Передумови і сутність японського "економічного дива"

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі

Кафедра економічної теорії

Індивідуальне завдання

з дисципліни «Економічна історія та історія економічної думки»

на тему: Передумови і сутність японського “економічного дива”

Київ - 2012 р.

Після нищівної поразки японського імперіалізму у Другій Світовій війні, ядерного бомбардування, колосальних репараційних зобов'язань та американської окупації, Японія як держава та японці як нація зіткнулись з загрозою поповнити ряди країн третього світу, але цього не трапилося. Післявоєнний економічний розвиток Японії дійсно схожий на диво, але диво, яке можна пояснити законами економіки.

Дана тема актуальна тим, що реформи та перетворення, які відбувались в японському суспільстві у післявоєнні часи, вивели Японію на третє місце в світі по експорту товарів, друге місце в світі по об'єму валового національного продукту (ВНП) і перше місце в світі по об'єму концентрації золотовалютних фондів. Це пояснюється особливістю запровадження реформ і перетворень в японському суспільстві взагалі, і в економіці зокрема; особливістю їхньої взаємодії між собою та залученням до конкретної ситуації.

В період 1960-1979 років доход на душу населення в Японії зростав із середньорічними темпами 9,4 %. При такому темпі доходи подвоюються менш ніж за 8 років. В чому ж секрет японського економічного зростання? Як змогла маленька країна, не маючи своїх енергетичних ресурсів, із зруйнованими майже всіма основними фондами вийти на провідне місце в світовій економіці?

Стартові позиції, з яких почала свій післявоєнний розвиток Японія, були дуже несприятливі. Економіка підірвана й виснажена довгою війною, великі міста та численні промислові підприємства стояли в руїнах. Рівень промислового виробництва становив 14 % від середнього передвоєнного. Населення зубожіло, не вистачало елементарних засобів для життя: продовольства, житла, роботи, енергетичних та сировинних ресурсів. [10, с.85]

В 1949-му році експерт окупаційної армії США Є. Аккерман бачив єдиний шлях розвитку Японії: за рахунок необмеженої закордонної допомоги. В цьому випадку країна б змогла, за його розрахунками, відновити довоєнний рівень життя до кінця 70-х років.

Японці ж, розраховуючи переважно на власні сили, вже до 1951-го року відновили довоєнний рівень промисловості, а в другій половині 60-х років послідовно обійшли за рівнем економічного розвитку Великобританію, Францію та ФРН.

Як це не парадоксально, але саме нищівна поразка Японії в Другій світовій війні дала потужний імпульс соціально-економічному розвитку країни, позбавила економіку Японії багатьох чисельних економічних і політичних перепон, які заважали вільному розвитку виробництва, дії ринкових механізмів та інтеграції Японії в світові господарські зв'язки.

Фундаментом „економічного дива” і подальшого розвитку Японії можна вважати реформи другої половини 40-х років, які здійснювались у п'ятьох напрямках.

Перший з них - розпуск дзайбацу, тобто монополістичних об'єднань, замкнених сімейних концернів (в руках тільки чотирьох найбільших з них було з концентровано 40 % національного багатства), які несли відповідальність за нестримність японського мілітаризму. Згідно з антимонопольним законодавством, головні компанії дзайбацу підлягали розпуску, а акції - конфіскації й відкритому продажу. Були вжиті заходи з метою не допустити відродження великих монополістичних концернів. [10, с.87]

Владні вертикалі в промислових конгломератах, які мали на вершині зазвичай одну сім'ю, вдалося замінити на партнерські стосунки й горизонтальну координацію в кейрецу -- нових економічних групах, що зазвичай, об'єднували промисловість навколо потужних регіональних банків. Банки забезпечували фінансування компаній групи і майже повністю виключали можливість їх “з'їдання” іншими гравцями ринку. Типові представники кейрецу -- Mitsubishi, Mitsui, Fuyo.

Кейрецу змогли ефективно використовувати ресурси і швидко досягли конкурентноздатності, їхні стосунки з урядом були взаємовигідними, уряд всіляко захищав вітчизняних виробників. Завдяки грамотному протекціонізму в країні швидко вдалося активізувати підприємництво і вийти на світові ринки.

У 1947-му році вступив в силу закон, який забороняв монополії і забезпечував справедливі угоди, та закон, що забороняв значну концентрацію економічної могутності. Ці закони перешкоджали утворенню картелів та інших монополістичних об'єднань, а також володінню однією особою більш ніж 25 % акцій інших компаній. [7, с.297]

Хоча заходи щодо ліквідації монополій не завжди були послідовними, вони з самого початку завдали значного удару саме по ним. Відтворенні пізніше корпорації вже не мали колишньої влади. Їхня організація стала більш гнучкою, а зв'язки - рухливішими. В результаті реформи відбувся перерозподіл капіталів, почався процес утворення сучасних фінансових груп, які вступили в суперництво одна з одною.

Жорстка конкурентна боротьба позитивно вплинула на нагромадження капіталу й зростання продуктивності праці. Поряд з іншими факторами вона зумовила високі темпи зростання і досі є однією з основ японської економічної структури на всіх рівнях підприємництва.

Другий напрямок реформ охоплював сільське господарство. До війни поміщикам належало більше половини оброблюваної землі, яку вони на кабальних умовах здавали в оренду селянам. Орендні платежі поміщики вкладали в інші галузі, оскільки вони не були зацікавлені в розвитку сільського господарства. Завдяки прийнятим законам (кінець 1946 року) держава викупила у поміщиків 80% сільськогосподарських угідь й продала їх селянам за прийнятною ціною. Власникам землі дозволялось залишати собі не більше 3 тьо - близько 0,992 га в наш час. Орендна плата стала дуже низькою - близько 1-4 % вартості врожаю (до війни - 60 %). Були введені й податкові пільги. Таким чином аграрні перетворення створили сприятливі умови для розвитку капіталізму в сільському господарстві, а у селян виникла зацікавленість робити інвестиції в технічні новинки. [7, с.298]

Відповідні можливості з'явилися внаслідок відсутності ренти, наявності пільгового кредитування збоку держави і сільськогосподарської кооперації. Вже на початку 50-х років рівень виробництва досяг довоєнної межі, а до 1960 року країна майже повністю забезпечувала себе основними продуктами харчування.

Земельна реформа також сприятливо вплинула на господарство в цілому. Вона сприяло розширенню внутрішнього ринку завдяки зростанню виробничого і власного споживання сільських робітників, а також вирішенню проблеми робочої сили для промисловості та сфери послуг, які швидко розвивались.

Третя група реформ торкалася сфери праці і соціального забезпечення. У відповідності з прийнятими в 1946-1947 роках законами, вперше був встановлений 8-ми годинний робочий день і шестиденна оплачувана відпустка, впроваджена охорона праці жінок і підлітків. Роботодавців зобов'язували оплачувати понаднормову працю, відповідати за охорону праці й виробниче навчання. Робітники отримали право на створення профспілок, ведення колективних переговорів, організацію страйків.

Реалізація цих законів створювала основу для поліпшення умов праці й відпочинку працівників, підвищення їхніх доходів. Це позитивно відбилось на зростанні продуктивності праці, вдосконаленні виробництва, збільшенні особистих заощаджень, що в свою чергу сприяло розвитку тогочасного виробництва.

За свідченням американського дослідника Елсворта Лінкольна: „В 50-х роках японці прийшли до взаємної згоди в бажанні швидкого економічного розвитку. Люди були готові багато працювати і переносити труднощі, пов'язані з відсутністю капіталовкладень в соціальну сферу, виходячи з припущення, що це є найкращим шляхом до майбутнього розквіту. Багато японців навіть ретроспективно не гадають, що вони понесли якусь особисту жертву; у них не було іншого реалістичного вибору, крім зосередженої праці і самовіддачі, якщо країна в цілому і кожний японець зокрема бажали досягнути розквіту”. [11, с.105]

Четверта група реформ торкалася системи освіти, рівень якої в Японії був традиційно високий. У відповідності до закону, прийнятого в 1947-му році, тривалість обов'язкового й безкоштовного навчання збільшилася з 6-ти до 9-ти років, з шкільної програми навчання були усунені шовіністична і націоналістична пропаганди, було введено спільне навчання дівчат та хлопців; управління шкільним навчанням стало децентралізованим, що привело до створення широкої мережі коледжів та інститутів для підготовки кадрів середньої ланки й підвищення кваліфікації робітників. В подальшому завдання освіти пристосовувались до завдань соціально-економічного розвитку. Високий рівень освіченості японців відіграв істотну роль в успіхах економіки. Вже в 50-ті роки за рівнем освіти людей віком від 25 до 34 років Японія випередила всі розвинені країни Європи й відставала лише від США. Нині практично вся японська молодь закінчує 12-ти річну школу, третина продовжує навчання у вищих навчальних закладах. [7, с.298]

Програма економічної стабілізації була останньою з післявоєнних реформ, які лягли в основу подальшого поступового руху японської економіки. У грудні 1948 р. Дуглас Макартур передав уряду Японії план економічної стабілізації, а в лютому 1949 р. для керівництва його здійсненням до Японії в якості спеціального посла президента Г. Трумена прибув банкір Джордж Додж.

«Лінія Доджа», як стали називати заходи з проведення американського плану економічної стабілізації, хоча і включала в себе деякі елементи колишньої економічної політики японського уряду, суттєво відрізнялася від неї. Вона носила виключно жорсткий характер, зокрема, передбачаючи зниження протягом року цін на більшість видів товарів, встановлення жорсткого контролю Банку Японії над бюджетними витратами і грошовою емісією, заморожування заробітної плати на багатьох великих підприємствах, введення єдиного фіксованого курсу ієни.

Прийнятий кабінетом Асіда план економічного відродження, що ґрунтувався на концепції стабілізації по стадіям, був скасований, оскільки розходився з «лінією Доджа» через одноразову, швидку економічну стабілізацію шляхом свого роду «шокової терапії».

Відповідно до орієнтирів, що були висунуті штабом Д. Макартура, Д. Додж наполіг на розробці японським урядом державного бюджету на 1949/50 фінансовий рік на засадах обов'язкового постатейного збалансування з перевищенням доходів над витратами. Було рішуче відкинуто урядове субсидування відновлення економіки, якого наполегливо домагалися промислові кола. Тепер уряд надавав фінансову підтримку приватним банкам, яким ставилося в обов'язок кредитування під власну відповідальність компаній в найважливіших галузях промисловості.

За рекомендацією Доджа були внесені зміни і в систему американської економічної допомоги Японії - був створений “еквівалентний фонд”, що був призначений для довгострокового кредитування великих компаній під контролем окупаційних властей. Ресурси фонду складались із внесків японського уряду за рахунок коштів, отриманих від продажу в Японії американських товарів, прибутків від наданих позик, повернення раніше взятих кредитів, ресурсів, утворених з довоєнної зовнішньої заборгованості Японії, а також за рахунок виручки від продажу облігацій японських державних позик. З 1949 по 1953 рр. загальні надходження в „еквівалентний фонд” склали 400 млрд. ієн; 61 % з них припадав на безпосередньо американську „допомогу”. Цей фонд відіграв подвійну роль. З одного боку, він сприяв зміцненню японського капіталу, з другого - гальмував розвиток малого підприємництва.

З метою скорочення американської допомоги були вжиті заходи з розширення експорту і зменшення негативного сальдо зовнішньоторговельного балансу Японії. Був встановлений твердий обмінний курс у співвідношенні 360 ієн за 1 долар США. Важливою частиною «лінії Доджа» була здійснена в 1949-му році реформа податкової системи Японії, проект якої був розроблений групою американських експертів на чолі з американцем Карлом Шоупом. Суть реформи полягала в збільшені податків з метою „подолання інфляції та стабілізації економіки”. Одночасно проходив перерозподіл податкового тягаря - були знижені податки на корпорації шляхом переоцінки вартості постійного капіталу, скасування податків на надприбуток за рахунок збільшення оподаткування трудящих. Таким чином були створенні сприятливі умови для швидкого накопичення капіталу і зростанню темпів економічного росту. [7, с.303]

Однак початок зростання економіки був дуже повільним, оскільки купівельний попит широких верств населення був досить обмеженим. Більш того скасування державних субсидій на стабілізацію цін призвело до їх швидкого зростання, погіршило становище середніх і дрібних підприємств, велика кількість яких збанкрутувала. Прагнення підприємців скоротити витрати виробництва в цих умовах призвели до його «раціоналізації», що супроводжувалася інтенсифікацією праці, масовими звільненнями, зниженням заробітної плати. Також були заморожені депозити і введено разове оподаткування майна.

Японці хотіли створити комфортні умови для діяльності добросовісних платників та заохотити добровільну сплату податків з боку населення. З цією метою було внесено оригінальне нововведення - запроваджено так звані “блакитні декларації” для компаній, які вели належний бухгалтерський облік і звітність, повністю виконували податкові зобов'язання. Ті, хто подавали такі декларації, звільнялися від обтяжливих перевірок та докучливого контролю. Блакитні декларації витримали випробування часом і збереглися донині. 80% платників взагалі були звільнені від подачі декларацій, що засвідчує простоту адміністрування податків. Інші зміни податкового кодексу пов'язані з істотним підвищенням неоподатковуваного мінімуму і суттєвого - з 85 до 55% - зниження максимальної ставки прибуткового податку з фізичних осіб незалежно від джерела доходу. Норма оподаткування прибутку юридичних осіб була зменшена з 52,5% до 35%.

Таким чином, в 1949р. в Японії була успішно проведена «шокова терапія». Проте при знятті контролю над приватною господарською діяльністю всередині країни був збережений, на базі введення єдиного твердого курсу ієни до долара, жорсткий контроль над всією системою зовнішніх розрахунків (тобто, по суті «шокова терапія» не була поширена на цю сферу). Японія встановила державний контроль над усіма фінансовими пересуваннями національної та іноземної валюти через кордон, над ввезенням і вивозом капіталу. Фактично, економічний кордон був закритий і для Японії і для іноземців; з цією метою було прийнято закон про контроль над валютним обміном і зовнішньою торгівлею (1949 р.) і закон про іноземний капітал (1950р.).

Характерною рисою реформ було проведення їх у комплексі в усіх сферах життєдіяльності суспільства - економічній, соціальній, політичній, культурній. Найповніше відображення політичні й соціальні аспекти реформ знайшли в новій конституції країни (1947 рік).

Важливою подією для Японії, особливо для її економічного розвитку, стала корейська війна 1950-53 рр. З початком війни в Кореї японська економіка стала виконувати військові замовлення для військ США. Крім того, особовий склад американських військ в Японії закуповував різні товари, головним чином для особистого споживання. Різко зріс попит на озброєння та військові матеріали, на військові перевезення і послуги, на продовольство, який створив військово-інфляційний бум в японській економіці. Надходження від американських «спеціальних замовлень» у 1950-1953 рр. досягли майже 2,5 млрд. доларів та дозволили Японії покрити зовнішній торговий дефіцит і розширити імпорт сировини. Для виконання американських військових замовлень були пущені в хід потужності японської промисловості, що збереглися внаслідок фактичної відмови США від вилучення японського промислового обладнання в рахунок репарацій. До того ж, окупаційна влада майже повністю зняла обмеження в галузі промисловості і зовнішньої торгівлі. У період 1949-1951рр. обсяг промислового виробництва зріс більш ніж у півтора рази. У 1950р. промислове виробництво Японії склало 83,6% від рівня 1934-1936 рр., а в 1951р. перевершило його на 14,4%.

Значне місце серед передумов японського „економічного дива” посідає американська допомога. Багато фахівців, які досліджували економічний розвиток Японії після Другої світової війни, велику роль відводили США.

Економічний вплив США на Японію здійснювався за допомогою таких заходів:

- продаж в кредит зайвих матеріалів американської армії. Загальна вартість проданого майна становила приблизно 75 млн.$.

- здача в оренду американських суден. Позбавивши Японію торгівельного флоту і заборонивши японським суднам відвідувати іноземні порти, США здали їй в оренду свої судна, які їм були не потрібні. Фрахт суден коштував 35 млн.$.

- надання в борг будівельних матеріалів і механізмів. Американці привезли до Японії на 100 матеріалів млн.$, які були передані японському уряду.

- використання заборгованості за трофейне майно. Захопивши великі трофеї, американці вивезли те, що являло для них цінність (прилади, нові види зброї, олово), а непотрібні залишки (білизну, одяг, вугілля) на суму 1 млрд.$ повернули японському уряду.

Американська влада рекламувала це як „разову допомогу”, щоб контролювати витрати коштів, що утворювалися від реалізації американських товарів. Згодом великий вплив на відносини між двома країнами мала НТР. Японці за рівнем науково-технічного розвитку почали наздоганяти Америку і поступово досягли її рівня. Отже, можна сказати, що американська „допомога” була стимулом для розвитку економіки, бо японці, намагаючись стати незалежними, ефективніше проводили свою політику.

У промисловій політиці японці намагалися потроху відійти від праце- та матеріало- містких галузей (легка промисловість, металургія) до наукоємних - електроніка, біотехнологія, розробка нових матеріалів.

Однак високі технології не взялися нізвідки. Знищена “стара” економіка стала позитивним фактором -- “старому” не залишили шансів, тому робили все нове за новими зразками. Але не відразу -- до опанування нових технічних процесів та галузей виробництва “дійшли” лише в середині 50-х років. До того промислові підприємства орієнтувалися на працезатратні галузі, які не потребували ні великих ресурсів, ні сучасних технологій. Тільки відновивши до мінімально прийнятного рівня інфраструктуру та промислову базу, можна було впроваджувати нові технології, на які нарешті почали з'являтися гроші.

Замість самостійних науково-технічних розробок Японія пішла простішим шляхом: країна закуповувала патенти, ліцензії та всіляко переймала передовий досвід. Це виявилося і дешевше і, головне, швидше. Японці розрахували: на середину 50-х їхня промисловість науково відставала від провідних країн на 20-25 років, гнатися за лідерами, “наздоганяючи”, - значило закріпити це відставання на багато років.

Типовий приклад: у Dupont пішло 11 років на винайдення процесу виробництва нейлону, компанія витратила на це 25 млн. доларів. Японська фірма Тоyo Reyon купила патент в Dupont за 7,5 млн. доларів, які виплатила впродовж 1951-1959 років, отримавши прибутку лише від експорту нейлону на 90 млн. доларів.

Для післявоєнної Японії входження в міжнародний поділ праці був не тільки негайної умовою підйому її економіки, але і в буквальному розумінні слова, питанням існування. Єдиною реальною можливістю забезпечити імпорт необхідних для Японії засобів існування був розвиток експортної бази країни, тобто налагодження виробництва промислової продукції, яка б користувалась попитом на світовому ринку. Треба сказати, що японці виконали це завдання - створили потужну конкурентноздатну експортну базу, причому експорт став не тільки засобом оплати життєво необхідного імпорту енергоресурсів, сировини, передових технологій, але й потужним важелем підйому економіки і накопичення валютних ресурсів. В період з 1953 по 1970 рік японський експорт зріс більш ніж в 15 разів. За 70-ті роки він збільшився в 6,7 разів, а за період з 1980 по 1988 рік подвоївся і досяг 265 млрд.$. [10, с. 95]

Провідне місце в японському експорті займали промислові вироби, перш за все товари тривалого використання: автомобілі і мотоцикли, телевізори, відеомагнітофони, фотоапарати і кінокамери, холодильники, електричні калькулятори і копіювальні машини. Саме в цьому напрямі йшла спеціалізація японського експорту. Достатньо сказати, що тільки виручка від продажу автомобілів (45 млрд.$ в рік) покривала весь імпорт Японією продовольства та нафти, разом узятих. Значну статтю японського експорту становила продукція базових галузей, особливо металургія і хімія.

Загальне сприяння експорту було зведено в ранг важливіших загальнодержавних завдань. Саме в цей період почала свій розвиток „економічна дипломатія” в якості головного направлення зовнішньополітичного курсу Японії. Держава взяла на себе, за японською термінологією, „батьківське піклування” політичним, економічним, фінансовим, правовим і адміністративним забезпеченням зовнішньоекономічної експансії приватнокапіталістичних об'єднань, корпорацій, компаній і фірм Японії. Склався потужний тандем адміністрації і приватного капіталу, своєрідна система, яку можна розглядати як форму монополії зовнішньої торгівлі, здійснюваної буржуазною державою і великим приватним капіталом. Це полегшувалось тим, що в Японії зовнішня торгівля відноситься до найбільш монополістичних сфер економіки. При великому числі дрібних і середніх фірм, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю, левова доля (біля 60 % зовнішньоторгового обігу Японії) припадає на 9 великих універсальних торгових домів, тісно пов'язаних з потужними фінансово-промисловими групами. [10, с.96]

У 60-ті роки прем'єр-міністр країни Ікеда всіляко заохочував капіталовкладення в інфраструктуру - дороги і високошвидкісні залізниці, порти й аеродроми; виробництво тим часом опановувало кібернетизацію та впровадження наукоємних технологій. Вже на кінець 60-х Японія зайняла друге за об'ємом ВНП місце серед розвинених країн.

Банківська система працювала в умовах дефіциту капіталу. Кейрецу часто брали в регіональних банків величезні позики, іноді в розмірах, більших за вартість самих підприємств. Банки, в свою чергу, брали значні позики в Банку Японії, що призвело до залежності й підконтрольності комерційних банків уряду.

З 1950 по 1970 промислове виробництво Японії щороку зростало в середньому на 15%. Небачені успіхи японської економіки, яка протягом тридцяти років демонструвала феноменальні темпи приросту, досі привертають увагу економістів, які з різним успіхом намагаються копіювати ті чи інші складові японського успіху. Утім, скопіювати не вдається, в першу чергу, японців, і як наслідок - систему в цілому.

Саме японський менталітет, вроджена працьовитість японців допомогли країні вийти з післявоєнної кризи та досягти небувалих висот у економічному зростанні Японії. Японці мають високу довіру до уряду і уряд їм віддячує (високі пенсії, соціальний захист), а надзвичайна працьовитість людей дає змогу швидко впроваджувати нові технології та виробляти нові види продукції.

Кажуть, все гарне колись закінчується. Так сталося і з японським “дивом” - кінець стрімкому зростанню економіки настав з нафтовою кризою 1973 року, а “лопання ринкової бульбашки” в 1991 принесло тривалу рецесію. З того часу японці зазвичай кажуть, що їхня країна знаходиться в кризі, що не заважає їм жити досить пристойно.

Список використаної літератури

японський економіка реформа

1. Бурлацкий Ф.М. Японский феномен // Новое мышление: диалоги и суждения о технологической революции и наших реформах. - М; 1989.

2. Виленский А. Японские парадоксы // Вопросы экономики - 1993. - №8.

3. Васильев Л.С. История востока. - В 2-х т. Т. 2-й. - М. 2001.

4. Жидкова О.А. История государства и права зарубежных стран. - М; 2004.

5. Козицький А. Новітня історія країн Азії і Африки 1918-1999 - Львів, 2002.

6. Кузнєцов Ю.Д., Навлицька Г.Б., Сиріцин І.М. История Японии - М; 1988.

7. Акио Морито. Сделано в Японии // М; 1991. Серия Экономика. - №5.

8. Поляк Г. Б. История мировой экономики. - М; 2001.

9. Родригес А.М. Новейшая история стран Азии и Африки. - В 3-х ч.: Ч. 3 - М. 2001.

10. Спандарьян В. Как это удалось японцам? // Межд. Жизнь. - 1990. - №4.

11. Хлинов В. Япония: становления новой модели правления трудом // МЭ и МО. - 1993. - №2.

Размещено на Allbest.ru