя. Одержуючи радощі в своїх привязанностях до бога і людини і володіючи, деякими природженими тонкими почуттями, вони можуть вести життя значно менш ущемлене, ніж життя багатьох, що володіють більших матеріальним багатством. Але при всьому тому бідність складає для них величезне, істинне зло. Навіть коли вони здорові, їхня утомленість часто равносильна болю, розваг у них мало; коли же настає хвороба, страждання, що породжуються бідністю, збільшуються. І хоча відчуття задоволеня може в більшій мірі примирити їх з цими лихами, існують інші лиха з якими воно примирити їх не в силі. Перевантажені роботою і залишившись недоучками, виснажені, не маючі спокою і дозвілля, вони позбавлені яких би не було шансів повністю використати свій розумовий хист.

Можна було очікувати, що наука, яка має справи з настільки важливими для добробуту людства питаннями, залучить до себе увага багатьох найталановитіших мислителів кожної епохи і виявиться тепер на подступах до повної зрілості. Але в дійсності число вчених- економістів було завжди невелике в порівнянні зі складністю проблем, що цій науці надлежало вирішувати, і в результаті вона всі ще перебуває майже в стані немовляти. Одна з причин того полягає в недооцінці впливу економічної науки на досягнення вищого добробуту людини. В самій справі, наука, предметом вивчення якої є багатство, часто представляється багатьом дослідникам на перший погляд відштовхуючою, бо ті, хто більше всього робить для розширення кордонів пізнання, рідко печеться про придбання багатства заради нього самого.

Але ще одна причина такого відставання криєтся в тому факті, що багато хто з тих умов индустриальной життя, з тих засобів виробництва, розподілу і споживання, якими займається сучасна економічна наука, виникли лише в самий останній час. Щоправда, зміни в її змісті в деяких відношеннях не настільки великі, як зміни в її формі, причому значно більше з сучасної економічної теорії, ніж представляється на перший погляд, може бути застосоване до умов відсталих народів. Але єдність в змісті, що переховується за різноманітністю форм, виявити нелегко, а зміни в формі призводили до того, що у всі часи менш витягали користь з робіт своїх попередників ніж вони могли б витягти, якщо б таких змін не була.

Економічні умови сучасного життя, незважючи на їхню більшу складність, в багатьох відношеннях представляються більш ясними ніж умови колишніх часів. Господарська діяльність більш чітко відділяється від інших виглядів діяльності; права индивидуумов по відношенню до інших индивидуумам і по відношенню до суспільства строже визначені; і, що важнее всього, звільнення від влади звичаїв і розширення свободи господарської діяльності, постійне заглядывание вперед і неустанная предприимчивость придали більшу определенность і більше значення побудительным мотивам, що регулюють відносні вартості різномаітних речей і різноманітних виглядів праці.

Часто затверджують, що сучасні форми индустриального життя відрізняються від старих тем, що вони більш конкурентні. Але така характеристика не зовсім задовільна. Точне значення поняття 'конкуренція', очевидно, полягає в тому, що одна людина состязается з іншим, особливо при продажі або покупці чого-небудь. Цей вигляд змагання тепер, певно, интенсивніше і ширше розповсюджений, ніж раніше, однак це лише другорядне і, можна навіть сказати, випадкове слідство докорінних особливостей индустриальной життя.

Немає якого-небудь терміну, що належним образом характеризував ці особливості. Вони полягають в тому, що виникли відома самостійність і звичка кожного самому вибирати свій власний шлях, віра в власні сили; осмотрительность і разом з тим швидкість в виборі рішень і судженнях; звичка передбачати майбутнє і визначати курс дій з урахуванням дальніх мети. Ці чинники можуть побуждать і часто побуждают людей конкурувати друг з іншому, але, з іншого боку, вони можуть штовхати, а якраз в нинішній час вони справді штовхають людей в направленні встановлення співробітництва і створення всякого роду об'єднань - корисливих і безкорисливих. Однак ці тенденції до колективної власності і до колективної діяльності докорінно відрізняються від аналогічних тенденцій в колишні часи, бо вони є не результатом звичаю, пасивної схильності до об'єднання сил зі своїми соседями, а результатом вільного вибору кожним индивидуумом такий лінії поведінки, що - після ретельного обдумывания - представляється йому найбільш підхожої для досягнення його власної мети, будь то корисливих або безкорисливих.

Термін 'конкуренція' віддає занадто більшим привкусом зла, він почав мати на увазі відому частку егоїзму і байдужості до благополучию інших людей. Щоправда, в колишніх формах виробництва спостерігалася менш свідома корисливість, ніж в сучасних, але там було і менше свідомої безкорисливості. Саме тверезий розрахунок, а не корисливість складає особливість сучасної епохи.

Сучасна епоха, певно, породила нові можливості для обману в торгівлі. Прогрес знань відкрив нові засоби виробництва підробок, дозволив винайти багато нових різновидів фальсифікацій. Виробник тепер набагато віддалений від кінцевого споживача, а за його злочини не слідує настільки швидка і сувора кара, що падає на голову приреченого жити і померти в рідному селі людини, безчесно обманувшего свого сусіда. Можливості для шахрайства тепер, безумовно більш численні, ніж раніше, однак немає підстав вважати, що люди використають більшу частку таких можливостей, ніж раніше. Навпроти, сучасні засоби торгівлі включають в себе ставші звичкою принципи довіри, з одного боку, а з другого - спроможність противстоять спокусі обдурювати, спроможність не властиву відсталим народам. Приклади простодушної правдивості і чесності окремих осіб зустрічаються при всіх соціальних умовах, але ті, хто намагався створювати господарські підприємства сучасного типу в відсталій країні, виявляли, що вони вряд чи можуть вважатися на тубільне населення при підборі людей на пости, що вимагають довіри. Виникає значно більша необхідність в імпорті робітників для таких робіт, що вимагають високих моральних якостей, ніж для робіт, що вимагають високої кваліфікації і умственных хисту. Обман і шахрайство в торгівлі були в середні сторіччя настільки широко розповсюджені, що просто поражаєшся, що труднощі в тих часи породжувала безкарна злочинність.

На всіх стадіях цивілізації, в якій зміцнилася влада грошей, поети і прозаики з насолодою живописали минуле, справжно 'золоте сторіччя', доки мир не почув на собі гніт самого матеріального золота. Їх ідилістичні картини були прекрасні, будили шляхетні помисли і наміри, але дуже мало відповідали правді історії. Маленьким общинам з найпростішими потребами, що щедра природа з лихвою задовольняла, ніколи справді майже не приходилося предаваться турботам про свої матеріальні потреби і спокусі корисливих намірів. Однак, коли нам вдається проникнути в внутрішнє життя густонаселених країн, проживаючих вже в наш час в примітивних умовах, ми виявляємо більше потреби, більше корисливості, більше жорстокості, ніж можна було помітити на відстані; разом з тим ми ніде не знайдемо більш широко розповсюджений комфорт, сочетающийся з меншими стражданнями, ніж в сьогодняшньому західному мирі. Не слідує таврувати цивілізацію, назвою, що припускає зло.

Бути може неправомірно розповсюджувати таку характеристику на поняття 'конкуренція', але фактично вона розповсюджується на нього. В самій справі, коли конкуренція виноситься на суд, передусім підкреслюються її антигромадські форми, що настільки важливі для підтримання енергії і самодвижения, що припинення їхньої чинності може порушити стабільність суспільного добробуту. Торговці або виробники, що виявляють, що їхн конкурент пропонують товари по більш низькій ціні, що не принесуть їм високий зиск, обурюються його вторгненням на ринок і скаржаться на нанесений їм збитки, хоча цілком можуть виявитися, що люди, що набувають дешеві товари, зазнають більшої потреби, ніж вони самі, і що енергія і винахідливість їхнього суперника представляють собою виграш для суспільства. В багатьох випадках 'регулювання конкуренції' - ця в оману термін, що ввозить, за яким переховується виникнення привілейованого класу виробників, часто що використають свою колективну силу, щоб перешкодити спробам здатної людини піднятися вище вище по суспільним сходам і наздогнати їх. Під прйменником подавления антигромадської конкуренції вони позбавляють його можливості скласти собі нову кар'єру, в результаті якої послуги, що надаються їм споживачам товару, виявляться більшими ніж збитки, наносимый відносно маленькой групі осіб незадоволених його конкуренцією.

Якщо конкуренції протиставляється активне співробітництво в безкорисливій діяльності на загальне добро, тоді навіть кращі форми конкуренції є відносно дурными, а її самые жорстокі і низькі форми попросту мерзотними. В мирі, де всі люди були б цілком доброчесні, конкуренції не було б місця, але те же самое відноситься і до приватної власності і до всіх форм приватного права. Люди думали б тільки про свої обов'язки, і ніхто не прагнув б отримати більшу, ніж у його соседей, частку життєвих вигод і розкоші. Великі виробники легко могли б дозволити собі переносити трохи злиднів і, отже, бажати своїм сусідам які слабіші, щоб вони, виробляючи менш, споживали більше. Зазнаючи радощі від однієї цієї свідомості, вони стали б трудиться на загальне добро зі всієї притаманної їм енергією, винахідливістю і винятковою ініціативою. І людство победоносно продвигалось б вперед і вперед в своїй вічній боротьбі з природою. Таков це 'золоте сторіччя', що можуть предвкушать поети і мрійники. Але якщо тверезо підходити до справи, те більш ніж безглуздо ігнорувати недосконалість, все ще властиву людській натурі.

Історія взагалі, історія соціалістичних експериментів в особливості свідчить, що звичайні люди рідко здатні виявляти чисто ідеальний альтруїзм в течію скільки-небудь тривалого часу; виняток складають лише тих випадки, коли неукротимое рвение маленькой группки релігійних фанатиків звертає матеріальні турботи в ніщо у порівнянні з вищою вірою.

Певно, навіть і тепер люди в стані значно більше вчиняти безкорисливих вчинків, ніж вони звичайно вчиняють, і найвидатніша задача економіста полягає в тому, щоб виявити, яким чином швидше і найбільш доцільно навести в чинність і використати на загальне добро ця цінна якість людини. Однак економіст не повинен осуджувати конкуренцію взагалі, без всякого аналізу; він зобов'язаний дотримувати нейтральної позиції в відношенні будь-якого її прояву, доки не переконається в тому, що обмеження конкуренції, враховуючи реальні властивості людської натури, не виявиться на практиці більш антигромадським, ніж сама конкуренція.

Можна зробити висновок, що термін 'конкуренція' не цілком придатний для характеристики специфічних рис индустриального життя сучасної епохи. Необхідний термін, що не зв'язаний з моральними властивостями, будь то добрими або дурными, а відбиває той безсуперечний факт, що для торгівлі і промисловості нашого часу характерні більша самостійність, більша предусмотрительность, більш тверезий і вільний вибір рішень. Не існує єдиного терміну, строго відповідного даної мети, але вираження свобода виробництва і підприємництва, або, короче, економічна свобода, вказує правильне направлення, і його можна вживати за неимением кращого. Зрозуміло цей тверезий і вільний висновок укладає в собі можливість деякого обмеження індивідуальної свободи, коли співробітництво або об'єднання сулят найкращий шлях досягнення мети.

Економічна наука займається вивченням того, як люди існують, розвиваються і про що вони думають в своєму повсякденному житті. Але предметом її досліджень є головним чином ті побудительные мотиви, що найбільш сильно і найбільш тривко впливають на поведінку людини в господарській сфері його життя. Кожна скільки-небудь гідна людина віддає господарської діяльності кращі свої якості, і тут, як і в інших областях, він подвержен впливу особистих привязанностей, представлений про долге і відданість високим ідеалам. Щоправда, самые здатні винахідники і організатори засобів ,що вдосконалилися виробництва і машин присвячують цій справі всі свої сили, рухомі скоріше шляхетним духом змагання, нежели спрагою багатства як такого. Але при всім цьому самым тривким стимулом до ведення господарської діяльності служить бажання отримати за неї плату, що являє собою матеріальну винагороду за роботу. Вона після цього може бути витрачена на егоїстичні або альтруїстичні, шляхетні або низменные мету, і тут знаходить свій прояв многосторонность людської натури. Однак спонукаючим мотивом виступає певна кількість грошей. Саме цей певний і точний грошовий вимір самых тривких стимулів в господарському житті дозволив економічній науці далеко випередити всіх інші науки, що досліджують людини. Але економічну науку не можна прирівняти до точних природних наук, бо вона має діло з постійно тонкими властивостями ,що міняються, дуже людської натури.

Економічна теорія зовсім не затверджує, що люди егоїсти, або що вони надто матеріалістичні, з обмеженим кругозором, цікавляться тільки грошами і не дошкульні до всього іншого. Нічого цього не припускається, коли ми говоримо, що люди прагнуть до можливо більшої чистої користі. В дійсності всі залежить від того, як вони самі розуміють свої інтереси. Деякі зазнають величезного задоволення, допомагаючи іншим. Є, нажаль, і такі - певно, їх небагато - що одержують задоволення, шкодігнавши своїм ближнім. Хто-то наслаждается виглядом квітучих троянд. Інші з мисливством пустились б в спекуляцію міською нерухомістю.

Але якщо всі люди такі різні, те яким же образом, виходячи з однієї тільки передумови про прагнення кожного задовольнити свої інтереси, економічної теорії вдається щось пояснити або завбачити в їхній поведінці? Хіба з цієї передумови слідує будь-що окрім того, що люди завжди діють так, як хочуть, в ніж б не складалися їхні інтереси?

В дійсності люди зовсім не такі уж різні, як могло б показатися з зроблених вище сопоставлений. Всім нам постійно вдається правильно завбачувати вчинки цілком незнайомих людей - без цього нормальне життя в суспільстві просто неможливе. Крім того, в будь-якому суспільстві, що широко використовує гроші, майже кожна людина віддає перевагу мати їхн побольше, тому що гроші поширюють можливості досягнення власних інтересів (в ніж б вони не складалися). Остання обставина сильно допомагає завбачувати людську поведінку.

Воно також виявляється надто корисним і в тих випадках, коли вимагається вплинути на поведінку інших людей. Економічна теорія затверджує, що, діючи в своїх власних інтересах, люди створюють можливості вибору для інших і що суспільна координація є процес безперервного взаємного пристосування до змін в чистій вигоді, що виникають в результаті їхньої взаємодії. Це, звичайно, дуже абстрактне міркування.

Кожна людина, ким би вона не була за професією, щодня зустрічається з економічними явищами і змушена оперувати низкою економічних категорій: товар, гроші, ціна, ринок, зарплата, торгівля, магазин, купівля, попит, дефіцит, інфляція, кредит, платежі, податки тощо. Про все у кожного є певні уявлення. Навіть дитина знає, що таке гроші і може їх правильно використати за призначенням. Але якщо усі знають категорії, то навіщо їх вивчати?

Річ у тому, що відоме, як говорив Георг Гегель, ще не є пізнане. Щоб перетворити відоме на пізнане, необхідно переробити повсякденні уявлення про досліджувані явища в наукові поняття. А для цього потрібно розглянути, як виникло і як розвивалося явище, яким воно стало тепер, який його зв'язок з іншими явищами, місце серед них і т.п. Досягти цього можна тільки вивчаючи вже накопи¬чені наукові знання і досвід. Хоча дитина і дорослий, шко¬ляр і вчитель, студент і дипломований фахівець, фізик і економіст знають, що таке, наприклад, ціпа, гроші, але ступінь розуміння економічних явищ у них різний. Тому різними е й можливості правильної оцінки економічних ситуацій і визначення економічного поводження. Чому ростуть ціни? Чи вигідно купувати облігації? Чи розумно робить держава, підвищуючи або знижуючи податки? Яку економічну політику необхідно проводити, щоб забезпечити зростання виробництва і доходів населення? Чи обов'язково перехід від командної економіки до ринкової має супроводжуватися суттєвим знижен¬ням життєвого рівня основної маси населення, чи можна цього уникнути? Грамотно відповісти на всі ці і багато інших запитань можна, тільки спираючись на системати¬зовані економічні знання. А їх і дає економічна теорія.

Економічна теорія як наука досліджує і розкриває економічну анатомію суспільства, її категорії, закони функціонування і розвитку. Будучи суспільною дисципліною системного типу, в її предметі особливе місце посідають характер і соціальний зміст зв'язків та відносин, в які вступають люди в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільно-корисних благ, соціально-економічний статус окремої людини, соціальних груп і класів у цьому процесі. Мета економічної теорії як системної науки зводиться до розкриття теоретичних знань з питань закономірностей розвитку суспільного виробництва, механізму дії та ефективного використання економічних законів людьми для найбільш повного задоволення їхніх матеріальних та соціально-економічних потреб. У зв'язку з цим вивчаються такі блоки теоретико-економічних дисциплін, як: * політична економія; * мікроекономіка; * макроекономіка; * міжнародні економічні відносини та ін. В процесі вивчення економічної теорії передбачається освоєння таких основних її постулатів: системи економічних відносин в їх єдності з продуктивними силами та іншими суспільними відносинами; економічних законів, які управляють виробництвом, розподілом, обміном та споживанням життєвих благ як у ринковій, так і в інших економічних системах; закономірностей зародження, розвитку і відмирання суспільно-економічних формацій; проблем ефективного використання обмежених природних ресурсів і управління ними з метою досягнення максимального соціально-економічного ефекту; стратегічних тенденцій еволюції соціально-економічних систем у ХХІ столітті.

Економічна теорія поряд із правоведенням, історією, соціологією та іншими науками належить до системи суспільних наук, кожназх з яких виділяє з багатогранної сукупності суспільних відносин їх відповідні вид чи групу, котрим властиві певні закономірності. Економічна теорія вивчає такі суспільні відносини і закони, які належать до базових у житті суспільства, оскільки вони є складовою суспільного виробництва (економіки). Суспільство - це найзагальніша система зв'язків і відносин між людьми, що складається в процесі їхньої життєдіяльності. Воно створює і розвиває духовну і матеріальну культуру, систему інших матеріальних цінностей. Усі сторони суспільного життя пов'язані між собою, але таким чином, що його основою є економічне життя, тобто виробництво матеріальних благ і послуг для задоволення різноманітних потреб людей.

Для того щоб краще зрозуміти сутність економічної теорії необхідно розглянути її предмет в процесі історичного розвитку. Предмет цієї науки тісно пов'язаний із поняттям “економіка”, яке походить від грецького слова “oikonomia” (“оікос” - дім, господарство, “номос” - вчення, закон), а тому економічна наука в первісному значенні - це наука про домашнє господарство або про управління домашнім господарством. Так охарактеризував предмет цієї науки давньогрецький філософ Ксенофонт. У ХVІІ столітті французький вчений Монкретьєн запроваджує термін “політична економія” , який означає “ мистецтво управління господарством держави, тобто економічна теорія в той час була зосереджена на вивченні системи державної економіки. Проте вже в ХІХ столітті відомий американський економіст П.Самуельсон розвинув предмет економічної теорії в понятті “економікс”. Визначаючи предмет свого дослідження, він стверджував, що економікс це: 1. наука, що вивчає, як люди здійснюють організацію виробництва і споживання; 2. наука про дії, які охоплюють обмінні операції між людьми; 3. наука, що вивчає, як люди роблять вибір, щоб використати рідкісні ресурси для виробництва різних товарів та їх розподілу; 4. наука, яка вивчає людей у їхньому діловому житті; 5. наука, що вивчає, як можна вдосконалити суспільство; 6. наука про економічні системи. Він запропонував таке визначення предмета економікс: “ Це наука, що вивчає, як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, щоб виробляти різні товари і розподіляти їх для споживання”. Отже, якщо синтезувати вище наведені поняття предмету економіки, то більшість із них передбачає дії людей у процесі вибору рідкісних ресурсів для виробництва, обміну, розподілу та споживання різноманітних товарів, тобто економіка - це наука, яка вивчає поведінку людей з погляду відносин між їхніми цілями й обмеженими засобами, що допускають альтернативне використання. Виходячи з визначення можна зробити висновок про три ключові питання економічної теорії, на які вона повинна давати відповідь: * Які товари та послуги виробляти? * Як виробляти ці товари та послуги? * Для кого виробляти дані товари та послуги? Тому, на мою думку, предмет економічної теорії слід характеризувати, як науку про виробничі відносини між людьми (або про їх дії) в процесі праці, безпосереднього виробництва товарів і послуг, а також у сфері їх обміну, розподілу та споживання. Завдання кожної науки - розкривати сутність явищ і процесів, що вивчаються, та закони їх розвитку. Виходячи з цього, доцільно від наведеного найбільш загального визначення предмета економічної науки йти до конкретнішого, глибшого. Справді, зв'язки і відносини між людьми в усіх сферах суспільного відтворення здійснюються як на рівні зовнішніх, випадкових зв'язків, так і на рівні внутрішніх, глибинних, причинно-наслідкових зв'язків. Так, окремий товаровиробник може одного дня продати товар за одну ціну, а другого - за іншу. Продаючи товар, він вступає у певні зв'язки з покупцями цього товару. З першого погляду (рівень зовнішніх, поверхневих зв'язків) товаровиробнику здається, що ціна товару визначається лише попитом і пропозицією. У цьому випадку завдання економічної теорії полягає в тому, щоб з'ясувати, що лижить в основі ціни і як на неї можуть впливати попит і пропозиція товарів на їнші фактори. Це означає, що шукати правильну відповідь слід на рівні внутрішніх, глибинних, причинно-наслідкових, сталих зв'язків. Що ж до обгрунтування системного вивчення предмета економічної теорії, то слід зазначити, що з середини 50-х років ХХ століття почалося розгортання науково-технічної революції, сутність якої - докорінне перетворення всього технологічного способу виробництва, зокрема кожного елемента системи продуктивних сил і техніко-економічних відносин. Революційні зміни в головній продуктивній силі - людині - полягають у тому, що на передній план виходять розумові, організаторські здібності робочої сили, її творчі обдарування, всі сутнісні сили людини. Тому економічна теорія повинна вивчати не лише одну зі сторін людини - робочу силу, а й усі інші сторони людської сутності. Більше того, оскільки в розвинутих країнах світу майже 70% сукупної робочої сили зайнято у сфері нематеріального виробництва (у сфері освіти, охорони здоров'я, науки тощо), людина (рівень її освіти, кваліфікації, культури тощо) стає основною формою національного багатства, а відносини між суб'єктами виробництва з приводу відтворення такої всебічно розвинутої людини виходять на передній план порівняно з відносинами щодо виробництва засобів праці або інших матеріальних благ. Сутність людини, як відомо, є вся сукупність суспільних відносин, тобто не лише базисні виробничі, а й надбудовні відносини - соціальні, політичні, юридичні, ідеологічні тощо. Проте це не означає, що економічна теорія повинна вивчати всі названі надбудовні відносини такою ж мірою, як виробничі відносини. Людину вивчає низка природничих і суспільних наук. Політична економія вивчає її лише тією мірою, якою кожна з підсистем суспільних відносин сприяє реалізації сутнісних сил людини (її потреб, інтересів, мети) та їх впливу на зростання продуктивності праці. Головне у характеристиці соціальної сутності людини визначається її місцем у системі виробничих відносин, відносин власності, передусім власності на засоби виробництва. На сучасному етапі зростає роль духовних, національних, культурних та інших сторін в економічному прогресі суспільства. Ці сторони людської діяльності та поведінки мають велике значення для дослідження рушійних сил розвитку людства. Так, Б. Гаврилишин (відомий економіст українського походження) дійшов висновку, що політичний престиж США у світі підтримувався їх економічним та військовим арсеналом, але головною причиною був “дух народу”. Серед чинників, що сприяли піднесенню економіки Японії, Гаврилишин називає надзвичайну дисциплінованість та високу мораль. У своїй внутрішній політиці Японія, за його словами, керується прагненням будь-що уникати конфліктів, досягати консенсусу і підтримувати гармонію на всіх рівнях суспільства. Безперечно, для виходу економіки україни з глибокої економічної кризи, прогресу її економіки, науки, культури, розбудови суверенної держави важливе значення мають відродження і розвиток національної свідомості українського народу, його духу, уміння досягти згоди між різними політичними силами, соціальними верствами та інші чинники людської діяльності, не пов'язані безпосередньо з виробничими відносинами. Отже можна дійти такого висновку, що: Економічна теорія - наука, яка вивчає закони розвитку економічних систем, які виникають з приводу виробництва і привласнення товарів і послуг в усіх сферах суспільного відтворення, а також ті аспекти еволюції національної свідомості, духу народу, його культури, психології, моралі та поведінки, що впливають на прогрес економіки. Щоб виконати таку роль, економічна наука повинна використовувати набутки багатьох інших наук.Ось чому “справжній економіст, - як вважає Дж. Кейнс, - ... повинен бути всебічно обдарований, певною мірою бути математиком, істориком, державним діячем, філософом... Він повинен розмірковувати про окреме в поняттях загального і спрямовувати політ своєї думки однаковою мірою до абстрактного і конкретного. Він повинен вивчати сучасність у світлі минулого - заради майбутнього. Жодну рису людської вдачі або створених людиною інститутів він не повинен обминути своєю увагою”.

Сучасна економічна теорія існує як синтетична система багатьох економічних праць і теорій нинішнього та минулого століття. Її основні напрями розвитку та взаємоузгодження яскраво відображені.Спочатку необхідно розглянути такий напрям, як класична політична економія, саме вона дала поштовх для стрімкого розвитку економічної думки в світі. Цей напрям зосередив свою увагу на аналізі відносин у сфері виробнитва, віднісши до неї всі сфери матеріального виробництва, та на вивченні її об'єктивних закономірностей. Саме представниками цієї теорії була започаткована трудова теорія вартості, згідно з якою людська діяльність є єдиним джерелом вартості. Тобто джерело вартості класики вбачали в окремих формах людської праці. Ринок вони розглядали як саморегулюючу систему, що найефективніше “невидимою рукою” розподіляє ресурси. Згідно з висновком А.Сміта ринкова економіка в умовах конкуренції забезпечує найкращий результат для всіх, держава не повинна втручатися, але мусить захищати саму конкуренцію від самих підприємців, не допускаючи її обмеження, а також створити загальні умови виробництва й розвивати освіту, будувати дороги, мости, забезпечувати зв'язок. Проте класична політична економія мала і суттєві недоліки: * З аналізу відтворення суспільного капіталу А.Сміта “випав” постійний капітал, тому вартість сукупного суспільного продукту він звів лише до величини заробітної плати і прибутку. * Д.Рікардо визначав вартість товару через механізм попиту і пропозиції, тобто як результат змішування абстрактної і конкретної праці. * Науково не було обгрунтована така категорія, як вартість товару робоча сила. * Поняття “капітал” класики звели лише до речового змісту, засобів виробництва, ототожнили його з останнім. * Класична школа не спромоглася виокремити найбільш абстрактну та найбільш загальну форму вартості продуктів праці. * Капіталістичний спосіб виробництва вони вважали вічним ладом, тобто не розглядали його відповідно до принципу історизму. * Представники цієї школи ігнорували або недооінювали роль держави у господарському житті. Марксистська політична економія завдяки працям К.Маркса довела ідеї класиків про двоїстий характер праці до рівня теорії. Ще саме в цій теорії визначається вартість товару, його реалізації, яка формується під суттєвим впливом процесів обміну. В процесі розвитку цієї теорії була розкрита глибинна сутність капіталу, його речовий зміст та суспільна форма. К.Маркс довів економічну необхідність державного втручання в процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання. В свою чергу ця теорія також мала безліч недоліків: * Була недооцінена роль приватної власності як рушійної сили економічного розвитку. * Була переоцінена роль крупного виробництва, яке, згідно з їх теорією, мало витіснити усі його дрібні форми. * Марксисти також помилялися в тому, що вважали, що соціалізм не може паралельно існувати з товарно-грошовими відносинами. * Вони вважали, що економічні відносини є надбудовними над іншими видами суспільних відносин. * Маркс необгрунтовано вважав джерелом вартості лише працю робітників, ігноруючи при цьому працю підприємців. Як бачимо класична політична економія та марксизм стали основою для розвитку сучаної економічної теорії, а саме таких її напрямів: 1. інституціоналізм; 2. кейнсіанство; 3. неокласична економічна теорія. Неокласична економічна теорія об'єктом свого дослідження обрала поведінку “людини економічної”, котра як продавець робочої сили, споживач чи підприємець намагається максимізувати свій дохід, звести до мінімуму свої витрати чи зусилля. В свою чергу дана теорія відкидає трудову теорію вартості товарів і вводить категорію граничної корисності, тобто корисності останнього, найменш корисного предмету споживання. Представники цієї школи розробили також теорію ціни, яка спирається на концепцію виробничих витрат та теорію граничної користості. Неокласичний напрям представлений двома основними течіями - монетаризмом та неолібералізмом. Монетаризм - економічна теорія, згідно з якою грошова маса в обігу відіграє визначальну роль у формуванні економічної кон'юктури та встановленні причинно-наслідкових зв'язків між зміною кількості грошей і величиною валового національного продукту, а також у розвитку виробництва. Представники цієї школи вважали, що необхідно обмежити втручання держави в економіку, урізати будь-які соціальні програми - за їхньою думкою саме це могло б подолати інфляційні процеси. Неолібералізм - сукупність поглядів, основним змістом яких є заперечення втручання держави в економічне життя й розуміння механізму самоорганізованого ринку як єдиного ефективного регулятора господарських процесів. Методологічною основою даної течії є принцип індивідуалізму, згідно з яким повинна існувати природна свобода людини від суспільства, а обстоювання власних інтересів окремими індивідами зумовлює задоволення суспільних інтересів, забезпечує досягнення суспільного добробуту.

Ідеї неолібералізму були покладені в основу теорії соціально орієнтованого ринкового господарства, яка проголошує необхідність вільної конкуренції, вільних цін тощо, гарантування державою цих умов і соціальну спрямованість їх розвитку. Інституціоналізм - один з напрямів західної економічної думки, який основне значення приділяє аналізу ролі інститутів у прийнятті економічних рішень та в економічній діяльності, їх спрямованості та ефективності. До інститутів прихильники цієї теорії відносять конкуренцію, профспілки, податки, державу, монополії, сталий спосіб мислення, юридичні норми, тощо, а економіку предстаники цієї течії розглядають як систему відносин між господарюючими суб'єктами, що формуються під впливом економічних та неекономічних факторів. Представники цієї школи різко засудили маржиналізм та неокласичну теорію граничної корисності. Вони стверджували, що класичне суспільство вільної конкуренції перестало відповідати реаліям сучасності, а ринок перетворився лише в один з економічних інститутів.також представники цієї школи вперше звернулися до еколого-економічного виживання людства, до доцільності контролю з боку держави за екологічними процесами, освітою, медициною та ін. Кейнсіанство - один з провідних напрямів сучасної економічної теорії. Основною суттю даної теорії є те, що її представники вважали, що без активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, без історичного розширення функцій держави капіталізм неспроможний буде існувати, не зможе “уникнути повного руйнування існуючих економічних форм”. Кейнс одним із перших в західній економічній науці обгрунтував макроекономічний підхід до аналізу соціально-економічних процесів, оперуючи такими глобальними категоріями, як національний дохід, сукупні інвестиції, споживання, зайнятість, нагромадження та ін.